Самовідданість як перепідпорядкування божественним силам і подолання его

Спочатку я висловлюю шану Древу Прихистку, лінії передачі, адіґуру Шрі Шанкарачар’ї, парамґуру Шрі Брахмананді, аваггуті Даттатреї як гуру всіх гуру. Висловлюючи шану, ми встановлюємо зв’язок; закликаючи, ми встановлюємо зв’язок; роблячи підношення, ми встановлюємо зв’язок; візуалізуючи, читаючи мантру, ми встановлюємо зв’язки через звук і форму. Усе життя садху — це встановлення зв’язку з Абсолютом і його чистими проявами.

Оскільки ми живемо в сансарі, божественні інспірації у світ сансари сходять із різними труднощами. Світ сансари — це зона нестійкого духовного зв’язку. Саме тому в людей стільки помилок, стільки невігластва, стільки страждань. Це зона нестійкого зв’язку, на відміну від божественних вимірів.

Світи богів можна порівняти зі стабільною зоною доброго прийому сигналу від божественного. У всіх дуже добре працює божественний зв’язок. Світ людей — це зона нестійкого прийому, а нижні виміри, такі як Патала-лока, — це зона повної відсутності зв’язку, там узагалі немає прийому духовних сигналів.

Оскільки ми живемо у світі, в якому духовний зв’язок із Богом, мудрістю, божественними істотами є нестійким, ми повинні постійно цей зв’язок відновлювати. Це як людина, яка перебуває в зоні поганого стільникового зв’язку: вона постійно крутить мобільний телефон — ловить, не ловить, ось тут ловить. Так само й садху постійно налаштовує себе на зв’язок із божественним Джерелом, доки це налаштування не встановиться і вже ніколи не втрачатися, доки цей зв’язок завдяки тапасу не змінить щось у нас, доки не очистить нас. І тоді, навіть живучи у сансарному світі, ми душею перестанемо жити в сансарі. Ми душею почнемо жити у світі святих, у божественному вимірі — Дева-локі, у вимірі, де цей зв’язок є стійким.

Самовіддача — це мистецтво зробити такий зв’язок безперервним і стійким. І щоб зробити цей зв’язок стійким, нам потрібно набути тотальної поглинутості Божественним і відкинути те, що заважає цій поглинутості, відкинути его з його прив’язаностями та ілюзіями й встановити зв’язок із Божественним. І тоді, навіть живучи в сансарі, ми будемо, подібно до богів, жити у божественному вимірі, тому що відкриємо цей божественний вимір усередині себе.

Настанови Шрі Рамани Махарші щодо самовіддачі — це та частина вчення лайя-йоги, яку ми називаємо прапапатті-йогою, що йде за мистецтвом самозвільнення. Принципово немає різниці між самозвільненням і самовіддачею, просто самовіддача — це глибинне самозвільнення. Спочатку ми навчилися звільнятися від думок, проникли в не-ум, у неконцептуальну свідомість, а потім виявляємо, що всередині нас є щось глибинне, що, незважаючи на те, що ми проникли в область за межами думок, не залишає і не покидає нас. І ось це глибинне — наш внутрішній механізм антахкарана, наше его — ахамкара і наша прив’язаність до нього.

І тоді ми приймаємо рішення, що наше звільнення себе за допомогою споглядання має стати глибшим. Воно має спиратися не на нашу особистість, не на наше мистецтво усвідомленості, не на нашу практику уважності, точніше, не лише на нашу — воно має спиратися на щось, що перевершує нас. Звичайно, не на щось, а на Бога, на абсолютне Джерело.

Ми підпорядковані законам Всесвіту

Шукач: Чи достатня сама по собі віддача для осягнення Атмана?

Махарші: Цілком достатня, щоб людина підпорядкувала себе. Віддача — це повернення до причини свого буття. Не обманюйте себе, уявляючи першопричиною якогось Бога поза вами. Ваше джерело всередині, віддайте себе йому. Це означає, що вам слід знайти джерело й зануритися в нього.

Отже, самовіддача — це перепідпорядкування. Це дуже важливий момент. Це перепідпорядкування, коли ми починаємо підкорятися іншим силам, а не тим, яким підкорялися раніше. Силам карми всередині себе ми перестаємо підкорятися. Усередині нас є сили, і ці сили мають над нами велику владу — це потрібно зрозуміти. Це не просто сили, це владні сили, вони контролюють нас. Наприклад, сила карми, сила его, сила богів, внутрішніх божеств, сила планет, сила розуму, сила органів чуття — індрій, сила мирських бажань. Ми підпорядковані цим силам, і нас навіть ніхто не запитує.

Ми народилися, і це даність: якщо ви народилися в Росії, то за замовчуванням ви всі підпорядковані владі Росії, Конституції Росії, законам Росії. Або ви народилися в цьому всесвіті — за замовчуванням ви всі підпорядковані законам цього всесвіту, саме цим законам, саме цього всесвіту. Плин часу, ритми, цикли зірок і планет, вимірність простору, метрика простору, топологія простору, закони фізики, елементарних частинок, квантової, ядерної фізики, закони біохімії тіла — ніхто нас не питає, і вже за замовчуванням ми підпорядковані всьому цьому.

Законам природи, п’ятьом таттвам, трьом гунам ми за замовчуванням підпорядковані. Можливо, існують інші всесвіти, які творять інші Брахми, — там не три гуни, а, наприклад, п’ять, і не п’ять елементів, а лише три, про них пише Васіштха. Там Брахма з’являється з елемента вогню або сходить з океану, там всесвіти влаштовані інакше і закони там інші.

