Коментар до тексту Шрі Рамана Махарші «Зібрання творів», глава шоста: «Знання найвищого Атмана».
У цій главі описується спосіб усвідомлення Атмана.
Коли ум у формі его, яке приймає тіло за Атман і блукає назовні, утримується всередині Серця, почуття «я в тілі», «я» відходить, і запитування «хто перебуває в тілі?», здійснюване спокійним умом, буде переживатися як «я є найвище Я». Це «я – Я» є не чим іншим, як Абсолютом, Атманом, розташованим у лотосі Серця, граді тіла, вмістилищі Бога.
Після цього слід залишатися спокійним, із переконанням, що Атман сяє як усе і, водночас, ніщо, всередині, зовні й усюди, будучи також і трансцендентальним Буттям. Такий стан відомий як медитація на Істину, виражена висловом «Шиво Хам», або «Я є Шива», і він також іменується четвертим станом.
Те, що перебуває навіть вище цього тонкого переживання, є Богом, який багатообразно іменується як стан по той бік четвертого, всюдисуще, найвище Буття, що сяє всередині як серцевина божественного полум’я і описане як те, що проявляється в концентрації та медитації як простір Серця, чиста Свідомість, Абсолют, що сяє в небі ума, блаженство, Атман і мудрість.
Слід думати тільки про Абсолют, слід вважати себе тільки Абсолютом, слід присвячувати всі свої дії тільки Абсолюту, слід бачити світ як Абсолют, слід вважати все абсолютним, доки й справді так не побачиш. Слід підкорити своє его Абсолюту, слід зробити його рабом Абсолюту, якщо ми хочемо реалізувати Абсолют. Слід усунути неочищений ум, який тяжіє до іншого бачення. Слід відсікти пов’язану з егоїзмом викривлену волю, яка змушує нас знову й знову приймати нові тіла. Слід відсікти чіпляння за цю викривлену волю і за власний егоїзм. Слід відкинути будь-які прив’язаності до чого-небудь, крім Абсолюту. Такий заповіт усіх святих.
Слід зрозуміти, що ти завжди був Абсолютом, що ти ні на мить не розлучався з Ним, навіть якщо у відносному вимірі мислиш категоріями простору й часу, уявляючи Абсолют як досягнення в майбутньому, а себе як того, хто відійшов від Абсолюту. У відносному вимірі це так, однак в абсолютному вимірі не було ні секунди, коли б ти відійшов від Абсолюту. Слід, визнаючи цей факт, постійно усвідомлювати себе тим, хто перебуває в Абсолюті. Слід поєднувати будь-які думки й дії, які ми виконуємо, з Абсолютом, змішуючи їх із повсякденним життям: їжею, роботою, особистим життям тощо. Не слід думати, що Абсолют переживається в ретриті й у медитації, а на кухні його немає, що він зникає, коли ви рубаєте дрова. Він переживається двадцять чотири години на добу. Слід змішувати перебування в Абсолюті з відносними діями, коли ви вивчаєте в Дхармі відносні речі, такі як техніки йоги, мантра, крії та сприятливі дії (поклони, бхаджани та інше). Тільки якщо ви пронизані цим позамежним диханням Абсолюту, можна сказати, що ви перебуваєте в правильному спогляданні, тому що споглядання – це не що інше, як перебування в абсолютному стані.
Спочатку ми думаємо, що споглядання належить до певного розряду розсудкової діяльності, потім ми розуміємо, що це за межами концепцій. Однак це все одно наш власний стан, так думати – це помилка. Слід розуміти це не як розсудкову діяльність, не як власний стан певного усвідомлення із зусиллям, а як абсолютний стан, який наш осягаючий ум схоплює силою своєї ясності, а потім віддається їй і поглинається.
Тривалою, безперервною і стійкою практикою медитації на Атмані як «Я є Найвище», завіса невідання в Серці й усі перешкоди, що з неї випливають, будуть усунені, даючи в результаті досконалу мудрість.
Усунення завіси невідання
Слід постійно розсіювати ці завіси невідання. Ми вступаємо на шлях звільнення, визнаючи наявність цих завіс. Завіса є, і це факт. В іншому разі ми б не відчували страждань, страху народжень і смерті. Отже, потрібно, залишивши все інше, зосередитися на усуненні цієї завіси. Доки завіса не усунена, неминучі перевтілення, отримання нових тіл, страждання, народження і смерті. Усе марно.
