Розчарування в сансарі як основа духовного шляху

Коментар до тексту «Вади сансари»

«Якщо подумати про майно, їжу, яку їси, й одяг, який носиш, — уявні джерела твого нинішнього щастя, виявиться, що все це набуте неблагими діями. Наслідком цих проступків стане нескінченне страждання, яке ти терпітимеш у нижчих світах. Отже, все, що нині здається тобі щастям, насправді є стражданням, що збирає страждання».

Основа високих учень

Коли ми приходимо до монастиря, перше, над чим ми розмірковуємо, — вади сансари. Тобто ми розмірковуємо над стражданням, непостійністю, відреченням від сансари. Той, хто недостатньо розмірковував над цим, не зможе зрозуміти високе вчення ануттара-тантри, яке говорить про самозвільнення, присутність, божественну гордість. Він слухатиме, читатиме, думатиме, що розуміє, але насправді буде так само далекий від розуміння, як небо далеке від землі. Основою високих учень є простіші вчення. І вчення про страждання та непостійність — це простіше вчення, ніж вчення самозвільнення.

Перше, до чого приходить йогін, — це глибоке розчарування в сансарному мисленні. Я не кажу навіть про розчарування в усій сансарі в принципі, хоча правильніше, звісно, сказати «у сансарі». Під сансарою ми маємо на увазі особливий тип мислення, властивий сплячій людині. Ми не називаємо сансарою дерева, будинки чи щось зовнішнє, оскільки сансара — це не щось зовнішнє, а стан сплячого розуму, який перебуває у мареннях.

Усе починається саме з розчарування в такому способі мислення, коли йогін починає розуміти, що перебуває в нескінченному світі марень, у нескінченному світі снів свого розуму. Доки таке розчарування не буде набуте, не виникне необхідний стимул до трансформації, ми й надалі перебуватимемо в певній подвійності щодо сансари й думатимемо приблизно так: «Можливо, це важливо, а можливо, й неважливо. А мені так хотілося б зберегти таку-то прив’язаність, адже в цьому немає нічого страшного». Тобто в нас завжди така компромісна свідомість, якщо немає розчарування в сансарному способі мислення, а тому й немає потужного стимулу до трансформації.

Один цар прийшов до майстра й попросив стати його учнем.

Майстер сказав:
— А ти не готовий у мене вчитися.

Цар запитав:
— Як це так?

Майстер сказав:
— Якщо ти готовий, скинь увесь свій одяг, іди голим ринковою площею, бий себе при цьому черевиком по голові й кричи: «Я дурень, я дурень!» Якщо зможеш це зробити, я прийму тебе в учні. Ні — ти не готовий.

Цар був поставлений перед великою дилемою. З одного боку, його гордість кшатрія не дозволяла так просто відступити й сказати: «Так, до такого я не готовий». Кшатрій — це, звичайно, не шудра і не вайш’я; шудру можна легко збентежити, вайш’я завжди шукає компромісу й намагається поторгуватися, але для кшатрія це питання його честі. Для вайш’ї найголовніше — це гроші, для шудри найголовніше — це примітивні задоволення, щоб його при цьому ніхто не чіпав, але для кшатрія дуже важлива власна думка, власна гідність, честь клану, честь своєї родини, власна честь. І кшатрій заради честі готовий навіть померти.

Цар був кшатрієм, тому він не міг просто так відмовитися. З іншого боку, прийняти такі умови означало б пережити ганьбу в очах усієї держави. Тобто він справді був поставлений перед великою дилемою.

Йогін одразу показав йому, де в нього є чіпляння, за що його тримає сансара. Він таким чином ніби сказав царю, що доки той не звільниться від цих чіплянь, навіть не варто починати розмову про учнівство. Не тому, що цей йогін не був співчутливим або був дуже гордий собою, а тому що він знав, що вчення потрібно наливати в належні посудини; якщо наливати його в неналежні посудини, воно не спрацює.

Коли ми вступаємо в Дхарму, у нас має бути підхід щонайменше рівня кшатрія. Кшатрій — це той, хто за свою ідею готовий іти до кінця. Якщо в нас підхід рівня шудри або рівня вайш’ї, ми не зможемо боротися за велику ідею просвітлення, тому що рівні такого плану — це підхід компромісу.

