Коментар до тексту «Історія про Шанкарачар'ю»
Оскільки сьогодні бхаджан присвячений Шанкарі, то ми почнемо з історії про Шанкару.
Текст Георга Ферштайна «Енциклопедія йоги»:
«У «Шанкара-діґ-віджаї» («Сутність завоювання світу Шанкарою») Мадхви, життєписі Шанкари, великого вчителя недвоїстої веданти, що датується чотирнадцятим століттям, викладена інша дивовижна історія.
Одного разу, як свідчить переказ, до шанованого Шанкари наблизився жорстокосердий капалін, прославляючи його як істинного подвижника, що пізнав «Я», і просячи про милість».
Капалін тут — це чорний тантричний маг із секти капалінів.
«Шанкара слухав його всім серцем, але з цілковитою безпристрасністю. Капалін пояснив, що вже сотні років віддається крайнощам аскези, аби заслужити милість Шиви. Він бажає вознестися до небесної обителі Шиви у фізичному тілі, і Шива пообіцяв виконати його бажання, якщо він принесе йому царську голову або голову всевідаючого мудреця. Не зумівши здобути царську голову, капалін тепер просить голову Шанкари. Той правильно оцінив великого подвижника, адже Шанкара без вагань погодився. Вони домовилися про час і місце, де мала відбутися угода, потай від учнів Шанкари, які, природно, спробували б перешкодити його обезголовленню. У призначену годину Шанкара занурився в стан безобразного екстазу (нірвікальпа-самадхі), спокійно очікуючи, як меч пройде по його шиї.
Капалін наблизився до нього з очима, що шалено оберталися під впливом алкоголю. Він підняв свій тризуб, готуючись відрубати голову Шанкарі. У цю мить Падмапада, один із головних учнів Шанкари, побачив своїм третім (ментальним) оком те, що ось-ось мало статися. Він звернувся до свого обраного божества, Нарасімхи — втілення бога Вішну в образі людини-лева. Тієї ж миті вірний учень набув лев’ячого образу бога, злетів угору й опинився в тому самому місці. Щойно капалін почав опускати свій тризуб, Падмапада стрибнув на нього й розірвав йому груди».
Інакше кажучи, учень Шанкари, Падмапада, проявив сіддхи ілюзорного тіла. Перетворившись на гнівне божество, він відправив своє ілюзорне тіло на допомогу Шанкарі.
«Шанкара повернувся до свого звичайного стану свідомості й, побачивши перед собою розтерзане тіло капаліна та залитий кров’ю образ Нарасімхи, попросив бога позбутися свого страхітливого вигляду й явити милостивий лик. Після цього Падмапада набув своєї звичайної свідомості та форми й одразу простерся біля ніг свого вчителя».
Шанкара як цілковито просвітлена істота
Отже, Шанкара постав тут як цілковито просвітлена істота, вільна від усіх обмежень. Він був настільки вільний від обмежень, що навіть погодився пожертвувати свою голову якомусь божевільному чорному магу заради допомоги йому у звільненні.
Коли ми звертаємося до таких цілковито просвітлених махасіддхів, наприклад під час бхаджан-мандали, ми висловлюємо їм шану, потім закликаємо їх, налаштовуємося на їхню низхідну силу й зрештою єднаємося з ними у стані недвоїстості. Це означає, що ми міркуємо приблизно так: «Шанкаро, ти тепер перебуваєш за межами сансари, по той бік життя і смерті, часу та простору. Ти цілковито вільний, а я все ще тут, у мене багато обмежень. Будь ласка, зверни на мене увагу й даруй мені трохи своєї духовної сили». Приблизно таким є сенс нашого звернення під час бхаджану споглядання.
Якщо ми медитуємо з глибоким станом свідомості, то, звісно, така відповідна низхідна сила активізує мудрість святих. Чому не можна сказати, що Шанкара й без нашого звернення міг би допомагати нам? Святі завжди випромінюють свою духовну силу, але ми повинні відкритися їй, щоб її активізувати. Це подібно до того, як сонце завжди світить, але ми не маємо можливості отримати сонячне світло, доки перебуваємо в кімнаті. Ми повинні вийти надвір і підставити себе сонячним променям. Тобто ми повинні проявити активність, щоб сонячні промені потрапили на нас, а якщо ми не проявляємо такої активності, промені пройдуть повз.
