Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 6. Історія Ікшваку»
Рік за роком ми робимо поклони, співаємо бхаджани, медитуємо, робимо севу. Кажуть, це допомагає досягти щастя. Якщо ви ретельні й уважні, то це допомагає очистити свою карму.
Навіть якщо є прекрасне Вчення, прекрасні методи, без очищення ніяк, треба очищати своє серце, свою карму. Уся річ у тому, що є карма. Методи працюють, коли вже більша частина карми, наче стругом, зчищена. Методи, особливо тонкі споглядальні методи, – це вже випилювання лобзиком, це вже ошкурювання. Тобто споглядання – це коли ви вже поліруєте поверхню. А уявіть, якщо є сучки, зазубрини, кора, то ви не зможете ошкурити дерево. Потрібні пилка, долото, рубанок. Має зійти багато стружки. Це і є процес очищення.
Часто в багатьох є не зовсім правильні уявлення про духовне життя як про технологію, особливо в західних людей: «Я вивчу технологію, отримаю мантру, вивчу метод, пранаями, техніки, медитації, якусь крію, буду її крутити, і все вийде». І тут чекає великий підступ, великий сюрприз, тому що є карма. Карма – це конкретна сила, що спить усередині нас, конкретна енергія, конкретний настрій нашого розуму, який іноді спливає в найбільш невідповідний момент, коли ми думаємо: «Ось-ось я вже стану майже просвітленим. Ось-ось я увійду в самадхі». Але раптово спливає карма, як якийсь внутрішній голос, і каже: «А давай погордимося. А давай прив’яжемося. Ну, давай! Трішечки. Ти ж уже майже просвітлений, а досягнеш просвітлення, і вже нічого не буде цікавим. Не проґав момент!» Це і є карма.
Тому річ не лише в упаї (методі) і не лише в мудрості. Тобто упая (метод) і джняна (мудрість) – це два крила, на яких летить птах Звільнення, але ще річ в очищенні карми. Очищення карми й накопичення заслуг – це одне й те саме, тільки під різними кутами. Карма спить у нас у вигляді спогадів, у вигляді образів. Трохи глибше копни в кожного з нас, а там спить карма: у когось царський золотий шолом із крилами, меч, щит; у когось одяг апсари, яка танцювала перед самим Індрою; у когось спецкомбінезон льотчика першого класу; у когось магічні обладунки воїна асурів; у когось кармічні борги перед людьми (майбутні ненароджені діти в тонкому тілі волають «народіть нас»). І що з цим робити? Треба все це очищати. Тому що якщо йти на поводу в цього, кінця не буде ніколи. Усіх дітей не переродиш, усі борги не віддаси, усі війни не виграєш, усі трони не займешь (та навіть щоб один трон зайняти, скільки буде на шляху проблем і страждань). Це і є сансара, яка вводить в оману й дає надії на щастя. І якщо ми схопили шанс вступити на шлях Дхарми, вступити на шлях Звільнення, треба ним дуже дорожити. Тому ми говоримо: «Дорогоцінне людське народження».
Шлях зречення та істинна відповідальність
Іноді є дуже відповідальні люди. Вони кажуть: «Я повинен віддати борги суспільству». Але відповідальність – це умовне поняття. Треба правильно бути відповідальним. Головне зрозуміти, перед чим ти по-справжньому маєш бути відповідальним. А як же живі істоти, яких ти маєш врятувати в майбутньому, адже ти для них єдина надія? Якщо ти не досягнеш у цьому житті Просвітлення, то ти не прийдеш до них і не допоможеш. А як же відповідальність за проведення божественної волі? Зрештою, відповідальність перед сангхою. І мирський борг – це, хоч як крути, фіксована ідея, соціальний шаблон. І взагалі, це – майя, але вам наснилося, що ви відповідальні. За що? В ілюзії, наприклад, ви маєте крамницю й продаєте щось уві сні. Це те саме. Якщо ти хочеш прокинутися, то ставити питання про те, що ти відповідаєш за крамницю уві сні, помилково.
Тому садху, який прагне Звільнення, іде шляхом зречення. Він намагається зректися непотрібних видів відповідальності, непотрібних зобов’язань. Він не зрікається всіх зобов’язань. Наприклад, є духовні зобов’язання, від них не треба зрікатися, інакше це буде нігілізм. Принаймні на цьому етапі час ще не настав. Можливо, настане час, коли ви вступите в статус відлюдника або ввійдете у дванадцятирічний ретрит. У дванадцятирічному ретриті, навіть якщо ви підійдете до управителя й запитаєте: «Можна якусь севу зробити?», – він скаже: «Яка сева? У вас ретрит!» Усе, вам не дадуть навіть севу робити. Але це має прийти свого часу, коли карми вже очищені. Тому садху обирає шлях зречення, коли він зрікається всіх непотрібних видів відповідальності. Водночас він вчиться приймати відповідальність за Дхарму, за сангху, за себе як садху, за проведення божественної волі, за самаю, за принципи й правила монашої культури та етики. Він входить у новий, вищий і тонший вимір відповідальності.
Божественні істоти, навіть будучи звільненими, щось проявляють, підтримують енергії, але в них немає тієї відповідальності, яка існує у людей. У людей відповідальність завжди пов’язана з малами, тобто з нечистотою (з кармою, з его). Необхідно діяти й ще пожинати плоди цих дій. Тобто будь-яка відповідальність у світі людей загрожує наслідками. У певному сенсі навіть небезпечно брати за неї відповідальність. Цар, який узяв відповідальність за підданих, може взяти всю карму своїх підданих і в наступному житті потрапити за них до пекла. Адже йому доведеться когось карати, воювати, вбивати.
