Коментар до тексту «Пісня божественної милості»
«О Господи! Ти посвятив мене в таємницю того, як бути завжди пильним без сну. І я став Твоїм відданим слугою, і Ти ніколи більше не залишиш мене. Ти став моїм життям. Ти став ближчим, щоб захистити мене від пут непостійності. І тепер відступити від мене Тобі вже надто пізно, тому що Ти тепер зі мною всюди і не залишиш мене ніколи, як і я Тебе. І я не можу зносити свої судження й думки – Ти, Отче, вирішуєш усе за мене, тому що я не здатний ухвалювати рішення.
Нехай усі поспішають перебувати в цьому Вічному Джерелі Милості».
Це продовження пісні Рамалінги.
Ці настанови про те, як відкрити погляд і бути бездоганно відданим погляду. Рамалінга користується традиційним терміном «Бог», властивим релігії бгакті. Однак ми використовуємо термін, ближчий до недвоїстості. Хоча це лише питання лексики, термінології.
Рамалінга перебуває в недвоїстості, але він виражає свій стан двоїстими словами. Зрозуміло, він при цьому повністю перебуває в недвоїстому стані. І коли він очима свого его (ахамкари), інтуїтивного розуму (буддгі), дивиться на цей недвоїстий стан, у його свідомості виникає слово «Господь». Це означає, що коли він описує цю реальність, він приймає двоїсту концепцію. А коли він перебуває в сахаджа-самадхі і його ум зупиняється, то він перебуває в недвоїстому стані.
Він робить це не для себе, не тому, що його ум перебуває у двоїстості, а тому, що він виражає це для інших. І щоб передати це іншим, він використовує слова, що розділяють на свідомість і Абсолют.
Пильнування без сну і природа сновидінь
Оволодіти баченням, або поглядом, – це для нас означає перебувати в недвоїстості. Коли ми отримуємо посвяту недвоїстості, ми завжди пильні, без сну. Чому трапляються сни? Чому ми їм піддаємося? Чому вони впливають на нашу свідомість? Тому що в снах є двоїста свідомість. Наприклад, вам може наснитися уві сні, що хтось дав вам посвяту, тому ви прокидаєтеся в чудовому настрої. Такий сон – ознака очищення затьмарень.
Як правило, той, хто досяг стану архата, ніколи не бачить поганих сновидінь. Хіба що це може бути чужа карма. Іноді ви можете бачити сновидіння, де вам хтось перешкоджає в практиці, тому можете прокинутися втомленим. Ці сновидіння відбуваються тому, що є ви, сновидець, тобто той, хто переживає сновидіння. Від самого початку вони є нереальними. Однак, оскільки сновидець є, сновидіння справляють на нього реальний вплив. Коли ж свідомість перебуває в недвоїстості, сновидця немає, а є лише безмежне світло, якого не можуть торкнутися жодні дрібні сновидіння. Вони всі розчиняються.
Коли у вас є брахма-бгавана, то навіть якщо ви створюєте ілюзорне тіло в сновидінні, ви не ведете ні з ким розмов. Хіба Брахман веде розмови з ким-небудь? Це можуть бути лише майстерні ліли для співчуття і спасіння духів бардо. Але коли у вас є брахма-бгавана, ви перебуваєте як центральне божество у вашій мандалі, до якої включаються всі видіння й образи.
Це означає, що сновидець, який має брахма-бгавану в стані недвоїстості, перебуває в такій величезній силі й шакті, що всі живі істоти є частиною його свідомості. Вони є грою його ума.
Простіше кажучи, коли ви зустрічаєте духа бардо в сновидінні, ви миттєво робите йому поа, звільняєте його. У крайньому разі ви просвітлюєте його розум і говорите йому, як споглядати. Ви зовсім не цікавитеся, чим він займається. А сила вашої ясності така, що ви миттєво робите йому перенесення свідомості, ні про що з ним не розмовляючи і навіть слухаючи його.