В одній сутрі написано так: «Могильний горбик усіх однаково прикриє: царя і боягуза, дурня і героя». Навіть якщо хтось займає дуже високе становище, розумний, має велике багатство, родинні зв’язки, гарне чи потворне тіло – усе це не має жодного значення. Питання в тому, чи усунули ми завісу, що пов’язує нас із поняттям «я є це тіло».
У «Сорока віршах до Аруначали» Шрі Рамана говорить так: «Ті, хто вважає, що «я є це тіло, яке виділяє випорожнення і складається з нечистот», подібні до свиней, які поїдають ці випорожнення». Поки ми не пізнали Абсолют, у нас сильна фіксація «я є це тіло». З пізнанням Абсолюту наша ідентифікація змінюється на іншу: «Я є нескінченне Буття, Усвідомлення, Блаженство. Я є велика світлоносна ясність Ума, розпростерта в усі боки. Я є безмежне Буття: праворуч, ліворуч, зверху, знизу».
Йогананда, спілкуючись зі своїми учнями, іноді глибоко входив у сахаджа-самадхі й казав: «Коли ти перебуваєш у тисячах тіл, ти забуваєш, у якому саме тілі ти перебуваєш».
Сахаджа-самадхі як найвищий стан
Стан йогіна, який перебуває в сахаджа-самадхі, невимовний. Саме сахаджа-самадхі є чудовим рівнем свідомості, доступним для святого, що практикує лайя-йогу. Савікальпа і нірвікальпа – лише щаблі для того, щоб досягти сахаджа-самадхі. У сахаджа-самадхі ми перебуваємо у стані стійкої єдності з Абсолютом, який не залежить від концентрації, медитації чи енергії кундаліні. Він не такий яскравий, як нірвікальпа, і він не заперечує світ, оскільки чуття працюють, тому сприйняття світу є. У ньому немає видінь і чогось такого, проте він має приголомшливу глибину. Він дозволяє вам досягти звільнення за одне життя, навіть якщо за життя ви не мали глибоких досвідів концентрації. Лише реалізувавши справжнє сахаджа-самадхі, можна сказати, що є самозвільнення.
У сутрах говориться, що людина, яка не реалізувала навіть першу дх’яну, але реалізувала природний стан у сахаджа-самадхі, швидше досягне звільнення, ніж йог, який може тривалий час зосереджувати ум у дх’янах, оскільки таке зосередження подібне до свідомості мирських богів і легко може прив’язати до одного з рівнів відносної реальності. Той, хто навіть не вміє концентруватися чи медитувати, але здобув сахаджа-самадхі, обов’язково досягне звільнення. Коли клітка його тіла буде розбита, Ясне Світло його власної свідомості об’єднається з великим Світлом так само, як масло вливається в масло, як вода входить у воду, як іскра об’єднується з полум’ям. Тому слід бажати лише сахаджа-самадхі, а інші види самадхі тимчасові, нестійкі й не є тим, що дає істинну реалізацію. Коли сахаджа-самадхі набуває сили й поєднується з пранами та елементами, воно стає саруба-самадхі – останнім принципом, який дає найвищу реалізацію в тілі.
Таке пізнання Реальності, що постійно перебуває в печері Серця, у храмі тіла, є справді усвідомленням Абсолюту, який притаманний усьому, оскільки Серце вміщує в собі все, що існує.
П’ятичленна формула
Є формула, згідно з якою ми практикуємо в лайя-йозі. Вона називається п’ятірна формула (панча-манана).
Вона говорить, що весь світ потрібно зводити до ума. Це перший крок до самозвільнення. Коли ми наївно вважаємо, що світ відокремлений від нашої свідомості, ми цього не розуміємо, ми схоплені демоном суб’єкт-об’єктних відносин. Перше, що потрібно зробити, щоб убити цього демона, – навчитися все зводити до ума.
Другий крок – це сам ум зводити до порожнечі.
Третій крок – порожнечу зводити до Ясного Світла.
Четвертий крок – Ясне Світло зводити до недвоїстості.
П’ятий крок – недвоїстість прямо представляти великому блаженству.
Коли ви практикуєте таким чином сутру, тантру чи лайя-йогу, ви не помиляєтеся. Це унікальна квінтесенція вчення, яка показує правильний шлях досягнення, однак розшифрувати її може лише той, хто досяг.