Але ми живемо саме в цьому всесвіті, вписані саме в його закони і повністю їм підпорядковані. Ми підпорядковані всім цим законам, і вся ця зумовленість є владою, величезною владою, айшвар’я-шакті, над нами як над душею. І оскільки ми перебуваємо у владі всіх цих сил, енергій, законів, п’яти кош тіла, елементів тіла, у нас вбудовані три доші: вата, пітта, капха — куди ти подінешся? Як не крути, а твоє тіло складається з трьох дош, п’яти елементів: землі, води, вогню, повітря, простору. Ти не можеш витягнути їх із себе й викинути кудись, сказати: «А мені не потрібна доша капха чи вата» або «Мені не потрібен елемент вогню, він мені заважає». Ти їм підпорядкований, ти з них складаєшся.

Ми повністю підпорядковані всім цим силам і законам. Навіть якщо людина вважає себе великою, багатою, впливовою, важливою — усе це неважливо. Насамперед вона перебуває у владі, і ця влада звичайним людям невидима, нерозпізнавана. Але святим, мудрецям, садху вона повністю видима й розпізнавана завдяки вівеці.

Ми підпорядковані законам п’яти кош — оболонок. Ми не можемо сказати: «Мені не подобається маномая-коша, обійдуся без неї». Це неможливо, ви не можете витягнути її із себе. Ми з цього складаємося. Але святі говорять, що все одно є спосіб звільнитися від цієї влади, від цієї майї, від усієї цієї сансари. І цей спосіб — почати підпорядковуватися іншій, вищій владі. Тому що ця влада наче не від Бога, вона від майї, від ілюзії. Ця влада — гіпноз майї, гіпноз ілюзії над нами. Нам просто потрібно звільнятися від цього гіпнозу.

Тобто живі істоти загіпнотизовані кошами, загіпнотизовані матеріальним світом, органами чуття та об’єктами чуття, мирськими бажаннями, своїм розумом і его. Вони перебувають під впливом такого зачарування майї, чаклунства і міцно цим поглинуті.

Самовіддача означає, що на певному етапі наш розум прояснюється, ми починаємо все це розуміти й думаємо: «Як же я раніше був підпорядкований своєму розуму, своєму его, як же мої бажання панували наді мною. Я був рабом своїх думок, усі вони грабували мене, як розбійники». Це як неправедна влада грабує своїх жителів, не піклується про них, а податки з них бере й узагалі все забирає. Так і всередині нас або зовні ця майя — як неправедна влада, яка не дає нам жодного щастя, а лише страждання, забирає в нас усе — життєву силу, органи чуття, мудрість.

У нас з’являється мудрість, і ми думаємо: «О, тепер я служитиму великим властям, вищим властям, я не служитиму владі свого язика, владі своїх геніталій, я не служитиму владі своїх прив’язаностей, я не служитиму владі своїх розумових концепцій, я не служитиму владі свого егоїзму. Усе це призводить лише до розчарувань, лише до страждань. Я обираю вищі влади, ті, які дадуть мені справжній саттвічний стан і справжню мудрість. Я обираю Бога, Прихисток, святих мудреців, Дхарму — святу мудрість — і Атмана, що всередині».

І коли ми це розуміємо, у нас виникає бажання звільнитися від влади карми над нами й прийти до того, щоб вийти з кармічного виміру у вимір божественної милості та гри. Але коли ми ухвалюємо таке рішення — здійснити таке перепідпорядкування, виявляється, це непросто, тому що ці влади сансари міцно тримають нас, вони вчепилися в нас мертвою хваткою.

І ми хочемо здійснити це перепідпорядкування, але бачимо, що все чинить опір. Це так само, як коли якийсь народ хоче жити незалежно, а влада всіляко перешкоджає йому в цьому, бо багато втратить. Жадібність, егоїзм, гордість — як це вони без нас? Хто вони взагалі такі? Як вони самі житимуть? Так і всередині нас усі ці кармічні сили та планети говорять: «Як це він буде без нас, як він буде без нашої влади?» І гуни також, таттви, усі їхні нечисті прояви теж обурюються: «Як це він тут буде просвітленим, вільним, божественним, а ми навіщо? Як це він вийде з-під нашої карми, борги не віддасть?» І є сили, які протидіють духовному шляху.

Ми виявляємо, що, незважаючи на наше бажання перепідпорядкуватися, це виявляється дуже складно, і наших сил не вистачить. Сили, які нас утримують, набагато сильніші за нас. Планети, гуни, коші, природні елементи, стихії, час. Куди нам? Ми, люди, — ніщо порівняно з часом, хто ми такі, щоб суперничати з часом? Хто ми такі, щоб суперничати з п’ятьма елементами, із трьома гунами, із різними космічними таттвами? Людина — це дуже маленька істота, це порошинка, вона ніхто й ніщо перед цими великими енергіями. Вона повністю перебуває у владі цих енергій.

Тоді в нас виникає розчарування в его як у засобі визволення, і ми розуміємо, що через его не звільнитися. Як би ми не практикували, ми можемо трохи очистити себе, навіть трохи покращити себе, трохи підготувати, але якщо щось і може нас звільнити, то це щось, що перевершує гуни, перевершує елементи, перевершує час. І це лише Бог, лише Абсолют, лише Брахман. Це лише те, що саме є вільним, що володіє величезним потенціалом свободи, те, що володіє величезною силою влади. Те, що саме владне над гунами, таттвами й часом.

І тоді ми розуміємо: «Мені треба віддатися цьому господареві, мені треба покликати його й бути поруч із ним, мені треба бути до нього ближче, мені треба повністю на нього покластися, мені треба повністю йому довіритися. Це як якась слабка країна, вона не може протистояти агресії великої держави. Є країни з населенням 100 тисяч людей, а в їхній армії 10 людей, у поліції — 30 людей. І якщо на них нападе велика держава, одразу прийдуть 10 дивізій, то вони знають, що їм марно оборонятися, і шукають захисту у великих держав. Вони просять великі держави допомогти їм і захистити їх. Вони кажуть: «Ми покладаємося на вас, віддаємося вам».

