Живлення тонкої частини ума
Простирання, упасана, медитація, споглядання, робота з енергією — це те, що можна робити вічно, аж до повного звільнення, те, що ніколи не набридає, якщо ви практикуєте як садху. На певному рівні нашому уму, звиклому до сансарних тенденцій і розваг, стає нудно через те, що його васани не здійснюються, але це добре, це нормально. Так і має бути, у цьому й повинна полягати суть аскетизму, чернечого життя.
Коли ум нудьгує — це означає, що він практикує утримання, тапасью: «Так йому й треба», — ось так слід говорити. Ось він хотів розважатися в сансарі, накопичував-накопичував карму — от тепер терпи. Водночас разом із нудьгою ума виникає тонка радість, тонка свобода, тонке усвідомлення від тонкого, і тонка частина свідомості, яка над умом, вище за ум, не нудьгує, навпаки, вона надихається, наповнюється силою, благодаттю. І ми дедалі більше поступово усвідомлюємо цю тонку частину як головну частину нашого «я», і ум більше не панує над вами, бажання не панують, хоча енергія за ними велика, але влади за ними вже немає, віри в них немає, ототожнення з ними немає.
Простирання, упасана, мантра, медитація, споглядання, манана (розмірковування), шравана — усі вони живлять нашу тонку частину ума. Дуже важливо її живити, оскільки поки що немає можливості безпосередньо живити її милістю, світлом Атмана, апарокша-джняною, самадхі, тобто ми повинні живити її тією частиною, яку можемо поглинати, яку можемо отримати.
Коли є самадхі, коли є апарокша-джняна, то загалом цього достатньо, і живлення цієї тонкої частини ума здійснюється лише завдяки сахаджа-самадхі та перебуванню в благодаті, більше нічого не потрібно. Тому санньясі вищої категорії, авадхути не потребують сандхья-упасани, щоденних ритуалів, читання мантри Гаятрі.
У принципі, коли я отримував санньясу, Ачар’я Свамі Авдешананда сказав санньясі: «Тепер ви можете не читати мантру Гаятрі вранці», — тобто передбачається, що він передав чотири махавак’ї («Праджнянам Брахма», «Ахам Брахмасмі», «Тат Твам Асі», «Айям Атма Брахма») і сказав: «Тепер можете не читати Гаятрі-мантру», — тому що санньясі — це той, хто завжди медитує на «Ахам Брахмасмі».
Мається на увазі, що, якщо ти перебуваєш у знанні, у джняні, то ти виконуєш усі ритуали, виконуєш усі обряди, ти прочитав усі мантри, і саме недвоїсте усвідомлення, сама брахма-ахам-бхава, див’я-бхава та перебування в сахаджа-стхіті — це і є твоя головна практика.
Однак перш ніж ви досягнете такого рівня, ви повинні серйозно очистити свій ум і живити тонку частину ума всіма доступними засобами, а потім зазвичай санньясі виконує ці практики, але для інших. Для інших, і вже не заради самопізнання, а для залучення енергії, для служіння, для залучення сили благодаті. Не заради своєї джняни, а заради шакті, наприклад, якщо я володію джняною і моя джняна живиться спогляданням, то, щоб залучити шакті для служіння, я можу здійснювати упасану Лакшмі, упасану Сарасваті або упасану Шиві. Я можу здійснювати її внутрішнім природним усвідомленням, але для шакті внутрішнього природного усвідомлення недостатньо, виконуються різні види зовнішніх практик. Такий садху робить це не тому, що він незадоволений, а тому, що прагне служити світу, проводити різноманітні енергії, залучати шакті та допомагати іншим, розв’язувати певні завдання, виконувати певну місію Дхарми у власній ролі.
Сутність адвайта-веданти та шиваїзму
Цю тонку частину ума, доки вона ще не живиться природним усвідомленням у самадхі, потрібно постійно живити, і коли ми живимо цю тонку частину ума, вона всередині нас радіє, розквітає, звільняється та підкорює грубу частину ума, наповнену васанами. Спочатку вона її підкорює, а потім повністю трансформує васани — це і є васанакшая, про яку ми розмірковували.
Два наймогутніші вчення — адвайта-веданта, шиваїзм — це сутність Санатана Дхарми. Шанкара підкорив усю Індію адвайта-ведантою. Шиваїзм — це сутність Санатана Дхарми, і Шанкара також сповідував шиваїзм.
У процесі навчання ви повинні опанувати щонайменше юкті адвайта-веданти, дискурсом, тим, що називають дискурсом, і шиваїзму так, щоб ви могли вільно обговорювати з будь-якою людиною у світі, з божеством, із сиддхом питання адвайта-веданти, компетентні питання шиваїзму, де завгодно — це і є юкті. Так, щоб ви могли створити в собі внутрішню опору на юкті, внутрішнє міркування, навчилися мислити категоріями Дхарми й завдяки цьому розвинули проникливість, вівеку.
Однак це така зовнішня частина вивчення вчення. Найголовніше — це реалізувати всередині сутність адвайта-веданти та шиваїзму, а це і є васанакшая, манонаша й боддха. Ці три поняття — це сутність адвайта-веданти. Наприклад, якщо є якийсь учений, пандит, який говорить про адвайта-веданту, може добре про неї говорити, але йому можна поставити запитання: «А як щодо васанакшаї? Васану зруйновано? Як щодо манонаші? Щодо боддхи (просвітлювального досвіду)?».