Коли Бодхідхарма медитував, стоячи по пояс у снігу, до нього підійшов монах на ім’я Ено й попросив передати йому вчення. Але Бодхідхарма навіть не глянув на нього. Тоді Ено простояв пів дня в снігу.

Бодхідхарма запитав:
— Чого ти хочеш?

Ено сказав:
— Будь ласка, передайте мені ваше вчення.

Бодхідхарма сказав:
— Велика Дхарма не для таких посередніх умів, як ти.

Але Ено продовжував стояти. Його вже навіть замело снігом.

Бодхідхарма запитав його:
— Чому ти не йдеш?

Тоді Ено взяв меч, відрубав собі руку і сказав:
– Якщо ви не передасте мені вчення, наступною буде моя голова.

Відданість Дхармі народжується з розуміння страждання і розчарування в сансарному способі мислення. Ми дуже несвідомі люди, навіть коли стаємо на шлях практики. Ми мислимо дуже звичними для нас мирськими категоріями.

Непостійність і бардо

Спілкуючись із мирянами на ретритах, я намагався донести до них думку про те, що обов’язково настане момент, коли вам не треба буде ходити на роботу, ви не зможете ходити в магазини, робити покупки, пити каву, дивитися телевізор. Обов’язково настане такий момент, коли всі ці речі припиняться, і тоді вам доведеться дуже серйозно роздумувати над сенсом життя, якщо ви зараз над ним серйозно не замислитеся. Цей момент називається «непостійність».

Роберт Монро, описуючи свої позатілесні досвіди астральних подорожей, говорив, що в бардо у нього були зустрічі з духами. Одного разу він зустрів людину в тонкому тілі (як привида в бардо), яка розгублено озиралася і лаялася.

Монро запитав у нього:
– У чому річ?

Людина відповіла:
– У чому річ? І ти питаєш – у чому річ? Я помер – ось у чому річ! І я навіть не знаю, що мені тепер робити.

Монро поцікавився:
– А як це було?

Людина розповіла, що лежала в реанімації, обвішана різними дротами. І він лежав так кілька місяців, тому йому це так набридло, що він витягнув дроти і хотів утекти додому. Але коли він спробував підвестися, його почало сильно хитати і раптом він відчув, що підлітає до стелі. А коли він пройшов крізь стелю, він зрозумів, що з ним сталося те, що називають смертю.

Потім він сказав, лаючись:
– Ці проповідники говорили мені про Бога, про рай, про пекло, а я нічого такого не бачу. Я навіть не знаю, куди мені йти. Тут є лише порожній темний простір.

Ось у таке бардо він потрапив і завис у ньому. Монро, звісно ж, намагався дати йому якісь настанови.

В іншому описаному ним випадку він побачив у лікарні безліч людей, які померли й не знали, що їм робити далі. Одні й далі вешталися коридорами лікарні, дивуючись, що їх ніхто не помічає; інші сиділи в надії, що за ними прийде святий Петро і дасть їм «ключі від раю»; треті намагалися молитися. Загалом усі вони були в замішанні, розгублені й загублені. Усе їхнє життя перевернулося. У них більше не було грубого фізичного тіла, а було тонке тіло, однак вони не могли збагнути, що їм робити в цьому тонкому тілі, куди йти.

Монро описує ще такий випадок. Коли він прийшов у квартиру сусідів, то побачив там жінку, яка раніше жила в цьому будинку, а тепер, покинувши фізичне тіло, блукала кімнатою в тонкому тілі. Він запитав у неї:
– А чому ти не йдеш звідси?

Ця жінка сказала:
– Це мій дім, і ніхто мене звідси не виселить. Навіть якщо мої родичі мене повністю ігнорують, перестали звертати на мене увагу, не хочуть навіть говорити зі мною, я все одно звідси не піду. Тут картини мого чоловіка, і я буду їх охороняти.

Монро запитав її:
– А ти хіба не знаєш, що померла?

Вона запитала:
– Як це – я померла? Я пам’ятаю, що хворіла, мені було погано, але потім мені стало добре, тому я встала. Я не померла, я жива!

Коли Монро намагався переконати її в протилежному, вона не могла прийняти цю ідею, її розум дуже сильно опирався.

