Коментар до тексту «Брахмабінду упанішада»
Відкидання прив’язаності до предметів сприйняття
«Коли людина, у якої відкинута прив’язаність до предметів сприйняття і розум укладений у серці, досягає вознесіння над розумом, то це найвищий стан».
Тут говориться: «Відкинута прив’язаність до предметів сприйняття і розум укладений у серці». Ця фраза виражає суть практики споглядання на шляху сахаджаяни нашої традиції: укласти розум у серці, відкинувши прив’язаність до предметів сприйняття. Під серцем тут мається на увазі порожнинна природа «Я», природа Ума. Під відкиданням прив’язаності до предметів сприйняття мається на увазі об’єднання предметів сприйняття з порожнинною природою реальності (тобто розглядання їх у спогляданні, а не звичайними очима).
Коли ми розглядаємо предмети не в спогляданні, ми подібні до звичайних людей, навіть якщо вважаємо себе практикуючими, і тоді предмети реально впливають на нас. Якщо ж ми розглядаємо предмети в спогляданні, то ми подібні до будд. Усе починає поставати перед нами в чистому баченні й оголювати свою істинну природу.
Наприклад, якщо ми розглядаємо предмети сприйняття звичайними очима, то хтось, сказавши нам щось на кухні, може розсердити нас. Але якщо ми дивимося очима споглядача, і в нас немає прив’язаності до предметів сприйняття, то ми витлумачимо його мову, навіть якщо вона негармонійна, як гнівну форму похвали, а його самого витлумачимо як енергію божества або енергію Абсолюту, що грає з нами, тренує нашу присутність. І залежно від нашого тлумачення розвиватимуться наші подальші дії, ми вибудовуватимемо ту чи іншу лінію долі.
Святий — це той, хто бачить світ очима споглядання і відсторонений від предметів сприйняття, хто витлумачує їх суто в чистому баченні. Він колись прийняв таке рішення і увійшов у таке бачення, тому витлумачує будь-які предмети сприйняття виходячи з недвоїстості, хоча це не заважає йому бачити відносний, умовний бік речей. Проте умовний бік речей ніколи не затьмарює його справжнього бачення.
Приборкання розуму і розчинення в серці
«Тому слід приборкувати розум, доки він не досягне знищення в серці. Це і знання, і звільнення. Усе інше — учене багатослів’я».
Слід знову і знову приборкувати розум, доки він не досягне розчинення в серці. Коли ми приборкуємо грубий розум, то виникає тонка форма розуму, яка все одно намагається проявитися. Виникають різні види тонких відхилень, спокус, пасток і перешкод. Тому монах — це той, хто невпинно пильнує себе день і ніч, помічаючи й розчиняючи всі ці пастки, спокуси, відхилення в серці природного стану. І чим глибше ми йдемо, тим невловимішими, тоншими й невидимішими є ці пастки. Проте, якщо вчення зрозуміле правильно, нам вдасться розчинити їх усі й дійти до самого центру реальності.
Парадоксальна природа Брахмана
«Немислимий і не немислимий, водночас немислимий і мислимий досягається тоді Брахман, вільний від прихильності.
Нехай людина приступає до йоги за допомогою звуку Ом, нехай перебуває у вищому безмов’ї, бо завдяки перебуванню в безмов’ї виникає вище Буття, а не небуття».
Брахман «немислимий» означає, що його природа позамисленна. Лише коли ви проникли в цю парадоксальну область поза думками, ви можете сказати, що це Абсолют, Брахман. Доти, доки ви пов’язані областю мисленнєвих конструкцій, цього сказати не можна.
Тут використовується й інший термін — «не немислимий». Це означає, що Брахман також має природу думок. Для невігласів — це парадокс, а для знаючих людей у цьому немає нічого складного. Це означає, що хоча Абсолют має повністю позамисленну, позамежну мисленнєвим конструкціям природу, проте думки, рух енергій не відкидаються, а є його частиною.
Абсолютна сутність також має здатність до проявів у вигляді енергій. Ця енергія проявляється як думки, звуки, мова, тонка форма прани, як елементи п’яти стихій, як зовнішній видимий всесвіт. І ця енергія не відділена від абсолютної сутності, тому, хоча Абсолют поза думками, проте він має природу думок. При цьому думки є його динамічною творчою грою, його проявом.
Тому тут говориться, що він одночасно і мислимий, і немислимий. Природний стан водночас перебуває за межами мисленнєвих конструкцій, у повністю порожнісному, непроявленому стані, але водночас він пронизує, об’єднується і змішується зі звичайним умом, із мисленнєвими рухами. Коли таке розуміння і з’єднання відбувається, говориться: «Тоді досягається Брахман, вільний від прив’язаностей».
Пізнання істинної природи «Я»
«Це Брахман, що не має частин, незмінний, незаплямований. Знаючи: «Я — цей Брахман», людина безсумнівно досягає Брахмана.
