Наша мета як садху — осягнення Божественної мудрості та слідування святим. Дуже важливо зрозуміти, що важливо не лише осягати Божественну мудрість, а й слідувати святим, тому що святі уособлюють принцип Божественної волі, і коли ми слідуємо святим, священним писанням, ми також з’єднуємося з Божественною волею і починаємо проводити Божественну волю.
Слідувати святим означає — з’єднуватися зі своїм обраним божеством, Ішта-деватою, з Деревом Прихистку, з лінією Гуру, з корінним Гуру, зі священними писаннями і з Сат-Гуру всередині себе. Ми є мудрим, правильним садху, коли осягаємо Божественну мудрість і слідуємо святим.
Коли ми слідуємо святим, ми виконуємо Гуру-йогу, закликаємо Ішта-девату Даттатрейю, об’єднуємося з Деревом Прихистку, і тоді ми, очистивши себе, стаємо провідниками Божественної волі. Зрештою, слідуючи святим як втіленню і прояву божественної волі, ми можемо чистим чином сприймати, що таке Бог і що таке Божественна воля, і самі ставати провідниками, чистими провідниками Божественної волі.
Коли ми стаємо чистим провідником Божественної волі, ми самі входимо в Дерево Прихистку, ми стаємо повноцінною частиною парампари Дерева Прихистку святих, і наше ім’я вписується в лінію передачі Дерева Прихистку, і ми стаємо посудинами знань, божественними істотами, відьядхарами, тими, через кого, як через провідник, сходить енергія божественних благословень.
Шлях внутрішнього аскетизму
Для цього ми практикуємо антар-тапасью (шлях внутрішнього аскетизму). Той, хто йде шляхом внутрішнього аскетизму, щомиті зрікається себе, щоб безперервно бути в Бозі. Поки він зречений і перебуває в Бозі, у цю мить він святий. Якщо він забуде Бога і шлях зречення, то його святості наче й не було. Тому, що б не відбувалося, садху завжди шукає руку Бога і довіряє їй. Чим би не було зайняте його тіло, він шукає свого господаря, як дитина шукає свою матір.
Нам потрібно навчитися завжди і всюди покладатися на Бога, залишити прив’язаності та волю свого его — у цьому суть прапатті-йоги, самовіддачі й відкидання себе. Суть у тому, щоб перейти під юрисдикцію Бога.
Дві волі: егоїстична і божественна
У нас є своя воля, свій самоконтроль, самопокладання на себе і певні межі своєї особистості — ахамкара. Ця наша власна воля уособлює наше невідання, нашу карму, вона є провідником нашої карми. І є воля божественна, вона походить із найтоншої світлоносної свідомості, вона уособлює нашу свободу, божественну лілу, гру, вона повністю вільна від карми, від причин і наслідків.
Ці дві волі всередині нас ніби суперничають, борються. Божественну волю спочатку зовсім не чути, вона ніби пригнічена і спить, а воля нашого его дуже сильна, тому що ми вже дуже давно покладалися на неї, не одну сотню життів, вона нас оберігала, захищала, вона забезпечувала наше виживання, вона ставила нам цілі, і ми звикли, що ця воля і є наш господар, наш цар і владика, що це і є ми самі, і що саме її треба слухати, саме їй підкорятися, її треба проводити через своє тіло й розум.
Ми вступаємо на духовний шлях, і раптово виникає конфлікт: виявляється, є ще Божественна воля, і Божественну волю треба поставити вище за волю свого его. І всередині нас виникає такий розлад, ми стаємо на якийсь час ніби слугами двох панів. Одна воля велика й могутня, ми думаємо і віримо, і священні писання та мудреці кажуть: так, її треба слухати. Але, як кажуть: «до Бога далеко», а своя воля вона тут і зараз, і начебто її треба відкидати, але вона допомагає в житті й іноді дає комфорт, відверту радість і насолоду.
Коли ми розуміємо, що є такий розлад, і не зовсім розуміємо, чию ж волю слухати, ось тут ми повинні чітко сказати собі: «Якщо я став на шлях, то я повинен слідувати священним писанням, святим мудрецям, я повинен у всьому цьому розібратися, я повинен здобути панча-коша-вівеку — розрізнення себе і своїх оболонок — я повинен зрозуміти, що мені слухати: чи то імпульси тіла, чи то відчуття енергії, чи то розум тонкого тіла, астрального тіла, відчувати, проводити, служити йому, або слухати своє ментальне тіло, своє тонке мислення, чи то відчувати і слухати своє причинне тіло, чи то все це відкинути і слухати тільки найчистішу Божественну волю як трансцендентне. Чи то мені чітко слухати, що говорять писання, святі мудреці та Гуру».