Чи зустрічаєте ви мирного духа, чи гнівного, чи зустрічаєте ви сансарне божество, ви чините так само. Тоді всі живі душі отримують від вас благословення. Саме це означає перебувати центральним божеством у мандалі. У сновидінні або наяву ви пояснюєте живим істотам істинний стан.
Самотрансценденція і служіння Абсолюту
Рамалінга говорить: «Я став Твоїм відданим слугою, і Ти більше ніколи не залишиш мене. Ти став моїм життям».
На стадії самотрансценденції, коли відсікається его, у нашого его є єдиний шанс: стати слугою Абсолюту, абсолютного Всевишнього Джерела. І тоді Він нас ніколи не залишає. Він стає нашим життям.
Що означає стати слугою Всевишнього Джерела? Це означає кожної секунди слухати його й діяти тільки виходячи з Всевишнього Джерела.
А як его може слухати Всевишнє Джерело? Коли є тонка розрізнювальна мудрість, вівека, коли є тонка ясність, подібна до світла лазерного ліхтаря, яка може відрізняти нижчі двоїсті егоїстичні стани й недвоїсте вище «Я», тоді миттєво відбувається впізнавання абсолютного «Я» і перепідпорядкування йому всіх нижчих станів.
Наприклад, у вас виникають думки й емоції. Але ваша розрізнювальна мудрість миттєво визначає їх як нижчі, тому відразу відбувається перепідпорядкування Абсолюту. Тоді всі вони звільняються. Чи виникають рухи душі або коливання — вони миттєво розпізнаються як нижчі й одразу ж перепідпорядковуються. І так відбувається кожної секунди.
Тому про святого кажуть, що він живе й помирає кожної секунди. Його его з’являється, спалахує, але миттєво розчиняється у своєму Джерелі. Через три секунди знову миттєво з’являється і спалахує, і туди ж повертається. Тому святий через три секунди вже інший, ніж був три секунди тому. Його свідомість завжди свіжа й юна, він ніколи не перестає дивуватися світу.
Це не означає, що він приходить на зібрання з бгакті, а потім, дійшовши до «Безтурботного Океану», забуває те, що йому сказав керівник, або читає сутру й не пам’ятає її. Відносна пам’ять залишається, проте він не ототожнюється з цією відносною свідомістю. Це і є самотрансценденція, самовіддача, коли хибне «я» постійно віддається цьому великому океану свідомості.
Той, хто не осягнув таємниці самотрансценденції, є, можна сказати, заблукалою овечкою. У найкращому разі він може бути уважним і споглядати. Це теж непогано. Наприклад, він може старатися в базових практиках старанно тренувати уважність, і це абсолютно необхідно. Однак його уважність ще не настільки поглибилася, щоб привести його до величезного океану Всевишнього Джерела, навіть якщо вона розвинена, тому він ще не завжди знає, що робити з цією уважністю. Він може бути легко спокушений марами, оскільки його практика поки що керується двоїстістю. Але той, хто оволодів самовіддачею і самотрансценденцією, ніколи не може бути спокушений марами. Його не введе в оману ні ясність, ні блаженство, ні порожнечність, тому що він звик усе жертвувати Всевишньому Джерелу.
До того, як сталася самотрансценденція, людина може вводитися в оману своїми думками, своєю волею, власною ясністю, своїми надприродними силами, тому що вона вважає, що є вона, яка чимось володіє: славою, владою і якимись іншими мирськими речами. Коли ж відбувається самотрансценденція, то така омана неможлива в принципі. Він знає, що нічим не володіє. Він нічого не робить. Через його тіло проходять вселенські енергії, він — просто їхній провідник, його відносне «я» постійно належить чомусь більшому.
Звільнення від суджень і думок
Рамалінга говорить: «Я не можу зносити свої судження й думки. Ти, Отче, вирішуєш усе за мене, тому що я не здатний ухвалювати рішення».