«З пізнанням атми всі вузли (паша) знищуються».
«Пізнавши атму за допомогою Адхьятма-йоги, людина, яка володіє розрізненням, відкидає і радість, і страждання».
«Атма-джняні долає страждання».
«Коли реалізовано знання себе, або атми, де місце ілюзії — стражданню для того, хто сприймає всіх істот як єдину атму?».
«Усвідомивши атму, людина звільняється від усіх пут».
Доти, доки васани тримають людину міцною хваткою, знищити окови страждання неможливо. Твердження, що самопізнання знищує васани, ми повинні розуміти саме в такому сенсі.
Критерій істинного духовного досвіду
Отже, пізнання Атмана (боддха) знищує васани, приводить до васанакшаї, тобто правильний духовний досвід обов’язково має змінити наші тенденції та знищити наші васани, наші клеші, наші ототожнення, будь-які наші чіпляння — він має знищити це, зруйнувати їх. Це руйнування відбувається багатопланово через пізнання їхньої порожнинності та ілюзорності, через відчуженість від них, через відданість Атману й насичення милістю так, що ця милість позбавляє васани сили. Через ясність, яка розуміє згубність, що походить від васан. Загалом істинний духовний досвід завжди дієвий, він завжди працює.
Адже часто буває, що деякі люди практикують і, якщо вони отримують містичний досвід, вони схильні його перебільшувати, надавати йому значення і навіть прив’язуватися до нього та створювати якусь опору на досвід або на образи, що приходили, чи на відчуття, якось розповідати про них, можливо, самостверджуватися через них або чіплятися за них, але це зовсім неважливо. Дієвість будь-якого досвіду полягає в тому, наскільки відбулася васанакшая. Це означає, що за досвідом є істинність, є сила; якщо васанакшая не відбулася, такий досвід є сумнівним. Навіть якщо він істинний, за ним немає сили, його треба багаторазово повторювати, багаторазово переживати, доки не відбудеться васанакшая.
Васанакшая (руйнування тенденцій) — це критерій істинного досвіду, і це іноді такий холодний душ на голову містично налаштованих людей. Оскільки містично налаштовані люди завжди схильні витати в якихось езотеричних і містичних хмарах. Із цієї точки зору вони захоплюються несуттєвим, переоцінюючи певні досвіди, і, навпаки, недооцінюють важливість васанакшаї, вони не звертають уваги на те, що їхні васани не зруйновані.
Істинний досвід — це той, який руйнує васани, і як відбувається руйнування? Існує один з аспектів руйнування, що називається дриш’я-вілая, — термін, який ми згадували вчора. Дриш’я-вілая — це розчинення зримого, тобто об’єктивного світу. «Дриш’я» — це зовнішні об’єкти, «вілая» — це розчинення. Розчинення об’єктивного світу, розчинення зримого — це дуже тонкий процес, який починається, наприклад, з усвідомлення, оскільки ми дуже сильно залежимо від зовнішніх об’єктів. Ми навіть, можливо, не підозрюємо, наскільки сильно ми залежимо, але все наше життя будується через взаємодію із зовнішніми об’єктами.
Дриш’я-вілая — розчинення зримого світу
Один із принципів васанакшаї, одна з її граней — це розчинення зримого об’єктивного світу (дриш’я-вілая). Наприклад, ми починаємо усвідомлювати порожнинність зовнішніх об’єктів, їхню ілюзорність, їхню вроджену чистоту і проявлення їх як гри енергії, їхню світлоносність — це ознаки. Хоча б на рівні передчуття, на рівні юкті ми починаємо потроху звільнятися від їхніх об’єктів. Особливо є такі практики, як санкальпа Сон, коли ми медитуємо на ілюзорність зовнішнього світу, санкальпа Чисте бачення, простір та інші. Вони допомагають здійснити дриш’я-вілаю. У процесі такого розчинення є різні фази: відчуження того, хто бачить, тобто суб’єкта, від зримого, і зриме стає дедалі тоншим.
Більш тонким означає, що ми прозріваємо чистоту зовнішнього світу, його порожнинність, ми прозріваємо дедалі глибше, наша прониклива мудрість стає дедалі глибшою, аж доки видиме взагалі не зникне для нашого внутрішнього споглядача. Видиме і той, хто бачить, нероздільні (дрік і дріш'я). Дріш'я — видиме, дрік — той, хто бачить, але між ними ще є процес сприйняття, сила розуму, і ця сила розуму, заснована на невіданні, надає такої сили і видимому, і тому, хто бачить, вона наділяє обох статусом самобуття. Етерналізм — це якраз наділяти обох самобуттям: і видиме (зовнішній світ), і себе як того, хто бачить. Завжди, якщо світ реальний, то і я як той, хто бачить, теж реальний, і ці двоє перебувають в одній зв'язці. Васанакшая повинна привести до розчинення і видимого, і того, хто бачить, а завдяки чому це відбувається — завдяки вівеці (розрізняльній мудрості).