І ось це розуміння: коли ми починаємо розрізняти Божественну волю і волю свого его, і починаємо розуміти, провідниками чиєї волі є священні писання, святі мудреці, воно дуже важливе для нас, і його ми називаємо вівека, панча-коша-вівека. Тоді наша душа починає вибирати, чому служити, чиїм провідником бути, кого слухати.
Інформаційна війна за свідомість
Зараз сучасний світ переповнений інформацією, і багато людей збиті з пантелику, їхня свідомість безперервно атакується різними засобами масової інформації. Зараз засоби масової інформації — це засоби масової маніпуляції свідомістю. Зараз жодна новина не приходить просто так, будь-яка новина виражає інтереси якихось медіа-холдингів, медіа-компаній. І стрічка новин добирається так, щоб провести інтереси тих чи інших політичних груп, ту чи іншу точку зору, ту чи іншу форму кармічного бачення.
Зараз світ у глобальному сенсі став великою інформаційною структурою, і кожна структура прагне відстояти свій світогляд, свою точку зору, свій геополітичний проєкт навіть, свою систему цінностей. Ви не знайдете спільної системи цінностей для всього людства, дуже багато груп впливу, і в кожної — своя система цінностей. Ліберальні демократи, ортодоксальні капіталісти, представники секс-меншин, представники різних партій, представники різних урядів, транснаціональних корпорацій, і ці точки зору постійно перебувають у суперництві: кожна відстоює свій тунель реальності, своє бачення, своє право впливати на історію, творити майбутнє, йти вперед, часто між ними виникають конфлікти, боротьба, і все це боротьба за свідомість, за душу, щоб мене підтримала велика кількість людей. Цей процес і всередині нас триває.
Парламент душі
Усередині нас — не однорідна свідомість, не можна уявляти душу як щось одне, радше, наша душа не щось одне, а це — цілий парламент, і в цьому парламенті є свої радикали й ліберали, свої соціалісти, марксисти й капіталісти, є свої святі, а є грішники. Наша душа — це поле свідомості, у якому діють свої тонкі, різнорідні сили: різні субособистості, альтер-его, мислепроєкції, але є, звісно, безпосередньо наше «я», яке виражає нашу індивідуальність на цей момент.
Садху — це той, хто вчиться відокремлювати себе від безлічі внутрішніх воль, їх ще називають чайтасика (розумки, маленькі розуми). Іноді ви розсердилися на когось, і в тонкому умі виникла якась сердита людина, і вона вже живе незалежно у вашій свідомості. А у вас виникло піднесене почуття під час Бхаджан-мандали, породилося божество, і це божество вже незалежно теж у вашій свідомості живе і вас надихає. Ця зла людина і це божество — це частини однієї свідомості, але в них різні точки зору. Іноді ви слухаєте в собі сердиту людину (може, вона була породжена в п’ятирічному віці сильним враженням, самскарою), а іноді ви слухаєте в собі внутрішнє божество, іноді ви за одним слідуєте, іноді — за іншим. І все це називається — воля нашого его, воля нашої душі, яка випливає з нашої карми.
Садху — це той, хто вчиться розрізняти цю волю, і він розуміє, що святі, святі мудреці, священні писання — це провідники Божественної волі, і їх треба слухати, а собі не можна довіряти, поки ви на цьому рівні. Поки ви на цьому рівні, не можна довіряти волі, яка йде від его, від тонкого тіла, поки не дійдеш до глибинної, найчистішої, споконвічної, первісної волі всередині себе, волі, що йде від Сат-Гуру.
