Розрізнення Істини та ілюзії на духовному шляху

Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 5. Про завершення»

Васіштха сказав: 

— О, Рамо, тоді слухай міркування про завершення Всесвіту і досягнення найвищого спокою. Цей світ, що здається нескінченним, підтримується нечистими (раджас) і невігласкими (тамас) істотами, як величезна споруда підтримується колонами. Але він легко й граючись залишають ті, чия сутність чиста, як змія легко залишає смердюче болото. Ті, чия сутність чиста (саттва) і чия діяльність ґрунтується на чистоті та світлі, не проживають своє життя механічно, вони замислюються про Джерело і сутність світу, що здається.

Шлях звільнення полягає в тому, щоб повернутися до Джерела цього Всесвіту і звільнитися від законів цього Всесвіту, нав’язаних нам матеріальною природою. Ми потрапили в цей Всесвіт, народившись у ньому, і це факт. Ми підпадаємо під дію законів цього Всесвіту, наприклад, закону карми, закону часу, простору та багатьох інших речей. У сіддханті це називають канчуками. Канчуки — це певні енергії, що обмежують нас. Це чисті божественні енергії, але, змішуючись із матеріальною природою, відображаючись у ній, вони стають кайданами для нас. Душа потрапила в ці кайдани.

Усе починається з того, що ми повинні глибоко осмислити, що цей світ не призначений для насолоди, він не призначений для мирського щастя, що будь-які спроби знайти мирське щастя, виступити в ролі того, хто насолоджується, тобто прийняти мідхунья бхаву, — це завуальоване страждання, це шлях до страждання.

Ті, хто намагаються насолоджуватися матеріальним світом, самі собі будують дорогу до страждань. Це не означає, що насолоджуватися не треба, що треба впасти в похмурий стан, страждання і депресію. Це не означає, що насолода в принципі неможлива. Навпаки, Санатана Дхарма говорить, що ананда (божественне щастя, радість, блаженство) — це природа Бога. От тільки треба зрозуміти, чим треба насолоджуватися, а чим не треба. У цьому вся суть. І коли ми не розуміємо, чим треба насолоджуватися, а чим не треба, то це називається мідхунья бхава.

Мідхунья бхава і пуруша бхава

Мідхунья бхава — це дуже сильний потяг до насолод. Вона виникає як результат авівеки (відсутності розрізняльної мудрості). Наприклад, сучасна споживацька культура формує потяг до насолод через володіння матеріальними речами. Але коли в людини виникає бажання діяти в цьому дусі, через деякий час вона розчаровується, тому що матеріальні речі не дають постійної вічної насолоди.

А хто такий садху? Це той, хто трохи розібрався в усьому цьому, хто трохи зародив вівеку (розрізнення) і зрозумів, що треба виходити з мідхунья бхави й шукати пуруша бхаву.

Пуруша бхава — це бхава Ішвари, бхава Бога, бхава того, хто володіє пурнатвою (повністю самодостатній), бхава Даттатреї, бхава Шиви, бхава Гуру Брахмананди і всіх святих. Мідхунья бхава (потяг до насолод матеріального світу) — це позиція дурня (мудхи, віслюка). Пуруша бхава й уттама-пуруша бхава — це позиція справді мудрої істоти.

Але відірватися від мідхунья бхави й перейти до пуруша бхави — це насправді дуже складне завдання, тому що душа має багатовікові, можна сказати багатотисячолітні тенденції цієї мідхунья бхави, і вони відкладені у вигляді васан, у вигляді самскар. Якщо все робити швидко, то це означає буквально відривати все «по живому», і душа навіть страждатиме.

Складність духовного шляху

Чому духовний шлях такий складний? Чому він складніший, наприклад, за вивчення фізики, математики, спорт? Здавалося б, і там, і там докладай зусиль — і станеш чемпіоном. Можна було б отримати дуже багато святих. Так само як і в спорті. У спорті, щоб стати майстром спорту навіть міжнародного класу, як ділився у своїх одкровеннях один спортсмен, треба десять років по шість-вісім годин на день працювати. Але насправді духовні люди працюють значно більше — по дванадцять годин на день протягом двадцяти, тридцяти і п’ятдесяти років. Але чому ж складніше стати святим, ніж стати, наприклад, чемпіоном чи майстром спорту?

Або ж будь-який доктор наук скаже, що якщо в тебе є схильність та інтелект, то для того, щоб стати доктором наук, треба добре десять років працювати по шість-вісім годин на день: читати книги, писати тексти, навчатися, пройти аспірантуру, докторантуру, захистити кандидатську, захистити докторську, написати й видати кілька монографій. І все — ти шанована людина у світі науки, з твоєю думкою всі рахуються.

А в духовному житті все не так: минає десять років, багато було докладено праці, а шанованою людиною у світі святих чомусь ти ще не став. У найкращому разі тебе поважають серед подібних до тебе садху. Чемпіоном ще не став. Це загадка для багатьох. І багато хто думає: «Щось не так. Може, я щось роблю не так? Може, метод не той?» Або дехто сумнівається: «Може, Вчення не спасає? Може, воно безблагодатне?»

Не сумнівайтеся! Усе те саме, але існують мідхунья бхава і карма. На духовному шляху доводиться йти проти течії власної карми. У цьому вся суть. І пуруша бхава (просвітлена бхава) просто так не приходить. Мідхунья бхава створює дуже багато перешкод. Розум, як неслухняне теля, постійно виривається і норовить іти своїми шляхами. У цьому проблема.

Необхідність постійного розмірковування

«Коли такі роздуми ведуться за допомогою правильного вивчення писань і в товаристві мудрих, виникає чисте розуміння, у якому істина видна, як при світлі лампи. Доти, доки ця істина не відчувається особисто за допомогою таких роздумів, вона воістину не видна. О, Рамо, твоя природа чиста».

Поки ми не привчили себе постійно вправляти свій мозок, постійно розмірковувати, Істина не видна. Тому садху вправляється у вівеці (розрізненні), він спочатку вправляється в аналітичній мудрості. Багато хто намагається одразу вправлятися в концентрації, спогляданні. Та що там казати, дехто одразу намагається перебувати в природному стані, щоб не дріб’язкувати.

Але не треба тішити себе ілюзіями. Усе приходить поступово. Навіть коли ви отримуєте пряме введення, аналітична робота потрібна, більше того, вона має вестися постійно. Без вівеки, без аналітичної роботи, без вивчення текстів, без вивчення філософії ви будете дуже вразливі перед ударами карми, наприклад, зміною астрології, перед ситуаціями, що виникають. Таке становище звичайної людини.

