Коли ми слухаємо сатсанг, присутні на сатсангу, ми виконуємо нашу ведичну дгарму. Дгарма означає «шлях» або «релігійний обов’язок». Для кожного статусу у ведичному суспільстві, у ведичній культурі існує своя дгарма. Для звичайного домогосподаря — своя, для саньясі, ченця — своя, для ванапрастхи — своя. Але загалом усі ці статуси об’єднує те, що сатсанг дуже важливий на духовному шляху.
Сенс стосунків гуру й учня
Коли ми присутні на сатсангу, ми, з одного боку, виконуємо свій духовний обов’язок, а з іншого — розв’язуємо власні проблеми та завдання на шляху до звільнення. Радше навіть так: гуру виконує свій релігійний обов’язок, а учень розв’язує власні завдання.
Сатсанг — це послання від гуру, яке має вловити учень. Не матеріальне, не мисленнєве, не словесне — це передусім не слова, це послання простору нескінченної свідомості. Але оскільки отримати таке послання не так уже й легко, потрібні слова, щоб налаштуватися. Потрібно налаштовуватися протягом тривалого часу. У цьому сенс стосунків гуру й учня. Така співналаштованість досягається через самаї, севу (служіння), садхану (передавання методу), упадешу. Але коли таке послання рано чи пізно доходить, відбувається сатсанг.
Істина адвайти говорить, що ми не тіло й не розум, а нескінченна свідомість, усезнаюча, всепроникна, всемогутня, всенаповнювальна. Ми не его, а дещо набагато більше. Ми не маленька, а величезна нескінченна істота. І нас не багато, а ми взагалі одне єдине ціле, єдина божественна істота. Також істини Вед говорять, що основою світобудови є Бог, Абсолют, а не ми як тіло й его. Ми не грішні, нещасні, нечисті людські істоти, а самосвітна, нескінченна, досконала, божественна, надрозумна Свідомість, істота, яка єдина тільки й існує, — Абсолют.
Але це надто великі, надто шокувальні, надто позамежні істини, щоб відчути їх і буквально дотримуватися їх. Ми не можемо їх зрозуміти, навіть коли слухаємо їх сотні разів або читаємо в текстах упанішад. Тому що це не процес інтелектуального розуміння, не процес повторення, а потрібні процес трансмутації, тапас і перетворення. І саме для цього потрібні сатсанг, стосунки гуру й учня та багато чого іншого. Важливо не переносити в ці стосунки людські взаємини. Навчання у майстра — це передавання духу, благословення. Це не шкільне лінійне навчання. Якщо ми уявляємо навчання як певний набір шкільних лінійних правил — це омана.
Наприклад, учень ставить запитання. Він наївно думає, що майстер має відразу йому відповісти: «Як же так, я поставив запитання, я чекаю на відповідь, як це так, що відповіді немає?» У його розумінні це правильно. Якщо студент ставить професорові запитання, то професор, виходячи зі своєї компетентності й освіти, просто дає йому відповідь. Ця відповідь — це підручник у голові професора. Підручник показує, що відповідь є.
Але у стосунках майстра й учня ця схема не працює. А може, варто промовчати? Може, це та відповідь, яка потрібна йому в цей момент? А може, потрібно взагалі зробити вигляд, що ти не звертаєш на учня уваги, можливо, саме така відповідь потрібна учневі? А може, потрібно сказати, що запитання не має сенсу й потрібне інше запитання, змінити тематику запитання? Це також навчання у традиції сиддхів. А може, треба дати відповідь не зараз, а коли місяць повний або зростає, щоб проблема розв’язалася, адже мета запитання — не отримання відповіді.
Ставлячи запитання, учень не шукає відповідей розуму, він шукає перетворення, трансформації. Хіба істинна відповідь від гуру — це слова, хіба це написана в месенджері або електронною поштою відповідь із літер, слів, речень? Зовсім ні. Істинна відповідь від гуру — це перетворення, зміна свідомості. Вона може відбутися як завгодно або через що завгодно, будь-якими каналами. Ця нелінійність стосунків гуру й учня — це і є сатсанг, це і є передавання.
