Коментар до тексту «Йога-Васіштха», глава 5, «Про закінчення».
Пуджа, арати – це магічні дії, коли ми встановлюємо зв’язок із божественними світлоносними силами через божества, через мурті. Мурті ще називається пратіма – пристрій для зв’язку з божественними енергіями. Божественні енергії, божества, божественні сили – це джерела енергії, що живлять тонке тіло садху. Ця енергія подібна до найяскравішого спалаху світла, подібна до потоку нескінченного блаженства, тому після кожної пуджі, після кожного арати, якщо ви добре налаштовані, ви відчуватимете це блаженство як низхідну благодать, реально низхідну благодать.
Припустімо, у вас були якісь перешкоди, ви відчували знижену прану, і ви зробили поклони – ніби щось із голови зняли, і ваша аура вирівнялася, вона стала сяючою – це результат хорошої пуджі, хорошого арати. Звісно, буває, що це не завжди відчувається, якщо людина недостатньо чутлива, то вона може довгий час не відчувати благодаті. Але поклоніння (упасана) – це завжди зв’язок з енергією і отримання благословення від енергії. Те саме стосується і Гуру: якщо учень має самаю з Гуру, то він отримуватиме благодать, чисте бачення – це і є Гуру-йога.
Рама запитав: «О святий, як можна об’єднати і те, й інше? Чи можу я шукати свободи від усіх відчуттів і свободу від бездіяльності одночасно?»
Іншими словами, Раму непокоїло, як він може йти до звільнення, зрікатися світу, усіх відчуттів і водночас уникати бездіяльності. Це велике питання, яке кожен садху вирішує сам для себе індивідуально в процесі практики. Це питання співвідношення між сутрою, тантрою, ануттара-тантрою, між праджнею та упаєю (методом і мудрістю), діянням і недіянням, зреченням і всеприйняттям. Садху інтуїтивно намацує ту межу й ту лінію поведінки, яка веде його шляхом рівноваги. Є крайнощі, але має бути знайдена серединна лінія.
Васіштха відповів: «Той, хто не має бажання чи надії ні на що і не підтримує бажання залишатися в бездіяльності, така людина не існує як обмежена свідомість, вона не є бездіяльною, але й не шукає відчуттів».
Ми не відмовляємося від дій, але ми не повинні шукати відчуттів, ми не повинні шукати здійснення наших бажань. Оскільки ми живемо в такому світі, де діють сили, енергії, і маємо тіло, що складається з десяти пран, із карми, джняна-індрій, тіла дхарми, яке має діяти, то ми діємо. Ми дозволяємо діяти прані, індріям, тілу, антахкарані, але ми не ототожнюємо себе з діячем, з тим, хто діє, не маємо картрітва-буддхі й розчиняємо карма-малу. Не намагаємося привласнювати плоди та результати і відмовляємося від авторства своїх дій, надаючи все авторство своїх дій Богові, намагаючись перебувати в споглядальному недіянні – це ідеал садху, дія в недіянні. Тоді сама дія перестає зв’язувати і стає грою, єдиною з божественною милістю. Сам Шива грає через такого йогіна, і треба навчитися дозволяти Шиві грати через себе під час севи, під час навчання, виконання чернечої дхарми, виконання дхарми карма-санньясі, виконання мирської дхарми.
Мистецтво гри та перегравання сансари
Навчитися грати – це мистецтво любити Бога в усіх проявах, але не захоплюватися ним, і віддавати себе тільки Богові. Навчитися грати означає переграти сансару, переграти гру майї, яка постійно обумовлює.
Одна людина розповідала таку річ: вона дуже докладно вивчала у ВНЗ не дуже улюблений нею предмет протягом дуже довгого часу, називався він історія КПРС. Викладач, чудово знаючи предмет, завжди приймав в учнів іспити, і він просто насміхався з їхньої тупості, з їхнього незнання, з їхньої нездатності вчитися, концентруватися, а предмет був нецікавий, ніхто не хотів учити, і всі потрапляли в незручне становище, і один із учнів теж. Потім цей учень подумав: «Як же вийти з цього? Мені цей предмет не подобається – це причина того, що я його не знаю», – і він вирішив переграти цю ситуацію.
Він почав його просто вивчати від нічого робити, щоб просто переграти. Він почав розбиратися в цьому предметі, і щоразу, коли викладач хотів його підловити, показати його незнання, він із великим знанням демонстрував знання історії. Він завжди тягнув руку першим, робив такі доповіді, і щось почало змінюватися. Ця ситуація повністю почала змінюватися, розгортатися, і він зрозумів, що цієї ситуації не уникнути, але з нею можна пограти, і в ній можна якось проявитися по-іншому. Можна проявити свою шакті в цьому. Садху, народжений у сансарі, подібний до такого самого – він повністю обмежений, але він може перетворити свої обмеження на гру, якщо поставиться до них творчо і з любов’ю.