Як живе звичайна людина? Спочатку вона в дитячому садку думає: «Швидше б до школи! Дитячий садок — це так собі, а ось у школі цікаво!» Приходить вона до школи, а виявляється, що там треба тепер десять років за партою сидіти, вчитися, а це нудно і швидко набридає. Тоді вона думає: «Швидше б до інституту» або «Швидше б до армії». (У дитинстві я побачив роту солдатів із бляхами, з автоматами, у чоботях. Вони пройшли, карбуючи крок, і я думав: «Швидше б до армії!» Звідки такі думки? Тому що культурна зумовленість, соціум, навколишнє середовище).

Потім дитина приходить до армії або інституту й розуміє, що щось тут не те, що вона собі уявляла, і думає: «Швидше б усе закінчилося, і піти на роботу. Ось там я стану вільною людиною, там я стану сам собі господарем. Вільне життя, нові можливості!» Вона приходить на роботу — і що? Вона молодий спеціаліст, усі нею попихають, начальники, невигідні умови праці, а вона змушена працювати, подітися ж нікуди. А якщо ще сім’я, діти, відповідальність. Багато дівчат думають: «Швидше б заміж!» І що? Через деякий час чарівність зникає, пелена з очей спадає, вони опиняються з двома дітьми на руках, із некерованим чоловіком, із роботою і туляться в якихось непривабливих умовах. Ось це «заміж». Буває так? Буває.

Людина відчуває, що впряглася в якусь лямку, але їй не спадає на думку осмислити своє життя, провести аналітичну роботу. Вона думає про те, який там наступний інститут попереду маячить, який наступний соціальний шаблон їй пропонується: «Швидше б уже ця робота закінчилася, швидше б на пенсію». Багато хто думає: «Ось, прийде пенсія, я звільнюся від цієї проклятої роботи, буду отримувати гроші». Приходить пенсія (це якщо він доживе до пенсії), зрозуміло, що здоров’я вже не те, і раптово він відчуває порожнечу, нудьгу і думає: «А що далі? Що мені ще соціум пропонує, який наступний інститут?» І тут він розуміє, що квапити життя вже не можна. Що наступне «швидше б» — це куди? У бардо! Він розуміє, що скакав по цих соціальних шаблонах, по цих соціальних інститутах бездумно, і це «швидше б» тут уже не працює. Людина опиняється в якомусь світоглядному глухому куті: «А куди далі?» І тоді вона думає: «А навіщо я казала “швидше б”? Якою ж я була дурною! Який був прекрасний час — дитячий садок, школа, робота, коли був повний сил...» І вона каже: «Ось тоді був час... Ось тоді я був таким-то...» Але насправді тоді вона якраз не вважала це добрим станом, вона бажала, щоб це швидше минуло. Виходить, що все життя людини минуло в стані, коли вона думала: «Швидше б це все минуло». Це і є авівека (відсутність розрізнення).

Шлях садху й Ач’юта-готра

Садху повинен зайнятися аналізом такого становища, він повинен виробити зовсім іншу тактику життя, він повинен навчитися ототожнювати себе не з тимчасовими речами, а з божественними, вічними й безкінечними. Він повинен перестати підганяти суб’єктивний час. Адже об’єктивний підганяти неможливо, а суб’єктивний можна намагатися підганяти. Бути садху означає навчитися перебувати в тому, що за межами гонитви розуму, за межами тимчасового.

Кожен садху належить не до якоїсь готри, клану, роду, сім’ї в Індії. Коли садху запитують, до якої готри він належить, то деякі з них відповідають: «До Ач’юта-готри». Ач’юта-готра — сім’я Бога. «З якої ви сім’ї?» «Із сім’ї Бога». «Ач’юта» перекладається як «непорушний, вічний». Це одне з імен Вішну. Є навіть коментар Шанкари на Сахасранаму тисяча імен Вішну, де він пише: «Це той, хто ніколи не втрачає своєї природи й сили. Те, що непідвладне зміні, падінню». Ач’юта — це протилежність ч’юта. Ч’юта — це щось падше, таке, що руйнується, зазнає змін. І садху належить до Ач’юта-готри — сім’ї Бога.

Варнашрама-дхарма як шлях виходу із сансари

Питання в тому, як на духовному шляху почати належати до сім’ї Бога і як вийти з цієї кармічної круговерті. Ця кармічна круговерть не вичерпується лише нашим життям, Землею, країною, нацією. Вона має вселенські масштаби. Це дуже велика круговерть, і ми в ній давно обертаємося. І у Ведантичній традиції існує цілий інститут, який сприяє виходу з цієї круговерті сансари. Це називається варнашрама-дхарма.

Варни — це чотири стани, ашрами — чотири уклади життя. Чотири стани — це:

• брахмани (інтелектуали)
• кшатрії (управлінці)
• вайш’ї (торговці, бізнесмени)
• шудри (робітники, виконавці, ремісники)

А уклади життя — це:

• брахмачар’ї (ті, хто перебуває в юності на навчанні)
• гріхастхи (домогосподарі)
• ванапрастхи (ті, що відійшли від справ)
• санньясі (монахи — ті, хто повністю присвятив себе звільненню)

Для кожного етапу життя існує свій відрізок життя і свій статус. І коли ми слідуємо традиції Санатана Дхарми, через деякий час ми проводимо аналіз, ми ставимо собі запитання: «А хто я взагалі за статусом? Хто я за Дхармою? У яких умовах я живу? Яке моє майбутнє? Які правила моєї поведінки, мій кодекс поведінки? Які мої наміри? Які мої цілі?» Дуже важливо ставити собі такі запитання. Це і є аналіз.

Аналіз ототожнень і відповідальності

Тоді ми починаємо, наприклад, розмірковувати: «Я — росіянин» або «Я — українець», «Я віруючий у Санатана Дхарму» або «Я — учень свого Гуру». Якщо прийняв дикшу, то «Я карма-санньясі або санньясі». «Я — садху», якщо я практикую серйозно і виховав у собі якості. Якщо людина одружений карма-санньясі, то вона, крім цього, може думати: «Я — чоловік», «Я — дружина». Якщо вона десь працює, то може думати: «Я — бізнесмен». Або якщо є діти й батьки, то «Я — батько» або «Я — син». Тобто вона визначає коло своїх ототожнень, а коло ототожнень завжди тягне за собою відповідальність. Ми відповідаємо за те, з чим ми більше ототожнені, і не відповідаємо за те, з чим ми менше ототожнені.

Ототожнення характеризуються нашою наявною даною нам прарабдха-кармою. Наприклад, якщо ви не відповідаєте за уссурійських тигрів, наприклад, ви не ототожнені з ними, ви не думали про уссурійських тигрів, вам не спадало на думку про них піклуватися, думати про їхню популяцію, про те, як їх зберегти. У вас немає за них жодної відповідальності. Ви не ототожнені з ними, тому у вас немає жодної відповідальності, у вас немає з ними жодного кармічного зв’язку. Але якщо ви ототожнюєте себе з чим-небудь, причому неважливо з чим, із чим завгодно, то одразу настає кармічна відповідальність. Із відповідальності випливає принцип Дхарми — те, як треба правильно діяти, щоб цю відповідальність перевершити, розчинити й здобути з неї мудрість, силу та користь. А Дхарма визначає коло зобов’язань, обов’язків і дій.