Так само й усередині нас: коли ми розуміємо, що ці енергії владні над нами і ми не можемо їх приборкати, ми покладаємося на Бога, на Абсолют. Ми кличемо його, щоб він втрутився й узяв на себе цю місію. Але для того, щоб це сталося, ми й самі повинні щось робити. У міжнародній політиці є така практика: якщо країна сама не чинить опору чужій агресії, то навіть її держави-покровителі не поспішають втручатися, вводити війська. Але якщо вона активно бореться, каже: «Не віддамо своєї землі, стоятимемо до останнього», тоді міжнародні політики дивляться, слухають і кажуть: «Так, мабуть, треба їм допомогти». А якщо країна нічого не робить, вони також кажуть: «Ні, ми не будемо втручатися. Нам не потрібні ці проблеми».

Так само, якщо наша душа докладає величезних зусиль, то божественна милість теж сходить і втручається. Самовіддача — це коли ми докладаємо зусиль у відданості, у тому, щоб бути повністю порожніми.

Співвідношення особистої волі та божественної волі

Шукач: Кажуть, що людина повністю здобуває все, якщо знаходить притулок повністю й виключно в Богові, відкинувши все інше. Чи означає це, що треба тихо сидіти в якомусь місці й увесь час споглядати Бога, відкидаючи будь-які думки, зокрема й про їжу, необхідну для підтримання тіла? Чи означає це, що під час хвороби людині не потрібно думати про медитацію та лікування, а треба вірити виключно в провидіння? «Бгаґавад-Ґіта» говорить: «Людина, яка без жалю відкидає всі прагнення та вчинки, вільна від почуття “я” та “моє”, досягає миру». Тут мається на увазі відмова від усіх бажань. Тому чи повинні ми присвятити себе лише спогляданню Бога, а їжу та воду приймати, не просячи їх, а лише як прояв божественної милості? Чи нам слід докладати невеликих зусиль? Бгаґаван, поясніть, будь ласка, таємницю цієї самовіддачі, шаранаґаті.

Махарші: Повна самовіддача, безсумнівно, передбачає життя без будь-якої прив’язаності до думок. Але хіба це означає, що треба відкидати навіть думки про воду та їжу, необхідні для підтримання фізичного тіла? Він запитує: «Чи повинен я їсти лише ту їжу, яку отримаю як божественний промисел, а не як милостиню, чи мені слід докладати невеликих зусиль?» Гаразд. Припустімо, що ми повинні їсти лише те, що приходить саме собою, але навіть тоді хто їстиме? Припустімо, що хтось кладе нам їжу до рота, але ж її принаймні потрібно проковтнути. Хіба це не зусилля? Він запитує: «У разі хвороби я повинен приймати ліки чи маю зберігати спокій, залишивши всі турботи в руках Бога?»

У книзі Шанкари «Садхана Панчака» стверджується, що для лікування хвороби так званим голодом потрібно їсти їжу, отриману як милість. Але для цього людина принаймні повинна піти й попросити її. Якщо всі люди спокійно сядуть, заплющивши очі, кажучи, що їстимуть, коли їжа з’явиться сама собою, то як може продовжувати існувати цей світ? Отже, людина повинна приймати все, що приходить, таким, як воно є, відповідно до своїх традицій, але бути вільною від відчуття, що вона щось робить сама. Відчуття «я — діяч» є рабством, тому необхідно врахувати це й знайти метод, за допомогою якого можна його подолати, а не губитися в сумнівах — чи приймати ліки під час хвороби та їжу під час голоду.

Отже, питання полягає в тому, як співвідносяться особиста воля й самовіддача, твоя воля та воля божественна. Святі мудреці кажуть, що ти як особистість маєш право виявляти свою волю відповідно до місця, часу й обставин — деша, кала, патра (місце, час, обставини). Ти можеш робити різні речі, що відповідають цьому часу, місцю й обставинам, але ти не маєш права на плоди своєї праці. Ти повинен виявляти свою волю як підпорядковану, як служіння Абсолюту, як служіння Божественному.

Для нас це означає, що, докладаючи зусиль і роблячи що-небудь, ми повинні перебувати не в стані подвійності, а в стані недвоїстості. Ми повинні мати правильне бачення — дрішті; лише маючи правильне бачення, ми можемо перебувати в самовіддачі, і тоді можемо виявляти свою волю без кармічних наслідків.

Наслідки волі без бачення

Воля, що виявляється без бачення й споглядання, без самовіддачі та відданості Богові, неодмінно призводить до ототожнення. Ототожнення створює прив’язаності, поглинутість майєю та веде до нових кармічних результатів. Є таке прислів’я: «Батьків у наступному житті ми обираємо вже зараз, уже в цьому житті своїми діями». Тобто, докладаючи певних зусиль, мислячи в певному напрямку, якщо ми не споглядаємо й перебуваємо у подвійності, ми вже обираємо батьків для наступного життя. Ми обираємо собі тіло в наступному житті.

Але як не обирати собі батьків і тіло для наступного життя? Дехто вважає, що потрібно відмовитися від будь-чого й лише перебувати в медитативній свідомості. Але згідно з ученням це називається втратою дії в баченні, в усвідомленні. Рамана Махарші також критикує такий погляд. Він каже: ви не можете взагалі від усього відмовитися. Принаймні вам усе одно доведеться підносити ложку до рота, виявляти волю й докладати зусиль. Або вам доведеться десь орієнтуватися. Ви не можете відкинути свою особистість, зробити її цілковито безвольною, відмовитися від функцій особистості, перебувати в трансовому стані, не інтегруючись із явищами цього світу, не виконуючи певної місії, не використовуючи цю особистість.

