Секрет довголіття та мудрості ворона Бхусунди

Текст «Йога Васіштха», розділ 6 «Історія Бхусунди»

Васіштха розповідає Рамі:

У нескінченній і неподільній свідомості, в одному з її куточків, існує світ, схожий на міраж. Там перебуває Творець Брахма як явна причина того світу. Я — його син, народжений із розуму. Одного разу, коли я був у чертогах Індри, я почув від мудреця Наради історії про істот-довгожителів. Під час однієї з розмов великий мудрець Шататапа сказав:

«В одному з куточків гори Меру росте дерево Кута, що виконує бажання. Його листя зроблене зі срібла та золота. На цьому дереві живе ворон Бхусунда, цілковито вільний від усіх бажань і відраз. Ніхто на землі й на небесах не жив довше за нього. Він не лише довгожитель, а й просвітлена мирна істота. Якби хтось із вас зміг жити, як цей ворон, це було б прекрасне й гідне життя».

Я почув ці слова й надихнувся. Я вирушив шукати Бхусунду. Невдовзі я дістався тієї вершини на горі Меру, де жив Бхусунда. Сама гора була сповнена світла, немов йог, який у своїх практиках відкрив психічний портал на маківці голови. Гора сягала небес.

Тут я побачив дерево Кута, чиї квіти й листя сяяли, немов дорогоцінне каміння. Своєю верхівкою воно торкалося небес. Небесні істоти, що жили в його кроні, наповнювали повітря своїми піснями. Прекрасні мудреці, які могли набувати будь-якої форми за власним бажанням, також жили на цьому дереві. Це було величезне дерево неосяжних розмірів.

Я побачив різних птахів, що жили на дереві, і навіть знаменитого лебедя, на якому їздить творець Брахма. Я побачив птаха Шуку, на якому літав бог вогню і який вивчив усі святі писання. Я побачив павича та інших птахів. З великої відстані я помітив воронів, а серед них — великого Бхусунду, який сидів у цілковитому спокої та умиротворенні. Він був прекрасний, світлий і блаженний.

Це був знаменитий довгожитель Бхусунда. Він пережив кілька циклів творення світу. Він пам’ятав навіть тих, хто жив багато тисячоліть тому. Він був мовчазним. Він був вільний від понять «я» і «моє». Він був другом і спорідненою душею для всіх.

Зустріч із Бхусундою

Я опустився просто перед Бхусундою. Він знав, що я — Васіштха, і привітав мене. Силою своїх думок він матеріалізував квіти, якими обсипав мене. Він посадив мене поруч із собою і сказав:

«Це велика благодать, що після стількох років ти вшанував мене своїм візитом. У нектарі твоєї присутності ми ожили, немов дерево. Ти найвеличніший серед тих, кому слід поклонятися, і ти прийшов сюди лише тому, що я накопичив достатньо благості. Благаю тебе, скажи мені причину свого візиту. Очевидно, у твоєму серці сяє світло найвищого знання, запалене постійними й напруженими запитуваннями про природу цього світу. Яка мета твого візиту? Ага, поглянувши на твої благословенні стопи, я гадаю, що вгадав твою мету. Ти прийшов сюди в пошуках секрету довголіття. Проте я хотів би почути про твою мету від тебе самого».

Я відповів так:

«Ти, безсумнівно, благословенний тим, що насолоджуєшся спокоєм і блаженством, які оточують тебе, тим, що володієш найвищою мудрістю, і тим, що не потрапив у тенета ілюзії світу. Благаю тебе, розкажи мені про себе. У якому клані ти народився? Як ти просвітлів і пізнав те, що гідне пізнання? Скільки тобі зараз років? Чи пам’ятаєш ти щось зі свого минулого? За чиїм бажанням ти живеш так довго і чому саме на цьому дереві?»

Бхусунда відповів:

«Оскільки ти запитуєш про мене, я чесно відповім на всі твої запитання. Слухай уважно. Ця історія, яку я зараз тобі розповім, настільки надихаюча, що вона знищить гріхи всіх, хто її слухає й розповідає».

Сказавши це, о Рамо, Бхусунда почав свою розповідь. Його слова були багатозначними й увічливими. Вони мали величезну силу, адже він піднявся над своїми бажаннями й гонитвою за насолодами. Його серце було чистим, бо було сповненим. Він знав про народження та знищення світів. Його слова були солодкими, і він мав гідність самого Брахми. Його слова були подібні до нектару, і звучали вони так.

