Коментар до тексту Гараба Дордже «Золоті письмена»
«У стані споглядання ці явища або феномени не стають нічим іншим, зустрічаються самі з собою, подібно до відображення обличчя в дзеркалі або двох людей з однієї країни, які випадково зустрілися на чужині. Зустрівшись, вони миттєво впізнають одне одного, у такий момент самоусвідомлення й відбувається самозвільнення».
Багато хто каже: «Я не розумію, що таке самозвільнення». Щоб прояснити це, можна навести такий приклад. Наприклад, гнів виникає сам по собі, а потім він сам минає, ми спеціально нічого для цього не робимо. Самозвільнення дуже нагадує цю ситуацію.
Ви стали монахами, щоб досягти просвітлення, приїхали до монастиря, щоб практикувати й навчатися. Тобто якась частина вашого ума вирішила практикувати просвітлення. Однак, коли ви ухвалювали таке рішення, вам було невтямки, що просвітлення вже притаманне вам, що вам не дадуть того, чим ви не володіли, коли приїдете до монастиря, а допоможуть розкрити те, що вже притаманне вам від початку. Зрозуміло, кожній живій істоті від початку притаманне просвітлення, однак не кожній живій істоті вдається його розкрити. Тобто ви приїхали до монастиря, уже принісши просвітлення у своєму серці.
Без цього просвітленого стану ви б не існували, не могли б жити, вас узагалі б не було, тому що цей просвітлений стан є самим коренем життя кожної живої істоти. По суті, окрім нього нічого немає. І в міру практики ми дедалі більше переконуємося в цьому, наш ум дедалі більше виплутується з різноманітних складнощів, до яких він прилип. Коли ум повністю виплутався, кажуть, що людина досягла просвітлення, але насправді вона відкрила те, що було притаманне їй завжди. Тобто тут немає прогресу, можна сказати, навпаки, тут є повернення. Однак на відносному рівні це бачиться як прогрес, оскільки наш ум став повністю витонченим і ясним, він відкрив у собі безмежне небо, набувши чистоти.
Мережа Індри та взаємозалежність усіх явищ
«Природний стан є дзеркалом усвідомлення, у якому відображаються всі феномени й явища, а тому самоусвідомлення існує завжди, всюди й за всіх обставин. Це подібно до великої мережі Індри, що складається з незліченних ланцюжків дзеркал, де кожне дзеркало відображає всі інші дзеркала. В індійській міфології йдеться, що божественний будівничий царя Богів Індри на ім’я Вішвакарман зробив таку дзеркальну мережу для небесного палацу, розташованого на вершині космічної гори Сумеру. У цій мережі, що називається Індраджала, усі речі та явища світу відображають усі інші речі та явища, згідно з дзогченом».
Тут ідеться про те, що всі речі нагадують містичну мережу Індри. Немає речей, які існують окремо, самі по собі. Наприклад, ми можемо думати, що зовнішні об’єкти були до нас або існуватимуть, коли нас уже не буде. У відносному сенсі це так, але це, звичайно, не зовсім так із глибшої точки зору, тому що кожен зовнішній об’єкт існує лише у взаємозв’язку з суб’єктом, який його сприймає. Лише процес взаємного сприйняття дозволяє суб’єктові сприймати видимий всесвіт, а видимий всесвіт існує лише завдяки сприйняттю його конкретним суб’єктом. Такий процес сприйняття називається «кармічне бачення».
Наприклад, існують зорі, планетні системи. Це здається чимось дуже величезним, таким, що довго існує. Проте це існує лише тому, що ми це сприймаємо. Навіть коли ми дивимося на найвіддаленішу зорю, вона існує тому, що в нас є свідомість. Вона є частиною нас самих, тобто ми спостерігаємо частину нашого віддаленого ума.
Кожен зовнішній об’єкт існує лише завдяки суб’єкту. Усі речі існують залежно. Наприклад, ми можемо сприймати божеств, тому що в нас є стан божественного всередині, або ми можемо сприймати пекло й демонічні стани, тому що такі стани теж є в нас усередині. Як такого немає пекла й немає божеств, оскільки все це є проявом єдиної основи.
