Правильна мотивація під час слухання Вчення
Спочатку перед слуханням Вчення слід виробити правильну мотивацію. Вироблення правильної мотивації — це 80%, усе інше — двадцять. Якщо правильну мотивацію вироблено, Вчителю достатньо сказати одну літеру «А», і ви отримаєте користь, наче він читав лекцію шість годин поспіль. Але якщо правильної мотивації немає, Вчитель може викладати найбільші, найглибші, найнеймовірніші істини, але все це буде марним. Якщо є склянка води й вилити її до рота, ви втамуєте спрагу. Якщо є відро нектару, але лити його повз рот, усе марно. Мотивація — це означає, що ми підносимо воду точно до рота, ми саме так налаштовуємося, але часто буває зовсім не так.
Я читаю лекції з 1995 року, чотирнадцять років, їх слухали тисячі людей, але не кожному вдається «донести до рота», щоб слова проникли в серце й усунули невідання, пробудили. Спочатку моє «я» як Вчителя, як садху бунтувало, мучилося й не знаходило собі місця через це. Я думав: можливо, я не здатний передавати, або, можливо, учні не так слухають. Воно справді через це сильно бунтувало, а потім просто змирилося, оскільки кожен має свою міру відповідальності, і я зрозумів, що мені не потрібно й не можна брати на себе відповідальність інших. Я беру відповідальність за себе як за Вчителя тією мірою, якою можу, але не можу взяти на себе відповідальність за іншого. Навіть сам Брахма не може взяти її, адже він дає свободу волі. А хто я такий, щоб брати на себе відповідальність за іншого?
Шрі Рамана Махаріші казав: «Люди приходять, ставлять запитання, і я розповідаю про свою реалізацію, я не вважаю себе Гуру. Хто хоче, той слухає». Дуже мудро, це справді так, Вчитель не може взяти на себе відповідальність за учня. Він може взяти відповідальність за свої лекції, за себе, за те, щоб вчасно прийти на лекцію. Але за увагу учня, за мотивацію учня, за намір — він не може цього зробити. Ні Будда не може цього зробити, ні Даттатрея, тому що дано свободу волі, свободу вибору, дано право вибирати — особиста відповідальність, тут кожен має це розуміти.
Коли я це зрозумів, моє «я» перестало обурюватися, бунтувати. Я подумав: «Це кожен має робити, я не можу змусити людину просвітліти, взяти на себе відповідальність, сформувати мотивацію, це духовна робота. Усе, що я можу, — це транслювати Дхарму, звертати на це увагу, вказувати напрямок». Іншими словами, процес передавання Дхарми — це не гра в одні ворота, це гра у двоє воріт — коли Вчитель і учень беруть участь разом: один передає, другий слухає, бере на себе відповідальність, створює мотивацію. Тому коли ви слухаєте, це ваша робота й практика.
Тоді я подумав: «А може, людині добре помилятися, може, їй це потрібно? Навіщо перешкоджати тому, що дає зрілість, що дає можливість пережити досвід сансари, досвід карми, постраждати, не без цього, але ж це частина навчання. Якщо батько за дитину вивчить уроки, це не буде навчанням, це не буде допомогою».
Іноді учні кажуть мені: «Цій людині треба сказати, вона така-то». Я думаю: «А навіщо? Адже її Вище «Я» всередині має дати їй імпульс, щоб вона сама це усвідомила, усе, що я кажу, я вже кажу».
Закон невтручання й космічна гармонія
Це завжди проблема — втручання девів у свободу волі людини. Боги могли б зійти, витягти душу з тіла, очистити її, просвітлити й дати які-небудь сіддхи. Але вони не поспішають робити це у відповідь на наші молитви й заклики, тому що дотримуються такої самої тактики. Вони дають благословення, сіддхи й допомагають, але не прямо, не втручаючись. Існує закон невтручання, а тонкого спрямування. Це дуже мудрий закон, він виражає космічний стан Ріти (космічної гармонії). Цей закон указує на те, що ми зростаємо поступово, самі беручи на себе відповідальність за своє пробудження, потроху виробляючи мотивацію.
