Мотиви та цілі духовного шляху
Коли ми йдемо духовним шляхом, нами спочатку рухають неясні мотиви, неясні цілі, неясні бажання. Загалом, ми навіть не зовсім розуміємо, чому ми раптом вирішили йти цим шляхом. Спочатку в нас просто є інтерес, якесь внутрішнє пекуче бажання щось дізнатися, щось поліпшити. У когось інтерес, у когось бажання щастя, комусь набридло страждати, у когось можуть бути егоїстичні бажання розвинути себе, здобути силу, могутність, знання, якось підвищити свій статус у світобудові, щоб краще в ній влаштуватися.
Поступово, у міру того як ми йдемо, наші мотиви очищуються, наші інтереси очищуються. Ми починаємо чіткіше формулювати свої цілі й глибше усвідомлювати мотиви, які рухають нас духовним шляхом, а також розуміти погляд писань, погляд святих на все це. Поступово все прояснюється.
Той мотив, який був спочатку, який рухав нами, стає більш усвідомленим. Наприклад, він усвідомлюється як бажання уникнути кола народження і смерті, як небажання чогось неприємного. Тому що ми усвідомлюємо: мотиви, інтереси, прагнення щось дізнатися — це добре, але найголовніше — як це допоможе мені розв’язати мою проблему, як це допоможе мені перестати бути залежним від карми, від сансари, перестати бути вразливим до сансарних енергій і стати щасливішим, здобути щось вічніше, непорушне й щасливе.
Види дхарми
Звільнення від сансари — це мокша-дхарма — особливий шлях, особлива дхарма, властива тим, хто вже вичерпав інші шляхи, інші види дхарми. І треба зрозуміти, як співвідносяться мокша-дхарма, ріта-дхарма, варнашрама-дхарма і свадхарма — усе це різні види дхарми, які існують.
Слово «дхарма» походить від слова «дхрі», що означає підтримувати, — те, що є підґрунтям, основою всього. Дхарма — це шлях, обов’язок кожної живої істоти, закон, що визначає її буття у світобудові.
Ріта-дхарма
Наприклад, ріта-дхарма — це шлях, яким рухаються галактики, зорі, планети, час, простір, існують боги, трансмігрують живі істоти. Усе це — закон, підтримуваний богами.
Мовою фізики — це фундаментальні принципи, закони й константи, що лежать в основі тканини світобудови. Наприклад, існують число «пі», стала Планка, температура абсолютного нуля в космосі, температура кипіння або випаровування води, орбіта Землі, циклічність руху Сонця, циклічність руху в галактиці. Різні константи, принципи й закони, закон плину часу, що лежать в основі тканини Всесвіту, вимірність простору — усе це ріта-дхарма. Завдяки їй у цьому світі час плине особливим чином, планети рухаються своїми орбітами, вимірність простору підтримується постійно, фізичні закони, закони тонкого світу існують циклічно.
Ріта-дхарму здійснює Брахма-творець, тобто Брахма-творець як великий зодчий, як великий архітектор нашої світобудови, великий Першобог задає архітектуру світу, базову санкальпу, базову будову світобудови, ритми, цикли. Спочатку він створює це у своєму розумі, а потім породжує із самого себе гуни, таттви й живих істот-помічників, але підтриманням він не займається.
Підтриманням займаються боги, божественні істоти як частини його самого, ті, кого називають манаса-путра (народжені розумом). Наприклад, боги п’яти елементів: Варуна, Ваю, Агні, Індра, Сома, Сур’я, Кубера — усе це боги, які вийшли з Першобога-творця. Навіть Шива вийшов із Брахми, так описується, якщо ми розглядаємо Шиву як гуна-аватару, а не як початковий Абсолют.