Але її треба використовувати лише як інструмент, лише як служіння. І щойно ви приймаєте рішення використовувати її як інструмент заради служіння, ви здобуваєте право виявляти волю. Ця воля не приноситиме вам карма-бхалу — кармічні результати. Цією волею ви не створюєте собі тіло в наступному житті, не створюєте собі батьків у наступному житті. Але щойно ця воля стає егоїстичною, матеріалістичною, спрямованою на задоволення чуттєвих бажань, породжуються карма, карма-бхала. Від розуміння цього тонкого моменту залежить усе.

Сакші, шраддха, праджня й авадхана — умови для самовіддачі

Махарші: Такі сумніви виникатимуть постійно й ніколи не скінчаться. Трапляються навіть такі сумніви: «Чи можна мені застогнати від болю? Чи можна вдихнути після видиху?» Назвіть це Ішварою — Богом, або кармою — долею. Але певний задум, вища сила, керуватиме всім у цьому світі відповідно до розвитку розуму кожного індивідуума. Якщо відповідальність за будь-які події перекласти на цю вищу силу, то всі справи йтимуть самі собою. Наприклад, ми йдемо пішки, хіба при цьому ми думаємо, яку ногу й коли переставити? Хіба ходьба не відбувається автоматично? Те саме відбувається під час дихання, адже ми не докладаємо особливих зусиль для вдиху чи видиху. Чи завжди ми можемо відмовитися від чогось, якщо хочемо зробити те, що нам подобається? Багато чого, чого ми не усвідомлюємо, відбувається автоматично. Повна віддача Богові передбачає відкидання всіх думок і зосередження розуму лише на Ньому. За такої концентрації сторонні думки зникають. Якщо думки, слова й справи занурені в Бога, то всі тяготи нашого життя лежатимуть на Ньому».

Святі мудреці, зануривши свій розум у Брахман, не діють і не мають усвідомлення дії, тому закони карми щодо них або значно послаблені, або не діють узагалі. Вони звільняються від закону причин і наслідків та переходять у вимір, де діють закон божественної милості й закон божественної гри. Вони не діють, але через них проявляється божественна гра — ліла. Вони ж віддають свій розум, своє тіло на служіння божественному.

Які умови самовіддачі? Спочатку ми повинні породити віру — шраддху. Завдяки настановам Гуру, вивченню священних писань, власним роздумам рано чи пізно така віра має зародитися. Крім цього, ми повинні здобути сакші — свідомість свідка. Сакші означає, що ми відокремили себе від тіла й розуму та навчилися трохи абстрагуватися, споглядати, спостерігати все це. Ми відкрили внутрішнього спостерігача.

Завдяки цьому породжується праджня. Праджня — це поглиблений стан сакші. Якщо розвинути свідомість свідка, спостерігати за думками й створити певний центр усередині, то праджня — це глибший стан. Це коли наш центр свідка почав розкриватися й перетворюватися на те, що ми називаємо оголеним усвідомленням, коли поступово наш розум стає дуже тонким, ми намагаємося перебувати без концепцій, і він починає розширюватися й розкриватися. Це праджня.

І коли в цьому стані ми маємо авадхану — пильність, постійний намір перебувати в цій праджні й не випадати з неї, — тоді ми готові до самовіддачі. Тобто сакші, шраддха, праджня й авадхана — це умови, за яких ми готові, коли ми підготували себе до самовіддачі. Із цього стану ми можемо перепідпорядкувати себе божественному Джерелу, оскільки божественне Джерело стає для нас зрозумілішим. Ми отримуємо доступ, відчиняються двері. Але якщо наша віра слабка або немає праджні, то, навіть якщо ми хочемо відразу підпорядкувати себе Богові, ми не зможемо цього зробити.

Перепідпорядкування вищим силам

Самовіддача — це перепідпорядкування себе силам, більшим за ті, що керують нами зараз, — нашому его, кармі, гунам, кошам, нашим думкам, нашим прив’язаностям і нашій пам’яті. І всі вони претендують на те, щоб керувати нами, усі вони претендують на те, щоб привласнити собі нашу волю, наш шлях: ми хочемо йти в один бік, а пам’ять каже: «А в тебе такі враження, дій відповідно до них». Ми прагнемо перебувати в усвідомленості, а думки кажуть: «А ми такі й такі. Подумай у цей бік, а подумай про це». Або наші бажання. Ми хочемо перебувати в Божественному, а бажання каже: «Ти цього ще не відчув, цього не побачив у житті, а це так захопливо, а це взагалі чудово, спробуй». Якщо людина недосвідчена, якщо душа незріла, вона думає: «Справді, у цьому щось є, треба відчути, треба спробувати». Це певна влада над душею.

Постійно відбувається й планетарний вплив. Сатурн приходить і каже: «Все, на 12 років ти мій раб, а я твій господар, давай, підкоряйся мені». І ми думаємо: «Що таке? І медитація не виходить, і немає ані настрою, ані захвату». Це влада Сатурна.

Але самовіддача означає, що ми перестаємо слухати всі ці поневолювальні сили й говоримо: «А я в юрисдикції Даттатрейї, я в юрисдикції Абсолюту, я підкоряюся Богові, тому ви не маєте на мене жодних прав». І якщо ми справді віримо в це й щиро перебуваємо в цьому, так воно й буде. Тому що божественна реальність візьме нас під свою владу, під своє заступництво. Буває так: якщо когось утискають, але його захищає сильніший покровитель, то всі його бояться або поважають, і ніхто не може заподіяти йому нічого поганого. Так само ми здобуваємо такого покровителя, якщо повністю довіримося йому, якщо цілковито віддаватимемося йому, якщо встановимо з ним контакт, постійно підтримуватимемо зв’язок і спиратимемося на нього.