Але відповідальність божественних просвітлених істот інша. Це як гра без причин і наслідків, без карми, без плодів, без прив’язаності до результатів. Це як єдина відповідальність — бути відданим серцем, бути усвідомлюючим у недвоїстій самовіддачі присутності. Тому найвища відповідальність садху — це не якісь зобов’язання, це радше обов’язок завжди перебувати в стані відданості Богові, самовіддачі. Він може брати якісь зобов’язання відповідно до місця, часу й обставин (наприклад, допомагати іншим), але це вже є вираженням його найвищого зобов’язання єдиної самаї, відданого серця й самовіддачі.
Васіштха продовжив:
–Твій предок, Ікшваку, правлячи державою, якось розмірковував: «Яким може бути джерело цього світу, сповненого різних страждань — старості, смерті, болю, а також задоволень і невігластва?» Він не міг знайти відповіді. Після належних привітань він наблизився до свого батька Ману, сина самого Брахми, і запитав його: «Твоє бажання змушує мене поставити тобі запитання. Яке джерело цього світу? Як я можу звільнитися від низки смертей і народжень?»
Один святий так казав: «Дві найважливіші події в нашому житті не заперечиш: народження і смерть. Тоді в чому сенс так багато розмірковувати про інші дріб’язкові речі в проміжку між ними. Це цілковито марно».
Коли ми вступаємо на духовний шлях, просвітлення, звільнення, здійснення зв’язку з Богом — це головні цілі й смисли наших стосунків із Деревом Прибіжища, з Ученням, стосунків Гуру-учень. І це те, що ми не повинні втрачати як головну лінію. Наприклад, причина, з якої приходять до Гуру, — це пошуки Просвітлення, а не щось інше: не увага до своєї особи, не реалізація прихованих творчих талантів. Хоча в цьому немає нічого поганого, просто це не є головною причиною, з якої треба приходити до Гуру. І тим більше не реалізація якихось власних проєктів і амбіцій у житті. Усяке буває на духовному шляху. Буває, на духовному шляху виникає багато побічних відгалужень, і людина може забути, навіщо ж вона прийшла. Ми повинні постійно нагадувати про це собі. Не самозадоволення почуттів, не сіддхі, не книжна мудрість і не безліч інших побічних речей. Інше питання, що карма іноді змушує займатися цими побічними речами. Тобто іноді практикуючі займаються ними не від доброго життя. Просто карма така, що їм іще потрібно цим займатися, тому що вони не можуть одразу просвітліти.
Тур’я-джаграт і очищення карми
Але коли ми йдемо шляхом Просвітлення, ми відпрацьовуємо наші кармічні тенденції через служіння, возз’єднуючи їх із просвітленим станом. Таким чином відбувається м’яке очищення, м’яке відпрацювання карми. Як це можна і потрібно зробити відповідно до традиції Учення? Ми повинні отримати якийсь смак, якесь особисте переживання недвоїстості через пряму передачу, вивчення текстів. Хоча б невелике переживання, хоча б якийсь натяк на тур’ю. Коли ви відповідаєте на запитання Гуру, і він підтверджує його, то Гуру підтверджує не на підставі ваших відповідей на запитання, а на підставі тієї свідомості, яка стоїть за відповідями. Відповіді можуть бути будь-які, це не принципово. Важлива свідомість, яка стоїть за цими відповідями. І коли таке підтвердження правильно відбулося, це означає, що розум установив правильний зв’язок із тур’єю або, принаймні, правильний зв’язок із високими таттвами.
Тур’я – це що? Це перша і друга таттви (Шива і Шакті таттви). А високі таттви – це наступні три (Садашива, Ішвара і Садвідья). Ось наступні три – це карана-шаріра (причинне тіло). Тобто отримати підтвердження від Гуру після прямої передачі – це проникнути духом у найвищі сфери буття, у позамежні області Бога, де немає ні імені, ні форми, де є найчистіша свідомість поза думками і поза оболонками. І коли учень дає відповідь на запитання, він отримує підтвердження: «Так, я своїм вищим аспектом свідомості можу досягти цих таттв. Принаймні я можу їх торкатися, я можу відчувати натхнення від них. Нехай я ще не реалізував їх у своєму житті постійно ні уві сні, ні наяву, але у вищому розумінні я можу їх згадати, я можу туди проникнути. У мене є певний власний смак». І коли ми це переживання, досвід недвоїстої присутності, досвід натхнення віри, досвід натхнення самовіддачі – це все різні грані, але все це одне – здатні привнести в наше поточне життя, підтримувати цей досвід, діяти в цьому дусі, то це і є шуканий потрібний стан, у якому наша карма має очищатися. Усі інші стани можуть бути, але вони не ефективні, не здатні очистити карму, і в них може бути багато пасток і перешкод.
Той стан, про який я говорю, називається тур’я-джаграт. Тур’я-джаграт означає, що ви перебуваєте в просвітленому або напівпросвітленому вимірі наяву і вчитеся з нього діяти. Ви ще не звільнені, ще далеко до звільнення, тому що у вас є тягар карми, у вас є ще приховані тенденції ума, тіла, прани. Але у вищих своїх аспектах ваші найвищі чакри вловили смак недвоїстості, і тепер ваше завдання – привчитися діяти з цього смаку недвоїстості: діяти на благо інших живих істот, діяти як провідник божественної волі, діяти на благо Дхарми, проявляти співчутливу активність (бодхічитту), діяти як гра без прив’язаності, діяти з відкритим серцем.
