Коментар до тексту «Лайя-амріта-упадеша-чінтамані»
Йогін сказав:
«О, авадхуто, спонтанно вроджену усвідомленість
не шукають, вона сама пробуджує йогіна –
це саме «Я», а не щось зовнішнє.
У ньому вже все досягнуто спонтанно,
і споконвіку досконале».
Абсолютне Буття від самого початку досконале, воно безперервно виливає свої промені. Ми не досконалі з тієї причини, що відхиляємося від цих променів через власну егоїстичну волю, схоплену самскарами, через тенденцію відхилятися. Питання в тому, щоб усунути таку тенденцію й егоїстичну волю – у цьому сенс каяття.
Приходячи в сангху, ви входите в зіткнення з найвищим – із божественним космічним законом. Можливо, спочатку нам здається, що ми приходимо в сім’ю монахів, до Вчителя, практикувати. Але в міру практики бачення Дхарми, сангхи й Гуру поступово поглиблюється, тоді ми насправді бачимо, що стикаємося з божественним космічним законом і що, можливо, у минулих життях дуже багато старалися, щоб увійти в таке зіткнення: виконували аскетичну практику або накопичували заслуги.
Зараз на Землі добігає кінця час дуалістичних релігій, які, дотримуючись дуалістичних понять гріха, заохочували тенденцію ума до розщеплення, породжуючи такий розділений стан, а потім його ж долали.
Природа каяття в лайя-йозі
З погляду лайя-йоги, гріха як такого немає, тому що все абсолютне й досконале. Проте у відносному сенсі ми каємося. Каяття означає, що ми оголюємо й усуваємо нашу несвідомість. Хоч споконвічне «Я» абсолютно досконале, але через нашу несвідомість ми не здатні дати йому повністю розкритися, надто ще сильна в нас власна егоїстична воля й чіпляння. Надто ми чіпляємося за наші кармічні сліди, а всі ці кармічні сліди, звісно, несвідомі.
Ріта – це світовий закон космічної гармонії. Можна сказати, що це природний стан у його динаміці, який проявляється в рості квітки, у музиці, у творчості, у медитативних дг’янах. Коли ми входимо в цю гармонію, ми відкриваємося цьому Світлу природного стану. Тоді це Світло починає нас освітлювати. Коли ж ми діємо неусвідомлено, ми промахуємося повз цю гармонію, тоді настає кармічне бачення, засноване на певному дисбалансі.
По суті, егоїстичне сприйняття, засноване на клешах, думках, емоціях і прив’язаностях – це дисгармонійні світи. Тому зазвичай у традиції сансарою називають такі дисгармонійні світи, де в принципі немає відкритості вищим законам космічної гармонії, вбиранню світла, а є зацикленість на власних внутрішніх даних і сліпе слідування їм доти, доки жорсткі закони космічної гармонії не припинять це у вигляді смерті, старості, хвороб і так далі.
Звільнення і стан єдиного «смаку»
Вийти зі світів, де є дисгармонія щодо космічного існування, – це і є звільнення. Звісно, звільнення не є якимось небуттям, порожнечею і так далі. Це лише терміни, які вказують на те, що жодні сприйняття й концепції не досяжні для найтоншого усвідомлення. Однак, коли воно досягається, воно також має властивість до прояву, але цей прояв зовсім інший, він трансцендентальний.
Властивості цього прояву називаються ще самарасья, що буквально означає єдиний «смак». Тому про сиддхів кажуть, що вони практикували й наприкінці своєї практики досягли стану єдиного «смаку». Термін «самарасья» також можна перекласти як нектарний «смак» або всеосяжний смак нектару. Коли ми повністю усуваємо свою нечистоту, несвідомість, схопленість егоїзмом і повністю розкриваємося цьому божественному Світлу космічної гармонії, у такому стані ми здобуваємо Буття, де все має єдиний «смак». Це означає, що все сприймається й бачиться досконалим.