Припустімо, якщо вам розповісти, як страждають істоти в пеклі, у вас виникне почуття страху або неприйняття, щось усередині відгукнеться на це. Але якщо ви перебуваєте в стані глибокого споглядання, то нічого такого не виникне. Була радість — з’явиться ще більше радості, можливо, додасться трохи грубішої гнівної енергії. Вас не вразять розповіді про жахливі страждання в пеклі, тому що ви зумієте все об’єднати й ввести в споглядання, це не здасться стражданням, а просто сприйматиметься як гра лютих енергій абсолютного духу.
Єдиний смак усіх явищ у стані споглядання
Коли людина перебуває в такому спогляданні, кажуть, що вона здобула розуміння фундаментальної основи. Усі явища для святого мають один смак, один стан, а не два, тобто небеса й пекла, сансара й нірвана, суб’єкт і об’єкт, внутрішнє й зовнішнє врівноважені. Таке врівноваження відбувається, коли ми постійно усвідомлюємо себе на дуже глибокому рівні, за межами думок, коли ми виявляємо внутрішню порожнинність і спустошуємо себе. Коли ми повністю стаємо порожніми всередині, то й зовні є лише одна порожнеча; коли ми наповнені всередині, то й зовні є дерева, чоловіки, жінки. Коли ми виявляємо всередині порожнинність, ми бачимо, що вона безсмертна, незнищенна, нічим не схоплена, і тоді ми бачимо цю незнищенну порожнинність і зовні також.
Коли наш розум зісковзує на грубіші шари свідомості, ця порожнинність настільки затьмарюється й втрачається, що здається, ніби її взагалі немає. Наприклад, звичайні люди думають, що її взагалі немає. Є навіть така приказка: «Якщо звичайній людині розповісти про дао, вона сміється». Тварини також не можуть здогадуватися про цю порожнинність, бо в них надто сильний наплив грубих енергій.
А як справи в ченця? Чи то так, чи то ні; іноді він відчуває порожнинність, але щойно він пропустив уважність, порожнинність відходить, тому знову настає наплив його думок і емоцій. Якщо чернець недосвідчений, він швидко з ними ототожнюється; якщо він досвідчений, такі речі його не збентежать, бо думки, емоції та будь-які грубі шари свідомості, не встигнувши виникнути, відразу ж розчиняються в цій порожнинності, вони немов невіддільні від неї. А в ще глибшого практика вони навіть не розчиняються в ній, а є грою самої порожнинності, її оздобою, її маніфестацією. Йому навіть немає потреби розчиняти, самоосвобождати, бо все вже від початку самоосвобождене. Що б не проявилося, так порожнеча зіграла, а тому немає ні прив’язаності, ні шкоди.
Клеші, думки, емоції, тобто всі грубі шари свідомості спалюють звичайних людей; у них відбувається витік енергії та захоплення свідомості. Святого, навпаки, такі прояви грубих шарів свідомості зовсім не спалюють, вони йому зовсім не шкодять, бо його порожнинна свідомість дуже сильна, вона подібна до величезного полум’я розміром із космос. А грубі шари свідомості, пов’язані з тілом і розумом, подібні до маленьких іскорок, вони виникають і відразу ж поглинаються.
Коли ж ми ще не виявили нашу порожнинність, навпаки, вона подібна до іскорок, бо світить зовсім трохи, і ми часто зісковзуємо на грубі шари свідомості. Що робить досвідчений практик? Він миттєво помічає такий момент зісковзування й відразу ж повертається, намагаючись утвердитися в цьому стані порожнинності. Для досвідченого практика немислимо зісковзнути з цього стану порожнинності, тобто для нього це ніби неможливо.
Іноді думки й грубі шари свідомості можуть проявлятися досить сильно, тому стан порожнинності практика-початківця піддається великим випробуванням. Іноді з цією метою Вчителі самі навмисно створювали особливі ситуації, щоб піддати великим випробуванням стан порожнинності учня. Якщо учень витримає таке випробування, то власний розум і якісь проявлені внутрішні карми більше не зачарують його. Наприклад, одного разу я дав завдання учням стрибнути в сніг і повзти в ньому. Деякі зробили це, не роздумуючи, за типом: сказали — зробив, як солдат. Деякі увійшли в усвідомленість і сприйняли це як практику; у деяких щось усередині проявилося, і внутрішні карми сказали їм зробити якось інакше. Це було гарною ілюстрацією того, як проявляються карми й порожнинність в учневі.