Коли ми діємо подібним чином, наша карма очищається. На цій стадії ми не повинні уникати дії, ми повинні діяти, щоб наша карма проявилася й очистилася. Але оскільки ми діємо в дусі самозречення, у тур’я-джаграт, у дусі божественної присутності, то, навіть проявляючись, наша карма не завдасть нам шкоди. Проявляючись, вона буде грайливо вивільнятися в природному стані, якщо ми правильно зрозуміли, як діяти. Сіддхи називають таку поведінку нішкама карма-йога – дія без особистого бажання. Вона характеризується такими якостями, як винахідливість без прив’язаності. Така людина, коли вона діє з недвоїстої присутності, абсолютно безстрашна, тому що переживання тур’ї усуває грубі чіпляння її ума, і вона відчуває тіло мудрості (джняна-деха).
Три просвітлені тіла
Сама тур’я – це і є тіло мудрості (джняна-деха), а ось коли тур’я поєднується з джаграт і проявляється в дії, то це вже інша річ – це сіддха-деха або сіддха-кайя. Пранава – це коли ви в ілюзорному тілі возсідаєте в ілюзорному тілі на лотосному троні в чистих країнах і небесах, осягаючи розмаїття вашого ума у вигляді випромінювання богів, мандал, у вигляді дуже чистих випромінювань. Це тонкий світ. А ось сіддха-кайя – це ваша здатність діяти в дусі самозречення, у дусі нішкама карми, гнучко, цілеспрямовано, з недіяння, і взагалі, ніби не діяти, а більше грати. Діяти без его, з природного стану – зі стану океану любові, океану щастя, океану терпіння, діяти як провідник божественної волі, не ставлячи ні цілей, ні завдань, але дуже ефективно їх досягаючи.
Океанічні якості садху
Часто я кажу, коли керівники зі мною спілкуються: «Керівник має стати океаном терпіння». Він має забути, що він – обмежена особистість. Інакше, якщо він не стане океаном терпіння, він довго не протримається керівником, оскільки безліч живих істот, з якими він контактує, можуть легко вивести його ум із рівноваги, тому що в кожної з них свої уявлення й особливості. У керівника теж свої уявлення й особливості, він теж хотів би їх виражати, але він не має права, він має бути провідником Дхарми і бути дуже терплячим. Тільки тоді він зможе бути керівником. Він має зрозуміти кожну душу, та ще й надихнути її на служіння.
Махант має володіти двома океанами якостей: він, окрім океану терпіння, має бути ще й океаном любові, тому що має справу з тонкими речами. Керівникові простіше: він, як океан терпіння, просто вислуховує побутові проблеми, поєднує їх із поточними завданнями й вправно розрулює потоки севи. А махант є ще в певному сенсі духовним авторитетом, і він має контактувати з тонкими частинами душ людей. А в нього самого є тонкі частини душі, але він не має права звертати на них увагу, він має їх прибрати й проявити в собі найвищу якість любові, тоді він зможе допомагати іншим, надихати початківців.
А Гуру має бути океаном терпіння, океаном любові й ще океаном мудрості. Він має всі ці якості й ще кілька додаткових таємних океанів містити в собі.
Так само учень має бути океаном віри й океаном відданості, тому що, якщо він не буде таким океаном, йому буде складно в душі. Він має поглинути всі свої власні карми. І що більше таких океанських якостей ми набираємо, то сильнішими, мудрішими й досвідченішими ми стаємо як садху.
Сіддха-кайя і небезпека пралайякали
Сіддха-кайя означає, що наш стан тур’я з’єднався з неспанням, і ми діємо в дусі нішкама карма-йоги (неприв’язано), діємо в присутності, прямо з Бога, як досконалий воїн Порожнечі, діємо, бачачи в кожній речі виклик, перевірку нашої віри, даршан, божественну гру. Обираємо, не обираючи, бачимо, не бачачи, діємо як провідники божественної волі без чіпляння за плоди й результати, безособово діємо, не чіпляючись за своє его, співчутливо, на благо Дхарми, у повному стані усвідомленості, приймаємо відповідальність за свій вибір, практикуємо шлях поєднання ілюзії та абсолютної реальності. Тобто коли ми діємо зі стану недіяння, як воїн недвоїстої Порожнечі, ми вже не маємо права впадати в амбіції, це – ганьба для воїна, поразка. Ми не маємо права чіплятися, ображатися, прив’язуватися, відволікатися, ми весь час перебуваємо в дусі. Але ми не маємо права й впасти в тенденції пралайякали.
Що робить пралайякал? Він, отримавши смак недвоїстої Порожнечі, впадає в непроявлене, він бажає в нього впасти, тому що вважає, що тур’я перебуває в непроявленому, а можливості проявити її немає. І що тоді відбувається? Він не очищує свої карми, він відмовляється діяти й очищувати свої карми, він сподівається, що, тримаючись непроявленого, увійшовши в бездіяльність, заморозивши розум і почуття, відкидаючи дії в проявленому, він очистить свою карму. Але це неможливо! Що відбувається з кармою? Так, прарабдха-карма якось підморожується і не діє, але санчіт-карма просто блокується, не відпрацьовується, тобто глибинна карма залишається. І в цьому й трагедія пралайякали – стільки практикувати й не реалізуватися!
Справжній садху не заохочує в собі тенденції пралайякали. Це тенденції відмови від сприйняття, відмови від діяльності, відмови від севи. Він вчиться діяти, але правильно, у дусі недіяння, у дусі самозречення й повної самовіддачі. Такий йогін вчиться вже за життя ставати сіддха-кайя, таким досконалим тілом пробудження.
