Коментар до тексту «Рібху-гіта»
4 листопада 2025 року
Рібху-гіта, глава восьма, настанова з адвайта-веданти.
«Відштовхувати мені нічого й хапати. Сміятися мені ні з чого і ні в чому тонути. У мене немає долі. Лише така зветься вільною за життя душею».
Якості дживанмукти: свобода від прийняття й відкидання
Ріші Рібху продовжує описувати якості дживанмукти, того, хто звільнений за життя. Одна з них — це те, що немає за що хапатися, немає за що чіплятися і нічого відкидати. Зазвичай у подвійності ми завжди щось любимо, щось ненавидимо, за щось чіпляємося і хочемо отримати, а щось відкидаємо. Це нормально. Наприклад, здоров’я всі люблять, а хворобу ніхто не любить. Багатство всі люблять, а бідність, злидні всі відкидають. Страждання всі відкидають, а радість, щастя всі приймають із задоволенням. Усе, що сприятливе для виживання і для насолоди чуттів, приймається, а після прийняття йде чіпляння, прив’язаність, захопленість. Усе, що несприятливе, відкидається. Відкидання супроводжується ще й негативом, ненавистю. Це звичайний спосіб існування в подвійномy світі сансари.
Рібху каже: знайди в собі шар свідомості, у якому немає ні прийняття, ні відкидання. Ненависті й чіпляння теж немає. Адвайта — це не захмарна абстрактна філософія. Адвайта говорить нам про наш стан прямо тут і зараз, у який бік нам треба рухатися, у який бік змінюватися, який шар усвідомлення шукати в самому собі, відкривати і в чому утверджуватися. Адвайта, з одного боку, говорить про природу реальності, а з іншого — вона говорить про те, що ця природа всередині нас. І ми не зрозуміємо адвайту, доки не виявимо цей шар свідомості, вільний від прийняття й відкидання.
Існують різні культурні, етичні системи тренування, як поводитися так, щоб не прив’язуватися, не чіплятися, не ненавидіти. Зокрема й у чернечому тренуванні. Вони виховують правильні риси характеру. Однак насправді це лише підготовка. По-справжньому позбутися приязні й відрази, чіпляння й ненависті можливо лише тоді, коли ми знайдемо певну альтернативу, противагу цьому. У найкращому разі ми будемо добре натреновані в етиці, у тому, як поводитися і як контролювати ум. Але істина, про яку говорить ріші Рібху, набагато глибша. Він каже: якщо ти спробуєш виявити в собі природу ума, яка глибоко усвідомлюється у сні без сновидінь, то в цій природі ума немає ні приязні, ні відрази. В умі вона є, а в природі ума — немає. Якщо ти спробуєш виявити порожнинну суть еґо, ти виявиш той шар свідомості, у якому немає ні приязні, ні відкидання.
Пошук шару свідомості за межами подвійності
Зазвичай ми всі діємо в дуже жорстких дуальних параметрах. Ми вже так виховані, і наш мозок так прошитий колективною пам’яттю людства, що подвійність пронизує все. Ми дуже сильно тримаємося за ці переконання. Ці переконання нас сильно обмежують. З іншого боку, їх нібито й неможливо відкинути. З ними доводиться рахуватися. Вони весь час супроводжують наше життя. Елементарно: піднесіть руку до вогню — і ви зрозумієте, що приймати, а що відкидати. Цього нас навчають ще в найраннішому дитинстві — що прийняти, а що відкинути. Проте ріші Рібху каже, що якщо ти хочеш стати дживанмуктою, треба навчитися думати по-іншому, мислити по-іншому, відчувати по-іншому. І, можливо, справа навіть пов’язана не з мисленням, а з усвідомленістю поза умом. Треба виявити той шар поза умом, який не приймає і не відкидає.
Коли ми шукаємо цей шар, то знаходимо почуття. Звісно, це не те. Почуття завжди або приймають, або відкидають. Можливо, це наші думки? Ні, думки теж побудовані на дуальній логіці. Можливо, це наше еґо, ахамкара? Ні, еґо має завдання виживання, забезпечення комфорту, безпеки, цілепокладання. Воно мислить у жорстких дуальних конструкціях і уявленнях, така його архітектура. Може, це буддгі, духовний розум? Буддгі дещо чув про це. Але й у нього є своя система переконань, і він радше подвійний, ніж недвоїстий. Він лише ловить відблиск. Отже, це щось вище за буддгі. Те, що вище за буддгі, — це і є Атман.
Усвідомлення Атмана починається зі сну без сновидінь, але воно не закінчується сном без сновидінь. Це не означає, що ми повинні шукати його уві сні, якось намагатися усвідомити. Джаграт-сушупті – це конкретний стан, який ви можете переживати наяву, у неспанні. Коли ви розкриваєте свій ум, займаючись самодослідженням, коли ви споглядаєте, не виносячи оцінок і суджень, і ви не прив’язуєтеся, і не чіпляєтеся, і нічого не відкидаєте, коли ви перебуваєте в аватхані, пильному усвідомленні, ви можете виявити цей шар ума. Уся практика споглядання, атма-вічари, роботи з санкальпами, практики споглядальних мудр – це рух до цього шару свідомості. Виявивши його одного разу, потрібно в ньому перебувати.
Три золоті правила: шравана, манана і нідідх’ясана
Спочатку ви чуєте про нього від Гуру, отримуєте пряме введення. Це називається шравана, перший принцип, перше золоте правило. Ви повинні багато слухати вчення адвайта-веданти про природу ума, щоб, нарешті, це вас зачепило, і ви почали шукати природу ума. Потім потрібно переконатися в цій природі ума, що ви потрапили в неї правильно. Це називається манана.
