Коментар до тексту «Чхандог'я-упанішада»
Спочатку має бути поведінка, властива бджолі: вивчення, розмірковування та медитація. Оскільки це поведінка початківця, було б неправильно дотримуватися її, віддаючись йогічним практикам. Потім є поведінка, властива оленю, яка призначена виключно для періоду практики шляху. Дотримуватися її під час йогічних практик неправильно, оскільки тоді твоє самадхі втрачає свободу. Поведінка, властива німому, використовується виключно для досягнення ключового моменту переживання. Дотримуватися її, коли потрібно поводитися подібно до бджоли, неправильно, оскільки вона передбачає нерозрізнення слова та сенсу.
Існує сім стадій поведінки, які описують, як має поводитися йогін у той чи інший момент свого духовного життя. Спочатку йдеться про те, що є поведінка бджоли. Це стадія навчання, яка має тривати щонайменше два-три роки. На стадії бджоли слід вивчати тексти, накопичувати заслуги, тренуватися в підготовчих вправах, виконувати завдання й дотримуватися настанов, доки не з'являться перші ознаки зрілості.
Потім настає стадія оленя, коли слід усамітнюватися, зберігати мовчання, від усього відмовлятися та плекати свою медитацію, отриману в знанні. Наприклад, ті монахи, які зараз перебувають у ретриті (або ті, які вже проходили шестимісячні, річні ретрити), проходили шлях оленя. На шляху оленя вже немає потреби вивчати різні книги, вчення, цікавитися чимось і займатися різними справами. На шляху оленя слід зосередитися лише на практиці, медитації та керуванні вітром, відклавши все інше вбік.
Далі настає стадія поведінки, подібної до поведінки німого. Вона необхідна для радикальної трансформації свідомості, коли слід повністю виключити мовлення та мисленнєву активність, зосередившись виключно на природі Ума. Поки природу Ума не пізнано, це дуже важливо, оскільки мисленнєва активність, мовлення, двоїста свідомість постійно її затьмарюють.
Потім є поведінка, властива ластівці, яка влітає у своє гніздо. Це період особливої ретельності, коли слід неухильно дотримуватися настанов і медитувати так, ніби протягуєш товсту нитку крізь маленьке вушко голки; наприклад, щоб утримати дх'яну, контроль над пранами.
Зрештою, є поведінка безумця, коли вже набуто досвіду в самадхі. Вона призначена для того, щоб закріпити переживання самадхі. Якщо ж досягнуто лише часткового переживання, така поведінка є неправильною. Поведінка безумця означає відкидання двоїстості та умовностей.
Наступний вид поведінки — поведінка лева. Вона призначена виключно для того періоду, коли бачення стало цілковито досконалим. Якщо дотримуватися такої поведінки, коли справжнього розуміння ще не здобуто, то це неправильно, оскільки, не маючи впевненості, можна потрапити під вплив інших речей. Що таке поведінка лева? Це коли людина, подібно до лева, прямо й безстрашно виражає свою природу, свій погляд, наставляючи інших, проповідуючи й надихаючи їх у Дгармі. Тобто їй дозволяється виражати свою свідомість.
Зрештою, наступний вид поведінки властивий собакам і свиням. Кажуть, що він призначений виключно для періоду, коли вже досягнуто майстерності. В інший час вдаватися до нього не слід, оскільки можна накликати на себе гнів дакіні. Поведінка, властива собакам і свиням, — це метафора, яка вказує на єдиний «смак» усіх явищ. Як собаці чи свині байдуже, що вона їсть, бо їй усе здається смачним, так і для йогіна все здається священним у стані єдиного «смаку», оскільки він не поділяє на чисте й нечисте, на правильне й неправильне. Однак практика єдиного «смаку» призначена для справжніх майстрів; якщо ж її намагається дотримуватися початківець або той, хто лише набув певного переживання, то це буде помилкою.
Якщо таким чином тренуватися в поведінці, то природа Ума зіллється з істинною природою, йогін навчиться керувати не лише умом, а й елементами, здобуде істинне пізнання вселенських сил. Якщо ж відходити від згаданих способів поведінки, це буде відступом від належної поведінки, тому жодного плоду в практиці не буде здобуто.
Падмасамбхава дає такі настанови: «Якщо хочеш досягти результатів у практиці, дотримуйся правильних способів поведінки».
Ці способи поведінки були описані ще в давнину авадхутою Даттатреєю.
Вчення про нескінченне і скінченне
«Воістину, нескінченне — це щастя. Немає щастя в малому, лише нескінченне — це щастя. Але слід прагнути осягнення саме нескінченного».