Уникнення пастки нігілізму
Садху ж уникає іншої пастки – настики (нігілізму). Ця пастка – пастка нігіліста, який заперечує відносне, який не поважає проявлену шакті й тому періодично потрапляє в різні дивні ситуації, бо недооцінює відносний вимір. У нього є такий легкий поверховий погляд: «Це все є ілюзія». Як погляд це може бути й непогано, але не як поведінка, тому що ми повинні мати достатньо мудрості, щоб відрізняти, що є що в цьому світі.
Розвиток сіддха-кайя через тур’я-джаграт
Усе це – способи очищення карми, коли ми діємо в дусі тур’я-джаграт. Коли ми тривалий час діємо таким чином, засіваються насіння нашого тіла досконалості (сіддха-кайя). Що таке взагалі сіддха-кайя? Сіддха-кайя – це здатність нашого розуму миттєво виникати з порожнечі, миттєво проявлятися й діяти у відносному вимірі. Ми набуваємо особливої винахідливості, як безперешкодно виникати з простору Шиватви (абсолютної шуньяти).
Усі ті, хто можуть діяти в присутності, легко досягають своїх цілей, усі їхні бажання втілюються, але власних бажань у них немає, вони лише бажають бути провідниками божественної волі. Які їхні ознаки? Вони невибагливі, у них мало бажань, вони є втіленням цілісності й повноти, перебувають у пурнатві, цілком керуються божественною волею (ні кроку вправо, ні кроку вліво), перебувають поза концепціями двоїстого розуму, у них немає его або їхнє его повністю підпорядковане Богові. За що б вони не взялися, вони завжди вправні й цілеспрямовані, але прив’язаності до плодів і результатів у них немає. Вони дбають про інших більше, ніж про себе, здатні усувати себе заради інших. Власне, саме це вони й усвідомлюють як свою місію. Їхня місія – служити Богові. Служачи Богові, вони самі вже перебувають у такому просвітленому або напівпросвітленому стані, і підтримання такого стану – це і є шлях для них. У них немає ні страхів, ні сумнівів, ні надій, ні чіплянь, ні фундаментальних питань, які б їх терзали. Можуть бути питання щодо уточнення деталей Учення або деталей методу. Але, загалом, якщо вони вже перебувають у джаграт-тур’ї, вони перебувають у стані відповіді, вони нічого не шукають, тому що джаграт-тур’я – це вже перебування в стані знайденого скарбу, золота. Але вони дбають про те, щоб не розсіяти цей скарб, не втратити його. Це предмет їхньої турботи.
Шукають ті, хто не здобув тур’ю, а той, хто здобув тур’ю, для нього проблема інша – як не втратити тур’ю, як розвинути й примножити. Наприклад, якщо людина бідна, то в неї єдине завдання – отримати гроші, заробити. Але, припустімо, якщо вона перейшла з етапу бідності на етап багатства, то для багатого інше завдання – йому не треба отримувати гроші, він уже має їх, йому не треба їх заробляти, він уже їх заробив, і вони працюють на нього. Але яке в нього завдання? Зберегти, щоб злодії не вкрали, а ще розвинути якісь аспекти своєї справи, правильно вкласти, якось правильно застосувати, витратити. Для бідняка стоїть завдання заробити гроші, а для багатого – зберегти й правильно витратити. В історії траплялися люди з бідних верств суспільства, які випадково вигравали в лотерею джекпот – якісь шалені суми (п’ятсот мільйонів і більше). Коли вони отримували ці гроші, раптово в їхньому житті починалася чорна смуга: конфлікти з родичами, якісь проблеми. І вони думали: «Краще б я цього не отримував!» Тобто вони виявлялися не готовими до багатства, що звалилося на них, вони не знали, як ним розпорядитися, дехто починав пити. П’ятсот мільйонів для людини, яка жила на п’ятсот доларів, – це щось, що радикально перевернуло її долю.
Так само і в духовному житті ми маємо бути готовими до контакту з тур’єю, ми маємо діяти так, щоб божественна милість благословила нас, не діяти дуже радикально, особливо перший час. Тому, коли учень досягає Просвітлення в перші дванадцять років, що йому Гуру каже? «Добре-добре, практикуй далі». Тобто не слід це виражати. Є така традиція – про Просвітлення не слід говорити, навіть якщо воно правильно пережите, йому треба дати настоятися, йому треба дати вистоятися, його треба помістити в різні карми, зіткнути з різними ситуаціями, щоб воно загартувалося.
Поступово учень має брати відповідальність за своє Просвітлення. Тобто не буває високого становища без відповідальності. До високого становища одразу дається відповідальність. «А, ти просвітлений? Так ось тобі відповідальність. Приймай! Ось живі істоти, допомагай їм». Щоразу, коли ми здобуваємо якийсь новий рівень, до цього нового рівня додається певна міра відповідальності. Це завжди так. Рівнів без відповідальності не буває. Звичайно, ми можемо вибрати шлях безвідповідального, але тоді це буде не зовсім повне просвітлення, воно десь іще буде замішане на его, десь ми будемо ухилятися від проведення божественної волі, десь наше его хотітиме насолоджуватися, і ми будемо йому в цьому потурати.
Небезпека неправильного розуміння Адвайти
«Ману відповів: «Нічого з того, що ти тут бачиш, не існує, мій сину, нічого! Немає також нічого невидимого і того, що перебуває поза сприйняттям розуму та органів чуття. Є лише самоусвідомлення, безкінечне й вічне».
Аналогічні слова ви можете прочитати в «Трипура-Рахасьї» у Шрі Шанкарачар’ї, у «Мандук’я-каріці» Гаудапади, але ми маємо дуже обережно їх сприймати, щоб не впасти в стан настика (заперечувача, нігіліста).