Займатися аналізом — означає усвідомлювати свої ототожнення, свої кармічні борги, свій статус, свою відповідальність, свою Дхарму, свої повноваження і свої обов’язки. Тобто якщо ти — учень, то в тебе такі-то повноваження, такі-то обов’язки, така-то відповідальність. Якщо ти — карма-санньясі, то в тебе такі-то заповіді й така-то відповідальність. Якщо ти — санньясі, то така-то відповідальність. Якщо ви — чоловік або дружина у ведичній сім’ї, то такі-то зобов’язання, якщо послушник, то такі-то, якщо бізнесмен у миру, то такі-то зобов’язання, батько або син, то відповідно батьківські або синівські обов’язки. Якщо ви — віруючий у Санатана Дхарму, то вам приписаний певний кодекс поведінки у зв’язку з цим.

Усе це осмислюється за допомогою аналізу свого життя: «Хто ми такі є?» Навіть представники нижчих верств населення, коли зустрічаються, запитують одне одного: «А ти хто взагалі по життю будеш?» Тобто потрібно зрозуміти, з чим ти себе ототожнюєш. Якщо ти себе з чимось ототожнюєш, то в тебе є зв’язок із якоюсь культурою, групою людей. А залежно від того, з чим ти себе ототожнюєш, тобі приписується той чи інший кодекс поведінки й обов’язки.

Пастка настіка-дрішті

Так само відбувається і в садху. Садху має зрозуміти своє місце. І тут є серйозна пастка — можливість впасти в те, що називають настіка-дрішті (світогляд нігіліста або світогляд пралайя-кала). Це серйозна пастка, яка полягає в тому, щоб так легковажно, почувши погляд Адвайти, сказати: «А в мене немає відповідальності, тому що я — Брахман!»

Говорити «Я — Брахман» у погляді допустимо, але в поведінці це недопустимо. Чому? Тому що в поведінці ми всі маємо певну карму і певний рівень ототожнення. Наприклад, ми ототожнені з тілом, а це означає, що ми маємо певну Дхарму для тіла. Якщо для Брахмана байдуже, що їсти й пити або взагалі не їсти й не пити, то для тіла хіба байдуже? Ні, звісно. Це означає, що ми маємо відповідальність хоча б перед тілом, щоб годувати його потрібними продуктами й не годувати непотрібними.

Якщо ми на рівні поведінки заявляємо «Я — Брахман», то ми ніби заявляємо, що мені байдуже, моєму тілу байдуже, але це не так. Для Брахмана, наприклад, байдуже температура +5000°С чи -273°С (абсолютний нуль). А для нас не байдуже. Для нас температура +36,6°С дуже важлива, і краще б вона не змінювалася, +35°С і +38°С уже погано. Для нас у відносному навіть невеликі коливання дуже важливі.

Тому у відносному (у поведінці) заявляти «Я — Брахман», будучи ототожненим із тілом, неправильно. У погляді — правильно, а в поведінці ні! Якою буде правильна відповідь? «Згідно з Ведантою, у погляді я — Брахман, але у відносному я — людина з обмеженнями, які я намагаюся перевершити, практикуючи Дхарму. Я намагаюся зрозуміти своє становище, своє призначення, свої обов’язки і свою Дхарму».

Небезпека неправильного розуміння "Ахам Брахмасмі"

Для его часто це буває дуже зручним моментом, коли воно не бажає брати на себе якийсь шлях, якісь зобов’язання, якісь принципи, щоб уникати, щоб скотитися потім знаєте куди? Думаєте, у Брахма бхаву? Ні! Щоб скотитися в мідхунья бхаву, щоб знову скотитися в чуттєві насолоди, у тенденцію насолоджуватися. Тому що в Брахма бхаву неможливо скотитися. Вона приходить як Божественна милість, як результат очищення від карми й тапаса.

Але якщо немає такого аналізу, то настіка-дрішті (нігілістична тенденція) призводить до того, що в погляді людина займає позицію «Ахам Брахмасмі» (Я — Брахман), і вона проєктує її на поведінку. Але в поведінці при цьому вже не повинно бути жодних ототожнень і жодної відповідальності, а насправді все це є, тільки це не декларується і з цим не працюють, це залишають без уваги. Тобто тіло і відносне ніби відпускається на волю вітру, і відбувається скочування в мідхунья бхаву, у тенденцію насолоди.

«Ну, я ж Брахман! Тому жодних проблем! Не потрібна садхана, не потрібна тапасья, не потрібні обов’язки, не потрібна сева, не потрібна самодисципліна, не потрібне самовиховання, не потрібно будувати стосунки із сангхою, одне з одним! Не потрібно нічого!»

Але це хибний стан, тому що розум каже: «Не потрібно», — а карма каже: «Потрібно, потрібно, потрібно!» Але вона каже, не декларуючи себе прямо. Карма говорить нишком, тонко. Вона просто у вигляді бажань, а не голосом говорить, у вигляді его, у вигляді тонких клеш, у вигляді карм говорить. Ось таким чином відбувається скочування в мідхунья бхаву.

Правильне розрізнення погляду і поведінки

Але якщо ви проводите аналіз, ви ніколи не скотитеся в мідхунья бгаву, тому що розрізняєте погляд і поведінку. Ви не скочуєтеся в настіка-дрішті (у погляд і поведінку нігіліста). Ви розділяєте погляд і поведінку і при цьому, маючи в душі бгаву «Ахам Брахмасмі», тобто Ведантичний погляд, у відносній поведінці дуже чітко визначаєте свій статус, свою роль, своє місце. І тоді у вас є проблематика, рух, є з чим працювати, є цілі, завдання і цілепокладання. Ви не втрачаєте дію в усвідомленні, ви не стаєте «розмазаним» садху, ви цілком упевнено йдете шляхом виховання потрібних якостей. Ви розвиваєте всі якості, які необхідні, і правильно вибудовуєте стосунки з життям, світом, одне з одним і самим собою.

Система варнашрама-дхарми

Для того, щоб усе це правильно вибудовувалося, у ведичній традиції існувала варнашрама-дхарма, яка говорила, що спочатку людина має пройти брахмачар’я-ашрам (якщо це дитина, то в гурукулі). Це вік приблизно від семи до вісімнадцяти років. Потім вона має пройти через ґріхастха-ашрам, тобто через шлях домогосподаря. Потім, коли діти виросли, вона має стати ванапрастхою, тобто відсторонитися від справ, відпустити дітей і практикувати в лісі, оселившись там самій або з дружиною та встановивши інші стосунки із суспільством. Це вік приблизно після п’ятдесяти років. А потім вона має стати садху, санньясі, відректися від світу, щоб повністю присвятити себе пошуку Божественної Істини.