Наприклад, ви робите севу. Якщо ви не об’єднуєтеся з севою, ви її робите просто як роботу, на яку ви просто витрачаєте свій час, яка вам нецікава, але яку треба робити. Але якщо ви її полюбите, якщо ви об’єднаєтеся з нею, приберете почуття діяча, спробуєте перетворити її на прекрасний творчий процес, отримувати від неї задоволення, дозволите Шиві грати у вас – робота перетвориться на ігрову містерію недіяння. Ви раптово відчуєте величезний азарт, радість, задоволення, насичення енергією під час севи, і ви тоді подумаєте: «Так, сева реально благословляє, але за умови, що її треба робити в правильному стані ума». Це правильний стан ума, коли ми діємо без діяча, без авторства, без привласнення плодів і результатів.
«Він не схиляється до відчуттів і сприйняттів об’єктів, хоча й залучений у безперервні дії, але при цьому він не є ні пасивним, ні насправді таким, що робить щось або відчуває щось. Об’єктивні відчуття зовсім не зачіпають його серця, тому той, чия свідомість не бездіє, уже тут і зараз є вільним мудрецем».
Сім земель мудрості
Опис вільних мудреців, опис реалізації ведичної традиції пов’язаний із сімома землями мудрості, із сімома джняна-бхумі.
Перша земля мудрості називається «бажання просвітлення», коли в нас породжується прагнення до просвітлення. Ця стадія називається шубхекша. На цій стадії людина відвідує храми, прагне слухати святих, вона якось починає змінювати своє життя. Вона шукає шлях, і іноді навіть може отримувати якісь досвіди, вона намацує шлях до Бога, але вона ще не знає споглядання і природної природи Ума.
Друга земля мудрості називається «дослідження» (вічарана). Тут він уже ближче до природи Ума, ближче до прямого сприйняття (пратьякші) Бога, і він починає досліджувати. Наприклад, займається сатипаттханою, атма-вічарою, намагається медитувати, досліджувати усвідомленість і Бога. Він починає розуміти, що Бога можна зрозуміти через відданість і усвідомленість. На цій стадії він може отримувати передачу від Гуру, пряме введення.
Третя земля мудрості називається «витончений ум» (тану-манаса). На стадії третьої землі мудрості йогін отримує серйозний досвід самозвільнення, досвід недвоїстості, досвід виходу тонкого тіла, досвід споглядання поза умом. Його ум стає витонченим, він відрікається від тіла, органів чуття, концепцій і виходить у позаконцептуальну свідомість, і він трохи може відповісти на запитання «кого народжує безплідна жінка». Його відповідь не буде досконалою, але дещо він уже може сказати, він не буде просто мукати або говорити щось недоладне. Його відповідь буде народжена силою його власної усвідомленості, він як маленький Шива, що народжується, ще не цілком усвідомив себе, але його усвідомленість уже пробуджена. Він не проста людина, він садху. Третя земля мудрості відповідає стадії зачаття. Насправді – це висока стадія, до якої більшість вірян, якщо вони не сильні садху, навіть не дістаються за все життя, крім святих, звичайно. Ця стадія розділяє святих садху і не святих – вона перехідна.
Четверта земля мудрості називається «саттва-паті» (самореалізація). Той, хто її здобуває, отримує титул Брахмавід. Брахмавід означає той, хто знає Брахмана або впізнає Брахмана, здатний пізнати Брахмана, не заплутується в майї. Це насправді вже стадія святості, певної святості, стадія звільнення. Той, хто до неї доходить, переживає за шістнадцятьма кала стадію народження, замикаючи коло дня і ночі. Мале коло замикання ночі й велике народження – це залежить від рівня досягнення. Але на стадії самореалізації йогін підноситься над Пракріті-таттвою і реалізовує Пуруша-таттву. Він реалізовує Ясне Світло свідомості (прабхасвару). Він має перевершення трьох гун, переживає уві сні простір світла або в самадхі простір світла, його споглядання стійке.
Він не захоплюється світом, не захоплюється думками, не захоплюється внутрішніми діалогами, рефлексією, він більше не веде щоденники всередині себе. Він перебуває поза оцінками й судженнями, бачачи світ як єдину шакті, а сам перебуваючи в єдності з Шивою. Гра Шиви й Шакті ясна для нього, як на долоні, і він сам є провідником цієї гри. Той, хто знає Брахмана (Брахмавід), означає, що всюди й завжди він споглядає Бога безпосередньо (пратьякша), а уві сні він переживає пряме Ясне Світло. Є непряме Ясне Світло, коли ми його візуалізуємо, наприклад, під час теургічної практики, а пряме Ясне Світло — коли ми його безпосередньо сприймаємо в стані поза концепціями.
П’ята земля мудрості називається «неприв’язаність» (асам-шакті). Йогін, який її досяг, має титул Брахмавідвара. Це ще вища реалізація, яка починається зі стану плекання, виховання і далі. Йогін відокремив усе своє сприйняття від світу і бачить Бога у формі простору найчистішого кольору, а світ бачить як гру майї, як ілюзію, накладену на світлоносну суть Брахмана. Він не прив’язаний до цього світу, він подібний до юродивого авадхути, який приховує свою реалізацію, граючи в дурощі світу людей, підіграючи їм. Він настільки далекий від світу людей, що йому неможливо бути людиною, але завдяки своїй гнучкості він може грати в людину, мати тіло людини й проявлятися. Це високий рівень святості – Брахмавідвара.
