Під час медитації необхідно знати, які переживання виникають, які помилки мають бути виправлені. Є п’ять вад, які мають бути виправлені за допомогою восьми видів дії, або протиотрут. Перша вада – це лінь. Лінь перешкоджає застосуванню медитації, оскільки після отримання інструкцій навіть не починають медитувати. Насправді існує три види ліні. Перший – це сонливість, млявість, коли нічого більше не цікавить, крім сну. Другий – прив’язаність до мирської активності, що призводить до відсутності бажання практикувати дхарму або медитацію. Цією діяльністю радіють, звикають до неї й приділяють їй велику увагу. У певному сенсі тут є старанність, але це є перешкодою для практики Дхарми. Також це називається «прив’язаністю до негативної активності».
Прив’язаність до негативної активності означає, що наші дії не вплетені в медитацію в повсякденному житті. Негативна активність означає несвідому активність, засновану на раджасі.
Третій вид – зневіра й самоприниження, які приводять до думки: «Інші можуть медитувати, а я не можу, інші зрозуміють Дхарму, але не я». Є фактом, що всі істоти здатні медитувати й працювати на шляху. Але якщо недооцінювати свої здібності, це також є самообмеженням.
Отже, перший фактор – це лінь. Вона виникає, тому що в нас недостатній намір до медитації або до якоїсь практики. Намір виробляється, коли наша воля посилюється. Коли воля розвинена, ми можемо докладати надзусиль, і тоді в будь-який момент ми здатні достатньо медитувати.
Друга вада – забування інструкцій, відсутність уваги до правильності медитації. Коли медитуєш, необхідно мати повну ясність щодо того, що робиш, які помилки мають бути виключені, які засоби для цього мають застосовуватися. Таким чином, необхідно пам’ятати інструкції з медитації.
Інструкції з медитації та техніки слід знати майже напам’ять. Наприклад, якщо ми медитуємо, не знаючи корінних настанов про подолання розпливання й збудженості, про нестачу зусилля або про надлишок зусилля, про три пастки (блаженство, ясність і порожнечу), то навіть якщо ми докладаємо неймовірних зусиль і демонструємо чудеса аскетизму, ми можемо змарнувати багато часу через незнання якихось елементарних речей.
Третя вада – перешкода, заціпеніння й збудженість. Вони класифікуються як одна вада. У заціпенінні ум затьмарений і тьмяний. У своїй явній формі це втрата розумової ясності.
Тут подається переклад терміна розпливання як заціпеніння. Тьмяність ума виникає через те, що свідомість сильно відходить усередину. Це бич тих, хто практикує три, чотири роки. Вони поступово звикають сидіти в стабільній позі, хвилі їхнього ума трохи заспокоюються, і вони входять у звичну медитативну напівдрімоту. Іноді вони трохи більше усвідомлюють, а іноді входять у таку простраційну свідомість. І якщо така тенденція закріплюється, то це недобра річ для медитації, це звичка неправильно медитувати в розпливанні. Один святий навіть казав, що це шлях у світ тварин. Він говорив так: «Ті, хто любить медитувати на порожнечу, але при цьому потурає собі в розпливанні, не пробуджують яскравості».
У своїй тонкій формі є ясність, але дуже слабка. Також є два види збудженості. Є явний вид, коли розмірковують про зроблене або про веселий випадок. Таким чином, немає здатності зосередити ум на чомусь. У своїй тонкій формі є явна стабільність ума. Але все-таки залишаються тонкі думки, які все ще виникають.
Отже, є два види збудженості. Перший – це грубий. Наприклад, людина сідає медитувати, але її ум настільки шалений, що думки долають її одна за одною, вона ніяк не може вимкнутися. Вона сидить дві години, але ці думки постійно розгортаються, вона не може відв’язатися від них. Звісно, досвідчений практик такого собі не дозволяє. Він дозволяє собі другий вид збудженості, більш тонкий. Тобто в нього вже є певна стабільність усвідомлення, але при цьому паралельно рухаються якісь думки, на які він ще відгукується. І ця брижі на ментальному екрані, яка ще схоплює, не дає увійти в глибокий стан дг’яни, заспокоєння.
Четверта вада – це нестача застосування. Коли в медитації з’являються заціпеніння або тривога, їх розпізнають, але не застосовують протиотрути. Якщо протиотрути не застосовуються, то медитація не розвиватиметься.