Розповідь Бхусунди про своє походження

Бхусунда сказав:

У цьому всесвіті є велике божество Хара — бог богів, якому поклоняються всі боги на небесах. Священний Ганг тече з його волосся, на його голові сяє місяць, кобра обвилася навколо його шиї, позбавлена отрути нектаром місячного світла. Його єдине вбрання — священний попіл, розмазаний по всьому тілу. Він живе на кладовищах і місцях кремації, носить намисто з черепів, а змії — його амулети та браслети.

Одним поглядом він знищує демонів. Він дбає про благо всього всесвіту. Гори й пагорби, навіки занурені в медитацію, — його символи. Йому служать гобліни з головами й руками, гострими, наче бритви, та з обличчями ведмедя, верблюда, миші тощо. У нього три сяйливі ока. Гобліни поклоняються йому. І богині, що живляться істотами чотирнадцяти світів, танцюють перед ним.

Ці богині живуть у горах, у космосі, у різних світах, у місцях спалення та в тілах різних істот. Їхні обличчя схожі на морди різних тварин. Серед цих богинь є вісім найголовніших, їх звуть Джая, Віджая, Джаянті, Апараджита, Сіддха, Рактта, Аламбуса та Утпала. Найвідоміша з них — Аламбуша. Вона літає на могутній синій вороні.

Одного разу всі ці богині зібралися разом, помолилися й почали ворожити. Незабаром їхній стан став нагадувати сп’яніння, і вони почали обговорювати, чому Хара ставиться до них зверхньо. Вони вирішили показати йому свою силу, щоб він не зазнавався. Своїми магічними чарами вони зачарували Уму, супутницю Хари, і потягли її геть. Потім усі богині співали й танцювали в екстазі, деякі напилися, деякі сміялися, гарчали або бігали, деякі впали, а деякі їли м’ясо. Ці п’яні богині спричинили переполох і безлад у всьому світі.

Поки вони так розважалися й раділи своїй витівці, тварини, на яких вони їздять, також напилися й почали танцювати. Усі лебедиці танцювали з вороном Кандою, і під час танцю їх усіх охопила хіть. Одна за одною вони спаровувалися з Кандою, бо були п’яні й узагалі нічого не тямили. А потім усі вони завагітніли.

Коли богині досхочу порозважалися, вони пішли до Хари й запропонували йому тіло Уми, яке своїм чаклунством перетворили на їжу. Хара бачив усе наскрізь і розсердився через їхні витівки. Тоді богині повернули Умі колишній стан, віддали її Харі й повернулися до своїх світів. Лебедиці, на яких їздила богиня Брахмі, розповіли їй про те, що сталося.

Брахмі сказала їм:

Через свою вагітність ви не можете виконувати свої обов’язки, тому поки що йдіть, куди забажаєте.

Сказавши це, богиня глибоко замислилася.

Через деякий час лебедиці відклали 21 яйце й висиділи їх. Так у родині ворона Канди народилося 21 пташеня. Разом із нашими матерями ми поклонялися Брахмі. З її милості ми досягли найвищого знання та просвітлення. Потім ми прийшли до нашого батька, який обійняв усіх нас.

Канда сказав:

Діти, чи вирвалися ви з тенет світу, розірвавши пута схильностей та уявних обмежень? Якщо ні, то ходімо до богині, з милості якої ви зможете здобути мудрість.

Ми відповіли:

Татусю, з милості богині Брахмі ми знаємо те, що належить знати. Тепер ми шукаємо чудове безлюдне місце для проживання.

Канда сказав:

«Є така дивовижна гора Меру, що підтримує чотирнадцять світів і всіх істот, які в них живуть. Там мешкають усі боги й мудреці. На цій горі є дерево, що виконує бажання. На одній із його гілок я колись звив гніздо, поки моя богиня Аламбуша перебувала в глибокій медитації. Воно дивовижне й прекрасне в усіх відношеннях. Дітки, вирушайте до цього гнізда й живіть там. Перешкод для цього ніколи не буде».

Відповідно до настанов нашого батька всі ми прийшли сюди й почали жити в тому гнізді.

Бхусунда продовжив:

Колись тут був цілий світ, і ми були тому свідками.