Шоста земля мудрості називається «несприйняття об’єктів» (падартха-бхавана), і титул, який здобуває садху тут, називається Брахмавідвар’я. На цій стадії йогін не бачить світу, він бачить божественне світло – божественне світло грає через нього. Він або не сприймає об’єкти весь час, перебуваючи в глибокому нірвікальпа-самадхі, не залишаючи трансцендентного стану, або він грає в цьому світі за межами умовностей людського сприйняття. Це дуже сильний святий, який сам став Шивою в тілі.
Сьома земля мудрості – «трансцендентальність» (тур’яга), і титул, який має садху на цьому рівні, – Брахмавідваріштха. Це стадія, починаючи від гри за шістнадцятьма кала, перехід у вимір мандали, творення всесвіту, становлення Ішварою, Богом-творцем.
Шлях розвитку за землями мудрості
Ми рухаємося сімома землями мудрості залежно від того, наскільки розвивається наша свідомість. Як правило, садху-початківці десь тупцюють між першою і другою мудрістю, переважна більшість, 80 відсотків. Деяким вдається здійснити прориви в витончений ум і утвердитися на третій землі, третя земля – це сильний стан. Це стан ясності, самозвільнення, мудрості й сили. Але мало кому вдається прорватися на четверту землю, яка справді є пробудженням самореалізації (саттва-паті). Це є завданням усього життя, навіть за все життя мало кому вдається прорватися на четверту землю.
Друга, третя, четверта землі гарантують райські переживання, і те, що називають нижчими типами звільнення (салок’я-мукті). Ті, хто реалізував ілюзорне тіло на цій стадії, можуть здобути саруп’я-мукті або близькість до божества, що називається саміп’я-мукті. Але саюдж’я-мукті дається тільки на четвертій землі мудрості, на стадії самореалізації (саттва-паті).
Буває так, що ті, хто розвивають велику віру і велику відданість, реалізовують землі мудрості завдяки вірі й відданості, а споглядальна здатність, самозвільнення приходить до них трохи пізніше, ніби заднім числом. Вони можуть входити у світло завдяки зануренню в дів’я-бхаву, а не завдяки неконцептуальній усвідомленості. Багаторазово переживаючи дів’я-бхаву завдяки відданості й самовіддачі, вони заднім числом зароджують неконцептуальну усвідомленість. Вони спочатку розуміють Бога серцем, потім самосвідомістю. Такий спосіб також можливий для тих, чия відданість вища, ніж здатність до споглядання.
«Вільний від усіх зумовленостей, справді утвердившись у стані незмінної свідомості, йог залишається подібним до дитини або дурня, – у ньому проявляється блаженство, подібне до синяви неба. Це блаженство не є відчуттям, його сутність – самоусвідомлення, тому воно не стає перешкодою, а залишається інтегрованим у свідомості. Тут – свобода від усіх відчуттів. Водночас йог постійно залучений у дії, і тут – свобода від бездіяльності. Хоч би як складно було досягти цього стану, о Рамо, прагни до нього і перетни океан страждання».
До всіх досвідів Бога складно підступитися звичайній людині. Але шлях садху полягає в тому, щоб зі звичайної людини спочатку стати садху, потім джняні, а потім сиддхом. Цей шлях займає все життя. Щоб зі звичайної людини стати садху, потрібно пройти десь половину життя, для когось менше, для когось більше. Щоб пройти шлях від садху до джняні, потрібно пройти шлях завдовжки в життя, а щоб від джняні стати сиддхом, потрібно, можливо, пройти комусь шлях у кілька тисяч років або багато життів. Однак у той момент, коли ми проходимо шлях від людини до джняні, ми звільняємося від сансари.
Початкові стадії пробудження та аватари Даттатрєї
Усе починається з усвідомлення своїх обмежень, ми усвідомлюємо обмеження сансари, обмеження нашого життя і розуміємо, що треба долати обмеження. Навіть поняття Бога ще немає, але треба просто зрозуміти, що треба подолати обмеження. На цій стадії ще немає жодної землі мудрості, але є благословення Даттатрєї, і на цій стадії перший аватар Даттатрєї – Йогірадж, благословляє йогіна.
Навіть мирські люди на цій стадії, які прагнуть іти шляхом анава-марга (розвитку свого «я»), щоб подолати обмеження, отримують благословення, оскільки аватар Йогірадж благословляє душу на те, щоб долати обмеження будь-якими доступними способами. Люди, які відвідують тренінги особистісного зростання, семінари, займаються сироїдінням, праноїдінням, моно-дієтою, фруктоїдінням, будь-яким способом якось намагаються усвідомити обмеження, змінити своє життя за допомогою малих наук астрології (Джйотіша), Ваасту, феншуй, дієт, хатха-йоги, космоенергетики, сенсорики. Хоч якось щось зробити, навіть конспірологією, намагаючись якось розширити свою свідомість і вибратися з тієї матриці, у яку занурена душа, й усвідомити – це і є стадія обмеження.