Перший крок: зведення світу до ума
Що означає «все зводити до розуму»? Це означає шукати суб’єкта, шукати того, хто сприймає. Є два способи сприймати світ. Перший спосіб полягає в тому, що я можу бачити свічку і думати: «Це – свічка, а це – я, який її бачить». У цьому разі вектор моєї свідомості односпрямований у бік свічки. Другий спосіб полягає в тому, що я можу бачити свічку й водночас поставити собі запитання: «Хто її бачить, хто той, хто бачить?» Тобто я можу спробувати усвідомити джерело, звідки походить саме бачення. Тоді я виявлю, що око передає зображення на сітківку, сітківка передає сигнал зоровому нерву, а останній – у головний мозок. Головний мозок передає зображення астральному тілу, астральне тіло – манасу, а манас – буддхі (усвідомленню). Тоді я розумію, що зір – це чинник моєї власної свідомості. Те саме ми можемо зробити з нюхом, слухом та іншим. Таким чином усе, що ми сприймаємо, ми зводимо до «Я» або до розуму.
Якщо залишити філософію, це означає постійно концентруватися на почутті «Я» і на самоусвідомленні. Концентрація на почутті «Я» і самоусвідомлення, уважність до цього почуття «Я» – це одна з базових практик, яка відкриває присутність. Навіть якщо ви не отримували прямого введення, але старанно виконуєте атма-вічару, воно з вами станеться саме. З погляду цієї практики, це означає думати так: «Світ навколо – прояв моєї свідомості. Немає проблем зовні, є проблеми лише в моєму розумі, в мені. Якщо й треба щось змінювати, то тільки у своєму сприйнятті, у своєму усвідомленні».
Другий крок: зведення розуму до порожнечі
Наступний етап – розум зводити до порожнечі. Коли ми звикли таким чином розмірковувати й перебуваємо в певній усвідомленості «Я», підтримуючи уважність, тонкий шар усвідомленості, ми продовжуємо аналізувати, що таке «Я». Виконуючи махашанті, ми виявляємо, що «Я» порожнє саме по собі, у нього немає ні кореня, ні основи, ні фундаменту. Воно не має точки фіксації, воно розпростерте подібно до неба, воно є сама найбільша порожнеча. Не можна сказати, що там є якісь якості, об’єкти. Це називається «розум зводити до порожнечі». Нам необхідно переконатися, що розум у своїй основі є порожнечею, нам потрібно втратити віру в концепцію, у звуки, запахи, барви й у все інше, зрозумівши, що всі вони походять із порожнечі.
Якщо ви бачите божество, думаючи, що воно саме по собі, тобто окремо від порожнечі, то ви просто помиляєтеся. Якщо ви бачите Учителя як тіло або торкаєтеся його розуму, не розуміючи, що він говорить із порожнечі, виражаючи тільки її, то ви теж помиляєтеся. Тому ми все розпізнаємо як порожнечу. Багато хто трактує порожнечу в нігілістичному сенсі, однак ця порожнеча позитивна в тому сенсі, що вона перевершує будь-які матеріальні категорії. Проте це абсолютне щось, що є Джерелом усіх таттв і проявів.
Нарешті, коли ми пережили свій розум як порожнечу, наші ілюзії розсіюються, ми просто сміємося. Виявляється, що все те, що ми раніше вважали реальним, не існує. Не існує часу, простору, суб’єкта, об’єкта, гніву, жадібності, прив’язаності, любові й усього іншого. Все має одне джерело – порожнечу. П’ять елементів, пори року, зорі й планети – все походить із порожнечі.
Третій крок: зведення порожнечі до Ясного Світла
Коли ми далі аналізуємо цю порожнечу, то виявляємо, що вона є світлом. Не можна думати, що це якесь матеріальне світло, подібне до світла лампи чи яскравого світла світильника. Радше це світло виражає особливу ясність, пов’язану зі свідомістю. Коли ми вносимо свічку до кімнати, то все стає видимим яскраво і ясно. Тому сутність порожнечі є світлоносністю внаслідок того, що вона має якість ясності, коли все відкривається й усвідомлюється. Це називається «звести порожнечу до Ясного Світла». Що означає показати порожнечу Ясному Світлу? Це означає розкрити Ясне Світло в глибокій медитації.
Ці формули – це конкретні переживання в тілі, це не філософія, а радше фізіологія, тому що звільнення переживається в тілі й розумі. Воно не залежить від абстракцій філософів, а має конкретні переживання на відносному рівні.