У Шрі Шанкарачар'ї є такий текст «Дрік-дріш'я-віверка», дуже добре читати його й розмірковувати над цим текстом, над тим, як знищується невідання за допомогою розуміння, розрізнення видимого і того, хто бачить, розуміння того, що і те, й інше є Брахманом.
Одного разу Шанкара прийшов до одного храму через південну браму; до цього попередні ачар'ї пройшли через усі брами, а через південну ніхто не приходив, тобто з південної Індії не було представників, і він прийшов через південну браму. Там брахмани, перш ніж відчинити йому, випробували його, ставлячи різні каверзні запитання з філософії, ритуалів тощо, і він на всі них відповів та переміг їх у диспуті. Тоді його посадили на трон Дхарми, тобто він посів найвище становище в південній Індії, сидячи на троні Дхарми в цьому храмі й даючи вчення.
Перш ніж сісти, місцева богиня цього храму сказала: «Ти нечистий, тому що, перш ніж перемогти Мандану Мішру, тобі довелося зазнати сексуальних стосунків із жінкою», — є така історія. Шанкара сказав: «У цьому тілі я ніколи не зазнавав сексуальних стосунків, я дотримувався обітниць санньясі, а те, що було пережито, відбувалося в тілі царя». Це відома історія: він методом паракайя-правешани в тонкому тілі увійшов у тіло царя Амаруки, щоб перемогти Бхайю Бхараті (дружину Мандани Мішри), відповівши на її запитання. Вона була втіленою богинею Сарасваті, і він переміг її чоловіка так, що чоловік прийняв санньясу, став одним із його перших учнів — Сурешварою — і очолив один із матхів. Потім залишилася непереможеною його дружина, втілена Сарасваті, і він переміг її в усіх питаннях, їй нікуди було подітися. Вона почала ставити запитання з «Кама-шастри», і він попросив місяць відстрочки, знайшов тіло відповідного померлого царя й магічним методом перенесення свідомості (паракайя-правешана) увійшов у нього, і ця богиня висунула йому претензії. Шанкара сказав: «Це не стосується цього тіла, до того ж я не є тілом». Він дав даршан вівеки — відмінності тіла від Атмана, він міг, так би мовити, оскільки справді міг демонструвати це самадхі, і богиня замовкла, загалом уражена даршаном у саме серце, а він переможно зійшов на трон Дхарми й був визнаний усіма як світовий Гуру.
Це вівека, за допомогою якої розчиняються будь-які васани, коли ти можеш сказати: «Це тіло робило, але це робив не я». Коли відбувається васанакшая, відбувається дріш'я-вілая, розчиняється видимий світ, розчиняється той, хто бачить.
Навіщо потрібно розчиняти видимий світ? Хіба не можна просто від нього відсторонитися, залишити його в спокої, просто нічим не займатися, медитувати, заплющити очі, стати відлюдником, сидіти в келії? Річ у тім, що видимий світ і той, хто бачить, взаємопов'язані: якщо ми розчиняємо видимий світ і ставлення до нього, васану, засновану на прив'язаності, видимий світ, то той, хто бачить, також розчиняється, той, хто бачить, повинен розчинитися. І навпаки, коли ми розчиняємо в собі того, хто бачить, того, хто переживає, тоді ставлення до цього світу також змінюється. На цьому ґрунтується принцип атма-вічари.
Отже, один із принципів васанакшаї — це дріш'я-вілая (розчинення видимого), зміна ставлення до видимого світу. Коли в нас виникає зречення, чисте бачення — це означає, що наше ставлення до видимого світу змінюється, коли ми можемо діяти без прив'язаності, коли наші цілі стають альтруїстичними, ми не сподіваємося на плоди й результати, ми живемо без надії та страху — усе це васанакшая.
Єдиний «смак» як критерій правильної практики
Є інше поняття — прапанча-упашама (згладжування феноменального розмаїття світу). Коли ми спокійно ставимося до розмаїття світу, наростає єдиний «смак». Наростання єдиного «смаку» — це також критерій того, що відбувається васанакшая. Це перевірка правильності досвіду: якщо досвід у медитації, споглядання дає нам васанакшаю (руйнування васан, тенденцій), дає єдиний «смак», навіть якщо ми не переживаємо якихось приголомшливих занурень у світло, виходу в тонке тіло, але якщо в нас з’являються ці речі, це означає, що ми практикуємо правильно.
І навпаки, якщо ми отримуємо досвіди куль світла, у кулях сидять Будди, боги, і ми влітаємо в якесь фіолетове світло, потім у зелене, потім у золоте, але водночас демонструємо якісь дикі реакції, чіпляння, образи, страхи, сумніви й надії та плутаємо досвід і зовнішній світ — отже, із цими досвідами щось не так. Наші тенденції залишаються, васанакшая не відбувається, у нас немає рівнісності, єдиного «смаку», і ми заплутані розрізненням, ми переоцінюємо одні речі, недооцінюємо інші, ми загрузли в заплутаності цього світу. Отже, нам бракує єдиного «смаку», і наші васани та наші стійкі тенденції розуму не викорінені, а значить, ці досвіди не є джняною.