Вони кажуть: «Давайте якось хоч пробуджуватися». Деякі пробуджуються через політику, деякі через теорії конспірології, а деякі через моно-дієту, сироїдіння, праноїдіння, автономність, автономне харчування, через що завгодно – це несповідимі шляхи душі. Але за всім цим стоїть благословення Даттатрєї. Даттатрея як Йогірадж штовхає душу зсередини, щоб пробуджуватися. Незадоволеність і усвідомлення обмежень – тут відсутні землі мудрості. Другий аватар, який пробуджує душу на другій стадії, – це Атріварада. Ці аватари пробуджують кожну душу ще на мирських щаблях, коли відсутнє усвідомлення, але є бажання вибратися із сансарних обмежень.
«Бажання відчуттів виникає як думка у свідомості й посилюється в міру повторення цієї думки. Так, створивши в собі цей уявний світ, свідомість приводить себе до власного звільнення. Що вона задумує, те й матеріалізується. Зв’язавши саму себе, піддавши себе стражданням (як шовкопряд у своєму коконі), у потрібний час вона досягає звільнення».
На цій стадії душа починає смутно здогадуватися про магічну природу світу. Смутно здогадуватися, що за всіма матеріальними формами є єдина божественна свідомість. Душа починає переходити в квантово-магічну божественну картину світу. Смутно починає здогадуватися, що світ твориться її свідомістю, що вона сама створює ситуації, різні реальності. Починає замислюватися про керування зовнішньою реальністю, матеріалізацію наміру, виконання бажань силою волі, але не розуміє цього механізму і в чому тут суть. Це теж називається пошуком місяця. На цій стадії душа починає шукати Бога, виходячи з місцевості та виховання. На цій стадії душа починає підходити до першої землі мудрості.
Які зовнішні ознаки на стадії пошуку місяця і підходу до першої землі – поведінка бджоли, коли шукає інформацію в різних джерелах, вивчення різних учень. Є інтенсивний пошук учень, Гуру, шляху і методів, але немає великого розуміння.
Які внутрішні ознаки – така душа починає практикувати уважність, усвідомленість поза думками, атма-вічару, прагне виховувати сакші (свідчачу свідомість), самоспостереження. У неї розвиваються самоспостереження і саморефлексія, і вона не вільна від саморефлексії в процесі самоспостереження. Аватар, який благословляє на цій стадії, – Даттатрея. Даттатрея спонукає душу шукати усвідомлення і споглядання, незримо він вмикає механізми в душі. Сам пошук у душі – це благословення Даттатрєї.
«У належний час воно досягає звільнення, тому що це – сутність безкінечної свідомості. Те, що бачиться всесвітом, є нічим іншим, як чистою свідомістю, о Рамо. Лише чисте існування є насінням і зародком безкінечної свідомості».
Чиста свідомість і зустріч зі світлом
Чиста свідомість, чисте існування – це не філософські поняття, коли ви читаєте Канта, наприклад, «Критику чистого розуму». Це Бог – це Ішвара, це не просто чиста свідомість, яка не володіє нічим, – це всемогутня свідомість Шиви, Ішвари, який здійснює панчакритью – творення, підтримання і так далі.
Коли душа починає зустрічатися з цією могутньою чистою свідомістю, визнавати її велич, своє підпорядковане становище й водночас свою єдність із нею – це називається «зустріч зі світлом». «Зустріч зі світлом» за шістнадцятьма кала споглядання відповідає першій землі мудрості, вона так і називається – «бажання просвітлення». Коли душа стикається з цим світлом, вона бажає сама просвітлитися, вона відчуває свою забрудненість або свою обмеженість порівняно з цим світлом, і в неї розгорається пристрасне бажання з ним злитися, якось звільнитися і стати такою ж.
Зовнішньою ознакою тут є зустріч із Гуру, ішта-деватою, парампарою. Внутрішньою ознакою – є короткочасний спалах ясності або перше глибоке переживання аманаски (стану не-ума, неумственного переживання), божественного блаженства, того, що називають швидкоплинним самадхі або переживанням «внутрішнього світла», чистої свідомості, недвоїстості, глибоким станом свідка. Переживається, наприклад, стан джаграт-свапна або джаграт-сушупті, хоча б один раз відчувається. Усе це ознаки осягнення першої землі мудрості. Якщо ви переживали це, значить перша земля вами пройдена, «бажання просвітлення».
Кажучи простіше, якщо у вас є бажання просвітлення, то ви на першій землі мудрості. На цій стадії душу благословляє аватар Калагнішамана, який є сутністю чистого світла, Брахманом у формі чистого світла. Четвертий аватар із шістнадцяти, він приходить до душі як прояв Ясного Світла, чистого світла. Наприклад, йогін глибоко замислився про святих, про божества, або медитував, або уві сні, раптово він відчуває в грудях величезний спалах світла, який заливає все. Він просто не може повірити, що таке світло може бути всередині нього, – це Калагнішамана його привітав, сказав: «Ти на правильному шляху. Я всередині тебе. Я твоє внутрішнє світло, іди вперед».