Так само під час бхаджана прикликання ми виявляємо подібну активність, активізуємо мудрість святих, звертаючись до них із таким проханням і прикликанням. Хтось може сказати: «Ми звертаємося. Але ж не можна сказати, що Шанкара являється сюди». Однак насправді духовна допомога шактіпатхи не пов’язана з матеріальним рівнем. Вона пов’язана з тонким духовним рівнем. І якщо ви маєте глибоку Гуру-йогу, то ви неодмінно перебуваєте в лінії передачі сиддхів і отримуєте таке благословення. Для цього ваша Гуру-йога має бути справжньою. Ви завжди повинні перебувати в цій присутності, у передачі, адже Гуру-йога — це безпосередня присутність, невідмінна від гуру.
Визнання обмежень як основа духовного шляху
У всіх нас є обмеження, наприклад клеші та двоїсті уявлення. Заперечувати той факт, що ми маємо обмеження, несерйозно, інакше нам не було б потреби перебувати тут, натомість ми могли б, наприклад, танцювати на небесах або поширювати свої ілюзорні форми у світі богів. Але ми практикуємо, тому що нам є з чим працювати: очищати ум, тонкі тіла, прани, тонкі двоїсті уявлення в каузальному тілі тощо. Ми стаємо на духовний шлях, виходячи з тієї проблематики, що маємо обмеження і нам потрібно серйозно з ними працювати. Ба більше, ми розуміємо, що усунути всі обмеження за одне життя, можливо, дано не кожному.
Один учитель казав так: «Якщо ти думаєш, що в тебе немає обмежень, ущипни себе. Ти відчуєш, що твоє тіло все ще з плоті й крові, а це означає, що тобі цілком є над чим працювати і що очищати».
Шлях чернецтва — це безперервне очищення себе, яке триває роками, з ранку до вечора, доки не відбудеться справжня трансформація. І коли ми розуміємо цей принцип, приходить усвідомлення того, що саме ми, а не гуру, маємо бути зацікавлені в тому, щоб змінювати себе, трансформуватися, усувати обмеження зі своєї свідомості й тонких тіл. Ці обмеження — це різні види карми, накопичені в тонких тілах. І було б наївно вважати, що, переживши якийсь невеликий досвід, ми вже є істотою без обмежень, яка вже повністю вільна від сансари. Це, звісно ж, не так.
Яким чином ми можемо позбуватися обмежень? Лише в тому разі, якщо вміємо визнавати свої помилки, очищати ум, каятися, змінювати неправильну точку зору, змінювати неправильну позицію тощо. Якщо у вас немає такої здатності, у вас немає навіть шансу на трансформацію, оскільки ви самі закриваєте собі цей шлях. А справжній практик завжди розуміє це й намагається очистити свою свідомість, якщо вона ще тримається за якісь обмеження. Справжній практик сам зацікавлений у тому, щоб звільнитися від таких обмежень.
Часто буває так, що практикуючий мирянин, послушник або монах-початківець дуже старанний і ретельний у якихось речах. Але через деякий час він стає недбалим і навіть самовдоволеним (мовляв, «плавали, знаємо, усе нормально»). Це небезпечна тенденція для чернецтва. Найгірше — відчути себе таким «знавцем». Саме така поверхова бравада й самозаспокоєння — це явна ознака того, як тонкий мара «син небожителя» починає проникати у свідомість йогіна.
Небажані якості (анартхи) на духовному шляху
Такий стан називається анартха (небажана якість). Тобто з роками практики в душі йогіна ростуть не лише плоди, духовні троянди, а й бур’яни, тобто небажані якості (анартхи). І досвідчений практик завжди пильно вдивляється у свою душу, щоб викорінювати такі анартхи, оскільки вони йому зовсім не потрібні.
Які існують небажані якості?