Розчинення внутрішнього світу в порожнинності
«Згідно з ануттара-тантрою, однак природний стан є єдиним станом, а конкретні пізнавальні акти множаться нескінченно. Це однаковою мірою стосується як зовнішніх явищ, так і думок, які людина розглядає як свій внутрішній світ, а також відчуттів і почуттів».
Поки ми не виявили цю фундаментальну порожнинність, у нас є внутрішній світ. Наприклад, ми можемо вести щоденник і записувати там: «Сьогодні двадцять друге жовтня. Учитель розповів це. Такий-то монах сказав мені те. Настрій у мене був такий-то». Практикуючий може викладати там щось найзаповітніше, наприклад свої мрії та плани. Тобто в нас є цей внутрішній світ, ми його плекаємо й пестимо, він нам здається чимось дорогим. Була одна учениця, яка вела такі щоденники, доки я не помітив. Я сказав їй: «Час рвати ці щоденники. Ти таким чином просто граєш зі своїм умом, сама собі розповідаєш казки».
Коли ви входите в первісну порожнинність, такі речі перестають мати для вас значення, рефлексія працює у вас зовсім по-іншому; вам більше нічого записувати й відкладати. Ви можете записувати, звісно, тільки це будуть не особисті враження, а якісь цитати з учень або опис технік і вправ, якщо ви їх не тримаєте в пам’яті. А більше немає для вас чогось дорогого чи цінного в умі, що ви могли б пестити й плекати. Такі заняття, як переглядання фотографій залишених у миру родичів, ведення щоденника і щось іще такого роду, перестають мати для вас узагалі будь-який сенс, коли ви виявляєте порожнинність.
Це не означає, що ви перестаєте відчувати любов до живих істот або втрачаєте співчуття, просто ви бачите первісне Джерело, споконвічну порожнинність, з якої виникають і родичі, і думки. Ви розумієте, що немає сенсу звертати увагу на окремі прояви, якщо можна одразу торкнутися Джерела. Ви більше ніколи не описуєте свої емоції, не аналізуєте свої думки, не ведете жодних щоденників. Ваша рефлексія дуже спрощується: її або зовсім немає, або вона стає утилітарною, прагматичною, тобто якщо ви й думаєте, то це приблизно такі думки: «Треба приготувати прасад, а потім виконати таке-то служіння. Треба зробити його таким-то чином». Ви також можете думати й дуже складно, однак це думання не стосуватиметься ваших внутрішніх станів, а буде викликане якоюсь конкретною причиною. Усередині у вас уже більше не буде жодного ментального аналізу, процесу й саморефлексії, а буде тільки порожнинність.
Порожнинність незбагненна для ума, вона за межами думок і настільки проста, що ум не в змозі її осягнути. У стані порожнинності ви весь час живете ніби в одному стані: для вас немає вчора чи завтра, для вас завжди сьогодні. Можна сказати, ви щоразу прокидаєтеся новим, але це завжди сьогоднішній день.
Є фантастичний фільм, який називається «День бабака». За сюжетом людина весь час прокидалася в один і той самий день, тому що щось сталося з часом. Вона не розуміла, що трапилося, багато разів намагалася щось змінити і зрештою дійшла до сильної депресії. Вона навіть кілька разів накладала на себе руки, але знову прокидалася, і для неї починався той самий день. Раптом вона зрозуміла, що їй треба просто прийняти цю реальність і радіти тому, що є. Тоді вона почала займатися творчістю, змінювати себе й повністю змінилася як людина. Вона ніби стала практикуючим.
Гнучкість йогіна та ілюзорне тіло
Коли ми відкриваємо споконвічну порожнинність, зникає будь-яке чіпляння за внутрішній світ. У нас більше немає особистого внутрішнього світу, тобто тіло, думки, спогади залишаються, однак до всього цього змінюється ставлення. Ми перестаємо вважати ці речі внутрішнім світом. Ми знаємо, що наш внутрішній світ настільки неосяжний і глибокий, що якісь емоційні уривки й ментальні блоки не можна вважати внутрішнім світом, усе це перестає для нас мати значення. Наш внутрішній світ неймовірно розширюється, тому ми перестаємо триматися за те, за що трималися раніше. У нас повністю зникає бажання якось утверджувати власне «я», почуття гордості, прив’язаності, фіксовані ідеї, якась однозначна точка зору на будь-що, наприклад «це так, а це так», або певні розумові переконання.