Це Вчення не для тих,
хто зв’язаний бажаннями й вірить у слова.
Лише йогам зі щасливою долею та учням,
які заслужили особливу довіру Вчителя,
воно може бути розкрите
як чарівна коштовність,
що виконує всі бажання.
Якщо ми пов’язані бажаннями, то, найімовірніше, самоосвобождение і самовіддача довгий час не будуть нам даватися. Якщо ми віримо в слова, тобто зумовлені концепціями, ми не зрозуміємо найосновніших засад учення. В ученні віра ґрунтується не на словах, а на усвідомлюванні та на присутності. Ануграха (сила божественного саморозкриття) завжди існує і посилає свої вібрації. Питання в тому, як повністю стати таким порожнім, спустошити своє серце і увійти в цей резонанс – у цьому й полягає принцип великого послуху.
Практика самовіддачі та спустошення
Спочатку ми вважаємо, що практикувати – це робити те чи це. Пізніше ми виявляємо, що практика означає позбутися себе як того, хто діє. Поки ми не позбудемося себе як того, хто діє, поки ми не навчимося спустошувати себе, практика, заснована лише на зусиллі, завжди буде подібна до польоту з одним крилом. Це складно. Спустошувати себе – це означає перевершити всі ті ідеї та сприйняття, з якими ми раніше себе ототожнювали.
Тому спочатку Вчитель говорить: «Дисциплінуй себе, навчися виконувати служіння і робити не те, що ти хочеш, відмовлятися від того, що тобі подобається. Це потрібно, щоб ти зрозумів смак такого самозречення і спустошення, тому що в процесі практики тобі доведеться відмовитися не лише від зовнішніх речей, таких як світ та інше (від цього легко відмовитися, це просто, це не становитиме проблем), але тобі доведеться відмовитися від найтонших станів самого себе, щоб піти далі, щоб увійти в надтонкий стан повної порожнечі».
Відмова не означає щось негативне, ніби ми щось втрачаємо, адже ми відмовляємося від грубого, від несвідомого і від ілюзій, а здобуваємо абсолютне, досконале. Відмова виглядає чимось лякаючим і негативним лише для тих, хто зумовлений. Вони настільки зумовлені, настільки перебувають в ілюзії, що думають, ніби щось втратять унаслідок такої відмови. Це подібно до того, якби мурашці, яка тягне свою порошинку, пропонували її залишити заради того, щоб володіти навіть не палацом, а цілою планетою. Але вона ніколи не бачила ні палаців, ні планет. Усе, що вона бачила, – це зернятка, порошинки та інше. І вона так чіпляється за них, що коли їй кажуть: «Залиш!», вона думає: «А що ж я отримаю натомість, якщо залишу свою порошинку?» Їй кажуть: «Ти просто взагалі ще нічого не розумієш! Ти будеш єдиним з усім Буттям, у твоєму розпорядженні будуть галактики і планети, а ти тримаєшся за свої порошинки!»
Очищення волі та космічна гармонія
Наша воля – це саме те, що змушує нас триматися за такі порошинки. Самовіддача не означає втратити волю, стати безвольними, тупими істотами; радше вона означає, що ми очищуємо нашу волю до первісного стану. Ми бачимо, що воля не повинна бути пов’язана з егоїзмом, а що це Буття як таке. Тому кажуть, що вчення високого рівня розкриваються йогам зі щасливою долею та учням, які заслужили особливу довіру. Увійти в зіткнення з цією первісною вібрацією можна, коли ми справді спустошили себе від усього ілюзорного і мирського, коли ми стали досконалими, подібними до порожнього бамбука, і всередині нас починає дути цей космічний вітер усвідомлювання.
Коли в нас щось зовсім не виходить або виходить, але з труднощами, то це не означає, що сама практика недосконала. Реальність не співає фальшивих мелодій, це неможливо. Лише ми самі можемо відхилятися від досконалості через переповненість своїми хибними сприйняттями. В абсолютному Бутті все досконале й абсолютно чисте.