Ми можемо розкрити різні рівні Ясного Світла. Святі кажуть, що існують найтонші рівні світла, які показують, розкрили ми їх максимально чи ні. Вважається, що повністю світло розкривається лише в момент смерті, у момент саруба-мукті, великого переходу, коли маленьке світло всередині нашого маленького «я» об’єднується з великим, і відбувається повна інтеграція. Також світло розкривається, коли вітри входять у сушумна-наді практикою усвідомлення або кундаліні-йоги. Або світло розкривається через йогу сновидінь і йогу сну. Нарешті, вищою практикою джьоті- і тарака-йоги розкриваються дуже глибокі рівні світла.
Вчення про Світло є вершками, езотеричною суттю лайя-йоги. Воно є тим, про що не говорять перед широкою публікою, воно є секретом реалізації за одне життя. Щоб практикувати цей секрет реалізації, ми маємо бути духовно підготовленими. Коли ми розкриваємо сутність нашої свідомості як світло, ми переживаємо різні феномени. Це називають «міжбрівним баченням» або баченням світла, що виходить із грудей. Разом зі світлом переживаються різні види простору. Це описано в «Адвайта-тарака-упанішаді». У нас ця садхана називається джьоті-йога.
Існують різні способи активізації проявів світла: темний ретрит або методи денної практики, коли ми дозволяємо розвинутися світловим видінням, медитуючи особливим чином. Ці світлові видіння мають чотири ступені: арамбха, гхата, парічайя, нішпатті. Коли ми переживаємо світло, ми об’єднуємо присутність із різними видіннями світла. Тоді виникають різні видіння, пов’язані з божествами, мандалами та янтрами. Так ми отримуємо результат, не практикуючи тантричні методи перетворення, трансформації. Без начитування мантр, без візуалізації ми отримуємо вищі переживання, характерні лише для йоги світла в лайя-йозі. Нарешті, працюючи з найтоншими рівнями світла, з їхньою єдністю порожнинності та цього світла, ми приходимо до вичерпання всіх видових явищ. Коли таке настає, у тілі йогіна відбувається розчинення елементів. І коли досягнуто певного рівня видінь, у момент смерті тіло розчиняється, не залишаючи після себе фізичних слідів. Таким чином відбувається повне досягнення реалізації, що називають тілом слави або пранава-деха.
Ви також чули про види світла в йозі сновидінь. Коли ми розкриваємо певні рівні світла (переважно говорять про чотири види світла), то ми являємо порожнечу Ясному Світлу. Це підтверджують тексти писання:
Мудрець блаженно перебуває в місті дев’яти брам, яким є тіло.
Четвертий і п’ятий кроки: недвоїстість і блаженство
Коли ми відкриваємо Ясне Світло, ми виявляємо в ньому справжню недвоїстість. Ми говоримо про досягнення недвоїстості, однак справжня, остаточна недвоїстість досягається з розкриттям цих видів світла. Доти, доки ці види світла не досягнуті, завжди існує тонка подвійність. Навіть якщо на поверхневому рівні ми думаємо, що перебуваємо в недвоїстому усвідомленні, тонка подвійність завжди залишається. Повна недвоїстість, згідно з настановами святих, досягається з розкриттям останніх видів світла. Тому формула «зводити світло до недвоїстості» досяжна для високопросунутих духовних практиків.
Парамахамса Йогананда одного разу пояснив своїм учням, як він бачить. Він сказав: «Ви нічого не бачите, ви навіть не розумієте, наскільки ви прекрасні! Усе складається зі Світла!»
Нарешті, коли недвоїстість розкрита й усвідомлена, наступний принцип – прямо показати недвоїстість блаженству. Це означає поєднати принцип світла і принцип недвоїстості з найглибиннішою енергією, розпізнати цю енергію як блаженство. Коли це розпізнається, настає справжня вища реалізація. Такою є п’ятичленна формула в практиці лайя-йоги.
Чи займаєтеся ви кріями, практикуєте махашанті або підтримання присутності, чи виконуєте кундаліні-йогу або йогу сновидінь, ці формули пронизують будь-який із видів йоги.
Тіло є храм, особисте «Я» є Абсолют. Якщо Він шанується як «Я є Найвищий», то настане звільнення.