Якби я вирішив узяти на себе відповідальність за ваше пробудження, я діяв би інакше. Але оскільки я не можу цього робити, лише ви можете взяти на себе відповідальність за своє пробудження, то все завжди залежить від вас. Це і є мотивація, правильна мотивація. Коли ви виробили таку правильну мотивацію, саме тоді сутра, слова Вчителя влучають у ціль і завершують цю роботу.
Якість мангуста — протиотрута доброти
«Шановний Нагасено, ти сказав, що слід перейняти одну якість мангуста. Що це за якість?»
«Відомо, государю, що коли мангуста хоче підкрастися до змії, вона просочує все своє тіло протиотрутою, а потім уже наближається до змії та хапає її. Ось так само, государю, і йогу, який займається йогою, коли він іде до сповнених гніву й озлоблення мирських людей, охоплених сварками, чварами, суперечками та норовливістю, слід намастити свій ум протиотрутою доброти. Це та якість, государю, яку слід перейняти в мангусти».
Перше, що ми виробляємо, — Чотири Безмежні, протиотруту доброти. Доти, доки таку протиотруту доброти не буде вироблено, ми не застраховані від падінь і помилок. Усередині нас є це глибинне добро. Найвище втілення добра — це сам Брахман, але це глибинне добро часто буває приховане розумовими уявленнями, клешами. Протиотрута доброти означає, що ми постійно налаштовуємося на це глибинне добро. Це глибинне добро має випалити клеші, випалити ум, що помиляється. Йог за визначенням не може бути злим, недоброзичливим, це неймовірно; якщо це є, то це не йог, він на диявольському шляху, це просто людина, чию свідомість захопила мара. Тому що Атман — це добро, це найбільше, найглибше добро.
Це добро не означає, що вам треба завжди лише усміхатися, це бажано, але все це не зовнішнє добро. Внутрішнє добро набагато глибше й означає, що ви щиро сповнені доброти до людини, до будь-якої істоти, бажаєте їй розвинути свої якості, розвинути свою природу й стати божеством. Ви щиро на її боці.
У світі людей люди часто перебувають у протиборстві та конфлікті одне з одним. Але відкрити й виховати в собі це добро означає — коли ви за іншого, ви на боці кожного, у вас немає ворогів, узагалі немає того, кому потрібно протидіяти. Якщо у вас виникає конфлікт у взаєминах, ви можете сказати: «Я на твоєму боці», і відразу ж, від самого початку, весь конфлікт можна вичерпати. Доки ми не виховаємо це добро в собі, технічні практики марні, вони можуть лише відводити вбік від істинного духовного шляху. Виховання такого добра — це копітка праця, коли ми щодня потроху перенаправляємо свій ум у потрібний бік.
«Адже є, государю, вислів тхери Шаріпутри, Полководця Вчення: «А тому до своїх і чужих, до всіх плекайте доброту, увесь світ пронизуйте добротою — такий заповіт Блаженного».
Доброта означає щире бажання допомагати іншим. Коли у вас зароджується таке щире бажання, ви по-справжньому стаєте на духовний шлях недвоїстості. Доки такого бажання немає, ви сильно відокремлені від світу, існує сильна двоїстість. Такий стан називається каруна або бхрітья-чара, його треба виховувати постійно, його аналогом є буддійська бодхічітта. Це виховання всього вашого життя, це не те, що ви повинні три дні виконувати практику, по три сесії на день, а потім подумати: «Усе закінчено, можна переходити до іншого». Насправді це треба постійно виховувати в собі.
Бажання допомагати іншим, здавалося б, не містить у собі чогось містичного, якихось трансцендентних досвідів, але воно змінює нас радикально на найсутніснішому, смисловому й ціннісному рівні. Це шлях до реалізації недвоїстості, коли ви не робите різниці між собою та іншими.
