П’ять якостей вогню як метафора духовного шляху йога

Коментар до тексту «Питання Мілінди. Книга 6. Глава 3»

«Шановний Нагасено, ти сказав, що слід перейняти п’ять якостей вогню. Які ці п’ять якостей?»

«По-перше, володарю, вогонь спалює сіно, хмиз, гілки та сухе листя. Так само, володарю, і йогові, який займається йогою, слід спалити вогнем знання всі афекти, зовнішні вони чи внутрішні та чи спираються вони на бажані або небажані предмети досвіду».

Вогонь знання та розрізнювальна мудрість

Вогонь знання — це джняна. Коли в нас з’являється світло джняни, воно дає вівеку, розрізнювальну мудрість. Вівека дає змогу бачити, що є благом, а що є для нас згубою, злом, і відокремлювати одне від іншого. Якщо до чаші з молоком потрапляє сміття, пил або лушпиння, ми виймаємо лушпиння, сміття або пил із молока та проціджуємо його, щоб воно було придатним для пиття. Так само в процесі розвитку розрізнювальної мудрості ми виявляємо, що є згубою, сміттям для свідомості, і, не вагаючись, виймаємо це сміття з потоку нашого розуму. Це уподібнюється вогню, який спалює.

Як це відбувається у пранах і в тілі? У вас виникає затьмарювальна емоція або зовні виникає несприятлива ситуація, але всередині вас є центр усвідомлення та розпізнавальна мудрість, породжена цим центром усвідомлення, і ви як свідок (сакші) є спостерігачем, здійснюєте спостереження (драшта). Ви не учасник, а насамперед спостерігач. Цей стан відстороненості, перебування в статусі спостерігача дає вам дистанцію, проміжок щодо ситуації, яка відбувається, або власних клеш, і саме ця дистанція та проміжок вас рятують.

Якщо взяти звичайну людину, яка є не свідком ситуації, а учасником, у неї немає проміжку. Клеша, ситуація відразу її втягує, вона піддається їй. Ми ж використовуємо цей проміжок, щоб спалити несприятливу енергію, яка виникла. Тоді, що б ми не переживали, що б не виникало, ми залишаємося в стані центру свідомості, і сам центр свідомості є вогнем для негативної ситуації. Я кажу це вже років п’ятнадцять поспіль, майже щодня, але всі знають, що на практиці це нелегко робити. Тому я думаю, що корисно знову і знову повторювати це собі, щоб ми жили цим реально, буквально.

Справжня сила центру свідомості

Коли ж усе-таки цей центр свідомості набуває справжньої сили? Він набуває її не тоді, коли наш центр свідомості є точковим або є невеликий стан усвідомленості, Атма-вічари, а лише тоді, коли цей центр свідомості долучається до чогось більшого в нас: до Брахма-бхави, до Бога, до Абсолюту. Просто сказати: «Я спостерігатиму за диханням, буду трохи уважним, і це захистить мене від усіх клеш і від усієї сансари» — це щонайменше наївно, несерйозно. Сансара велика, дуже сильна й дуже щільна. У ній є багато енергій, і таким малим свідомостям просто марно щось із нею робити.

Це перший урок смирення, який отримує его. Его має пізнати свою міру, має знати, що його зусилля та його усвідомлення обмежені, що саме по собі воно багато чого не може, воно має розчаруватися у своїх зусиллях, у своєму особистому, індивідуальному шляху й рано чи пізно зазнати фіаско. Лише коли воно розчарується у своєму зусиллі, у своєму особистому шляху, воно зрозуміє, що таке милість, що милість важлива, що самовіддача важлива, що важливо покладатися на Бога замість того, щоб покладатися на себе.

У мить, коли ми це розуміємо й у нас виникає справжня самовіддача, ми всередині говоримо: «Так, усе-таки не моя воля; я так хотів, щоб була моя, але нічого не вийде. Нехай краще буде Твоя. Коли Твоя воля — усе буде краще. Тому що моя воля мала й часто багато чого псує». Коли ми так говоримо, ми вступаємо в процес недіяння, по-справжньому віддаємося, і в нас багато чого відсікається — і прив’язаності, і надії.

Лише тоді центр усвідомлення стає справжньою силою. Це вже не наш особистий центр усвідомлення, не якась точка в просторі, а саме безмежне Буття, сам Бог. Коли сам Бог бере нас під опіку силою своєї Ануграхи, ми можемо вистояти під натиском будь-яких клеш і розчинити будь-які енергії Всесвіту. Хай якими великими є ці енергії, ми ще більші, тому що діємо за принципом: «Я не свій, я Божий». Щойно ми «свої», ми вже приречені на обмеження та невдачу. Коли ми відмовляємося бути лише «своїми» й починаємо відчувати себе Божими, за нами пробуджується величезна сила.

Нещадність до афектів

«Це перша якість, державцю, яку слід перейняти від вогню. Далі, державцю, вогонь нещадний і безжальний. Так само, державцю, йогові, який займається йогою, не слід щадити й жаліти жодних афектів. Це друга якість, державцю, яку слід перейняти від вогню».

Чому не слід щадити клеші, затьмарені стани? Тому що це справді згубно. Якщо за життя їх не викорінити, то ці клеші та затьмарені стани в майбутньому можуть серйозно зіпсувати нам життя.