«Вони невіддільні одне від одного, як сонце і його промені. Але це чисте існування має два аспекти – різноманіття і єдність. Те, що описується як «те» і «це», «я» і «ти», – це різноманіття. Коли відвертаєшся від цього різноманіття, залишається лише чисте існування, воно розглядається як єдність».
Друга земля мудрості: дослідження
Переживання стану поза концепцією, переживання чистого буття Бога – це початок другої землі мудрості, воно відповідає стадії передачі за шістнадцятьма кала, дослідження (вічара). Тут йогін переживає досвід не-ума, досвід світла, спостерігача, який усвідомлюється в бадьорості, і застосовується на рівні самозвільненого пам’ятання. Тут йогін навіть не отримавши зовнішнього пояснення інтуїтивно підходить до принципу самозвільненого пам’ятання. Якщо пам’ятати неконцептуальну усвідомленість або внутрішнє світло, а думки й сумніви, клеші, емоції ігнорувати, то це можна назвати самозвільненим пам’ятанням. Інше питання – чи зуміє воно розвинутися, чи ні.
Стан джаграт-свапна стає частим або постійним. Йогін переживає наяву в бадьорості тонке тіло. Іноді можуть бути прориви переживання джаграт-сушупті, наяву сну без сновидінь. У нього розвиваються навички мовленнєвого, ментального самозвільнення. У нього є глибший спалах прозріння в недвоїстості, спалахи ясності, і осмислення цих спалахів як власного погляду. Тут формується власний погляд, коли ці спалахи починають складатися в картину світу, коли слова писань, що «все є єдина свідомість», інтеріоризуються, вони перестають бути словами теорії, стають власним розумінням. Народжується здатність до споглядання і самозвільнення.
Рівень споглядання тут початковий — від повноти уваги до самозвільненого пам’ятання. Йогін звикає бути уважним, він уже не клює на наживку сансари, і він певною мірою підтримує самозвільнене пам’ятання. На цій стадії також можуть переживатися савікальпа-самадхі завдяки кундаліні-йозі або раджа-йозі. За традицією, коли учень отримує підтвердження при цьому, то Гуру показує йому дзеркало як символ підтвердження його ступеня і реалізації цієї стадії. Але не завжди: якщо дзеркала немає під рукою, то нічого не показує, просто говорить. Аватар Даттатреї, який благословляє на цій стадії, — Йогірадж Валлабха. Йогірадж Валлабха дозволяє душі проникнути в неконцептуальну усвідомленість, і все це друга земля мудрості — дослідження.
Необов’язково — це не означає, що ви будете бачити Даттатрею в його формі. Даттатрея проявиться у вас у вигляді аманаска, у вигляді простору усвідомленості, у вигляді внутрішнього світла, у вигляді пробудженої внутрішньої ясності. Але це безпомилково буде він; як ви його впізнаєте — у вас народиться безумовна відданість йому, у вас народиться безумовна довіра до нього, у вас народиться відчуття неосяжної свідомості, яку ви починаєте розуміти й усвідомлювати, стикатися з її величчю, народяться захват і захоплення цим переживанням. Це означає, що тіло мудрості Йогіраджа Валлабхи торкнулося вас.
«Коли полишається множинність і переважає єдність — це стан відсутності відчуттів, тому «єдність» — це не предмет і не об’єкт відчуття. Ця єдність вічна й непорушна. О Рамо, залиш усі форми розділення — у часі, у просторі чи в чомусь іншому».
Третя земля мудрості: витончений ум
Тут уже йдеться про єдність, коли єдність переживається вперше — це подібно до зачаття дитини. Коли розрізнені об’єкти перестали домінувати над свідомістю, а ця єдина свідомість вийшла на перший план, даршан Бога пробився у свідомість — це стадія зачаття. Стадія зачаття означає: ми не мислимо двоїстими категоріями — ми мислимо категоріями єдності. Ми намацали цю єдність, хай вона ще й не досконала — це називається початок третьої землі мудрості «витончений ум» (тану-манаса).
Витончений ум означає, що ваша свідомість витончилася, і ви почали бачити світобудову не через концепції і не через органи сприйняття, а через буддхі, через усвідомлення. Взагалі про буддхі говориться, що це останнє представництво Гуру в тілі учня — це буддхі, коли немає ні Гуру, ні шастр, а є розум (буддхі), а розум — це усвідомлення. Це останнє представництво Гуру-таттви в самому учневі.
На стадії зачаття, на початку третьої землі мудрості — витончений ум (тану-манаса) — йогін переживає досвід єдності. Він починає відчувати всеохопну мудрість, він перестає мислити лише категоріями «я» і «ти», він починає думати: «я» і «ти» — одне, ми є одне». Він перестає думати категоріями «я — суб’єкт, це об’єкт», він починає думати: «є єдине ціле божественне свідомість, що об’єднує суб’єкт і об’єкт і перевершує суб’єктно-об’єктні відносини». Він починає включати у свою свідомість усе, що чує, бачить, нюхає і відчуває на дотик, почуття єдності зростає в ньому.