Погляд Адвайти – це дуже елітний погляд, і він передбачає високий рівень свідомості, усвідомленість, високий рівень відданості, самовіддачі, масу чеснот і позитивних якостей. Якщо людина з неблагою кармою і малою заслугою сприймає це, вона може серйозно збитися з духовного шляху.
Впадання в нігілізм що означає? «Світ – це ілюзія, тому я їм м’ясо, п’ю вино, курю траву, не прибираю в кімнаті й не практикую. Але я – садху Адвайти!» Це такий побутовий нігілізм. Впадання в нігілізм означає: «Я заперечую закон карми. Я сам собі Гуру, наді мною немає ні святих, ні Богів угорі, ні пекла внизу, немає Небес, тому що все не існує». Але реально на цьому етапі для душі все це існує! Тобто такій людині без реалізації, якщо вона потрапить на суд до Ямараджі й скаже: «Нічого не існує!», то Ямараджа відповів би: «Ну, для таких як ти, ми приготували пекло для нігілістів. Там вони всі кажуть, що нічого не існує, але при цьому їхні ілюзії постійно розбиваються, і вони жахливо страждають від того, що їм доводиться з цим рахуватися».
Якщо ми просто словами говоримо від розуму «нічого не існує», то це нічого не змінює, тому що закон карми діє не через слова, а через прану. А прана – це сила, шакті. У духовному житті у відносному вимірі слова нічого не варті, і слабке усвідомлення теж нічого не варте, а сила, яка випливає з усвідомлення, вона має цінність. Іншими словами, сказати, що не існує Небес, означає мати силу свідомості відректися від Небес, коли в них потрапиш, розчинити їх. Сказати, що не існує пекел, означає мати силу розчинити пекла, коли твій розум сформує тіло в пеклах. Це і є правильний стан, а нігілізм – означає не володіти такою силою, але при цьому ігнорувати закон карми, поводитися як хочеш, навіть накопичувати погану карму під приводом погляду Адвайти.
Уникання крайнощів нігілізму та етерналізму
Завжди, вивчаючи Адвайту, ми повинні бути обережними, тому є в переліку чотирнадцяти обітниць самайї одне із самайних зобов’язань – не сповідувати хибні погляди, що стосуються нігілізму та етерналізму. Тобто це наша обіцянка на духовному шляху – бути уважними з цими темами, не впадати в крайнощі (ні в нігілізм, ні в етерналізм).
Нігілізм – це заперечення вищих і нижчих світів, закону карми, який керує переміщенням цими світами, до того як ти став тим, хто реально ці світи перевершив, наприклад, реалізував Ішвара-таттву. Тобто сказати повністю в поведінці таке може тільки Ішвара. Ми теж можемо це говорити, але тільки в погляді, а не в поведінці. Тому принцип такий: у погляді розглядаємо як ілюзію, а в поведінці поважаємо і проявляємося відповідно до місця, часу й обставин, не плутаємо погляд із поведінкою.
Етерналіст – це той, хто, навпаки, вважає, що все реальне, все існує. Це той, хто не здатний правильно зрозуміти порожнинну й ілюзорну проявлену природу реальності. І садху має прослизнути між цими двома скелями етерналізму й нігілізму, не впасти в сліпу прив’язаність до речей, матерії, проявленої природи і не стати заперечувачем (нігілістом).
Розвиток чистого бачення
«Через енергію, властиву космічній Свідомості, це відображення видно тут як космос, і всюди як живі істоти. Це і є те, що ти називаєш світом. Немає ні прив’язаностей, ні звільнення. Є лише одна нескінченна Свідомість, яка ні одна, і ні в множинності! Відкинь усі думки про прив’язаність, свободу і заспокойся».
Коли садху привносить просвітлений вимір у дію і діє в дусі карма-йоги, у дусі самозречення та перетворює своє життя на підношення Богові (махаяг’ю), його бачення поступово очищується. Дуже багато людей на планеті часто живуть за принципом, який звучить латиною «Homo homini lupus est» – «Людина людині вовк». Це філософія нечистого бачення. Але коли садху привносить чистоту недвоїстості (турію) у стан неспання і діє в дусі самозречення (нішками карми), він поступово очищує таке бачення, перетворюючи світ на мандалу чистого бачення.
І тут у нас є певні зобов’язання. Коли ми приймаємо самайю, практикуємо Гуру-йогу, ми починаємо з того, що беремо на себе зобов’язання перебувати в чистому баченні щодо об’єктів Прихистку. Це первинні об’єкти, з якими ми тренуємося, вправляємося бути в чистому баченні. Наприклад, ми зобов’язуємося займати позицію чистого бачення щодо Гуру-шиш’я парампари, щодо Ішта девати, щодо корінного Гуру, щодо Вчення і всього, що з ним пов’язане (наприклад, священних предметів, книг), щодо самайних братів і сестер, а також щодо сангхи. Ми вправляємося в чистому баченні. Навіть якщо воно в нас не виникає, ми беремо на себе зобов’язання, що будемо вправлятися, будемо з цим працювати, хоч би як складно було. А це іноді буває нелегко, тому що наш ум говорить одне, а наші зобов’язання говорять інше. Наш ум говорить: «Твій сусід – просто бевзень! Він робить такі речі, яких не повинен робити». А ваші зобов’язання говорять: «А він – божество! Я повинен бачити його чисто». І тоді ми думаємо, яку ж позицію зайняти? То він бевзень чи все ж божество? Якщо ви звернетеся до Гуру, то Гуру вам підкаже: «У чистому баченні він – божество, що грає бевзеня». Тобто ми повинні мати достатньо розрізняльної мудрості, щоб бачити, що правильно, а що неправильно. Ми не повинні бути наївними й думати: «Ах, усе чисто!» Ми, звісно ж, повинні мати розрізнення. Але, тим не менш, навіть маючи розрізнення, ми все одно повинні триматися чистого бачення. Одне одному не заважає.
