Коментар до тексту «Санатсуджата-парван»
Текст «Санатсуджата-парван» — це бесіди Дхрітараштри з Відурою та Санатсуджатою. Санатсуджата — давній міфічний брахмаріші, вічно юний кумара, мудрець-хлопчик. Це одне з божеств, які в той час опікувалися ведичною цивілізацією. «Санатсуджата-парван» — один з основних філософських текстів «Махабхарати». Саме з нього й починається «Махабхарата».
Перед битвою на Курукшетрі сліпий цар Дхрітараштра, цар Кауравів, ставить запитання мудрецю Відурі, своєму молодшому братові. Відповідаючи на такі запитання, Відура розповідає йому про свій досвід зустрічей із Санатсуджатою, мудрецем-хлопчиком, вічним юнаком. Дхрітараштра, спалахнувши від цікавості та бажання прояснити тонкі питання дхарми, дуже захотів сам зустрітися із Санатсуджатою та особисто з ним поспілкуватися. Завдяки такому його бажанню Санатсуджата постав перед ним і розмовляв із ним.
Значення вивчення давніх текстів
Чому для нас важливе вивчення текстів, вивчення міфології? По-перше, для нас це не міфологія, а реальність. По-друге, не знаючи, звідки ми походимо, будучи відірваними від коріння своєї давньої цивілізації, ми навряд чи зуміємо здобути глибоке бачення в сьогоденні, а тим більше в майбутньому. По суті, вивчення міфології для нас — це прояснення свого власного стану, з’ясування того, хто ми є і звідки ми. Щоб зрозуміти, хто ти є з погляду лайя-йоги, треба повернутися назад, до коріння. Треба не те щоб щось зробити, створити в майбутньому, а трохи озирнутися назад і подивитися, звідки ти походиш. Вчення говорить, що все вже досконале ще до твого народження. Тобі потрібно лише пізнати той стан, який ти мав і який ти втратив.
З погляду вчення ануттара-тантри ми вже володіємо досконалістю. Маючи свободу волі, ми зловжили нею і відпали від цієї досконалості. Іншими словами, процес звільнення — це повернення до тієї досконалості, якою ми колись володіли. Зрозуміло, у процесі цього зловживання ми накопичили певну мудрість і певний досвід. Наша свідомість стала зрілішою, хоча ми заплатили за це досить жорстоку ціну — тисячі перероджень. Вивчення міфології — це і є самопізнання власного первісного стану.
Упродовж калі-юги людська цивілізація не розвинулася, а навпаки, деградувала. В інших югах вона була більш піднесеною, вищою. Наш розвиток відбувається таким парадоксальним чином, що наше майбутнє — це повернення у високе минуле. Наші предки були богами, безсмертними, брахмаріші, сиддхами. Вони легко могли трансформувати час і простір, жити мільйони років, подорожувати різними світами на віманах, спілкуватися з богами й посідати рівні богів. На жаль, на відміну від наших давніх предків, ми не можемо похвалитися тим самим. Наше майбутнє — це реалізація того, чого досягли наші предки. Під нашими предками ми маємо на увазі давню арійсько-ведичну цивілізацію, яка фактично є протоцивілізацією, що об’єднує взагалі всі світові культури.
Арійсько-ведична цивілізація
Арійсько-ведична цивілізація — це не якийсь етнос, притаманний лише Індії. Ба більше, до Індії нащадки давніх аріїв потрапили набагато пізніше внаслідок відомої міграції з півночі, змішавшись із місцевими дравідійськими племенами. До того як нащадки давніх аріїв спустилися на південь, вони пройшли через російське Поволжя, Вологду, через Україну в районі Мелітополя. Частина з них розселилася по Європі, частина осіла в Іраку, Афганістані, започаткувавши нові культури, а частина рушила далі до Індії, змішавшись там із місцевими дравідійськими племенами. Деякі з центрів цієї цивілізації розташовувалися саме на території сучасного Поволжя, Вологди, Мелітополя, а також північних областей у районі Мурманська. Оскільки первісне розселення відбувалося з північних земель. Із цього приводу є книга індійського вченого Гангадхара Тілака «Арктична батьківщина у Ведах». Нині ця теорія дослідження стає загальновизнаною. Археологічні дослідження й аналіз різних текстів свідчать про те, що первісна ведична цивілізація розташовувалася приблизно за Полярним колом, на території північних областей Росії. У той час там не було льодовиків, а був цілий квітучий континент з унікальною самобутньою культурою. А міграція почалася вже після глобального похолодання.