У кожного статусу існують свої обов’язки, свій підхід до духовного і мирського життя, свої принципи й заповіді. І це називається мудре життя, розрізняюча мудрість, правильний підхід до відносного. Це не те, що ми говоримо: «Ахам Брахмасмі! Бути брахмачар’ї, бути ґріхастхою, бути ванапрастхою (карма-санньясі) або санньясі — це одне й те саме. Яка різниця?» Такий підхід означає, що ми переоцінюємо погляд, який у нас не реалізований, і недооцінюємо відносне, недооцінюємо метод, недооцінюємо тапасію. У підсумку ми робимо таку помилку, як втрата дії в усвідомленні.

Запитання: «Чому потрібен статус ванапрастха, чому одразу не піти в санньясі? Тобто чому передбачені саме чотири статуси? Чому після домогосподаря в п’ятдесят років не можна одразу піти в санньясі?»

Можна. Якщо хочете, то можна.

Запитання: «Я це розумію, але чому за правилами їх саме чотири. Що такого є у ванапрастсі, що потрібно пройти цей статус перед санньясі?»

Тому що в людини ще не зжиті певні тенденції. Ванапрастха — це проміжний статус. Знаєте, який статус у нас відіграє роль ванапрастхи? Карма-санньяса. Тобто по суті всі карма-санньясі — це те саме, що й ванапрастхи. Але карма-санньяса — це більш плаваючий статус, він не дуже жорсткий, тому ви можете жити в карма-санньясі і як ванапрастха, і майже як ґріхастха.

Але взагалі у Ведантичній традиції ванапрастха — це перехідний статус. Тому що уявіть собі: як домогосподарю, який живе в Індії у великій родині, одразу піти в ліс і все залишити? Це найсильніший стрес, це найсильніший удар. А в статусі ванапрастхи це відбувається плавно. Він спочатку разом із дружиною йде в ліс і поселяється в хатині, має мінімальне господарство, корову, яка б його забезпечувала. Але при цьому він уже відійшов від справ. Це як дауншифтер. Він звикає до духовної практики.

Чому це треба? Та тому що, будучи ґріхастхою, він не проходив ретрити, не навчився практикувати. Якщо він навчився практикувати, йому цей проміжний статус не потрібен, він може одразу прийняти санньясу. Будда так робив. Він давав санньясу навіть шістнадцятирічним. Тут є різні підходи й немає такого жорсткого правила. Але Будду брахмани критикували за те, що він давав санньясу шістнадцятирічним. Чому? Тому що вважається, що людина має дати потомство (дати дітей), вона має економічно забезпечувати три інші статуси, тобто брахмачарі, які навчаються в школах, ванапрастх, які вже відійшли від справ (ванапрастха — це пенсіонер по-нашому), і санньясі, які живуть на подаяння. Вона в цей час є економічною опорою суспільства, і тому вважалося, що треба побути ґріхастхою, а тільки потім стати санньясі.

Поступове звільнення від обмежень

«О Рамо, твоя природа чиста, тому замислися над сутністю Істини й брехні, будь відданий Істині. Те, чого не було на початку і не буде в кінці, — чи можна вважати Істиною? Лише те можна вважати Істиною, що було завжди і завжди буде. Народження належить розуму, О Рамо, і дорослішання також відбувається в розумі. Коли чітко видна Істина, розум звільняється від власного невігластва. Тому нехай вивчення писань, товариство святих і вдосконалення безпристрасності ведуть твій розум шляхом праведності».

Отже, чотири ашрами (уклади духовного життя) — це поступове звільнення від обмежувальних умов (упадх), так кажуть. Коли людина здобуває атма-джняну або брахма-джняну, від неї відлітають упадхі (обмеження). Упадхі — це обмеження, це те, що наповнює наша душа, це посудина, яку заповнює наша душа. І вони відлітають подібно до того, як сухі гілки відлітають від пальми.

Коли Рамакрішна поклонявся Матері Калі, він часто впадав у самадхі. Він тоді був брахмачарі. І щоб привести його до більш адекватного стану, батьки вирішили одружити його. Йому було байдуже, одружуватися чи не одружуватися. Він загубився, так скажімо нашою мовою, у безмежному Абсолюті, і його треба було трохи спустити на землю. Він навіть не ухвалював цього рішення, він просто прийняв його.

І коли пройшов обряд, весільна церемонія, він подумав: «А що мені потрібно робити з дружиною?» Він сів навпроти неї і звернувся до свого розуму: «Що тобі потрібно: душа чи тіло? Потрібне тіло — насолоджуйся». Розум відповів: «Та ні, я хочу Богом насолоджуватися». «Ну, тоді я буду дивитися на свою дружину, як на Матір». І він поклонявся Сараді як Великій Матері, дивився на неї як на Матір. Вони були храмовими служителями і жили в одній родині. Таким чином він виконував садхану.

Потім він подумав: «Треба ж бути адекватним ґріхастхою, треба піти відвідати тестя, батьків дружини, висловити їм пошану». Він прийшов до батьків, і вони там влаштували кіртан. І батьки дружини, і Рамакрішна були щасливі. Це — ведичний ґріхастха. Ви можете уявити собі, що ви пішли до батьків дружини і разом із ними співаєте кіртан або бхаджани. Дуже складно таке уявити.

Застосування принципів варнашрами в сучасних умовах

Варнашрама-дхарма в Індії — це не те, що варнашрама-дхарма в Росії та Україні. Її тут просто немає. Але ми можемо орієнтуватися на якісь принципи, щоб правильно застосувати їх у своєму житті.

Наприклад, у сангсі статус ґріхастхи відповідає приблизно віку від 18 до 35 років. У ґріхастх менше зобов’язань, ніж у карма-санньясі. Наприклад, їм не обов’язково проходити ретрити, не обов’язково навчатися, не обов’язково виконувати севу. Вони можуть це робити, а можуть і не робити. Вони не дають стільки зобов’язань, і не страшно, якщо вони чогось із цього не дотримуються. Для них головне — дотримуватися загальних принципів ями: не вбивати живих істот, не красти, не завдавати шкоди, триматися дхарми, трохи читати мантру, бути вегетаріанцем, медитувати. І цього достатньо, тому що на стадії ґріхастхи багато сімейних турбот, багато кармічних боргів, які треба віддати майї. Але все-таки практикувати дхарму треба, хоча б трохи. Це і є статус ґріхастхи, який дозволяє це робити.

А карма-санньясі — це той, хто бере більше зобов’язань. Він бере зобов’язання проходити ретрити, навчатися, робити севу і багато інших речей, приймає тантричні самайї. Тобто карма-санньясі — це серйозний садху. І статус карма-санньясі, який приблизно відповідає статусу ванапрастхи, — це вік від 35 до 50 або навіть до 60 років.