На цій стадії переживаються досвіди безперервної свідомості, наприклад, у сні без сновидінь хоча б один раз. Переживається світло як простір, переживається досвід світла. Коло дня починає замикатися ще не стабільно: іноді замикається, іноді розмикається, але загалом воно починає замикатися хоча б на стадії повноти уваги або самозвільненого пам’ятання.
На одному з трьох рівнів з’являються усвідомлені сновидіння, і ці сновидіння не просто усвідомлені, а в них присутній також досвід споглядання. З’являються досвіди кундаліні-йоги і досвіди тонкого тіла, видіння мирних божеств, рівень споглядання підвищується. Він десь між самоосвобожденим пам’ятанням і пустотним пам’ятанням – це вже не можна назвати лише повнотою уваги. Для багатьох навіть повнота уваги є великою проблемою, буває повнота неуважності. Але тут досить високий рівень споглядання, і під час підтвердження Гуру показує учневі кристал або кришталеву кулю як принцип цієї єдності, єдиної природи Ума, яка в єдності з Богом здатна безпосередньо (пратьякша) осягати Бога. Якщо говорять про темний ретрит – це відповідає першому рівню бачення джьоті-йоги. На цій стадії переживаються іноді савікальпа, а іноді нірвікальпа-самадхі. Аватар, який покровительствує на цій стадії, – Лілавішвамбар – Даттатрея у формі Лілавішвамбара.
«Залишайся в чистому існуванні. Розділення сприяє виникненню концепцій. Вони не відмінні від чистої свідомості, більше того, вони взагалі нереальні як такі. Розмірковування про поділ не приводить до чистоти бачення. Лише чисте існування без розділення в ньому є насінням усього того, про що ми говорили досі, – немає насіння для самого цього чистого існування. Це – причина всього і саме не має причини».
Тут Васіштха далі дає настанови. Васіштха дає класичні настанови Рамі, які описуються трьома словами – шравана, манана і нідідхьясана. Спочатку Рама слухав Васіштху в палаці Дашаратхи, свого батька. Потім він розмірковував ночами над його настановами, усуваючи сумніви, періодично ставлячи запитання. Потім Васіштха давав йому настанови, як входити в прямий стан недвоїстого бачення споглядання і як у ньому залишатися. Коли ми прагнемо залишатися в недвоїстому спогляданні – це називається стадія виношування – це вже повноцінна третя земля мудрості. Просунута третя земля мудрості, стабільність виношування, «витончений ум» (тану-манаса) набирає сили.
Що означає «витончений ум»? Це означає, що я вже не живу лише умом, концепціями, оцінками та судженнями, я не живу емоціями, я не живу індріями сприйняття, я живу витонченою споглядальною свідомістю, і я живу не просто спостереженням, свідком. Моя витончена свідомість починає сприймати Бога, починає розкриватися навстіж. Наприклад, я живу в усіх дванадцяти санкальпах одразу, або в одній санкальпі, але дуже глибоко. Наприклад, я сиджу тут у кімнаті, але водночас споглядаю «я єсмь», і це «я єсмь» має подібну до простору природу, я бачу світ як ілюзію, тобто виконана санкальпа Сон, атма-вічара, простір, а відчуття простору навіює мені незбагненну велич, і ця велич божественна, виконується санкальпа Божественна гордість. У цій величі я відчуваю таку низхідну милість і благодать, що вона мене наповнює (самавеша) – це санкальпа Низхідна сила, і в цій самавеші я виявляю глибоку світлоносну силу. Я відчуваю його як щось настільки піднесене для свідомості, що це переживається як світло – це означає, що виконується санкальпа Світло.
Перебуваючи в такому стані, я не можу бачити щось нечистим, я бачу все чистим – означає, я стійко перебуваю в чистому баченні, а оскільки моє бачення чисте і стійке, воно безумовно поширюється на всі об’єкти, те, до чого це веде, – до єдиного «смаку» безумовно. Оскільки я перебуваю в єдиному «смаку», то я можу все включити у свою свідомість, я нічого не відкидаю, тому все стає єдиним із моїм умом. Коли все стає єдиним із моїм умом, я здатний проникати в Бога, у божественну реальність, я сприймаю Бога прямо, і це і є моя брахма-вічара. Таким чином, на стадії «витончений ум» усі дванадцять Шива-санкальп реалізовані, тобто «витончений ум», третя земля мудрості – це реалізація всіх дванадцяти Шива-санкальп.
Наступна стадія пов’язана із шакті-санкальпами, але тут ви стійко розумієте, ви знаєте смак у Шива-санкальпах, і ваше споглядання вже невіддільне від них, а ваше життя невіддільне від споглядання. Тут відсічені чіпляння, надії та страхи. Фундаментальні чіпляння, надії та страхи відсічені, немає прив’язаності, немає жадібності, немає гордості, тому що ви трохи розумієте, як влаштований світ, ви розумієте, що все є Бог, що відкидати, чого боятися, за що чіплятися, усе це не більше ніж гра. Це не більше ніж буря у склянці води й метушня дітей у пісочниці. На цій стадії йогін дивиться на золото як на гальку або як на бруд, на царів як на жебраків, а на садху як на істинних царів. Коло дня замкнуте глибше, на рівні від порожнинного пам’ятання до, часом, до самоосяяного пам’ятання. Ум приборканий, на цій стадії йогін не нервує, не бентежиться, нічого не лякається. Якщо він чогось і побоюється, то лише одного — відволікань. Усе інше він знає — можна все втратити, але не можна втратити відволікання, і споглядання можна породити все силою наміру, але втративши споглядання, нічого не можна породити, крім карми.