Васіштха запитав: 

Що ж сталося з твоїми братами, тут я бачу лише тебе?

Бхусунда продовжив:

Відтоді минуло багато часу, о мудрецю, і мої брати кожен свого часу залишили своє фізичне існування й вирушили на небеса бога Шиви. Адже кожен довгожитель, навіть святий і блаженний, із часом наближається до смерті.

Васіштха знову запитав: 

Як же так сталося, що ти виявився непідвладним ані вогню, ані вітру, ані теплу, ані холоду?

Секрет довголіття Бхусунди

Бхусунда продовжив:

Звісно, вороняче тіло вважається зневаженим і нещасним з погляду людей, хоча Творець із надлишком дає все необхідне для життя навіть скромній вороні. Але ми залишалися зануреними у внутрішнє блаженство й тому вижили навіть у найгірших халепах. Ми залишалися зануреними в нього, облишивши марні справи, від яких лише страждають тіло й розум. Власне кажучи, для цього фізичного тіла немає страждань ані в житті, ані в смерті, тому ми залишалися такими, якими є, не шукаючи нічого іншого, крім того, що вже є.

Ми бачили долі світів. Ми більше не ототожнюємо себе зі своїм тілом. Знаючи свою істинну сутність і залишаючись на цьому дереві, я бачив, як минає час. Практикуючи пранаяму, я вийшов за межі часових обмежень. Тому у своєму серці я спокійний і умиротворений, і мене не зачіпають події цього світу. Зникають усі істоти навколо чи, навпаки, з’являються — ми нічого не боїмося. Навіть якщо всі створіння цього світу увійдуть в океан смерті, ми просто сидимо на березі цього океану, тому нас це не зачіпає. Ми нічого ані приймаємо, ані відкидаємо, ми здаємося чимось, але ми не є тим, чим здаємося. Ось так ми й сидимо на цьому дереві.

Хоча наші заняття й різноманітні, ми не потопаємо в розумових умовностях і ніколи не втрачаємо зв’язку з реальністю.

О Боже, той нектар, заради якого боги збивали океан, — ніщо порівняно з блаженством від присутності таких мудреців, як ти. Немає нічого вищого й почеснішого за товариство мудреців, вільних від усіх бажань і прагнень. О мудрий, хоч я вже й досяг істинного знання, я вважаю, що моє життя лише тепер набуло остаточного сенсу, бо сьогодні я побачив тебе й насолодився твоїм товариством.

Бхусунда продовжив:

Це дерево, що виконує бажання, не коливається від різних природних катаклізмів чи катаклізмів, спричинених діями живих істот. Було кілька таких подій, коли демони намагалися знищити або підкорити землю, а також коли Бог втручався й рятував землю від цих демонів. Дерево не було підвладне всьому цьому. Навіть повінь і палюча спека сонця, що супроводжували руйнування землі наприкінці космічного циклу, не змогли зачепити це дерево. Тому всі, хто живе на цьому дереві, також уникли руйнування. Диявол має владу лише над тими, хто живе в неблагословенних місцях.

Васіштха запитав: 

Але як же ти пережив кінець життя космосу, коли все руйнується?

Бхусунда відповів:

У цей час, о мудрий, я залишаю це гніздо, як невдячна людина залишає свого друга. Потім я об’єдную свою свідомість із космічним простором, цілковито вільний від усіх думок і розумових обмежень. Коли дванадцять космічних сонць заливають це Творіння нестерпним світлом, я практикую варуні-дхарану, і все це мене не стосується (Варуна — бог води, практика варуні-дхарани — об’єднання з Варуною). Коли вітер дме з такою силою, що вириває з корінням навіть гори, я практикую парваті-дхарану, і руйнування мене не стосується (Парвата — гора, парваті-дхарана — об’єднання з горою). Коли весь усесвіт наповнюється водами космічного руйнування, я практикую ваю-дхарану (ваю — вітер), і руйнування знову мене не стосується. Потім я залишаюся наче в глибокому сні, доки не настане новий космічний цикл. Коли новий Творець починає створювати новий світ, я знову починаю жити в цьому гнізді.

Васіштха запитав: 

Чому ж інші не можуть зробити того, що зробив ти?