Нарешті, пурна-санньясі має всі зобов’язання карма-санньясі, окрім сімейних, але ще й свої монаші обітниці, чотирнадцять обітниць самайї та безліч інших принципів, правил і зобов’язань. Це серйозний ашрам.

Зазвичай за традицією пурна-санньясу приймають після 65-70 років, коли життєві сили вже пішли з тіла, ніщо не турбує, хіті немає, брахмачар’я вже природно дотримується, жадібності немає, обов’язок перед суспільством і сім’єю виконано, загалом, коли втрачати вже нічого. Кожен старий — санньясі насправді. І немає великої заслуги в тому, щоб у старості стати санньясі, коли випадають зуби, випадає волосся, зір стає поганим, руки починають тремтіти, шкіра зморщується. Звичайно, ти можеш говорити: «Сансара, ця огидна сансара! Я зрікаюся світу!» Це зрозуміло, тому що мідхунья бхава вже не може реалізовуватися. Зречення в старості природним чином приходить до людини.

Але насправді розумні люди роблять це до того, як усе це відбувається. Розумні люди не чекають, бо коли життєва сила вичерпується, хто захоче серйозно практикувати, хто зможе практикувати? Бо все йде на підтримання тіла, на самозабезпечення тіла, на виконання якихось потреб. Ну, мантру можна попрактикувати, поки руки ще тримають чотки, поклони можна попрактикувати (навіть якщо спина не гнеться, то можна зробити поклони перед вівтарем), але ви вже не зробите асани. Якщо ви все життя не готували себе в гріхастха-ашрамі або в карма-санньясі-ашрамі, то це буде складно зробити.

Тому мудрі не чекають, вони, по-перше, практикують у будь-якому ашрамі за високої енергії тіла, а по-друге, приймають ті ашрами, на які в них вистачає заслуги, і постійно розмірковують. Це позиція мудрих.

Важливість здобуття Духовного Вчителя

«Озброєний усім цим, знайди прихисток біля ніг Майстра, чия мудрість досконала. Від усього серця дотримуючись учення Майстра, поступово досягається простір досконалої чистоти».

Коли учень приходить до Гуру, це означає, що божественна сила привела його до Гуру. Здається, що учень шукав-шукав і знайшов Гуру. Насправді істинного учня чит-шакті (божественна сила) приводить до Гуру, це містичний процес. Але спочатку ми цього не розуміємо. Тому дуже важливо знайти Духовного Вчителя.

Багато шукачів не доходять до цієї стадії, вони просто шукають загалом: хтось займається конспірологією, хтось астрологією, хтось розмірковує про рептилоїдів і світовий уряд, хтось розмірковує про сенс життя і читає західних філософів, хтось почитує адвайтистів. Але все це дуже неясний духовний пошук, бо немає навчання, немає Гуру, немає зв’язку з обраним Божеством. Хтось займається містикою, езотерикою, окультизмом, але пошуки наосліп — це дуже складно, і вони навряд чи приведуть до результату.

Духовне життя йогіна змінюється тоді, коли він знаходить Духовного Вчителя. Тобто до Духовного Вчителя і після — це буквально два різні життя, бо все радикально змінюється. Тому здобуття Духовного Вчителя, особливо дикша, порівнюється з новим народженням. Батько й мати дають перше народження, Гуру дає друге народження, а Садгуру всередині (Атман) дає третє народження. Через такі три послідовні народження має пройти кожна душа. І спочатку дуже важливо знайти Гуру. Але багато хто не знає, що його треба шукати. Деякі думають, що Гуру сам прийде і їх знайде. Однак ті, хто має заслугу, активно шукають Гуру. Нарешті, коли вони знайшли Гуру, то перший крок уже пройдено.

Шлях від знаходження до прийняття Гуру

Але мало просто знайти Гуру і сказати: «Це — мій Гуру!», — важливо ще його прийняти. Знайти просто, а прийняти складно, бо стати учнем — це означає прийняти Гуру в чистому баченні, любові, відданості, довірі, тобто в певному відкритому стані, з якого можна зростати далі. Якщо такого прийняття не станеться, то учневі дуже складно зростати далі. Якщо він нібито знайшов Гуру, але в нього є доша-дрішті (здатність бачити вади, критичний погляд), то доша-дрішті не дозволить йому просуватися далі, прийняти Прихисток, дотримуватися самай тощо.

Оскільки кожна людина має его, доша-дрішті та багато інших якостей, то вважається, що не слід одразу бездумно приймати Гуру. Одразу можна приймати Гуру лише в разі, якщо є певне містичне відчуття, що він — саме та душа, за допомогою якої ти йтимеш до Бога, яка тобі для цього призначена в цьому житті. Якщо є такий містичний зв’язок, то немає жодних сумнівів, жодного доша-дрішті, це спрацьовує в одну мить, як за клацанням: «Усе! Я прийняв Гуру, я зрозумів усе!»

Але якщо такого містичного зв’язку на самому початку не виявляється, то учень повинен мати певний підхід. Він має зрозуміти, які обов’язки та якості учня, які якості Гуру, потім вивчити, що таке Гуру-йога, як треба ставитися до Гуру, вивчити правила етикету, поклоніння, прояву знаків поваги. Загалом, усе добре вивчити на рівні розуму. Зрозуміти, як практикувати Гуру-йогу, вивчити різні тексти, що стосуються цього, зрозуміти, як звільнитися від доша-дрішті, і лише тоді прийняти усвідомлене рішення. Він приймає усвідомлене рішення працювати з чистим баченням, працювати з Гуру-йогою, вправлятися у вірі та Прихистку, доки розум повністю не очиститься і благоговійний, чистий, благодатний стан не проявиться. Тоді можливе прийняття Гуру.

Шлях від знаходження Гуру до прийняття для багатьох буває дуже складним. Що складного в тому, щоб знайти Гуру в нинішній час? Будь-якого Гуру, я маю на увазі. А ось прийняти Гуру набагато складніше. Дуже велика робота для цього має бути виконана, багато его очищено, багато шаблонів і стереотипів має бути прибрано.

Але якщо це відбувається, це означає, що другий крок зроблено, і тоді учень приймає дікшу, проходить ініціацію, посвячення. Це насправді дуже цінна річ, яка розвертає нашу долю до Бога і яку треба зберігати все життя. Тобто у дікші немає терміну придатності. Ми не можемо сказати: «Так, колись я отримав дікшу, років десять тому, а зараз вона начебто застаріла, зіпсувалася, стала затхлою». Якщо таке відбувається, це означає, що в духовному житті були зроблені якісь серйозні помилки.