Зазвичай у сутрі тіло вважається «мішком» із кісток і плоті, вмістилищем крові, слизу та інших нечистот. У тантрі тіло вважається проявом божественної енергії, а нечистоти розглядаються як його енергії, як щось чисте, коли все є чистим. У сутрі тіло заперечується, а свідомість звеличується. У тантрі і свідомість, і тіло божественні.
Підхід того, хто практикує сутру, такий: «Я – Брахман, але це тіло брудне, воно сповнене нечистот, тому потрібно забути про нього, відкинути його, повністю перебуваючи в істинній медитації». Забути про тіло – це означає не прив’язуватися до нього і взагалі не розглядати енергії, які всередині.
У тантрі принцип такий: «Моя свідомість божественна, але всередині мене, у тілі, також є божественні енергії. Це тіло є самим проявом божества». Якщо розкрити чисті енергії в тілі, то це девати. У тілі є боги, божества (девати). У верхніх частинах тіла (від пупка до голови) перебувають мирні девати, а внизу (від пупка до ніг) – гнівні. Усі ці енергії розкриваються як наді, чакри, канали й бінду.
Ануттара-тантра: недвоїстий підхід
Підхід ануттара-тантри такий: «Тіло є свідомість, а свідомість є тіло, немає жодної різниці. Девати, чисті й нечисті енергії – усе єдине, немає жодних ототожнень і жодних зв’язаностей. Просто перебувай у присутності без міркувань і оцінок, довір усе Абсолюту, і тоді все буде абсолютним, не залишиться навіть міліметра чогось зв’язаного. Не турбуйся спеціально про енергії, не розмірковуй, що це тіло божественне, а просто перебувай у присутності. День і ніч довіряй лише присутності».
Такими є три фундаментальні підходи, які слід розрізняти й не плутати, застосовуючи кожен із них у свій час.
«Дух, який носить тіло у формі п’яти оболонок, є печера; ця печера є лише Серце, трансцендентальне Буття, що перебуває там, є Господь Печери». Такий метод усвідомлення Абсолюту відомий як дхара-відья, або інтуїтивне пізнання Серця. Що ще можна сказати? Слід усвідомити Це прямим безпосереднім переживанням.
Самовіддача: розчинення егоїзму
Коли ми звикли бути усвідомленими й виконуємо самозвільнення, то наступний щабель – це самовіддача, розчинення егоїзму й відсікання чіплянь за «я». Ми вже занурені в цей стан. Лише подібне чіпляння не дає нам можливості такої самовіддачі. Коли ми відмовляємося від ідеї індивідуального існування й чіпляння за его, така самовіддача відбувається.
Що означає виконати самовіддачу? Це коли хибне его стає рабом абсолютного «Я», стає його маріонеткою. У такого йогіна немає ні надії, ні страху, ні чіплянь. Він не практикує, практика сама з ним відбувається, тому що, коли «я» відкинуте, немає нічого, крім практики. Він не прагне реалізації, він просто купається в морі реалізації. Він не досягає, а досягнення падає, обрушується на нього. Він навіть не може промахнутися повз досягнення, це неможливо. Це подібно до того, що куди б ми не вказали, піднявши руку вгору, всюди буде небо. Коли ми усуваємо его, реалізація вливається в нас мегатоннами. Питання в тому, наскільки глибоко ми можемо усунути це его.
Часто багато вчителів прямого шляху спеціально нічому не навчали учнів. Вони не читали лекцій, не передавали техніки, а говорили так: «Просто залишайся тут». І якщо учень був достатньо сприйнятливий, він був поставлений перед фактом, коли ні його ум, ні його его не насолоджується. Він просто виконував якусь роботу, підтримував вогонь тощо. Спочатку він питав про якісь учення, техніки, практики, а вчитель відповідав йому: «Просто залишайся тут». Учень усе одно непокоївся, просив, а вчитель говорив: «Я дам тобі найпряміше вчення – просто залишайся тут». Тоді учень втрачав усяку надію, а разом із нею страх і чіпляння за себе. І раптово його починали вчити багаття, дерева, корови та інші речі, якщо він жив у лісі з учителем. Тоді через дванадцять років він приходить до вчителя й починає пояснювати йому, чого його навчило багаття, корови й дерева. Учитель говорив: «Ну що ж, тепер я повторю тобі те, чого вони тебе навчили». А навчили вони його брахма-відьї (знання Брахмана). Це відбувається тому, що его відсікається, а коли его відсікається, ми безперервно перебуваємо в стані трансцендентальної Реальності.