Бхусунда відповів:

О мудрий, неможливо вийти за межі бажання Вищої Істоти. Лише завдяки цьому бажанню я такий, яким є, а інші — такі, якими вони є. Ніхто не може виміряти й уявити те, що має бути. Відповідно до природи кожної істоти трапляється те, що має статися. Тому відповідно до сили моєї думки чи концепції це дерево перебуває тут у кожному циклі творіння.

Тобто Бхусунда говорить, що ти не можеш вийти за межі санкальпи Брахми, доки сам не станеш Брахмою.

Спогади про космічні цикли

Васіштха запитав: 

Ти живеш так довго, що, напевно, досяг остаточного звільнення. Ти мудрий, сміливий і великий йог. Благаю тебе, розкажи мені, які незвичайні події ти пам’ятаєш із цього або попередніх циклів творіння.

Бхусунда сказав:

Я пам’ятаю, що колись на цій землі не було нічого — ні дерев, ні рослин, ні навіть гір. Протягом одинадцяти тисяч років земля була вкрита лавою. У ті дні не було ні дня, ні ночі в області нижче полярної, а на решті землі не світили ні місяць, ні сонце. Лише половина полярної області була освітлена.

Тоді демони правили землею — вони були дурними, могутніми й багатими. Земля була їхнім ігровим майданчиком.

Уся земля, крім полюса, була вкрита водою. Потім протягом дуже тривалого часу вся земля, крім полюсів, була вкрита лісами. Згодом здійнялися величезні гори, але людей усе ще не було. Десять тисяч років земля була вкрита трупами демонів.

Одного разу боги, які жили на небесах, від страху зникли з поля зору. І тоді земля стала наче однією горою! Я пам’ятаю багато таких випадків, але дозволь розповісти про те, що важливо.

За своє життя я бачив появу й зникнення безлічі Ману (прародителів людського роду). Колись на землі не було ні богів, ні демонів, але існувало одне сяйливе космічне яйце. Іншим разом земля була населена церковними служителями, які любили випити, слугами, які насміхалися з богів, а жінки тоді мали багато чоловіків. Я пам’ятаю й інший час, коли земля була вкрита лісами, океанів не існувало навіть в уяві, а люди виникли самі собою. Іншим разом не було ні гір, ні самої землі — боги й мудреці жили в повітрі. Ще іншим разом не було ні богів, ні мудреців, і скрізь панувала темрява.

Спочатку виникає поняття про Створення. Потім у всесвіті виникають світло й різні поділи. Потім одне за одним виникають різні істоти, зорі та планети.

У різні часи всесвіти створювалися різними богами — іноді це був Вішну, якого вважають захисником, іноді Брахма, а іншим разом це був Шива.

Бхусунда продовжив:

Звісно, я пам’ятаю мудреців, подібних до тебе, богинь, демонів, царів недавнього й далекого минулого. О мудрецю, вже увосьме ти народжуєшся як мудрець Васіштха, і увосьме ми з тобою зустрічаємося. Одного разу ти був народжений повітрям, іншого разу — вітром, водою, горою та вогнем.

Усе, що сталося в цьому циклі, так само відбувалося в трьох попередніх циклах. Але я пам’ятаю події десяти таких циклів. У кожному циклі були мудреці, які проголошували істину й відкривали Веди. Знову й знову створювалися священні писання.

Щоб знищити демонів, бог Вішну знову народився, як і Рама. І він був народжений одинадцятий раз. А бог Вішну народиться як Крішна шістнадцятий раз.

Але все це є ілюзією, світ як такий не є реальністю. Він здається реальним лише розуму, що перебуває в омані. Він виникає і зникає за мить, наче брижі на воді. Усі три світи в один час були подібними, а в інший — зовсім неподібними. Через усі ці відмінності щоразу в мене нові друзі, родичі, слуги й місця проживання. Іноді я живу в Гімалаях, іноді — в Малаях, іноді живу в цьому гнізді.

Навіть напрямки час від часу змінюються. Оскільки я єдиний, хто переживав ніч творця Брахми, я знаю істину про ці зміни. Залежно від положення полюсів і руху зір, сонця та місяця визначаються напрямки півночі й півдня. Коли це змінюється, змінюються й напрямки. Але я знаю, що цей світ ані реальний, ані нереальний. Єдина реальність — це рух енергії в космічній свідомості. Саме він через хибне розуміння здається створенням і руйнуванням світу, — і таке хибне розуміння спричиняє нерозуміння взаємин та обов’язків. У деякі часи син поводиться як батько, друг — як ворог, а чоловік — як жінка. Іноді в «темні часи» люди поводяться так, як у «золоту добу», і навпаки.