Отже, четверта вада – нестача застосування. Застосування чого? Методів для припинення розпливання і збудженості, правильного зусилля, щоб відсікти ці вади. Коли ти бачиш, що в тебе є вада, наприклад розпливання або збудженість, але нічого не робиш, а миришся з цим, то це називається вадою нестачі застосування. Тобто ти думаєш, що це мине, і залишаєшся в тому самому стані замість того, щоб ужити якихось енергійних заходів, аби це припинити.
П’ята вада – надмір застосування. Наприклад, у медитації з’являються тупість або тривога, застосовується протиотрута, і тупість або тривога усуваються. Однак продовжують застосовувати протиотруту, незважаючи на те, що в цьому більше немає потреби. Це вада надміру застосування.
Надмір застосування означає, що ми не можемо відпустити себе навіть тоді, коли немає ні розпливання, ні збудженості. Ми надто напружені й намагаємося жорстким вольовим процесом просувати нашу медитацію. І навіть коли розум заспокоєний, ми постійно намагаємося надто контролювати. І наш розум унаслідок цього затискається. Ми досягаємо певного заспокоєння, але справжньої глибини медитації та розкритості не відбувається. На цій стадії слід залишити надмірне зусилля й довіритися внутрішньому усвідомленню без зусилля, розслабленості, коли яскравість свідомості вже не втрачається.
Протиотрути мають використовуватися лише тоді, коли з’являються тривога і тупість або інші заважаючі почуття. Коли вони усуваються, необхідно просто перебувати в незворушності. Хоча тупість і тривога мають свої індивідуальні характеристики, їхній перешкоджальний вплив на медитацію однаковий. І їх можна вважати однією вадою.
Медитація як подвижництво
Медитація сидячи – це завжди подвиг, тому що людина, яка починає медитувати, завжди стикається з кармами, що є в її тонкому тілі. Кармам не дають проявлятися, і тоді ці прани викликають різні видіння, бажання, біль у ногах тощо. Перш ніж канали й прани очистяться, а розум заспокоїться, йогін проводить серйозну внутрішню боротьбу за стабільну медитацію. Тому медитація сидячи завжди вважалася подвижництвом.
Я читав розмову дзенських монахів. Один із них говорив так: «З коанами справи ще непогані, але з медитацією порожнечі, схоже, справи ніяк не рухаються». Інший монах, який медитував двадцять років, написав: «На мою думку, мені вдається трохи контролювати думки в медитації». Це свідчить про те, що під час сидячої медитації кожен зазнає доволі великих труднощів, щоб заспокоїти розум, досягти справді стабільного стану. Однак іншого виходу немає.
Чому нам важливо практикувати медитацію сидячи? З абсолютної точки зору для нас медитація сидячи – це все-таки не головна практика. Головна практика – споглядання в будь-яких станах, а особливо в русі, зі сприйняттям. Проте без стабільної сидячої медитації основи не буде, тому така практика є базовою, яка створює необхідну основу.
Дх’яна і праджня
Від того, наскільки ми застосовуємо настанови, залежить, чи можемо ми реалізовувати глибокі стани дх’яни і праджні. Дх’яна і праджня – це дві сторони однієї медалі, які дуже важливі для практики природного стану. Дх’яну, або махашанті, ще називають шаматха. Це заспокоєння розуму, коли ми сповільнюємо мозкову активність хвиль у сидячій медитації. Праджня – це всепроникна мудрість, це споглядання в русі, коли ми підтримуємо присутність, незважаючи на коливання думок і сприйняття. Дх’яна і праджня йдуть разом, як два крила в одного птаха. Дх’яна є основою для праджні, для проникливої мудрості.
Коли ми починаємо медитувати, виявляються різні тонкі карми, причинні насіння, які містяться в наших тонких тілах, і вони виходять назовні. Наприклад: різні стреси, минулі гріхи, погані спогади та ментальні відбитки, прив’язаності, старі захворювання, які зберігаються в каналах, звичка до тупості, грубість свідомості. Раніше ми цього не бачили, але все це існує і починає проявлятися. Коли ми медитуємо, то стикаємося з цим віч-на-віч. Однак ми маємо бути у всеозброєнні, тобто вміти протиставити цьому протиотруту.
Вісім протиотрут
Вісім протиотрут.
Щоб розвинути медитацію, необхідно усунути ці п’ять вад. Спочатку необхідно розпізнати, чим же вони є. Потім необхідно застосовувати протиотрути, які їх усувають. Ці засоби називаються вісьмома протиотрутами.