Вони наглядають за рітою, за тим, щоб принципи світобудови, її константи підтримувалися, щоб підтримувалися логіка, циклічність, розвиток, цикли, — усе це ріта-дхарма. Васіштха, Нарада, Даттатрея, Кумари, сім ріші — усе це божественні енергії, які підтримують тканину світобудови, буття світобудови, зокрема всіх живих істот. Бог Яма — той, хто стежить за реінкарнацією, трансміграцією живих істот, щоб кожен отримував саме те тіло, яке відповідає його кармі.
Свадхарма
Людина не усвідомлює ріта-дхарму на початковій стадії розвитку, своє місце у Всесвіті, в універсумі, свій обов’язок — вона усвідомлює це дуже слабко, тому що в неї є карма, у неї є свадхарма, свої схильності. Карма зумовлює свадхарму. Свадхарма — це бажання діяти відповідно до схильностей. Якщо ріта — це космічна дхарма, космічний закон, космічний принцип, то свадхарма — це наше природне бажання жити відповідно до своїх схильностей.
Коли ми почуваємося зручно, добре — це означає, що ми діємо відповідно до свадхарми природно. Коли ви чимось незадоволені — це означає, що це не відповідає вашим схильностям. Свадхарма означає: якщо в тебе є схильність бути сім’янином, домогосподарем — виконуй свої сімейні обов’язки, будь щасливим, але потім, звісно, не плач, якщо зрештою всі там помруть і доведеться перероджуватися. Така дхарма не гарантує тобі постійного щастя, вона каже тобі: «Трохи можеш у матеріальному світі понасолоджуватися свадхармою».
Якщо ти любиш бути художником або музикантом — виконуй свою свадхарму, як кажуть, іди за своїм серцем, за таким мирським серцем, не за Атманом, тим, що в глибині всіх сердець (за хрідаямом), а за тонким тілом. Малюй, співай, танцюй, або якщо ти хлібороб, то ори, якщо ти кшатрій — бери лук, стріли, автомат Калашникова.
Дотримуйся своєї дхарми, але потім не нарікай, що все раптом зникло, що прийшли страждання, що повернулася карма і що все це зникло. Не нарікай, тому що така дхарма — якщо ти її дотримуєшся, вона не звільнить тебе від кола перероджень і смертей, не дасть мудрості. Вона дещо в тобі зробить задоволеним на певний час, дещо вона в тобі проявить, давши тобі на певний час невелике щастя. Свадхарма говорить про те, що кожен, коли дотримується своєї природи, перебуває у внутрішній гармонії, однак це ще не те знання, яке звільняє.
Варнашрама-дхарма
Є варнашрама-дхарма — це соціальна дхарма, яка визначає становище людини відповідно до її здібностей і віку. Варна-дхарма означає, що ти або інтелігент, або управитель, або воїн, або торговець-управлінець, або ти просто робітник, який не хапає зірок із неба. Через це в Індії з’явилася кастова система.
Ашрама-дхарма говорить, що на кожному етапі життя ти або учень-початківець брахмачарі, або домогосподар. Коли ти постарів, ти ванапрастха — ти відійшов від справ, і тобі треба вести відповідний спосіб життя. Нарешті, на останньому етапі життя ти стаєш на шлях зречення від прив’язаностей, на шлях мокша-дхарми й стаєш санньясі.
Ашрама-дхарма приписує розуміти свій соціальний статус, свій шлях у світі, у суспільстві відповідно до віку. Це означає: у юності ти повинен навчатися, у середньому віці вести сімейне життя, підтримувати інші статуси, підтримувати суспільство. У зрілому віці ти повинен відійти від справ і займатися духовною практикою. Ванапрастха — це той, хто живе в лісі, сам або з дружиною, як давні ріші, той, хто читає мантри й медитує, залишивши соціальні обов’язки після того, як старший син одружився, після того, як сімейні справи можна комусь передати.
Нарешті, санньясі — це той, хто скинув усі обмеження, усі соціальні умовності, зрікся соціуму, кого не хвилюють добре ім’я, умовності, зовнішні дхарми, культура, зв’язки, стосунки. Той, хто самотній, завжди живе в дхармі, медитує на махавак’ю «Ахам Брахмасмі», на свою тотожність із Брахманом.