Перша небажана якість – це клеші, тобто затьмарення, сильні афекти, емоції. Якщо у вас є якісь сильні емоції, вас щось дратує, викликає гнів – усе це клеші, це прояв ваших затьмарень. Якщо хочете оцінити рівень своєї реалізації, перевірте, чи є у вас такі сильні емоції, що вибивають із рівноваги, або ж ви реалізували єдиний «смак», коли, наприклад, хтось плює вам в обличчя, а у вас усередині нічого навіть не ворухнулося, і ви з великою радістю у відповідь на це кажете: «Ом Намах Шівая». Якщо у вас є такий єдиний «смак», це означає, що у вас немає затьмарень. Якщо ж ваші реакції інші, то цілком правомірно говорити, що ви перебуваєте у подвійності, у сансарному баченні. Ви не побачили лілу Бгаґавана, яку Він зіграв із вами. Перебуваючи в нечистому кармічному баченні, ви просто зумовлено відреагували на ситуацію, створили емоцію, яка стане причиною нової карми і, власне, нового втілення. Хочемо ми це визнавати чи ні, але це факт. Тобто клеша – це таке затьмарення або потьмарення свідомості, коли ми втрачаємо природний стан, наша усвідомленість знижується, ми діємо імпульсивно, емоційно. Часто це можна бачити у практиків-початківців.
Друга небажана якість – це анартха. Причому анартха – це така небажана для духовної практики якість, яка зростає з роками. Наприклад, людина практикує, а разом з усвідомленістю зростає якесь тонке самовдоволення, яке роками плекається, а потім перетворюється на монстра. Схильність критикувати й засуджувати інших, духовна гординя, зарозумілість, зневага, захопленість якимись станами – усе це різновиди духовних анартх, небажаних якостей. Практик спочатку не помічає анартху й дозволяє їй розростатися, і вона врешті-решт явно проявляється. А коли анартха проявляється, це вже потребує радикального перегляду своєї практики й глибокого очищення.
Крім клеш і анартх може виникати ще така проблема, як апарадха (образа), коли, наприклад, порушуються самаї, допускається нешанобливе ставлення до вчителя або вчення. Образа не означає, що ви якось словами ображаєте когось. Радше це нечисте сприйняття когось або чогось, пов’язаного з дгармою. Якщо таке нечисте сприйняття проявляється, це, звісно, недобре, оскільки воно також є перешкодою на шляху духовної реалізації.
Нарешті, ще одна проблема, з якою стикаються практики, – це авідья, тобто відхилення або пастки, у які потрапляє недосвідчений практик. Наприклад, людина не знає, що таке захопленість ясністю, і впадає в ясність, вважаючи це дуже важливим досвідом, але з погляду священних текстів і святих це неважливо, навпаки, це досвід, за який зовсім не варто триматися. Або практик занурюється в переживання порожнечі, але ігнорує здатність до об’єднання, створюючи тим самим передумови для переродження безформним сансарним богом (усі три світи, включно зі світом без форм, усе ж називаються сансарою, а не просвітленням у нірвані). Іншими словами, якщо практик не знає тонкощів учення або йому бракує ясності, щоб правильно сприйняти певні істини, виникають відхилення (авідья).
Отже, коли ми намагаємося звільнятися від обмежень, у нас постійно виникають то клеші, то анартхи, то апарадхи, то авідьї. І йогин має бути дуже пильним, особливо початківець (а початківців тут фактично дев’яносто відсотків). Він має бути подібним до досвідченого водія, який помічає все це в собі й намагається своєчасно цього позбуватися. Поки ви не утвердилися в єдиній самаї й принцип самозвільнення ще не до кінця зрозумілий, ці речі постійно спливатимуть, і ви не повинні дозволяти собі перебувати в такому благодушно-заспокоєному стані, тому що ваші вороги не дрімають і роблять свою справу. Якщо ви не будете пильними, вони неодмінно зіб’ють вас із духовного шляху. Я впевнено це стверджую, оскільки бачив дуже багато подібних прикладів. Справжній монах — це зовсім не безформна медуза, а духовний воїн, який живе в пильності від ранку до вечора, завжди тримаючи меч і щит напоготові.