Тоді Монро сказав:
– Спробуй підняти стілець. Я впевнений, що в тебе не вийде.

Вона спробувала підняти стілець, але не змогла. Монро показав їй, як вона навіть може пройти крізь стілець – для неї все це було великим шоком.

Вона запитала:
– То що ж мені тепер робити? І що тепер буде?

Потім вона почала говорити:
– Не підходь до мене, не підходь! Ти, мабуть, диявол? Якщо ти не схожий на ангела, значить, ти диявол! Ти хочеш захопити мою душу і віднести її в пекло.

Монро довелося пояснювати їй, що він не диявол. Потім він показав їй, як можна проходити крізь стіни, крізь стелю, і спробував пояснити, що тепер вона вільна летіти куди завгодно; що тепер їй не потрібно залишатися в цьому місці. Потім він загубив тонке тіло цієї істоти в бардо.

Коли він зустрів іншу людину, він побачив, як той проник у якусь спальню, де чоловік і жінка займалися сексом. Він теж спробував займатися сексом, але в нього це ніяк не виходило, і його це сильно дратувало. Монро спробував сказати йому:
– У тебе немає тіла, ти не можеш займатися сексом.

Але ця людина була наче схиблена, вона прагнула знову і знову здійснити бажане, не полишаючи своїх спроб.

Він казав:
– Та я її так бажав за життя, а зараз є така прекрасна можливість для цього.

Усі ці істоти потрапили в стан бардо, будучи абсолютно до цього не готовими. За життя вони ввібрали певні ідеї про пекло, рай, Бога, але ніколи серйозно не практикували, тому не знали, що їм робити. І Монро намагався надати їм допомогу на своєму рівні. Він описав усе це у своїй книзі «Позатілесні подорожі».

Усвідомленість у бардо

Так само, коли практик опиняється в бардо, він має усвідомленість і може спрямувати свою свідомість у потрібну точку. Але якщо він не має усвідомленості, він не може спрямувати свою свідомість у потрібну точку. За ним приходять духи й ведуть його в одне з місць, де йому належить провести наступний великий відрізок часу.

Духи – це енергія. Їй не можна просто сказати: «Це ілюзія». Це реальна енергія, яка може захопити й перемістити ваше тонке тіло.

Наприклад, у мене одного разу був досвід, коли я бачив, як увійшов у певне місце, на кшталт точки бардо, де духи, що не мають тіла, приносили туди за руки й за ноги різних істот у тонких тілах (дорослих, дітей) і просто кидали. Ці душі були сплячими, вони взагалі не могли нічого зрозуміти. А духи були дуже сильними, з великою швидкістю свідомості й спілкувалися подумки, на телепатичному рівні. Вони були безтілесними, невидимими, проявлялися як хмаринка і дуже легко вправлялися з душами людей, ніби це було їхнім постійним служінням.

Коли практик не може керувати своєю свідомістю, змінювати кармічне бачення в момент бардо, він стає підвладним стихійному впливу різних сил. Тому один святий суфій говорив так: «Коли ангели пекла наблизяться до тебе й захочуть заговорити з тобою – не розмовляй із ними. Коли вони скажуть тобі вирушити в пекло – відмовся це робити». Іншими словами, самозвільняй усі енергії, крім присутності.

Але суть у тому, що відмовитися в бардо щось робити, коли ти контактуєш із такими сильнішими енергіями, можна лише в тому випадку, якщо ти пробуджений, якщо ти перебуваєш у присутності, якщо в тебе достатньо усвідомлення, щоб сказати: «Тут немає іншої сили, крім моєї сили. Тут немає іншої влади, крім моєї влади. Тут немає іншої волі, крім моєї волі». Але так може сказати лише справжній майстер, який уже створив свій самозвільнений тунель реальності й живе в стані мандали. А той, хто так сказати не може, є підвладним закону карми, закону переродження. Хоче він того чи ні, він отримає нове народження в одному зі світів або буде переміщений у певну кармічну область.