Зараз, коли ми сильно захоплені своїм почуттям егоїзму (ахамкарою), власною важливістю, ми, буває, забуваємо про це. Знову й знову треба нагадувати собі, щоб це виявлялося щиро. Зазвичай людина страждає через те, що бажає допомагати собі. Ця настанова на бажання допомагати собі і є джерелом її страждань. Що більше вона бажає щастя для себе й бажає допомагати собі, то більше замикається в коконі свого малого «я» і то більше відокремлюється від Всесвіту, від Абсолюту. Це відчуження сягає свого апогею в нижніх світах: Патала, Расатала, Махатала. Навпаки, що більше ви плекаєте в собі бажання допомагати іншим, то ширше розкривається ваш ум, то ближче ви до реалізації. Якщо такого бажання немає, то служіння — це знак питання, тоді немає правильного сприйняття служіння. Тоді его (ахамкара) править бал, а коли ахамкара править бал, завжди виникає нечисте кармічне бачення, омана, сансара. Нелегко його приборкувати; ті ж, кому це вдається, стають великими святими, великими садху.
Якості старого шакала — невибагливість і вдоволеність
«Шановний Нагасено, ти сказав, що слід перейняти дві якості старого шакала. Які ці дві якості?»
«По-перше, володарю, старий шакал не гребує жодною їжею і наїдається досхочу. Так само, володарю, і йогові, який займається йогою, не слід гребувати жодною їжею, а слід їсти стільки, скільки потрібно для міцності тіла. Це перша якість, володарю, яку слід перейняти у старого шакала. Адже є, володарю, вислів тхери Великого Катьяяни: «Одного ранку я вирушив до села по милостиню, побачив прокаженого, привітав його й підійшов — саме в цей час він їв. І ось ураженою хворобою рукою він кладе мені в чашу пригорщу, відгнилий палець відпав і потрапив туди ж, у чашу. Сівши десь біля огорожі, я з’їв його пригорщу каші, їв і з’їв без огиди».
Духовна практика, навчання, коли ми приїжджаємо до Вчителя, звісно, відрізняються від туристичної поїздки до п’ятизіркового готелю. Відмінність полягає в тому, що ми не потураємо своїм бажанням, а навпаки, контролюємо їх; ми не потураємо его, а навпаки, намагаємося його приборкувати, відкидати. Від самого початку підхід до Дхарми інший: через Дхарму ми маємо змінитися, маємо щось виробити в собі, а щось відкинути заради власного блага. Це садхана, це духовна праця, і в духовному житті, у духовній практиці не може бути споживацького ставлення, а якщо воно є, виникає бодай найменшою мірою, духовна практика просто не працює. Духовна практика працює саме тоді, коли ми через неї змінюємося, коли все сприймаємо як даршан, як пробудження, як те, що сприяє нашій реалізації, — тоді це перебуває в чистому баченні.
На Заході люди, на жаль, поки що не набули культури долучення до Дхарми. Долучення до Дхарми часто розглядають як певний вид духовного споживацтва, і це, звісно, засмучує багатьох Учителів. Оскільки все західне суспільство є наскрізь споживацьким, а споживач — це соціальна одиниця, і на це працюють дуже великі інститути ідеології, то, відповідно, формується певний образ взаємодії з матеріальними енергіями, і його часто переносять на Дхарму, але це велика помилка, оскільки Дхарма в такому разі просто не працює.
Коли ми правильно ставимося до Дхарми, ми розуміємо, що є Дхарма і є ми, є Гуру і є учень; хтось із нас двох має змінитися, і ви самі розумієте хто. Це істинне ставлення до Дхарми, не споживацьке. А якщо ми цього не розуміємо, тоді для нас не постає питання зміни: ми хочемо залишитися такими, як раніше, й отримати Дхарму. Але такого не буває, тому що Дхарма — це і є зміна, трансформація. Це виклик нам, це виклик!
Правильне сприйняття Дхарми — це коли ми приймаємо цей виклик і завдяки цьому зростаємо, працюємо. Але якщо ми не налаштовані прийняти цей виклик, то наше его іноді може сказати: «Мені тут нічого споживати, я не отримую від цього задоволення».