У нашій внутрішній реальності є дві сторони: скінченне і нескінченне. В упанішаді сказано, що щастя — у нескінченному. Коли йдеться про практику природного стану, ми говоримо, що природний стан не має меж. Однак ми повинні глибоко замислитися над тим, що означає «не має меж». Самі роздуми над нескінченністю здатні дати вам потужну расу, смак недвоїстості. Коли ви розмірковуєте над нескінченністю часу і простору, над нескінченністю математичних числових рядів, то розумієте, що це щось ірраціональне, що не може бути описане логікою. Виникає бхава, переживання нескінченності. По суті, досягти просвітлення — означає ввести принцип нескінченності у своє переживання і постійно оперувати ним.
У звичайному житті ми постійно оперуємо малими величинами: суб’єкт, об’єкт, двоїсті поняття, лінійні зв’язки, минуле і майбутнє. Але ця картина світу цілковито хибна, ілюзорна. Вона діє, але лише в певному спектрі, у звичайному житті. Проте в сутнісному сенсі ця картина світу ілюзорна, і психологічне сприйняття також ілюзорне. Досягти просвітлення, увійти в природний стан, злитися з Богом, пізнати істину всевишнього Джерела — означає відійти від хибної картини світу, від хибного знання про самого себе, хибної ідентифікації та увійти в нову картину світу, у новий стан і почати оперувати новими категоріями — вічності, нескінченності, єдиного «смаку» всіх речей, гри, первісної чистоти й досконалості. Оперувати ними так само, як ми оперуємо в повсякденному житті думками, тобто застосовувати всюди й завжди. Це означає, що ми витісняємо стару операційну систему всередині себе і впроваджуємо нову, ми замінюємо старе бачення себе як людини, обумовленої тілом, на багатовимірну свідомість, яка зараз просто фокусується в межах фізичного тіла.
«— Шановний, я прагну осягнення нескінченного.
— Де не бачать нічого іншого, не чують нічого іншого, не пізнають нічого іншого — це нескінченне».
Розум сансарного обивателя зосереджений на тривіальному, на скінченних речах, оскільки він вважає, що життя зводиться до цього. А розум святого спрямований на нескінченне. Це нескінченне не пов’язане з конкретним носієм, наприклад лише з нескінченністю часу і простору або з якоюсь абстрактною цифровою нескінченною величиною. Це нескінченне як таке, нескінченне в принципі, яке неможливо визначити, звести до інтелекту чи концепцій, звести до чуттєвого сприйняття. Його можна визначити як переживання (бхава), як усвідомлення (чит), як блаженство (ананда), як невимовну сутність буття (сат). Тому нескінченне — це відчуття невимовної сутності буття, бхави (сат-чит-ананди).
«Де ж бачать інше, чують інше, пізнають інше — це мале. Воістину, нескінченне — це безсмертне, мале ж — це смертне».
Наша мала частина завжди пов’язана з двоїстістю. Де є ви та інший, там починається закон малих величин. Усі малі величини, що мають межі, смертні. Наше мале — це его, ахамкара, тіло, мислення і пам’ять — усе це належить до малої частини нашого «я». Вона смертна, тому за неї не слід чіплятися. Не слід чіплятися — це не означає, що її слід принижувати. Її слід усіляко розвивати, проте за неї не слід чіплятися. Безсмертна частина — це та, яка нескінченна.
Розрізнювальне бачення означає, що ми виокремлюємо в потоці подій, речей і у власному сприйнятті цю безсмертну, нескінченну частину. Ми вчимося знаходити безсмертну, нескінченну частину в прасаді, у почутих звуках, у розмові, у спогляданні ландшафту, у сновидіннях, у медитації та в будь-яких переживаннях. Той, хто може виокремлювати цю безсмертну нескінченну частину, зветься майстерним майстром споглядання. Той, хто не підозрює про неї, зветься бандхіка — істотою, зв’язаною путами сансари. Той, хто чув про неї, але ще не навчився виокремлювати її, зветься новачком, початківцем, шукачем нескінченності.
Подібно до того, як мисливець вистежує звіра за слідом або як собака шукає господаря за запахом, так само справжній майстер йоги день і ніч шукає нескінченність, а поза нескінченністю його ніщо не цікавить. Навіть якщо він робить тисячі речей, усе це подібне до того, як дитина смокче материнські груди вночі: хоча вона п’є молоко й годується, вона не звертає на це уваги, вона занурена в дитячий сон. Так само святий розмовляє й виконує різні дії, але його розум день і ніч пристрасно спрямований до нескінченного. Ніщо інше його не цікавить.
Основа нескінченного і божественна гордість
«— На чому, шановний, ґрунтується нескінченне?