Запитання: 

Васіштха запитав: О Бхусундо, як сталося, що твоє тіло не підвладне смерті?

Секрет довголіття Бхусунди

Бхусунда відповів:

О мудрецю, ти й сам усе знаєш, однак ставиш це запитання, щоб твій слуга не забував красномовства. Я, безсумнівно, відповім на твоє запитання, адже послух є найкращим способом шанування святих.

Смерть не бажає вбивати нікого, хто не має уподобань і антипатій, хибних понять і розумових звичок. Смерть не вбиває тих, хто не страждає від розумових розладів, хто не плекає бажань і надій, що породжують занепокоєння та страхи, хто не отруєний заздрістю, чиє тіло й розум не палають у вогні злоби та ненависті, хто не перемелюється в жорнах похоті й жадання, хто міцний і непохитний у своєму усвідомленні абсолютного Брахмана і чий розум не стрибає, мов мавпа.

О мудрецю, ці вади навіть не наближаються до того, чиє серце перебуває у стані повного блаженства, гармонії та спокою. І хвороби тіла й розуму не можуть напасти на нього. Його усвідомлення не підноситься й не опускається ані в глибокому сні, ані у стані неспання. Той, чий розум і серце заспокоєні, не підвладний засліплюючим вадам жадання та ненависті. Він нічого не шукає і нічого не уникає, ніколи не здається й нічого не накопичує, хоча постійно робить те, що має бути зроблено. Він не підвладний жодним вадам. Уся радість і щастя, усі найкращі якості прагнуть до нього.

Тому, о мудрецю, кожен має усвідомити непорушну й вічну істину, вільну від дурниць і пошуків. Треба вбити привида подвійності й утвердити серце в єдиній істині, яка одна лише є солодкою на початку, в середині та наприкінці.

Справжнього щастя не знайти у світі

Товариство богів, демонів або небесних істот не дає нескінченного щастя. Не можна знайти того, що завжди є добрим, ані на небесах, ані на землі, ані навіть у пеклі — ніде в цьому творінні. Усі дії пов’язані з фізичними й розумовими хворобами та різними видами нещастя — тут не можна знайти нескінченного щастя. Такого вічного щастя не можна знайти у відчуттях жодного з органів чуття, адже їхні відчуття мають початок, а отже, матимуть і кінець.

Ані влада над цілим світом, ані набуття божественних форм, ані вивчення писань, ані допомога іншим, ані слухання чи розповідання історій, ані довголіття чи смерть, ані рай, ані пекло не можуть зрівнятися зі станом розуму святого.

Бхусунда продовжив:

Найкращим з усіх станів, о мудрий, є бачення єдиної нескінченної свідомості. Споглядання нескінченної свідомості не допускає занепокоєнь, припиняє довгий сон бачення цього світу, очищає розум і серце, розвіює страхи та невдачі. Це споглядання — не просте розмірковування. Воно просте для таких, як ти, але доволі важке для мене.

Проте таке споглядання свідомості має подібні стани, що нагадують таке споглядання. Серед них — зосередження на життєвій силі або диханні, що дає змогу подолати страждання й сприяє блаженству. Я займаюся саме таким спогляданням.

Практика споглядання прани

Далі Бхусунда розкриває секрет свого довголіття.

Споглядання життєвої сили приносить довголіття й розуміння істини.

Енергія, що вібрує в лотосі серця, називається праною — вона дає очам змогу бачити, шкірі відчувати, ротові говорити, їжі перетравлюватися і взагалі виконує всі тілесні функції. Вона має дві різні функції — прану й апану, згори та знизу, і я відданий їм, вільним від утоми, сяйним у серці, мов сонце й місяць, подібним до коліс розуму, який стереже місто тіла, улюбленим коням царя, званого почуттям власної важливості. Споглядаючи їх, я живу немов у глибокому сні, вічно в однорідній свідомості.

Той, хто спостерігає за праною й апаною, більше не народжується в цьому світі й звільняється від усіх прив’язаностей.