Різні ашрами приписують різну поведінку відповідно до свого віку. Чому багато старих людей у суспільстві нещасні? Тому що їм уже настав час приймати статус ванапрастхи, а деяким настав час приймати статус санньясі, але що вони роблять — вони прагнуть залишатися гріхастхами, вони прагнуть продовжувати той спосіб життя, який був у них п’ятдесят років тому. Хіба можливо бути щасливими сім’янинами?
Але вони не можуть навіть бути щасливими домогосподарями. У принципі, енергія їхнього тіла, логіка самого життя говорить, що ти вже не можеш, але тоді вони потрапляють у залежність від родичів, від дітей, від держави й стають дуже незадоволеними, ображеними. Тобто звідки з’являються старі люди, ображені на дітей, на уряд через пенсії, на весь світ — через невиконання цієї дхарми, адже тобі вже треба бути ванапрастхою.
Тобі вже треба читати мантру, треба медитувати, тобі треба думати про Бога, тобі треба розв’язувати глобальні завдання свого життя. Ти намагаєшся залишатися гріхастхою, ти намагаєшся бути двадцятирічним. Тобто звідки все це бажання людей відповідати стандартам, гламурним стандартам глянцевого суспільства, коли старі люди намагаються бути молодими, — через нерозуміння своєї дхарми.
Тобі треба медитувати, шукати сенс життя. Натомість така людина жартує на сцені, сяє, як зірка. Тобто сімдесят років — поведінка двадцятирічного — це порушення ашрама-дгарми, це неправильно. Тобто ти маєш шукати інші цінності, це вже не твої цінності. Якби ти знав ашрама-дгарму, ти в цей час шукав би Бога, сидів на самоті, вивчав священні писання, перебував на сатсанзі, медитував би, виконував садгану, тому що кожному етапу в житті приписано свій спосіб життя, свій менталітет, свою культуру поведінки, і тоді ти завжди будеш щасливим.
Проблеми сучасного суспільства
Отже, варнашрама-дгарма описує поведінку людини в суспільстві. Ріта-дгарма описує космічні закони, відносини людини з космічною світобудовою. Свадгарма виражає природні схильності людини — робити те, що вона хоче. У кожного є природна схильність, проти якої дуже складно піти.
Наприклад, є діти, яким від народження подобається танцювати, співати, привертати до себе увагу — це схильність із минулих життів, вони або апсари, гандгарви, кіннари, танцюристи, співаки. Ці схильності — вони не можуть піти проти своїх схильностей, вони продовжують це робити, стають великими зірками в цьому світі. Кшатрій, воїн, не може піти проти своєї схильності, його тіло, його менталітет такі — це все свадгарма.
Свадгарма виражає карму, тобто кожній кармі відповідає своя свадгарма. І тоді говориться так: «Краще погано виконувати свою дгарму, ніж добре чужу», — тобто якщо в тебе є якась схильність, то ти будеш щасливішим, якщо її реалізовуватимеш, ніж якби ти намагався приміряти на себе чужу долю й добре її виконувати.
Що ми маємо зараз? Суспільство не має поняття про дгарму, люди відірвані від основ світобудови, від п’яти елементів природи. Звідки беруться мільйони мешканців мегаполісів, незадоволених своїм життям, розчарованих своїм життям, пересичених? Звідки беруться сотні тисяч офісного планктону, як називають тих, хто безглуздо проводить час за комп’ютерами, за столами, у фірмах, у кого єдина розвага — у відпустку полетіти кудись на Мальдіви, на Балі, пофотографуватися, зробити селфі, або корпоративні вечірки, нічні клуби? Звідки цей спосіб життя?
