Я вітаю всіх монахів, мирян, усіх практикуючих. Я сподіваюся, у вас усе добре, як і в нас. Коли б ми не збиралися на практики, медитації, ретрити, ми робимо це в ім’я нашої мети. Колись ми зародили устремління пізнати найвищу істину, пізнати Бога. І все, що ми робимо, — це вираження нашого устремління.
На Духовному Шляху важливі віра, відданість і устремління. Буває так, що віра слабка, відданість ще не народилася, але устремління — це єдине, що в нас є. Нам потрібно виховувати устремління пізнати Бога, Шиву. Коли ми розмірковуємо про свою душу, її долю, минуле, теперішнє й майбутнє, ми розуміємо, що наша душа народжена у Всесвіті з якоюсь метою, нам належить пізнати цю мету. І коли ми дізнаємося, що її мета — Бог, пізнання Бога, пізнання Божественного, ми зароджуємо устремління пізнати Бога.
Вибір долі душі
Кожен із нас хотів би побачити нашу душу чистою, серед світлих духів, сяючих світлом богів у всій мудрості, красі, духовній славі, щасті, величі, і ніхто не хотів би знайти свою душу в майбутньому в пекельних підземних світах, у якихось похмурих місцях, серед демонів, духів і слуг пекла, наче в пошарпаному лахмітті, жебрачкою, почорнілою, розгубленою, втраченою для Бога, виснаженою, слабкою, хворою і заблукалою. Ніхто не хотів би в майбутньому виявити свою душу дурною, стражденною, у владі демонів, нагів, десь загрузлою в нижніх світах, такою, що потрапила в кипляче озеро в пекельних вимірах, блукає лабіринтом без виходу у вимірі претів (голодних духів).
Кожен хотів би бачити свою душу вільною, нескінченною, граючою, сповненою світла, сили, величі, гармонії, чистоти, любові, благословень святих, у стані єдності з Богом. Саме тому, що ми хочемо бачити душу в майбутньому такою і не хочемо бачити іншою, ми зароджуємо устремління до пізнання, бо цей сенс і ця мета перевершують усі земні сенси й усі земні цілі, усі тимчасові, миттєві стосунки та зв’язки.
І ми можемо зробити свою душу чистою, вільною, єдиною з Богом. Але якщо нічого не робити, це само собою не станеться. Ми повинні розпочати боротьбу за свою душу.
Прийняття рішення
У певній точці ми повинні прийняти рішення. Вважається, що така точка настає, коли ми отримуємо Прихисток, отримуємо дикшу від Гуру, але це зовнішнє, це ритуал, це формальна точка прийняття рішення. Але нікому не відомо, крім Бога і вас самих, де реально у вашому житті настає цей момент, де ви реально в душі всередині себе приймаєте таке рішення: боротися за свою душу, устремляєтеся пізнати Бога без зволікання, просто зараз. Тоді щось зайве всередині вас відпадає, а щось нове внутрішнє пробуджується.
Коли ми отримуємо в Учення посвяту від свого Гуру, то вважається, що сам факт наречення духовного імені, передання Гуру-мантри або прийняття статусу послушника, монаха, карма-саньясі мирянина і означає наше рішення йти за законом мудрості, йти шляхом святих мудреців. Але часто буває, що ми діємо несвідомо, і всередині нас таке рішення ще не визріло й не було прийняте, воно було прийняте нашим розумом, нашою особистістю, але наша душа ще не пішла за ним, і знадобиться ще певний час, щоб воно визріло всередині й по-справжньому було прийняте. Або навпаки, воно вже давно було прийняте, і ми впевнено йдемо Духовним Шляхом, прийняття Прихистку, імені, статусу — це лише формальний акт, який тільки закріпив те, що вже давно було.
Так чи інакше, ми усвідомлюємо в якийсь момент, що ми жили роки, зануреними в порожні розваги, в ілюзію, балаканину, безвір’я, апатію, лінь, самолюбство, і ми вирішили врятувати свою душу від цього, ми вирішили вступити на шлях садху. Ми зрозуміли, що роки дорогоцінного часу пішли намарно, і ми вирішили вступити на шлях садху, щоб врятувати свою душу, занурити її в Бога.
Святі кажуть, що ти повинен діяти негайно, немов красуня, у якої загорілося волосся, або немов рибалка, якого в човні винесло у відкритий океан. Ти повинен зрозуміти, що твоє становище дуже важливе для тебе, це як надзвичайний стан, що раз на віки, серед безлічі життів у майї, в ілюзії, в сансарі, у заплутаності ти пробудився до Бога, ти пробудився до духовного шляху звільнення, і твоїх заслуг, твоєї карми вистачило на те, щоб приборкати бажання, приборкати розум, отримувати Учення, йти Духовним Шляхом.
І тут ти маєш прийняти таке рішення — розпочати внутрішню аскезу, негайно зайнятися внутрішнім діянням своєї душі. Тут потрібно відчути себе воїном-новобранцем, щоб розпочати свій духовний шлях і наполегливою працею відвоювати те, що дано тобі від первісної природи Бога, але те, що наша душа протягом багатьох минулих життів упустила, розсіяла через неуважність.
Внутрішня аскеза
Тут дуже важливо сказати собі: «я не відкладатиму на майбутнє мою внутрішню аскезу». Внутрішня аскеза — це шлях, який необхідно пройти кожному. Зовнішня аскеза — це не той шлях, який необхідно пройти саме кожному: комусь його необхідно пройти, комусь його необхідно пройти наполовину, а хтось у ньому зовсім не потребує, наприклад, як цар Джанака.