Тому садху прагне залишити прив’язаність до свого хибного его, він шукає не свою, а Божественну волю, покладається не на свою, а на Божественну мудрість. І коли в нього зовсім немає розуміння, у чому ж Божественна мудрість, він дивиться у священні писання. Він відкриває «Йога Васіштху», «Трипура Рахасью» і дивиться: «Ось у чому Божественна мудрість, ось у чому Божественна воля». Він звертається до святих, у цьому велич Древа Прихистку: Даттатрея, ріші, сіддхи, боги Брахма, Вішну, Шива, це надособистісні, безмежні, нескінченні, вічні святі об’єкти, які не змінюються з часом, це великі сили Божественного, божественні енергії. На Землі проходитимуть кальпи і юги, на Землі змінюватимуться мораль, етика, моральність і культура, але Древо Прихистку незмінне, на нього садху може покладатися, йому потрібно слідувати, проводити волю Древа Прихистку.
Принципи самовіддачі
Отже, садху шукає не власної величі й слави, а величі й слави Бога, він не намагається бути тим, хто куштує й насолоджується всім, що споживає, він старається дозволяти Богові через себе куштувати й насолоджуватися. Садху може мати будь-які відчуття й почуття, але він не повинен привласнювати їх собі, у цьому сенс прапатті-йоги, нішкамакарма-йоги: садху віддає всі досвіди, почуття й відчуття Богові, і тоді почуття не шкодять йому, тому що ці почуття перестають прив’язувати його, ставити в становище залежності, почуття перестають бути розбійниками. Вони просто відіграють роль солдатів, а цар над цими солдатами — усвідомлення.
Садху віддає всі думки Богові, і тоді думки не шкодять йому: вони не стають складними ланцюжками конструкцій, які штовхають його на якісь учинки в кармі. Іноді людина каже: «мене доля штовхає». А що таке доля? Та це лише думки, а думки походять із свідомості, сама людина штовхає себе назустріч чомусь. Але коли садху віддає всі свої думки Богові, жодна доля його більше не штовхає, жодні думки не змушують його втілювати свої васани. Людина починає сама себе звільняти, і ми це називаємо пратімокша — мистецтво самозвільнення. Садху віддає свою мову Богові, і тоді його слова стають нектаром благословення. І принцип тут такий: віддавай усі дії Богові, і вони не зв’яжуть тебе, а стануть Його грою, лілою.
Шлях до єдності з Божественним
Ми прагнемо до того, щоб, пізнаючи Божественну мудрість, проводити Божественну волю, бути чистими провідниками Божественної волі, і тоді нам не треба сильно дбати про дії: наші дії самі спрямовуватимуться зсередини Божественним, вони самі поступово ставатимуть лілою.
Садху живе за принципом: віддай себе Богові й сам станеш із ним як одне, і в цьому принцип Адвайти. Однак Адвайта не може бути реалізована до того, як здійсниться прапатті-йога. Не віддавши себе, неможливо заявляти: «Ахам Брахмасмі». Ахам Брахмасмі саме виникає після самовіддачі, тому що его, джива не може заявляти: «Ахам Брахмасмі». Джива не є Шива, якщо вона не перебуває в стані самовіддачі.
Але коли душа віддається Богові, лише тоді джива стає єдиною з Шивою, вона усуває власну індивідуальність, зливається з Богом у цій самовіддачі, настає пратьябхіджня (само-впізнавання). І вже не душа впізнає себе Богом, а Бог впізнає себе Богом, а душа — просто Його інструмент. Не може бути так, щоб душа впізнала себе Богом, щоб джива усвідомила: «о, я — Шива»! Так не може бути, це в принципі неможливо. Тому що джива — це завжди джива, джива — це завжди обмеження.
Джива може віддати себе Богові, але в момент віддачі вона повністю усуне уявлення «я — душа», анава-малу повністю зітре. І ось тоді джива скаже: «так, я — Шива, я завжди ним був. Я — Даттатрейя, я завжди ним був, я завжди є, а душа — це енергія, мій інструмент». І ось тут настає само-впізнавання, коли садху може сказати: «Ахам Брахмасмі».
Принципи божественного життя
Садху живе за принципом: дозволь Богові володіти тобою, і він стане тобою. Він живе за принципом: віддай Йому себе і всі свої володіння, і весь всесвіт стане твоїм. Що б не сталося, приймай як милість Бога: Його благословення чи прокляття, і цього мистецтва потрібно вчитися у святих. Бог сам знає, кого і що тобі послати, як тебе навчати найкращим чином. Він веде тебе найкоротшим шляхом до себе. Не протився тому, що Він дає тобі, а розпізнавай це як милість, у цьому й полягає закон внутрішньої аскези. Внутрішня аскеза полягає в тому, щоб перебувати в стані споглядання Божественного і в постійному стані самовіддачі.