Втрачено розуміння свого місця у світобудові, безглуздість існування прагнуть заповнити хоч чимось, порожнеча внутрішнього «я», порожнеча внутрішнього існування, тому що суспільство не здатне надати людям шляхи розвитку, особливо суспільство споживання. Суспільство споживання не здатне вказати цілі, правильні стандарти, до яких потрібно прагнути. Навпаки, те, що робить суспільство, — це всіляко затуманює це, всіляко завуальовує.
Душа бачить безцільність свого існування, звісно, вона буде незадоволена, і вона відірвана від себе, відірвана від свого коріння, відірвана навіть від свадгарми. Вона не може навіть робити те, що хоче, тому що змушена дотримуватися безлічі різних соціальних настанов, фіксованих ідей, шаблонів, інструкцій, підігравати споживацьким стандартам культури, відповідати їм. І виходить так, що людина — престижний менеджер у престижному офісі, у престижному брендовому піджаку, у престижній брендовій марці автомобіля, у престижному будинку, взятому в кредит. Начебто в неї все вдало, все успішно, а в душі в неї повна незадоволеність.
Вона не знає, куди йде, чого хоче, вона віддала себе в рабство, вплутавшись у всі ці зв’язки, відносини. Вона живе абсолютно неприродно й фальшивим життям. Вона їсть не ту їжу, яка корисна, веде не той спосіб життя, який корисний для її тіла, здоров’я, пран. Вона відірвана від землі, води, вогню, вітру, простору, сонця. Вона живе штучним життям. Звідки тут може бути задоволеність, яке щастя може звідси походити?
Це означає, що навіть свадгарма не виконується, вона не відчуває свого місця у світобудові, не відчуває ріта-дгарми.
Мокша-дгарма — шлях звільнення
І тоді на сцену виходить наступна дгарма — це мокша-дгарма. Мокша-дгарма — це шлях звільнення, мокша-дгарма — це найголовніша дгарма з усіх дгарм, яка каже: «А тепер ти зрозумів, що є можливість, є шанс від усього цього звільнитися?»
Наскільки ти був задоволений усіма попередніми дхармами, наскільки свадхарма тобі допомогла, наскільки ти усвідомлюєш ріта-дхарму, наскільки ти можеш дотримуватися варнашрама-дхарми — усе це не має значення. Тим більше, усі ці дхарми діяли у ведичному суспільстві кілька тисяч років тому, зараз їх як таких немає, навіть у самій Індії ви їх особливо не знайдете, тому що калі-юга наклала відбиток на всі суспільства.
Мокша-дхарма каже: «Ти можеш стати вільним від усього цього, ти можеш здобути всередині себе повну свободу, і тобі не потрібно залежати від варна-дхарми, від ашрама-дхарми. Ти можеш просто йти шляхом свободи, і всі інші дхарми будуть виконані. Ти виявиш своє істинне «Я», і твоя свадхарма буде в унісон із мокша-дхармою, тому що істинна свадхарма — це шлях звільнення, коли наша найголовніша тенденція — перебувати в божественному джерелі.
Ріта-дхарма буде виконана, тому що єдність із космосом, із Всесвітом, із п’ятьма елементами, з ієрархією божественних істот природно приходить, коли ми звільняємо свій розум, виявляємо Атман».
Інший мотив, окрім бажання звільнитися від кола народжень і смертей, — усвідомлення дхарми, усвідомлення свого шляху у Всесвіті, у світобудові, усвідомлення різних шляхів, розуміння мокша-дхарми, величі мокша-дхарми як чарівної коштовності, що виконує всі дхарми, здійснює всі бажання.
Чотири стадії духовного шляху
Коли ми стаємо на такий шлях дхарми, то спочатку є чотири стадії, вони називаються чар’я, крія, йога і джняна. Їх можна віднести і до тантри, і до різних йогічних шляхів.
Чар’я — праведна поведінка
Чар’я означає праведну поведінку, коли ми, наприклад, відвідуємо храми, місця паломництва, намагаємося не їсти м’яса, виховуємо в собі певні духовні принципи й намагаємося їх дотримуватися.