Виявити Атман і віддатися йому як вищій сутності

Шукач: Але хіба Бог — виконавець усіх дій, які я здійснюю?

Махарші: Нинішня складність полягає в тому, що людина вважає себе діячем, але це омана, оскільки все робить вища сила, а людина — лише її інструмент. Прийнявши таку точку зору, вона звільняється від хвилювання, інакше ж накликає його на себе. Розгляньмо, наприклад, скульптуру біля основи храмової вежі, яка начебто несе весь тягар вежі на своїх плечах. Її поза й погляд виражають величезне зусилля, що створює враження, ніби вона несе все навантаження. Але поміркуймо, чи так це? Вежу збудовано на землі, і вона спирається на фундамент. Тоді як скульптура — її частина, виконана так, ніби вона несе весь тягар. Смішно? Так само виглядає й людина, яка вважає себе діячем.

Шукач: Свамі, корисно любити Бога, чи не так? Чому ж тоді не йти шляхом любові?

Махарші: Хто сказав, що ви не можете ним іти? Ідіть, але коли ви говорите про любов, то існує подвійність — той, хто любить, і сутність, яку називають Богом і яку люблять, чи не так? Індивідуальність не відокремлена від Бога, отже, любов передбачає любов людини до себе, до власного Атмана.

Люблячи Бога, по суті, ми любимо самих себе, тому що ми — люди лише в ілюзорному уявленні. В абсолютному стані, в істинному стані, описаному у Ведах, ми самі є Богом. Але потрібно зрозуміти, що в нас є Богом, а що не є Богом. Тіло — не Бог, енергетичне тіло — пранамайя-коша, астральне тіло — маномайя-коша, ментальне тіло — джнянамайя-коша, причинне тіло — анандамайя-коша — усе це не є Богом у його чистому прояві. Ми повинні зрозуміти, що саме маємо любити.

За межами п’яти оболонок сяє Атман — саме Атман і є Богом. Але коли ми зазирнемо в Атман, то побачимо, що говорити про нього як про самих себе в людському розумінні не зовсім правильно. Тобто, з одного боку, він є нами, а з іншого — не має з нами нічого спільного. Тому що в ньому немає ані розуму, ані тіла, ані смаку, ані запаху, ані нюху, ані думок, ані особистості. Ми, по суті, містимо в собі нескінченність. Усередині нас є нескінченна велична частина, кожен із нас у розгорнутому вигляді містить безмірність. Ми повинні полюбити цю нескінченність і безмірність усередині нас.

Ця безмірність не залежить від нас. Вона не пов’язана ані з нашим тілом, ані з нашою особистістю, ані з уявленнями. Вона наче єдина для всіх. І саме це є нами в справжньому сенсі, ми — одна істота, і це незбагненно. Ця істота поза особистістю, вона стоїть високо над особистістю. Ми можемо лише віддатися їй. Коли ми говоримо про відданість і любов, ми говоримо про відданість і любов до своєї сутності. Але слово «своя» не повинно вводити в оману, бо коли ми кажемо «своя», то маємо на увазі особистісну, тобто таку, що стосується тіла, розуму, конкретної дживи, але це не так. Тому що в духовному житті небезпечно привласнювати те, що неможливо привласнити.

Шлях відданості й очищення карм

Шукач: Ось чому я запитую вас, чи можна поклонятися Богові на шляху любові.

Махарші: Це саме те, що я сказав. Сама любов є істинною формою Бога. Якщо ви все відкидаєте, кажучи: «Я не люблю це, я не люблю те», тоді те, що залишиться, буде сварупою, істинною формою Атмана, чистим блаженством. Називайте те, що залишилося, чистим блаженством, Богом, Атманом чи як завгодно. Це і є відданість, це і є реалізація, це і є все.

Наприклад, ви пережили досвід недвоїстості, у вас зародилася ананда — блаженство, ви пережили стан мудрості. І потім у вас виникає бажання не втрачати цього, постійно цього триматися. Ви постійно тримаєтеся цього, і у вас виникає стійкість, ви стаєте стхіта-праджнею, стійкими в мудрості. Ви віддані цьому стану, поглинені ним. Із нього виникають великі почуття, піднесені, дуже чисті, вони перевершують людські почуття, людські емоції. Ось звідси й народжується любов до Бога, це і є стан відданості — цілковита поглиненість божественною реальністю.

Але перш ніж ми досягаємо такої цілковитої поглиненості, усередині нас спінюються карми, усередині нас бунтують різні сили, які прагнуть зберегти владу. Кожен садху проходить через боротьбу. Усі ті старі карми, що накопичилися в тонкому й причинному тілі, мають бути очищені. Вони приходять і проявляються перед садху. Усі застарілі самскари виходять, до того ж за одне життя. Це наче у вас є старі записи на жорсткому диску, і ви вирішили стерти всі ці записи. Але їх не стерти просто так. Вони прагнуть проявитися й вийти.

Якщо садху має добру карму, саттвічну, із заслугою, то всі ці записи, усі ці карми стиратимуться мирним способом. Якщо карма середня, із тамасом і раджасом, то вони виходитимуть через боротьбу, через віра-бхаву, садху героїчно боротиметься з ними й буде духовним воїном. Якщо дів'я-садху граючись звільняється від цих карм через спів, танець, гру й радість, то віра-садху з ними бореться. Це його карма, він воює з ними, він бореться щодня. Він узагалі любить боротися з розумом, з его. Раніше він боровся зовні, але тепер він бореться всередині — це його самскари. Але пашу-садху просто буває поглинений або пригнічений цими кармами. Тому пашу-садху не може в цьому житті здобути звільнення, він може лише розраховувати на наступне життя й тільки потроху очищати себе. Віра-садху перемагає свої карми як добрий воїн, дів'я-садху граючись їх розчиняє, але в будь-якому разі всі ці карми мають вийти.