Є така розповідь, що в майстра був учень. І цей учень іноді приходив і ставив запитання. А майстер не відповідав, лише казав: «Так, так». Іноді учень сердився й вимагав відповіді. Майстер сміявся, казав: «Так, так, звісно», — і нічого не відповідав. Іноді учень запитував, чи немає можливості показати йому якісь дива. Учитель теж сміявся, казав: «Так-так», — і жодних див не показував. Іноді учень плакав, падав духом, втрачав віру, казав, що може піти до іншого майстра, бо від цього, судячи з усього, нічого не досягти. І майстер так само незворушно сміявся: «Так, так, звісно, тобі треба піти». І все, що б не відбувалося в душі учня, майстер просто віддзеркалював, показував, але при цьому усміхався.
Та одного разу щось сталося, і раптом учень зрозумів, що можна дивитися на світ очима майстра. А очима майстра жодні його запитання не були важливими, жодні дива, жодні його пошуки, жодні страждання не були важливими, бо важливим було зовсім інше. Це був зовсім інший вимір життя. Це неможливо було передати словами. Це взагалі неможливо було передати нічим, окрім самого стану. І майстер робив це. Він просто перебував у цьому роками, днями, годинами, з хвилини в хвилину. І передавав, передавав. Але учень, через свою зумовленість, спочатку просто не міг цього зрозуміти, не міг цього вловити. Він був нетерплячим, його розум хотів слів, його розум хотів дій, почуттів. А все було набагато тонше, набагато глибше. Та одного разу це сталося. Це і є передача, це і є сатсанг.
Внутрішнє і зовнішнє, мікрокосм і макрокосм
Коли ми слухаємо про Божественне — це сатсанг. Нам треба привчитися слухати про Абсолют, про Бога, про Брахмана. І слухати не лише слова, не лише вухами, а й слухати тонше. Коментарі, тексти, слова, лекції — усе це привід, щоб увімкнути це тонше сприйняття, адже людина спочатку не готова одразу слухати поза словами, поза лекціями, поза коментарями. Але справжня шравана — це не слова, це передача.
Так людина починає з того, що перебуває в омані. І ця омана є авідьєю, оманою щодо Бога, Абсолюту, абсолютної Істини. Їй треба все це осмислити. Осмислити це вона може під впливом шравани, коли багато разів слухає гуру, читає тексти, бере участь у сатсангу — усе це шравана. Потім вона багато разів розмірковує над цим, медитує — це манана. Зрештою вона приходить до безперервності в розумінні, у спогляданні божественного. Це називається нідідх'ясана.
Коли йогін починає проходити ці процеси, він починає розуміти, що не готовий безпосередньо сприймати Бога. Йому бракує багатьох якостей. Ці якості йому треба виробити, і він потребує садхани. Починається підготовка себе, тапасья, аскеза. Садхана й сева — це різні види тапасьї. Коли він пройшов цю тапасью, відбулася трансмутація, і тоді він готовий по-справжньому зануритися в Бога, у нідідх'ясану, у самадхі. Тоді настає розчинення (лайя), самовіддача (прапатті). Саме вона спалює всю карму, усе его. І лише тоді учень по-справжньому здобуває право на адвайту, на самопізнання: «Я єдиний із Богом, я єдиний з Абсолютом».
Ми обговорюємо історію про Шиву, щоб зрозуміти, як співвідносяться внутрішнє і зовнішнє, мікрокосм і макрокосм. Ці історії насправді не є абстрактними історіями про давніх богів, які жили раніше. Це вічні історії. Шива й Парваті — це Пуруша й Пракріті, енергія та свідомість. Ці історії, ці ігри між енергією і свідомістю розігруються щомиті, щосекунди. Вони розігрувалися в минулому й розігруватимуться в майбутньому. Вони розігруються на макрокосмічному рівні й на мікрокосмічному рівні всередині нашого тіла. Усе, що відбувається всередині нашого тіла, також має макрокосмічний аналог.
Наприклад, у нас є гнів — це відблиск космічного гніву, який виникає під час руйнування всесвіту. У нас є прив'язаність — це відблиск вселенської космічної прив'язаності, коли енергія спрямовується слідом за свідомістю. У нас є гордість — це відблиск великої божественної величі, але затуманений, обмежений, затьмарений за допомогою его.
Коли ми чуємо ці історії, насправді вони описують процеси, які відбуваються всередині нашого мікрокосму під час духовного життя, духовного шляху.