Це не означає, що ми взагалі не маємо жодних розумових опор чи переконань. Дещо в нас залишається, проте ми не надаємо цьому того значення, яке надавали раніше, ми знаємо, що всі вони ніби умовні, що за ними стоїть споконвічна порожнинність. І коли наші переконання та наш внутрішній світ зазнають будь-якого впливу, ми не відчуваємо жодних проблем, а вільно приймаємо цей вплив і дозволяємо йому поглинутися в первісній порожнинності. Ми знаємо, що порожнинність не залежить узагалі ні від чого: ні від яких би то не було переконань, ні від якого внутрішнього світу. Ми знаємо, що вона впорається з усім і виживе в будь-якій ситуації.
Ми стаємо по-справжньому відкритими світові. Йдеться не про мирське життя, не про те, що монах, досягнувши просвітлення, обзаводиться сім’єю, іде дивитися футбол по телевізору й пити пиво. Ми стаємо відкритими світові в тому сенсі, що відкриваємося будь-якому переживанню, поглиблюючи таким чином наш духовний прогрес. Ми більше нічого не боїмося, бо знаємо, що все це є споконвічна порожнинність, що вона завжди самодостатня, і ми її більше ніколи не втратимо.
Паралельно з цим відбувається повна зміна кармічного бачення, і монах, відкриваючись світові, відходить настільки далеко від свідомості звичайних людей, що це навіть важко уявити; у нього взагалі більше немає нічого спільного з буденним життям. Тому сіддхи, як правило, обирали усамітнені далекі місця. Відомо, що безсмертні не живуть серед людей. Махасіддхи мають дуже мало контактів, а великі святі допускають до себе дуже обмежений контингент людей, бо вони дуже сильно віддаляються від кармічного бачення.
Наприклад, в Індії був один святий, якому було сто сімдесят років. Він розповідав, що одного разу в Гімалаях забрів дуже далеко й зустрів старого, який вийшов пити воду з Ганги. Коли він заговорив із цим старим, той почав відповідати чистою санскритською, тобто давньою формою санскриту, а іншої мови він навіть і не знав. Як з’ясувалося, цей старий живе вже п’ять тисяч років, він веде дуже усамітнений, замкнений спосіб життя і дуже рідко спускається з гір.
Той, хто відкриває свою порожнинність, через деякий час повністю змінює своє кармічне бачення, його внутрішній світ більше нічим не наповнений, окрім цієї внутрішньої порожнинності. А як він живе? Його внутрішня порожнинність розкриває різні канали й творчо проявляється через його розум і тіло, але його внутрішній світ ніби повністю зливається з цією порожнинністю. У нього немає якогось особистого фіксованого внутрішнього світу; він може створювати внутрішній світ із порожнечі за своїм бажанням, може створити його одним чи іншим, але якогось власного внутрішнього світика в нього немає. У нього є неосяжна бездонна порожнинність, яка може створити будь-яку модель внутрішнього світу залежно від ситуації.
Такий йогін стає дуже гнучким. Йому немає за що чіплятися, він може адекватно відгукуватися на будь-яку ситуацію й формувати свій внутрішній світ відповідно до неї. Припустімо, ми іноді бачимо, що хтось узагалі не вписується в колектив або вписується, але з труднощами. Це відбувається тому, що його внутрішній світ може відрізнятися від внутрішнього світу інших. І тоді йому треба знову й знову перечитувати правила, а стражу дхарми погрожувати йому пальцем. Просто в нього є внутрішній світ, на який він звертає багато уваги, але цей внутрішній світ може не входити в резонанс із тим світом, у якому він живе. А коли він виходить за пожертвами, у нього може відбуватися невідповідність із тими, з ким він спілкується.
Але коли йогін набуває споконвічної порожнинності, він стає дуже гнучким. Що таке гнучкість? Це здатність миттєво, за частки секунди, перебудовувати свій внутрішній світ відповідно до навколишньої обстановки. Порожнеча відгукується на ситуацію, миттєво її оцінює, дає команду нижчим шарам менталу, розуму, астрального тіла і відповідно до цього вибудовує внутрішній світ. Тобто людина, по суті, стає ілюзорним тілом ще за життя. Якщо потрібне певне тіло — вона його проєктує; а якщо не потрібне — це тіло ніби втягується в порожнинність і зникає. Якщо потрібно зобразити інше тіло, то порожнеча відгукується, дає команду розуму й емоціям, і тоді з’являється інше тіло.