Основа самовіддачі: усвідомленість і милість
Самовіддача не терпить торгу: вона без вигоди, без планів, без надії, без бажання отримати щось взамін. Зрозуміло, самовіддача стоїть на фундаменті присутності усвідомленості. Самовіддача вища за самозвільнення, тому що самозвільнення веде до самовіддачі. Однак самовіддача має стояти на фундаменті усвідомленості. Багато релігій практикують самовіддачу, але доки немає усвідомленості, ця самовіддача не може бути повною, вона може бути навіть неправильною. Наприклад, якщо немає усвідомленості, немає ясності, то важко зрозуміти, чому потрібно виконувати самовіддачу. Можливо, її треба виконувати зображенню божества з каменю, або концепціям, або Вчителю, який перебуває в тілі. Коли ж усвідомленість розвинена, ми розуміємо, чому треба виконувати самовіддачу. Коли ум виявлено як нескінченний простір, як найвищий Абсолют, самовіддача без зусиль виконується цьому безмежному простору.
На цьому рівні практика перестає бути формальною, тобто вона не потребує форми й зусиль. Ви немов щосекунди розкриваєтеся й стрибаєте в цей простір, де б він не був, ви розпізнаєте його кожної секунди. Ви відчуваєте, ніби стоїте в центрі Всесвіту, що у вас зовсім немає опори під ногами. Усе, що ви можете, – безперервно стрибати в цей безмежний простір. Ви можете безперервно йому здаватися, капітулювати, віддаватися, ви можете передавати владу, повноваження цьому простору. Ви самі здаєтеся йому в полон, дозволяєте керувати вами й не втручаєтеся.
Коли йогін досягає цього рівня, кажуть, що його споглядання відбувається без зусиль. Його тіло може виконувати асани, робити те чи це, але тепер це, радше, як гра, немає жодного зусилля, а практика зосереджується лише навколо самовіддачі. Цей ступінь перебуває за межами логіки, його також називають «милість». Милість означає щось отримане просто так, що не було досягнуте зусиллями, не було зароблене. Це означає, що відкриття, злиття з цим простором не залежить від формального зусилля, не залежить узагалі ні від чого. Це милість, це те, що дається просто так.
Був один святий авадхута, який тривалий час практикував йогу. Він досяг високого ступеня реалізації, а потім почав проповідувати, що Бог існує без будь-чого взагалі: без ритуалів, без Дхарми, без ашрамів, що потрібно лише віддатися Йому. Місцевий цар, який сповідував інше вчення, розгнівався на цього йога й хотів стратити його. Він наказував розтоптати його слоном, залити йому в горло киплячу мідь, кидав його зі скелі в закутій скрині під воду, але йог завжди залишався живим. Зрештою цар втратив надію його вбити й прийняв у ньому Прихисток, ставши його учнем. Цей йог читав лише мантру «Ом Намах Шивайя», хоча насправді навіть мантра йому не була потрібна, тому що він виконував самовіддачу.
Коли ви виконуєте самовіддачу, це світло ненародженої Мудрості усвідомлення веде вас. Не ви тепер робите свою роботу, а Він усередині вас робить вашу роботу. Ви Йому лише передаєте повноваження. Питання в тому, щоб передати всі повноваження. Якщо ви передаєте лише частину повноважень, то Він може зробити лише частину роботи. Коли ви практикуєте так, то зникає поняття про медитацію, про того, хто медитує, і про зусилля. Тоді відбувається остаточний прорив, і настає самопізнавання.
Самопізнавання: відкриття істинної природи
Після самовіддачі настає самопізнавання, коли ви виявляєте: «Я не людина. У тілі я, звісно, схожий на людину, але насправді я є Брахман, Абсолют. Нічого не існувало, крім мене. Навіть смішно, що я вважав себе людиною. Я просто забувся, я подумав, що народився, і вважав себе кимось. Я подумав, що зумовлений тілом або часом. А я є Джерело всього Буття, сам Бог». Самопізнавання настає тоді, коли йогін відкриває, що немає нічого, крім нього, що все, що є, – це він сам. Але навіть коли таке переживаєш, Шрі Рамана радить у своєму тексті:
На рівні поведінки це слід приховувати. Якщо ж йогін не приховує цього, він може отримати перешкоди.
