Коментар до тексту «Про збереження духу й тренування енергії», Сунь Симяо
«П’ять етапів осягнення шляху такі:
Перший етап.
У серці багато хвилювання й мало спокою, свідомість обплутана думками, у ставленні до речей немає сталості, і думки мчать уперед без упину, немов дикий кінь. Таке серце звичайних людей».
Це нагадує наш власний стан, коли ми приступаємо до практики зі стану звичайних людей. Ми як живі істоти складаємося з тіла, мовлення й ума, іншими словами, тіла, енергії та духу (свідомості). Спочатку ці речі переплутані й не очищені. Коли вони переплутані й не очищені, світло споконвічного Джерела нашого «Я» видно дуже слабо. «Свідомість обплутана думками» означає, що наша усвідомленість затьмарюється мисленням; усвідомленість витіснена думками й різними емоціями, тому наша свідомість непостійна, у ставленні до речей немає сталості. Коли свідомість непостійна, думки скачуть уперед без упину.
Із стану звичайних людей завдяки практиці самодисципліни й споглядання ми повинні здобути наступний щабель.
«Другий етап.
Серце потроху схиляється до спокою, але ще розсіяне, і важко тримати його у вузді. Але вже є старанність і розумні помисли. Такий початок шукання шляху».
На другому щаблі ми потроху здобуваємо цей самий спокій, що походить зі споглядання, але в нас ще є розсіяність, тому за невеликих відхилень або впливів ми знову втрачаємо внутрішній спокій і рівновагу, втрачаємо внутрішню самодостатність. Але, принаймні, у нас є розуміння духу бездоганності.
«Третій етап.
У серці хвилювання й спокою порівну, і спокій у серці вже ніби досяжний. У серці спокою й розсіяності порівну, і старанність в осягненні шляху стає звичною».
На третьому етапі в нас є невелика перемога, ми докладали зусиль, щоб контролювати себе й бути усвідомленими, нарешті нам вдається бути в спогляданні половину нашого часу. Хоч розсіяність ще є і хвилювання трапляються часто, проте ми вже знаємо, де цей стан, наполовину ми вже перебуваємо в постійному спогляданні. Тоді наша пильність дає нам таку бездоганність у практиці, що ми вже майже не припускаємося помилок. Коли пильності немає, ми можемо неправильно спілкуватися, розгніватися або зробити щось абияк, ми думаємо: «Нічого страшного». У нас ще немає розуміння тотального духу підходу або до практики, або до служіння, спілкування — до чого завгодно. Ми ще цей дух тотальності не виявили. Коли ж ми його виявили, у нас з’являється внутрішня бездоганність, внутрішній стрижень. Такий йогін більше вже не згинається, у нього не буває ні емоцій, ні хвилювань, ні страждань. Навіть якщо він візьме чужу карму, його свідомість повністю під контролем.
Коли цей щабель реалізовано, йогін переходить до четвертого етапу.
«Четвертий етап.
У серці багато спокою й мало хвилювання, оволодіння своїм серцем стало звичним. Уже є навичка розумового зосередження, коли увага втрачається, її можна швидко відновити».
Тут ми можемо постійно бути в спогляданні, хоча ще є відволікання. Ці відволікання постійні, але й повернення також постійні. Ми перебуваємо в безперервному глибокому усвідомленні, однак свідомість звично відволікається на дві-три секунди, але тут же повертається. Ми вже звикли володіти собою й своїм серцем. Чи потрапимо ми на ринок, до друзів, чи їдемо ми в поїзді, чи бачимо міліціонера, чи зустрічаємося з небезпекою, ми постійно володіємо своїм серцем. Тепер нас більше ніщо не може похитнути. Ми постійно перебуваємо в глибокому стані розумового зосередження без зусиль. На цьому рівні відпадає потреба в грубих бажаннях, інтерес активно спілкуватися з друзями, шукати собі опору в чомусь зовнішньому. Ми знаємо, що є лише одна опора. Коли ж увага вислизає, внутрішня пильність змушує нас повернутися до цієї уваги, тепер почуття під контролем. Питання в тому, щоб і далі розвивати таку пильність.
«П'ятий етап.
У серці панує спокій. Робиш справу і наче нічого не робиш. Навіть під впливом ззовні в серці не виникає хвилювання. Є повне володіння серцем, і немає місця розсіянню духу».