— На власній величі або навіть не на величі».
Коли ми говоримо про сахаджу, про нескінченне, ми завжди підкреслюємо аспект божественної гордості, величі. Це нескінченне ґрунтується на притаманній йому власній величі. Ця велич не створюється, а притаманна йому споконвічно. Коли ми практикуємо принцип божественної гордості, це означає, що ми відкриваємо притаманну нам велич. Нам притаманна глобальна велич, нам притаманна незбагненна велич, але ми її наче не помічаємо. Через те, що ми її не помічаємо, ми вважаємо себе дрібними, у нас низька самооцінка. Через низьку самооцінку в нас виникає почуття самоприниження, а як протилежність — бажання самостверджуватися. Але все це ґрунтується на відсутності внутрішньої величі.
Коли внутрішню велич розкрито, немає ані низької самооцінки, ані бажання самостверджуватися, натомість є перебування у внутрішній величі, яка перевершує все. Ця внутрішня велич затьмарює будь-які соціальні зв’язки, особистісні взаємини; хоча вони можуть тривати, але тепер вони подібні до бульбашок на воді. Ця внутрішня велич розсіює всі концепції, наче дим, ця внутрішня велич надійно відсікає будь-які страхи, прив’язаності, надії. Вона дарує йогіну неймовірну духовну силу, радість і захоплення абсолютом. Вона дає йому захоплення та ентузіазм у практиці.
«Корів і коней називають тут “величчю”, слонів і золото, рабів і дружин, поля й будинки. Я ж цього не кажу, не кажу, — сказав він.
— Адже в такому разі одне ґрунтується на іншому».
Коли ми пов’язуємо велич вічності з чимось зовнішнім, ми потрапляємо в тенета умовностей. Наприклад, одного разу Бхагавана Шрі Раджніша запитали: «Ви, мабуть, один із найбагатших людей планети. Але ж ви йогін! То навіщо вам таке багатство?» Раджніш відповів у своєму стилі: «Я міряю за іншими критеріями, тому вважаю себе одним із найбідніших. Якби ти бачив багатство богів, їхні палаци й розкіш, то зрозумів би, що насправді в мене немає багатства».
Якщо ми пов’язуємо велич із чимось зовнішнім, то відразу ж потрапляємо в тенета подвійності, тому що тут діють закони відносного світу. Наприклад, ми можемо вважати себе досвідченим практиком. Але досвідченим відносно кого? Монах досвідчений відносно послушника, але відносно духовного наставника він подібний до немовляти. Духовний наставник досвідчений відносно монаха, але відносно Горакшанатха подібний до немовляти. Горакшанатх серед махасиддхів — найвеличніший, але Брахма-творець, який породжує всесвіти, у кожному з яких по мільйону Горакшанатхів, незрівнянно вищий за нього. Брахма-творець — найвеличніший, але він походить лише з однієї пори Абсолюту, до того ж таких Брахм нескінченна безліч. Інакше кажучи, будь-які відносні зв’язки умовні. Порівняно з голодними духами навіть мирська людина, яка живе звичайним життям, буде дуже чистою. Але думки й дихання мирської людини здаватимуться смородом порівняно зі святими богами. Усе це відносні поняття. Таким чином, ми не пов’язуємо бхаву, справжню велич, із жодними категоріями, і тоді звільняємося від будь-яких умовних категорій.
Нескінченність як всеосяжна реальність
«Це нескінченне — внизу, воно вгорі, воно позаду, воно попереду, воно праворуч, воно ліворуч, воно — увесь цей світ».
Коли ви часто чуєте про природний стан, про споглядання, у вас може виникнути думка, що це щось метафізичне, складне. Але тут подано дуже просте визначення. Що означає перебувати в реалізації, бути в єдності з усевишнім Джерелом? Це означає відчувати нескінченне попереду й позаду, вгорі й унизу, ліворуч і праворуч, усередині й зовні. Якщо ви зрозумієте цей принцип, більше не буде потреби в багатьох філософіях, тому що всі філософії та метафізичні пояснення зводитимуться до цього.
«А тепер настанова про самого себе: я внизу, я вгорі, я позаду, я попереду, я праворуч, я ліворуч, я — увесь цей світ».
Коли ви медитуєте на таку нескінченність, то через деякий час ви настільки поглинаєтеся цією медитацією, настільки на ній зосереджуєтеся, що для вашого розуму не існує нічого, крім нескінченності. Тоді ви й нескінченність починаєте зливатися, джива починає зливатися з Атманом, душа починає зливатися з Богом. Коли відбувається таке злиття, кажуть, що людина набула святості, що вона безперервно спрямовує розум до Всевишнього.
