Коментарі до тексту «Будь тим, хто ти є»
Настанови Шрі Рамани Махарші, розділ «Джняні».
Махарші: Я говорив, що рівність є вірною ознакою джняни. Сам термін «рівність» передбачає існування відмінностей, але я називаю рівністю ту Єдність, яку джняні сприймають у всіх відмінностях. При реалізації ви можете бачити, що всі відмінності дуже поверхові, зовсім не є суттєвими чи постійними і що сутність усіх цих видимостей — єдина Істина, Реальність, те, що я називаю Єдністю. Ви посилалися на звук, смак, форму, запах тощо. Джняні справді розрізняє ці відмінності, але він завжди сприймає й переживає в них єдину Реальність. Ось чому в нього немає уподобань. Чи рухається він, розмовляє чи діє — усе це Єдине, у якому проявляється його поведінка. Він не відокремлений від єдиної найвищої Істини.
Тут мирянин запитував Раману: «Якщо для мене цукор солодкий, а полин гіркий, то здається, що й джняні повинен сприймати так само». Але Рамана говорить, що вірною ознакою джняні є рівність. Рівність — це єдиний «смак», сома-раса.
На чому ґрунтується рівність? Вона ґрунтується на глибокому зануренні в Джерело. Не можна сказати, що відмінності взагалі не сприймаються. Якщо джняні не сприймає відмінностей, то це означає, що він не джняні, або ж він джняні, який не володіє розрізняючою мудрістю.
П’ять видів мудрості
Повнота реалізації означає набуття п’яти видів мудрості, п’яти видів простору чистої свідомості, кожен із яких має свій певний спосіб сприйняття реальності.
Коли присутність поєднується із землею (муладхара-чакра), виникає мудрість великої рівності, тобто все сприймається лише як єдність і ніяк інакше. Ті, хто довго інтегрується із землею, набувають надзвичайно стійких здібностей до споглядання. Вони дуже непохитні. Що б не сталося, їхня свідомість не здригнеться.
Коли присутність змішується з елементом води (свадхістана-чакра), набувається мудрість великого дзеркала, тобто здатність присутності відображати, копіювати. Ті, хто має розвинену присутність на цій чакрі, легко знаходять спільну мову з іншими людьми, їм вдається все, що стосується відображення.
Коли присутність змішується з елементом вогню (маніпура-чакра), вона проявляється як розрізняюча мудрість, здатність відчувати нюанси, тонкощі й відтінки. Припустімо, якщо людина не здатна відчувати тонкощі й нюанси, то це вказує на брак розрізняючої мудрості. Наприклад, кашмірські ткачі можуть розрізняти до ста відтінків чорного кольору в тканинах. Але за браку розрізняючої мудрості ці відтінки неможливо сприймати.
Джняні може відчувати всі відтінки навіть багатше, ніж непробуджена істота. Однак усі відмінності в нього все-таки перебувають під знаком рівності, під знаком єдиного простору. Усі відтінки й відмінності сприймаються не розрізнено, а синтетично, як гра або прикраса єдиного простору. Це слід чітко зрозуміти.
Для джняні яблуко — це яблуко, цибулина — це цибулина. Він не їстиме цибулину, коли потрібно їсти яблуко. Але і те, й інше для нього — це один і той самий Брахман, хоча й із деякими відмінностями. Передусім це Брахман, а вже потім яблуко й цибулина.
Відмінності між предметами, істотами й ситуаціями є незначними, ігровими, порожнинними, самозвільненими, вони подібні до прикрас — таким є бачення джняні. І Рамана тут говорить: «Тому в нього немає уподобань».
Можна сказати, що основою для всіх цих мудростей є всеосяжна мудрість, пов’язана з елементом простору, коли відмінності не збивають із пантелику й не вводять в оману, а всеосяжна мудрість простору завжди прозрівається в усіх інших видах мудрості.
Збиваюча прана й самозвільнення
На розум живої істоти відмінності справляють фундаментальне враження. Під впливом відмінностей розум сильно дестабілізується. Такий вплив називають «збиваюча прана». Збиваюча прана затьмарює споконвічну усвідомленість живої істоти. Тому, коли йдеться про досягнення єдиного «смаку» в спогляданні, мається на увазі, що простір усвідомленості має набути такої сили, щоб збиваюча прана більше не могла дестабілізувати розум. Це означає, що рухомі думки самозвільняються в момент сприйняття об’єктів. Об’єкти слуху, зору, дотику та іншого самозвільняються в момент контакту з об’єктами. Власні думки й відчуття самозвільняються, розчиняючись у просторі Основи.