Сенс весілля Шиви й Парваті
Нарешті багатоходова комбінація богів, спрямована на те, щоб з’єднати Шиву з Парваті, завершилася успіхом, і почалося весілля. Цар гір Парвата та гості, які прийшли на весілля, дізналися, що перебувають віч-на-віч із володарем трьох світів, і Парвата видав свою дочку заміж за Шиву. Здійснилася мрія богів про те, щоб Шива з’єднався з Парваті й народився Карттікея — той, хто вб’є демона Тараку, який гнобив богів. Тарака символізує его, а боги символізують тонкі енергії, органи чуття в нашому тілі, у нашому мікрокосмосі. Тарака порушував ріту, закон вселенського порядку.
Ріта встановлюється й підтримується богами. І боги дбають про те, щоб ріта підтримувалася. Ріта — це основа дхарми. На людському рівні ріта проявляється як справедливість, праведність і мораль. Ріта — це основа істини в широкому сенсі, основа дхарми. Це мула, корінь дхарми. Із ріти випливає дхарма. А дхарма — це той шлях, яким ідуть садху і яким мають іти всі люди. Це свого роду релігійний обов’язок душі перед божественним.
Деви — це прояви ріти. Їхні дії — це керовані ними процеси у Всесвіті. І всі деви стоять на сторожі ріти. Ріта встановлена девами. Вони охороняють і підтримують її в боротьбі з анрітою. Анріта — це невпорядкованість, хаос, відсутність ріти. Вважається, що насамперед ріту підтримують Варуна й Мітра, а також бог Вішну та всі боги. А дхарму підтримує Яма. Отже, боги спостерігають за тим, чи дотримується людина дхарми, чи йде шляхом адхарми, чи відповідає вона гармонії всесвіту, ріті, або ж відповідає анріті. Анріта — це хаос. Ріта — це універсальний космічний закон, відповідно до якого відбуваються впорядкування космосу, рух планет орбітами, цикли часу, підтримання рівноваги трьох гун, п’яти елементів.
Електрони обертаються своїми орбітами, обертаються галактики та Всесвіт, тобто це гігантський, величезний космос, створений Брахмою, який рухається за законами ріти та впорядковується богами. Боги — це вартові, хранителі цього космосу, а не люди. А анріта — це хаос, те, що деструктурує, порушує гармонію у всесвіті. І асур Тарака, здійснивши аскезу, став таким деструктивним елементом, став елементом хаосу у всесвіті. Занепокоївшись, боги звернулися до Брахми, Шиви, Вішну, і тоді вищі боги дали таку рекомендацію: врівноважити цей хаос і знищити Тараку може лише син, народжений Шивою. І для цього Шива має з’єднатися з енергією — Парваті.
Важливість рівноваги розуму під час зіткнення з енергією
Керування силою бажання
Під час весільного ритуалу, коли молодята обходили навколо священного вогню, Брахма, головний жрець, не зводив очей із ніжок Парваті. Це була та сама слабкість, яка опанувала його на весіллі Шиви й Саті. Цього разу краплі сімені, що впали, не перетворилися на загрозливі хмари долі. Натомість із них постали тисячі мудреців валлакхілья. Привітавши Брахму, свого батька, вони вирушили на гору Гандхамадана. Шива, спочатку невдоволений нестриманістю Брахми, запевнив його, що йому нема чого боятися.
Брахма — це потенція Абсолюту, це творча сила Абсолюту. І ця творча сила буває нестійкою. Це творча сила розуму. Трапляється так, що наш розум реагує на якісь речі, оцінює їх, прив’язується й демонструє свою нестриманість. І тут ця творча сила проявилася як нестриманість у реакції на енергію. Парваті — це енергія. Звісно, не слід розуміти це буквально. Парваті — це величезна вселенська сила, енергія, а Брахма — це творчий потенціал свідомості. І цей потенціал свідомості вийшов із рівноваги. Ми часто медитуємо, але наш розум виходить із рівноваги — це ті самі процеси. А весілля — це поєднання енергії та свідомості.
Під час з’єднання енергії та свідомості іноді наш розум виходить із рівноваги. Брахма покликаний творити, він покликаний бути раджасичним, творити — його природа. Так само й наш розум, його потенціал покликаний бути раджасичним. Краплі сім’я, що вийшли з Брахми, — це принцип його нестриманості. Так само наш розум виходить із рівноваги, і тоді він нестримано реагує на енергію. І коли це сталося минулого разу, в епоху Саті, то Шива сказав, що він знищить цього Брахму й створить нового. Але цього разу він поблажливо сказав: «Гаразд, Брахмо, тобі за це нічого не буде». Шива уособлює принцип недвоїстості, принцип нескінченної свідомості, принцип порожнечі, який лежить глибше за Брахму, глибше за творчий розум. Він просто дивиться поблажливо.
