Коментар до тексту «Кодекс Майстра». Глава 87
1. Увійшовши в недіяння, Майстер остаточно пізнає себе.
2. Майстер пізнає себе, коли Безмежний Дух відкриває йому останню приголомшливу для людини таємницю. Ця таємниця така: він сам завжди був і є Безмежним Духом, і ніхто інший. Так зникають усі марення й остаточно розсіюються сни розуму.
Згідно з ученням лайя-йоги, справжнє самопізнання настає після того, як пройдено фазу самотрансценденції. Що це за фаза самотрансценденції? Її ще називають атма-ніведана, прапатті, самовіддача, розчинення «я» в Абсолюті. Це стадія, коли мала особистість практикуючого починає сама перевершувати себе. Але самотрансценденція не може настати доти, доки ми не відкрили принцип недіяння, доки ми не прийняли «велике рішення» і не увійшли в нього.
Прийняття «великого рішення» і входження у «велике недіяння» — це наріжний камінь усієї практики, переломний момент, кульмінаційна фаза переходу від другого правила до третього. Друге правило полягає в тому, щоб прояснити принцип недіяння, простір недіяння, здійснити відсікання всіх сумнівів, усунути всі непорозуміння. А третє правило полягає в тому, щоб уже безпосередньо увійти в істинний стан і просто надалі утримувати його, працювати з ним.
Іноді буває так, що проміжок під час переходу від другого принципу до третього може тривати навіть десятки років, тому що манана (другий принцип, тобто прояснення) — це сама сутність і сама основа. Поки не прояснив, то й підтримувати нічого, ти ще перебуваєш в омані, тому можеш підтримувати лише ілюзорне бачення, клеші, майю, подвійність. І таке прояснення настає внаслідок вивчення філософських текстів учення, читання настанов (упадеш) і, звісно, внаслідок власної споглядальної практики.
Споглядальна практика та робота із санкальпою
Власна споглядальна практика полягає в тому, щоб безперервно працювати із санкальпою. Причому працювати грамотно, розуміючи взаємозв’язок санкальпи та природного стану, різні принципи, такі як: відсутність зусиль, відпускання, розслаблення, пильність та уважність. Для цього необхідно мати «таємного друга» на шляху (пильність та уважність). Водночас важливо ще й не примудритися впасти у тридцять п’ять відхилень, не заробити дисбаланс пран.
Тобто ви маєте зрозуміти, що ваше споглядання — це філігранна техніка, ви постійно балансуєте на краю, йдете по лезу бритви: крок убік — і ти злетів. І будьте певні, що пройти по цьому лезу бритви може далеко не кожен, оскільки це подібно до того, як видираєшся на гірську вершину вузькою стежкою під час лютого урагану чи вітру. Проте, якщо ви озброєні настановами, методом, ученням і практикою, то колись ви досягаєте цієї вершини.
Коли виникає прояснення порожнинної природи розуму, ви справді відсікаєте всі неясності, сумніви й можете точно сказати, де живе та сама дитина («син безплідної жінки»), тому що ви її зустрічаєте. Але це не означає, що ви можете спочивати на лаврах. Це подібно до того, як ви отримали ключ і відчинили двері, але з цього моменту, звісно, нічого не закінчується, а лише починається.
Саме після цього ви приймаєте «велике рішення»: «Так, тепер я йтиму в цьому напрямку. Тепер я точно знаю, у якому напрямку йти». Поки ви не прийняли «велике рішення», ви ще не знаєте, куди йти, не знаєте напрямку. Той, хто не прийняв «велике рішення», — як людина із зав’язаними очима. Тобто він має сумніви, вагання, він не впевнений ані в собі, ані у своїх здібностях, ані в практиці, він сподівається на якісь чудодійні засоби зовнішнього плану.
Як кажуть, якщо в тебе не припинила виділятися слина, коли ти чуєш інші вчення, окрім учення про природний стан, то ти ще не маєш достатньої мудрості, щоб іти шляхом практики споглядання, тобто ти ще на щось сподіваєшся. Але коли ти відсік сумніви й неясності, ти справді їх відсік, і тобі немає в чому сумніватися, немає на що покладатися в зовнішньому сенсі, ти покладаєшся лише на Бога, відкритого в самому собі. Цей Бог реально відкрився як твоє живе переживання, і тут більше немає в чому сумніватися.