Вчення, якого ми дотримуємося, називають Санатана-дгармою, тобто вічною дгармою. Це означає, що воно не має ані засновника, ані конкретної дати виникнення. Наприклад, християнство має конкретну дату виникнення. Є засновники у буддизму, ісламу і, на мою думку, в юдаїзму також. Але Веди (вчення ведичної арійської цивілізації) не мають одного конкретного засновника (людини чи навіть божества), не мають конкретної дати виникнення, а губляться в глибині віків. Досліджуючи це вчення, ви заходите в такі далі, хащі й бачите, що йому немає кінця. Мільйони років, мільярди років, кальпи. Це не вчення якогось конкретного святого, це ціла цивілізація, цілий світ, з яким ви поступово стикаєтеся. Це інший тунель реальності, вище кармічне бачення.
До речі, в Індії багато хто не називає себе індуїстами, вони називають себе хіндусамая, тобто тими, хто поділяє спільну самаю мешканців цієї місцевості.
Бесіда Дгрітараштри з Відурою
Отже, «Магабгарата» починається з того, що сліпий цар Кауравів, Дгрітараштра, перед війною ставить запитання своєму молодшому братові Відурі. Він каже:
— Якщо ти чогось не сказав мені про дгарму, то скажи, оскільки ти дуже обізнаний у дгармі.
Відура каже:
— Коли я востаннє спілкувався із Санатсуджатою, він сказав мені, що смерті немає.
Дгрітараштра запитав:
— Що ще він тобі сказав? Може, ти щось приховуєш? Може, він сказав тобі щось іще таємніше?
Відура відповів, що не може більше розповідати, тому що він не з високої касти. Він народився від змішаного шлюбу, його часто називали сином кравчині, кравчим. Раніше вважалося, що дитина автоматично належить до нижчої касти, якщо народжується від змішаного шлюбу, де чоловік із нижчої касти. Але якщо чоловік із вищої касти, а жінка з нижчої, то дитина залишається в касті батька. Відура був народжений матір’ю-шудрою від батька-кшатрія. Він каже:
— Якби я був брахманом, я міг би розповісти тобі цю таємницю, тому що, належачи до стану брахманів, можна розповідати різні таїнства, і при цьому не буде гріха. Інші засуджуватимуть мене за те, що я, син шудри, навчаю тебе, царя.
Тоді Дгрітараштра сказав:
— Може, мені самому краще зустрітися із Санатсуджатою і поговорити з ним? У цьому тілі я дуже хотів би зустрітися з цим уславленим ріші.
Тоді Санатсуджата своєю духовною силою дізнався, що про нього думають, і з’явився перед Дгрітараштрою. Відура і Дгрітараштра прийняли його з великою пошаною. Відура сказав:
— У царя, у Дгрітараштри, в серці виникли великі сумніви. Я сам не в змозі розвіяти їх і дати йому настанови. Чи не міг би ти дати йому настанови, щоб він звільнився від страху, зневіри, хтивості, гніву, щоб усі мирські чуттєві спокуси більше не мали над ним влади?
Вчення Санатсуджати про смерть і безсмертя
І цар Дгрітараштра, вшанувавши Санатсуджату, почав його розпитувати. Дгрітараштра запитав:
— Я чув, ти сказав, що смерті немає. Але це мені незрозуміло! Навіть асури й боги шляхом брахмачар’ї прагнуть досягти безсмертя. То що ж із цього правда?
Санатсуджата відповів:
Ти запитував відповідно до правила і з пошаною, тому я розвію твої сумніви. Знай, що правильним є і те, й інше. Ті брахмани, які перебувають в омані, навчають про смертність. Я ж вважаю, що смерть — це обман, а істина й відсутність обману — це безсмертя. У самообмані загинули асури, але істиною досягається буття у Брахмані. Смерть — це не тигр, який пожирає народжених людей. Вона не має форми як такої. Це сприйняття людини, певне бачення. Дехто вважає, що бог Яма відмінний від смерті, що занурення у Брахман дарує безсмертя. Інші вважають, що цей бог є царем у світі предків, духів; що до тих, хто накопичує заслуги й очищує свій розум, він ставиться прихильно, а до тих, хто накопичує погані вчинки, — відповідно. Вважається, що саме за його велінням у людях проявляються гнів, омана і смерть. Усі збиваються зі шляху через свій егоїзм, тому не досягають єднання з Атманом. У владі смерті заблукалі рухаються цією дорогою. І, померши, знову й знову туди потрапляють. Так само за ними збиваються зі шляху боги органів, тому смерть називають Марана.