Як проявляються приховані обмеження
Як можна зрозуміти, які обмеження є в нашій свідомості? Дуже просто. Нам здається, ніби ми не маємо обмежень, але якщо ми потрапляємо в якісь ситуації або нестандартні обставини, то відразу починають проявлятися якісь раніше приховані тенденції. Ситуація або обставини в цьому разі виступають у ролі вторинної причини. Клеші або анартхи (первинна причина), навіть якщо вони в нас є, у звичайній ситуації непомітні. Але якщо ми вступаємо в якісь складні взаємини, відчуваємо фізичний біль, стикаємося з руйнуванням наших фіксованих ідей, то клеші, що перебувають у латентному (прихованому) стані, відразу ж активізуються й починають давати негативні кармічні реакції. Той факт, що ми не бачимо, що в нас є обмеження, не означає, що ми їх справді не маємо. Просто ще не було вторинної причини (відповідної ситуації), яка дала б змогу цим обмеженням проявитися. Щойно з’являються вторинні причини, обмеження відразу ж починають проявлятися.
Наприклад, якби я сказав брахмачарині Галині: «Для твого навчання зараз дуже важливо вийти в центр залу й перед усіма заспівати та станцювати», вона, зрозуміло, відмовилася б, не змогла б цього зробити. А потім я попросив би зробити те саме якогось монаха, і він зміг би це зробити. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що в монаха цих обмежень немає. Можливо, у нього є інші приховані обмеження, і знадобиться інша вторинна причина, щоб їх виявити. А в Галини ці обмеження є, хоча до цього вона їх не бачила й навіть не підозрювала про їхнє існування. Вторинна причина у вигляді настанови гуру їх виявила.
Чому вона не змогла виконати настанову гуру? Тому що не змогла, перебуваючи в присутності, об’єднатися із ситуацією й не втратити при цьому усвідомленість. Якби вона почала це робити (співати й танцювати перед усіма), вона втратила б контроль, усвідомленість, похитнувся б її статус самої себе, її самоідентифікація з его (ахамкарою). Цей блок саме і є таким буферним механізмом, який підтримує цю будівлю ахамкари, хибного его. І щойно ти його торкаєшся, виникає протидія, тому що ахамкара дуже відчайдушно захищає себе, якщо, звісно, не вмикається тонша свідомість (канал буддхі), яка протидіє такому самозахисту ахамкари. Приблизно так діють наші обмеження. Це приклад того, як можна продемонструвати якісь наші обмеження, проявивши вторинні причини як каталізатор.
Роль гуру у виявленні обмежень
Завдання гуру саме й полягає у створенні таких вторинних причин і демонстрації учням наявних у них обмежень. Оскільки сам учень часто може не підозрювати про їхнє існування. І що далі ми просуваємося, то радикальнішими стають методи. Наприклад, сиддхи створювали дуже радикальні вторинні причини, щоб у процесі навчання зіштовхнути учнів віч-на-віч зі своїми обмеженнями. На високих щаблях навчання вимоги набагато вищі, ніж до учнів початкового рівня. Тобто практика єдиного «смаку» передбачає колосальне зіткнення зі своїми ілюзіями.
Наприклад, темний ретрит, коли нікуди подітися з темної кімнати, де є лише ти сам і твої видіння, або місця сили, де духам-володарям гір не скажеш щось, як управителеві: або ти його втихомириш, або він тебе втихомирить. Це дуже сильні практики в стилі сиддхів. Тут уже ніяк не викрутишся. Це шакті, яка входить у тебе. Є й інші способи проявити певні обмеження. Зрозуміло, що такі практики передбачають уже дуже зрілий рівень учня та його здатність брати на себе відповідальність. Якщо учень не здатний брати відповідальність за свою садхану, такі способи розкриття обмежень йому, звісно ж, не пропонуються.
Принцип самозвільнення як основа практики
Нам не потрібні якісь надзвичайні практики авадхутів. Набагато простіше практикувати в тих умовах, які є в нас зараз, і спостерігати за своїми емоціями, які внаслідок цього проявляються. Цілком зрозуміло: якщо вас долають емоції, ви не перебуваєте в природному стані з погляду вчення. Бути в природному стані — означає перебувати в щомиттєвій присутності, у Гуру-йозі, тому що гуру не захоплюється емоцією. Якщо ви свідомістю не синхронізовані з гуру, із сиддхами, з усіма святими, ви одразу ж впадаєте в побутову свідомість. І саме через те, що ми відволікаємося та впадаємо в побутову свідомість, починають діяти клеші й затьмарення.