Прийняття «великого рішення» та входження в недіяння
І тоді ти просто приймаєш це «велике рішення». І коли ти приймаєш «велике рішення», то вирішуєш усунути всю гонитву за зовнішніми досягненнями, усунути всі надії на якісь майбутні досягнення й плани, усунути всі чіпляння за минуле, усунути всі блукання розуму. Не те щоб усунути, а просто не покладати на все це надій. Можливо, усунути все одразу й не вдасться, а просто не сподіватися, не покладатися ні на що з цього, не сподіватися на дії, на діяльність, на своє его як на діяча.
І з прийняттям такого рішення ти опиняєшся у стані цілковитої довіри й відкритості бхаві. Ти перебуваєш у такому стані, де більше нічого не потрібно робити, де вже все зроблено, а потрібно лише залишатися. При цьому, звісно, це не означає, що на відносному рівні ти впадаєш у лінощі чи прострацію — це було б помилкою.
Звичайно, у давнину були святі, яких описували в текстах і які лише спали з ранку до вечора й більше нічого не робили, але уві сні вони медитували, перебували в самадхі — це було їхнім шляхом. Можливо, це особлива садхана або така практика, але я не думаю, що це підійде вам тут. Навіть якщо ви будете лише спати — це може набриднути, тому що у вас є тіло і прани.
Тобто у відносному вимірі це не означає нічого не робити. Стосунки, відносні плани — усе це, звісно, залишається, усе це нікуди не зникає. І якщо ви скажете: «Нам не треба платити за електроенергію, тому що ми в недіянні», то люди, які постачають вам цю електроенергію, не поділять вашої думки, вони все одно вимагатимуть оплати.
Принцип полягає в тому, що наша свідомість функціонує зовсім інакше: вона функціонує просто без діяча, просто відгукуючись на ситуацію, виходячи з ясності, не створюючи центру, не створюючи прив’язаностей, не турбуючись узагалі ні про що.
Самотрансценденція та відкриття каналу зв’язку
Саме з цього входження в недіяння починається справжнє впізнавання себе. У момент входження в недіяння й відбувається самотрансценденція. Наше старе діяльне его, що прагне звільнення, ставить цілі, має уявлення про себе, стикається з цим мовчазним і нескінченним простором недіяння, воно відчуває, що тепер йому більше нічого тут робити, воно втратило владу. І на цій стадії его починає здаватися цьому простору недіяння.
Здаватися — це означає, що фокус вашої уваги починає переміщуватися з его в простір недіяння. І що більше відбувається така здача, то більше користі отримує его, тому що цей простір недіяння починає наділяти його колосальною шакті, енергією. Раніше его відчувало залежність від зовнішніх джерел енергії, воно хотіло отримувати енергію від мирських бажань, від інших людей, від чуттєвих насолод, воно завжди намагалося витягувати енергію через чакри, через щось зовнішнє, тому що власне джерело й канал зв’язку з фундаментальною свідомістю були заблоковані.
Але «входження в недіяння» і прийняття «великого рішення» немов зривають кришку із сахасрара-чакри й відкривають цей канал безперервного зв’язку. І коли внаслідок такого рішення цей канал безперервного зв’язку відкритий, его починає отримувати велику енергію, велике джерело натхнення, могутню шакті, колосальну впевненість у собі та своїх силах, творчі здібності тощо.
До того, як его почне це отримувати, дуже важливо дати йому правильну мотивацію, правильний намір, стиль поведінки, тобто співчуття, чисте бачення, чотири безмежні, мотивацію служіння дгармі, служіння іншим. Оскільки іноді, не маючи правильної мотивації й отримавши колосальний імпульс світла від природного стану, его може буквально оскаженіти, переоцінити свої сили, впасти в зарозумілий стан, почати використовувати їх не за призначенням. І щойно це починається, через деякий час такий канал закривається, і тоді все повертається на круги своя, тому що вище «Я» побачило це й сказало: «Ні, йому ще зарано. Він ще не готовий до цього. Він не здатний поводитися з цією шакті».
Саме тому йогін тренує своє відносне его бути бездоганним, він його шліфує, відточує. Коли така самотрансценденція починає відбуватися, коли бездоганно відточене его саме постійно привчається підпорядковувати себе найвищому Джерелу, і настає це самовпізнавання, про яке йдеться у 87-й главі книги «Кодекс Майстра».