Я читав, як два монахи одного Гуру, який у парампарі посідав важливе місце, обговорювали його. І один монах, бажаючи висловити пошану цьому Гуру, який до того ж був переродженцем (Аватаром, тулку), написав, що його Гуру мав звичку жувати тютюн. Коли він давав Вчення, він просто жував тютюн і спльовував у якусь скриньку або мішечок. Бажаючи висловити пошану, учень написав: «Навіть коли він жує тютюн і спльовує, то це в нього відбувається так витончено, ніби це якийсь даршан, щось божественне». Інший учень прочитав це й сказав: «Заради Бога, не пиши це в книгу (а перший учень видавав книгу про свого Гуру). Що ж про нього подумають, якщо він жує тютюн і спльовує?» А перший учень каже: «Я, навпаки, бачив це чисто й хотів написати як приклад чистого сприйняття». І вони почали між собою сперечатися. Другий учень почав наводити свої аргументи, що, якщо багато людей побачать, як Гуру жує тютюн і спльовує, то яке ж чисте бачення вони зародять? А перший учень запитував: «Невже твоєму чистому баченню може завадити така дрібниця?» Тоді вони пішли до ще досвідченішого Вчителя й запитали, що б він зробив. Він сказав, що він би з цього тютюну й слини, яку спльовував святий, зробив захисні й благословляючі кульки та використовував би їх для ретриту. Це приклад різних поглядів на те, як можна проявляти чисте бачення.
Ми повинні дотримуватися самай чистого бачення щодо об’єктів Прихистку. Навіть якщо це нелегко, ми повинні прагнути їх дотримуватися. Що це дає? Це дає справжнє очищення нашого сприйняття, коли те, що бачилося нечистим, починає бачитися чистим. Коли ми здатні мати чисте бачення щодо об’єктів Прихистку й діяти в дусі недвоїстості, то рано чи пізно таке чисте бачення всередині нас накопичується, і ми здатні поширити його на оточення, більше ніж Прихисток. Ми здатні включити до Прихистку велику групу живих істот, увесь навколишній світ і все, що відбувається. Це відбувається дуже поступово, і ми можемо бачити, наскільки глибоко ми очистилися, як змінилися наші оцінки, сприйняття, різні ситуації. Причому наше розрізнення нікуди не зникне. Ми також здатні поширити чисте бачення на самих себе, тому що всередині нас теж є елементи тамасу, раджасу, клеші, і вони теж не дрімають. Але коли ми поширюємо чисте бачення на самих себе, вони починають очищатися й утихомирюватися.
Чисте бачення не означає, що ми уявляємо щось дуже чистим, як у райських вимірах. Чисте бачення означає, що ми здатні бачити навіть якісь нечисті речі чистими у своїй основі.
Була така розповідь, як до одного Вчителя в Тибеті прийшли батько, мати і дві їхні доньки. Вони багато чули про якогось Вчителя, що він святий, що він проявляв такі-то сили. У доньок було сприйняття, що він — якась промениста неземна істота на кшталт феї. Вони йшли з таким очікуванням. Батьки ж знали цього Вчителя давно, просто вирішили познайомити з ним доньок. І доньки, наслухавшись різних розповідей, очікували зустріти якогось супергероя і фею з веселки в одній особі, який пурхає і живиться фіалками. А коли вони побачили, що їхній Вчитель їсть звичайну їжу, ходить до туалету, то сказали: «Ми взагалі не хочемо до нього йти! Навіщо ви нас сюди привели? Ми очікували побачити якусь святу істоту». Але потім батьки їм пояснили, що насправді можна бути святим, при цьому успішно все це поєднуючи, що одне одному не суперечить, тому що тіло (пракріті) — це матеріальна енергія, яка живе за своїми законами, а дух і чиста свідомість — це чиста духовна енергія. Навіть будучи реалізованою, вона може так діяти в цьому тілі, і з цим немає жодних проблем. У них була віра і чисте бачення, а в доньок було наївне й неправильне бачення зі слів інших.
Поглиблення тур’ї у стан сну
«Ману продовжив: Коли з чистого Усвідомлення в ньому ж виникають концепції та визначення, тоді воно починає вважати себе індивідуальністю. Такі індивідуальності блукають у цьому ілюзорному світі. У момент прозріння видно те, що зазвичай не видно, — так само й в індивідуальному досвіді можливо побачити чистий досвід безкінечного Усвідомлення. Але це знання не прочитаєш у книгах, і допомога Гуру не допоможе, воно може бути досягнуте тільки самим для себе».
Мається на увазі, що благословення Гуру допоможе, але практикувати тут доведеться самому. Отже, коли ми вирощуємо стан тур’я-джаграт і вчимося діяти в дусі самозречення, махаяґ’ї, як провідники божественної волі, в дусі недіяння, споглядання, чистого бачення, співчуття, любові, відданості, повністю прибираючи своє его, в дусі смирення — подібно до того, як порожній порожнистий бамбук проводить вітер усвідомлення, подібно до соломи, що лежить на дорозі, або сухого листка, несеного вітром, — наш стан тур’ї поглиблюється і стає по-справжньому реалізованим. Він поступово починає проникати у сон зі сновидіннями. У сні зі сновидіннями це називається тур’я-свапна, тобто ми можемо пам’ятати Бога уві сні. Насправді це — найбільше досягнення! Багато реалізованих майстрів мають тур’я-джаграт, але не мають тур’я-свапна, тому їхня реалізація не остаточна. Вони просвітлені, поки вони не сплять, але коли вони сплять, вони звичайні люди, їхнє тонке тіло ще не здатне пам’ятати Бога в цьому стані. Але насправді істинна реалізація настає, коли вони пам’ятають Бога, перебувають у тур’ї тоді, коли сплять.