Люди, які не розмірковують над непостійністю, над законом реінкарнації, не можуть зрозуміти цих речей. Їхнє мислення дуже вузьке, воно мислить категоріями сьогоднішнього дня, якимись миттєвими речами. Тому в різних ученнях йоги, тантри й буддизму існує практика розмірковування над стражданням. Людина, яка не розчарувалася в сансарі, може бути дуже прив’язана до свого его, до того, як сприймається іншими її егоїстичне «я» (не духовне «Я», а саме егоїстичне «я»). Але насправді така прив’язаність – це обмеження. І такі прив’язаності зникають саме завдяки розмірковуванню над непостійністю.

Страждання

«У цьому світі люди народжуються з лона, тому твоя свідомість (одна з п’яти скандх) упроваджується в об’єднані сім’я і кров твоїх батьків. Зародок, проходячи різні стадії дозрівання (драглистого яйця, довгастого сироподібного утворення, щільної грудки, яйця, що твердне, твердої кулі тощо), переживає страждання. Коли твої кінцівки, інші частини тіла й органи чуття повністю сформуються, материнське лоно здасться тобі тісною, смердючою в’язницею.

Коли твоя мати їсть гаряче, ти страждаєш так, ніби тебе обпікає вогонь. Коли мати їсть холодне, ти страждаєш так, ніби тебе кинули в крижану воду. Коли вона спить, ти страждаєш так, ніби тебе придавила гора. Коли її шлунок повний, ти страждаєш так, ніби тебе затисло між двома скелями. Коли вона голодна, ти страждаєш так, ніби падаєш у прірву. Коли вона йде, сідає або щось робить, ти страждаєш так, ніби тебе носить вітер.

Такими є страждання, що переживаються в лоні.

Коли термін вагітності завершується і настає час пологів, кармічні вітри сансари пригинають твою голову до п’ят і проштовхують тебе родовими шляхами. Ти страждаєш так, ніби могутній велетень схопив тебе за ноги й жбурнув об стіну. Проходячи через тазове кільце, ти страждаєш так, ніби тебе протягують крізь отвір у залізній пластині. Якщо родові шляхи надто вузькі, ти можеш навіть померти, а разом із тобою може загинути й мати. Але якщо ти залишишся живим, зазнаєш страждань, рівноцінних смертним мукам.

Великий Орґен Рінпоче сказав: 

«Мати й дитя стоять однією ногою в країні мертвих. У матері вивернуті всі суглоби, крім щелеп».

Навіть після народження, впавши на тюфяк, ти страждаєш так, ніби тебе кинули в яму з колючками. Коли з твоєї спини знімають пліви, ти страждаєш так, ніби з тебе живцем здирають шкіру. Коли тебе обтирають від нечистот, ти страждаєш так, ніби шмагають колючим бичем. Коли мати бере тебе на руки, ти страждаєш, немов пташка, яку несе яструб. Коли твою голову змащують вершковим маслом, ти страждаєш так, ніби тебе зв’язали й кинули в яму.

Ось які страждання ти терпиш.

Коли тебе кладуть у колиску, ти лежиш там, немов у брудному болоті. Голодний ти, хочеш пити чи хворий — усі свої страждання ти можеш виразити лише плачем. Після народження, увійшовши в пору юності, ти вважаєш, що ростеш, але насправді твоє життя день у день стає дедалі коротшим, а смерть підходить дедалі ближче. Потім тебе захоплюють мирські справи, яким, як морським хвилям, немає ні кінця, ні краю. Оскільки всі ці справи пов’язані зі здійсненням вчинків, що створюють причину для народження в нижчих світах, вони не приносять нічого, крім нескінченного страждання».

Дії, які створюють причини, переважно пов’язані з егоїстичним накопиченням. Усі ці причини не є позитивними, завдяки їм душа перевтілюється у світі людей і нижче. Дії, пов’язані зі служінням, приваблюють Ануґраха-шакті й ведуть до переродження в чистих землях, у групах практикуючих.

«Поки ти зайнятий безглуздими й нескінченними мирськими справами, до тебе непомітно підкрадається страждання старості. Усі твої тілесні сили поступово виснажуються, і ти вже не можеш перетравити смачну їжу. Зір слабшає, і ти вже не бачиш дрібних або далеких предметів. Слух притуплюється, і ти вже не чуєш звуки виразно. Язик втрачає чутливість, і ти вже не можеш розрізняти тонкий смак, а мова стає нерозбірливою. Розумові здібності слабшають, тобі зраджує пам’ять, і ти плутаєшся в думках».