Розчинення буде успішним у тому разі, якщо ці карми ми замикаємо не на собі, а показуємо їх божественному Джерелу. Це і є самовіддача. Щось проявляється, і ми кажемо: «Я тобі не суперник, іди позмагайся з Богом, іди, подивися на Бога. Я не буду з тобою боротися, я не буду знову впадати в залежність, я просто віддам тебе Богові, я просто віддам тебе абсолютній Свідомості, і вона сама з тобою розбереться». Це і є самовіддача.

Тобто карму можна уподібнити до в'язанки дров, свідомість можна уподібнити до печі. Якщо вам приносять і кидають ці дрова, кидають і кидають, ви повинні взяти їх і кинути в піч. Піч — це свідомість Бога, і там вони згорять. Але якщо ви не кидаєте ці дрова в піч, а вам їх кидають і кидають, то ваша котельня буде повністю забита дровами, ви навіть не зможете вийти з цієї котельні. А якщо ви вчасно кидаєте їх у піч, вони згорають, усе добре; головне, щойно вам кинули дрова, ви повинні одразу кинути їх у піч, не чекати.

Але буває, що вам кидають колоду, промерзлу й велику, і вона навіть не горить. Тут виникають труднощі. Тоді ви повинні швидко зорієнтуватися, що з нею робити: або посилити вогонь, або розпиляти цю колоду, або висушити. Але ви повинні встигнути кинути її в піч.

Усе самозвільнення, уся самовіддача означає, що ці колоди карми ми вправно кидаємо в піч. А дехто що робить? Їм потрапила ця колода, а вони дивляться, яка вона гарна. І починають думати про неї, не роблять своєї справи, забувають кинути її в піч. А тут уже наступна в'язанка надійшла, наступна. Не треба багато про неї думати, не треба її розглядати, не треба багато її обговорювати. Усе, що від вас вимагається, — це схопити її й швидко кинути в піч.

Світ сповнений божественної любові. Суть божественної милості

Махарші: Якщо таким чином відкинуто все, то залишається лише Атман. Він — сама істинна любов. Той, хто пізнає таємницю такої любові, виявляє, що сам світ сповнений вселенської любові. Переживання незабутності свідомості — це один зі станів відданості, бгакті, споріднений із нев’янучою любов’ю.

Коли така самовіддача поглиблюється, ви раптом опиняєтеся в іншому вимірі, сакральному вимірі, й виявляєте дивовижні речі. Виявляється, що сам світ сповнений божественної любові. Ви відкриваєте вимір безперервної, нев’янучої любові — преми. Підіть і скажіть комусь десь на вулиці: «Світ сповнений божественної любові». Люди розсміються вам в обличчя, якщо це не якийсь істинно віруючий християнин. Вам скажуть: «Нічого подібного, світ сповнений жадібності, користолюбства, заздрості, ревнощів та іншого. Але принаймні він точно сповнений різних концепцій і прив’язаностей. Хто бачив цю божественну любов?»

Але якщо ви практикуєте цю садхану, то справді неодмінно побачите, що світ насправді сповнений божественної любові, і самі увійдете у стан нев’янучої любові. Ви вийдете з виміру карми й увійдете у вимір божественної милості та божественної гри. Ви звільнитеся від юрисдикції кармічних законів.

Боги у вищих локах усі живуть у вимірі божественної милості, у вимірі божественної любові та ліли. Вони не діють — через них проявляється ліла Бгаґавана, карма не діє. Карма означає божественну справедливість, і вона діє у світах людей: зробив — отримай, усе справедливо. Зробив погано — будеш покараний, зробив добре — отримаєш добро.

А божественна милість — це коли зробив добре — благословенний, зробив погано — благословенний, тому що поганого не буває. Поганого немає, є тільки добре. Не зробив — теж благословенний, що б ти не зробив — усе одно благословенний, наробив купу всього — усе одно благословенний. Тому що всі твої дії — ліла, тому що карми немає, тому що все від початку завжди чисте, абсолютне, досконале. Роби, що хочеш, — благословенний і заслуги, не роби нічого, роби найнеймовірніше — усе одно благословенний, тому що все, що ти робив, було лілой, було чистим, було святим, було божественним, було досконалим.

Перехід від людського до божественного стану

За такими законами живуть боги. Але за такими законами не можуть жити люди, тому що боги — це боги, а люди — це люди. І нам потрібно стати богами в душі. У тілі ми не можемо стати богами зараз, у цьому житті принаймні. Це тіло дане прарабдга-кармою, і воно має бути людським. Так встановлено Брахмою, але душею ми можемо стати подібними до богів і увійти у стан божественної милості, увійти під юрисдикцію божественного виміру, у стан гри — ліли.

Махарші: Істинне знання Атмана, що справді сяє як неподільне найвище блаженство, здіймається, немов природа любові. Надзвичайно заплутаний вузол життя буде розв’язано лише тоді, коли пізнано правду любові, яка є істинною природою Атмана.

Вузол життя — це і є наша карма, і він надзвичайно заплутаний. Тобто втілитися — це вже потрапити в цей вузол життя, отримати тіло, народитися в матеріальному світі. Лише аватар не заплутаний, або видьядгар, сиддга — той, хто прийшов із місією, він знає, навіщо прийшов сюди. Але якщо говорити про звичайну людину, отримати тіло, народитися в цьому світі — означає створити надзвичайну заплутаність. Це наслідок минулих карм. Але завдяки такій божественній любові цей вузол може розплутатися, усі вузли нашої карми розв’язуються, усе це перестає бути важливим.