Цар Джанака дуже дивно досяг просвітлення: він лежав напідпитку разом зі своєю дружиною і дивився в небо, тобто зовні він взагалі не був аскетом. Але йому пощастило зустріти духовних істот, які зробили йому пряму передачу і заспівали про найчистіше усвідомлення, вільне від усіх чуттєвих бажань, від усіх чуттєвих насолод, від усіх турбот, від усієї подвійності, від его, від усіх емоцій. І цар Джанака був так натхненний, що весь старий спосіб життя йому осоружнів, у нього виникла відраза до того бездумного й несвідомого існування. І вмить його покинули всі турботи, всі прив’язаності, всі царські розваги, він одразу внутрішньо від цього звільнився. Він почав медитувати і за короткий час досяг Просвітлення.
І те, що він робив, було внутрішнім аскетизмом, внутрішньою аскезою, відокремленням себе від усього і виявленням усередині себе найчистішої недвоїстої свідомості. І коли він її виявив, він побачив, що ця недвоїста свідомість — це всеприйняття, вона не відкидає і не заперечує нічого, вона може поєднуватися з усім, грати з усім, але вона вільна від усього. І цар Джанака тоді подумав: «У мені немає прив’язаності до царського життя, але в мене немає й відрази до нього. Я діятиму згідно зі своєю кармою, без прив’язаності чи відкидання, не прив’язуючись, діятиму для того, щоб допомагати іншим».
Отже, зароджуючи спрямованість пізнати Бога, ми маємо зародити в собі спрямованість стати внутрішніми аскетами. Лише внутрішньою аскезою досяжні звільнення, пізнання Бога і досягнення Божественної мудрості.
Зовні ми дотримуємося принципів свого статусу: миряни — статусу мирян, карма-саньясі — статусу карма-саньясі, брахмачарі — статусу брахмачарі, послушники — статусу послушника, монахи — статусу монаха, старші монахи — статусу старшого монаха. Це певні принципи й правила, які прийняті в суспільстві, які вважаються сприятливими для підтримання духовного життя, але найголовніша наша робота робиться не зовні, а всередині, це і є внутрішня аскеза, внутрішній аскетизм.
Внутрішній аскетизм не залежить від часу, від статусу, від того, чим ми займаємося. Помилково думати, що «ось, колись настане час, я стану таким великим аскетом, ось я розгорнуся, як почну практикувати в ретриті, покину все це». Щойно ви так думаєте, ви насправді обманюєте себе. Ви ухиляєтеся від того, щоб прямо зараз практикувати внутрішній аскетизм, ви мрієте про якісь зовнішні сприятливі умови, ви думаєте, що якісь зовнішні умови дуже допоможуть вам.
Насправді це не так: зовнішні умови допоможуть вам трохи, але вони не зроблять за вас вашу внутрішню роботу. Зовнішні умови — це лише невеликий додаток, найголовніша ваша робота — всередині, і вона ні від чого не залежить, і ваш внутрішній аскетизм — це те, що ви можете робити прямо ось зараз.
Внутрішню аскезу не можна відкладати на майбутнє, треба зрозуміти: їй ніщо не може завадити, ні ваше служіння, ні ваше оточення, ні ваші обов’язки, ні ваші думки, тому що вона настільки глибоко всередині, що оточення, служіння, дії тіла, думки не здатні до неї дістатися, це лише питання вашого прийняття рішення, коли ви кажете собі: «Бога не можна відкладати на майбутнє, Бог лише тут, Бог лише зараз».
Початок внутрішньої аскези
Коли ви кажете собі: «настав час мені пробудитися, залишити старе похмуре его і піти шляхом святих до нової мети життя, бути лише в Бозі, лише з Богом і жити лише для Бога». І коли ви приймаєте в собі таке рішення, ось звідси починається ваша внутрішня аскеза, ваша внутрішня алхімія, ваше внутрішнє преображення.
І якщо вам треба якось зафіксувати цей урочистий момент, то ви можете сісти біля вівтаря, скласти руки молитовно, помолитися Древу Прихистку, Ішта-деваті, усім святим Древа Прихистку і Гуру, і попросити їх допомогти вам у цьому. Щоб вони дарували вам силу у внутрішній аскезі, щоб вони благословили, звернутися до корінного Гуру, щоб вони благословили вас на шлях внутрішньої аскези, щоб ви всередині себе дали таку внутрішню клятву: «віднині хай не зверну я зі Шляху святих, віднині хай піду я Шляхом духовної алхімії, внутрішньої аскези, віднині я буду твердим у своєму намірі йти шляхом внутрішнього діяння душі, внутрішньої аскези».
І коли ми помолилися так, виразили санкальпу (намір), подумки можна зробити підношення, нам потрібно зародити ще інший намір, щоб цей намір не згас, щоб ми були твердими духом і щирими у своєму шляху, щоб ми не проявили малодушності й не звернули потім із нього.
Сад душі
І коли ми так зробили, нам потрібно зрозуміти: як це — йти шляхом внутрішньої аскези? Що це означає? Нам потрібно зрозуміти, що наша душа подібна до саду, а ми в цьому саду — працівник, який його обробляє. Ми можемо занедбати свій сад, зробити його повним павутиння, гнилі, бур’янів, колючок, але ми можемо також щодня цей сад старанно обробляти, і тоді в ньому виростуть чудові запашні квіти, що виконують бажання, чарівні дерева калпа-врикша з плодами вічності й безсмертя в божественному. Від нас залежить, яким буде цей сад. Ті, хто добре працюють у саду своєї душі, ті отримують такі плоди. Ті, хто не трудяться, занедбують його, навідуються туди лише час від часу (раз на місяць), їхній сад залишається необробленим, занедбаним.
Божественна воля полягає в тому, щоб ми постійно обробляли сад своєї душі, щоб ми постійно трудилися в ньому, не покладаючи рук, не жаліючи себе, щоб ми очищали сад своєї душі від бур’янів думок і бажань, щоб ми розпушували, удобрювали й поливали його землю, щоб ми не лінувалися, не сиділи бездіяльно й не спали в саду своєї душі, щоб ми були добрим, турботливим працівником у ньому, трудилися безперервно, не роблячи відпочинку ні вдень, ні вночі.