Ми говоримо, що споглядати — це означає перебувати в усвідомленому стані без суджень, думок і оцінок. Его саме по собі не може виносити якісь істинні судження чи думки, тому що воно ґрунтується на минулому. Його судження ґрунтуються на застиглих уявленнях, а реальність завжди нова. Тому его ніколи не збігається з реальністю, коли намагається судити про реальність, виходячи з минулого досвіду.
Коли ж ми відкриваємося Великому Джерелу, то бачимо, що всі наші судження й думки взагалі не мають жодного значення. Вони повністю порожні й нічого не означають. Тому іноді навіть може виникнути такий стан, що краще було б узагалі не виносити жодних суджень, тому що які б судження ти не виніс — це абсолютна ілюзія, повний абсурд.
Сприйняття реальності відбувається з глибинного «Я». Тільки тоді, коли відбувається таке сприйняття реальності, понятійний розум, гостро усвідомлюючи неадекватність того, що він робить, усе ж надає цьому словесної форми і промовляє якісь слова. Але це вже щось на кшталт гри. З цим немає жодного ототожнення. Святий не ототожнений зі своїми словами ні на одну секунду. Загалом, у нього немає в глибині душі суджень чи оцінок із жодного приводу. Він не надає своїм словам такого значення, яке їм надають звичайні люди. Він узагалі не надає їм жодного значення. У глибині душі він бачить повну рівність. Він знає, що чи буде він белькотіти як немовля, чи читати священні сутри, чи співатиме мантри, чи вивергатиме лайку — усе це насправді не має жодного сенсу, оскільки все є Абсолют. Усі слова не мають жодного сенсу. Усі слова — це просто вібрація, за якою немає власного сенсу.
Тому один святий говорив так: «Мова налджорпи подібна до чуток про далекі події або белькотіння безумця». Чи буде він вимовляти нечленороздільні звуки, чи буде, подібно до махапандита, оперувати логічними категоріями філософії — усе це для нього абсолютно рівноцінні речі. Чи співатиме він пісні Дхарми, мирські пісні, чи зводитиме хулу на Дхарму — усе буде хвалою Дхармі, усе буде Абсолютом, усе буде священним просто тому, що він не надає жодного значення словам. Для нього слова є просто грою, яка відпущена з природного стану. Проте зі співчуття він надає своїм словам потрібної форми: іноді логічної, іноді поетичної, а іноді — філософської. Слова — це спосіб передати енергію Абсолюту.
Йог-налджорпа не надає значення словам, тому що він не надає значення думкам. Усі думки, які виникають у потоці його свідомості, бачаться повністю ілюзорними, повністю порожнісними, як гра. Думки про Дхарму, думки про мирське, погані чи гнівні думки, так звані нечисті думки — за ними немає жодної сили. Вони більше не забарвлюють його, не захоплюють за собою, тому що на тлі всіх цих думок є безмежний океан. Порівняно з цими думками реальність настільки глибока, що звертати увагу на думки — це просто смішно.
Саме так живуть боги. Вони не занурені в концепції. Звичайно, їхня свідомість перебуває в медитативних станах різного рівня: якщо це непросвітлені боги, то вони перебувають у дг’янах, а якщо це просвітлені боги, то вони перебувають у станах споглядальної присутності недвоїстості. Але ні одні, ні інші концепціями точно не захоплені. Концепції витіснені медитативними станами. А люди, навпаки, захоплені концепціями, але слабо захоплені медитативними станами.
Коли людина відкриває істинне споглядання, то всі її концепції самозвільняються. Це не означає, що вона не може думати, виносити судження, породжувати концепції й оперувати ними. Вона може робити це ще краще, ніж людина, яка не має споглядання. Проте вона вкладає в них зовсім інший сенс. Вона не надає їм значення. Вони її ніколи не зв’язують.
Тільки коли ми відкриваємо природний стан, інтуїтивний розум, ми можемо зрозуміти джерело концепцій і знаємо їм ціну. Ми бачимо, що всі концепції безсутнісні й повністю ілюзорні. Однак ми бачимо, що є виверткі концепції, подібні до пальця, який указує на місяць, які можуть указати на Джерело. Ми одночасно ніби бачимо дві речі: ми бачимо, що концепції не мають жодного значення, і ми бачимо, що концепції — це священна гра енергій Абсолюту, що вони вказують на Всевишнє Джерело. Саме тому Рамалінга говорить: «Я не можу виносити свої судження й думки».