Збереження дікші та слідування настановам

Дікша не може застаріти, вона не може зіпсуватися, вона не може згаснути, вона завжди юна, чиста, свіжа. Це найважливіший, найблагословенніший зв’язок у світі. Серед усіх зв’язків між сімома мільярдами людей — це найголовніший зв’язок. І обов’язок учня полягає в тому, щоб про нього дбати. Гуру робить свою роботу, наскільки може, але сам учень має її підтримувати, очищати, коли треба освіжати й оживляти.

Ми живемо в сансарі, матеріальному світі, де постійно відбуваються зміни, і такий зв’язок також може очищуватися або забруднюватися, але відповідальність за це лежить на учневі. Гуру не може сказати: «Так, давай, очищуй свій зв’язок зі мною!» З боку Гуру зв’язок завжди чистий, він завжди бездоганний. Мине двадцять, тридцять або п’ятдесят років, щодо жодної людини, яку Гуру ініціював, у Гуру ніколи немає ні поганої думки, ні образи, нічого подібного. Гуру може навіть насварити учня, хоча й рідко, але в душі він його любить. Як казав один Майстер дзен: «Він добріший до нього, ніж його власна бабуся». Тобто Гуру завжди на боці учня, він завжди грає за нього, і тому учень має дбати про цей зв’язок, він має його очищати. Учень має навчитися приймати Гуру. Це і є принцип самаї, віри, відданості, самовіддачі, прихистку. Це другий крок — прийняття Гуру. А кульмінація прийняття Гуру — це дікша.

Третій крок: слідування настановам Гуру

Коли дікша відбулася, настає третій крок, найважливіший і ще складніший — це постійно слідувати настановам Гуру. Не складно знайти Гуру, побачити його, приїхати на сатсанг, прочитати книги. Це не так складно. Складніше прийняти його правильно, так, як це має бути в духовній традиції. Але декому складно, а декому не складно, усе залежить від різних умов. Буває, що прийняття Гуру в якогось учня відбувається через дванадцять років. Йому вже приймати санньясу, він дванадцять років отримував настанови, передачі, практикував, а потім зрозумів: «А чому ж моє его досі бореться з Гуру?» І таке буває. Але декому зовсім не складно прийняти Гуру. Та набагато складніше потім усе життя слідувати Вченню, слідувати настановам. Це найскладніше.

Третій крок — це слідувати вченням і настановам Гуру. Цей крок найтриваліший. Три перелічені кроки відповідають ведантичним шравані, манані й нідидх’ясані. Шравана — ми зустріли й почули, манана — ми обдумали, відсікли сумніви й прийняли, а нідидх’ясана — ми потім увесь час слідуємо настановам для того, щоб увійти в справжню внутрішню недвоїсту нідидх’ясану. І нідидх’ясана ніколи не закінчується, тому що Гуру-таттва ніколи не закінчується. Тобто справжнього Гуру ви ніколи не можете вичерпати.

У бойових мистецтвах, коли здібний учень довго навчається в Майстра, Майстер потім викликає його і каже: «Сьогодні я передам тобі останній секрет моєї школи — секретний удар». Він показує йому цей секретний удар і каже: «Тепер усе! Я навчив тебе всього! Іди й спускайся з гір».

Але в духовному житті це трохи не так. Духовний Майстер ніколи не може сказати: «Я навчив тебе всього!», тому що він сам ніколи не зупиняється в духовному житті. Духовного Майстра ви ніколи не можете вичерпати, тому що він безкінечний, як океан мудрості, або океан любові, або океан співчуття, або океан усвідомлення. Сама Гуру-таттва безкінечна за своєю природою. Духовний Майстер у духовному житті, на відміну від тих самих єдиноборств, не ототожнений із тілом. Це зовсім не той рівень, на якому треба сприймати Гуру. Духовний Майстер ототожнений з Абсолютом, а на фізичному рівні він проявляє енергії свого Ішта девати. І Гуру-таттва переходить до учня тоді, коли він це розуміє. Тому третій крок (слідувати настановам Гуру) ніколи не закінчується, але він видозмінюється.

На якомусь етапі раптово учень починає розуміти, що якості океану всередині нього теж починають пробуджуватися. Це означає, що Гуру-таттва в ньому почала пробуджуватися завдяки передачі, навчанню і духу самаї. Він потроху починає виявляти всередині себе Гуру-таттву, що він теж такий океан. Потроху він починає розуміти й уловлювати ту передачу, про яку говорив Гуру, і реалізовувати її в собі. Тоді він починає усвідомлювати свою причетність до Гуру-парампари, починає займати своє місце в Гуру-парампарі. Так відбувається реалізація і передача Вчення від Учителя до учня, через ці три кроки.

Настанови Васіштхи про самопізнання

«Рамо, усвідом Свідомість свідомістю за допомогою істинного запитування, так само як прохолодний місяць оглядає весь простір. Людину кидає у водах уявного світу, як соломинку, доки вона не потрапляє до рятівного човна самопізнання. Як піщинки, що плавають у воді, опускаються на дно, коли вода заспокоюється, так розум того, хто здобув знання Істини, заспокоюється в повному умиротворенні. Коли здобувається знання Істини, вона більше не втрачається, як золотий зливок, що лежить у попелі, миттєво помічається золотих справ майстром. Поки Істина не пізнана, можна в цьому заплутатися, коли ж вона відома, плутанина неможлива».

Поки Істина не пізнана, можна дуже сильно заплутатися — є багато для цього можливостей. Істина настільки різноманітна і глибока, що в живої душі навіть немає шансу не заплутатися. Вона обов’язково заплутається, якщо немає правильного керівництва, знання священних текстів. Наприклад, навіть у взаєминах із Гуру вона може заплутатися, сприйнявши аспект вапу замість аспекту вані. Аспект вані — це Вчення, настанови. Аспект вапу — це тілесний аспект, відносний: як Гуру звуть, якої він національності, яка в нього статура, що він їсть і так далі. Тобто в Гуру-йозі вважається серйозною помилкою медитувати на аспект вапу замість розуміння аспекту вані.

Припустімо, якщо людину приваблює краса Гуру, то де буде її Гуру-йога, коли Гуру постаріє, і краса піде. Це аспект вапу, щось непостійне, тимчасове. Якщо учня приваблюють слова Гуру, його харизма, то якщо Гуру піде в мауну (замовкне), то де буде його Гуру-йога. Тобто всі тимчасові аспекти, що не належать до Вчення і настанов, — це вапу. Вані — це настанови, це Вчення, це тонкий і більш містичний зв’язок, Гуру-йога, метод.

Питання: «А якщо Гуру захоче стати Авадхутою, тобто почне поводитися не згідно з тим Вченням, яке він давав раніше?»

Він не може поводитися не згідно, не відповідно до Вчення, яке він давав раніше, тому що саме Вчення безмежне й не має обмежень. Як би він себе не поводив, це буде в абсолютно повній згоді з Вченням, просто вам треба буде знайти у Вченні якийсь розділ, який цьому відповідає. Але Гуру не настільки необізнаний, щоб піддавати учнів тим випробуванням, яких вони не можуть витримати. Якщо така поведінка для них — це випробування, то він просто не буде так поводитися, тому що він дбає про своїх учнів.