Учень приходить до Гуру і каже: «Гуру, здається, я потрапив у цю природу ума. Здається, я її знайшов. Це такий стан усвідомленості, який подібний до простору, подібний до неба. Я ніби розмазана в просторі квантова хвиля свідомості, яка одночасно скрізь і ніде, яка не має ні меж, ні центру. Я ніби перебуваю поза думкою і поза умом». Гуру каже: «Дуже добре. А як щодо дитини безплідної жінки?» Учень: "Якої дитини?" Гуру ставить запитання: «А як піднятися сходами, видимими в дзеркалі?» Учень знову: "Якими сходами? Ними неможливо піднятися. Навіщо?" Гуру каже: «Ти далі працюй. Продовжуй».
Тобто замало отримати досвід просторовоподібної свідомості поза центром і межами. Важливо в ньому настільки утвердитися і бути впевненим, щоб двоїсті питання й уявлення не викликали домішок і не колапсували тебе в грубу матеріальну, концептуальну, розумову реальність. Ось цей момент, коли ти хвиля, розпростерта в просторі, а ось цей момент, коли ти колапсуєш до частинки, до логіки, до ума, контактуючи з чимось. Отже, це стан нестійкого прийому: йдуть домішки, і ці домішки стають твоїми двоїстими обмежувальними переконаннями.
Манана означає, що учень настільки утвердився в природі ума, що в нього більше немає сумнівів. Тоді йому знову ставлять запитання. Ці запитання не зовсім логічні, точніше, вони зовсім не логічні, але вони можуть вивести з рівноваги ваш нестійкий споглядальний стан завдяки логіці або тому, що виходить за межі логіки. Тоді можуть початися домішки двоїстих станів. Манана означає: за допомогою гуру учень повністю звільнився від домішок. Він устоявся, коли його ум уже не колапсує в двоїсту концептуальність. Це подібно до того, як квантова хвиля, розмазана в просторі, квантово-ймовірнісна хвиля-свідомість більше не стає частинкою. Або якщо вона стає, вона не втрачає себе як хвиля, розмазана в просторі. Наше вільно плинне усвідомлення більше не стає грубим і концептуальним і не веде до ототожнень. Це називається манана.
Коли Гуру перевірив учня, він каже: «Тепер це те, що треба. Ти стійкий у цьому. Тепер тримайся цього все життя. Тепер із цього вчися ходити, розмовляти, їсти, жити, працювати, виконувати ритуали, практикувати, читати мантри й поглиблюй цей стан. Це твоя фундаментальна основа життя, з якої ти вже впевнено рухатимешся до звільнення».
Обітниця Єдиної Самаї
Багато хто, переживши досвід, починає думати, що це щось велике і що шлях завершено. Думати так означає закрити собі справжній шлях до звільнення. Річ у тім, що подібні переживання не знаменують кінець шляху, а знаменують його початок. Але в жодному разі не кінець. Початок у нормальному сенсі. Коли ми вирішили всі проблеми внутрішнього невідання і відкрили той шар свідомості, у якому треба бути і в якому можлива мокша. Коли ми переживаємо цей початок, то повинні прийняти велике рішення: «Тепер, виявивши цей великий шар свідомості, вільно плинне усвідомлення в недвоїстості, нехай я все життя перебуватиму в ньому, нехай я не відволікуся, нехай не випаду з нього, а якщо випаду, то ненадовго, і швидко повернуся».
Усе це називається обітниця Єдиної Самаї. І учень дає обітницю Єдиної Самаї сам собі. Зазвичай обітниці даються на дикшах, церемоніях, ініціаціях, але обітниця Єдиної Самаї не має церемонії. Це внутрішнє рішення, яке ми ухвалюємо самі для себе. З цієї обітниці Єдиної Самаї починається наша практика мокша-дхарми в стилі ануттара-тантри. Інші вчення, такі як звичайна тантрійська практика, йога і так далі, починаються набагато раніше, і вони не потребують обітниці Єдиної Самаї. Вони не потребують розпізнавання природи ума, тому що механіка в них інша. Там потрібно досягти дхарани, дх’яни і самадхі. Але коли йдеться про ануттара-тантру, входження в природу ума — це основа. І вже з природи ума ми можемо робити мантру, крію, йогу, медитацію і все інше. Ритуали, хоми, пуджі. Усе це робиться в іншому стані.
Відсутність трудів і втоми
«Для мене немає трудів і втоми немає. Для мене немає печалей і радощів немає. Для мене немає нестачі ні в чому. Ось така зветься вільною за життя душею».
Для мене немає трудів. Із цього стану більше немає розуміння «я діяч, я дію, плоди й результати належать мені». Дія відбувається, але немає того его, яке вважає, що воно робить і що плоди й результати повинні належати йому, і непокоїться через це. Відповідно до цього і втоми теж немає. Якщо ми діяч, то ми маємо право сказати: «Усе, втомився, набридло». Діяч так може сказати, і діяч найчастіше втомлюється. Якщо ви втомлюєтеся від дій, значить, ви діяч. Якщо ви діяч, ви обов’язково втомитеся, тому що ваш ліміт енергії обмежений лише вашим его. Але якщо ви не діяч, а не діяч можливий лише тоді, коли ви перебуваєте в природному усвідомленні, у безвибірковому природному усвідомленні, то замість дії через вас звершується божественна гра, ліла, вселенська спанда, первісна енергія Шиви маніфестується через вас. Вона ніколи не втомлюється. Є така приказка: духи ніколи не сплять, боги ніколи не втомлюються. І коли гра відбувається через вас, вона вас не виснажує, а лише заряджає. Скільки б ви не робили, ви не втомлюєтеся. Тому що це гра. А в грі ви тільки отримуєте енергію. Божественна гра, ліла, на відміну від карми, насичує нас енергією, а не позбавляє її.
Трансформація емоційних станів
Для мене немає печалей і радощів немає. Печаль і радість зазвичай теж будуються на дуалістичних уявленнях про життя. Усе це наслідок дуальності. Сама по собі печаль — це груба, щільна, тамасична енергія. Але коли ми з нею ототожнюємося, вона стає печаллю. Вона приносить проблеми в життя людини, яка не знає її природи. Радість, навпаки, це саттвічна, чиста, осяйна енергія. Коли людина з нею ототожнюється, вона відчуває радість.