«Махарші: Звільнення досягається лише після досягнення висоти любові. Таке серце всіх релігій. Переживання Атмана — це лише любов, що означає бачити лише любов, чути, торкатися, смакувати й відчувати запах лише однієї любові, яка є блаженством».

Любов, блаженство — це різні аспекти Абсолюту, залежно від того, які частини нашого розуму відгукуються на цей зв’язок. Але в будь-якому разі, коли ми переживаємо їх і занурюємося в них, досягається певна вершина, коли карма нашого его спалюється.

Шлях бгакті та розчинення розуму

Шукач: Я прагну до бгакті й хочу посилити цю пристрасть, навіть реалізація для мене не важлива. Нехай я буду сильним у своєму прагненні.

Махарші: Якщо спрямованість присутня, то реалізація прийде сама, навіть якщо ви її й не хотіли. Ви палко прагнете до бгакті, так, щоб розум розтанув у відданості. Камфора згорає без залишку. Розум — це камфора, і коли розум розчиняється в Атмані, не залишаючи навіть найменшого сліду, то це і є самореалізація».

Що означає прагнути до бгакті? Бгакті-йога — це йога відданості, йога служіння, йога поклоніння. Йога — означає зв’язок, це означає, що ми спрямовуємо свій розум до божественного Джерела. Лайя-йога — це означає джняні й бгакті разом. За допомогою джняни ми набуваємо вівеки й відкриваємо тонкий шар свідомості — це наш інструмент, а за допомогою бгакті ми спрямовуємо свій дух до абсолютного Джерела, щоб він повністю возз’єднався з ним і розчинився.

Думати про Бога, присвячувати свої справи Богові, досліджувати божественну реальність, відчувати себе провідником Божественного, служити Богові, прославляти в розумі якості Бога, святих, жити в бгаві прославлення. Настільки злитися з Брахманом, що це тіло — тіло Абсолюту, цей розум — розум Абсолюту, ці почуття служать Абсолюту. Тоді світовий космічний порядок буде відновлено, і ми звільняємося від законів сансари, тому що сансара — це вимір, де космічний порядок порушений майєю. Відновити свою первісну божественну природу можливо через таку самовіддачу.

Відновлення космічного порядку через самовіддачу

Наприклад, у нас є очі, очі дивляться, але самі очі адже не насолоджуються, вони віддають зорові образи всередині нас розуму, свідомості. Є вуха, але самі вуха не використовують звук, вони передають його центру, свідомості, розуму. Є руки, але самі руки адже не діють за власною волею, руки роблять усе, що їм велить свідомість, щоб свідомості в тілі було добре. Так само смак, дотик, тобто всі органи чуття підпорядковані єдиному центру. І коли вони добре виконують свої функції, то кажуть: «Ми здорові».

Але якщо очі починають до чогось прив’язуватися, людина втрачає енергію. Якщо органи чуття не віддають того, що вони сприймають, то вважається, що вони хворі, у них порушені якісь функції. Так само ми є свого роду джняна-індріями, карма-індріями Абсолюту. І якщо ми все не підпорядковуємо Йому, усе не віддаємо, то ми подібні до корупціонерів, ми перевищуємо свої повноваження. Наприклад, є чиновник, і він намагається насолоджуватися за рахунок держави. Він робить усе не для держави, а кладе собі в кишеню — на Кіпрі дачу побудував, кілька мільйонів привласнив, довідки за хабарі підписує. Тобто він користується державною владою, державними грошима для себе, і він порушує світовий порядок. Тоді за ним приходять і кажуть: «Ти порушив порядок, ти корупціонер». І настає сценарій покарання.

Так само, якщо ми намагаємося привласнити сприйняття цього світу, переживання, якісь частини божественного, то ми також вступаємо в дисонанс із божественною реальністю. І тоді кажуть, що така душа, корупційна, скажімо так, усе хоче привласнити собі, Богові не хоче віддавати, зловживає своєю волею, своїм становищем. Треба її заслати в сансару, нехай вона там і буде, для таких душ саме там місце. Тому всі душі, які живуть у сансарі, зловжили своєю свободою волі, погано себе поводили.

Але щойно ми ступаємо на шлях самовіддачі, ми виправляємо себе, відновлюємо світовий космічний порядок, робимо все правильно. І слідом за цим приходить благословення. По суті, сансара — це розлад душі зі своєю божественною природою, це коли душа посварилася з Богом. Душа розладилася, вона через своє нерозуміння не зрозуміла Бога й не захотіла Його слухати. Коли вона перебуває в конфлікті з Богом. Тому всі люди в цьому світі страждають, бо вони перебувають у конфлікті з Богом. Не страждають лише ті душі, які налагодили цей зв’язок і в яких конфлікт зник. Вони вже не в сансарі, вони душею на небесах. Ось боги на небесах, святі — усі в злагоді з Богом, вони перебувають у безпосередньому зв’язку, жодного конфлікту. Не буває жодного святого, який каже: «На серці в мене така тяжкість». Не буває таких святих. Якщо ви бачите святих, вони або мовчать, перебувають у безмовності, або усміхаються, танцюють, співають чи дають настанови. Але вони завжди щасливі. Вони перебувають в ананді. Жодного конфлікту в них немає, бо вони встановили цей зв’язок, у них немає розладу.