Питання: «А коли Тілопа давав Наропі всі ці страшні завдання, він знав, що той зможе їх подолати?»

Так. Тілопа був дуже впевнений у Наропі. Такого класу й рівня Майстри читають знаки. Вони, перш ніж давати такі завдання, радяться з божествами, вони контролюють реальність, дивляться тонке тіло, бачать майбутнє. Тому якщо в майбутньому бачиться добрий прогноз, божества дають добрі знаки і досвід Гуру дає це знати, то це можливо. Наропа ж в анамнезі не був простою радянською людиною. Наропа був головою університету в Наланді, монахом, сам був наставником, тобто він уже мав величезний досвід і певну духовну силу, тому він і міг легко проходити ці завдання. Він не був простим мирянином або брахмачар’ї, або карма-санньясином, він мав духовний сан, досвід практики, різні містичні досвіди, і він дуже довго виховувався в цій культурі, він був готовий.

Помилки в духовній практиці

Можуть бути інші різні помилки. Помилки у Вченні, наприклад: настіка-дрішті (нігілізм), етерналізм, різні види втрати дії у погляді (коли погляд Адвайти збиває нас із пантелику), втрата дії в усвідомленні (коли містичні досвіди ясності або досвіди усвідомленості збивають нас із пантелику) або ж втрата усвідомлення в дії (коли зовнішньо активний світ змушує нас втратити ті дорогоцінні крихти уважності, які ми заробили). Усе це — помилки в духовній практиці, у духовному житті. Або тенденції пралайя-кала, коли ми так прагнемо осягнення непроявленого Брахмана, що ігноруємо аспекти сили (шакті), і в результаті наша практика вироджується в якесь темне джада-самадхі, у якусь непроявлену порожнечу. Ми відмовляємося взаємодіяти з енергією, проявляти її, і в результаті виходить безжиттєва порожнеча, яка не веде до реалізації.

Одного разу до одного дзенського монастиря прийшов даос. І дзенський Майстер відчув, що сидить хтось чужий, він відчув чужорідну енергію і почав говорити: «Хтось краде мою Дхарму». Потім даос почав сперечатися з дзенським майстром. Він не лише почав сперечатися, а й показав своє вміння левітувати, і всі дзенські монахи здивувалися, бо їхній Майстер не вмів левітувати. Тоді дзенський Майстер сказав: «Так, мабуть, ти Майстер у своєму мистецтві літати, але все одно ти переродишся в мертвій порожнечі». Незважаючи на те, що даоський Майстер був владикою пран, Майстром пран, пранавідьї, енергетичного й астрального тіла, але він не мав реалізації в тонких таттвах. Максимум він дійшов до пуруша-таттви або, можливо, навіть до майя-таттви, але, говорячи нашою мовою, вищих таттв він не скуштував. І дзенський Майстер розпізнав це, кажучи: «З твоєю реалізацією вище пралайя-кала ти не зможеш просунутися, навіть якщо ти левітуєш. Сіддхі сили — це ніщо порівняно з цим. Тому, якщо хочеш вивчати Дхарму, медитуй правильно».

Розрізнення між тілом і вищим Я

«Невігластво щодо вищого Я є причиною твого смутку; знання свого вищого Я приводить до спокою і блаженства. Васіштха продовжив: Розберися в плутанині між тілом і собою, і ти одразу ж здобудеш спокій. Як золотий злиток, що впав у бруд, не може забруднитися, вище Я не може забруднитися тілом. Я повторюю, з піднятими до неба руками: «Ти є одне, а тіло — зовсім інше, і вони різні так само, як різняться між собою вода і квітка лотоса», — але ніхто мене не чує! Поки інертний і нерозумний розум іде шляхом задоволень, темрява видимого світу не зникає».

Отже, є велика плутанина в тому, що вважати собою, і в тому, що вважати тілом. І який спосіб уникнути цієї плутанини? Правильне навчання, виховання в собі вівеки (розрізняльної мудрості). Якщо розрізняльна мудрість наростає навіть інтелектуально, ми долаємо цю плутанину. Інша грань — розвивати в собі віру і відданість. Вівека, виховання вівеки, виховання віри і відданості мають іти разом. Віра, відданість і самовіддача долають будь-які грубі помилки его.

Одного разу Крішна отримав запрошення від Дурьйодхани на званий обід. І водночас він отримав запрошення від свого відданого — Відури. Дурьйодхана — цар, він запросив Крішну в царський палац на бенкет, де пропонувалися вишукані страви. Але Крішна сказав: «Ні, до тебе не піду, а до Відури піду». Від ура ж жив у бідному домі, у нього й нормальної їжі не було, але в нього була найсильніша відданість, найсильніша віра, дуже чисте серце, і він вирішив нагодувати Крішну бананами. Уявляєте, в Індії нагодувати бананами?! Коли ми були в Тибеті, там багато корів, і хтось із тих, хто йшов на кору, почав годувати корів бананами, але деякі тибетські пастухи сказали: «А нам бананів дайте». У Тибеті банани — це хоч якась цінність, а в Індії банани — взагалі не цінність. Але оскільки у Відури більше нічого не було, він вирішив запропонувати Крішні банани, і Крішна погодився прийняти таке частування. Він відмовився від царських наїдків, прикрашених столів, бо в Дурьйодхани не було віри, не було відданості, а у Відури була. І коли Відура частував Крішну, він впав у такий екстаз, у таке благоговіння, що все переплутав: він очищав банани від шкірки і давав Крішні шкірку, а самі банани залишав у себе й викидав. Але Крішна їв шкірку, бо для нього були важливі не самі банани, а відданість, яку він дуже цінував. Тому для Бога важливі наша віра, любов і відданість. Ця віра, любов і відданість виправляють усі наші заплутаності, помилки у філософії. Навіть якщо ми чогось не зрозуміли, вони все це виправлять, якщо ми діємо в дусі самовіддачі.

Три точки зору в Адвайта-веданті

«Але тієї миті, коли людина пробуджується і запитує про власну сутність, темрява розсіюється. Тому треба постійно намагатися пробудити розум, що мешкає в тілі, щоб можна було вийти за межі процесу становлення кимось або чимось, бо таке становлення сповнене страждання. Як небо не зачіпається пилом, що літає в ньому, вище Я не зачіпається існуванням тіла. Задоволення і біль хибно уявляються як такі, що відчуваються кимось, так само як можна хибно подумати, що «небо забруднене пилом». Воістину, задоволення і біль не належать ні тілу, ні вищому Я, яке перевершує все, вони належать лише нерозумінню».