Що може споживати его? Комфорт, смачну їжу, усмішки товаришів, плекання егоїстичного ставлення, цікаві історії, привабливі техніки, ретрити, прекрасні ландшафти. Усе це его може зробити об’єктом споживання, якщо ми неправильно ставимося до Дхарми. Однак заради власного блага треба відмовитися від споживацького підходу. Тоді ми по-справжньому почнемо зростати, подібно до святих давнини, подібно до того, як зростав Міларепа. Тому що Дхарма — це не процес набуття, ось що потрібно зрозуміти. Що таке Дхарма? Це процес втрати. Але втрати чого? Егоїзму, прив’язаності, залежності — це усунення зайвого. Спочатку здається, що Дхарма — це процес набуття: ми дізнаємося багато нового, отримуємо багато технік, набуваємо різних якостей, виробляємо в собі багато якостей. Але зрештою ми приходимо до того, що нам треба усувати зайве. Підготувавши себе виробленням якостей, ми все ж бачимо, що головний процес — це усунення зайвого. Це не процес набуття і споживання, це процес самовіддачі. Втрата — не страшна річ, не погана. Вона не означає, що вам потрібно втрачати щось матеріальне, якщо ви мирянин. Я говорю про втрату залежності від свого его. Дхарма — це процес віддавання, самовіддачі. Лише через самовіддачу відбувається трансценденція. Трансценденція не може відбутися, доки є чіпляння.
Сантоша — задоволеність тим, що є
«Далі, володарю, старий шакал не розбирає, яка їжа йому дісталася — груба чи вишукана. Так само, володарю, і йогові, який займається йогою, не слід розбирати, яка їжа йому дісталася — груба чи вишукана, смачна чи не дуже смачна, а слід задовольнятися тим, що є».
Сантоша — умиротворення, задоволеність тим, що є, — це якість учня йоги. Навіть якщо щось не так, вам треба вчитися бути задоволеними. Задоволеність тим, що є, вказує на багато що — це якість справжнього Майстра. Чотири ознаки приборкання ума такі: коли ви їсте будь-яку їжу, ви щасливі; коли ви носите будь-який одяг, ви щасливі; у якому б місці ви не перебували, ви щасливі; у якому б становищі, ситуації, статусі ви не перебували, ви щасливі.
Колись просто на лекціях я пропонував тим, хто мене слухав, одразу це й здійснити і казав: тепер давайте ті, у кого є чоловічий і жіночий одяг, поміняються, і ми спробуємо, чи можна це зробити, чи ні; деякі пробували, деякі не могли цього зробити. Це потрібно виховувати реально, по-справжньому. Якщо ми прагнемо трансформації, ми маємо бути готовими до цього щодня й щомиті, а інакше навіщо називати себе шукачами.
Істинна сантоша — це задоволеність, притаманна великим святим, оскільки святий — це той, хто сьогодні може ходити голим, жити в джунглях, завтра може купатися в розкоші й сидіти на золоті, сьогодні їсти вишукану їжу, а завтра — огидну їжу. Але це його не турбує, оскільки він здобув самйогу, рівновагу ума. Ця внутрішня задоволеність випливає лише із зануреності в Атман, і ні з чого іншого.
Коли ми слухаємо Дгарму, потрібно намагатися здобути цю задоволеність, вдоволеність: коли ви раді не через те, що щось відбувається зовні, а раді лише завдяки перебуванню в природній природі Ума.
Дуже легко перевірити реалізацію, наприклад, хтось каже: «Я великий йогін, а ти не дуже великий». Гаразд, є змагання, як дуель, це можна перевірити. Від завтрашнього дня усамітнюємося в ретриті, дотримуємося мауни, усе залишаємо, усе полишаємо. Хто зуміє рік просидіти задоволеним, той йог, хто вискочить через два тижні, той не йог. Хто зуміє три роки просидіти задоволеним, той йог, хто не зуміє, той — ні. Тому що істинно задоволена людина — це та, яка готова все залишити будь-якої миті, вона ні до чого не прив’язана, вона лише грає на благо інших.