Якщо нас долають емоції, то ми щодня накопичуємо карму, якщо не самозвільняємо їх. І якщо людину долають якісь емоції, я зазвичай кажу їй: «Будь ласка, не намагайтеся з'ясовувати причини, розв'язувати якісь проблеми — усе це марно. Просто спробуйте стати більш усвідомленими й породити ясність. Спробуйте зрозуміти принцип самозвільнення, щомиттєвої присутності просто зараз, і ви побачите, що все почне вирішуватися саме собою».
Але якщо учень не зрозумів принцип самозвільнення й щомиттєвої присутності, усе одно захоплений побутовою ситуацією, цілковито перебуваючи в подвійності, то він від самого початку запрограмований на те, щоб припускатися помилок, іти за клешами, створювати нову карму. І як ви гадаєте, чи зможе такий учень звільнитися в бардо? Звісно ж, він не зможе, тому що в бардо неодмінно проявиться якась ситуація, що викличе в нього емоції. Неважливо, якою буде ця ситуація. Наприклад, людина може побачити голодних духів, пекла, гнівних божеств, і вона неодмінно відреагує на це, якщо перебуває у подвійному стані свідомості. У неї виникнуть емоції, які створять сильне затьмарення, а свідомість і вся тонка енергія спрямуються слідом за цим затьмаренням у якийсь зі світів. Чому так відбувається? Тому що немає розуміння принципу самозвільнення.
У лайя-йозі принцип самозвільнення набагато важливіший за якісь техніки чи практики. Той, хто зрозумів принцип самозвільнення, є царем учення. І, навпаки, той, хто не зрозумів принципу самозвільнення, які б досвіди він не переживав, є звичайним дилетантом. Тому я завжди кажу учням: «Будь ласка, зрозумійте принцип самозвільнення. Будь ласка, опануйте цей принцип інтелектуально й на практиці. Від вас вимагається розуміння не якихось надприродних сил, нірвікальпа-самадхі, а саме принципу самозвільнення, тому що це наріжний камінь учення, без якого неможливо рухатися далі».
Відмінності між сутрою, тантрою та ануттара-тантрою
У сутрі дуже важливою є обітниця, тому що сутра пов'язана з тілом, а обітниця приймається на рівні тіла. У тантрі важливою є посвята. Вважається, що не можна виконувати якісь тантричні практики, якщо не отримано посвяти, тому що вони щонайменше не принесуть користі. Але в лайя-йозі та ануттара-тантрі головними є не обітниці й не посвяти, а пряме введення в розуміння, знання (джняну), синхронізація з умом учителя та всіх святих, здатність підтримувати щомиттєву присутність.
Ми практикуємо сутру, тантру й ануттара-тантру, яка в нас є домінуючою. Тому ключовим поняттям у нас є розуміння самозвільнення та пряме введення у знання. Це означає, що ваша реалізація має проявлятися у вмінні об'єднуватися із ситуаціями повсякденного життя. Вона має проявлятися як ясність, уважність, гнучкість, мудрість, уміння враховувати обставини, бути в гармонії з іншими та проявляти єдиний «смак» хоча б початкового рівня, тобто коли хоча б на рівні свідомості ви можете самозвільняти багато речей.
Ясність і подолання побутової свідомості
Що таке ясність? Це здатність перебувати в присутності й, виходячи з цієї присутності, враховувати вінаю, самаї, обставини, вчення, ієрархію та багато іншого. Тобто це здатність завжди бути адекватним і гармонійно взаємодіяти з іншими. Якщо ж у нас такої здатності немає, це означає, що нам бракує такої ясності, тому ми повинні звертати серйозну увагу на самозвільнення й викорінювати побутову свідомість.