За шкалою емоційних станів, якщо почати з найнижчої, то це буде заціпенілий жах. Потім просто жах. Потім страх, ще якщо вище — настороженість, відчуття небезпеки, ворожість, недовіра. Якщо піднятися ще вище, це буде просто незадоволеність. Якщо ще — спокій, безтурботність. Якщо ще вище, починається радість, відчуття чистого щастя. Якщо ще вище — захват, що переповнює душу, екстаз. Потім, коли захват і екстаз уже починають виходити за межі ума й тіла, — це прославлення Божественного, переживання Божественних одкровень, безперервне відчуття захоплення, те, що в шиваїзмі називається чаматкара. Якщо ще вище: радість, щастя, блаженство, захват, екстаз, прославлення, захоплення, одкровення. Якщо ще вище, то це переживання себе як провідника божественної волі. Ще вище — переживання себе як посудини божественної мудрості. Ще вище — переживання себе як носія божественного наміру або втілювача божественних дій. Потім переживання божественного парадоксу, аж до зникнення того, хто переживає.
За шкалою емоційних станів йогін, який утвердився в присутності, нижче спокою і безтурботності ніколи не опускається. А загалом його стан десь між радістю, щастям, захватом і екстазом, із рідкісними проривами в божественні одкровення, у божественні прославлення і переживання вищих бхав. Наше завдання — позбутися негативних емоцій і негативних переживань не методами психотерапії і навіть не методами аналізу, у вищому сенсі з погляду ануттара-тантри, і навіть не тантрійськими методами пратипакша-бхавани, протилежного налаштування, а методами утвердження в природному усвідомленні. Тому що природному усвідомленню притаманні дуже піднесені, дуже чисті, високі вібрації. Якщо ви перебуваєте в правильному усвідомленні, то почуття печалі, страждання або гніву, пригніченості відвідують вас дуже рідко. Можливо, один раз на 30 років. Але загалом узагалі ніколи не відвідують. Усвідомлення робить таку чарівну річ: воно ліквідує всі негативні емоції. Найнижчий емоційний стан, який ви можете відчувати, це відчуття безтурботності.
Робота з утомою в природному усвідомленні
Запитання: Ом, Гуруджі, як правильно працювати з утомою? Раніше на сатсангах Гуруджі говорив про те, що якщо ви відчуваєте втому, значить, ви випали з джаграт-сушупті. З одного боку, коли настає втома, справді, повернутися в цей стан присутності, природної усвідомленості — ніби все вирішує, і енергія з’являється. Але на нижчих рівнях, наприклад, психологічна, емоційна втома, розум усе-таки звик дотримуватися балансу, щоб не втратити його. Як працювати, балансувати з нижчими рівнями, або взагалі не звертати на це уваги, а просто залишатися в природній усвідомленості й не спускатися на ці рівні? Чи все-таки є якийсь баланс між усіма тілами й рівнями в роботі з утомою?
Баланс має бути. Але коли ви перебуваєте в добрій глибокій усвідомленості, втома не є проблемою. Навіщо вам із нею працювати? Ви нею насолоджуєтеся. З утомою не треба працювати з природної усвідомленості. Треба бути в природній усвідомленості під час утоми. Тобто природна усвідомленість насолоджується будь-якими станами. Втома — це один зі станів, яким природна усвідомленість насолоджується.
Я бачу у вас неприйняття втоми, так? Ви хочете завжди бути бадьорими. Ви бачите у втомі проблему й думаєте, як її ліквідувати. Ви вирішили піти в хрестовий похід на втому. Оголосили їй війну. Підхід ануттара-тантри інший. Він говорить: яке б почуття, емоція, стан не були, усе придатне для практики. Природна усвідомленість проникає в неї, м’яко огортає й змінює її на краще. У той момент, коли природна усвідомленість проникне у вашу втому, ви відчуєте, що втома кудись іде, вона вже не може бути присутньою, тому що природна усвідомленість – це заряд енергії, величезний заряд енергії. Постає питання, чи достатньо в нас природної усвідомленості, щоб так глибоко бути в ній?
Запитання: Коли прямо настає гранична втома, природна усвідомленість наче розкривається, але ти вже все одно нічого не можеш ні фізично робити, у тебе вже немає жодної думки, жодної емоції. Цей стан фантастичний, він саме на межі, і він заряджає. На відносному рівні, чи варто робити якісь зовнішні дії для балансу?
Звісно. Робіть усе, що треба. Асани, пранаями, концентрація на чакрах. Це не знімає з вас відповідальності за тіло, мову й розум у відносному. Це як правильно посолити суп. Це ж те саме. Як працювати із супом. Це звичайні методи йоги. Якщо ви практикуєте, у вас завжди буде достатньо енергії. Якщо канали чисті, ви дотримуєтеся діначар’ї, то у вас не буде такого стану втоми взагалі. Він, у принципі, не буде вам притаманний.
Трансценденція того, хто пізнає, процесу пізнання й об’єкта пізнання
«Знань немає для мене й об’єктів пізнання. Немає ніякого знаючого, немає когось, хто знає. Є тільки ціле. Той, хто знає, зветься вільною за життя душею».
Наступний аспект пов’язаний зі знанням. Прамея – те, що треба пізнати. Прамана – інструменти й процес пізнання. Прамата – той, хто пізнає. Уся ця подвійність і потрійність завжди присутні у Всесвіті, і зазвичай ми отримуємо знання таким чином. Завжди є нестача знань, завжди є проблема отримання знань. І у відносному сенсі існує ціла система отримання й обробки знань. Але з точки зору дживанмукти, коли ви входите в шар недвоїстого усвідомлення, у вас зникає нестача знань, тому що ви перебуваєте в джерелі знань. Інше питання, як навчитися користуватися цими джерелами й по-справжньому черпати знання.
Процес пізнання в шиваїтській традиції полягає в тому, щоб від об’єктів пізнання йти до процесу пізнання, від прамея до прамана, а від процесу пізнання йти до того, хто пізнає, від прамана до прамату. Виявити в собі того, хто пізнає, означає осягнути всі знання, осягнути всі вчення, осягнути всю мудрість, осягнути суть будь-якого навчання.