Усередині нас є глибока свідомість, яка бачить, як розум виходить із рівноваги, як він прив’язується, гнівається, суперничає, виявляє заздрість, гординю. Якщо ми прислухаємося, усередині нас є ця глибша чиста свідомість, яка дивиться на все це зі співчуттям і поблажливістю. Ми повинні знайти цей рівень у собі, внутрішнього Шиву, щоб приборкувати цю нестриманість внутрішнього Брахми, нестриманість розуму, який прагне щось робити, прагне чогось досягати, отримувати, але водночас припускається помилок, постійно виходить із рівноваги й вносить дисгармонію у всесвіт, який іще не навчився творити витончено, чисто, красиво, у рівновазі та в самйозі.
Шива поводився радше поблажливо й зневажливо, ніж загрозливо, як у подібному випадку на весіллі Саті, коли він заявив, що, вбивши творця, сам створить усе живе на землі й створить іншого творця. Він змирився із сексуальністю Брахми, з відсутністю в ній емоційно-еротичного аспекту, який стріли Ками вивільнили в серці Шиви. Брахмі властивий раджас. Сексуальність — це раджас. І розуму, енергіям розуму властива раджасичність. Але ця раджасичність має приборкуватися силою недвоїстого порожнинного усвідомлення, силою Шиви. Шива уособлює принцип самадхі, принцип зречення, принцип усвідомленості, який ні з чим не пов’язаний і нічим не обмежений. Ми повинні виховувати в собі цей принцип Шиви. Інакше наш внутрішній Брахма, наша схильність до раджасу, до руху, до активності, до творчості постійно виводитиме нас із рівноваги, постійно створюватиме різноманітні проблеми й завдаватиме страждань.
Після весілля настав час для Раті. Вона принесла попіл Ками. Шива кинув на нього милостивий погляд, і Кама, як і раніше прекрасний, із луком і стрілами в руках, постав із попелу.
Отже, після весілля Шиви й Парваті Кама був воскрешений. Кама — це сила бажання, енергія бажання. Спочатку Шива знищив Каму, спопеливши його енергією світла з третього ока, тому що Кама, пробуджуючи енергію бажання, заважав йому перебувати в самадхі. Але тепер цей самий Кама, згідно з обіцянкою Шиви, був воскрешений. Так само йогін спочатку вбиває всередині себе енергію бажання, щоб досягти гармонії, балансу енергії свідомості в самадхі. Але потім він розуміє, що сама енергія свідомості — це також частина його енергії. Ця енергія знову, наче, воскрешається, але в чистішому стані. Це просто прани, які гармонійно циркулюють каналами тіла, але більше не докучають, не викликають жодних бажань.
Шива й Парваті повернулися до своєї оселі в горах. У безлюдних місцях гори Мандара, у лісах і печерах, гуляли й розважалися великий йог із великою богинею. Вони були молоді й безтурботні. Коли настав час, Парваті відчула пристрасне бажання мати сина.
Що ж це за печери в горах, у яких розважаються Шива й Парваті? У тілі йогіна ця печера називається брахмара-гуха. Це манас-чакра, сома-чакра, лавана-чакра й сахасрара-чакра. Якщо ми проникнемо в цю область, то там є канал, який у ведичній термінології називається трикутником акатха. Це перетин тонких каналів, коли сушумна об’єднується з тонкими каналами, утворюючи таку точку всередині голови, у якій можливе самадхі.
Коли йдеться про те, що Шива й Парваті розважаються, — це означає, що усвідомлення та енергія з’єднуються в цьому трикутнику, у цій печері. І коли енергія йогіна переживається тут, він виходить за межі тіла, за межі зумовленості й входить у тонкоматеріальне бачення. Це називається самадхі. Результатом цього самадхі є перетворення, трансмутація, і має відбутися народження нового божественного «Я» в тілі йогіна. Однак не все так просто.