Періодично ви повинні запитувати себе: «Я перебуваю на певному рівні усвідомлення, але наскільки глибоко я можу зберігати рівнісність? У якій ситуації? Де та межа, за якою я не зможу самозвільнити ситуацію? Де моє споглядання не впорається? Я можу самозвільнити невелику образу, але чи збережу я те саме усвідомлення, якщо мене сильно вдарять палицею? Я можу самозвільнити невеликий комфорт, але чи зможу я залишитися безпристрасним перед найсильнішою насолодою, від якої втрачають розум? Я можу самозвільнити невеликий страх, але чи зможу я так само безпристрасно спостерігати жах, що пронизує до самих кісток? Я можу самозвільнити невеликий біль, наприклад укол шпилькою, увійшовши в нього та інтегрувавши його з усвідомленням, але чи зможе моє споглядання встояти перед сильним болем? Я можу самозвільнити невелику розумову активність, а сильну розумову активність? Я можу звільнити невелике збентеження, а чи зможу я звільнити депресію? Я можу звільнити невеликий смуток, а сильний тамас або пригніченість зможу? Я можу звільнити невелике здивування, а потрясіння від шоку, коли стикаєшся з незвичайним, зможу я звільнити чи ні? Де межа моєї присутності?» І коли ви так розмірковуєте, то чітко розумієте: «Моє самозвільнення має певний ареал впливу. Його межі — від цього й до цього».
Коли практик уже трохи стабілізував природний стан, його завдання — постійно збільшувати ареал самозвільнення, тобто розширювати простір своєї свідомості, дедалі більше поглиблюючи його, доки його глибина не перевершить обмеження сансари, коли ніщо в сансарі вже не зможе спричинити збивальну прану, збентеження у свідомості та втрату усвідомлення.
Істинний джняні надзвичайно розширює параметри свого самозвільнення.
Кажуть, що коли один із царів у Капілавасту напав на рід Будди Шак’ямуні й у війні майже знищив його, то Будда, дізнавшись про це, сказав: «Щось мені сумно сьогодні». Тобто його розум був самозвільнений, хоча він і висловив певний жаль.
Коли один монах медитував на своїй горі, то якийсь злий дух вирішив звести його зі світу й прогнати з гори. І коли він скинув величезну брилу позаду монаха, то ця брила впала за метр від нього. Монах почув гуркіт, але навіть не обернувся, настільки він був поглинутий спогляданням. Він подумав: «Ну, не на мене ж вона впала. То навіщо обертатися?» Це стан єдиного «смаку» всіх явищ.
Давні патріархи казали так: «Ви повинні бути подібними до матері, яка й оком не моргне, втративши єдиного сина». «Й оком не моргне» — це означає, що не втратить усвідомленості й не відвернеться від споглядальної присутності. Під «сином» тут маються на увазі коливання розуму, зовнішні флуктуації, зовнішній вплив.
Таким чином, коли ми маємо певний рівень природного стану, подальше завдання полягає в його поглибленні та поширенні на двоїсті пари протилежностей: страждання — насолода, добро — зло, чисте — нечисте, радість — страх, задоволення — біль, комфорт — незручність.
Звісно, якщо ви нестабільні в практиці присутності, то вам треба просто продовжувати тренуватися, стабілізуючи своє природне споглядання. По-справжньому розширення параметрів природного стану доступне щонайменше на стадії того, хто утримує присутність у снах. Коли ви можете утримувати присутність у снах, то можете поширювати параметри простору свого споглядання на ширше коло речей. Це гарантія того, що у вас є певна стабільність.
Був святий сиддх Джаландхарі. Це один із вісімдесяти чотирьох відомих махасиддхів. До нього звернулася цариця з проханням благословити її на народження сина. Джаландхарі сказав, що в неї народиться син, але він має стати його учнем після дванадцяти років свого царювання, інакше на нього чекає смерть. Цей син народився, він жив у розкоші й здобув царське виховання. Звали його Гопічандра. Коли минуло дванадцять років його царювання, Джаландхарі прийшов до нього в палац і сказав, що той повинен залишити престол, щоб стати санньясином. Мати підтвердила, що така домовленість була. Але Гопічандра не збирався залишати престол, тому наказав схопити Джаландхарі, викопати яму й посадити його туди, а зверху поставити вантаж — упряжку, в яку запряжено сімдесят слонів. Він звелів запечатати цю яму й виставив біля неї охорону. Щойно він це зробив, то раптово, як і передрікав Джаландхарі, упав бездиханний — його спіткала смерть.