Одна жінка в юності хотіла практикувати Дхарму, але так і не наважувалася почати, бо весь час міркувала: «А що скажуть ті, що скажуть інші?» Коли вона постаріла і її всі залишили, вона думала: «Хоч би хто-небудь що-небудь тепер сказав».

Наукове пояснення старіння

Існує пояснення старіння фізичного тіла. Є так званий «ліміт Гейфліка». У 60-х роках 20 століття американський учений Гейфлік висунув теорію про те, що в людському тілі клітини можуть ділитися не більше п’ятдесяти плюс-мінус десять разів. У процесі поділу клітин відбувається відновлення старих клітин новими, відбувається реплікація ДНК. За такого відновлення неминуче накопичуються помилки, тому ДНК копіюється не точно, а з невеликими похибками. У міру оновлення клітин у людському організмі ці похибки з роками накопичуються, і коли їхня кількість досягає критичного порога, тіло починає втрачати імунітет, стає вразливим для вільних радикалів, мікробів, агресивних ферментів, впливів зовнішнього середовища, тобто для всього того, до чого раніше воно мало імунітет. Якщо молоде тіло могло мати величезний заряд прани, то коли багато разів відбулася реплікація ДНК, що призвело до накопичення значної похибки, тіло перестає належним чином виконувати свої функції.

З погляду аюрведи кажуть, що три доші (ватта, пітта і капха, тобто вітер, вогонь і слиз) втрачають рівновагу, п’ять елементів приходять у дисгармонію. Це відбувається тому, що запас життєвої сили (прани) зменшується, і ті можливості, які були в людини у вісімнадцять років, неможливі в п’ятдесят років, якщо ця людина не практикує. Якщо ж людина практикує, то дуже багато залежить від її практики: вона може навіть відновити запас своєї прани до рівня вісімнадцятирічного юнака, у неї навіть заново можуть вирости чорне волосся і нові зуби. Але здебільшого саме таким чином пояснюється принцип непостійності.

Пісня Міларепи про старість

«Зуби випадають, і ти не можеш жувати, а мова стає нерозбірливою. Тілесне тепло убуває, і тонкий одяг уже не гріє. Сили убувають, і ти вже не можеш носити тягарі. Хоча ти все ще любиш задоволення, у тебе вже немає сил ними насолоджуватися. Оскільки наді й прани слабшають, ти стаєш дратівливим і нетерплячим; оскільки оточення ставиться до тебе зневажливо, ти стаєш сумним і похмурим; оскільки внутрішня рівновага п’яти елементів утрачається, ти страждаєш від різних хвороб і немочей. Ходити, сидіти, щось робити – усе важко.

Джецун Міларепа сказав:

«Перше: встаєш, наче кіл витягуєш із землі.

Друге: йдеш, наче підкрадаєшся за птахом.

Третє: сідаєш, наче падає важкий мішок.

Якщо ці три особливості стають явними, бабусю, ти стала печальною старою, чиє тлінне тіло вже зносилося.

Перше: зовні шкіру борознять зморшки.

Друге: зсередини випирають горби внаслідок усихання плоті й крові.

Третє: при цьому спостерігаються тупість, глухота, сліпота і сплутаність розуму.

Якщо ці три особливості стають явними, бабусю, твоє тіло виглядає потворним через жахливі зморшки.

Перше: одяг грубий і зношений.

Друге: їжа й пиття холодні та несмачні.

Третє: сидячи, тобі потрібно з чотирьох боків спиратися на подушки.

І якщо ці три особливості стають явними, бабусю, ти схожа на досконалого йогіна, бо без нарікань дозволяєш людям і собакам топтати тебе ногами».

«Якщо ти не можеш піднятися природним чином, і тобі доводиться спиратися руками об підлогу, це схоже на те, як витягують із твердої землі кілочок. Оскільки роки зігнули твою спину, під час ходьби ти не можеш підняти голову. Ти не можеш іти швидко, здається, наче ти підкрадаєшся, як це роблять діти, намагаючись упіймати птаха. Оскільки в тебе болять усі суглоби ніг і рук, ти не можеш сісти плавно, а гепаєшся вниз, як мішок із камінням або землею. Твоя плоть одряхліла, а тому зовні шкіра збирається у складки, і все обличчя та тіло вкривають зморшки. Усередині плоть і кров усихають, а тому стають видні суглоби. Вилиці й опуклості суглобів випирають назовні, розумові здібності погіршуються, і ти стаєш тупим, глухим і сліпим. Із затуманеним розумом ти сидиш у напівнепритомному стані. Оскільки тебе покинули тілесні сили й прагнення до краси зникло, ти одягнений у грубий і подертий одяг. Ти їси холодні, брудні недоїдки, не відчуваючи жодного смаку».