Символізм Ганеші
Проміжні результати практики
Одного разу, здійснивши обмивання, Парваті намастила своє тіло ароматичною олією та порошком. Змішавши їх зі шматочками шкіри, вона виліпила людську фігурку з головою слона. Потім, бавлячись, вона кинула маленьку фігурку в Гангу, де та виросла й стала величезною, як світ. Парваті покликала до себе свого сина, але й Ганга звернулася до нього як до свого сина. Боги вклонилися йому. Назвали його Вінаякою. І Брахма з Рудрою зробили його очільником ганів.
Отже, першим народився Ганеша. Ганеша не був сином Шиви — він був сином лише Парваті. Така дивна річ: Парваті, енергія, хотіла якихось результатів від союзу із Шивою. Їй хотілося дітей. Тобто діти — це певні результати в практиці. І коли ми медитуємо, практикуємо садхану, нашому его й нашій енергії потрібні переживання, результати.
Але, як не дивно, спочатку Парваті не мала дітей від Шиви. У неї, як ми побачимо далі, узагалі не вийшло мати дітей від Шиви. І всі діти, сини, які в неї були, по суті не були синами Шиви. Вони з’являлися в такий дивний спосіб. Ганеша з’явився без участі Шиви, лише з неї самої.
Ганеша — це символ проміжного результату, це ще не Карттікея. Тобто метою був Карттікея. А Ганеша — свого роду бажана дитина, яка, однак, з’явилася випадково. Карттікея уособлює божественну мудрість, божественну силу, божественну міць йогіна, яка допомагає йогіну подолати его, подолати все невідання, темряву, демона Тараку, який порушує космічну гармонію, який ввергає йогіна в безодню народжень і смертей. Перемогти може лише Карттікея. А народився Ганеша. Ганеша не може перемогти, у нього інше призначення. І він узагалі не від Шиви. Він народився сам по собі, від Парваті, з її поту, тобто лише з однієї енергії.
Ганеша — це такий проміжний результат у духовному житті. Ганеша символізує ґрунтовність, ясність, розсудливість, концентрацію, силу, але не більше. Тому його зображують у муладхара-чакрі як захисника від різних перешкод. У буддизмі йому поклоняються як Будді Вінаяці. Але Парваті не могла цим задовольнитися. Тобто Ганеша — це перше пробудження в муладхара-чакрі, коли розв’язуються брахма-грантхі, коли усуваються грубі бажання, але це ще не остаточне пробудження, яке відбувається в сахасрара-чакрі. Тому Парваті не була задоволена. Це був не той бажаний син, якого хотіли боги, якого хотіла вона. І інші сини, як-от Андхака, Вірака, — це також усе проміжні результати. Це був не Карттікея.
Так само в духовному житті в садху з’являються проміжні результати, з’являються такі альтер-его, які насправді не є синами Істини. І садху має відрізняти ці проміжні результати від істинного сина Карттікеї. Лише Карттікея вважається справжнім сином Шиви, сином Абсолюту, сином Бога, сином порожнечі та сином недвоїстості. Андхака був проявом его, нечистих якостей. Вірака також був проявом нечистого его, здатного руйнувати, уособленням гніву, уособленням клеш. І лише Сканда був проявом істинної божественної мудрості, енергії, істинним сином Шиви. Так само на духовному шляху в нас з’являються такі проміжні результати, які нас не задовольняють. І ми повинні мати мудрість, щоб розрізняти ці проміжні результати.
Таким було народження Ганеші від Парваті, хоча зі збільшенням кількості кальп про народження Ганеші розповідають по-різному. Ганеша завжди народжувався сином Парваті. Шива був його батьком лише тому, що Парваті відчула жагу материнства, будучи дружиною Шиви. Завдяки її власному зусиллю Ганеша народився з виділень її тіла. Певне почуття образи через те, що Шива не породив дитину, могло домішатися до речовини, з якої вона виліпила Ганешу.
Створення Ґанеші, однак, не цілком задовольнило Парваті. Пристрасне бажання народити сина в неї залишилося. Чому Парваті не була задоволена? Тому що це не той результат. Це не той результат, який був визначений для неї місією богів. Унаслідок цієї місії мав народитися Карттікея, який єдиний зможе знищити Тараку. А Ґанеша — це перше пробудження в муладхара-чакрі. Це не є повним з'єднанням з Абсолютом, повним обожненням енергії. Парваті була цим розчарована.