Далі Бхусунда розповідає, що він споглядає нескінченну свідомість, яка присутня в прані, але сама вона не є ані праною, ані чимось іншим.

Відданість прані очищає серце й розум від нечистоти, звільняє від оман, дає змогу досягти внутрішнього пробудження й залишатися самим собою під час справ, які мають бути зроблені.

Бхусунда каже:

Щоб досягти бездоганності, не треба захищати або захищатися від зовнішньої темряви, натомість треба намагатися знищити внутрішню темряву нерозуміння в серці.

Це дуже важливі слова Бхусунди. Він каже, що, аби жити щасливо, не слід захищатися від чогось зовнішнього або спиратися на щось зовнішнє. Потрібно розсіяти темряву нерозуміння в серці. Саме в цьому вся річ. Коли така темрява нерозуміння зникає, можна побачити істинний світ, виникає розуміння істини.

Часто ми шукаємо причини наших проблем назовні. Навіть ставши практиками, ми намагаємося займатися такими справами. Ми думаємо, що труднощі, які виникають, можуть бути через інших, через зовнішні обставини. Хоча, якщо ми просто зазирнемо у своє серце, то побачимо, що всі труднощі виникають через те, що ми самі себе до пуття не розуміємо.

Васіштха в одному з текстів каже:

Того, хто не знає себе, супроводжують страждання й нещастя.

Але коли темрява нерозуміння в серці розсіюється, виникає бачення істини такою, якою вона є.

Споглядання нескінченної свідомості

Бхусунда каже:

Я споглядаю це нескінченне усвідомлення, яке присутнє в прані, але яке не є ані праною, ані чимось іншим. Я споглядаю цю нескінченну свідомість, яка є внутрішньою присутністю в апані, але яка не є ані апаною, ані чимось іншим. Те, що Є після того, як прана й апана припинили своє існування, і те, що перебуває посередині між праною та апаною, — я споглядаю цю нескінченну свідомість. Я споглядаю цю свідомість, яка є праною прани, життям життя, яка єдина відповідає за збереження цього тіла, розумом розуму, інтелектом інтелекту, реальністю почуття его. Я вітаю цю свідомість, у якій перебуває все і звідки все з'являється, яка є всім, яка є всім у всьому й нескінченною, яка очищує все і бачення якої — найвища чеснота. Я вітаю цю свідомість, у якій прана припиняє рухатися, але апана не виникає, і яка перебуває у просторі перед носом. Я вітаю свідомість, яка є джерелом прани й апани та дає змогу органам чуття функціонувати, яка є сутністю зовнішнього і внутрішнього, єдиною метою всіх практик і причиною всіх причин. Я шукаю прихистку в цієї вищої істоти.

Стан незворушності

Бхусунда продовжив:

Завдяки регулярній і систематичній практиці пранаями я досяг стану чистоти. І мене не хвилює, навіть якщо гора Меру або Північний полюс здригаються. Цей стан самадхі, або повної незворушності, не втрачається, чи йду я, чи стою, сплю, бачу сни або не сплю. Мій погляд спрямований усередину себе, я знаю свою істинну природу й завжди перебуваю в ній за будь-яких зовнішніх умов, які б катаклізми не стрясали світ. Саме так я жив від часу попереднього космічного руйнування.

Я не розмірковую про минуле чи майбутнє — моя увага постійно перебуває в теперішньому. Я роблю те, що має бути зроблене зараз, не розмірковуючи про результати. Не розмірковуючи про суще чи несуще, бажане й небажане, я залишаюся самим собою — і тому я здоровий, щасливий і не хворію.