Природа зла і божественна милість
«О Владико сяючого всесвіту! Моя природа — робити те, що є злим. Твоя природа — стриматися і, розглянувши мене краще, подарувати свою Милість і Любов у відповідь на моє зло. Слава тобі, Отче, що Ти стільки років терпів мої недобрі вчинки, і коли я прийшов до Тебе просити про допомогу, Ти не забув мене, а прийняв із ніжною любов’ю і дарував Свою Милість.
Слава Тобі, Вічному Океану Співчуття! Поспішайте всі здобути Його Милість і заспокоєння, бо кожен гідний Його Світла Милості. Час настав забути все минуле й не будувати майбутнього, а в тотальному теперішньому пам’ятати про Бога і просити в щирій молитві про Його Милість, яка безкінечна. Час настав.
О Господи! Ти увійшов у моє тіло, розум і думки. Ти ощасливив мене, давши Своє Благословення і радість. Ти дарував мені Світло Вищої Мудрості, осяявши мене сяйвом. Це був один зі способів, яким Ти скористався, щоб звільнити мене з непостійності. Коли я зміг прибрати всі свої думки, почуття, судження і поняття, Ти раптово увійшов у мене, і сльози потекли з моїх очей. Твоє Світло Вищої Мудрості огорнуло мене, і Твоя воля стала моєю. Я зник, як зникають міражі в пустелі. І якщо Ти вирішиш, що цей шлях легкий для мене, то я готовий прийняти будь-який із Твоїх шляхів, навіть найскладніший. Якщо хочеш, забери моє тіло і життя – навіщо вони мені без Тебе? Мені потрібен тільки Ти, і я погоджуюся на будь-який шлях, аби бути з тобою. Твої Святі Стопи свідчать про те, що я сказав, тому що моє серце відкрите для Тебе, і Ти сам усе знаєш про мене.
Ти увійшов у моє тіло, і воно стало храмом для Тебе. Слава тобі, Отче! Слава тобі, мій Учителю! Слава!»
Якщо ви налаштуєтеся на свідомість, з якої походять ці рядки, то виявите безперервний захват. Це незвичайне піднесення духу. Налаштувавшись, ви виявите таку чистоту, яку навіть важко уявити. У ній немає навіть тіні мирського, у ній немає нечистого бачення, затьмареності, чіпляння за «я». Це настільки піднесений стан, що ваша свідомість, навіть просто читаючи ці рядки, починає переноситися і ніби пробуджуватися.
Рамалінга говорить: «Природа мого его – робити те, що є злим». Тут мається на увазі таке: що б не робило его, усе це є затуманеністю, затьмареністю, тим, що веде до згубних кармічних відбитків, якщо не пов’язане з Всевишнім Джерелом. Коли его не в контакті з інтуїтивним розумом, усе, що воно робить, – це продовження затьмарень. Рамалінга говорить, що природа Абсолюту в тому, щоб розвіяти наше невідання. Тут є такі слова: «Ти стільки років терпів мої злі справи». Наше вище «Я» завжди бачило наші затьмарення і чисті стани. Воно просто чекало, коли затьмарення розвіються, після чого ми зможемо сприймати наш чистий стан.
Можна сказати, що десь у глибині душі воно мовчазно чекає цього щосекунди, просто спостерігаючи за нами, трохи посміюючись із нашої некмітливості.
Далі Рамалінга говорить: «Час настав». Це означає, що просто зараз ми можемо увійти і відкритися цій свідомості. У тотальному теперішньому згадуйте про Бога і просіть Його Милості. Час настав.