Визнавши незмінного, безкінечного, позбавленого причини й подоби, незмірного і безпочаткового, він пізнає і найвище благо».
Є тибетська казка. Одного разу заєць сидів під деревом на березі ставка і милувався гладінню озера. Раптом вітром зламалася гілка і з великим шумом упала у воду. Заєць, не розібравшись і злякавшись гучного звуку, щодуху побіг. Коли він утікав, його побачили миші й запитали: «Від кого ти тікаєш?» Але він так швидко біг, що не встиг їм нічого сказати. Миші подумали, що їм теж треба рятуватися. Коли миші тікали, їх побачили білки та інші звірі. І миші так швидко бігли, що звірі нічого не встигли до ладу розпитати, а просто теж побігли. Через деякий час увесь ліс біг у великому сум’ятті, рятуючись невідомо від кого. Нарешті, коли вони дісталися лева, він запитав: «Від кого ви тікаєте?» Заєць відповів йому, що він під деревом почув жахливий шум. Лев сказав: «Треба просто піти й подивитися, що було джерелом цього звуку, чи взагалі варто було тікати».
Так само, коли ми розглядаємо природу «Я», ми бачимо незмінність, безкінечність, незмірність, ми виявляємо це найвище благо. І слід її визнати. Через те, що ми її не визнаємо, виникає сум’яття від сансари, а коли ми її визнаємо, такого сум’яття не виникає.
Вища Сутність за межами подвійності
«Тут немає ні руйнування, ні виникнення, ні гідного хвали, ні покарання, ні прагнення до звільнення, ні звільнення — така ця вища Сутність.
Слід мислити Атмана як єдиного в неспанні, легкому сні та глибокому сні. У того, хто подолав ці три стани, більше немає народження у світі».
Творення, руйнування, зростання, збереження, виникнення — усі ці п’ять стадій, властиві трансформаціям сансари, видимі для подвійного ума. Кожна річ проходить народження, стадію зростання, стадію підтримання, занепаду і руйнування. Якщо ум подвійний, то є минуле і майбутнє, є ці п’ять фаз. Але коли ми завдяки спогляданню проникаємо в єдину природу, усі ці п’ять фаз визнаються нереальними.
Насправді це гра енергій, яка проявляється різноманітно й одночасно. Здається, що час тече від минулого до майбутнього, однак минуле і майбутнє існують одночасно. Лише коли подвійний ум помічає якусь частину гри енергій, він бачить її як стадію народження, зростання, перебування, збереження і руйнування. Коли ж ум завдяки недвоїстому баченню увійшов у єдину Сферу, то він не бачить усіх цих речей або бачить їх інакше — як гру єдиної Свідомості, як єдине поле постійно трансформованої енергії. Це не творення, не зростання і не руйнування, а це просто гра енергій, гун і таттв, яка розгортається з безпочаткового минулого і ніколи не припиниться.
Для нас у відносному світі це важко зрозуміти, оскільки ми народжуємося, живемо і вмираємо, вважаючи це нашим життям. Але з точки зору абсолютного бачення ми не народжуємося і не вмираємо, а є гра енергій і таттв, яка набуває різноманітних форм. Ми народжуємося і вмираємо лише тому, що вважаємо, що ми — це ми, що є якесь реальне «я», якась реальна людина, обмежена ідеями, народженням тіла та його смертю. Однак це омана, це ілюзія, оскільки ми — це не ми, а Абсолют, який грає в тілі та умі. Ідея его (ахамкара) з’явилася з хибного умовисновку в процесі виховання, освіти й чуттєвого досвіду, коли его дійшло висновку про те, що воно існує.
Процес заміни хибного знання на істинне
Якщо ви глибоко розмірковуєте над цим, то отримуєте пізнавальний шок від усвідомлення того, що все, що ви думали про себе, що сама думка про те, що ви є людиною, — це помилка, омана. Від самого початку ви — це не ви, а Абсолют. Однак знання про те, що ви — це не ви, не так просто викорінити, тому що ви пам’ятаєте про це безперервно (з ранку до вечора і навіть уві сні) роками, десятиліттями.
Не слід думати, що так уже просто витіснити знання про те, що ви — це ви, замінивши його новим знанням про те, що ви — це Брахман. Споглядання — це і є процес такого безперервного впровадження нового знання, безперервної заміни старого хибного знання на тонке, істинне знання. І навіть якщо ми практикуємо й намагаємося впроваджувати таке знання, то наше старе ототожнення відчайдушно тримається за свої уявлення, не бажаючи здавати позиції десь глибоко всередині. Тут дуже важливо зрозуміти принцип відпускання себе, порожнечі серця, усунення «я», усунення уподобань і оцінок. Якщо ми не зрозуміємо цей принцип, то наше «я» успішно триматиме оборону навіть через десятиліття практики, воно й далі плекатиме такі ілюзорні уявлення.