Початковий рівень єдиного «смаку» досягається. Виникає бачення божеств, що благословляють або передають учення. Це бачення може бути в медитації, у тонкому тілі, уві сні; щоб бачити наяву — треба бути дуже везучим. При підтвердженні Гуру показує учневі павине перо. Також зростає здатність до савікальпа-, нірвікальпа-самадхі. На цій стадії здійснюється прийняття великого рішення, входження у велике недіяння. Йогін по-справжньому може розслабитися і прийняти мудрість як метод. Якщо до цього мудрість і метод були розділені, то тепер мудрість — це мудрість, але мудрість — це і метод, розумієте. Споглядальна присутність, подібна до неба, у якій йогін розслабляється, є водночас і методом, і мудрістю, вона є і основою, і шляхом, і врешті-решт плодом, лише різниця в стадіях поглиблення. Він по-справжньому може віддатися божественній милості. Його сумніви усуваються, хоча тонкі двоїсті уявлення ще залишаються, але вони стосуються фундаментальних основ, таких як час, простір — це канчуки (кала, кала, ніяти) і так далі. Але Пуруша-таттва ним реалізується, і аватар, який на цій стадії благословляє, — Сіддхараджа, Даттатрея Сіддхараджа.
Четверта земля мудрості: самореалізація
«Це — причина всього і саме не має причини. У ньому все відображається. Усі різноманітні відчуття сприймаються в цьому чистому існуванні, як різні смаки відчуваються одним і тим самим язиком. Нескінченна кількість всесвітів народжується, існує і розчиняється в ньому, вони перебувають із ним у взаємних відносинах».
Тут фіксація ума йогіна зміщується від власного «я» (его), від світу, від карми, від взаємин і планів, восьми мирських дхарм, надій і страхів, і навіть від методів практики, від внутрішніх досвідів до чого — до переживання Бога, прямо зміщується явно. Він переважно більшу частину часу зайнятий Богом, не зовнішніми питаннями, хоча зовнішні питання можуть вирішуватися, але ум уже не зайнятий цим, ні внутрішніми проблемами, ні концепціями. Він зайнятий прямим переживанням Бога. Він переживає єдину свідомість. Коли кажуть «свідомість», мається на увазі саме свідомість Шиви і свідомість Даттатрєї. На цій стадії йогін замикає коло дня і починає замикати коло ночі, єдність перестає бути для нього недосяжною мрією, скрізь він бачить єдиного Бога. Ця стадія називається четверта земля мудрості «самореалізації», тут уже досягається перший рівень святості.
Коли здобувається мале народження — це означає, що замкнуте коло дня, частково замкнуте коло ночі уві сні зі сновидіннями, де споглядання утримується, але частково. Наприклад, уві сні зі сновидіннями утримується, уві сні без сновидінь не утримується, що є досвідом савікальпа-самадхі, нірвікальпа-самадхі, і з’являється досвід сахаджа-самадхі. На стадії великого народження, усе це ми говоримо про восьму стадію, замкнуте коло дня і ночі. Виникають бачення радісних або гнівних божеств чи дакіні, які благословляють. На цій стадії Гуру показує статую Даттатрєї, і статуя Даттатрєї тут — Джнянасагара. Даттатрея, який благословляє на цій стадії, — це аватар Джнянасагара (океан мудрості), оскільки йогін сам стає таким океаном мудрості. На цій стадії досягається один із видів мукті, салок’я, саміп’я, саруп’я або навіть саюдж’я.
Які рівні світла – пережиті три рівні світла і четверте споконвічне світло (прабхасвара). Тобто чотири рівні світла – це світла порожнечі, пов’язані з переживанням трьох гун – саттви, раджаса і тамаса, або світло білого сяйва, червоного наростання і чорної темряви майже досягнення, після якого виникає четверте споконвічне чисте світло (прабхасвара). Також переживається вйома-панчака, тобто різні види чистих просторів Пуруша-таттви, коли йогін починає усвідомлювати простір світла як тіло сиддхів, тіло Даттатрейї, власне тіло для життя (джняна-деха). Реалізується стан сушупті, початкові рівні тур’ї. Переживається джаграт-сушупті, джаграт-тур’я, свапна-сушупті і свапна-тур’я. Тут настає остаточне прийняття великого рішення. Рівень споглядання тут не опускається нижче порожнинного, порожнинне і самоосяяне пам’ятання. Джнянасагара як аватар завжди присутній у серці йогіна. Які істоти реалізують цю свідомість – це ті, хто стають відьядхарами, відьєшварами. Це не посада, є посада в монастирі – це одне, ми говоримо про класи істот, уже про божества, якими стають йоги, реалізувавши цю свідомість.