І в цьому саду на нас чекає велика робота: нам потрібно постійно викорчовувати пні самомніння, его, рубати гнилі гілки сумнівів, виривати, виривати, виривати бур’ян бажань. Здавалося б, його вириваєш, а він знову росте, здавалося б, ти знову все вирвав, а там, там, там знову з’явилася ця трава, і якщо цього не робити, за тиждень там усе заросте. Постійно підстригати колючки нечистих думок: ми обстригли їх справа, вони з’являються зліва; ми обстригли їх позаду, вони з’являються попереду. Ми повинні робити це безперервно, день у день, роками, постійно поливати ґрунт цього саду водою віри, розпушувати його палицею самодисципліни, тоді будемо винагороджені чудесними плодами й дарами.
Терпіння і сталість
І ці плоди поза матеріальним світом, поза нашим земним життям, нашим земним існуванням, вони, можливо, проявляться і не відразу, і не треба чекати їх одразу, лише наївні, дуже нерозумні люди чекають швидкого прояву плодів. Ці люди схожі на дітей, коли вони думають: «Я зараз посаджу насінинку, а вранці має зійти велике дерево». Вони приходять уранці, а насінинка навіть не проросла. Вони думають: «У чому ж річ? Дай я допоможу цьому дереву вилізти з насінинки, розколупаю насінинку й спробую витягти паросток, і щоб на ньому вже були плоди». І минає три дні, вони непокояться, прибігають, дивляться: «А чому ж іще нічого немає?»
Якщо в нас є нетерпіння, якщо ми не усвідомлюємо тієї гігантської роботи, яку нам потрібно зробити, якщо ми перебуваємо в якихось мріях, фантазіях, що ось-ось, це чудесним чином швидко станеться, я стану святим, влітатиму в самадхі, це великі ілюзії. Великі надії (хибні, від его), великі очікування породжують великі розчарування. Коли ми думаємо, що не докладаючи зусиль, не ведучи жодної духовної роботи, ми вже повинні щось отримати, так ніколи не буде. Це неможливо, це суперечить закону природи. Ми повинні змінитися, ми повинні очистити нашу душу й надати її Богові.
Плоди внутрішньої аскези
Але якщо ми все робимо правильно, виховуємо в собі терпіння, смирення і постійно, день у день працюємо в саду своєї душі, ми отримуємо справжні божественні дари. І тоді відкривається нове життя, і суть цього нового життя — безмежна свобода, божественна любов, божественна мудрість, радість, безпристрасність до всього земного, суєтного, сансарного, матеріального і безмежне життя в абсолютній Істині, життя, сповнене світла, благословень святих мудреців, благословень богів, які знають Бога.
І тоді в цьому саду вашої душі народжується насіння нового, вічного, безсмертного життя, і це насіння більше ніколи не згасне, це як внутрішнє полум’я, яке все розгоряється, розгоряється, і більше ніколи не згасне. І тоді ніщо не може йому завадити: ні гороскоп, ні гріхи, ні доля, ні перешкоди, навіть сам час не може йому завадити. І ось у цього нового життя, у цього безсмертного насіння є початок, це конкретний початок усередині вас — це час пробудження, але кінця в нього немає. У цього полум’я є народження, але кінця, смерті в нього немає.
Внутрішній аскетизм як обробіток саду душі
Коли ми усвідомили свою мету й зародили спрямованість до пізнання Бога, і вирішили йти шляхом внутрішнього аскетизму, нам потрібно стати старанним садівником своєї душі. Старанний садівник помічає кожен бур’ян, прополює кожен сантиметр свого саду. Так само й ми повинні щодня вдивлятися у свою душу: чи допустили ви гнів, допустили нетерпіння, проявили несмирення, проявили нетактовність зі старшим, проявили несвідомість під час ритуалу, проявили малодушність, проявили зневіру — ви повинні все це побачити всередині й безжально викорчувати, як садівник, який знає, які квіти йому потрібні і які бур’яни йому не потрібні. Щодня вдивлятися у свою душу, і тоді це буде ваш внутрішній аскетизм, ваше внутрішнє діяння.
Наша мета — Бог, ми повинні пам’ятати про це, це найголовніше, і ніколи про це не забувати. Ми повинні зосередитися на Бозі, на Божественній Істині як на меті, немов лучник зосередився на мішені, і пам’ятати про свою божественну мету. Як шукач скарбу пам’ятає про свій скарб і фанатично шукає його, копає в різних місцях у надії щось знайти, думає про скарб; як мисливець на полюванні думає про звіра, шукає його, вистежує, постійно цілиться у нього, так і ми повинні постійно думати про Бога, цілитися в Нього, вистежувати Його постійно.
Ми повинні думати: «Що є Бог? Де Бог? Яким є божественний стан?» Коли я в гніві, звісно, це не той стан, у якому можна зрозуміти Бога, коли я егоїстичний, свавільний, самолюбний, коли я хочу, щоб усі догоджали моїй волі, коли я зовсім не думаю про Божественну Волю, це не той стан, у якому можна пізнати Бога. Коли я відволіканий, коли я розсіяний, коли я кручу мирські думки, це не той стан, де я навів приціл на Бога, зовсім не той. І ми повинні знову й знову знаходити Бога як свою мету, вдень і вночі, навіть уві сні, навіть уночі, коли нас розбудять, ми одразу повинні згадати про свою мету й навести свій розум на цю мету, як мати пам’ятає про свою дитину — варто дитині трішки заплакати, вона одразу біжить до неї, бо вона пам’ятає про неї безперервно, навіть уві сні.