Існують три класичні точки зору, і вони описані Шанкарою в «Йога Васіштсі». Ці три точки зору називаються так:

1. Бадха-дришті. Це філософія заперечення, усунення, коли ми намагаємося не сприймати матеріальний світ, Всесвіт, зосередившись усередині себе. Це принцип раджа-йоги. Що робить раджа-йог? Перш ніж концентруватися, він займається пратьяхарою, тобто, як черепаха, втягує свої органи чуття всередину. Потім він займається дхараною (концентрацією) і дх’яною. Відповідно, його світогляд такий: «Цей світ — страждання. Його треба відокремити від себе. І, відокремивши його від себе, треба знайти істинне «Я», а потім увійти в самадхі».
2. Мідхья-дришті. Це точка зору, коли ми дивимося на світ як на ілюзію. Ми його сприймаємо, але бачимо його як магічний фокус, як магічний трюк, як щось нереальне, ми сприймаємо його як енергію, але не розглядаємо його як самосуще. Мідхья-дришті означає санкальпу «Сон». Ми вчимося жити у світі, не ототожнюючись з іменами, формами і тими об’єктами, які є. Ця точка зору глибша, вона дозволяє взаємодіяти зі світом і духовно прогресувати.
3. Правілапа-дришті. Ця точка зору означає, що весь світ є Бог, Абсолют, і Він єдиний з моїм розумом, що весь світ є проявом моєї свідомості. Усі санкальпи після санкальпи «Сон» (Шамбхаві-мудра і так далі аж до санкальпи «Усе єдине з розумом») належать до цієї точки зору, коли ми в них вправляємося. Це дуже піднесена, дуже висока точка зору, найприродніша і така, що найбільше відповідає філософії Адвайта Веданти, філософії Ануттара-тантри (тантризму), відповідає тому стану, в якому перебуває Шива, Бхагаван Даттатрей і всі божественні істоти. Перші дві точки зору є проміжними на шляху до третьої. І наш світогляд, наша точка зору на світ, на Всесвіт, на реальність, розвивається відповідно до цих трьох точок зору.

Єдність Свідомості і світу

«Ні задоволення, ні біль не належать нікому — воістину все є Свідомістю, вищим спокоєм і нескінченністю. Усвідом це, о Рамо. Вище Я і світ ні єдині, ні відрізняються одне від одного. Усе це є лише відображенням Істини. Немає нічого, крім єдиного Брахмана. «Я не такий, як він» — просто примха розуму, відмовся від неї».

Вивчаючи «Йога-Васіштху», дуже важливо розуміти, що таке погляд, що таке споглядання (або медитація) і що таке поведінка. Дуже важливо розуміти три точки зору: нерозрізнення (абхеда), незбагненного тотожності нерозрізнення і розрізнення (ачинтья бхеда-абхеда таттва) і розрізнення (бхеда). І важливо зрозуміти, як застосовувати ці три принципи. Підхід такий: у погляді ми не розрізняємо (абхеда), у спогляданні дотримуємося і розрізнення, і нерозрізнення (і бхеда, і абхеда), а в поведінці дотримуємося принципу розрізнення (бхеда). Якщо ми володіємо розумінням того, як у погляді, спогляданні й поведінці застосовувати ці методи, тоді ми вважаємося мудрими й досвідченими садху.

А що роблять немудрі й недосвідчені садху? Вони вивчають істинну Адвайта Веданту, принцип абхеда. Це чудовий принцип, але вони беруть і переносять його з погляду в споглядання і в поведінку. Тоді в поведінці вони втрачають деякі межі, рамки і вектор зусилля, у спогляданні вони втрачають вектор споглядання, і все закінчується втратою дії та втратою усвідомлення в погляді. Усе закінчується або в найкращому разі станом пралайя-кала, а в найгіршому разі — станом настіка-дришті (нігіліста). Це при тому, що карма все одно залишається.

Є такий вислів із «Куларнава тантри»: «Зовні — шайва, всередині — шакта, на зібраннях — той, хто поводиться як вайшнав». Це і є поведінка Авадхути. Цей знаменитий вислів приблизно відповідає погляду, спогляданню і поведінці, цим трьом принципам: нерозрізнення, розрізнення і нерозрізнення (ачинтья бхеда-абхеда таттва) та розрізнення.

Тобто «на зібранні той, хто поводиться як вайшнав» — у поведінці дотримується чистоти, саттви, гармонії у стосунках. «Зовні шайва» — відданий у погляді абсолютній істині недвоїстості. «Всередині шакта» — той, хто споглядає всередині і відмінність, і тотожність, тобто враховує принцип шакті (бхеда-абхеда). Це і є настанови тантр, настанови святих про те, як правильно діяти. І дуже важливо для учня засвоїти всі ці принципи, тоді його поведінка гармонійна, його споглядання успішне, а погляд безмежний, як небо.

Правильне застосування принципів у погляді, спогляданні та поведінці

У погляді не можна обмежувати себе, якщо ви йдете шляхом Адвайти. У погляді не можна обмежувати себе іменами, формами, суб’єктно-об’єктними відносинами, будь-якою подвійністю. Якщо ви себе обмежуєте, ви не зможете зрозуміти філософію Шанкари, філософію Даттатрейї.

Але в спогляданні треба враховувати відносне й абсолютне разом. Це і є бхеда-абхеда таттва. Наприклад, Даттатрейя — це і сакала, і нішкала (і з ознаками, і без ознак). У спогляданні треба враховувати і нескінченну свідомість, і ваші відносні умови — енергію, знаки на шляху.

А в поведінці треба мати вівеку, ясність і розрізняти, що є поганим, а що добрим, чого дотримуватися, а що відкинути. Тоді ми не помиляємося, ми добре виконуємо свою дхарму і йдемо шляхом звільнення.

Настанови ріші Васіштхи

«Єдине вище Я сприймає себе в собі як нескінченну Свідомість. Тому немає ні страждань, ні омани, ні народження, ні творення — є лише те, що є. Будь вільний від хвилювань, о Рамо. Будь вільний від подвійності, утвердься у вищій свідомості, залишивши навіть турботу про власне благополуччя. Збережи в собі мир, заспокой розум. Нехай у ньому не буде печалі. Залишайся у внутрішньому мовчанні. Будь один, без самовиникаючих думок. Будь сміливим, перемігши розум і почуття. Не май бажань, задовольняйся тим, що приходить до тебе саме собою. Живи без зусиль, не привласнюючи і не відмовляючись ні від чого. Будь вільним від усіх спотворень розуму й засліплюючої пелени ілюзії. Будь задоволеним у собі. Будь вільним від усіх хвилювань. Залишайся у відкритому стані у вищій Свідомості, як повний океан».

Ріші Васіштха кі — джей!

Бхагаван Шрі Авадхута Даттатрейя кі — джей!

Шрі Гуру Свамі Вішнудеванада Гіріджі кі — джей!