Коли ми постійно живемо в стані четвертого етапу, п'ятий приходить сам собою – з'являється безтурботність. Безтурботність означає, що в нас зникає глибинне замішання щодо себе, світу й життя, зникають усі питання та інше, і навіть коли ми щось робимо, цей спокій більше ніколи не втрачається. У йогіна більше не існує жодних планів, надій, прив'язаності відпадають, подібно до сухого листя з дерева, його дихання стає рідким і неглибоким, його канали очищуються силою одного споглядання. Він відчуває легкість у тілі, йому постійно радісно від того, що він відчуває внутрішню свободу. Його свідомість дуже рівна, тепер більше ніщо не збентежить його. Він більше не знає жодного хвилювання – немає ні завтрашнього дня, ні вчорашнього. Він відчуває велике завзяття на шляху і велику силу духу в бездоганності. У нього більше ніколи немає тамасу, він здатний дуже довго сидіти в медитації і не втрачати споглядання, чим би він не займався. Що б він не почав робити, він робить це з повною концентрацією і самовіддачею. У нього більше немає ні сумнівів, ні коливань розуму. Розум стає дуже сильним і односпрямованим, він ніколи не втомлюється, мирські бажання його більше не турбують.
Коли ці п'ять етапів пройдено, тоді ми насправді зміцнилися в спогляданні, ми споглядаємо нашу споконвічну Реальність. Не можна сказати, що ми осягнули Абсолют, але, принаймні, ми вже наблизилися до Нього дуже близько. П'ятий етап – це стан, що передує пробудженню.
Сім ступенів осягнення шляху
«Від цієї пори належить пройти сім ступенів.
Перший ступінь.
Зникає всяка скутість і нездужання, тіло легке, а серце безтурботне, залишаєш думання, проникаєш у внутрішнє. Дух і енергія спокійні, шість чуттів не знають хвилювання. Проникаєш у Єдине, тримаєшся середини, кожен день несе нові радощі. Це називається осягненням шляху».
На цьому ступені стан йогіна дуже відрізняється від стану звичайної людини і навіть звичайного практикуючого. Практикуючі, навіть якщо вони не звичайні люди, проте їхній рівень енергії подібний до звичайних людей. Іноді в них є гнів, іноді роздратування, іноді тамас, іноді вони практикують дуже добре, але їхня свідомість може ще коливатися, у них ще немає великого натхнення Дхарми. Вони практикують просто тому, що це їхній обов'язок або в них є розуміння Чотирьох Усвідомленостей. У них є відданість істині, але все це ще розумове.
На цьому ж ступені божественне світло починає горіти всередині них самих. Їхня практика стає найбільшим натхненням, кожна медитативна сесія тепер приносить досвід самадхі, кожен день стає найглибшим прозрінням. Такий йогін живе, здивовано захоплюючись світом, він споглядає Бога в собі і Бога зовні, не бачачи різниці між внутрішнім і зовнішнім. Коли такого ступеня споглядання досягнуто, Дхарма починає розкривати всі свої таємниці одну за одною.
Наприклад, увечері монах сідав у медитацію махашанті і за дві години реалізував «безмежний простір». О сьомій годині він сідав одним, а о дев'ятій він уже інший, глибший. А наступного дня, сідаючи в медитацію, він реалізовує наступний ступінь – «безмежну свідомість». І так його осягнення не припиняється: день чи ніч, а він проникає своїм розумом усе глибше й глибше, таємниці споглядання розкриваються йому одна за одною. Чим би він не займався, він поглинутий безперервним перебуванням у недвоїстості.
Наступні ступені – це ступені, коли свідомість об'єднується з енергією, унаслідок чого відбувається розкриття різних здібностей. До того, як цих ступенів досягнуто, існують різні перешкоди, багато коливань, невпевненість, нерозуміння та інше. Коли ж ці ступені пройдено, усі перешкоди зникають.
Подолання періоду скорбот
Я читав досвід християнських монахів. Там часто пишеться, як вони переживали скорботи. Кожен монах пише про те, як він вступає в період великих скорбот. Що означає період скорбот? Вони кажуть, що благодать їх покидає, вони ллють сльози про свою «падшість», тому що більше немає в них ні благодаті, ні натхнення, а тільки скорботи. Це відбувається тому, що вони ведуть аскетичне життя, почуття не насолоджуються, тоді енергія перестає підніматися до сахасрари подібно до того, як це відбувається у звичайних людей від мирських бажань, ясність падає, і виникає стан тамасу, затьмареності та іншого. Тому кажуть: благодать зникає, і є лише боротьба з дияволом. Нижні чакри та мирські бажання залишаються, тому виникає боротьба з бажаннями в нижніх чакрах без стану благодаті. Той, хто проходить цю боротьбу, потім очищається, після довгих трудів здобуває таку благодать, що перестає страждати.
Коли ви оволоділи спогляданням, ви безперервно відкриті такій благодаті, тому що споглядання саме по собі усуває всі перешкоди й проблеми. Це не означає, що у вас одразу всі вони зникають, вони є, але тепер ви без труднощів із ними справляєтеся.