Приборкання гордині та самовпевненості
Для того щоб зробити Бога своєю метою, бути постійно націленим на Бога, ми повинні приборкати свою гординю і самовпевненість, немов скаженого слона чи тигра, бо гординя і самовпевненість сильно заважають у цьому, це як хибні цілі, коли ми повинні спрямовуватися до Бога, а ми спрямовуємося на щось інше, на своє его. Замість того щоб іти за Богом, шукати Його, ми починаємо йти за собою, за своїм розумом, за своїм его, за своєю волею, думаючи: ось який я красивий, ось який я великий, ось який я розумний, а інші мені не указ, а інші гірші за мене, а я кращий за них, а хто вони такі, а вони гірші, а я кращий, а мені потрібно більше, а я важливіший.
Коли ми так починаємо думати, ми робимо своє его Богом, ми підміняємо Бога своїм его, і ми починаємо вкладати енергію своєї душі, енергію своїх думок, дій, слів, учинків у цього хибного бога — в его. Его — це хибний бог, це не бог, це божок, кумир, якого ми творимо у своїй душі через свою дурість, через своє невідання. І ми починаємо багато в нього вкладати. Коли ми починаємо багато в нього вкладати, ми збиваємося з мети, ми забуваємо про істинну мету й ідемо шляхом хибної мети.
Для того щоб не збиватися з такої мети, потрібно постійно перевіряти себе: чи туди дивиться твій розум, чи на ту мету я спрямував себе. І щойно ми бачимо, що ми збилися зі шляху, що ми спрямували свою свідомість на цього божка, на кумира, і створили його всередині себе, а про Бога забули, ми повинні одразу ж сказати: «Розуме, ти помиляєшся, ти подивися, що ти зробив, ти неправильно подумав, ти неправильно повівся, ти був неусвідомленим, ти дивився в інший бік, ти заблукав, ну ж бо, повернися назад, назад повернися!» І коли ми так робимо, саме в цей момент відбувається обробіток саду нашої душі, відбувається викорчовування якихось пеньків егоїзму, внутрішнього зневір’я, внутрішніх бажань, ототожнень.
Правильна самоусвідомленість
Ми повинні навчитися стежити за собою більше, ніж за іншими. Якщо ми стежимо за іншими, а за собою не стежимо, це, можна сказати, така збочена Атма-вічара навпаки, коли ми запитуємо: «Хто він, хто він?», і забуваємо запитувати: «Хто я, хто я, хто Бог?» Або це якась перевернута Брахма-вічара. У Брахма-вічарі ви повинні запитувати: «Що є Бог?» Але коли ми стежимо за іншими, ми запитуємо: «Що є він, а хто він такий узагалі, що він робить, чому він так робить?»
І нам потрібно звертати увагу на те, щоб не стежити за іншими, дозволити іншим жити так, як вони хочуть, але стежити за самим собою і шукати Бога. І перед лицем Бога всередині себе потрібно помічати в собі всі свої таємні помисли, нечисті потаємні думки, нічого не ховати, бути чесним. Але нічого не ховати не для того, щоб це визнати і продовжувати це, а для того, щоб припинити це, розчинити й розсіяти, і вийти в новий чистий стан.
Що стосується зовнішнього, помилкою не буде, якщо ви триматиметеся скромно, а інших вихвалятимете. Іноді навіть сприятливо, якщо заслужили, злегка докорити собі, але не впадаючи в зневіру, а інших завжди тільки вихваляти. Не докоряйте іншим, принаймні якщо вам не дано такого служіння. Той, хто шукає Бога, завжди і всюди шукає спокою розуму та внутрішнього безмов’я.
Ми повинні зберігати таємницю своєї внутрішньої роботи, не обговорювати її особливо ні з ким, окрім свого Майстра. Не треба хвалитися, виставляти напоказ свою внутрішню роботу, її малі плоди, нехай про неї знає тільки Бог і твій Майстер, цього достатньо. Це застережить вас від самолюбування, потурання примхам.
Принципи внутрішнього аскетизму
Йдучи шляхом внутрішньої аскези, треба навчитися жити так, щоб не просити нічого зайвого. У житті є дуже багато різних речей, але всього нашого життя не вистачить, щоб їх спробувати, випробувати, володіти ними. Це як матеріальні речі, так і тонко-матеріальні, інформаційні, розумові. І внутрішній аскетизм полягає в тому, щоб не брати, не набирати зайвого. Якщо наша душа має злетіти до Бога, вона повинна бути вільною, не прив’язаною, легкою. Якщо ж ми набираємо дуже багато зайвого (інформації, оцінок, суджень, прив’язаностей), душа починає важчати.
Тому є в монахів така заповідь: не думай багато про стороннє; не проси зайвого; не шукай уваги інших або прихильності, сам люби їх усіх; не дозволяй мирським думкам відводити тебе від Бога; забудь про увагу, захоплення від друзів і подруг; не шукай друзів і коханих поза Богом у новому житті, зроби Бога своїм єдиним коханим, а Майстра, святих — найкращим другом і порадником. Люби всіх, але тільки через Бога, тому що не заради людини дорога людина, а заради Бога, що всередині.
В Упанішадах говориться: «не заради чоловіка дорогий чоловік, а заради багатства, що всередині».
Внутрішній аскетизм означає: потрібно вчитися жити у внутрішньому безмов’ї, потрібно шукати те місце, де немає розуму і де не потрібні слова, навчитися приймати все Упанішадах говориться: як те, що йде від Бога. Якщо Богові потрібно дати тобі успіх, він його тобі дає, якщо треба послати невдачі, страждання, поразки, це теж для твого виховання.