Коли таке злиття відбувається безперервно, старі враження, хибне «я», звичка оперувати малими категоріями, прив’язаності, надія, страх, оцінювальна діяльність інтелекту, постановка цілей — усе це витісняється. Минула біографія, старі враження про самого себе — усе це витісняється. Витісняється глибоко, до самого коріння, на рівні підсвідомості, на рівні найтонших васан і самскар у каузальному тілі, уві сні без сновидінь, навіть на рівні пран. І тоді ви відчуваєте, що перестали бути тією малою людиною, а самі стали нескінченністю. Тоді ви можете відчути: я попереду, я позаду, я праворуч і ліворуч, я вгорі й унизу, я — увесь цей світ. Бути у стані сахаджа — означає відчувати це й ніщо інше.
Атман як джерело всього сущого
«А тепер — настанова про Атмана: Атман унизу, Атман угорі, Атман позаду, Атман попереду, Атман праворуч, Атман ліворуч, Атман — увесь цей світ. Воістину, той, хто бачить так, мислить так, пізнає так, має насолоду в Атмані, задоволення в Атмані, поєднання з Атманом, блаженство в Атмані. Він сам стає володарем, у всіх світах він здатний діяти, як забажає».
Хто безперервно спрямовує свій розум на нескінченність, осягає блаженство. Його розум завжди піднесений і радісний, його прана завжди чиста, його серце завжди безтурботне, а в душі — величезна радість, бо він здобув велику перлину, велику коштовність, найбільший скарб. Йому відкрився внутрішній всесвіт, який настільки великий, що охоплює все суще. Він більше не вводиться в оману видимими предметами цього світу. Він черпає задоволення у своєму внутрішньому всесвіті. Насправді цей внутрішній всесвіт не є ані внутрішнім, ані зовнішнім. Його називають внутрішнім, оскільки хочуть підкреслити, що він походить зі свідомості.
«Ті ж, хто вважає інакше, мають над собою інших володарів, досягають минущих світів; у всіх світах вони нездатні діяти, як забажають.
Воістину, для того, хто бачить так, мислить так, пізнає так, з Атмана походить життєве дихання, з Атмана — надія, з Атмана — пам’ять, з Атмана — простір, з Атмана — жар, з Атмана — вода, з Атмана — поява і зникнення, з Атмана — їжа, з Атмана — сила, з Атмана — пізнання, з Атмана — споглядання, з Атмана — думка, з Атмана — воля, з Атмана — розум, з Атмана — мова, з Атмана — ім’я, з Атмана — священні тексти, з Атмана — діяння, з Атмана — усе це».
Коли такий зв’язок із всевишнім Джерелом встановлено й йогин безперервно перебуває в цьому найчистішому просторі, тоді мислення, дія, розуміння священних текстів, споживання їжі й усе інше походить із цього великого простору. Раніше мислення походило з інтелекту або пам’яті, споживання їжі залежало від зовнішніх продуктів, дія походила з причин, наслідків і соціальних взаємин. Але тепер усе це походить з єдиного центру, із Джерела.
Плоди перебування в Атмані
«Той, хто бачить це, не бачить ні смерті,
Ні хвороби, ні страждання.
Той, хто бачить це, бачить усе,
Він усюди досягає всього.Він буває одним, буває трьома, п’ятьма,
Сімома й дев’ятьма, і ще його названо одинадцятьма,
І ста одинадцятьма, і двадцятьма тисячами.Коли чиста їжа, тоді чиста природа; коли чиста природа, тоді міцна пам’ять; коли пам’ять зберігається міцною, тоді приходить звільнення від усіх пут».
Про що говорить цей вірш? «Той, хто перебуває в Атмані, досягає всього». Той, хто перебуває в Атмані, може проявлятися як незліченні ілюзорні тіла. Ці ілюзорні тіла можуть бути пов’язані з п’ятьма елементами, з трьома гунами, з різними типами свідомості. Коли їжа чиста, тоді чиста й природа. Коли ваше сприйняття зовнішніх об’єктів очищене, тоді й ваша прана очищується. Природа вашої свідомості також стає чистою. Коли природа свідомості стає чистою, усвідомлення набирає сили. Тут термін «пам’ять» вказує на принцип пам’ятання себе. Це не мирська пам’ять, а пам’ятання про себе як про Атмана. Коли зберігаються пам’ять і пам’ятання себе, приходить звільнення від усіх пут.
Вірш закінчується так:
«Так тому, хто очищений від забруднень, шановний Санаткумара вказує берег по той бік темряви. І того звуть «Сканда», того звуть «Сканда».