Вважається, що кожна людина має божества внутрішніх органів. Тобто божества зору, смаку, слуху, нюху, дотику. Це справді так: кожен із нас володіє тонкими творчими надрозумними енергіями, пов’язаними з п’ятьма органами чуття. Ці енергії і є внутрішніми божествами. Людина насправді є не тим, чим вона себе вважає. Тіло — це лише біокіборг. Воно являє собою потік тонких енергій та образів, які розгортаються з минулого в майбутнє, актуалізуючись за допомогою манаса й буддхі. Наприклад, якщо ви увійдете в підсвідомість, то зрозумієте, як багато у вас тонких образів. Ви можете їх розгортати й вільно керувати ними, якщо ваш розум не обмежує вас. А якщо увійдете ще глибше, то побачите, що сповнені божеств. Ті, хто вміє входити глибоко, можуть проявляти й залучати внутрішніх божеств. Тобто ви переповнені тонкими енергіями, образами й божествами, але вони запечатані дуже глибоко всередині вас. Дістатися до них непросто. Ви не можете дістатися до тонких образів або тонких рівнів божеств просто тому, що ваш поверховий розум іще дуже активний і тонке не розпізнається. Але ви являєте собою цілий колосальний тунель реальності, психічний всесвіт, наповнений безмежним обсягом образів, інформації, простору й божеств. А тіло — це лише втілення в таттвах (елементах) цього стану самскар. Тобто певні самскари виокремилися й втілилися в п’яти елементах, набувши функції та форми тіла. Отже, з погляду тоншого бачення людина — це не стільки тіло, скільки тонкий астральний і каузальний потік інформації, що генерує образи божеств, прани тощо. Тіло — це просто певна невелика його частина. Цей потік інформації нескінченний і вічний, він безперервно розгортається з минулого в майбутнє, але, по суті, минуле й майбутнє в ньому існують одночасно. Саме цей потік інформації оживляє тіло, діє, дивиться крізь очі. Зазвичай ми дуже сильно ототожнюємо себе з тілом, але найголовніше — це тонкий потік інформації тонкого й каузального тіла.
Санатсуджата каже:
Захоплюючись справами, у гонитві за їхніми плодами, вони продовжують іти в такому напрямку й не долають смерті. Замість прагнення до праведних цілей утілений обертається в колі насолод. Це велика омана чуттів; поєднуючись із марними цілями, вони йдуть марною дорогою. Уражене зв’язком із марними цілями, розмірковуючи про них, сокровенне вище «Я» поклоняється зовнішньому світу. Перше, що вражає людей, — бажання чужого. Невдовзі воно тягне за собою гнів і хіть. Ці троє дурнів приводять до смерті, а стійкі стійкістю перемагають смерть. Спрямованому думкою, приборкавши бурхливе чуття, нехтуючи ними, треба з ними боротися. Для таких, що вже перевершили смерть, немає смерті, оскільки вони своїм знанням подолали пристрасті. Людина, яка прагне вдовольнити жадання, йдучи за пристрастями, гине. Але, перемігши бажання, людина щоразу струшує із себе порох пристрастей. Для істот пекло здається непроглядною темрявою. Немов божевільні, вони безтурботно прямують до провалля. Але людині, яка відкинула божевілля, що може зробити смерть — опудало тигра, набите соломою?
Часто в багатьох текстах говориться, наприклад: «Видіння в бардо для тебе не небезпечні, якщо ти розпізнаєш їхню природу. Вони не небезпечніші за опудало лева». Тут також говориться, що смерть для такого святого подібна до опудала тигра, набитого соломою.
Санатсуджата каже:
Хто відмовився від володіння й прив’язаності, той нехай ні про що не мислить, вигнавши жагу до життя. Гнів, жадібність, омани вищого «Я» — ось смерть, вони в цьому тілі.
Отже, Санатсуджата говорить про те, що смерть — це поняття подвійності, вона існує для тебе доти, доки ти прив’язаний до тіла. Твоє вище «Я» незнищенне, і якщо ти ототожнений із тілом, то смерть як переривання повного життя для тебе існує. Але саме поняття смерті є лише у твоїй картині світу. Якщо ти змінюєш свою картину світу, ти стаєш безсмертним.