Потрібно залишити міражі минулого, коли ми шукали мудрості цього світу, визнання, багатства, земної слави, і навіть не надто покладатися на життєвий досвід. Життєвий досвід добре допомагає у мирському житті, у мирському житті він друг, але на духовному шляху він найчастіше перешкода, тому що жоден мирський досвід не здатний привести нас до Бога. Мирський досвід у певному сенсі навіть суперечить Божественній Істині. Його можна використовувати у відносному світі, під час служіння, але в духовному житті, на духовному шляху він може бути перешкодою.
Ученість добра в мирських справах, у справах Бога вона часто заважає, перешкоджаючи смиренню і породжуючи гординю, коли ми думаємо: «Я знаю, я дуже розумний, я це прочитав, я все знаю». А насправді, що ти знаєш, що ти знаєш про світ? Що знають про світ усі вчені світу? Вони нічого не знають. Що всі книги можуть сказати про Бога? Вони нічого не можуть сказати. Це хибне, фальшиве знання. Але коли ми думаємо: «Я знаю», це стає частиною нашого его, уже гординя, а горді ніколи не знайдуть Бога, тому що їм очі застилає гординя.
Коли ми йдемо шляхом внутрішньої алхімії, робимо перші кроки, нам не потрібно триматися ні за своє ім’я, ні за своє становище. Нам треба зрозуміти, що в Бога є своя ієрархія, і в цій ієрархії ми ще мала дитина, тоді народжується смирення.
Божественна воля і воля его
Наступні кроки такі, що ми маємо зрозуміти різницю між божественною волею і своєю власною. Бог як джерело Всесвіту не має атрибутів, імені та форми, однак він має досконалу й безмежну волю, тому він є всемогутнім. Божественна воля є його іччха-шакті та крійя-шакті. Якби він не мав волі, як міг би бути створений Всесвіт, або як би Брахма передав Веди людям на Землю, як би втілювалися аватари, такі як Рама, Крішна, як би син Шиви здолав Тараку, або Рама переміг Равану? Усе це прояви Божественної волі. Як би Індра керував Всесвітом? Усе, що ми бачимо: ніяті (хід речей), ріта (цикли й ритми Всесвіту), — це все прояви Божественної волі.
Божественна воля підносить душу, вона несе світло, радість і свободу. Вона звільняє заблукалу душу від жахливого кола сансари — народження і смерті. Але є інша воля — це воля его. Воля его звикла догоджати розуму, тілу й світу, і вона поневолює душу. І воля его завжди розумова. Вона пов’язана з тілом, з помилкою тілесного ототожнення, вона завжди скута бажаннями й прив’язує до земних елементів, як якір. Воля его шукає земної насолоди для земного тіла й розуму. Коли ми думаємо: «Давайте зробимо ось так, мені зручно, нехай вам буде незручно, а мені буде зручно», — ось це воля его і воля тіла.
Земна воля зв’язує, спокушає, підпорядковує і поневолює, і фактично всі люди, які не служать Божественній волі, пов’язані волею іншого порядку, земною волею.
Що таке земна воля? Це воля матеріальної енергії, пракріті, і бажання матеріальної енергії (пракріті), — це заглиблюватися вниз, у матерію, в ототожнення, в осліплення, в оману, дедалі більше й більше занурюватися в інертність, у тамас, раджас, у несвідомість, дедалі більше й більше розгалужуватися, розділятися, породжувати бажання, породжувати відокремленість. Воля пракріті (матеріальної сили) — це не воля Пуруші, не воля Бога.
Земна воля завжди залежна від тисячі різних причин, і вона постійно зустрічає перешкоди, опір, бореться одна з одною, наприклад: війни, зіткнення, ми знаємо, що вся історія людської цивілізації — це війни, зіткнення, різні проблеми, скандали. Що це означає? Це земна воля, воля різних его, народів, етносів, особистостей, стикається одна з одною, постійно конфліктує.
Але божественна воля перебуває поза розумом, поза земними елементами, не скута часом, простором, вона світлоносна, вона не скута минулим чи майбутнім, вона вільна від будь-яких понять, таких як тіло, розум, его, вона не залежить від жодних руйнівних умов, і вона лише надихає, звільняє, рятує душу й окрилює. Божественна воля осяює розум божественним світлом, вона нічого не шукає, ні в чому не потребує і ні від чого не залежить. Божественна воля вказує душі рятівний шлях до світла. Божественна воля — це чиста саттва всередині кожного з нас. І ось ця саттва прагне проявитися, поширитися, благословити, зійти й звільнити.
І наше служіння, служіння сангхі, у монастирі, служіння Прихистку, — це і є служіння божественній волі, служіння цій низхідній просвітлювальній божественній силі. Служіння означає постійну спрямованість, з’єднання з цією волею. І якщо ми з’єднуємося з нею, служимо їй, то кількість саттви всередині нас теж зростає. У цьому принцип накопичення заслуг — з’єднатися з найчистішою саттвою всередині себе, дозволити їй просякнути, накопичитися всередині нас.
Відмова від своєї волі й служіння Божественній волі
Той, хто йде шляхом внутрішньої аскези, завжди прагне відмовитися від тимчасової, тілесної волі его, щоб здобути нескінченну свободу в божественній волі. Божественна воля дуже тонка, дуже невидима, дуже витончена всередині нас. Воля тіла, воля его — дуже груба, вона зрозуміла всім. І внутрішній аскетизм полягає в тому, щоб постійно відсторонюватися від волі его й постійно слухати божественну волю, бути пробудженим до неї, проводити її.
І ось коли ми станемо досконалими провідниками божественної волі, то наше тіло стане ілюзорним, ми відчуємо себе ілюзорним тілом Бхагавана Даттатрейї і всіх святих. Так само, як почувається аватар: нічого зайвого, нічого стороннього, нічого егоїстичного, лише проведення божественної волі, коли я є руками, ногами Даттатрейї і всіх святих. Це тіло їм дано в повну, абсолютну, безстрокову оренду.