Акт самовпізнавання
Самовпізнавання означає акт, коли осягаюча ясність, манас, ахамкара й буддхі починають поєднуватися з Атманом, коли між ними відбувається іскріння, махамелана (велика зустріч), коли останні ілюзії, власні карми, двоїсті судження й уявлення повністю зникають, коли людина починає усвідомлювати, що вона ніколи не була людиною.
Спочатку вона думала, що вона людина, потім вона думала, що вона практик, просвітлена людина або боголюдина, але, коли відбувається самовпізнавання, навіть усі ці ілюзії зникають. Вона починає розуміти, що насправді вона не людина, а людиною називають лише її фізичне тіло, его та прояви. Вона ж не локалізована в якомусь конкретному тілі, а є єдиною всепроникною свідомістю. Це відчуття подібне до радикального гіперстрибка, це вже зовсім інший рівень буття. І така людина, відчуваючи себе лише однією істотою, просто продовжує ігри в цьому тілі.
Зникнення як особистості та пластичність свідомості
3. Пізнавши себе, Майстер повністю зникає як особистість, проте продовжує жити. Його життя наповнюється невимовною величчю.
«Повністю зникає як особистість» означає, що тепер він стає неприв’язаним до власної особистості й може формувати цю особистість як завгодно. Він може активувати приховані самскари родової пам’яті минулих втілень. Його особистість не є постійною, тобто він може зробити свою особистість якою завгодно, залежно від ситуації активувати будь-який досвід.
Якщо йому потрібно будувати, він активує всю пам’ять про те, як він будував піраміди Хеопса, і стане чудовим будівничим. Якщо треба бути вченим, він активує всю свою родову, колективну й абсолютну пам’ять людства, і тоді стане геніальним ученим. Залежно від ситуації він залучає будь-які самскари, розгортаючи їх і миттєво перебудовуючи свою особистість. Тобто його особистість стає такою самоорганізованою структурою, яка миттєво перебудовується відповідно до конкретної ситуації. Вона не кристалізована, застигла, а динамічна й пластична.
Часто багато сіддхів-авадхутів, демонструючи таку пластичність, шокували інших людей. Людям це здавалося безумством. Але в авадхутів це було трансцендентним безумством, священним юродством. Ніхто з людей не міг цього зрозуміти, оскільки такі зміни та здібності не характерні для звичайних людей. Але це тому, що майстер зникає як особистість, його особистість, скажімо так, конструюється відповідно до конкретної ситуації.
Загальна інтеграція
4. Пізнавши себе Безмежним, Майстер звучить у кожному звуці — від шелесту трави до грому, стукає в кожному серці, тече в жилах усіх живих істот у всесвіті та в руслах усіх річок, зяє бездонною глибиною неба, мерехтить світлом усіх зірок, пахне ароматами всіх квітів. Він п’є вологу кожним листком і травинкою, дме разом із вітром і хлюпочеться кожною хвилею.
Щоб пережити це, йогін зазвичай виконує інтеграцію — об’єднання присутності із зовнішніми елементами та переживаннями. Але на цій стадії інтеграція відбувається сама собою. Тобто це вже не інтеграція, а повне змішування, коли вже немає з чим інтегруватися й нікому інтегруватися. Це єдиний процес загальної тотальної інтеграції.
Шивананда Свамі якось говорив своїм учням: «Одним кліпанням повік я можу погасити сонце». І коли ви перебуваєте в такій загальній інтеграції, це справді перестає бути просто словами.
Звісно, навіть коли відбувається самовпізнавання, тіло залишається, залишаються також притаманні йому карми, самскари та все інше. У міру самовпізнавання вони очищуються й розгортаються. І якщо самовпізнавання справжнє, то споглядальна присутність, возз’єднуючись із цими кармами та самскарами, створює чисті прояви, мандали, сприятливі світи й виміри. Тоді все, що походить від святого, є пахощами, ароматом, чимось сприятливим. І залежно від сили самовпізнавання та кармічних схильностей воно проявляється більш або менш інтенсивно.