Порожнеча серця і здатність відпустити себе
Коли я перевіряю учнів, то ставлю їм певні запитання. Деякі учні не можуть відповісти, вважаючи, що не знають відповіді. Деякі відповідають і дають розлогі пояснення, що означає «те», що означає «це». Одному учневі я поставив запитання: «Що є погляд дитини безплідної жінки?», або «Як звуть дитину безплідної жінки?» Він дав відповідь приблизно на десяти сторінках приблизно такого плану: дитина — це его, а безплідна жінка — це істинна природа, одне випливає з цього, те з цього. Тобто він виявив дуже глибоку ясність і думав, що я схвалю таку відповідь. Але це інший вид відповіді.
Ті учні, які справді пізнали істинну природу, намагаються давати відповіді в принципово іншій площині. А ті учні, які повністю перебувають в істинній природі, відповідають миттєво, навіть не думаючи. Для них усе одразу ясно. Але іноді їхні відповіді все ж негнучкі. Нарешті, учні вищих здібностей відповідають миттєво й гнучко, досконало проявляючи потрібну бхаву й розуміння.
У чому різниця? Чому одні не можуть дати відповідь, інші дають відповідь із розуму, треті дають глибшу відповідь, але все ж негнучку. Різниця в порожнечі серця, у здатності відпустити себе. Якщо серце порожнє, то ти можеш миттєво злитися з питанням, вловити його бхаву й проявити свою власну. Якщо ж ти не можеш витіснити знання «я — це я» і продемонструвати порожнечу серця, то такого злиття не відбудеться. Між питанням і тобою завжди буде дистанція. Відповідь може дати той, хто перебуває в істинному стані, відпустивши себе, і тоді істинний стан просто відгукується, тому його відповідь завжди безпомилкова.
Говориться: «У того, хто подолав три стани, більше немає народження у світі». Це означає, що коли споглядання стало глибоким і проникло в неспання, сон і глибокий сон, то більше немає причин для перероджень. Усі карми в тонких тілах звільнені, розум більше не заблукає в каналах тонкого тіла і завжди знайде дорогу до ясного світла. Жодні карми більше не введуть його в оману.
Єдиний Атман і простір у горщику
«Бо єдиний Атман істот перебуває в кожній істоті; він уявляється одним або в множині, немов відображення місяця у воді.
Коли в горщику замкнений простір і горщик розбивають, то розбивається горщик, але не простір — таке ж і життя, подібне до горщика.
Подібно до горщика, знову й знову руйнуються різні образи, він же, Атман, і не знає, що вони зламані, і водночас вічно знає».
Це тіло являє собою горщик, усередині якого схований простір. Ті, хто знають цей простір, іменуються джняні (знаючі), а ті, хто не знають і випускають його з уваги, іменуються кармі (люди, підвладні причинам і наслідкам). Посередині перебувають садху, монахи, тобто ті, хто шукають цей простір день і ніч.
Коли ми виявляємо цей простір, у нас з очей спадає полуда. Ми думаємо приблизно так: «Усе, що я бачив раніше, є хибним, неправильним. Усе, до чого я раніше був прив’язаний, було оманою. Усе, що я думав про себе, — повна ілюзія. Яким же я був сліпим! Виявляється, що важливий лише цей простір, а все інше або взагалі неважливе, або важливе тільки певною мірою, лише у відносному сенсі».
Пробудження царя і воцаріння в мандалі
Коли ми споглядаємо цей простір, він дає нам бхаву (світовідчуття), а бхава, проникаючи в ум і прани, дає нове відчуття себе. Омани «я є те» або «я є це» зникають, ми стаємо подібними до царя, який, нарешті, прокинувся на своєму троні. Цар не досягав трону, хоча уві сні так здається. Цар завжди був на троні, але просто раніше він спав.
З відкриттям цього простору відбувається пробудження царя, який завжди сидів на троні. Тоді всі міністри, радники і слуги приходять і вітають його, радіючи тому, що цар пробудився. Міністри, слуги, радники — це внутрішні божества, чисті внутрішні енергії, які приходять привітати йогіна в момент просвітлення.
У момент пробудження всі прани й тонкі стани об’єднуються з природною природою, і тоді йогін воцаряється як божество в центрі мандали, а всі його внутрішні енергії є божествами почту; світ, у якому він живе, перетворюється на простір чистого бачення, у священний світ мандали. Цей світ не знаходиться зовні, його не видно звичайними очима, він знаходиться у свідомості.
У цьому світі діють інші закони, у ньому немає подвійності. Цей світ складається з чистого споглядання, у ньому діє чисте бачення, єдиний «смак». У ньому немає причин і наслідків, а є безпричинна гра енергій. У ньому немає дій, цілей, а є прояв гри, ліли. У ньому немає звичайних подвійних відносин і зв’язків, а є принцип самаї. Досягти звільнення — це означає увійти в такий світ, і тоді все стає священним, чистим, сприятливим, абсолютним, а сам йогін воцаряється в центрі цього світу.