І якщо ми вирішили йти шляхом внутрішнього аскетизму, ми повинні твердо відмовитися вершити свою волю у відриві від волі Бога. Легко відмовитися від мирських бажань, від володіння землями, будинками, прив’язаностей до родичів, володіння грошима, багатством, славою, але дуже нелегко відмовитися від своєї волі. Навіть відлюдники, навіть монахи, навіть аскети відчувають великі проблеми з відмовою від своєї волі, тому що воля — це корінь нашого его. Воля — це те, за що ми найбільше чіпляємося. Уся сансара і всі наші майбутні життя проростають із цієї хибної, спотвореної волі. Це воля бути самим по собі, без Бога, це воля нашої душі саме привела нас у сансару, змусила впасти в утробу, бажання діяти самостійно, бажання показати Богові свою незалежність: «ось, я розумний, я сам, я сам із вусами, я сам себе визначаю». А як ти можеш бути розумним, якщо спочатку це бажання вже ґрунтується на хибному розумінні того, що ти відділений від Бога?
Практика усвідомленого недіяння
Отже, якщо ми йдемо шляхом внутрішнього аскетизму, ми повинні навчитися не лише споглядати, а й відмовлятися вершити свою волю у відриві від волі Бога. Не діяти самі по собі. Тобто цьому тілу, цьому аватару не можна давати гуляти самому по собі, без господарів, тому що це просто біокіборг зі штучним інтелектом, і якщо за ним немає господаря — Божественної волі, він ітиме ніби на автопілоті, просто задовольнятиме бажання, просто робитиме те, що йому заманеться.
Тому кажуть «не виконуй бажання серця свого, якщо Бог із тобою не поруч», не думай про що б то не було, якщо присутність Бога не поруч із твоїми думками. Ти можеш думати про різні речі, але поруч із твоєю думкою має бути присутність Бога, і ця присутність Бога буде освітлювати твою думку, знецінювати її, робити її не важкою, а легкою, ігровою та звільняти, це і є процес самозвільнення.
Не дивися, якщо твоїми очима не дивиться Бог
Не слухай, якщо Бог не свідок твоєму звуку,
Не говори, краще мовчи, якщо вуста твої не спрямовуються Богом
Це дуже важливо: коли ми говоримо що-небудь, ми повинні запитати себе: чи спрямовуються Богом мої вуста, мій язик, чи він спрямовується моїм розумом, чи він спрямовується моїм его, чи він спрямовується моїми різними бажаннями, різними хотіннями? Ми повинні ставити собі це запитання постійно: моїми очима дивиться Бог чи моїми очима дивиться мій розум, моє его, що жадає бажань і насолод, чи моя душа, яка заблукала, дивиться моїми очима?
І в той момент, коли ми згадаємо це, ми подумаємо: «А як зробити, щоб моїми очима дивився Бог? А, мабуть, треба увійти в шамбхаві-мудру, мабуть, треба породити безоцінне оголене усвідомлення, мабуть, треба відпустити себе, увійти в стан усвідомленого недіяння, або треба хоча б уявити Дерево Прихистку, Ішта-девату, помолитися їм, зробити їм це як підношення».
Не насолоджуйся без Бога
Не страждай без Бога
Життя в присутності Бога
Насолода, страждання, будь-яке сприйняття — цього не слід робити без Бога, якщо ми йдемо шляхом внутрішнього аскетизму. Якщо ми не йдемо шляхом внутрішнього аскетизму, це можна робити і без Бога, але тоді це мирське життя, це життя в сансарі, життя як омана душі. Але якщо ми садху, якщо ми пішли шляхом внутрішнього аскетизму, нам не можна ні страждати, ні насолоджуватися без Бога.
Якщо ви навіть захворіли, не хворійте без Бога. Бог має бути основою, і тоді ви побачите, що хвороба відбувається з тілом, із праною, але не з вами, тому що ви при Богові, а в Бозі хвороби не буває. І це розуміння, ця внутрішня сила дасть вам силу перемогти хворобу.
Не переживайте насолоду без Бога, тому що якщо ви переживаєте насолоду без Бога (наприклад, насолоду від їжі, від музики, від споглядання красот ландшафту), ви уподібнюєтеся мирській людині, яка теж прагне насолоди. Але коли ви відчуваєте якусь естетичну насолоду, головним кінцевим отримувачем, кінцевим бенефіціаром вашої насолоди, повинні бути не ви, а Бог. Він — верховний насолоджувач, і він має отримати вашу насолоду. Адже він і створив вас для того, щоб ви, сприймаючи, передавали йому ці насолоди. Щоб ваші тіло й розум здійснювали яг’ю, жертвоприношення, тому що сприйняття чуттів і різні насолоди — це яг’я, якщо ми їх передаємо Богові.
Не починай що-небудь, доки не переконаєшся, що дієш із Бога, і що все, що робитимеш далі, буде в Бозі, нероздільно з Богом і для Бога. Чим би ти не був зайнятий, учися бути в присутності Бога.
Істинна нідідх’ясана
Багато я давав учень про споглядання, про споглядальну присутність, мистецтво самозвільнення, усе це мистецтво сахаджа-самадхі, мистецтво нідидг’ясани — бути в безперервній споглядальній присутності. І присутність чого? Це присутність Бога. Це не є якийсь стан розуму, не є якась візуалізація чи вигаданий стан, це є присутність Бога. І все мистецтво споглядання — це мистецтво того, як бути поруч із Богом, у Бозі й при Бозі, це не мистецтво бути поруч із собою, у собі й при собі.
Багато хто це Вчення розуміє якось по-своєму. І тоді з’являється створена розумом присутність, мисленнєві конструкції, захопленість ясністю. Тобто всі помилки в спогляданні часто виникають через те, що ми намагаємося породити якусь свою, вигадану присутність, якусь ментальну присутність, у якій немає Бога. І така ментальна присутність може стати опорою для нового его, це буде таке присутнє его, але Бога там не буде.