Тоді садху вчиться виконувати не свою волю, що йде від дживи, від тонкого тіла, це є продовженням карми, а Божественну волю. Божественна воля не вміщена в образи, думки, символи, слова, звуки чи літери, але її виражають святі душі, боги. Даттатрейя Ішта-девата для йогіна якраз і є вираженням такої божественної волі. Коли ми хочемо дізнатися, а чого ж хоче Божественна воля, ми можемо читати «Трипура Рахасью», звертатися до Даттатрейї, до його священних текстів, звертатися до Древа Прихистку, яке бере початок від Даттатрейї, і ми можемо зрозуміти, чого ж хоче Божественна воля через своїх носіїв.
Садху не зраджує Богові ні з ким і ні з чим, і тому Бог не залишає його, Він ніколи не покидає людину, але якщо людина зраджує Богові з кимось або з чимось іншим, ось тоді їй здається, що Бог її покинув. Садху ніколи такого не відчуває, тому що він пам’ятає, що він — не свій, а він — божий. У просвітленні садху і є сам Абсолют, який прийняв тіло й грає в садху.
Неможливість досягнення Бога зусиллями его
І тоді садху має запитати себе: у чому ж моя мета, чи прагну я зробити себе вільним, чистим, мудрим, святим, просвітленим, чи я бажаю віддати себе Богові, яким би я не був, без жодних умов? Поки віддача Богові не відбудеться, як би ми не прагнули, це спроба вичавлювати олію з каменю.
Неможливо стати вільним, намагаючись зробити себе вільним, як неможливо витягнути себе за волосся, як неможливо врятуватися від злодія, звертаючись по допомогу до злодія, як на яблуні не буває плодів манго, корова не може народити дитину і з насіння гороху жито не може заколоситися, якщо ми очищуємо мідь шляхом полірування, то золото так ніколи неможливо отримати. Так само, очищуючи себе як людину, перебуваючи в егоїстичних самскарах, в егоїстичному, людському баченні, нам не потрібно сподіватися, що від наших зусиль народиться Бог, народиться Божественне, тому що Бог народжується тільки від Бога. Бог сам по собі перебуває, ніхто не може створити Його своїми зусиллями. Це завжди омана: що ми, поліпшивши себе, внісши якісь поправки, можемо досягти просвітлення. Ми не можемо досягти просвітлення таким чином, ось самовіддачею душі Богові ми можемо досягти просвітлення.
Це не означає, що не треба докладати зусиль і практикувати, в усіх інших сенсах зусилля важливі й необхідні. Зусилля необхідні в садхані й для реалізації санкальп, для очищення душі й підготовки себе до самовіддачі, ось для цього зусилля необхідні. Але далі зусилля неможливе. І ми маємо зрозуміти сенс анупайя-йоги, шлях не-зусилля, шлях самовіддачі.
Космологія творіння і три аспекти Божественного
Учені стверджують, що всесвіт народився з первозданного космічного хаосу, який був у дуже інертному стані. Це відповідає ведичній традиції: цей первозданний космічний хаос в інертному стані — це бог Шива. Потім почали з’являтися деякі ділянки неоднорідності у всесвіті, як у свідомості деякі первісні вібрації, як коливання в умі, і вони існували дуже довго. Ці вібрації (санскритом «спанда») виражають намір свідомості проявитися, але вони дуже неоднорідні, різниця може бути десь 0,5% із цією інертною свідомістю. Це відповідає богові Вішну, коли говориться, що Вішну лежить на водах причинного океану й дрімає мільярди років. Ці неоднорідні вібрації дуже стабільні й існують тривалий час.
Потім говориться, що з пупа Вішну з’являється лотос і з нього народжується Брахма-Творець. Починається найсильніша активність, силою розуму Брахма починає породжувати безліч істот і різні всесвіти. І це відповідає теорії творення всесвіту: у перші миті, коли говориться, що за мить до творення відбулося дуже велике розігрівання простору, температура була в кілька сотень мільярдів градусів. Через цю надгарячу температуру всесвіт почав вибухати. Це було миттєво, блискавично (за одну секунду світло пробігає триста тисяч кілометрів). І коли всесвіт був розігрітий до такого неймовірного стану, почався стан величезного вибуху, уже за секунду баланс був порушений, і в межах горизонту світлового поширення (приблизно триста тисяч кілометрів за секунду) у всесвіті було створено величезний простір, де вже всі істоти, зорі, планети були в зародку, у потенції. Це і є принцип Брахми, який творить величезні світи силою наміру, силою санкальпи.