Не задовольнятися зоною комфорту
Наступного разу вона заглушила своє бажання, вирощуючи з великою турботою деревце ашока. Боги дорікнули їй. Вони прагнули, щоб вона народила сина. «Ашока» перекладається як стан без болю, без скорботи, без страждань, без страху. Парваті, яка вирощує деревце ашока, означає, що енергія перебуває в комфортному для себе стані. Вона не відчуває страждань, але не росте й не розвивається.
Іноді, коли в йогіна відбувається пробудження в муладхарі й народжується цей перший Ґанеша — перше пробудження духу та свідомості, у нього виникає комфортний, радісний стан без страждань. І він звикає в ньому перебувати. Але сказано, що боги дорікнули Парваті, що це дерево — символ такої стабільності, тривалості, непорушності, це символ духовної інерції, духовного застою, коли начебто все добре, але й духовного пробудження також немає. І боги дорікнули Парваті, що це не її місія. Тобто її місія набагато глибша, їй не потрібно возитися з цим деревцем і марнувати свій час, потрібно йти далі шляхом трансмутації. Але вона розчарувала їх відповіддю, що одне дерево може бути гіднішим за десятьох синів. Так вона поки що втамовувала своє бажання мати сина.
Одного разу Шива привів її до свого палацу для гри в кості. Раптом почувся шум, і Шива пояснив, що це розважаються володарі ґанів. Ґани — це душі, які подвижництвом, постом, утриманням і паломництвом здобули милість Шиви. Вони могутні й дорогі Шиві. Він не може жити без них. Їхнє улюблене місто — Хогія. Але вони також обирають для свого перебування інші священні міста, сади, покинуті будинки, тіла демонів, дітей, божевільних, а також місця кремації. Вони захоплюються музикою й танцями. Деякі оголені, інші мають вигляд оленів або птахів. Вони нагадують рудр із гімну «Шатрарудрія». Парваті особливо привабив один ґана, одягнений у шкуру антилопи, з поясом із трави мунджа та намистом із кам'яних голів.
Шива сказав їй, що інші ґани дуже поважають його за дивовижні якості. Його ім'я — Вірака, або Вірабхадра. Парваті сказала, що хотіла б мати сина, схожого на нього, і запитала, коли на неї зійде благословення й у неї з'явиться такий син. Шива відповів, що Вірака стане її сином, якщо почне називати її матір'ю. Про більш ранню манвантару сказано, що Вірака, Вірабхадра, з'явився, коли Шива у відчаї через смерть Саті жбурнув у скелю пасмо свого волосся. Вірабхадра діяв як альтер его Шиви та як його посланець, руйнуючи жертвопринесення Дакші.
З чим можна порівняти Віраку або Вірабхадру? Його можна порівняти з нечистим ілюзорним тілом, із проміжним результатом, із деякими сиддхами тонкого тіла, що виникають у процесі духовної практики. Це також іще не божественний Сканда, не божественний Карттікея. Це певні окультні сили, що виникають на духовному шляху, які йогіну хочеться мати. Парваті хоче мати хоч щось, а син — це результат, плід.
Парваті — це уособлення душі та енергії, вона хоче мати хоч якийсь результат. Вона запитує Шиву: «Я можу мати такий результат, можу хоча б такі сиддхи отримати, якщо нічого іншого немає?» Шива каже: «Так, можеш, але не повинна прив'язуватися. Якщо цей результат дивитиметься на тебе як на матір, якщо не буде прив'язаності розуму, цей результат можливий». Завдяки невеликому аскетизму, невеликій концентрації та неприв'язаності приходять такі результати.
У Вайвасвата Манвантарі Вірака, ще дитиною, став ватажком ганів Шиви. Він нагадував Шиву, оскільки носив намисто з людських голів, тільки вони були кам’яними. Вірака граючись жонглював кам’яними брилами. Саме це й привабило Парваті, дочку гори або скелі. Здавалося, Віраці судилося, назвавшись її сином, продовжити рід її батька.
Вірабхадра був тісно пов’язаний із Шивою, якому завдячував своїм існуванням, незалежно від того, чи з’явився він у ту мить, коли Шива вдарив по скелі жмутом свого волосся, чи вилився з вуст Шиви як утілення його гніву задля зруйнування жертвопринесення Дакші. Коли Дакша Праджапаті в різні часи здійснював своє жертвопринесення, він не запрошував на нього Шиву. Парваті заперечувала й ставала нещасною через це відсторонення. Розуміючи, що коїться в її серці, Шива зі своїми жахливими супутниками сам зруйнував жертвопринесення. У якій би ситуації вони не зустрічали Махадеву, вони пізнавали його в його найвищій реальності, хоча могли сумніватися в ньому, сваритися з ним або навіть обурюватися ним.