Немає такого моменту, коли б цей час ще не настав. Ми самі відкладаємо той час, коли починаємо постійно думати про Бога і просити Його Милості. Хтось відкладає через неглибоку уважність, хтось – через проєкції, плани, надії. Хтось – через те, що надає непотрібного значення словесним концепціям. Але насправді немає такого часу, коли б він не настав. Цей час настав просто зараз.
Злиття воль і зникнення его
Рамалінга говорить: «Світло Вищої Мудрості огорнуло мене, і Твоя Воля стала моєю».
Спочатку є воля нашого «я», нашого его. Вона зумовлена тілом, звичками, вихованням. Це хибна воля, дурбуддгі (викривлений інтелект). Доти, доки Всевишнє Джерело не відкрите, усі живі істоти мають дурбуддгі – хибну і викривлену свідомість. Вони як палець, який не знає, що є частиною руки, тому намагається робити щось, що суперечить загальному руху руки.
Коли ж океан мудрості огортає свідомість, воля Абсолюту стає волею людини. Це одне й те саме. Тому що більше немає волі людини, а є воля Абсолюту. Це не означає, що людина стає безвольною, апатичною і взагалі не може щось робити. Неправильно думати, що той, хто здійснив самотрансценденцію, є якоюсь безвольною амебою, яка тільки й робить, що плаче. Усе людське зберігається. Ба більше, воно розквітає. Але тепер воно не саме по собі, а підпорядковане чомусь більшому – абсолютному Всевишньому Джерелу.
Людська воля вливається в Джерело Всевишньої Волі (іччха-шакті), і людина черпає величезну волю, що походить з Абсолюту. Але тепер вона вже не вважає цю волю своєю маленькою, особистою «воленькою», а вважає її нероздільною з волею Абсолюту. Тому Рамалінга говорить: «Твоя воля стала моєю». Тепер людина вже не має дурбуддгі – викривленого інтелекту, а має атмабуддгі – свідомість, безперервно пов’язану з абсолютним Джерелом. І ця свідомість завжди діє тільки суворо з цього Джерела, тому що найменша втрата зв’язку з ним, найменше відволікання – це знову перехід у затьмарений сансарний стан.
Тому святі кажуть: «Бережи споглядання так само, як мати береже єдину дитину». Тобто плекай і нарощуй цей священний зв’язок так само дбайливо й невпинно, як мати няньчить єдину дитину. Будь завжди уважним у думках і діях, не відволікайся ні на секунду. Не дозволяй свідомості огрубіти й зісковзнути в нижчі стани.
Велике зникнення его
«Я зник, як зникають міражі в пустелі».
Его зникає, коли свідомість торкається Всевишнього Джерела. Насправді і тіло, і розум, і пам’ять залишаються. Що ж зникає? Зникає ототожнення, зникає відчуття, що его реальне. Відчуття «я є окрема особистість» повністю зникає. Це дуже радикальне зникнення. Це навіть глибше, ніж смерть, тому що в момент смерті ототожнення не зникає, а зникає лише тіло. Але в момент такого великого зникнення зникає все те, що рухало нашу карму мільярди втілень.
Будда Шак’ямуні, коли він виявив природу Ума, сказав таке: «Тепер я зрозумів, у чому річ. Будівничого цього дому знайдено. Цей будівничий – це ум. Я більше не піддаватимуся на його хитрощі».
Его є міражем. Індивідуальне буття є міражем. Однак для істот, що перебувають у сансарі, це єдиний міраж, який вони споглядають від народження до смерті. Коли его бездоганно тане в океані безтурботного простору, воно зникає як міраж у пустелі, як те, чого насправді ніколи й не було.
Святий може й надалі вживати слово «я», для інших удавати, що він має свою волю, ухвалює рішення, діє. Святий може мати розвинене его, розвинений інтелект. Він може оперувати й грати всіма якостями так, як йому заманеться. Але його его вже відсутнє. Його его трансформувалося в шуддха-саттва-сварупу. Це вже не те его, яке думає, що існує саме по собі, а це щось на кшталт маріонетки, підпорядкованої Абсолюту. Святий із ним себе ніколи більше не ототожнює. Для нього це просто функціональна частина, подібна до звичайного робочого інструмента.