Так ви можете, навіть не отримуючи підтвердження від духовного Вчителя, не радячись, розуміти всередині, правильний це досвід чи ні; наприклад, коли немає можливості зв’язатися з Гуру, зі старшими садху, ви самі можете застосувати вівеку й проаналізувати свої досвіди — так буває. Це просто означає часткове знання — вішеша-джняна.
Приклад Шанкари: одного разу Капаліка прийшов, уклонився Шанкарі й сказав: «Ти великий святий, а у святих є єдиний «смак», недвоїсте бачення, вайраг’я, а я ось хочу здійснити ритуал Бхайраві, а в цьому ритуалі треба піднести людську голову, причому не простої людини. Або царя, або всезнавця — найвищої людини в Індії. Голову царя я взяти не можу, у нього велике військо, у мене самого голову заберуть, а ось ти всезнавець, усіма визнаний, дай мені голову, хочу провести такий ритуал». Шанкара сказав: «Немає проблем, бери, тільки роби це таємно, щоб ніхто не знав, інакше учні можуть тебе побити».
У призначений час Шанкара сів у медитацію, подумав: «Напевно, моя місія вже завершена», — але один із його учнів, Падмападан, перебуваючи в самадхі, повністю побачив цю ситуацію, зрозумів увесь цей сюжет, прийшов у величезну лють і здійснив перетворення на гнівне божество Нарасімху, преобразився в ілюзорному тілі й прибув туди ж; там Капаліка замахнувся, а він просто розірвав цього Капаліку. Коли прийшов іще інший учень, здається, Сурешвар, він побачив, що Нарасімха просто розірвав Капаліку, і Капаліка сам позбувся голови й усього іншого. Коли Шанкара вийшов із самадхі, йому довелося співати гімни, стотри Нарасімсі, умиротворювати свого учня, виводячи його з лютого самадхі.
Це приклад вайраг’ї Шанкари в тому, що його деха-васана була зруйнована, знищена, не було чіпляння, не було прив’язаностей, єдиний «смак» життя і смерті також був ним осягнутий. Він бачив світ як абхасу, як відображення в дзеркалі, він перебував у дзеркалі, але не був захоплений відображеннями — це критерій істинного досвіду.
Запитання: Гуруджі, а що означає розчиняти зримий світ? Як це зрозуміти?
У міру вашого усвідомлення ілюзія розмаїття поступається місцем прямому баченню простору чистої свідомості. Ваше суб’єктивне усвідомлення «я є» виходить на перший план, і ви можете прозрівати суб’єктивне усвідомлення «я є» не лише всередині, а й назовні, і тоді такі відмінності, як синє, зелене, кругле або кутасте, чоловік або жінка, привабливе або непривабливе, відходять на другий план і стають не такими важливими. Це єдине усвідомлення «я є», як простір, стає важливішим, його стає 50% або 60%, ви надаєте дедалі менше значення цим відмінностям.
Ось твердження зі Шруті, яке говорить про те, що самопізнання є причиною «манонаші»: «Коли для того, хто знає Брахман, усе стає ним самим, як він може відчувати запах і за допомогою чого, що він може бачити і завдяки чому, і так далі».
Природа сприйняття джняні
Добре відомо, що присутність розуму залежить від його стану, сприйняття імен і форм — від невігластва, або в проявленій формі, або в непроявленій — у розумі.
Твердження, яке складно прокоментувати, якщо ви не маєте настанов. Для того, хто бачить Брахман, як можуть існувати запахи та інші об’єкти органів чуття? То чи сприймає джняні запахи та інші об’єкти, чи ні? Сприймає, але чому ж тоді в упанішадах так говориться? Тобто або джняні несправжній, або упанішади помиляються. Упанішади помилятися не можуть, але й джняні мають істинну джняну — тоді як це пояснити?
Розпізнається спанда — це справедливо для тлумачення в дусі шиваїзму, а в дусі адвайти? Саме тут і подається тлумачення в дусі адвайти. У цьому стані завжди є відсторонене усвідомлення, яке насправді не сприймає кольорів, запахів і смаків, для якого вони або ілюзорні, або є проявом єдиної свідомості. Тіло, індрії можуть розпізнавати кольори, запахи й смаки, але відокремлена від тіла свідомість єдиного Брахмана не залучена до кольорів, запахів і смаків, вона трансцендентна щодо них, цілковито незалежна у стані вайраг’ї. Є бездоганна вівека, що відокремлює цю трансцендентну свідомість від тіла, індрій та об’єктів.
Розчинення авідьї в брахма-відьї
Розглянуті мантри показують, що, коли невідання знищене знанням Брахмана, не залишається нічого, крім атми. Шанкарачар’я пояснює у своєму коментарі, що, коли авідья знищена брахма-відьєю, нічого не залишається, крім атми, оскільки всі імена й форми розчиняються в атмі.
Отже, авідья розчиняється в брахма-відьї. Щодо зовнішнього світу авідья проявляється як майя-мала (ілюзія різноманіття). Коли приходить брахма-відья (знання Брахмана), майя-мала знищується, ілюзія різноманіття знищується.