Утвердження у вищому стані
«Це чисте існування є вагою в усіх важких речах; і світлом у всьому, що світить. Це і матеріальність, і ефірність. Це – перше серед перших, останнє серед останніх. Це світло у світному і темрява в темному, матеріальність в усіх матеріях і простір також. Це – ніщо і все; воно є і його немає. Це – видиме і невидиме, те, що я, і те, що не я. О Рамо, тому всіма силами прагни утвердитися в цьому вищому стані, чистому й незруйнованому, який є істиною власного існування. Досягни вищого спокою. Досягнувши його, ти назавжди звільнишся від страху мирського існування».
Отже, Васіштха дає настанови Рамі про переживання чистих таттв, і та таттва, в якій слід утвердитися – це п’ята таттва, четверта, третя, друга і перша, тобто Шива-таттва, Шакті-таттва і так далі. Це різні переживання шуньї (недвоїстої порожнечі), переживання тіла мудрості Шиви і Даттатрейї. Цій стадії відповідає плекання, коли стадія великого народження реалізована, тепер потрібно її виплекати так глибоко, як це можливо, якомога глибше, щоб піднятися по таттвах. Піднятися від Пуруша-таттви через канчуки, прорватися в шосту Майя-таттву і увійти в область стабільного перебування в п’яти чистих таттвах. Це називається шуддха-таттви, шуддха-адхви (чисті виміри).
П’ята земля мудрості: стадія плекання
П’ята земля мудрості починається зі стадії плекання (асам-шакті) «неприв’язаність». Дев’ять самозвільнень природного споглядання зливаються із сорока п’ятьма проявами карми, тобто дев’ять дій тіла, мови й ума, у п’яти діях (панчакрітья) – творення, підтримання, руйнування, приховування і звільнення проявляється разом зі споглядальною присутністю.
Більше немає ні зору, ні смаку, ні слуху, ні нюху, ні акту руху, ні одного акту думки чи мови без природного стану. Ні уві сні, ні наяву, ні всередині, ні зовні, ні в тамасі, ні в раджасі, ні тілом, ні мовою, умом – більше ніде немає жодного прояву без бога. Усе робиться тільки в єдності з Богом. Ні сміх, ні кашель, ні їжа, ні рухи, ні думка, ні сновидіння, ні слово, ні звук тут не розділяються з Богом – усе тотально завжди єдине з Богом. Ні під час творення, ні під час підтримання чи руйнування.
Усі будь-які прояви карми вивільняються в природному стані, проявляючись як найвища винахідливість у пошуку Бога без жодної прив’язаності, присутність проникає в індрії. Це відповідає другому рівню бачення в джйоті-йозі, у темному ретриті. Тут йогін отримує титул брахмавідвара, і аватар, який благословляє тут – Вішвамбар Авадхута.
Рама запитав: «О святий, благаю, скажи мені, як можна швидко знищити всі ці зерна відволікань і досягти вищого стану?»
Васіштха відповів: «Зерна страждань, о Рамо, можуть бути знищені руйнуванням їх одне за одним. Якщо ти можеш одним ударом відсікти всі розумові зумовленості і величезним зусиллям залишитися в стані чистого існування (якщо ти будеш там навіть на секунду), ти зможеш утвердитися в цьому стані. Однак, якщо хочеш утриматися в чистому існуванні, можеш досягти цього ще більшими зусиллями. Так само, розмірковуючи і медитуючи на безкінечну свідомість, ти зможеш залишатися у вищому стані, але це потребує величезних зусиль».
На наступній стадії, продовжуючи рухатися до п’ятої землі мудрості, йогін на стадії виховання вправляється в гнучкості, інтеграції. У витягненні вішеша, саманья-спанди через різні шляхи: дакшина-марга, вамачара-марга, каула-марга, сиддхантачара-марга, практики божевільної мудрості, єдиного «смаку». Це поведінка собаки-свині – найвища стадія авадхути.
Тут на цій стадії йогін отримує титул брахмавідвара, і аватар, який благословляє на цій стадії – Майямукта Авадхута. Істоти, які народжуються з реалізації цієї стадії – відьядхари, відьєшвари, а якщо ця стадія проходить неправильно, то пралаякали.
«Медитація на об’єктах відчуттів неможлива, тому що вони існують лише у свідомості або вищій сутності. Але якщо ти прагнеш знищити обумовленості (концепції, поняття, звички і так далі), тоді твої помилки й хвороби зникають миттєво. Але це складніше, ніж те, що описувалося раніше. Тому що, поки розум не вільний від руху думки, припинити дії обумовленості важко, і зворотне також істинне; і поки не усвідомлена істина, розум не припиняє свої дії, і зворотне також істинне. Але поки не припиниться дія обумовленості, необумовлена істина не може бути усвідомлена, і навпаки. Через те, що усвідомлення істини, припинення влади розуму й завершення обумовленості настільки взаємопов’язані, надзвичайно важко вирішувати ці питання окремо».