Наприклад, після смерті багато духів шукають небеса. За життя не шукав, а ставши духом, почав шукати. Вони перебувають у проміжному стані, збираються в групи, міркують, куди вирушити, і виникають різні чутки: «Небеса там, там такі небеса» — у кожного свої уявлення. Дехто вважає, що небеса — це влада, панування й розкіш. А коли їм кажуть, що небеса — це любов, самовіддача й відданість Богові, їм це не подобається, вони думають: «Де такі небеса, яких нам хотілося б?», і йдуть, ці небеса їм не підходять.

Інші думають, що варто їм перетнути певну межу, яка відділяє світ духів від небес, і вони відразу потраплять у цей світ, але їм заступають шлях вартові небес і кажуть: «Ви не готові до сяйва небес, вам поки що потрібно очищатися в цьому світі». Образ духів, які мають чисту свідомість, поступово змінюється, вони набувають форми божественних сяйливих істот і стають готовими до того, щоб їх пропустили у вищі світи. Образ тих, кого долають жадібність, гнівливість, різні види клеш, проявляється як різні форми потворності.

Іноді в такого духа на голові перебуває якась істота, можливо, з рогами, або схожа на якусь чорну пташку, яка його клює. Можливо, самому духові цього не видно, він просто не бачить свого стану, але божественним істотам (деватам, ангелам) усе це видно. Коли такий дух постає перед очима ангелів, відбувається сканування всіх точок його свідомості до найменших подробиць: усього прожитого життя, кожного сказаного слова, кожної подуманої думки, кожного візуалізованого образу.

Крім того, що його астральне тіло має форму, яка виражає його духовну сутність, відбувається таке сканування, чітко визначаються місце, статус, рівень, ієрархія кожної істоти. Там неможливо нічого ані приховати, ані сфальсифікувати, там духовність виражається безпосередньо: той, хто духовно потворний, має потворний образ; хто духовно прекрасний, багатий, розвинений, має прекрасний, багатий, розвинений образ.

Відмінність між фізичним і духовним світами

У світі людей усе можна приховати: гарно вдягнутися, надіти прикраси, і неважливо, можливо, ти духовно затьмарений, але зовні ти можеш сяяти, і ніхто відразу цього не зрозуміє, доки не познайомиться ближче. Або навпаки, зовні людина може бути обірваною й брудною, але в душі вона може бути дуже святою, прекрасною й чистою. У духовному світі форма виражає зміст, немає жодної різниці між формою та змістом. Там неможливо нічого приховати чи сфальсифікувати. Святість виражається у вигляді сяйва, світла й витонченого образу. Клеші, затьмарення також виражаються у вигляді якогось нечистого, моторошного образу. Духи, у яких багато клеш, афектів, затьмарених станів, проявляються у вигляді облич у їхній аурі, у вигляді різних негативних станів, у вигляді викривлень і нечистих образів.

Відповідно до власних внутрішніх станів такі духи групуються за різними рівнями й посідають свій статус. Так визначається майбутнє життя. Усі схильності, які були в цьому житті, переходять у наступне.

Коштовність людського народження

У тонких вимірах важко розвиватися, тому й вважається — «дорогоцінне людське народження». У нас є певні карми, тіло й канали, які можуть блокувати санчита-карму й відокремлювати прарабдха-карму, і виокремлюється лише одна ділянка свідомості, з якою ми можемо працювати й розвиватися. Є понятійний розум. У тонких вимірах, коли душа перебуває поза межами тіла, підсвідомість і понятійний розум діють разом. Усі чинники чітти, приховані тенденції розуму проявляються одночасно.

Розвиватися й прогресувати в таких станах можуть лише високорозвинені душі, які по-справжньому очистили себе й зростили споглядання, а низькі та середні душі не можуть належним чином розвиватися, оскільки потрібно використовувати дуже тонкий шар усвідомлення.

Усі схильності, риси характеру, звички, спосіб мислення, менталітет — якими вони були виплекані за життя, такими вони там і проявляються. Якщо хтось мав схильність до філософії, то після проходження періоду Бардо, ставши духом, він продовжує мати схильність до філософії та може брати участь у диспутах і дебатах. Хто мав схильність до мистецтва, танців, музики, той стає духом і належить до якоїсь мандали, пов’язаної з музикою й танцями. Хто мав схильність до духовної чистоти, той шукає й розвиває цю чистоту далі, стає деватом високого порядку. Хто мав схильність допомагати іншим, той згодом знаходить таку мандалу й служіння, де допомагає іншим, наприклад земним людям або душам, які переходять із фізичної реальності в духовну реальність.

Усі ті схильності, які були за життя, розвиваються, і кожен посідає своє місце відповідно до цих схильностей. Якщо якась клеша або затьмарений стан за життя плекалися, то ця клеша й схильність у тонкому світі також розгортаються та створюють навколо такої істоти оточення у вигляді відповідних образів. Ці відповідні образи притягують одних істот, а інших відштовхують. Тому, коли виникають такі клеші, монах серйозно вчиться не миритися з ними, а очищувати їх, наприклад контролювати гнів, самозвільняти або об’єднувати, але в будь-якому разі він навчається й не дозволяє клешам заволодіти ним.

«Далі, володарю, вогонь проганяє холод. Так само, володарю, йогові, який займається йогою, слід породити жаркий вогонь зусилля й прогнати афекти. Це третя якість, володарю, яку слід перейняти у вогню. Далі, володарю, вогонь породжує жар, будучи вільним від пристрасті й неприязні. Так само, володарю, йогові, який займається йогою, слід бути вільним від пристрасті й неприязні та уподібнити свою думку вогню».