Анартхи — небажані якості
Парваті перебуває з Шивою в різних взаєминах. Це наша енергія. Наша енергія, наша душа перебуває в різних взаєминах зі свідомістю, недвоїстістю, нірваною, порожнечею, світлом Брахмана, світлом Абсолюту. Іноді вони сваряться, іноді знаходять взаєморозуміння. І в процесі цих трансцендентних ігор проявляються різні плоди: то Ганеша, то Андхака як символ нечистого его, то Вірака як символ альтер-его Шиви. Тобто це ще не справжні плоди таких взаємин.
Так само на духовному шляху в нас з’являється багато різних плодів. Деякі з них можуть бути добрими, деякі — не дуже. Якщо вони не дуже добрі, їх називають небажаними якостями (анартхами). Тобто в процесі духовної практики можуть оголюватися якісь духовні якості, що не зовсім личать садху. І йогін, садху повинен бути дуже пильним, щоб, немов бур’яни, виполювати ці небажані якості й позбуватися їх. У когось з’являється гордість. Він повинен помітити її, побачити в ній проблему й працювати з нею, щоб вона зникла. У когось проявляється суперництво. Це означає, що активується його вішуддха-чакра. У когось знову пробуджується стара прив’язаність. Усе це — небажані якості, це побічні плоди, які породжуються в процесі взаємин нашої енергії та нашої свідомості. Особливість душі, особливість енергії полягає в тому, що енергія завжди прагне якогось результату, чогось матеріального, хоче щось відчути від практики, від тапасу, від чого завгодно. Вона не розуміє, що її результатом може бути лише Шива.
У своїй любові Саті й Парваті відчували страхітливу велич Господа в аспектах часу та смерті, а також його зречення в аспекті великого йога. Діючи подібно до людей, вони залишалися богинями, точніше — великою богинею, половиною Шиви. Він знав їхні вібрації, ним самим викликані, і, згадуючи їх, загадково усміхався. Приймаючи свої ролі, Шива не випускав із поля зору людство, тобто своїх відданих. Великий актор і танцівник повністю залишався самим собою, хоча урізноманітнював свою роль і творив нових персонажів із первісних дійових осіб.
Принцип ананда-тандави, або чіт-шакті-віласи
Нескінченна божественна Свідомість — окрім того, що вона недвоїста, порожнинна, статична, є нірваною, Брахманом і Абсолютом поза якостями, — це також нескінченний божественний актор, гравець і танцівник. Це інший аспект Абсолюту, про це не слід забувати. Він увесь час проявляється, увесь час грає чиїсь ролі, увесь час танцює. Існує навіть таке поняття, як «танець Шиви», і книга Сатгуру Шівайї Субрамуніясвамі «Танець Шиви». Цей танець Шиви проявляється двояко. Один із його проявів руйнівний — це тандава, коли елементи, гуни, таттви наприкінці творіння Всесвіту зазнають руйнування. А інший — як прояв блаженства, ананда-тандава, як блаженний танець Шиви. Його також називають чіт-шакті-віласа — гра енергій усвідомлення.
Нам, оскільки кінець Всесвіту ще далеко, належить пізнати цей принцип ананда-тандави, або чіт-шакті-віласи. У вченні ми також називаємо його лілою — божественною грою. Цей принцип дуже важливий для йогіна. Якщо він його не зрозуміє, а зрозуміє лише статичний, непроявлений аспект Брахмана — спокійного, такого, що не танцює й не грає, — він реалізується лише наполовину.
Дуже важливо зрозуміти такий аспект проявленого танцю Шиви, коли Шива — актор, Шива — танцівник, Шива — гравець, щоб самому стати таким божественним гравцем, божественним актором і божественним танцівником, зрозуміти принцип шакті-віласи, зрозуміти, у чому тут суть. Саме для цього ми виконуємо севу, карма-йогу, ми привчаємо себе діяти усвідомлено, діяти граючи, не прив’язуючись до плодів своєї праці, діяти зі стану недіяння, діяти не діючи, діяти неегоїстично, діяти як прояв божественної волі. Ми повинні навчитися діяти подібним чином. Поки ми не навчимося так діяти, наша реалізація буде слабкою, половинчастою, вона буде невмілою, ми будемо як птах з одним крилом або як кульгава людина, яка може ступати правою ногою, але не може ступати лівою. І що ж це таке? Це усвідомленість у недвоїстості, це самовіддача, самозвільнення, саморозпізнавання, проявлені в житті, проявлені в дії.