Структура свідомості: манас, буддхі й Атман
У людини є манас (поверховий розум). Є буддхі (інтуїтивна свідомість) і Атман (вище «Я»). Буддхі можна уподібнити до увігнутого дзеркала, рефрактора. Це дзеркало зазвичай спрямоване на манас і отримує від нього інформацію. Але якщо змінити його кут і трохи повернути вгору, воно почне отримувати інформацію, світло й натхнення від Атмана. Зазвичай люди навіть не підозрюють про тонку інтуїтивну свідомість (буддхі). Оскільки вони навіть не розрізняють її, то дуже сильно ототожнюють себе з поверховим розумом (манасом). Манас же, не володіючи ані духовною силою, ані ясністю, легко заплутується під впливом органів чуття. Органи чуття, немов п’ять злодіїв, вводять його в оману, прив’язуючись до об’єктів. Органи чуття в такому разі подібні до п’яти собак, які зірвалися з прив’язі. І манас, не будучи приборканим, підкоряється цим п’ятьом собакам; оскільки він не має власної духовної сили, то йде в них на поводі. Але справжній правитель манаса, той, хто насправді оживляє й освітлює манас, — це буддхі. При цьому сам буддхі черпає силу світла не із самого себе, а від Атмана. Але якщо це дзеркало інтуїтивної свідомості сильно повернуте до манаса, то буддхі навіть самого себе не усвідомлює, а якщо й усвідомлює, то дуже слабко; манас хоча й домінує, але нагадує царя, який цілковито залежить від своїх слуг і підлеглих. Коли ми починаємо повертати це дзеркало буддхі й трохи помічати світло Атмана, усе починає змінюватися: манас, керований п’ятьма органами чуття, втрачає силу, а самоусвідомлення поступово звільняється від нього, насичуючись світлом Атмана. Коли воно повністю відокремлюється від манаса й стає чистим, то може сприймати Атман у його чистому вигляді. Тоді кажуть, що душа спілкується з Богом. Якщо ж це дзеркало не повернуте в бік Атмана, не бачить його, а спрямоване на манас, то душа спілкується не з Богом, а зі своїми думками й зовнішнім світом.
Санатсуджата каже:
Мудрець, який знає, як породжується смерть, не боїться смерті. І в цій сфері Атмана смерть зникає подібно до того, як зникає смертний, потрапляючи у сферу смерті.
Про вищі світи та істинну мету
Але Дхрітараштрі це незрозуміло, і тоді він запитує:
— Але кажуть, що брахмани, здійснюючи жертвопринесення, можуть досягти блаженних світів, чистих і вічних. І Веди називають ці світи найвищою метою. Що повинен робити той, хто знає це?
Санатсуджата каже:
Лише невігласи прагнуть туди, і для них зберігає значення те, що говориться у Ведах. Вільний від бажань прагне вище. Він іде шляхом найвищого Атмана, відкинувши інші шляхи.
Санатсуджата каже, що немає потреби надто прагнути до світів сансарних богів. Вищий мудрець не прагне навіть до чистих земель. Тобто він може потрапити до чистих земель з огляду на стан його пран, але не через стан його розуму, оскільки розумом вищий мудрець завжди прагне до Атмана.
Одна з чистих земель, до якої ми можемо потрапити, називається Шветадвіпа. Оскільки ми виконуємо садхану Даттатреї, а Даттатрея є втіленням Вішну й Нараяни як джерела всесвіту, то ми маємо зв’язок із цією чистою землею. Шветадвіпа, Білий острів, або Острів святих мудреців, постійно занурених у споглядання Всевишнього Джерела в образі світла, — це одна з чистих земель, яка є справді дуже близькою до вчення лайя-йоги. Можна сказати, що Шветадвіпа є однією з тонких проєкцій «Дів’я локи» у вищих вимірах. Святі мудреці на Білому острові, Шветадвіпі, перебувають у тонких вимірах у тілах, у яких немає грубих елементів і які не потребують їжі. Ці мудреці постійно занурені в глибоку присутність. Вони безперервно медитують на світло й на Всевишнє Джерело, Нараяну в образі такого світла та недвоїстої присутності. Вони настільки занурені в таке самадхі, що навіть не прагнуть помічати щось інше. Вони ще не досягли повної єдності з Брахманом, оскільки мають тіла, нерозчинені залишкові карми з енергій. Проте їхні уми дуже глибоко занурені в природну присутність.