Енергія Сарасваті й механіка пізнання
Енергія Сарасваті — це не просто енергія навчання, як у школі. Це вчення про те, як рухатися від зовнішніх об’єктів осягнення до процесу осягнення, коли ви розумієте саму механіку пізнання. Одна річ — ви бездумно накопичуєте знання, читаєте, вивчаєте, будуєте філософські схеми. Так задіюється грубий розум, і ви просто накопичуєте книги, знання та вчення. Інше питання — ви розумієте механіку навчання. Ви розумієте процес, інструментарій осягнення. Третє питання: ви розумієте того, хто все це пізнає, кінцевий суб’єкт, кінцевий бенефіціар. Для кого було все це пізнання? Для мене. Хто є я, який пізнає? Ви відкриваєте, що зрештою всі знання у згорнутому, первісному вигляді містяться всередині суб’єкта, що пізнає. І цей суб’єкт, що пізнає, обмежений у пізнанні, коли він відокремлює себе від Брахмана. Коли він не відокремлює себе від Брахмана, він перестає бути обмеженим у пізнанні.
На цьому шляху нам заважають обмежувальні переконання, подвійні уявлення. І процес осягнення в адвайта-веданті — це не стільки процес осягнення філософії та накопичення понять санскритом, скільки усунення зайвих, обмежувальних переконань. Коли ми усуваємо зайві обмежувальні переконання, ми виявляємо, що опиняємося в самій суті, у самому центрі пізнання, тому що Брахман — це джерело всякого знання. І доторкнутися до джерела всякого знання — це і є шлях дживанмукти.
Три позиції пізнання: шукати, знаходити й мати
Є ті, хто шукає, а є ті, хто знаходить. Із позиції шукача потрібно переходити до позиції того, хто знайшов або знаходить. Відчуваєте цю різницю? А з позиції того, хто знайшов або знаходить, переходити до позиції того, хто вже завжди має. Є різниця? Хтось шукає, а хтось знаходить. А хтось не шукає і не знаходить, а має. Шукати, знаходити й мати — ось різниця між прамея, прамана і праматою. Що глибше ми рухаємося всередину на шляху відкриття свідомості джаграт-сушупті, а потім джаграт-тур’я, то менше ми потребуємо шукати і тим більше знаходимо.
Якщо ви перебуваєте в позиції шукача, ви думаєте так: «Це прочитав, це не прочитав, це треба прочитати, а ось ще список, який треба прочитати». Ви постійно налаштовані на пошук, ви шукаєте, шукаєте, шукаєте, але скільки б ви не шукали, нічого не зрозуміло. І задоволення немає, і щастя немає, і мудрості немає. Тобто знання є, а мудрості немає. Це як син приїхав до батька в село і каже: «Батьку, у мене дві вищі освіти, що ти можеш мені розповісти?» А батько каже: «Ти такий дурний, що тобі одного університету не вистачило, тобі два знадобилося».
Тобто в чому мудрість? У тому, що на якомусь етапі з шукача треба перейти в того, хто знаходить. Тому, хто знаходить, не потрібно так багато. Він відкрив один текст і отримав одкровення, він знайшов відповідь на питання, він зрозумів усю структуру вчення, у нього виникла ясність і мудрість. Той, хто знаходить, перебуває в набагато кращій позиції, ніж той, хто шукає. Про нього кажуть: він інтуїтивно все схоплює, він усе інтуїтивно розуміє, він розуміє суть того, про що йдеться в тексті, тому що він дивиться на текст, на логіку, на вчення, на концепцію з природи ума. У нього процес читання сутр, пуран, слухання сатсангів супроводжується осяяннями. Саме заради цих осяянь існують тексти, книги, філософія і сатсанги. Бути тим, хто знаходить, означає отримувати осяяння й отримувати благодать від дотику до джерел знання. Це вже процес пізнання, придатний для садху.
Нарешті, є той, хто і не шукає, і не знаходить, а той, хто знає. Це великий секрет. Той, хто знає, зазвичай сидить десь на вівтарі, а йому всі вклоняються, підносять квіти, співають бхаджани. У чому ж його секрет? Він не шукає і навіть не знаходить. Він перебуває у стані того, хто завжди знайшов, завжди має. Його секрет у тому, що він свого пізнавача звільнив від будь-яких обмежених уявлень і виявив пізнавача як самого Брахмана. А Брахман і є джерелом всякого знання. Тобто він увійшов у джерело всього знання. Це ніби вся база даних Всесвіту тепер у вас у мозку. Нема чого шукати, вона у вашому розпорядженні, ви її маєте.
Питання: По суті, це не питання, а просто така асоціація виникла. Відбувається ніби рух по колу. Ми від свого джерела йдемо на периферію і наче щось шукаємо, але насправді ми потім просто повертаємося до того, що завжди мали. Правда?
Так, це так. Але збагачені новим досвідом. Для чого знадобилося втілення? Ви чогось не знали, ви щось почали шукати в матеріальному світі сансари. Ви подумали: «А раптом щось знайду?» Ви чогось захотіли в матеріальному тілі й прийняли тіло. Подумали: «Раптом щось зрозумію». Результатом є досвід. Сенс втілення, сенс пізнання — це досвід, який на іншому рівні знову веде до цього джерела усвідомлення.
Питання: Гуруджі, чи можна так сказати, що той, хто володіє неконцептуальним знанням, — це джняні, які перебувають у всевіданні. А сіддх — це той, хто може оперувати цими знаннями у проявленому, як генерацією? Є генерація, але без електрики лампочки не горять. Джняні володіє генерацією сам у собі, але щоб оперувати цими знаннями, можливостями, здібностями, потрібно вже володіти сіддхами, а це вже наступний рівень.