Один король запросив йога погостювати в палаці, йог почувався дуже впевнено в його палаці. Він гостював місяць, і в короля почали закрадатися сумніви. Він почав думати: «Я хоча б займаюся державними справами, а йог сидить на золотих подушках, їсть із золотого посуду, дивиться на танці танцівниць, почувається дуже радісно. Напевно, це якийсь хитрий і підступний чоловік, який якось навіяв мені, спокусив мене й просто користується тими благами, які я йому надаю, а насправді він звичайна людина». Так буває завжди: коли святий перебуває поруч із людьми, у яких є невідання, то рано чи пізно їхні уми починають вагатися. Тоді цей йог сказав: «Ходімо прогуляємося». Вони почали прогулюватися, відійшли дуже далеко, і король сказав: «Я не готовий іти далі». Йог сказав: «А я готовий, бачиш, де закінчуються твої межі, а в мене немає меж. Тому ти не повинен думати, що між тобою і мною немає різниці, ця різниця — у відсутності прив’язаності».
Сантоша як основа духовної практики
Коли у вас є справжня сантоша — задоволеність, у вас немає жодних меж, тому що немає прив’язаностей. До цього стану ми намагаємося постійно прагнути. Щойно проявилося невдоволення, не треба шукати причину зовні, це марно. Насправді ситуація така, що ум лише шукає привід, щоб пояснити вам внутрішнє невдоволення. Але саме внутрішнє невдоволення — це стан душі, це не щось залежне від зовнішнього, це процес порушення самйоги, дисгармонія.
Сантоша (задоволеність) означає, що є самйога — рівновага ума, пран, усвідомлення, Атмана й присутності. Коли ця рівновага порушується, саме тоді й зникає задоволеність (сантоша). Тоді ум думає: «А чому вона в мене зникла? Напевно, через цю людину, ця людина так голосно кашляє, це через неї». Він починає проєктувати це невдоволення на неї. Потім він може сказати: «Я б так добре медитував у ретриті, але поруч людина кашляла весь ретрит, тому я був як на голках, ретрит не вдався». Ні, неправильно: якщо самйога є всередині, усе це неважливо. Ваша внутрішня задоволеність затопить усю цю ситуацію, і ви не шукатимете причину зовні.
Брахма-вічара як шлях до задоволеності
Щоб реалізувати самйогу та внутрішню задоволеність, потрібно постійно спрямовувати свій ум на вічару (дослідження). Ця вічара має бути не просто дослідженням кош, мислення. Це має бути істинна Брахма-вічара, дослідження Абсолюту, Брахмана. Лише істинна Брахма-вічара може дати сантошу, самйогу та задоволеність. Тоді ви справді перебуваєте в глибокому задоволенні, не відчуваєте жодних проблем у будь-якому місці, у будь-який час, у будь-якому одязі, у будь-якому статусі, виконуючи будь-яке служіння, приймаючи будь-яку їжу. Жодних проблем, ви завжди щасливі. Набуття такого щасливого стану — це перша ознака стійкості вашого споглядання.
«Адже є, володарю, вислів тхери Упасени, сина бенгальців: «Будь задоволений грубою їжею, не прагни насолоджуватися їжею. Той, хто догоджає своєму череву, не здатний до споглядання. Хто задовольняється малим, той досконалий у чернецтві».
Я вам скажу: до того, як я почав навчати, я жив на ковдрі в порожній кімнаті, спав на підлозі. У мене була одна сумка, зараз у мене теж не надто багато речей. Я взагалі планував так жити все життя й дотримуватися мауни. Не вийшло, оскільки Гуру сказав, що це теж форма прив’язаності. Це було моє палке бажання. Я не планував інших речей: процес навчання інших, різні плани — це форма відкидання мого тонкого йогічного его, коли ти робиш не те, що тобі подобається, а те, що потрібно, — почуття обов’язку. Але оскільки це почуття задоволеності було відкрито, розвинено й реалізовано, воно не полишає мене ні в тих ситуаціях, ні в інших.