Є такий термін — майю-рандара-саньяя, що він означає? Коли іноді вчителі, зокрема і я, дають символічну передачу й показують хвіст павича, дзеркало та кристал — це три символічні об’єкти, які показують учневі для передачі недвоїстого погляду. Коли показують хвіст павича, це натяк на принцип майю-рандара-саньяя. «Майю» означає павича; строкатий хвіст павича з усім його розкішним убранням перебуває у стані недиференційованого змішання в плазмі павичевого яйця. Так само все різноманіття речей перебуває в досконалій єдності як недиференційоване змішання.
Іншими словами, брахма-відья знищує невідання, і всі енергії, всі об’єкти сприймаються на рівні недиференційованої свідомості, недиференційованого стану. У випадку адвайтиста їм узагалі не надається значення, вони подібні до майї (ілюзії), а Брахман як єдина свідомість є джерелом їх усіх. У випадку шиваїзму вони сприймаються так, ніби в яйці, у потенційному, змішаному, квантовому, ще невизначеному стані містяться і хвіст павича, і павич, і його забарвлення. У потенційному стані все перебуває в зародковому стані, тому брахма-відья означає, що ви виходите на рівень зародкового стану всесвіту, коли ще час, простір і п’ять елементів не відокремилися й не диференціювалися, і ви завжди сприймаєте світ саме так. По суті, світ так і виглядає: якщо не приводити розум у рух, ви бачитимете саме так.
Практичний приклад із голограмою
Є така цікава картинка якогось японського дизайнера чи художника-науковця — голограма, за якою можна визначити ваш стан: поганий, середній чи добрий. Якщо ви дивитеся на цю голограму й усе швидко рухається, отже, ваш розум у раджасі, і ви перебуваєте в поганому стані. Якщо ви дивитеся на голограму, і вона трохи рухається, але все ж рухається, то ви перебуваєте в середньому стані. Нарешті, якщо ви дивитеся на голограму, і вона взагалі не рухається, ви перебуваєте у відмінному стані, ваш розум спокійний, і у вас усе буде добре.
Це справді так: якщо ви подивитеся на цю картинку, то побачите, що, коли ваш розум трохи збуджений, картинка рухається, але якщо ви зупините думки, увійдете в шамбхаві-мудру, картинка зупиниться. Чудове тренування: ви можете поставити цю картинку й перевіряти, чи добра у вас шамбхаві-мудра. І якщо наш розум збуджений, ми бачимо зовнішні об’єкти. У нас із ними виникають складні, заплутані взаємини, і в нас виникає схильність до цих об’єктів. Але якщо наш розум зупинений, якщо ми перебуваємо у вайраг’ї та вівеці, зовні все також зупиняється, і ми входимо в недиференційоване бачення, майя-мала (ілюзія різноманіття) зникає, і ми бачимо всесвіт таким, яким він є, подібно до того, як у павичевому яйці в зародковому стані існують і перо, і сам павич.
Відкриття істинної природи творіння
Ми пробираємося на рівень первісної особи до народження — у всесвіт до його народження. Коли ми бачимо все різноманіття в зародковому стані, на нас чекає приголомшливе відкриття. Наприклад, ми справді бачимо: всесвіт ніколи не створювався, він створювався лише умами, які почали рухатися, а якщо ум не рухається, то й час не створювався, і з простору не виходили ні повітря, ні вогонь, ні вода, ні земля, і все це різноманіття не виникало, оскільки ум не рухався. Для деяких душ він створювався, оскільки їхні уми рухалися, а для деяких душ він не створювався, бо їхні уми не рухалися, і для тих, чиї уми не рухалися, він не створювався.
У нитья-сиддхів, у Даттатрєї ум не рухався, для нього всесвіт не створювався, а в тих, у кого він рухався, з’явилося тіло — тонке, а потім і грубе, вони втілилися, і для них він створювався. Ми починаємо розуміти, що все залежить від нашої свідомості, і всесвіт створюється або не створюється лише для тебе особисто. Не існує якогось загального великого створення всесвіту, але для тих, чиї уми рухаються в раджасі, він створюється, їм здається, що він створюється. Для тих, у кого ум не рухається, він не створюється, однак існує гра енергії, але вона порожня, ілюзорна.
Ще більше відкриття полягає не в тому, що всесвіт ніколи не створювався, а в тому, що ніколи не було нічого, крім Брахмана, що навіть не поставало питання про якесь створення, адже хто взагалі породив це питання? Не було навіть того, хто міг би поставити це питання, — був лише один Брахман, але гра його різноманітних енергій може існувати залежно від ума, й ум може бачити ці енергії як найтонші або як грубі.
Відсутність проєкції ума
У цьому стані, коли присутнє знання, немає ні сприйняття, ні дії, оскільки відсутні органи чуття, а також той, хто сприймає або діє. Це означає, що ум не проєктує всесвіт імен і форм.
Ум не проєктує всесвіт імен і форм — ум проєктує всесвіт, і тоді здається, що всесвіт існує. Коли в одному й тому самому місці, наприклад, збираються сім мільярдів людей із приблизно схожою роботою свідомості, уми однаково проєктують всесвіт. Це бачення поєднується в загальне кармічне бачення в лока-дрішті, й виникає загальне уявлення про те, що всесв
Не розуміючи значення почутого, Майтреї скаржиться Яджнявалк’ї, що він заплутав її суперечливими твердженнями. З її погляду, одне й те саме не могло бути лише знанням і водночас не бути знанням. Яджнявалк’я в першій частині твердження пояснює, яким чином можливе часткове знання (вішеша-джняна) хибних імен і форм у стані невігластва. У решті він говорить про відсутність імен і форм, коли реалізовано знання себе.