Так, це питання прояву іччха-шакті, джняна-шакті та крійя-шакті. Коли ви здобули повноту знання, тепер це знання починає переплавлятися у ваші сили. Знання означає Шива-таттву — «Я», або Шакті-таттву — «я є». А сила означає, що ви тепер можете проявити на рівні Садашива-таттви іччха-шакті, на рівні Ішвара-таттви — джняна-шакті, на рівні Садвідья-таттви — крійя-шакті. Це означає, ваша порожнеча повертається назовні, але вже як ваша власна маніфестація.
Подолання подвійності у стосунках із Гуру
«Для мене немає „тобі”, і немає „мені” для мене. Немає „від тебе”, і немає „від мене”. І Гуруджі немає мого. Ось така називається вільною за життя душею».
Ми сильно перебуваємо в подвійних людських уявленнях. Ці подвійні людські уявлення пов’язані з поняттям «я» і «ти». У нас завжди «я» — це «я», а «божество» — це «божество». Усе зрозуміло! «Я» тут, Даттатрея на вівтарі. «Я» тут, Гуру на в’ясасані. «Я» тут, а монах праворуч, а послушник позаду. Ми завжди дуже жорстко орієнтовані на систему координат. Ця система координат прошиває кожен наш крок, кожну нашу думку, кожну емоцію. Ми завжди самовизначаємося в цій системі координат: я, ти, суб’єкт, об’єкт. До Гуру ми теж підходимо в подвійних поняттях: ось це Гуру, а це я. Це зрозуміло.
А тут ми говоримо про те, що якщо відкрити свідомість, характерну для природи ума, для дживанмукти, там немає цих виокремлень. Не те щоб у відносному вимірі треба проєктувати таке ставлення — у відносному нехай усе залишається на своїх місцях. Тут ці закони працюють, і вони зручні для життя. Але коли йдеться про природу ума, ми говоримо, що там є єдина свідомість. Не в тому сенсі, що там нічого цього немає. Нігілістична концепція порожнечі — це річ неправильна. «Нічого» — це просто нічого. Ми говоримо, що там є, але воно бачить усе інакше, бачить усе по-іншому. Це альтернатива подвійному уявленню «я і ти», «Гуру і учень» — там є єдина свідомість.
Увійти в цю єдину свідомість, де Гуру й учень — це одне, де я і сусід праворуч-ліворуч — це одне, де монахи і миряни — це одне, — це означає відчути тотальну єдність, тотальну цілісність. Перебувати в цій тотальній єдності, тотальній цілісності, замість розділення на «моє», «твоє», «я» і «ти», бути в цій тотальній єдності. Учень об’єднується з Гуру, учень виконує гуру-йогу, коли він розуміє цю тотальну єдність. Процес гуру-йоги — це рух у бік цієї тотальної єдності. Іштадевата-йога — те саме. Ми розуміємо Даттатрею, коли ми рухаємося до об’єднання з ним у цій тотальній єдності. Ішвара-йога, коли ми об’єднуємося з Шивою і розуміємо Шиву, коли зникають розділення «Шива» і «я», і ми усвідомлюємо себе «Я-Шива». Брахма-саюджья, коли ми рухаємося до тотальної єдності з Абсолютом і усвідомлюємо це єдине поле з Брахманом.
Поєднання погляду з поведінкою
Тоді у відносному можуть залишатися подвійні уявлення. Подвійні уявлення працюють у відносному світі для зручності та навігації. Але всередині нас зберігається недвоїсте уявлення. Тоді кажуть, що ми поєднуємо погляд і споглядання з поведінкою. Поєднати погляд-споглядання з поведінкою означає, що наша поведінка підпорядкована недвоїстому погляду і спогляданню, що поведінка випливає з нашого недвоїстого бачення. Це означає, що ми зберігаємо подвійне ставлення у відносному: ми говоримо іншим «намасте», «я» — це «я», «він» — це «він», Гуру — це Гуру, учень — це учень, кожен на своєму місці. Але ця подвійна поведінка відносного підпорядкована недвоїстому усвідомленню всередині нас. Тому святі кажуть: «Навіть якщо твій ум буде як у Будди, поводься як звичайна людина», або «Нехай твій погляд буде безкраїй, як небо, а поведінка нехай буде ретельною, як просіяне борошно».
Коли ми розуміємо, як поєднувати двоїсте бачення у відносному з недвоїстим усвідомленням, тоді кажуть, що ми гармонійні і в погляді, і в поведінці. І що відбувається? Тоді наша поведінка підпорядкована нашому недвоїстому погляду. Вона як гра. Ми діємо так, ніби є двоїстість, але насправді все недвоїсте. Усвідомлення недвоїстості дозволяє нам бути дуже легкими, щасливими, радісними у двоїстих ситуаціях. Ми говоримо «я», «ти», але маємо на увазі «ми одне». Тобто три пишемо, два в умі. Ми говоримо «Гуру», «учень», але маємо на увазі «ми одне», немає двох. Ми говоримо «я», «Даттатрея», маємо на увазі «ми одне». Ми говоримо «я», «Шива» — ми одне.
Це розуміння «ми одне» на тлі різноманіття поступово перетворюється на лілу, на божественну гру, коли всі двоїсті уявлення стають маніфестаціями стану «ми одне». Зауважте, це не нігілізм, це не заперечення, це тотальне переживання єдності: «ми одне». Якби ви не розуміли, що ми одне, то подумали б: «Я — це я, а він — це він. І якщо він відчинив кватирку, а мені холодно, то він погана людина, я можу на нього розсердитися, я можу з ним сваритися». А так він відчинив кватирку, ви хочете розсердитися, а у вас в умі: «Ми одне. Це ніби я відчинив кватирку, тільки в його тілі». Можна й не сердитися. Можна любити, навіть якщо щось не подобається.