Мій стан — продукт зосередження на моменті об'єднання двох функцій прани, я не маю таких уявлень, як «я досяг цього і тепер маю досягти ще й того». Я не хвалю й не засуджую ані себе, ані інших; мій розум не радіє, досягнувши чогось, що вважається добрим, і не впадає в депресію, якщо отримує щось, що вважається поганим, — звідси мій стан щастя і здоров'я. Я відкидаю навіть бажання жити, тому мій розум нічого не бажає, а перебуває у стані умиротворення й гармонії. Я бачу єдину сутність у всьому (у шматку дерева, прекрасній жінці, горі, травинці, льоді й вогні та просторі), і мене не турбують думки «що я маю робити зараз?» або «що буде завтра вранці?». Мене не хвилюють роздуми про старість і смерть, про прагнення до щастя, я нічого не вважаю «своїм» або «не своїм». Я знаю, що все навколо, завжди й усюди, — єдине космічне усвідомлення. Ось такі мої таємниці, ось чому я щасливий і здоровий. Я не думаю «я є моє тіло» навіть коли працюю, бо знаю, що видимість цього світу — ілюзія; я живу немов у глибокому сні. Мене не турбують ані багатство, ані нещастя, коли вони випадають на мою долю, бо я розглядаю їх як рівні (як дивлюся на обидві свої руки лише як на руки). Що б я не робив, воно не забруднене бажанням чи брудом почуття его, тому я не втрачаю голови ані коли я могутній, ані коли через бідність прошу милостиню. Надії та очікування не зачіпають мене, і навіть коли річ стара й зношена, я дивлюся на неї свіжим поглядом, наче вона нова. Я радію з тими, хто щасливий, і поділяю горе скорботних, бо я — друг усім, не належачи нікому, і ніхто не належить мені. Я знаю, що я — це світ, усі дії в ньому та його розумність. Це таємниця мого довголіття.

Прощання з Бхусундою

Васіштха сказав:

Тут я сказав Бхусунді: «Розповідь про твоє життя прекрасна й дивовижна. Благословенні ті, хто побачив тебе. Ти немов другий творець. Рідкісні такі люди, як ти. Я відчуваю величезне блаженство від зустрічі з тобою. Нехай і надалі благословення сиплються на твою голову. Тепер дозволь мені залишити тебе».

О Рамо, почувши це, Бхусунда знову вклонився мені й, попри мої заперечення, провів мене на деяку відстань, міцно тримаючи за руку й виявляючи дружню прихильність. Потім ми розлучилися — а розставання друзів воістину тяжке. Усе це було в попередню епоху.

Такою є оповідь про Бхусунду, о Рамо: ти також практикуй пранаяму, як Бхусунда, і прагни жити подібно до нього.

Дві істини: погляд і медитація

Що означає практикувати, як Бхусунда?

Бхусунда тут дав чудові настанови щодо практики двох істин: погляду й медитації. Іноді про дві істини говорять як про погляд і поведінку, а іноді як про погляд і медитацію. Є такий вислів: «Розправити крила двох істин». Перше крило — це погляд, недвоїсте розуміння, а друге крило — це медитація. Звісно, найголовніше — це погляд, тому що практика без погляду — це омана. Можна вперто й безглуздо практикувати те, чого не зрозумів, або те, чого не знаєш, і не знати, чим усе завершиться. Це практика без погляду. Натомість буває опанування лише погляду без медитації. Бачення або практика перебування в погляді без медитації уподібнюється до багатія, пригніченого своєю скупістю, який не здатен здобути справжній плід свого багатства.

Припустімо, навіть якщо ми маємо погляд, але ніяк не можемо наблизитися до правильної медитації, ми ніяк не можемо скористатися багатством цього погляду. Тобто це ніяк не допомагає нам у житті. Ми відчуваємо, що наш погляд дуже прекрасний, але він марний. Він дуже далекий від наших обставин, і в житті ми не маємо від нього великої користі.

Істинний погляд приносить користь, якщо застосовувати його на практиці, але якщо не застосовувати його на практиці, то користі він не приносить. Ми уподібнюємося до такого багатія, який не знає, як розпорядитися своїм багатством. Коли ми поєднуємо погляд із медитацією, утворюється дорогоцінний плід практики вчення. Іншими словами, поєднати погляд із медитацією — це означає возз'єднати адвайту зі своїм життям, возз'єднати необумовлене з кожною миттю свого сприйняття, з поведінкою й дією, зі своїми обставинами.

Зустріч із найвищим ученням

Вам неймовірно пощастило. Завдяки вашим минулим заслугам ви в цьому житті зустрілися з найвищим ученням традиції ріші та сиддхів. Але вам ще потрібно як слід розпорядитися цією зустріччю, щоб отримати результати. І залежно від того, як ви самі розпорядитеся цією зустріччю та вченням, ви отримаєте ті чи інші плоди своєї практики.