Присутність Бога всюди, завжди, в усьому — ось єдине, чого шукають ті, хто йде шляхом внутрішнього аскетизму, і цей шлях внутрішнього аскетизму традиційно у ведичній культурі описаний у трьох золотих принципах: шравана, манана і нідидг’ясана.
Нідидг’ясана — це і є життя в Бозі, життя в присутності Бога. Нідидг’ясана — це не те, коли ви зафіксували розум на почутті «я» і рухаєтеся, або зафіксували розум на анапанасаті (на вдиху, видиху), на рухах тіла, йдете і думаєте: «ось це — нідидг’ясана». Це ще не нідидг’ясана, це підготовчі вправи до нідидг’ясани, це базова практика уважності. Але істинна нідидг’ясана — це постійне перебування в присутності Бога, коли ви вже знайшли Бога шляхом манани, шляхом шравани ви його отримали, прочитали, шляхом манани багато разів осмислили. Ви побачили лик Бога, ви вже наблизилися до нього, отримали досвід, і нідидг’ясана — це коли ви постійно живете в Бозі.
Дія в божественній присутності
Якщо ми не відчуваємо присутності Бога, не треба поспішати робити що-небудь, тому що без божественної присутності наші дії стануть новою кармою. Краще трохи зупинитися, заспокоїти розум, зародити спрямованість бути інструментом божественної волі й із самовіддачею служити йому. Потім пробудити пильність у собі, сказавши: «Не для того ж я став йогіном, внутрішнім аскетом, прийшов до Майстра, у сангху, щоб іти за хибною волею его, яка веде до мирського». Помовчати деякий час, усамітнитися, помолитися Прихистку, святим, своєму божеству, налаштуватися на божественну присутність, і тільки потім діяти.
Але часто нам хочеться зробити швидше, краще, і ми тоді починаємо бігати в раджасі, у забутті Бога, у забутті себе, і в цьому немає присутності. І тоді ми втомлюємося, і інші втомлюються від нас. Це не найкращий шлях, і це не можна назвати внутрішньою аскезою.
Внутрішня аскеза — це завжди відречення від раджасу, відречення від тамасу, перехід у чистий саттвічний стан, виявлення Бога і життя постійно при Бозі.
Служіння Богові чи его
Якщо ми відчуваємо, що в нашому житті трапляються проблеми, і ми втомилися від них, саме час замислитися: а кому я служу, Богові чи своєму его? Якщо ви служите Богові по-справжньому, правильно виконуєте духовну алхімію, застосовуєте внутрішній аскетизм і нідидг’ясану, ви будете завжди вільні, відречені, сповнені радості. Але якщо ви служите своєму его, у вас завжди виникатимуть проблеми з іншими, в інших — із вами, у вас — із самим собою.
І тоді ви маєте поставити запитання й замислитися: чи не закрався мій особистий інтерес у те, що я роблю, чи не закралося его в мої слова, дії та вчинки? Не може бути так, щоб ви служили Богові й були якісь проблеми. Навіть якщо вони є, вони вас не зачіпають, ви взагалі в іншому, трансцендентному плані, але якщо вони вас зачіпають, значить, сюди закрався особистий інтерес, егоїстичні мотиви.
Завжди треба дивитися, вдивлятися у свою душу: чи вільний я від користі в служінні? Адже користь може бути не тільки матеріальна, користь може бути психологічна, екзистенційна — отримання якихось моральних капіталів теж може бути об’єктом користі.
Ось служіння Богові надихає завжди, незалежно від його плодів, а служіння его часто втомлює і прив’язує до земних справ. Якщо ви бачите, що ви втомилися, що ви прив’язалися, значить, була якась егоїстична мотивація, ще не було по-справжньому внутрішньої аскези. Тому що якщо ви в стані внутрішньої аскези, ви взагалі нічого не робите: щось відбувається, дії тіла, мови, розуму відбуваються, а ви граєте в екстазі, ви ні на секунду не від’єднуєтеся від Бога. Хороші результати чи погані, досягли ви чи не досягли, хвалять вас чи ганьблять, а ви в Бозі завжди, і ви не втомилися, і ви ні до чого не прив’язалися.
Перешкоди й проблеми приходять до того, хто не підпорядкував повністю свою волю Богові. Адже Бог, його воля не має ні перешкод, ні перепон, ні обмежень, але перепони є для «я», а для Бога, його волі перепон не буває.
Божественна воля проти егоїстичної волі
Якщо є мої цілі, мої бажання, мої плани, навіть у монастирі, навіть у служінні, навіть у сангсі, чи хочемо ми насолоджуватися, мати багатство або навіть практикувати аскезу, медитацію, служити якомусь моєму плану, то це все одно означає, що ми цього бажаємо, отже, все одно его є.
І коли йде фіксація на его, на своєму, на моєму, ось тут починаються труднощі, тому що божественна воля тоді блокується, і ми непомітно для себе починаємо служити своїй особистій, егоїстичній волі, самовіддача зникає. Тому що є бажання щось отримувати, мати, досягати, здобувати, навіть у духовному сенсі це може бути, і тоді людина нещасна.
Тому я кажу: коли ви приходите в монастир, не ставайте досягальниками, не ставайте діячами, ставайте служителями. Не ставте собі за мету досягти чогось в особистому плані, ставте собі за мету служити Богові, без бажання якихось вигод і результатів. Тоді ви й самі реалізуєтеся як душа. Але щойно ви ставите егоїстичні плани, ви будете вічно незадоволені. А з незадоволеності Бога не видно, його неможливо реалізувати.