Переживання «ми одне» у відносному починає знімати будь-які суперечності, які у вас виникають із людьми, з богами, з духами, з нагами, з будь-якими істотами, взагалі зі Всесвітом. Прибрати й зняти всі суперечності, зрозуміти «ми всі одне», що все незримо взаємопов’язане, — це означає, що ви рухаєтеся до стану дживанмукті. Чому кажуть, що всі сіддхи, усі святі, усі мудреці люблять усіх живих істот? Це не просто тому, що вони тренувалися в чотирьох безмежних і увійшли в такий люблячий стан. Це поверховий погляд. Вони в глибині розуміють, що «ми одне». Тобто я не можу не любити самого себе. Я не можу не любити цю божественну свідомість, яка є всеосяжною. Любов джняні, дживанмукти, природна. Ви не можете не любити самих себе. Ви не можете не любити те, що є вашою суттю.
Тотальна єдність Брахмана
«Для мене немає ні тупості, ні нестями, ні втоми немає, ні розквіту».
«Нестяма» тут переклад, мабуть, «самадхі» або «осяяння», близький до тексту.
«Лише утверджений поза для мене зветься вільною за життя душею. Предків немає для мене, для мене немає заповітів, немає для мене благодатей і милостей, і немає жодних жалів. Такий зветься вільною за життя душею».
Зазвичай ми говоримо: є пітріси, є боги, є духи, є взаємини з ними. Ці взаємини можуть бути добрими, тоді ми отримуємо благословення, благодать. Якщо вони погані, то можна отримати прокляття. Ми вписані в цей магічний всесвіт. Але тут Рібху говорить, що в тому шарі ума є тотальна єдність. Не те щоб нічого немає, а розділення немає. Із тотальної єдності єдина свідомість проявляється як боги, духи, предки, як благословення, прокляття, як благодать. Але в цій тотальній єдності немає жодних розділень. І той, хто усвідомлює цю тотальну єдність, рухається шляхом дживанмукти. Тобто, коли ви чуєте «немає», треба розуміти: а що є? Яка альтернатива? Альтернатива — це тотальна єдність Брахмана. Усвідомлювати тотальну єдність Брахмана, в якій немає жодних розділень, — це філософія адвайта-веданти. Якщо ви неправильно зрозумієте й витлумачите це як просто «нічого немає», як нігілістичну порожнечу, — це не стан дживанмукти. Дживанмукта — це не пралая-кала, що провалився в ніщо. Дживанмукта — це той, хто усвідомлює тотальну єдність, у якій немає розділень. Розділень немає, але повнота гри енергії завжди є.
Розчинення обмеженого «я» і спостерігача
«Немає „я“ у мене і „не-я“ теж немає. Немає небесного царства, заслуг і гріхів, для мене немає поганого. Тільки такий зветься вільною за життя душею».
У цій свідомості, яка подібна до квантово-ймовірнісної хвилі, розмазаної в просторі, немає того «я», з яким ми звично себе ототожнюємо на рівні его або ума. Але усвідомлення завжди є. Ми не можемо назвати його «я», тому що зазвичай під «я» ми маємо на увазі особистість, народжену в цьому світі, яка має тіло й біографію. Усвідомлення є, але воно вже не має стосунку саме до нашого обмеженого, маленького «я», скутого обмеженими переконаннями.
Увійти в цей шар усвідомлення можна, якщо ми починаємо прибирати себе як спостерігача, як того, хто переживає, привласнює, чіпляється, виносить оцінки й судження, постійно рефлексує та співвідносить себе з будь-якими подвійними переживаннями. Чим менше всередині вас цього «я», тим більше всередині вас цієї нескінченної, безмежної свідомості. У ній треба перебувати завжди, намагатися це робити. Чи виконуєте ви ритуал, чи співаєте бхаджани, чи готуєте їжу, купаєтеся, працюєте або виконуєте якісь завдання — треба перебувати в ній.
Треба звикнути бути ймовірнісною хвилею свідомості, розмазаною в просторі, у якої немає ні центру, ні меж, яка лише зрідка колапсує у відносну матеріальність для розв’язання якихось завдань, але при цьому не втрачає свого розширеного стану. Той, хто може це робити, — як він це робить? Він вчиться прибирати рефлексуючий ум, оцінні судження і зменшувати прив’язаність до спостерігача як «я».
Спочатку, звісно, треба знайти спостерігача, а потім поступово треба прибирати самого спостерігача, тому що на певному етапі він теж починає ставати проблемою. Людина спостерігає, спостерігає, а сансара не закінчується. Так, вона шукала спостерігача. Відсутність спостерігача спочатку взагалі була проблемою, тому що без нього взагалі нічого неможливо. Без спостерігача нас кидає то в думки, то в емоції. Без спостерігача ми взагалі загублені в цьому світі, ми живемо примітивними ментальними конструкціями або емоціями. І ось із великими труднощами ми знайшли внутрішнього спостерігача, ми відокремили себе від емоцій і від думок. Це справді серйозне досягнення, що відділяє нас від звичайної людини. Виховати спостерігача — це дуже хороша річ.
Але якщо ми зупиняємося лише на спостерігачеві, це теж починає ставати обмежувальним переконанням. Ми створюємо нове ототожнення: «Я — спостерігач». Ми спостерігаємо і спостерігаємо, спостерігаємо і спостерігаємо. Сансара крутиться, усе рухається, і нічого не змінюється. І ми думаємо: «Скільки я ще буду спостерігати? Скільки тисяч років я ще буду спостерігати? Скільки кальп, юг я буду спостерігати? У чому ж річ?»
Знову учень приходить до Гуру і каже: «Я, звісно, можу все спостерігати, але як діяти далі?» І Гуру каже: «Тепер треба позбутися спостерігача». «Як позбутися? Я стільки вклав, я стільки тренувався, виховував спостерігача, і тепер позбутися його?» І Гуру каже: «Так. Якщо хочеш перейти з другої бхумі на третю, треба позбавлятися спостерігача. Потрібна самовіддача». Без самовіддачі ви можете дійти до спостерігача, до другої бхумі. А от щоб позбутися спостерігача і розчинити його, потрібна самовіддача.
Питання: Ом, Гуруджі. Можна сказати, що спостерігач — це тонке его, тонка ахамкара?