Першою згаданою вадою була лінь – велика перешкода для медитації. Є чотири ментальні події, які є протиотрутою від ліні. Першим із цих засобів є наявність натхнення або інтересу до медитації. Це означає, що є бажання медитувати і радість від цього.
Необхідною умовою, як ми нещодавно говорили, є бгава. Бгава – це дуже містке поняття, але натхнення – це одна з її сторін. У вас завжди має бути невичерпне натхнення до практики. Фактично ви маєте бути фонтаном натхнення. Лише на одному почутті обов’язку або на страху смерті далеко не заїдеш. Це, звичайно, даватиме певне натхнення, але цього мало, тому що має бути щось позитивне. Треба, щоб таке натхнення, наче пристрасть, спонукало тебе постійно підкорювати нові висоти, сідаючи на медитативний килимок. Воно включає в себе віру, ентузіазм, прагнення до досягнення звільнення, бажання розвинути в собі всі якості, пізнати таємницю Абсолюту, бажання наслідувати святих. Без такого натхнення в практиці взагалі робити нічого. Якщо натхнення немає, то треба прагнути його розвинути.
Усі великі святі були богонатхненними харизматичними особистостями. Можна сказати, що вони були божевільними за Богом у доброму сенсі цього слова. Це означає, що вони були дуже запальними особистостями, натхненними. Це є неодмінною умовою, коли ви приступаєте до будь-якої практики. І якщо у вас такого натхнення немає, то подумайте, як його зародити, перш ніж ви починаєте практикувати.
Усередині вас є якийсь стимул, через який ви вступили на шлях Дхарми. Якщо натхнення зникло, потрібно згадати цей стимул, розібратися, чому ви його втратили, і знову пробудити. Цей стимул у жодному разі не повинен втрачатися. Буває, що людина має натхнення в силу якихось причин, але потім вона стикається з труднощами в садхані, бачить, що шлях великий і безмежний, або вона бачить, що не надто успішна в практиці, тому її натхненний стан втрачається, вона просто йде по накатаній колії. Але якщо ми постійно пробуджуємо внутрішнє натхнення, воно відкриватиме нові рівні або нові потенціали вашої свідомості. Таким чином усуваються лінь, перешкоди та інше.
Наприклад, я двадцять чотири години на добу почуваюся дуже сильно натхненним, це дає мені можливість писати книги, займатися управлінням, планувати поширення Дхарми і багато навіть фантастичних речей та проєктів. Моя дхарма мене живить і дає справжнє натхнення. Те, що «Дів’я лока» являє собою зараз, – це, можливо, лише блідий відблиск того, що в мене є в душі щодо «Дів’я локи» або духовного життя загалом. Інша річ, що втілення всього цього потребує часу.
Так само, якщо ви надихаєтеся на внутрішню практику, то це натхнення обов’язково проявляється в усьому.
Необхідно сказати, що тут присутня прив’язаність до медитації, але ця прив’язаність позитивна. Ми використовуємо слово «натхнення», оскільки прив’язаність розглядається як щось негативне і шкідливе. Якщо є прив’язаність до чогось позитивного, наприклад до медитації, тоді виходить позитивний результат.
Тут синонімом натхнення обрано пристрасну прив’язаність (у доброму сенсі цього слова) до споглядання, до реалізації Абсолюту, тобто тенденції йти вперед, нарощувати потенціал і глибину свідомості. І якщо вона правильна, без відхилень, без раджасу, без забігання наперед і постановки хибних цілей, без фіксації на его, то її завжди можна використовувати на шляху.
Другий засіб – завзяття. Якщо є інтерес і мотивація до практики, тоді немає необхідності змушувати себе практикувати медитацію, адже є природний потяг до практики.
Щоразу, коли ви приступаєте до сидячої медитації на килимку, ви маєте думати приблизно так: «Ого! Я ж медитую так само, як Міларепа. Я також практикую, як давні махасіддхи, як святі, як дзенські патріархи. Я нічим не відрізняюся від них за умовами, у мене такі самі умови, такий самий монастир, такий самий килимок і така сама курта. Чим же я відрізняюся від них? Я настільки благословенний, я маю таку можливість, що навіть сам не розумію, наскільки вона велика. Тепер усе залежить тільки від мене, від мого старання». І коли ви налаштовуєте себе так, то вирішуєте: «Мені обов’язково потрібно постаратися отримати максимальну користь із цієї сесії». Це і є натхнення. Або ви думаєте: «У який світ я ще здійсню прорив, до якого світу зможу дійти? Учора я дійшов до світу без форм, чи зможу сьогодні дійти до світу безмежної свідомості». І тоді у вас дух захоплює від нових перспектив.