Взаємозалежність свідомості та сприйняття всесвіту
Наше сприйняття реальності зовнішнього світу та її законів взаємопов’язані й безпосередньо залежать від нашого власного рівня мудрості чи невідання. Не існує всесвіту, окремого від нашої свідомості. Всесвіт і наше бачення, зв’язки та відносини безпосередньо залежать від рівня нашої мудрості або від рівня нашого невідання. Вони мають взаємозалежне існування. Коли змінюється рівень нашого невідання, наприклад руйнуються васани, тоді й всесвіт бачиться інакше.
Етерналізм означає вважати, нібито всесвіт однаковий для всіх істот, він існує незалежно від свідомості, у ньому є непорушні закони — це не так. Змінюється наша свідомість — змінюється бачення всесвіту. Просто наша свідомість змінюється дуже повільно, тому наше бачення всесвіту також прогресує дуже повільно. За певних практик, наприклад йоги божеств, чистого бачення, ілюзорного тіла, практики споглядальних санкальп, джйоті-йоги, бачення всесвіту поступово змінюється, і ми можемо розпізнавати божеств, світлоносність, порожнинність, ілюзорність, просторовість, розпізнавати танматри, і поступово приходить таке бачення, що всесвіт залежить від того, хто бачить.
Зовнішній і внутрішній світи взаємопов’язані, той, хто бачить, проєктує саме те бачення, яке відповідає його васанам, тому існує кармічне бачення. Наприклад, навіть у мирському чи повсякденному житті можна побачити, що кожна людина проєктує свій власний світ, і якщо людина має певні переконання, то вона діятиме відповідно до них, а навколо неї створюватиметься атмосфера, що відповідає її переконанням.
Наприклад, якщо є бідна людина, її психологія така: «Багатства ніколи не заробиш. Багаті — це ті, хто все накрали», — і так далі. Вона проєктує навколо себе такий світ голодних духів. Ми говоримо не про садху, які свідомо зреклися світу, а саме про таку людину. А якщо є багата людина, і вона отримала інше виховання в дусі Лакшмі, її бачення таке: «Всесвіт багатий. Багатство — це те, що природно притаманне кожній живій істоті, і багатство — це божественна енергія, божественна сила, покликана служити людям», — і так далі, і вона живе в процвітаючому тунелі реальності.
Якщо ви порівняєте цих двох людей, то побачите, що їхні уми перебувають у різній атмосфері, у різній аурі. Це як голодний дух і сансарне божество світу богів сансари. Якщо ви помістите їх поруч, вони не зможуть знайти спільної мови, їм буде неприємно перебувати одне з одним, тому що їхнє кармічне бачення не збігається.
Тому люди, які навчають багатства, кажуть: «Не спілкуйтеся з бідними людьми, вони заберуть у вас удачу», — але чого навчають бідні люди з кармою голодних духів, я не знаю. Але якщо ми візьмемо садху, то садху взагалі бачить світ інакше. Він бачить його не як бідний і не як багатий, а як той, хто розуміє природу ума й розуміє, що ум малює будь-яку картину, і в принципі можна намалювати будь-яку картину, але до неї не треба прив’язуватися, треба керувати цією ситуацією.
Кармічне бачення кожної живої істоти малює свою картину світу, не існує єдиної спільної картини світу. Коли ми це розуміємо, ми беремо на себе відповідальність за світ і за ту картину світу, у якій живемо, і звідси відкриваються можливості для керування реальністю, для парасаттарка-логіки, для прояву різних шакті, сиддхі, тому що ми розуміємо: якщо ми малюємо власну картину світу, то, змінюючи себе, можемо змінити власну картину світу. Тому серед садху є навіть така приказка: «Якщо тобі щось не подобається, зміни це — це ж твоє сновидіння», — адже ти усвідомлений, і якщо ти взяв на себе відповідальність, то жодних проблем: ти владика, господар свого світу, зміни свій ум — і світ зміниться.
Насправді це не так уже й просто: є мільйони людей, які намагаються грати в це, але вони доходять висновку, що грати в це неможливо, потрібен справжній тапас, щоб домогтися навіть невеликих змін. Чому? Тому що тенденції настільки сильні, що змінити зовнішню картину світу дуже складно; ви не зміните власні тенденції, які вирощували сорок років або сорок життів. Прочитавши одну мантру, здійснивши одну пуджу — пуджа триває двадцять хвилин, а тенденції вирощувалися двадцять років, — тому ця зміна не така проста, тому цей принцип не розуміють через інертність розуму й картини світу. Що сильнішими ми стаємо як садху, то очевиднішим це стає, наче плід на долоні.