Так. Останній покрив майї. Він проявляється через оцінну, рефлексивну переконаність, оцінні дії, через тонкі чіпляння, тонкі-тонкі обмежувальні уявлення, тому що наш спостерігач не вільний від них. Відповідно, прибрати обмежувальні переконання можна лише прибравши спостерігача. А самовіддача — це коли цього спостерігача ми віддаємо.
Питання: Ом, Гуруджі, а коли з’являється спостерігач за спостерігачем, який спостерігає? Як із ним бути?
Утоншення спостерігача
Треба поступово утоншувати спостерігача. З’явився спостерігач за спостерігачем, який спостерігає все це? А якщо ви помітили того, хто все це спостерігає, значить, був ще той, хто все це помітив. Отже, є ще один. Треба виявляти дедалі тонші види спостерігачів, іти від грубого спостерігача до тонкого. Ви виявите спостерігача номер один, спостерігача номер два, номер три. Відкидайте грубих спостерігачів і залишайте найтоншого аж до нерозрізнення, і вчіться перебувати в ньому. І цього найтоншого спостерігача підносіть у відданості й самовіддачі Божественному Джерелу.
Питання: Ом, Гуруджі! А коли спостерігач, як Гуру говорив, починає розширюватися до стану простору, це і є процес розчинення, і в підсумку він розчиняється в цьому просторі?
Логічно все правильно. Однак практично як? Ви можете свого внутрішнього спостерігача взяти й штучно розширити. Ви можете бути таким величезним внутрішнім спостерігачем. Але це не означає, що ви звільнитеся від обмежувальних переконань. Як тренування це добра річ. Але потім треба витончувати цього внутрішнього спостерігача і беззусильно переходити до переживання простору. Тому що простір, згенерований умом, буде вигаданим безкінечним простором. Ви можете бути в таких установках: «Я — безкінечний простір». А коли ви прибрали всі двоїсті уявлення, беззусильно прибрали цього тонкого спостерігача, то ви відчуєте безкінечний простір природно. Ви його впізнаєте просто як свою природу. Усе питання в тому, чи вдається нам прибрати спостерігача максимально.
Питання: Ом, Гуруджі! Але потім у підсумку ми все одно проявляємося в якійсь своїй індивідуальності й неповторності? Адже Лакшмі відрізняється від Сарасваті. Тобто коли ми перевершимо і спостерігача, і простір, ми проявимося у своїй якійсь особливій повноті, особливій проявленості енергії, але вже в усвідомленому стані.
Так, але це вже не буде проблемою. Це буде грою природного усвідомлення, а не обмежувальними переконаннями. Лакшмі є Брахманом, Ганеша є Брахманом, Даттатрея є Брахманом, але форма їхнього прояву така. Так само і ми. Ми всі будемо Брахманом, але форма нашого прояву відповідатиме індивідуальним особливостям. Тут немає суперечності.
Функції ума в просвітленому стані
Питання: Ом, Гуруджі! Щодо розчинення спостерігача. Якщо споглядаєш думки, почуття, і є той, хто це фіксує, але тебе це зовсім не зачіпає, тобто трапляється забуття, — це спостерігач розчинений? Чи хтось на кшталт міністра має залишитися, але царя це особливо не хвилює і не заважає йому?
Усі функції, які закладені в нас, мають залишитися. Манас, буддхі, чітта, ахамкара — усі вони мають на своїх місцях виконувати звичні функції, так само, як зір, смак, нюх, дотик та інше. Але вони повністю підпорядковані Всевишньому Джерелу, і вони є його ігровими маніфестаціями. Вони не є його обмежувальними переконаннями. І коли вони повністю підкоряються Всевишньому Джерелу, то божества, що обмежують свідомість, стають тим, що в шиваїзмі називається «самвіт-девата-чакра». А наша свідомість стає чакрешварою, володарем цих божеств. Замість того щоб обмежувати, підкорювати й підпорядковувати, ці шакті служать йому. Зір служить, нюх, дотик та інше.
Стан за межами практик
«Для мене немає ні практик, ні навчання. Для мене немає заборон і самоконтролю. Для мене немає обителі. Той, хто знає це, зветься вільною за життя душею».
Отже, «немає практики» означає, що практика набула беззусильного характеру на рівні шамбхава-упая, а потім анупая. Зазвичай як ми думаємо? Треба практикувати. Будеш практикувати — досягнеш звільнення. Не будеш практикувати — залишишся біля розбитого корита сансари. Не марнуй життя — практикуй! Так зазвичай вважається, і це правильно. Але тут практика досягла того рівня, коли природна усвідомленість більше не потребує зусиль і триває природно. Це і є сахаджа. І перебувати в практиці як у не-практиці — це найвищий спосіб сахаджа-самадхі. Але зараз ми не можемо так сказати: «Для мене немає практики». Практика має бути. Дурні люди, почувши ці твердження, думають: «Для мене немає ні практики, ні не практики, адже так сказано в сутрах, навіщо я займатимуся низькими вченнями?»
Це говориться не про відносне тіло, яке їсть і спить. Це не говориться про відносний ум, який обмежений кармою. Це не говориться про душу, яка обмежена своєю кармою і пожинатиме плоди дій. Це говориться про шар свідомості, що перевершує душу, який переживається в джаграт-сушупті і джаграт-тур’ї. Там справді немає практики. Туди не дістанеться ні мантра, ні асана, ні пранаяма, ні візуалізація, ні санкальпа. Ми маємо намагатися виявити цей шар і перебувати в ньому, але ми також маємо робити свою роботу. Свою роботу не слід забувати. Своя робота має бути пов’язана з цим шаром свідомості. Свої методи мають практикуватися.
Заборони й самоконтроль у недвоїстому стані
«Для мене немає ні практик, ні навчання. Для мене немає заборон і самоконтролю».