Третій засіб від лінощів – віра. Хоча це схоже на перший засіб, але натхнення означає, що є щось надихаюче, тоді як віра передбачає довіру до чогось цінного.
Віра означає певну ірраціональну відданість вашій практиці Дгарми, навіть коли немає натхнення. Легко практикувати, коли є натхнення. Навіть мирянин у запалі натхнення може сісти в медитацію. Але віра – це щось більше. Це коли ви практикуєте, навіть якщо у вас зневіра й тупість, а натхнення немає. Віра – це останній оплот практикуючого, це його фортеця. Спираючись на віру, можна розкрити найбільше натхнення, але якщо немає віри, то натхнення, звичайно, вже не прийде. Це можна назвати самаєю, відданістю і всім тим, що ми вкладаємо в найпотаємніший стан. Навіть коли немає натхнення в практиці, то ви можете подумати, що завдяки вірі воно у вас з’явиться.
Четвертий засіб дослівно називається «добре натренований». Також це можна перекласти як «гнучкий» або «податливий». Це означає, що наш ум готовий медитувати будь-якої миті. Ми не думаємо: «О, тепер я маю медитувати! Як важко, що за тяжка медитація». Без такої гнучкості або доброї натренованості ума й тіла не буде істинної шаматхи, а лише односпрямований стан ума. Ми можемо змусити наш ум бути односпрямованим, але коли в нас гнучка медитація, наш ум спочиває природно, односпрямовано й без зусиль. Це і три попередні засоби знищують дефект лінощів.
Гнучкість означає, що вам не потрібно довго розгойдуватися, щоб увійти в медитацію, у ретрит, тому що ви постійно медитуєте. Не потрібно довго заспокоювати ум, щоб увійти в дг’яну. Вона розвивається з регулярною практикою.
П’ятий засіб – уважність. Вона перешкоджає забуванню інструкцій з медитації. Ми розвиваємо медитативний стан, у якому інструкції не забуваються. Уважність має три характеристики. Перша – це наявність гостроти й чистоти ума, за якої інструкції не зникають із пам’яті.
Уважність — це коли ми не випускаємо настанов із поля зору. Коли ми розуміємо: «Це відволікання — треба припинити», або: «Це розпливання — треба докласти зусилля», або «Це тонке ментальне збудження — треба попрацювати», або: «щось я докладаю забагато зусиль, ум стискається — треба відпустити себе». Коли ми медитуємо, ми вловлюємо всі ці неясності, у нас є чітке розуміння медитативного процесу.
Друге — це коли за гостроти й сфокусованості ума виникає мало думок, оскільки медитація неконцептуальна. Тобто в умі мало думок, і він природно та односпрямовано сфокусований на об’єкті.
Третє — оскільки є довіра й гнучкість хорошої натренованості, медитація стає приємною, з відчуттям комфорту й задоволення. Ці три якості нашої медитації призводять до того, що інструкції не забуваються.
Третій недолік — розпливання і збудження. Спочатку необхідно розпізнати, що розпливання і збудження виникли під час медитації. Коли виявляють, що або те, або інше наявне, необхідно застосувати до цього протиотруту.
За рахунок чого ми виявляємо розпливання і збудження? За рахунок пильності. Пильність перевіряє нашу уважність. Приблизно раз на десять секунд виникає певний слабкий імпульс у свідомості, який дивиться: «А де мій ум?» Це подібно до того, як приходить перевіряючий, щоб подивитися, чи добре робітники виконують свою роботу. Коли така пильність спливає і трохи сканує обстановку у свідомості, то раптово ви виявляєте: «А мій ум, виявляється, відволікся. А мій ум притупився». Тоді пильність дає команду уважності увійти в потрібний стан, а уважність починає її виконувати. Таким чином ми періодично перевіряємо медитацію.