Наприклад, навіть коли християни ходять щонеділі до храмів, на богослужіння, дотримуються постів — це також можна віднести до чар’ї. Чар’я означає: ми намагаємося поводитися відповідно до певних духовних принципів. Чар’я щодо йогів означає: ми приймаємо культуру йоги — це ще не садхана, це ще не мокша-дхарма, але це культура, це перший зв’язок, коли ми намагаємося бути вегетаріанцями, виконувати асани, вести йогічний спосіб життя, контролювати розум, контролювати поведінку, розвивати в собі певні добрі якості, трохи намагаємося поводитися як йоги.
Крія — активна практика
Потім настає період, коли ми осмислюємо все це й розуміємо, що цього недостатньо, усе це зовнішнє, і недостатньо бути пасивним носієм певних цінностей. Спочатку ж людина просто обирає певну систему цінностей, каже: «Так, це чудово, це мені подобається», — вона лайкає в соцмережі якийсь банер, якусь сторінку: «Клас, чудово, підтримую, вегетаріанство, о Шиво, прекрасно».
Минає рік, минає два — йога, асани. Вона думає: «Це чудово, а що ж далі, що я можу для цього зробити, треба якось рухатися в цьому напрямку й далі. Уже сходив на Кайлас, відвідав в Індії один храм, другий, третій, один ашрам, другий, третій, послухав різні речі, сформував у собі лінію поведінки, увійшов у цю культуру, у цю тусовку, потусувався. Добре, чудово, але має бути щось іще, має бути щось глибше», — і це глибше може бути не десь зовні, а взагалі всередині.
Тут настає черга змінити ставлення до всього цього, настає крія. Крія означає дію, це означає: я починаю щось робити сам: «Мені вже недостатньо тусуватися, недостатньо просто пасивно сприймати інформацію, я хочу бути практиком, хочу сформувати себе як практика. Я починаю читати мантри, виконувати прості ритуали, візуалізації, деякі садхани. Це ще не зовсім йога, але я починаю щось робити, беру участь, виконую араті. Я не зовсім це розумію, але намагаюся щось робити», — це крія.
На рівні крія-тантри людина поклоняється божествам, візуалізує мантри — це така практика, і зовнішня, і внутрішня, де зовнішній ритуал уже певною мірою переходить усередину. Це така стадія, коли садхана переходить із зовнішнього плану у внутрішній, коли вчення із зовнішнього стає внутрішнім, бгакті із зовнішнього стає внутрішнім, ритуали поступово переходять усередину.
Перехід від зовнішнього до внутрішнього
Спочатку ми починаємо з розуміння зовнішнього ритуалу, робимо квіти, підношення, і нам здається, що ритуали задовольнять Бога, божеств, принесуть нам добру долю. Потім ми розуміємо: можна виконувати манасік візуально, а можна взагалі візуалізувати себе, а можна взагалі розміщувати божеств у каналах — багато чого можна, і все це внутрішні процеси. Читати мантру — тоді ритуал уже усвідомлюється: тіло виконує ритуал зовні, а всередині також відбуваються якісь садхани.
Стадія йоги
Нарешті настає йога. Після крії йога означає, що я починаю відчувати вітри, канали, чакри, відокремлювати своє енергетичне, тонке тіло від фізичного, вловлювати усвідомлення. Я починаю практикувати вже не хатха-йогу, тому що хатха-йогу також можна віднести до чар’ї або крії, а глибші види йоги — починаю виконувати дхарану, пратьяхару, дх’яну, виконувати різні садхани, мати містичні досвіди, пов’язані з моєю йогою. Я розумію: йога — це спосіб життя, це шлях здобуття містичного досвіду, я починаю отримувати містичні досвіди.
Спочатку такі досвіди можуть бути простими, наприклад:
- побачити прани тонкого тіла
- побачити будову чакр, структуру енергетичного тіла
- вийти в тонкому тілі через будь-яку чакру
- пережити видіння, наповнення центрального каналу, наповнення сахасрара-чакри
- очистити канали, відчувати чистоту каналів
- мати досвіди ясновидіння, яснослухання
Ці досвіди поступово поглиблюються.