Самозвільнення через пильну увагу
Таким чином, йогін більше не живе, спираючись на якісь фіксовані дані, а грає, тобто він відгукується на різноманіття речей у цьому світі, але його власний стан повністю прозорий, нічим не схоплений, порожнинний. Тому кажуть, що такий йогін подібний до порожнистого бамбука, у якому грає вітер усвідомлення. Коли він повністю адекватний, його життя стає танцем, піснею, чимось божественним, він завжди влучає в ціль, ніколи не промахується, він у будь-якій ситуації живе в досконалому й гармонійному стані.
«Так, наприклад, почуття гніву зникає або самозвільняється у ту саму мить, коли нам вдається розпізнати його як гнів, уся його енергія негайно випаровується. Цей метод має назву «Самозвільнення через виявлення пильною увагою».
Перший ступінь самозвільнення — це виявлення за допомогою пильної уваги. Поки ми не відкрили цю порожнечність, нам не обійтися без зусилля, хоч і йдеться про подолання зусилля. Але відкинути зусилля можна лише тоді, коли ти натренований у пильній уважності, і без невеликого зусилля не обійтися. Пильна уважність породжується завдяки практиці методу. Часто уважність втрачається, тому що ми не приділяємо методу належної уваги. Вважається, що в ідеалі метод має практикуватися щільним строєм. «Щільний стрій» — це стиль практики, коли метод застосовується секунда за секундою, тобто без проміжку.
Наводиться такий приклад: коли в’яжуть светр, то одна петелька йде за іншою, якщо пропустити хоча б одну — буде проріха. Так само в методі застосовується щільність, коли ми на кожному кроці застосовуємо практику методу, наприклад уважність до тіла або атма-вічару. Неважливо, що ви практикуєте, але лише за умови щільного застосування методу ви отримаєте оголену пильну уважність.
Коли така уважність здобута, то про самозвільнення навіть немає потреби питати; воно виникає саме по собі завдяки такій оголеній пильній уважності. Усі збентеження ума відбуваються тому, що такої уважності немає, тобто вона втрачається, забувається через розсіяність. Наприклад, людина може прийти і, пригнічено зітхаючи, запитати: «Гуру, я прослухав стільки лекцій! То чому ж я ще не розкрив цього стану?» На це я відповідаю так: «Ти все це просто даремно робиш. Повернися просто зараз в уважність, будь уважним до цих станів, до думок, які виникають, і до свого пригнічення. Просто щільно продовжуй застосовувати метод і не зітхай. І тоді ти побачиш, що ці думки за дві секунди розсіються. Тобі треба просто перейти на тривалу практику методу». З часом ми розуміємо це, і тоді дізнаємося секрет самозвільнення.
Зустріч сина зі світлом матері
«У пошуках матері, Джерела, знання зустрічає матір, тобто бачення самозвільняється самим баченням, подібно до того, як розтоплюване масло розчиняється в маслі. У пошуках джерела світла, що породило це первинне усвідомлення або бачення явищ, знання безпосередньо зустрічається зі своєю матір’ю, яка є початковим станом ясного світла, основи».
Під матір’ю мають на увазі споконвічну порожнечність — праджняну, сахадж’ю — це синоніми. Під сином мають на увазі вторинну порожнечність, яка виникає в нашій свідомості. Це наша свідомість, коли вона відображає споконвічну порожнечність, у ній виникає стан просвітленості. Зрештою, і споконвічна порожнечність, і порожнечність, яка виникла в нашій свідомості, об’єднуються. Тоді кажуть, що світло сина зустрічається зі світлом матері. Син і мати — це також умовні дуалістичні поняття, які використовують лише для роз’яснення. Насправді порожнечність одна.
Однак існує споконвічна порожнечність і порожнечність, яка виникає в нашому умі в момент просвітлення або в момент практики. Вважається, що вторинна порожнечність подібна до сина, народженого матір’ю. Вона відображена в нашому стані ума, тому умовно кажуть, що знання зустрічає матір.
Для того щоб ми постійно зустрічалися з цією порожнечністю і зміцнилися в ній, необхідна безперервна пильна увага, яка вичерпує захопленість внутрішнім світом. Коли замість внутрішнього світу в нас оголюється порожнечність, тоді всі чіпляння і прив’язаності відходять, тоді ми справді по-справжньому стаємо порожнечними.