Тоді за наказом матері Джаландхарі витягли з цієї ями, і він вийшов звідти неушкодженим. Він оживив Гопічандру й знову сказав йому, що той має зректися престолу та стати санньясином, його учнем. Гопічандра з великою неохотою погодився. Кажуть, що за всю історію він був одним із найнеслухняніших і найприв’язаніших учнів, тому Джаландхарі доводилося докладати величезних зусиль, щоб виховувати його, оскільки Гопічандра був дуже розпещений за час царювання. Джаландхарі виховував у ньому стан рівності, пробуджуючи відчуття недвоїстості. Згодом Гопічандра став махасиддхом.
Дії джняні
Махарші: Ви запитуєте про джняні. Вони однакові за будь-яких станів чи умов, оскільки знають Реальність, Істину. У щоденному розпорядку приймання їжі, пересувань та іншого джняні діють лише заради інших, нічого не роблячи для себе. Я вже не раз казав, що як існують професійні плакальниці, так і джняні роблять справи заради інших без прив’язаності, не будучи заторкнутими ними.
Насправді «роблять» — це не зовсім адекватний переклад. Джняні нічого не роблять. Вони грають, а іншим це здається діянням. Самозвільнене діяння походить із простору недіяння, є грою, або лілою, що прикрашає природний стан.
Махарші: Джняні плаче з тими, хто плаче, сміється з тими, хто сміється, грає з тими, хто веселиться, співає зі співаками, відбиваючи такт. Що він втрачає? Його присутність подібна до чистого, незатьмареного дзеркала, яке відображає образ саме таким, яким він є. Але джняні, який є лише дзеркалом, не заторкнутий діями, адже як можуть дзеркало або підставка, на якій воно встановлене, бути заторкнуті відображеннями? На них ніщо не діє, оскільки вони лише опори. З іншого боку, аджняні, актори в цьому світі — виконавці всіх дій — повинні визначити для себе, яка пісня та який виступ відповідають добробуту світу, що відповідає шастрам, а що практично можна зробити.
Чисте бачення та перетворення світу
Завдяки чому джняні досягає єдиного «смаку» всіх явищ? Хтось може подумати, що це просто терпіння й мужність перед лицем радості та горя. Насправді це не так. Тут узагалі не йдеться про терпіння чи мужність. Завдяки перебуванню в присутності весь світ цілковито перетворюється. Він стає чистим простором, мандалою чистого бачення, оскільки присутність має здатність змінювати кармічне бачення. Тоді весь світ, від атома до найбільшого всесвіту, постає священним, чистим і піднесеним простором, який має єдину емоцію, єдине відчуття. І коли джняні перебуває в цьому чистому просторі, у мандалі, він завжди перебуває в іншому вимірі буття. І, перебуваючи в цьому вимірі буття, він більше не зазнає жодних коливань. Це подібно до того, як людина, що жахливо страждала, раптово потрапила в місце, де здійснюються всі її бажання, і завжди відчуває радість; хоча там і відбувається багато різних речей, але всі ці речі мають один «смак» — смак радості.
Так само на стадії чистого бачення йогін створює навколо себе поле чистого бачення, у якому перебуває безперервно. Він виявляє чисте бачення в тонкому, коли відвідує світи Богів, він виявляє чисте бачення в грубому, коли відвідує світи пекел, претів або перебуває у світі людей, але де б він не перебував, будь-яку енергію він перетворює на чисте бачення.
Що означає перетворити енергію на чисте бачення? Існують інші терміни для цього — «ввести в мандалу споглядання», «інтегрувати з природним станом». Тобто це означає возз’єднувати Всевишнє Джерело з будь-яким об’єктом або ситуацією, доки об’єкт чи ситуація не стануть самозвільненими.
Шукач: Кажуть, що існують садеха-мукта (звільнений ще за життя в тілі) і відеха-мукта (звільнений у мить смерті).
Махарші: Звільнення немає, звідки ж візьмуться мукти?
Шукач: Але хіба індуїстські шастри не говорять про мукті?
Махарші: Мукті — це синонім Атмана. Дживан-мукті (звільнення ще в тілі) і відеха-мукті існують лише для невігласа. Джняні не усвідомлює мукті або бандху (обмеження). Рабство, звільнення і класи мукті — усе це пояснюється аджняні, щоб струсити пил його невідання. Існує лише мукті й нічого більше.