Таких досвідів може бути багато: можна бачити світи пекла, голодних духів, асурів, божественних істот, можна виділяти тонке тіло, можна переживати різні види світла або бачити істот, які готуються втілитися, — можуть бути різні досвіди. Але з часом і це нас не задовольняє, ми починаємо думати: «Усе це чудово, мій розум розширився, моє сприйняття розширилося, але ось невдача — мій друг, який п’є, вживає ЛСД, каже, що отримує ті самі досвіди, тільки без практики. Я не розумію, у чому його досвід і мій — чим тоді мій досвід кращий, у чому духовне зростання?»
Раптом тоді ми чуємо, як один Гуру каже, що справа взагалі не в досвіді, а у свободі від досвіду. Справа не в досвіді, а в тому, хто переживає досвід, що треба розібратися з тим, хто цей досвід переживає. Завжди є той, хто переживає досвіди, і треба з ним розібратися, і що всі досвіди не мають такої великої цінності. Це як ви їдете потягом — перед вами у вікні миготять дерева: одне дерево, друге, третє, їх дуже багато, миготять і миготять. Дерева миготять і миготять. Так само миготять досвіди, так, вони миготять. Їх видно крізь вікно вашого сприйняття, але питання: яку цінність ви отримаєте з цього миготіння — це вже інше питання.
Стадія джняни
Тут настає черга джняни. Джняна означає зміну ставлення до досвідів, коли ми повертаємо своє сприйняття до того, хто переживає досвід. Відповідно до цього досвіди мають сенс лише тоді, коли вони повертають нас до того, хто переживає, і досвіди більше не захоплюють нас, а навпаки — ми вчимося звільнятися від них, тому що джняна-йога каже, що кожен досвід може стати твоєю долею, може стати твоєю кармою. Будь-який тонкий досвід захоплює душу, зачаровує й отримує владу над душею.
Завдання не в тому, щоб пережити досвід, а в тому, щоб звільнитися від нього. Тобто зазвичай люди прагнуть пережити досвід, щоб розширити свідомість, вони кажуть так: «Ну хоч який-небудь досвід». Я кажу: «Зачекай-зачекай, ти ще переживеш стільки досвідів, що втомишся від них, ти не знатимеш, куди від них подітися, ти поставиш питання: як мені звільнитися від цих досвідів, тому що ці досвіди вічно зі мною».
Є такі люди: коли в них розкривається ясновидіння, духовний зір або ще щось — це не дає їм спокою, тому що вони не мають підготовки, щоб бути від цього вільними. Вони моляться, просять: «Нехай це закриється, мені дуже важко бачити страждання людей, мені дуже важко читати думки, мені важко бачити тонкий світ, мені це не потрібно, я хочу жити звичайним життям», — так вони кажуть, тому що досвід неминуче починає підкоряти душу, якщо душа незріла, якщо вона непідготовлена.
Досвід неминуче починає впливати на душу й панувати над нею, тому що він може бути тоншим за душу, і душа перестає слухати свою власну сутність та починає слухати досвід. А куди цей досвід заведе — невідомо: якийсь хороший досвід може завести в небесні світи, а досвід голодних духів — у світ голодних духів. Досвід може стати наступним життям, тому святі кажуть: «Навчися бути вільним від досвіду, навчися руйнувати будь-який досвід, твоя природа незалежно трансцендентна щодо всіх досвідів, вона вільна від усіх досвідів, твоя природа вища за досвіди».
Розрізнення Атмана і п’яти оболонок
Тут починається період джняни. Джняна означає: людина набуває вівеки (розрізнення) між досвідами, що відбуваються в оболонках, і Атманом. Це називається також панча-коша-вівека — розрізнення Атмана і п’яти оболонок. Гуру скаже йому: «Досвід відбувається в оболонці, кожен досвід пов’язаний з оболонкою».