Ілюзія швидкого звільнення
Багато хто думає, що якщо вони трохи відчули світло в медитації, то досягнуть звільнення й назавжди зіллються з Брахманом — це велика ілюзія. Розчинити всі таттви й злитися з Брахманом за одне життя доступно, можливо, лише Шукадеві. Але зазвичай усе відбувається не так.
Навіть такі святі мудреці, як сіддхи, у своїх тілах переносяться до райських обителей і чистих земель, де й надалі перебувають у споглядальній присутності. Що вже казати, якщо Ека, Двіта і Тріта, три святі мудреці, ріші, потрапили на Шветадвіпу й могли споглядати Нараяну лише деякий час. Незважаючи на те, що вони звершували тапас упродовж сотень років, їм сказали: «Ви ще не настільки святі, щоб бути гідними бачити Нараяну. Вам потрібно й надалі звершувати тапас, щоб іще раз потрапити на Шветадвіпу». Боги, які там перебували, не виявили до них великої пошани; вони були настільки занурені в самадхі, що навіть не помітили їх.
Ті, хто живе на Шветадвіпі, безперервно занурені в недвоїстість і через деякий час досягають повного єднання з Брахманом. Тобто розчинення залишкових таттв — це зовсім інша сфера. Людина тривалий час перебуває у світах богів, якщо має достатній рівень. Але це не означає, що вона прагне потрапити до цих світів; вона потрапляє туди природно, завдяки кармам, схильностям тонкого розуму та прани. Сама ж вона не вибудовує в розумі якихось двоїстих уподобань на кшталт «хочу потрапити до такої-то землі». Її розум природно перебуває в недвоїстості.
Шлях найвищого Атмана
Отже, Санатсуджата говорить:
Вільний від бажань прагне вгору шляхом найвищого Атмана.
Тоді Дхрітараштра запитує: «Хто здатен з’єднатися з ненародженим, вічним, з тим, хто є цим усесвітом? Якими мають бути його дії? У чому його щастя? Розкажи мені про це, о пізнавший істину».
Санатсуджата сказав:
Єднання з множинністю породжує велике горе, але той, хто з’єднався з безначальним, стає вічним. Від цього він аж ніяк не втрачає гідності. З’єднуючись із безначальним, усі люди здобувають вічне життя. Те суще й вічне силою свого зв’язку з мінливістю та енергією створило всесвіт. Ця мінливість є його шакті, творчою силою. Так само із поєднання з окремими цілями виникли й Веди.
Дхарма і гріх для джняні
Тоді Дхрітараштра запитав: «Дехто, як я бачу, дотримується дхарми, а інші живуть без закону. Невже гріх може зневажати дхарму? Чи ж дхарма скидає гріх у випадку цих людей?»
Санатсуджата відповів:
І дія, і протилежне їй приносять різні плоди. Той, хто перебуває в Тому, Брахмані, хто знає себе, навіки усуває обидва здобутки. Однак смертний отримує плоди як чистих справ, так і гріхів. Через те, що він зв’язаний кармою, він, утілений у тілі, звісно, отримає відплату за все добре й погане як плід своїх діянь. Але джняні, той, хто пізнав себе, відганяє свої гріхи дхармою, мислячи так: «Дхарма сильніша». Таким є його здобуток.
Гріх — це затьмарення свідомості. Але для джняні немає затьмарення свідомості, що б він не робив, оскільки він перебуває в необумовленому стані, де навіть те, що зазвичай може вважатися гріхом, бачиться просто як ілюзія, і вона не затьмарює свідомість.
Поділ на гріхи й заслуги, погане й моральне походить із двоїстих уявлень. Це певні ілюзії, подібні до цінностей уві сні; доки ти перебуваєш уві сні, вони мають певний сенс, але коли ти прокидаєшся, цінності сновидіння не мають жодного сенсу й не можуть вплинути на тебе.
Так само той, хто реалізував джняну, звільняється від своїх карм і накопичених гріхів силою своєї джняни, мислячи так: «Дхарма сильніша». «Дхарма сильніша» означає, що його усвідомлення не буде затьмарене жодними гріхами чи минулими кармами. Така незатьмарюваність свідомості досягається завдяки закоханості в присутність, глибокому зануренню в присутність доти, доки присутність не очистить усе й не стане непохитною.