І часто буває, що ми думаємо про себе багато, а про Бога — мало. Ми хочемо догоджати своїй волі, а божественній волі догоджати не хочемо. Саме тому, що ми думаємо про себе багато, а про Бога мало, просвітлення не настає. Саме тому, що ми самі себе зробили головним для себе, а Бога відсунули, просвітлення не приходить і задоволеності немає.
Тоді ми думаємо: «Я практикую багато років, а я нічого не реалізував, я не здатний». Річ не в тому, що ви не здатні, річ у тому, що ви помилилися і взагалі пішли не туди: треба було направо, а ви пішли наліво, тому що зробити его центром свого життя, центром своїх турбот, своїх думок, зробити свою волю центром своєї діяльності — це означає сильно помилятися. Але якщо ви зробите Бога центром свого життя, його волю хоча б на секунду, ви одразу ж відчуєте, як ви реально звільняєтеся, тому що звільнення — це звільнення саме від себе, тому що карма, сансара — це і є ми самі. Ми самі для себе є кармою, ми самі для себе є сансарою, чіпляння за все це тримає нас.
Якщо всюди є наше «я» і воно на першому місці, а не Бог, то така воля зустріне протидію, і виникне страждання, тому що в усьому цьому є «я» і «моє». Але той, хто шукає виконання не своєї волі, а божественної, ніде не має ні завад, ні перепон.
Як зрозуміти, де божественна воля? Часто ми її не чуємо, вона дуже тонка, дуже невидима. Починати треба з того, що ви приймаєте як божественну волю волю старших наставників, Гуру, святих, волю загального поширення Дхарми. Ви їх приймаєте, принаймні намагаєтеся в цьому бачити божественну волю. Намагаєтеся бути провідниками цієї чистої низхідної святої сили, а свою волю відсуваєте на другий план.
Всемогутність божественної волі
Той, хто шукає виконання не своєї волі, а божественної, ніде не має ні завад, ні перепон. Якщо щось і може йому заважати, то тільки його ж егоїстична воля. Воля Бога всюдисуща, всемогутня, нематеріальна і ні на що, крім самої себе, не спирається, ні від чого не залежить, ні до чого не зобов’язує, крім любові й самовіддачі. Вона не має стосунку до земного світу, тому ніде не має перепон і перешкод, хоча може проявлятися через земне тіло і через земні стосунки, просто грати ними, але сама вона не має до цього стосунку.
Виконується щось задумане чи ні, яка різниця, якщо ти в Бозі? Ганьблять тебе чи хвалять, яка різниця, якщо ти з Богом? У бідності чи в багатстві, яка різниця, якщо ти в Бозі? Хіба Бог не зрівнює всі земні цілі? Хіба він не робить жебраків царями, а царів — жебраками? І хіба не ілюзія, гра — всі земні цілі й справи перед Богом?
І ось якщо ви так відчуваєте, вам вдалося трохи очистити волю свого его, від’єднатися від нього і трохи сприйняти цей дух гри, чистоти, краси, величі й неприв’язаності божественної волі. Перемагає та чи інша сторона, яка різниця, якщо ти з Богом? Отримав ти щось чи ні, що це змінює, якщо ти в Бозі? Адже Бог торжествує за будь-якого результату, Бог — кінцевий отримувач усього, верховний власник, той, хто насолоджується, вкушає, володар результатів, отримувач усіх яг’їв, жертвопринесень, усі плоди — його, усі насолоди — його і вся слава — його. Він — той, кому належать усі плоди, усі результати, усі перемоги. Правий той чи інший, подобається тобі результат чи ні — яка різниця? Бог перемагає в будь-яких випадках, Бог грає, як хоче.
Іноді, коли я зустрічаюся з якимись речами в служінні, бачу: цей проєкт не йде, ось це не вийшло, я думаю: «Чудово, прекрасно, Брахман же торжествує в будь-якому разі, це перемога Брахмана, це не моя перемога, це — перемога Брахмана. Мої перемоги мене не хвилюють, мене хвилюють перемоги Бога, і як би ситуація не розгорнулася, адже це Бог перемагає, а якщо Бог перемагає, і я на його боці, то і я теж перемагаю». Я в будь-якому разі завжди щасливий, втілюються мої наміри чи ні, тому що я граю на боці Бога, я граю в його команді, я один із ним. Усі результати, як добрі, так і погані, — це перемога Бога. Усі перемоги й поразки світу, успіхи й невдачі — це тріумф Бога. І прийнявши бік Бога, його волю як свою, відмовившись від себе, як же ти не розділиш його тріумф? Він перемагає в будь-якому разі, він торжествує за будь-якого розкладу, він не будує планів, у нього немає цілей, він не шукає виконання маленької людської, земної, тілесно орієнтованої волі.
Шлях прапатті-йоги
Служити Богові в самовіддачі, відкинути хибну волю его, бути провідником Його волі, Його флейтою, руками й ногами — це єдине ваше завдання, якщо ви стали на шлях внутрішнього аскетизму і бажаєте поглибити свою практику. Це називається прапатті-йога, самотрансценденція, мистецтво відкидання себе, атма-ніведана. Це і є найголовніша умова, коли ми йдемо духовним шляхом самозвільнення, самовіддачі, самотрансценденції. Умова чого? Самопізнання, з’єднання з Богом, пратьябхіджня.
Шлях до самопізнання в пратьябхіджні лежить через інше «п» — через прапатті. Пратімокша, прапатті й пратьябхіджня — ось три слони, на яких стоїть Учення нідідх’ясани, Учення Лайя-йоги.
І мої благословення, щоб ви йшли шляхом самовіддачі, прапатті-йоги, відкидання его, відсікання надій, страхів і чіплянь, повного віддання себе Богові, і ставали ілюзорними тілами, провідниками божественної волі, руками й ногами Даттатрейї та всіх святих, щоб ваша воля его не заважала вам на духовному шляху, щоб вона корилася божественній волі.
Ом. Намасте.