Запитання: Ом, Гуруджі, скажіть, а якщо зникають нама й рупа, то якась якість предмета все ж залишається чи, коли зникають нама й рупа, усі якості теж зникають? Наприклад, цукор і сіль: якщо у цукру зникнуть його ім’я і форма, то він же залишиться цукром, солодкість залишиться, а якщо зникне солодкість, наприклад він перетвориться на сіль, то й ім’я, і форма зміняться, як я гадаю.
Нама й рупа не зникають буквально, коли ви застосовуєте метод вівеки. Вони відсуваються на другий план, щоб усвідомити тонші виміри цього об’єкта — асті, бхаті й прію, тобто виокремити сат-чіт-ананду, але сіль не втрачає свого смаку, принаймні для вас на цьому етапі. Її сипкість теж не зникає, просто ви відсуваєте її якості на другий план, щоб заглибитися в дослідження її тонких якостей. Не слід розуміти буквально, що нама й рупа зникають.
Нама й рупа зникнуть лише тоді, коли зникне тіло з індріями, коли воно розчиниться в райдужному світлі або перетвориться на ілюзорне божественне тіло; тоді й сіль постане як нектар, її якості повністю зміняться, але якась енергія, що стоїть за нею, залишиться, хоча й трансформується. Поки є тіло та індрії, нама й рупа не можуть зникнути, тому що є індрії.
Васана-кшая і манонаша як засоби досягнення мокші
Тоді що означають такі твердження, як: «лише васана-кшая» або «манонаша є мокшею»? Річ у тім, що це засоби досягнення остаточного результату, а не сам остаточний результат. Загальноприйнятою практикою стало називати назвою остаточного результату всі засоби, що сприяли його досягненню. Тому і «васана-кшая», і «манонаша», які сприяють підготовці розуму до набуття знання про себе, звеличуються як «мокша». Це подібне до висловлювання: «антахкарана-шуддхі — це мокша», з огляду на той факт, що без неї «апарокша-джняна» неможлива.
Антахкарана-шуддхі означає саттвічна антахкарана, чистий розум. Коли ми очистили розум і в нас є антахкарана-шуддхі, ми можемо себе привітати: ми створили всередині себе саттвічний інструмент для пізнання Брахмана. Такий саттвічний інструмент може породжувати брахма-кара-вритті (вібрації, налаштовані на Брахмана), кажучи зовсім простою мовою, думки про Бога або дух відданості Богові, співналаштованість із Богом. Лише саттвічна антахкарана може породжувати брахма-кара-вритті, а брахма-кара-вритті остаточно знищує васана-кшаю, остаточно знищує невідання.
Коли брахма-кара-вритті неухильно підтримується, йог набуває сахаджа-ніштхи (природного стану). Наші дванадцять санкальп, Шива-санкальп, п’ятнадцять Шакті-санкальп — усе це брахма-кара-вритті. Коли вони неухильно підтримуються, йог набуває сахаджа-ніштхи (природного стану). Такий природний стан або те, що його підтримує, — брахма-кара-вритті — ще називається сваджатья-вритті: наплив уявлень лише про істинне «Я». Коли ми поглинуті спогляданням, у нас завжди є наплив відчуттів лише істинного божественного «Я».
Коли у вас є такий наплив, це означає, що сходження божественної милості вже не за горами, незабаром прийде й божественна милість. Перед божественною милістю виникає такий наплив — це ознака того, що незабаром ось-ось відбудеться сходження шактіпатхи (Ануграхи). Свамі Шивананда також каже: «Зберігайте брахма-кара-вритті, відчуття ідеї нескінченного, коли ходите, розмовляєте, їсте і так далі».
Роль знання в духовній практиці
Це не означає, що знання не потрібне. Небажано цитувати подібні твердження поза контекстом, без згадки про два інші чинники, тоді як Шруті ясно говорить про роль кожного з трьох. Далі ми ознайомимося з іншими значеннями цих тверджень.
Наступний опис завершення «вайраг’ї, бодхи й упараті» (тобто манонаші) також висвітлює роль «васанакшаї», «бодхи» й «манонаші»:
Зникнення васан — це стан абсолютної вайраг’ї.
Тут застосовуються дещо інші терміни: васанакшая тут — це вайраг’я, вона описується як вайраг’я.
Зникнення васан — це стан абсолютної вайраг’ї. Результат бодхи — самоусвідомлення — це відсутність виникнення ахамкари. Обмеження, здійснюване упараті, або манонашею, — це відсутність поновлення згаслих вритті.
Природа манонаші
Манонаша означає, що ум перестає підтримувати вритті, васани. Зазвичай у нас є схильності, але є ще й ум. Ум може бути як помічником, так і зрадником. Зрадником означає, що ум думає: «А добре було б мені покрутити мої васани» — нічим зайнятися, починає шукати. Наш ум подібний до комп’ютера з безліччю файлів, а ще ум подібний до такого користувача, який сидить усередині нас і любить поритися, подивитися. Такий внутрішній серфінг.
Але коли ум розчиняється й відбувається манонаша, він більше не бажає підтримувати васанакшаю. Він завжди дивиться на Брахмана й утратив свою функцію підтримувати васани. Він відданий Брахману, відданий Богові, він порожній, ілюзорний, чистий, із ним немає жодного ототожнення, і він більше не має бажань і сили підтримувати васани — це і є манонаша (розчинення ума). Він не втратив своєї здатності думати, але втратив здатність підтримувати васани, і він завжди перебуває в Брахмані, а всі його нечисті здібності паралізовані.