Самовіддача — це спосіб усунути цей розлад, який спочатку притаманний усім живим істотам у сансарі, крім святих. У той момент, коли ми віддаємо себе Богові, то, якщо ми не святі, ми наближаємося до святості, ми йдемо до святості, ми усуваємо цей розлад. І що більше ми віддаємо себе Богові, то ближчими до святості стаємо. Тоді в нашому серці лише один Бог, Він стає номером один, а все інше — номером два. Усе, що ми робимо, усе, що ми думаємо, усе, що говоримо, перестає бути таким уже важливим, це стає грою, це відгук відповідно до місця, часу й обставин. Розладу ніколи немає, навіть якщо ми робимо, здавалося б, складні для людей речі.

Наприклад, боги творять всесвіти й не відволікаються, тобто це складне служіння. Вони не втрачають природного стану, бо перебувають у повній самовіддачі. І все ж у богів є воля, різні сили — айшвар’я, іччха, крія, але вони не привласнюють їх собі. Вони в них величезні. У сиддхів є поняття — свеччха-чара — слідувати своїй волі. Це не означає слідувати волі его. Свеччха-чара означає, що твоя воля й воля Бога стали одним. І що б ти не проявив, це буде повністю підпорядковане волі Бога, буде єдиним із волею Бога, усе буде на благо, бо его немає і бо сиддха став найчистішим каналом божественного Джерела.

Самовіддача через споглядальну присутність

«Шукач: Я вірю в шанування образу. Невже це не допоможе мені досягти джняни?

Махарші: Безумовно, допоможе. Медитація на образи допомагає концентрації розуму, бо він звільняється від сторонніх думок і наповнюється формою, на якій медитують. Після цього розум стає єдиним з об’єктом медитації, що робить його цілковито чистим. Тоді запитайте себе: «Хто поклоняється?» Відповідь буде: «Я», тобто Атман. У такий спосіб Атман здобувається остаточно. Шанування безформної реальності бездумною думкою є найкращим способом поклоніння».

Дуже важливий момент — шанування безформної реальності бездумною думкою. Рамана Махарші передає в найглибші шари вчення споглядання сиддхів. Це і є практика оголеного усвідомлення, споглядальної присутності, Брахма-вічара з опорою на спанду. Лише тут він викладає це дуже простими словами, без будь-якої термінології. Ми шануємо безформну реальність бездумною свідомістю. Тобто бездумною свідомістю означає перебувати в оголеному усвідомленні. Шануємо — означає встановлюємо зв’язок, медитуємо й здійснюємо самовіддачу безформній реальності. Рамана Махарші в цих словах дав пряму передачу практики споглядальної присутності.

Махарші: Але коли людина не готова до такого шанування безформного Бога, поклоніння у формі є єдино придатним. Безформне поклоніння доступне лише людям, вільним від форми его. Знайте, що всі поклоніння, які здійснюють люди, наділені формою его, є лише поклонінням формі. Чистий стан занурення в милість, Атман, позбавлений будь-якої прив’язаності, — лише це і є власне стан тиші, звільнений від усього іншого. Знайте, що безперервне перебування цією тишею, переживання її такою, якою вона є, — лише це є істинним поклонінням розумом (манасика-пуджа).

Занурення в божественну милість і її поглиблення

Отже, чистий стан зануреності в божественну милість — це саме те, до чого ми прагнемо на шляху самовіддачі; це можна назвати сахаджа-самадхі або бхава-самадхі. Він чистий і занурений у божественну милість, не в розум, не в его, не назовні. Тоді ми можемо граючись діяти у цьому світі, і наші дії вже будуть не нашими діями, а грою, лілою Абсолюту, грою цієї божественної милості, і вони будуть благословляючими діями. Але щойно в нас пробуджується его, прив’язаність, ми втрачаємо чисту зануреність у божественну милість і випадаємо з неї. Тоді знову починаються дії, знову впливає карма.

Спочатку в нас бувають невеликі періоди зануреності й тривалі періоди випадіння. Але в міру пильності, авадани та мудрості садху вчиться не випадати й тривало перебувати зануреним у божественну милість, а також зводити випадіння до мінімуму. Тоді такий садху більшу частину життя занурений у божественну милість, але він випадає вночі, коли спить, бо нічого не може вдіяти. Або він випадає лише тоді, коли згущуються грахи; якісь сильні впливи, якісь дуже сильні враження можуть його збити. Але здебільшого він не випадає — ось це садху початкової категорії, це хороший садху, це вже досвідчений садху.

Нарешті, на наступному етапі він занурений у божественну милість так, що не випадає зі сну зі сновидіннями, і навіть у моменти сильних випробувань він не випадає. Він, як сильний перемагає слабкого, долає грахи, долає емоції, думки й залишається в божественній милості. Зв’язок не втрачається.

Нарешті, садху найвищої категорії не випадає з божественної милості уві сні зі сновидіннями та уві сні без сновидінь. І навіть у моменти найсильніших впливів гун, таттв, майї він не випадає з божественної милості. Більше немає нічого, що могло б похитнути його дух і змусити втратити зв’язок із Богом і божественною реальністю. Він стає подібним до богів, божественних істот і siddhів.

Якщо вам вдалося відчути занурення в божественну милість навіть на секунду, далі — це лише питання збільшення кількості цих секунд протягом доби. Треба просто й надалі залишатися в ній і поглиблювати цю зануреність у божественну милість. І навіть якщо ваш розум бунтуватиме або ваші органи чуття суперечитимуть вам, або планети, або зовнішня реальність заважатимуть, треба докладати, з одного боку, героїчних зусиль, а з іншого — відданості та самовіддачі, щоб не випасти з божественної милості. Бо в ній спасіння, у ній свобода, мудрість, захист. І в ній розкривається весь божественний світ із його безмежними таємницями. Це і є невичерпна любов, про яку говорить Шрі Рамана Махарші. Це сакральний, священний, дивовижний, містичний вимір.