Це одна з пісень Міларепи, яку він заспівав старій, коли вона намагалася його вилаяти, назвавши «жебраком». Але ця пісня так вразила цю жадібну стару, що вона розкаялася, дуже сильно замислилася про Дгарму і попросила Міларепу прийняти її в учениці, хоча до цього вона навіть і не помишляла про практику Дгарми.

Справжня мета роздумів про страждання

Роздум над стражданням виконується не для того, щоб впасти в депресію й постійно ходити похнюпленим. Навпаки, коли ми практикуємо, ми повинні встановлювати ум на радісному,  на божественній гордості та позитивних якостях, формувати позитивні санкальпи. Однак доти, доки не буде фундаменту, що складається з відстороненості, з роздумів про непостійність, наша практика ніколи не матиме глибини. Тому що йогін, який не зрозумів непостійності, закону карми, страждання, не практикує, а грається в духовну практику, він її ще не сприймає всерйоз. Для нього це різновид певної цікавої пригоди, але не більше того. Але насправді справи виглядають зовсім не так.

Святі давнини не для того здійснювали радикальні духовні подвиги, щоб практикувати поверхово. Вони завжди були дуже глибокими, послідовними, наполегливими у своїй практиці.

Справжні присутність, споглядання, божественна гордість та інші речі зароджуються тільки з глибокого розчарування в сансарному способі мислення, коли ми справді розчаровуємося в усіх іграх нашого хибного его, у чіпляннях і прив’язаностях. Поки ми не розчаровуємося в такому стані ума, не можна сказати, що наша практика може увінчатися успіхом. Це просто неймовірно. Такого не бувало відтоді, як Брахма створив всесвіт.

Коли в нас проявляється подібний стан свідомості, ми намагаємося його аналізувати й дивитися на нього як на прояв матеріалістичної зумовленості, як на марення і сни розуму. Потім ми виробляємо тактику роботи з ними: або ми намагаємося просто відгородитися від них, або ми намагаємося перетворити їх на щось позитивне, або ми намагаємося бути в присутності й залишити їх як є в надії на те, що вони розчиняться силою правильного споглядання.

Приклад відданості Дхармі

Сон Чоль Синім так писав: «Не дай відпочити навіть мізинцю! Будь старанним у своїй практиці».

Він також писав: «Завжди думай про стовп, на якому написана табличка: «Віддай усе заради практики Істини».

Коли ви практикуєте, дуже важливо розмірковувати про давніх і нинішніх святих та намагатися приміряти їхню свідомість на себе. Це не означає, що вам потрібно наслідувати їх. Радше, на своєму місці слід намагатися зрозуміти, як вони мислили, і сприйняти той дух практики, якого вони дотримувалися.

Наприклад, Міларепа був настільки відречений, що він дав обітницю не виходити з печери й медитувати, навіть коли йому нічого було їсти. Коли він медитував таким чином, він варив суп із зеленої кропиви, тому його тіло з часом теж стало зеленим, а волосся випало. Коли прийшла його сестра Пета, вона побачила його оголеним і запитала: «Як же ти так живеш?» Вона вирішила пожертвувати йому шматок тканини, щоб він пошив собі хоч якийсь одяг. Але Міларепа, дотримуючись своєї обітниці відречення, не захотів пошити собі одяг. Він пошив ковпак на голову, рукавички без половини пальців і одягнув їх. Коли Пета прийшла, вона побачила, що він просто зіпсував тканину, тому почала його дорікати. Тоді Міларепа сказав: «Тобі, жінко, дорікати мені нема в чому. Я відданий своїй Дхармі».

Так само, коли ви йдете шляхом чернецтва, вам слід бути відданим своїй Дхармі й практикувати так, щоб вам не було в чому дорікнути.