Настанови про любов до Бога
«О ви, хто тужить за Богом! Я вклоняюся вашим ногам. Я – бідний слуга Бога, хочу сказати вам, а ви зволіть послухати. Прийміть мене як слугу Бога, який може поділитися з вами секретом, як відкрити своє серце для нашого Отця. Любіть Бога вдень і вночі, коли вам весело чи сумно, коли вам нічого їсти або пити. Любіть Того, Хто спонтанно створює всесвіти й світи. Читаючи веди, не ставайте філософами, які тільки й знають, що сперечатися про Бога – яку він має форму, де перебуває або живе. Не марнуйте часу! Усі ці бесіди про Бога не дадуть вам жодної нагороди, і ви не пізнаєте Бога навіть на міліметр. Але коли ви відкриєте своє серце для Нього, прибравши всі свої знання й поняття, думки, волю та бажання, тоді ви пізнаєте Бога в його повноті й у всіх Його якостях. Станьте подібними до дитини – то плачучої, то сміючоїся. Бог – цілковито чисте щастя. Радійте можливості наблизитися й побачити це своїми очима та відчути це своїм тілом. Я оголосив вам найвищу правду, у якій немає сумнівів.»
«О чоловіки й жінки світу! Ви перебуваєте в постійній незгоді. Чи справді ви думаєте про Бога, який вічно танцює в Серці всього Творіння, і просите Його Милості. Навіть якщо ви чинили злі промови й учинки – усе це розтане, як сніг навесні, якщо ви попросите в щирій молитві у Бога Милості. Тільки Він може допомогти вам спокутувати все те, що ви чинили в минулому. Я справді кажу правду, бо пройшов цей шлях до Бога. Оскільки ви всі мої друзі й рідня, я кажу вам це, щоб розділити з вами справжню користь.»
«О чоловіки й жінки світу! Слухайте правду, що виходить із моїх уст. Досвіди сну, горя, побоювання, перешкоди минули назавжди. Зло, відчай, невігластво, темрява й страх залишили мене назавжди. Натомість процвітання, любов, Безсмертне тіло, щастя, радість прибули, щоб перебувати в мені повною мірою. Майте на увазі цю правду мого досвіду.»
«О чоловіки й жінки світу! Це добра Вища Милість Бога, яка не має ні початку, ні кінця, наповнила мій розум і волю. І я став вічною істотою. І я допоможу також і вам здобути це Вище Світло Милості. Ця божественна милість усуне з вас усі поняття, такі як каста, відмінності між расами, поняття догм і сект. Нехай перебуваєте ви всі без винятку в радості, яка вилилася на мене! Нехай пройдете ви всі цей шлях без винятку так само швидко, як і я!»
Що означає «любити Бога вдень і вночі, коли весело чи сумно, коли нічого їсти чи пити»? Це означає постійно спрямовувати свою свідомість на первісний позамежний простір, подібний до чистого світла, де немає ні думок, ні відчуттів, ні уявлень, прибравши всі свої знання й поняття, думки, волю та бажання. Будь-які переживання — ніщо порівняно з таким спогляданням.
Шлях відречення
За кілька років чернецтва монах звикає бути відреченим від своїх бажань, думок і почуттів. Хто піддається своїм бажанням, хто не відречений від своїх думок і почуттів, той, звісно, не монах. За кілька років чернецтва монах звикає відрікатися від свого «я», від усього, що походить із нього. Для чого він це робить? Кому приноситься така жертва? Для того щоб відкрити абсолютну свідомість.
Відректися від понять — це означає споглядати за межами понять. Той, хто вірить у слова і пов’язаний ними, подібний до сліпого кошеняти. Той, хто зачаровується і хапається за власні думки або думки інших, подібний до глухонімого. Той, хто зачаровується власною волею або власними бажаннями, подібний до риби, яку викинули на пісок і яка не знає, як повернутися назад.