Досвід фізичного тіла цього життя — він, зрозуміло, пов’язаний з оболонкою фізичного тіла. Досвід енергетичного тіла, наприклад, відчуття чакр, відчуття кундаліні, відчуття п’яти ваю, вібрації, циркуляція енергії каналами — це досвід енергетичного тіла. Ви можете навіть мати досвіди енергетичного тіла, коли енергетичне тіло виходить із фізичного й рухається кімнатою, воно має структуру, має властивості як пранамайя-коша — він відбувається в енергетичній оболонці. Досвід астрального тіла відбувається в астральній оболонці, досвід ментального тіла (віджняна-майя) відбувається в ментальній оболонці, досвід причинного тіла відбувається в анандамайя-коші (у причинній оболонці).
Тоді Гуру каже: «Будь-який досвід пов’язаний з оболонками, розрізняй Атман і п’ять оболонок, ти не оболонки, ти — Атман, досвід відбувається не з тобою, це не твій досвід, навіщо він тобі потрібен, навіщо ти за нього чіпляєшся?» З одного боку, досвід потрібен, щоб орієнтуватися в оболонках, — це як сходинки, віхи, щоб іти далі, і немає нічого поганого в тому, щоб переживати досвід. Якщо ви переживаєте досвід — чудово. Погано, коли відбувається чіпляння, нерозпізнавання досвіду, нерозрізнення досвіду й п’яти оболонок — ось це погано, коли ми плутаємо досвід і себе.
Шлях джняна-йоги
Тоді Гуру каже: «Ти не досвід, досвід — в оболонках, а ти не оболонки, ти — Атман, знайди чистий Атман за межами оболонок», — і звідси починається джняна-йога. У джняна-йозі учень має зрозуміти сутність Атмана, вислухавши її, отримавши передачу, він має багато розмірковувати над своєю природою: хто є я, що є мій Атман, чому махавак’ї ведичної традиції, махавак’ї Упанішад говорять, що мій Атман є Абсолют (Брахман), що моя самість є Бог (Абсолют), як це може бути, чому вони говорять: «Тат Твам Асі» (Ти є Те) Ішвара. «Тат» означає Ішвара, «Твам» означає ти, «Асі» означає є — на якому рівні я є Ішвара, як я можу бути Ішварою.
Вони кажуть: «Ахам Брахмасмі» — на якому рівні я можу бути Брахмасмі. І джняна-йога означає, що ми йдемо шляхом шравани, манани, осмислення, і потім, коли ми відокремлюємо Атман від п’яти оболонок, ми раптово отримуємо трансцендентний досвід, і вперше Гуру каже: «А ось цей досвід — велика коштовність, ось цей досвід ти можеш визнати істинним. Усі попередні досвіди були наче скло, а цей — діамант, зберігай його як чарівну коштовність, можеш на нього спиратися. Ти не можеш прив’язатися до нього, тому що він не прив’язаний ні до чого, ти не можеш зробити його опорою для свого его, тому що він безопорний».
Коли ми вчимося відрізняти досвід п’яти оболонок від досвіду істинного «Я», ми готові стати на шлях нідідх’ясани. Шлях нідідх’ясани означає шлях виношування досвіду Атмана, вищого «Я». Таким чином розвивається джняна-йога.
Шлях мокша-дхарми
Коли ми пройшли ці стадії: чар’я, крія, йога і джняна, на стадії джняни ми по-справжньому стаємо на шлях мокша-дхарми. Мокша-дхарма досягає свого апогею в джняні. Існують подальші шляхи просування шляхом мокша-дхарми, і ці шляхи описані в семи землях мудрості (у семи джняна-бхуміках). Сім земель мудрості, вчення про шістнадцять кала — це головні критерії того, як розвиваються наше духовне дозрівання і надособистісний духовний досвід, але їх ми обговоримо наступного разу.