Приклад істинної реалізації
Був випадок із Сон Чоль Синимом — знаменитим майстром дзен у Кореї, коли до нього прийшов один сімдесятирічний старий, який сам усе життя медитував. Він сам навіть не хотів іти, оскільки вважав себе реалізованим, але його друзі наполягли на тому, щоб він поспілкувався із Сон Чоль Синимом. І коли Сон Чоль Синим вислухав його, він сказав: «Так, мабуть, ти здобув якийсь дорогоцінний стан своєю медитацією. Але скажи, чи зберігається він уві сні?» Той сказав: «Ні, під час сну я його втрачаю». Тоді Сон Чоль Синим узяв чайник і почав бити його по голові: «Що? І ти кажеш, що ти медитував? Іди й медитуй як слід!» І цей старий смиренно прийняв ці настанови, тому що зрозумів, що його реалізація ще не повна. Він ще десять років медитував, і тільки через десять років він реалізував цей стан. Йому знадобилося ще десять років старанних медитацій і старанного споглядання в русі, щоб тур’я проникла у сон зі сновидіннями.
Коли тур’я проникає у сон зі сновидіннями, це означає, що ми здатні живитися божественною милістю, коли спимо. Це означає, що поросячого сну більше немає. Як кажуть: «Поросята об’їдаються понад усяку міру, а потім дрімають». Це й називається поросячий сон. Але тепер це вже йогічний сон. «Коли всі люди сплять, йог не спить», — так говорить Крішна в «Бхагавад-гіті». Це означає, що ми здатні сприймати божественну милість і божественне світло у стані свапна. Це не лише бути усвідомленим, як наяву, у буденній свідомості, це справді бути усвідомленим і перебувати в нідідг’ясані. Просте усвідомлення мирської людини і перебування в нідідг’ясані — це різні речі. Тобто ми уві сні здатні бути в нідідг’ясані, медитувати на Брахмана.
Пробудження майя-каї
І коли тривалий час ми вирощуємо таку здатність, пробуджується наше друге тіло – майя-кайя, наше божественне ілюзорне тіло, тому що виховання свідомості тур’я уві сні зі сновидіннями перетворює образ нашої душі, форму нашого тонкого тіла, воно привносить туди світлоносність, чистоту, райдужне сяйво п’яти елементів, Брахма ахам бхаву та різні божественні якості. Майя-кайя – це тіло досконалої насолоди, це тонке променисте тіло, це просвітлений вираз ясності нашого розуму, його гри, вищої радості, коли розум пізнає блаженство від своїх можливостей, коли розум безперешкодно проявляє свої маніфестації у вигляді чистих візуалізацій, складів, божеств, різних просвітлених форм божеств та їхніх мандал.
Можливо, у стані неспання ми не зустрічаємося з дуже красивими зображеннями божеств, з дуже красивими образами, нам не знайомий такий вимір. Але щойно тур’я проникає в наше тонке тіло, для нас стає природним бачити себе в образі божества, бачити інших божеств, отримувати даршани божественних істот. Нам стає доступним цей шар, і ми бачимо, що сиддхи й божества завжди перебувають у своїх мандалах, вони завжди проявляють якусь активність, просто ми їх не бачили, а тепер ми їх помітили.
«Стався до свого тіла й органів чуття як до інструментів для набуття досвіду, а не як до самого себе. Думка «я є тіло» – омана, і шукач має уникати оман. «Я є ніщо, крім чистого Усвідомлення» – таке розуміння, якщо вдається його втримати, сприяє Звільненню і Просвітленню».
Осягнення високих таттв і джняна-кайя
«Я є ніщо, крім чистого Усвідомлення». Ось коли ми осягаємо порожнинну, порожню природу розуму поза будь-якими іменами й формами, ми осягаємо високі таттви, наприклад, пуруша-таттву. Усе це починається з пуруша-таттви, коли ми через наше тіло осягаємо щось більше, ніж наше тіло. Ми можемо осягати вищі таттви аж до майя-таттви (ментальне тіло), а потім проникати в ще вищі таттви (причинне тіло – карана-шаріра). І коли ми осягаємо високі таттви (п’яту, четверту, третю, другу), усе це є джняна-кайя.
Джняна-кайя означає осягнення порожнинної недвоїстої природи Абсолюту як чистої світлоносної свідомості. У процесі такого осягнення ми виявляємо своє внутрішнє світло і внутрішнє світло Бога, ми виявляємо п’ять первісних просторів (вйома-панчака). Навіть виявити один із цих просторів є великим досягненням.
Хто з нас думає про себе як про нескінченний спалах чистого Світла? Мало хто так думає. У Писаннях, наприклад, у «Шива-самхіті» ми могли читати: «Там виникне сяйний простір, подібний до десяти мільйонів місяців або десяти мільйонів сонць». Що там таке пишуть? Ми ніколи не мали такого досвіду. Але коли ми отримуємо такий досвід, ми виявляємо, що наша свідомість здатна світитися, дуже яскраво світитися, просто сяяти. І для цього не потрібно робити нічого особливого, крім як очистити своє серце і сприйняття. Наша свідомість здатна бути величезним сяйним простором. І виявляється, що це наша істинна сутність, а вже цей сяйний простір якось упаковується в розум, его, пам’ять, тіло й починає діяти.