Самовіддача також не означає, що ми повинні стати пасивними і впасти в ліниве розслаблення під приводом недіяння, танець первісної Реальності описаний у священних книгах, усе-таки рухи ми повинні робити самі. Хоча цю первісну вібрацію, це дихання Вічності передає Вчитель як її провідник, усе-таки дихати нам доводиться самим. Самовіддача радше означає діяння і прояв волі з правильним баченням. Це означає, що тепер діяння походить не від розуму, а з порожнечі первісного усвідомлювання, і воля проявляється вже в унісон зі світовою космічною гармонією, тобто не як відхилення, а в унісон із законом Ріти.
Погана воля та відпадіння від космічного закону
Зараз наше народження — це результат прояву злої волі. Можна сказати, що все життя живих істот — це результат їхньої злої волі. Можливо, звісно, хтось і думає, що ці світи є чимось чудесним і цінним, але шість світів сансари — це все результат відпадіння живих істот від світового космічного закону, їхнє зле воління, тому таких живих істот називають дуратма — Атман, що впав в оману, інакше — зле самобуття. І як би тут не намагалися просувати ідеї еволюції, прогресу, любові, вдосконалення, людинолюбства та інші — усі вони зрештою мають привести до того, щоб увійти в гармонію зі вселенським космічним законом. Але це можливо лише тоді, коли реалізується звільнення.
Тоді ми повністю входимо в резонанс із Рітою (зі світовим космічним законом). До цього всі живі істоти в сансарних всесвітах — це результат такого відпадіння від світової космічної волі. Тобто ми народилися в силу того, що свідомість була схоплена васанами, самскарами, ілюзією свого самобуття, тому в деяких релігіях кажуть: «світ у злі лежить» або «цей світ — це прояв диявола».
У лайя-йозі світ — це прояв Абсолюту, а не прояв диявола. Однак, коли є сансарна обумовленість, цей прояв спотворений унаслідок відпадіння від єдності з космічним законом. Коли ж ми досягаємо повного пробудження, ми перебуваємо в гармонії з космічним законом, тоді вже ми від нього невіддільні. Це й називається самарасья — стан єдиного «смаку».
Поки ми відділені від космічного закону, у нас немає єдиного «смаку». Якщо є радість, то це радість, а якщо є страждання, то це для нас страждання. Якщо є любов, то це любов, а якщо є ненависть, то це ненависть. У стані ж самарасья страждання — це одна з форм радості, а ненависть — це одна з форм любові, оскільки немає жодної подвійності. У стані обумовленості гріх — це форма невідання і веде в нижні світи, а страх — це повне затемнення свідомості. У стані самарасья страх — це одна з форм захвату, а гріх — це одна з форм божественної гармонії. Тобто в стані єдиного «смаку» немає нічого такого, що існує в людських поняттях, тому це абсолютний вимір божественного Буття.
Близькість незбагненного стану
О диво! Які щасливі йогіни, що поєднали своє «Я» і цей Незбагненний Стан. Він такий близький, що в нього важко повірити.
Цей незбагненний стан пронизує всі речі, він у нас під рукою, однак ми від нього віддалені на мільярди всесвітів. Це парадокс. Хоча він у нас під рукою і на долоні, тим не менш ми від нього такі далекі. І якщо ми не повернемося до цього початкового стану, ми продовжуватимемо бути від нього так само далеко, як і раніше. Але коли ми до нього повертаємося, раптово ми можемо стати близькими до нього навіть швидше, ніж думаємо, — за одну мить.
Коли ж ми можемо повернутися до нього? Коли ми усунули в собі відхилення від цього світового космічного закону, коли ми прибрали всю внутрішню фальш і залишили тільки Абсолют. Під внутрішньою фальшю маються на увазі не лише погані думки, неправильна поведінка тощо. З абсолютної точки зору, все, крім Абсолюту, вважається такою внутрішньою фальшю, тобто ілюзією як такою. Чому? Тому що всі переживання, засновані на індивідуалістичному, егоїстичному сприйнятті, фальшиві, штучні, бутафорія.