У цій цитаті йдеться про те, що «васанакшая» — це стан досконалості у «вайраг’ї» — безпристрасності, тоді як «манонаша» призначена для звільнення ума від вритті.
Відмінність між васанакшаєю та манонашею
Отже, васанакшая — це зречення від схильностей. Ви відокремили себе від схильностей і знаєте: «Мене більше не можуть зачепити гнів, хіть, жадібність, прив’язаність, гордість, заздрість, тому що я окремий». Манонаша означає, що ум більше не породжує вритті, він не генерує ці вритті, щоб підтримувати всі ці схильності, він не створює нових схильностей, не вигадує, не займається проєктуванням.
На противагу цьому, результатом бодхи, коли знищено невідання та його наслідки, є відсутність подальшого ототожнення з тілами.
Різні шляхи досягнення звільнення
Бодха означає, що ви відкрили знання себе й не ототожнюєтеся з п’ятьма кошами, і через це знання себе приходить милість, приходить шактіпатха, йде потік Ануграхи.
Буває, що йог спочатку досягає васанакшаї, потім відбувається манонаша, і лише після цього він проникає в милість — це традиційний метод, описаний у «Йога-сутрі» Патанджалі. У бхакті-йозі буває навпаки: спочатку відбувається бодха, отримання милості, а потім заспокоюється ум, відбувається манонаша, і лише після цього змінюються схильності, відбувається васанакшая.
У практиці природної усвідомленості ми робимо акцент і на бодсі (розкритті пробудженого усвідомлення), і на манонаші — на припиненні генерування вікальп — це і є самозвільнення та самовіддача. Потім васанакшая розчиняється завдяки дуже тривалому застосуванню такого стану, але паралельно ми припиняємо васани йогічним чернечим життям.
Запитання та відповіді
Запитання: Ом, Гуруджі, до манонаші васанакшая може виглядати так: васана приходить, а ми утримуємо її на периферії, наприклад, і якось із нею працюємо, розчиняємо або відсторонюємося, як ви описували раніше, чи правильно я розумію? Тобто вони все-таки мають місце, головне — працювати з ними. За манонаші вони зовсім не приходять.
На рівні манонаші ум, який чіплявся за них, відсутній, він цілковито відданий Богові. Ці васани не знаходять підтримки, а якщо вони не знаходять підтримки, то згасають, тому що саме ум розпалює васани.
Запитання: Тобто вони все-таки приходять і десь на периферії можуть плавати. Головне — на них не реагувати?
Вони перебувають у тонкому тілі, але якщо ум їх не підтримує, вони подібні до насіння, яке не може прорости. Це якби ви посадили якесь дерево, але ґрунт непридатний: насіння є, а рости не може.
Запитання: Складно зрозуміти, коли вона все-таки приходить і де різниця між тим, що вона сприймається як така — ось є васана, що хоче виникнути гнів або є жадібність, — і тим, коли ум справді за це чіпляється й розкручує. Сам факт сприйняття є частиною процесу розмірковування про це чи ні?
Висловлюєтеся надто складними реченнями. Коли ви можете відокремити спостереження за васаною, і вона не розквітає, і ум не піддається васанам — це означає, що васанакшаї ще немає, васани ще є, васанакшая ще не відбулася, але ум уже приборканий і розвитку васани немає. Отже, якщо діятимете так само — васанакшая рано чи пізно відбудеться.
Запитання: Гуруджі, виходить, усі ці три процеси можуть відбуватися паралельно?
Так, вони підживлюють один одного, між ними немає послідовності. Не можна сказати: спочатку один, потім другий — вони можуть відбуватися разом.
Запитання: Ом, Гуруджі, а буває, наприклад, що з людиною сталася якась подія, у неї проявилася якась клеша, якась васана, а потім вона її обмірковує і довго прокручує-прокручує, а потім вона раптом настільки заїжджується, що вже наче нецікава, тобто це відбувається васанакшая чи такий процес дещо інший?
Так, це також васанакшая за допомогою манани (роздумів, аналізу). Манана дуже важлива — манана здатна знищувати багато васан. Ви просто починаєте інакше ставитися до своїх васан і виявляєте їхню ілюзорність, порожнинність, ви розмірковуєте над ними й позбавляєте їх влади над собою.
Навіть якщо ви ще не реалізували просвітлення, але ви хороший аналітик, то можете позбавити клеші та васани влади над собою й вирвати з їхніх рук свою душу. Наприклад, якщо уві сні якийсь дух вам перешкоджає, а ви вдаєтеся до потужного аналізу й починаєте бесіду з ним про його нереальність, порожнинність, про ігровий характер його поведінки, то зрештою цей дух почне відступати, ніяковіти й урешті-решт прийме Прихисток. Я серйозно кажу — це працює. Ви поясните йому, хто він такий, і він узагалі відмовиться вам шкодити.
Висновок
Таким чином, «васанакшая» і «манонаша» можуть слугувати лише засобами, що наближають завершення, а саме перебування в істинному знанні, але не самим завершенням.