Потім почав розгортатися час, ця енергія текла, не втрималася в рівновазі, почали розгортатися тамас, раджас і саттва, п’ять елементів, почав з’являтися простір. У цьому просторі з’явився найсильніший рух, з’явився елемент повітря. У деяких місцях простору, де був сильний розігрів, з’явився елемент вогню, елемент вогню у вигляді плазми. Застигаючи, він почав охолоджуватися і ставати водою, молекули води, згущуючись, у деяких ділянках почали осідати й провалюватися в щільнішу вимірність, грубість, матеріалізацію, так з’явився елемент землі. І ось цей грубий матеріальний всесвіт — це наслідок охолодження цих елементів і розкиду цих п’яти елементів, усе це творчість Брахми. Усі наміри, думки, санкальпи Брахми почали втілюватися.
Брахма, Вішну і Шива — це три стани світобудови:
Брахма — у момент творіння;
Вішну — такий стабільний стан вібрації до творіння, який існує дуже довго, стан неоднорідності простору;
Шива — це непроявлене, дуже інертне, жодного руху, жодних неоднорідностей, це квантовий хаос на кшталт чорної діри, гуна тамас, і за її межами.
Ці три стани виражають три форми Божественного, три енергії Божественного: джняна-шакті, іччха-шакті і крійя-шакті. За всіма цими трьома енергіями є тур’я, трансцендентний стан, той, який не пов’язаний ні з проявами, ні з матеріалізацією всесвіту, ні з його підтриманням, ні з руйнуванням.
Душа та її єдність із Божественним
Душа є часткою санкальпи Брахми, можна сказати, це сам Брахма, який створив душі, створив цю енергію для того, щоб краще пограти, краще зрозуміти самого себе через свої частини. І доки душа не зрозуміє свою єдність із цими трьома великими силами: з Брахмою, Вішну, Шивою і не вийде на той рівень творення, світобудови, на той рівень космології та теургії, на якому перебувають вони, вона не досягне звільнення.
Є така людина в Челябінську, яка каже: «Я — Бог. Я реалізував усе, я вас благословляю». Він приходить іноді до церкви, іноді до протестантів, до вайшнавів, і каже: «Я — Бог і я вас благословляю». Востаннє, мені казали, вайшнави його ледь не побили. Вони йому сказали: «Якщо ти — Бог, то ти маєш підняти пагорб Говардхана, як це робив Крішна».
У цьому омана душі: душа не може сказати «Я — Бог», доки вона залишається душею, а коли душа розчиняється в Ньому, їй не треба нікому про це заявляти, вона є Ним фактично. Я б такій людині сказав: «Тоді тобі треба розігріти всесвіт, як Брахма, до мільярда градусів, а потім зробити новий великий вибух, якщо ти є Богом». Іноді нео-адвайта породжує такі трюки розуму й трюки его. Оскільки ми слідуємо класичній Адвайті, то ми вважаємо, що так говорити — це омана.
Відмінність між методом і реалізацією
Це можна визнати поглядом, але не поведінкою, це можна визнати крійя-джняною, робочим методом, але не фактом, не шуддха-джняною. Робочий метод — це крійя-джняна. Якщо ви практикуєте крійя-джняну, ви можете повторювати «Я — Бог» скільки завгодно: Ахам Брахмасмі, Ахам Брахмасмі, і — нормально, це ваша медитація, але це не факт, треба це розрізняти. Нікому й на думку не спаде, що ви — Бог, що ви — новий Брахма. Це метод, у процесі якого ваше его має розчинитися, але реальне переживання «Ахам Брахмасмі» приходить саме, природно — після самовіддачі дживи, після того, як ми повністю розчинили своє его біля стоп Божественного світла. І тоді переживання цього Божественного світла, саме воно є принципом «Ахам Брахмасмі». Усе відбувається через самовіддачу: само-впізнавання (пратьябхіджня) відбувається природно.
Мої благословення, щоб усі прагнули бути провідниками Божественної волі, щоб ви бачили свою мету не в самому собі, а в Богові, у Божественному світлі, у Божественній милості.