Що означає розпорядитися правильно? Це означає набути істинного погляду. Доти, доки ви не набули істинного погляду, практика буде під великим питанням, навіть якщо ви вперто практикуєте. А коли таке набуття завершене, слід набути також істинної медитації. Медитація означає, що ви намагаєтеся завжди бути в контакті з поглядом і щосекунди привносите його у своє життя. І тоді це правильно проявляється в поведінці, тоді коло замикається.

Мистецтво прояву погляду

Що означає набути контакту з правильним поглядом? Звісно, це не означає говорити на кожному кроці: «Ти — Бог, я — Бог, усе є ілюзією. Те чи інше — усе ілюзія, а тому в природі двоїстого розуму такого не існує». Це прийнятно на заняттях із самозвільнення, але якщо ми діємо в житті, то слід діяти набагато тонше, набагато витонченіше й обережніше.

Я іноді запитую таку людину: «А якщо ти це реалізував, навіщо ти про це говориш? Навіщо говорити те, що й так зрозуміло?! Адже достатньо просто перебувати в цьому. Ти ж не підходиш до кожного й не кажеш: «Ти — людина, я — людина, ми — люди». Якщо ти так говориш, то це означає, що з тобою щось не так. Можливо, ти сам у цьому сумніваєшся? Можливо, тобі постійно потрібні якісь докази й підтвердження? Чому ти так за це побоюєшся?»

Часто людина, якщо вона не розуміє, як проявляти погляд і поведінку, може плутати відносну істину з абсолютною. Ти підходиш до неї на відносному рівні й просиш: «Прабгу, подайте тарілку». Вона каже: «Ти — Бог, я — Бог, ми перебуваємо за межами того, хто подає тарілки, і взагалі прасаду. Навіщо такі розмови, друже?» Тоді думаєш: «Зрозуміло... Важкий випадок».

Але істинний практик знає, як поєднувати відносну істину й абсолютну. Можна цілком адекватно діяти у відносному вимірі, водночас перебуваючи в абсолютному. Просто всьому є своє місце, і все діє на своєму рівні. Адже ти ведеш гру, а якщо ти вже прийняв цю гру, то тобі немає потреби повторювати це. Ти перебуваєш у стані недвоїстості, але твоя недвоїстість уже зріла, грайлива, здатна ховати себе, приховувати, відкривати себе настільки, наскільки вона хоче, або знову закриватися, взаємодіяти з відносними об'єктами, мати приховані цілі, мати цілі першого, другого й третього рівня (так звані зовнішній, внутрішній і таємний рівні поведінки), причому все це гармонійно вписувати в зовнішні обставини. Твій недвоїстий погляд уже багаторівневий, багатоваріантний і грайливий, водночас він не розсіюється, не втрачається, він має різні смисли й цілі, він вписує різноманіття, спектр, поліфонію зовнішніх енергій у цей єдиний стан, не помиляючись завдяки бездоганній ясності.

Метафора досконалого актора

Хороший актор, який грає на сцені роль то царя, то солдата, то селянина, адже не вискакує час від часу до глядачів зі словами: «О, це все театр! Ви не подумайте, я насправді хороша людина. Після театру я йду додому до дружини. Це все гра». Він же так не робить. Він грає свою роль щиро, з почуттям, повністю віддаючись їй, проте ні на секунду не втрачаючи усвідомлення. Це досконалий актор. Він відчуває себе людиною, проте віддається своїй ролі, він відданий своїй ролі, він вкладає в неї свою душу, грає так, щоб і інші повірили. Він навіть сам у неї вірить, оскільки якщо ти не віриш у свою роль, то ти не зіграєш її щиро. Тобто він уже живе на сцені, а не просто грає.

І саме таким чином замикається коло: життя і гра стають одним цілим. Саме на цій стадії можна говорити, що погляд, медитація й поведінка повністю злиті. Коли потрібно, ми можемо проявити абсолютний рівень, коли цього вимагають обставини, ми можемо проявити відносний рівень. Ми безперервно перебуваємо в медитативній усвідомленості.

Істинний йогін

Ключ до того, щоб здобути гармонію, поєднавши погляд, медитацію та поведінку, полягає в тому, щоб перебувати в постійній медитації, утвердившись у погляді, і дозволити медитації сформувати різноманіття варіантів сприятливої поведінки у відносних обставинах. Тоді про такого практика кажуть: «Це істинний йогін. Він майстерний у спогляданні, глибокий у погляді, обізнаний і витончений у поведінці, бездоганний у медитації».