Це подібно до того, як у театрі вже заздалегідь розподілені всі ролі. У виставі хтось грає роль матері, батька, друга, коханого, але від самого початку все це є театром, бутафорією. Коли ж ми пробуджуємося, ми усуваємо фальшиве сприйняття, тоді ми бачимо, що істинне знання засяяло в нас, і ми більше не зачаровуємося такими бутафоріями та грою.
Подолання хибного его
Найбільша бутафорія – це самість, хибне его, наше індивідуалістичне «я». Спочатку наша практика виконується на підставі такого хибного его та індивідуалістичного «я» – від цього нікуди не подітися. Щось у Дгармі нас приваблює, щось подобається нашому его, і ми думаємо: «Оце так! Це справжнє! Це точно та практика, вона автентична». Ми почули про темні ретрити й думаємо: «Оце так, ніде такого немає: ні у кришнаїтів, ні в тих, ні в інших. А тут вона є. Я точно отримаю якийсь досвід, це має бути щось приголомшливе. Я буду як Міларепа або як сіддхи». Або ми побачили витончені техніки крія-йоги й подумали: «Це щось справді складне, неймовірне! Це мене дуже надихає». Або ми почули про кундаліні-йогу, про те, що хтось увійшов у самадхі, у нього зупинилося дихання, і його тонке тіло вийшло через маківку.
Усе це, звичайно, чудесні й важливі досвіди, однак досвід пробудження набагато глибший, тому що досвід самовіддачі та відмови від індивідуального «я» (самотрансценденція) охоплює всі практики й усю могутність різних методів.
Покаяння
Істинний йогін, монах, завжди пам’ятає свої обітниці, особливо обітницю ахімси (ненасильства), нестяжання (неволодіння матеріальними речами), служіння, послуху, цнотливості (брахмачар’я) і правила дисципліни. Він має силу духу, віру й відданість, дотримується всіх заповідей, твердий у дотриманні всіх обітниць і заповідей, постійно перебуває в спогляданні, уважності та медитації, старанний у практиці й служінні, любить свою келію й монастир, місця, сприятливі для садхани. Він уникає мирської метушні й пустої мови. Таким чином він проводить дні й ночі сам на сам із вищою Істиною.
Істинний йогін, монах, помірний у всьому, всепрощаючий, проявляє любов до всіх, терплячий, сталий, суворий до себе, завжди уважний, строгий і стриманий, безпристрасний, скромний, має смирення, відчужений від бажань цього світу, інших не засуджує, однаково бачить золото й гальку, однаковий у радості й горі, славі й ганьбі, задоволеннях і стражданнях, контролює свій ум і емоції, будучи зануреним у своє Вище «Я», уникає чуттєвих задоволень і зайвого спілкування з іншою статтю, уникає виражати себе без потреби, уникає мирської метушні та прив’язаності заради Дгарми.
Істинний йогін, монах, завжди занурений у споглядання, перебуває в уважності, вивчає Дгарму, підтримує старанність у медитації, пам’ятає про непостійність, про дорогоцінність людського народження, закон карми й страждання, спрямовує кожну думку до пробудження.
Усі монахи повторюють:
Каюся! О, всі ріші й махасіддхи, святі й будди всіх десяти напрямків, усі просвітлені богині й божества, авадхута Даттатрея й Адинатха, гуру-парампара й Гуру, пам’ятайте про мене! Будь ласка, допоможіть мені очистити від скверни й клеш свою свідомість, усуньте морок невідання, прийміть моє щире покаяння, спрямуйте мою свідомість лише до Дгарми й звільнення від ілюзій. Нехай сили щирого покаяння й клеші перетворяться на чисту енергію Мудрості та Ясного Світла!