Що таке побутова свідомість? Будь-яку свідомість, яка схоплюється за двоїсту реальність, можна віднести до побутової. Наприклад, мені розповіли, що в ретриті одна практикуюча попросила іншого практикуючого посунути тукет, а він не захотів цього зробити, тому вони почали сваритися. Це наочна демонстрація побутової свідомості. Побутова свідомість — це така свідомість, за якої ми не здатні абстрагуватися від ситуації й подивитися на світ із космічної точки зору, очима Абсолюту, а спираємося на тілесну концепцію: «Я є це тіло. Кішка — це кішка, собака — це собака, людина — це людина». Тобто ми не можемо зайняти трансцендентну позицію й переживаємо емоції з приводу того, що відбувається. Фактично будь-які прояви емоцій переважно пов’язані з побутовою свідомістю. Монах повинен намагатися помічати в собі прояви побутової свідомості, і, якщо такі прояви є, він обов’язково повинен із цим працювати.
Для йогіна, який опанував принцип самозвільнення й перебуває в щомиттєвій присутності, неймовірно, щоб він схоплювався за побутову свідомість. Він інтегрований, об’єднується з усіма обставинами й цілком може займатися побутовими справами, проте дух його перебуває не в побутовій, а в абсолютній свідомості. Тому в нього ніколи немає проблем, він дуже легкий.
Потенційність і вторинні причини
Отже, як ми з’ясували, у нас є безліч різних обмежень, і ми, використовуючи метод самозвільнення, повинні працювати з цими обмеженнями. Коли ми вивчаємо самозвільнення, вчення про первісну досконалість або нашу потенційність, це не означає, що ми відразу стаємо досконалими, що в нас немає обмежень. Радше це означає, що ми працюємо з обмеженнями методами, які відрізняються від методів сутри й тантри, а саме методами самозвільнення.
Є поняття «потенційність» (або потенціал) і «вторинна причина». Часто для позначення потенціалу використовують дзеркало. Наприклад, дзеркало може відображати різні речі, і воно має величезний потенціал. Тобто потенціал дзеркала відображати фактично безмежний. У маленькому дзеркалі можуть уміститися гора, ліс, величезне сонце й навіть зорі, що перебувають на відстані мільйонів світлових років, причому дзеркало не збільшиться в розмірах. Це приклад того, як ми можемо володіти безмежною потенційністю, перебуваючи в обмеженому тілі. Однак чи змогли б ми зрозуміти, що дзеркало має безмежний потенціал, якби не було відображень? Очевидно, що ні. Тобто в дзеркалі мали б виникнути відображення якихось величезних об’єктів, щоб ми могли зрозуміти його необмежену здатність відображати. І в цьому разі зорі або сонце є вторинною причиною, яка розкриває нескінченний потенціал дзеркала. Можна сказати, що коли ми з’являємося перед дзеркалом, наше зображення відразу ж виникає в дзеркалі. Наша поява була вторинною причиною, що показала здатність дзеркала відображати.
Так само й ми володіємо безмежним потенціалом. Божества, сиддхі, монастир, гуру, духовна практика є вторинними причинами, які дають змогу актуалізувати наш нескінченний потенціал. Тобто ми вже ним володіємо, але за певних вторинних причин наш безмежний потенціал може проявитися у вигляді повного звільнення, досягнення тонкого божественного тіла тощо. Наприклад, для прояву містичних видінь, мандал, божеств, самадхі, сиддхі необхідні вторинні причини. Припустімо, у вас є потенціал проявляти різні чисті видіння, але вторинною причиною будуть темний ретрит і поза для споглядання. Якщо вторинна причина не виникне, тобто ви не отримали передачу джйоті-йоги або не практикуєте в темному ретриті, то чисті видіння в принципі ніколи не виникнуть, а отже, з ними не можна працювати.
Коли ми закликаємо святих і сиддхів, це та сама вторинна причина, яка проявляє нашу пробудженість. Якщо такої вторинної причини немає, наш безмежний потенціал не може проявитися. Однак вторинною причиною не обов’язково має бути закликання сиддхів або божеств, які мають форму. Наприклад, санкальпи («Атма-вічара», «Світло», «Простір» та інші), перебування в оголеному усвідомленні та самозвільнення також є вторинною причиною, яка розкриває наш безмежний потенціал. Коли ми вміло використовуємо вторинні причини, обмеження в нашій свідомості зникають. Якщо ж ми їх не використовуємо, ці обмеження, звісно, залишаються.