Заборони й самоконтроль — це яма та ніяма в йозі. Яма, ніяма, обітниці й самая — це природний спосіб жити для садху. Але ви не можете перенести їх на шар безмежного усвідомлення джаграт-сушупті та джаграт-тур’ї. Ви не можете там мислити в категоріях «правильно-неправильно», «я щось зробив», «це гріх», «це накопичення заслуги». Сама спроба мислити там у цих категоріях безуспішна, тому що там немає розрізнень, немає розділення. Це ніби ви перебуваєте в медитації махашанті без думок, і у вас не може з’явитися ні думка про гріхи, ні думка про заслуги, ні думка про практику, ні думка про «я». Якщо ви перебуваєте в порожнинному усвідомленні, то де ви можете бути? Ви можете бути тільки в порожнинному усвідомленні. Ви ні в чому іншому бути не можете. Там будь-яка розмова такого роду в дуальній логіці недоречна.
Але його не можна переносити на матеріальний рівень. На матеріальному рівні діють яма, ніяма, обітниці й самая. У ньому діє ачара. Тому ачар’ї, учителі, кажуть: духовний шлях звільнення без ачари недієвий, він неможливий. Ачара для відносного рівня, для відносного світу має бути завжди. Але вона не працює для цього шару свідомості. Ми повинні виявити цей шар свідомості як вільний від будь-яких двоїстих уявлень, тому що він не прагне розрізняти, він не розділяє, він не пов’язаний обмеженими переконаннями. Утверджуватися в цьому шарі свідомості, а тілом і праною залишатися в тій ачарі, у тій ролі, у якій ми діємо, — у ямі, ніяма, в обітницях і самаях.
За межами народження і смерті
«Залізо не ранить мене, і сумніви мені незнайомі. Як і сон, як і ум, я поза коливаннями. Той, хто такий, зветься вільною за життя душею. Для мене немає старості, для мене немає дитинства, і юності немає для мене жодної. Немає смерті, немає темряви. Лише такий зветься вільною за життя душею».
Ми зазвичай живемо в жорсткій парадигмі: народження, дитинство, дорослішання, зрілість, в’янення, старість, смерть, нове переродження, отримання нового тіла. Ця парадигма виражає наші фундаментальні двоїсті уявлення. Розірвати цю парадигму — це і є звільнитися від колеса сансари. Але її можливо розірвати лише якщо ми виявимо той шар, у якому споконвічно немає ні народження, ні смерті, ні становлення, ні старості, ні дитинства. Це шар усвідомлення, який не народжувався, а відповідно, померти також не може.
Той, хто утверджується в цьому шарі свідомості, інакше дивиться на життя. Він бачить, що життя і смерть — це дві сторони однієї реальності. Народження і смерть — це дві сторони вібрацій однієї й тієї самої свідомості. Сам же він зі свідомістю — окремо, по той бік народження і смерті. Тіло народжується — споконвічне усвідомлення не народжується. Душа трансмігрує — споконвічне усвідомлення спостерігає за всім цим, залишаючись вільним. Чим більше фокус уваги йогіна перенесений на ту свідомість, яка залишається вільною, тим ближче він до стану дживанмукти.
Тоді що відбувається? З цього усвідомлення він може породити тіло мудрості, яке ніколи не народжується і не вмирає, — джняна-кайя або джняна-деха. А з тіла мудрості він може породити осяйно-ілюзорне тіло — пранава-деха, яке також ніколи не народжується і не вмирає, але має форму, може мати магічні атрибути, сили і може мати копію, навіть схожу на земне життя, але при цьому бути абсолютно осяйним, порожнинним і несубстанційним. Тобто в ілюзорному тілі у вас можуть бути мандала, саме тіло, палаци, супутники, атрибути. Воно ніби трохи копіює наше земне життя, тільки в чистішому стані. Але все це абсолютно нематеріальне, складається з осяйного світла й ґрунтується на недвоїстому усвідомленні. І саме осяйне тіло, і мандала, і палаци, і атрибути є маніфестацією цієї свідомості. Це принцип тантри.
Тотожність із Брахманом
«Для мене немає ні світу, ні життєвих досвідів. Для мене ніколи нічого не траплялося. І немає тиші для мене. Лише такий зветься вільною за життя душею. Я є Брахман. Я тільки Брахман. Я воістину тільки Брахман. Я — свідомість чиста. Лише такий зветься вільною за життя душею».
Історія міста Вайшалі
Є розповідь Бгаґавана Даттатреї в «Трипура-рахасьї», яка оповідає про місто Вайшалі. Це місто й зараз є в Індії, але воно вже не таке, яким описане в «Трипура-рахасьї». Там ідеться про те, як один правитель досяг просвітлення. Коли він досяг просвітлення під керівництвом свого ґуру, він розповів про це дружині, родичам і придворним. Він розповів їм про природу ума і про те, як споглядати, і всі вони також досягли просвітлення. Ті, своєю чергою, розповіли своїм родичам, іншим придворним. А ті розповіли слугам, а слуги — своїм родичам, і таким чином це, як хвиля, охопило все місто. Усі дали одне одному пряме введення. Чоловік давав пряме введення дружині, дружина — дітям, господарі — слугам, придворні та фрейліни — служницям, генерали — солдатам, правителі — підлеглим, підлеглі — робітникам, а ті — чорноробам. І ця хвиля повністю охопила все місто.
І все місто за короткий час досягло просвітлення. І тоді говориться, що всі мешканці в ньому були просвітленими, перебуваючи в природній усвідомленості. Солдати служили, цар керував, домогосподарі жили своїми справами. Деякі з них навіть були куртизанками, але, будучи просвітленими, продовжували займатися своїм ремеслом. І всі вони сперечалися, раділи, переживали, кричали, плакали, працювали, служили, торгували. Усе вирувало життям. Однак усі вони були в просвітленому стані. Усі вони були в сахаджа-самадхі, починаючи від найнижчих соціальних низів і закінчуючи самим царем. Мудреці, побачивши це місто, здивувалися. Це місто називалося Вайшалі. Зараз таке місто є. Це розповідь Даттатреї брахману Парашурамі — своєму учневі.
Це зразок того, як ми маємо діяти, виявивши недвоїсту природу ума.