Тут потрібна золота середина. Якщо ми взагалі не перевіряємо медитацію, то точно увійдемо або в розпливання, або в збудження, тобто даремно витратимо годину сидячої медитації. Звичайно, цього не можна допускати. Але якщо ми, навпаки, дуже часто застосовуємо перевірки, то надто намагаємося контролювати, ніяк не заспокоїмося, тоді наш ум може стати надто збудженим. Іншими словами, якщо ви будете кожні три секунди перевіряти свій ум, то увійдете в інше відхилення — збудження.
Методи усунення недоліків у медитації
Візуалізація лотосів
Існує три методи усунення цих недоліків. Спочатку, коли переживають розпливання, можна візуалізувати у своєму серці чотирипелюстковий білий лотос із білим тигле в центрі. Потім уявіть, що він піднімається вгору до маківки голови до рівня волосся, а потім — на чотири пальці над маківкою.
Тут як засіб від розпливання в серці візуалізується лотос, який потім піднімається до маківки. Завдяки цьому ум, тонка прана піднімаються, тому свідомість стає більш яскравою, тупість долається.
«Коли з’являється збудження або занадто багато думок, візуалізуйте перевернутий чорний лотос із чотирма пелюстками в серці з маленьким чорним тигле в центрі. Уявляйте, що він опускається на рівень сидіння, а потім — на чотири пальці нижче».
Засіб для подолання збудження, навпаки, коли ви візуалізуєте перевернутий чорний лотос у серці, а потім уявляєте, як він опускається спочатку на рівень підлоги, а потім — на чотири пальці нижче. За рахунок цього заспокоюються прани, вітри, зникає збудження.
Керування поглядом і положенням тіла
Другий засіб від розпливання — це тримати очі широко розплющеними, спрямувати погляд угору і напружити тіло.
Щоб позбутися збудження, дивляться вниз, прикривши очі й розслабивши тіло.
За допомогою погляду можна керувати пранами. Існує п’ять видів тантричного погляду, але ми зараз не будемо про них говорити. Якщо ви хочете опустити прани вниз, необхідно спрямувати погляд униз, і тоді настане заспокоєння пран і ума. Навпаки, якщо ви хочете підбадьорити свій ум, потрібно подивитися трохи вгору. Прана в тілі слідує за поглядом.
Умови навколишнього середовища
Третій засіб від розпливання — перебувати у світлому місці. Відчиняють усі вікна й роблять кімнату світлою та прохолодною, а також одягають легкий одяг. При збудженості кімната має бути теплою й затемненою.
Якщо немає можливості перебувати у світлому місці, то треба уявляти світло всередині. Наприклад, треба уявляти сонячний диск. Завдяки цьому можна швидко розсіяти притупленість і млявість у медитації, тамас.
Правильне застосування протиотрут
Четвертий недолік — недостатнє застосування. Наприклад, коли під час медитації переживається млявість або стривоженість, але з цим нічого не роблять. Коли піддаються такій ситуації, то очевидно, що при цьому неможливо просуватися до просвітлення. Коли з’ясовується, що під час медитації присутня млявість або тривога, необхідно пам’ятати про протиотрути й застосовувати їх із старанністю. Так використання правильного засобу позбавляє від дефекту бездіяльності.
П’ятий недолік — дефект надмірної активності. Це означає, що коли медитують і при цьому не мають п’яти недоліків, немає потреби щось робити, окрім того, щоб спокійно перебувати в цьому медитативному стані.
У нас є монах, який медитує приблизно так: «Так, я входжу в екран. Тут відкривається цей простір. Знизу щось поглиблюється. Там світло, я з ним інтегруюся. Воно йде вниз, але я його піднімаю. Тут настає розпливання». Тобто його медитація — це якась безперервна комп’ютерна гра. Це не можна назвати медитацією. Я йому кажу: «Припиніть ці ігри. Безумовно, потрібно коригувати розпливання і збудженість, але не слід робити щось штучне, тому що це не дасть вам можливості витончити ум і увійти в дг’яну. Вам треба відсторонитися від усього цього, оскільки це надмірне зусилля. Інакше ви завжди будете ковзати на ментальному рівні в медитації, навіть якщо будуть образи й видіння».
Отже, коли ви знаєте, що таке чотири недоліки і вісім протиотрут, і правильно їх застосовуєте, то просто неможливо, щоб ви не досягли успіху в практиці. Це дорогоцінні настанови великих святих минулого. Можна сказати, що вони вистраждані їхніми багаторічними досвідами самадхі. Тому, застосовуючи їх, ви також можете позбутися недоліків у власній медитації.