Практика монаха полягає в умінні відрікатися від усього. Доти, доки в нас не з’явиться розрізняльна мудрість і здатність відректися від усього, ми не можемо розкрити цю первісну свідомість. Первісна основа всіх думок, волі, бажань і знань — це чистий простір Абсолюту.
Що означає відректися? Це не означає почати негативно до чогось ставитися або породжувати оціночне ставлення. Це означає не породжувати взагалі жодного стану, а бездоганно переміщувати фокус своєї свідомості у вище «Я».
Звернення до Господа про єдність усього живого
«О мій Господи! Ти — вічний танцівник у Сяйві, що розсіює невігластво, ілюзії та зло. Я зміцнив серце, як сталь. І я хочу дати їжу цим голодним і бідним істотам. Але, на жаль, тут я безсилий — лише єдність усього живого може забезпечити вічне сите свято. Тому нехай моляться брати й сестри, всі без винятку, щоб зменшити свій голод і насититися вічним нектаром безсмертя.»
«О мій Наставнику! Я дізнався від Тебе, що Вище Знання — це знання про Безсмертя душі й тіла. Тому я прагнув бути відданим Твоїй Сяючій Мудрості.»
«О мій Наставнику! Якби не Твоє співчуття до мене, то я б так ніколи й не зміг відчути потік радості Твоєї Милості.»
«О мій Наставнику! Я дізнався від Тебе, що притулок — це Твої Лотосні Стопи. І тому я більше не потребую жодної іншої допомоги.»
«О мій Господи! Я не взув черевиків. Я не вдягнув білої сорочки. У мене немає доброї тканини для одягу. У мене немає роботи. У мене немає грошей під рукою. У мене немає гладкого тіла, яке утворилося від смачної їжі. У мене немає місця проживання. У мене немає жодних переваг. Я лише очистив місце для Бога у своєму серці, у своєму тілі, у своєму розумі. А що в мене є? Тільки Милість Бога, а хіба ще щось потрібно?»
Такі слова можуть розтопити камені. Якщо ви будете ці слова повторювати, я даю вам клятву: ви станете святим у цьому житті. Безсумнівно, станете. Монах — це той, хто не має нічого: ні місця проживання, ні грошей під рукою, ні улюбленої роботи, жодної переваги над іншими, жодного одягу, який він хотів би носити. Усе, що він має, починаючи від його одягу й закінчуючи його планами, належить Богові.
Рамалінга говорить: «Я очистив місце для Бога у своєму серці, у своєму тілі, у своєму розумі. І що я маю? Тільки Милість Бога. А хіба ще щось потрібно?»
Коли в нас немає нічого, тоді є лише Милість первісного Джерела, Творця всіх світів. Але коли у вас є ця Милість, то у вас є все. А той, у кого цієї милості немає, насправді не має нічого.
Той, хто здобув цю милість, перебуває у найбільшому щасті, де б він не знаходився, чим би він не був зайнятий.
Преображення у священному звуці ОМ
«Я відкрив своє серце для Бога! У споконвічному священному звуці ОМ. Темної ночі Він перетворив мене на істоту з формою і без. Він назавжди визволив мене від смерті. Тому моліться і палко бажайте, щоб Він пролив Нектар Милості й на вас.»
«О Господи! Ти – Безмежний Простір, залитий Досконалістю! Ти – Безкінечне Буття, що заповнює Собою весь простір! Ти – Той, Хто охоплює все Це! Ти – Знання, яке розсіює невігластво! Ти – Світло натхнення! О Господи! Ти – прекрасний кінець усіх священних писань!»
«О Господи! Ти відвернув від мене всі небезпеки! Ти запалив лампу Своєї Краси в мені! Ти зруйнував мою волю! Тому моліться, брати, дозвольте Господу перебувати і у вас.»
«О мій Господи! Ти дарував мені силу чистоти! Ти усунув від мене лінь і сон. Ти зробив моє тіло Своїм. Тому, брати, моліться і шукайте прихистку в Богові, Який, завдяки Своїй Милості, може зробити вас вічними».