Адаптація дхарми до соціальних умов
У монастирі я не схильний випробовувати учнів аскетичним життям, і для цього є багато причин. Одна з причин — це соціум. Ми живемо в інших умовах, в іншій країні, ми не титульна релігія, не титульна нація. Ми повинні демонструвати людям певне соціальне обличчя. Тому ви маєте бути готові до таких варіантів, коли ваша задоволеність випробовується серед вишуканої їжі, комфортних умов, гарних речей. Ваша карма така, що вам потрібно тренувати свою задоволеність у таких умовах. Але коли ви потрапляєте в інші умови, ви також маєте бути готові приймати погані умови.
Це відбувається тому, що ми змушені демонструвати певне соціальне обличчя. Якщо в нас будуть оголені садху, як в Індії, місцеві жителі цього не зрозуміють, нам доведеться пояснювати це владі та іншим людям, але ми цього не хочемо. Оскільки люди розуміють мову процвітання, успіху, ми прийняли таку мову. Немає жодних проблем — прийняти одну мову чи іншу. Проте питання сантоші та задоволеності залишається. Якщо в Індії йтиме Орден оголених садху, це буде нормально, їх вітатимуть, шануватимуть. Якщо вони куритимуть ганджу, це теж буде нормально. Але я уявляю, якщо в нас буде натовп оголених садху й вони куритимуть що-небудь... Дхарма має відповідати місцевим умовам, загальноприйнятим звичаям і традиціям, не збурювати їх зайвий раз. Нам немає потреби епатувати людей довкола, нам потрібно діяти смиренно й обережно.
Якості оленя в духовній практиці
«Шановний Нагасено, ти сказав, що слід перейняти три якості оленя. Які ці три якості?» «По-перше, володарю, олень удень блукає лісом, а вночі — просто неба. Ось так само, володарю, і йогу, який займається йогою, вдень слід перебувати в лісі, а вночі — просто неба. Це перша якість, володарю, яку слід перейняти в оленя».
Одного разу монах Шаріпутра медитував під деревом, і в цей час до нього підійшли два могутні якші (напівбоги). Один із них сказав: «Дай-но я вдарю його по голові, перевірю». Другий сказав: «Якщо ти його вдариш, він покине тіло. Це лише людина, а ми напівбоги». Коли він підійшов і вдарив цього монаха, монах продовжував сидіти в медитації. Якші здивувалися й зникли. Потім до нього підійшов інший монах, який побачив, що перед ним стояли два якші й один із них його вдарив. Монах запитав: «Ти нічого не бачив, не відчував?» Він сказав: «Ні, просто голова трохи заболіла, і все». Цей великий монах був недосяжний навіть для могутніх напівбогів та їхніх ударів. Така сила самйоги.
Самйога як основа споглядального життя
Коли ви плекаєте справжнє задоволення, воно переростає в самйогу. Самйога переростає в єдиний «смак». Життя йога-споглядача має стати безперервним різновидом самйоги. Самйога означає рівновагу. Наприклад, якщо я будую гармонійні стосунки з іншою людиною, у мене виникає самйога (рівновага). Якщо я в цій самйозі розвиваю присутність, породжуються девати (божества), відбувається даршан (передача). Якщо є інтеграція з будь-яким текстом або сутрою і виникає самйога, породжуються девати у вигляді ясності, отримуєш шастра-кріпу (благословення). Якщо є самйога з праною, прана входить у центральний канал, виникає самадхі. Отже, завдання практикуючого споглядача — в усьому досягати рівноваги (самйоги).
У міру того, як наша самйога зі світом зростає, світ змінює своє ставлення до нас. Якщо спочатку він був подібний до ревнивої мирської дружини, то згодом стає подібним до сестри, стосунки з якою рівні та приємні, а потім стає подібним до матері, яка годує свого сина, насичує його. Таким є результат споглядання і самйоги.