Чисті землі
Де перероджуються практики, які не досягли звільнення? Якщо вони очистили нечисту карму, вони перероджуються в чистих землях, де все сповнене присутності й усі займаються духовною практикою. Там немає страждань, пов'язаних із п'ятьма елементами. Там сприятливі умови для життя і сприятливі умови для духовної практики, є можливість отримувати вчення. Якщо є спрямованість свідомості, сила наміру й чисте бажання приносити користь іншим або виконувалася практика чистої землі, то така людина, не проходячи бардо, миттєво перероджується в чистій землі. Там вона отримує доросле тіло, яке одразу має всі ознаки, не втрачаючи пам'яті та здібностей минулого життя. Кажуть, що вона народжується там із квітки лотоса. Але тому, хто має слабку віру в чисті землі, доводиться сидіти в замкненому бутоні лотоса близько п'ятисот років.
Чиста земля — це мандала, у якій певною мірою присутній єдиний «смак». Жителі чистих земель завжди володіють чотирма безмежними. Вони занурені в споглядальну присутність. Їхні фізичні тіла вільні від грубих елементів землі, води або вогню. Здебільшого їхні тіла складаються з очищених елементів.
Час та інші просторові характеристики плинуть там по-іншому, проте це світи, схожі на світи людей, де можна мати тіло, жити, спілкуватися тощо. Усі жителі чистих земель занурені в певні рівні споглядання, тобто всі вони є практиками, хоча не всі досягли високого рівня.
Ті, хто досягає звільнення і перероджується в чистих землях, стають там учителями й продовжують давати настанови жителям чистих земель про те, як досягти остаточного звільнення. Жителі чистих земель також займаються різноманітною діяльністю: переважно це творчість, ігри. У чистих землях дуже розвинені творчість у ландшафтному дизайні, архітектура, мистецтво. Можна сказати, що «Див'я-лока» є проєкцією чистих земель, хоча наскільки вона буде втілена, покаже час. Чисті світи складаються з присутності, споглядання, природного стану та гри енергії, яка прикрашає природний стан.
Той, хто розвиває божественну гордість і досягає успіху в чистому баченні, також перероджується в чистих землях. Деякі чисті землі бувають гнівними, однак у гнівні чисті землі може потрапити не кожен, а лише той, хто виконував тантричні садхани й розвинув глибокий ступінь присутності, володіючи здатністю об'єднувати клеші з мудростями. Тому більшості поки що не варто прагнути потрапити до гнівних чистих земель.
Насправді вчення лайя-йоги не полягає в перенесенні свідомості в чисті землі. Багато китайських шкіл засновані на перенесенні свідомості в чисті землі. Їхні послідовники практикують усе життя так, щоб перенести свідомість у чисті землі й у майбутньому переродитися в одному зі світів, очолюваних святим. У кожного святого є свої чисті землі: небеса Майтреї, чисті землі Даттатреї, Галока Вріндавана — небеса Крішни, Кайласа — небеса Шиви, Вайкунтха-лока — чисті землі бога Вішну, Брахма-лока — чисті землі бога Брахми. І ви потрапите в чисту землю того святого, практику якого виконуєте. Є чисті землі, пов'язані з конкретними махасиддхами: небеса богів Тушіта, небеса Ваджра-йогіні.
Однак у вченні лайя-йоги практикою чистої землі слід вважати перебування в чистому баченні в теперішній момент. Немає потреби спеціально розмірковувати про чисті землі в наступному житті. Вважається, що якщо ви правильно практикуєте споглядання, то вже за життя живете в чистій землі, оскільки ваша присутність дозволяє це.
Ознаки життя в чистій землі
Ознаки того, що людина вже за життя живе в чистій землі:
- її свідомість завжди врівноважена;
- її характер м'який і сприятливий для інших;
- вона завжди відчуває радість і захват, тому що перебуває у спогляданні;
- у неї творча свідомість, тому вона проявляє себе дуже глибоко й тонко;
- у неї високі здібності, у чому б вона себе не проявляла;
- вона занурена в переживання величі, її ніколи не полишає відчуття священного;
- у нього немає клеш, принаймні грубих і середніх;
- у нього немає грубих чіплянь, прив’язаностей;
- він не зв’язаний концептуальним мисленням;
- його дії, слова й думки є самозвільненими;
- він перебуває в недіянні, хоча діє;
- він споглядає нескінченність і позамежність у кожному предметі;
І ще: йому не хочеться спати під час бхаджан-мандали.