Це відбувається подібно до того, як сонце світить на лід: якщо промені сонця падають на лід, то лід випаровується, якщо промені сонця сильні, то лід тане досить швидко й перетворюється на пару. Так само внаслідок саморозпізнавання відбувається гранична інтеграція вищого «Я» та внутрішніх самскар, васан і навіть зовнішніх елементів, і відбувається таке безперервне танення. Танення — це сублімація, переплавлення і трансмутація. А що ж є парою? Парою є вимір чистого бачення, який утворюється внаслідок цього, тобто енергія доходить до своєї граничної божественності, завершеності, чистоти. І внаслідок появи такої пари й танення виникає чистий вимір, або світ мандали, у центрі якого перебуває свідомість йогіна.
Виношування потенціалу та внутрішня боротьба
Коли ви практикуєте споглядання, це означає, що ви постійно розкриваєте свій потенціал, працюєте з ним і зростаєте. Якщо ви практикуєте правильно, то ваші здібності, ваша творчість і ваша мудрість зростають. Ваш потенціал витончується, проявляється з дедалі більшою силою. Ви справді стаєте тим, хто розкриває в собі цей потенціал. Але щоб він розкрився, потрібно бути уважним до його виношування і впевнено його виношувати. Якщо ж ми його не виношуємо, виношуємо неправильно або замість потенціалу виношуємо двоїсті думки, то з цього нічого не вийде, рано чи пізно ми впремося в якусь стіну, де стоятиме великий знак питання. Це означає, що ми маємо бути впевнені в тому, що добре його виношуємо, і регулярно коригувати процес такого виношування цього потенціалу.
Під час такого виношування в йогіна постійно виникають різні перешкоди:
- від власного розуму й концепцій, доки він не навчиться їх самозвільняти;
- від клеш, затьмарень, мирських бажань;
- від тамаса;
- від перешкод;
- від зовнішніх чинників, що збивають прану;
- від чужої карми або власної родової карми;
- від якихось духів, пов’язаних із ним;
- від богів пристрасті, які іноді полюбляють випробовувати практиків, але це радше благословення, оскільки такі випробування — це завжди ривок до нового рівня.
Усі ці чинники намагаються якось збити й порушити таке виношування. Виношування — це не гладкий і зворушливий процес, це безстрашна боротьба, де або ти, або тебе. Тільки ця боротьба ведеться всередині, між різними частинами свідомості. Це не означає, що людина — шизофренік, що в неї внутрішнє розщеплення. Навпаки, людина цілісна, тому що її питання вже вирішене, вона вже ухвалила «велике рішення» й увійшла в цей простір недіяння. Цілісність здобута, просто всередині неї ще є, можна сказати, «внутрішня мафія», внутрішні бандити або внутрішні вороги, які ще не повністю приборкані й намагаються брати в облогу її державу. І, щоб виношувати, їй потрібно розв’язати з ними проблеми, приборкати їх, як диких звірів, утихомирити або якось змінити їхнє бачення, щоб вони стали чистими.
І таке виношування — це постійна битва між двома частинами розуму: ясною та неясною. Коли перемагає неясна частина розуму — це означає, що була розсіяність, тому ясну частину розуму було втрачено. І, навпаки, коли були усвідомленість і пильність, ясна частина розуму була швидшою за неочищену частину розуму, тому перемагала.
Ревіння лева та істинні сиддхи
Зрештою, у йогіна зароджується така сфера усвідомлення, яка через деякий час починає працювати й приносити йому користь. Цей період називається «ревіння лева» або «обертання колеса дгарми». Тобто ти не лише перебуваєш у присутності, ти можеш, поєднуючи її з різними енергіями й елементами, чудодійним чином їх трансформувати, трансмутувати.
Поєднавши її зі вселенською силою Ануграха-шакті, ти можеш її закликати, поєднавши з будь-якою іншою вселенською енергією, ти можеш її проявити, поєднавши із зоровою свідомістю, ти можеш проявляти прекрасні образи й так далі. А якщо її багато, то можна проявляти зміну кармічного бачення, поєднавши із санкальпою (наміром), формувати майбутнє й очищати минуле. Це і є стадія сиддх, про які писав Тірумулар у «Тірумантірам».
Залежно від того, наскільки добре ти пізнаєш ці принципи з'єднання й умієш з'єднувати, наскільки добре ти виношуєш і наскільки яскравим є цей стан, вони проявляються слабше або сильніше. Це вже не чаклунські й шаманські сіддхі, а істинні сіддхі природного стану. Це саме те, що відбувається природно в процесі розкриття природи розуму. До яких сіддхі необхідно прагнути практикові? Передусім до сіддхі чистого бачення, до проявів Ануграха-шакті.