Тому, коли ми проникаємо у високі таттви й виявляємо, що це – наша природна природа, ми перестаємо шукати, перестаємо цікавитися, нам це вже не цікаво, тому що ми розуміємо: що б ми не дізналися, воно буде нижчим за цей простір Світла. Будь-яке знання, оформлене в слова, знаки й образи, уже не котируватиметься порівняно з цим переживанням. Ось звідси й виникає пурнатва (цілісність, повнота). Ми вже нічого не шукаємо, ми перебуваємо у стані набутого знання, хоч воно ще не глибоке і його потрібно підтримувати. Тому святі не читають книг для себе, їм не треба вивчати з книг те, що можна осягнути безпосередньо з цього стану Світла. Саме це Світло є Джерелом усіх знань, із нього вийшли Веди, Упанішади, Тантри, образи Богів, звуки мантр, бхаджани, усі одкровення, усі великі Вчення й філософії, сампрадаї. Вони саме з нього вийшли. Усе це називається джняна-кайя – божественне тіло мудрості.
Проникнення в джняна-каю означає, що тур’я проникла в сон без сновидінь, що ми здатні навіть уві сні без сновидінь сприймати реальність такою, якою вона є. Це дуже блаженний стан, тому його ще називають анандамайя-коша. Анандамайя-коша – це джняна-кая невисокого рівня. Істинна джняна-кая (тіло мудрості) – це те, що за межами анандамайя-коші, це Атман і переживання Брахмана, переживання першої та другої таттви (вищих таттв), а також Парама-таттви – того, що за межами всіх таттв, невимовне й незбагненне.
«Доки не зрозумієш, що ти є Свідомість, вільна від народження, старості й смерті, ти стогнатимеш: «на жаль, я вмираю» або «о горе мені, моє становище безвихідне!» Такими думками невігластво лише зміцнюється. Звільни свій ум від нечистих думок і понять. Залишайся самим собою без таких понять».
Залишатися самим собою – це і є сахаджа, наш власний природжений вимір. Це ще називають свабхава – самосутність, те, що становить нашу внутрішню природу. Її властивість – сватантрія (початкова свобода).
«Зайнятий різними справами, перебувай у стані рівноваги й прав своїм царством у мирі та щасті».
Єдиний смак і свабхавіка-кая
Коли пережито різні стани тур’ї (різні виміри), що має зробити йог? Він має повернутися до стану бадьорості. Він має, перебуваючи у стані рівноваги, триматися Брахмана. Це називається нідидг’ясана під час перебування у стані бадьорості. А коли він засинає, його переживання тур’ї має бездоганно проявитися спочатку уві сні зі сновидіннями, а потім уві сні без сновидінь. І тоді, якщо він живе таким чином тривалий час, він виявляє наступне тіло. Це, звісно, умовне тіло, можна сказати, форма існування, але ця форма теж називається «кая» або «деха». Це свабхавіка-кая. Ще це тіло називають ваджра-деха (алмазне тіло). Це стан сутності, це досвід нероздільної єдності всіх трьох попередніх тіл.
Тіло сиддха-кая – це досвід випромінювання просвітленої активності в повсякденному житті. Тіло майя-кая (ілюзорне тіло) – це досвід випромінювання радості й насолоди в тонкому світі. Тіло джняна-кая – це досвід мудрості, отримуваний за межами імен і форм. А свабхавіка-кая – це стан сутності, переживання чистого світла недвоїстості, яка об’єднує ці три тіла разом, коли бадьорість, сон зі сновидіннями й сон без сновидінь просякнуті тур’єю, коли всі вони зливаються з однією тур’єю. Тоді кажуть, що йогін досягає єдиного смаку. Єдиний смак означає, що бадьорість, сон зі сновидіннями й сон без сновидінь об’єднані в четвертому – у тур’ї. Усі вони є одне, більше немає різниці: бути наяву, бути уві сні зі сновидіннями, бути уві сні без сновидінь або бути в трансцендентному стані. Усе й завжди є трансцендентна свідомість.
Коли йогін переживає подібне, його називають дживанмукті – звільнений за життя. Важко описати подібне. Можна сказати, що така людина завжди перебуває в Богові, і вона сама є єдиною з Богом, здійснивши найвище саюдж’я-мукті. Вона здобула Шиватву (природу Шиви), вона здобула Шива-саюдж’ю, вона сама є джерелом усіх благословень.
Свідомість Ішвари і творення світів
«Свідомість розважається, створюючи видимість світів, а потім знову вбираючи їх у себе. Сила або енергія, яка прив’язує до цього світу, – це та сама сила й енергія, яка розчиняє створене та звільняє».
Яка ж свідомість розважається, створюючи різноманіття світів? Це не свідомість его, не свідомість особистості. Це свідомість Ішвари. І коли йогін реалізує в собі свабхавіка-каю, він усвідомлює свою тотожність з Ішварою, він готовий до того, щоб народитися як новий маленький Ішвара. Не Парам-Ішвара (великий Ішвара, який завжди один), а як маленький Брахма, готовий створити свій новий маленький Всесвіт. Він може бути розміром із наш, але за мірками Світобудови він усе одно буде маленьким. Він може бути дуже могутнім, як наш Брахма-Творець, але за мірками Парамешвари він усе одно маленький, тому що такі Брахми, Вішну й Шиви, як бульбашки з води, як порошинки в повітрі, виходять із тіла Парамешвари щомиті.
Бхагаван Шива Прабхакара сиддха йоги Шрі Гуру Брахмананда Авадхута кі – джей!
Шрі Гуру Свамі Вішнудеванада Гірі джі кі – джей!