В інтернеті одна людина написала про когось із європейських майстрів неоадвайти: «А от чи зміг би він на місці Саакашвілі керувати Грузією, потрапивши в таку складну ситуацію?» Це слушне запитання, тому що Саакашвілі під час виступів проти нього і під час війни з Росією потрапив у складну ситуацію. І чи змогли б ви з вашим медитативним досвідом, з вашою медитативною свідомістю, потрапивши в складну ситуацію, де потрібні мудрість, ясність, шахове мислення, мужність, віра, самовіддача і безліч інших якостей, зберегти медитативну свідомість і розв’язати цю ситуацію? Ось що таке чіт-шакті-віласа — чи зуміємо ми зберегти чисте бачення, гру, самозвільнення, невимушеність у дії, у взаєминах, у розв’язанні складних завдань, у різних ситуаціях. Ось це істинна медитативна свідомість. Якщо це істинна, правильна медитативна свідомість, вона неодмінно впорається з цим. Істинна медитативна свідомість у житті робить нас мудрими, вільними, гармонійними, неприв’язаними й позбавляє нас усіх проблем і страждань.
Але іноді буває так, що недосвідчений садху починає медитувати, але не знає, як медитація допоможе йому у відносному житті. І у відносному житті він починає проявляти себе навіть гірше, ніж мирянин, який не практикує. Він самоусувається, уникає розв’язання будь-яких простих проблем, уникає якихось взаємин, знаючи, що щойно почнуться взаємини, почнеться дисгармонія, отже, краще їх уникати. Тобто в нього виникає така проблема, коли замість того, щоб щось розв’язувати, і не сприймаючи це як виклик своїй свідомості, він просто самоусувається, здобуває якусь зону комфорту, і в цьому комфорті він може споглядати, медитувати. І він знає, що за межами цієї зони комфорту вже починаються труднощі. Він не сприймає розширення цієї зони комфорту як виклик собі задля подолання, задля виховання себе.
Він просто ніколи не виходить за межі цієї зони комфорту й таким чином уподібнюється Парваті, яка почала вирощувати дерево ашока замість того, щоб народити, згідно із задумом богів, справжнього Карттікею, справжнього сина Бога. Парваті замкнулася в собі, поливала своє деревце ашока: страху немає, страждань немає, усе нормально, усе добре, я в зоні комфорту. Але хіба це те завдання, яке поклали на неї боги? Ні, не те. І боги дорікнули їй за це.
Так само в садху буває таке нерозуміння, коли він не вміє переносити медитативність у життя, медитативність у дію: у їжу, у слова, у ходьбу, у споглядання, у слухання, у нюх, у дотик. Привнесення цієї медитативності — це і є ключовий принцип істинної лайя-йоги, пратьякша-адвайти в традиції сиддхів. Це ключовий принцип, який ми починаємо з тренування споглядання. Тому що щоразу, коли в нас виникають конфлікти у взаєминах з іншими, дисгармонія, навіть не якісь великі: необережне слово, спалах гніву, спалах жадібності або заздрості — ми програємо ці маленькі внутрішні битви. Це означає, що ми були неусвідомленими, ми не перебували у спогляданні й не було жодної ананда-тандави, блаженного танцю Шиви, жодної чіт-шакті-віласи й жодної ліли не було. А була карма, були клеші, було его й був тамас або раджас.
І для йогіна навіть важливішим, ніж входити в транси та самадхі, є завдання привнесення усвідомленості в життя, здатність бути усвідомленим, медитувати в русі, навіть коли проявляється гнів, коли проявляється прив’язаність, коли проявляється блукання розуму — що завгодно. Це ключовий момент. Тренування цієї усвідомленості є ключовим завданням йоги. І тоді рано чи пізно ми розуміємо, що означає бути танцівником, як Шива, що означає душею танцювати разом із Шивою, що означає бути божественним гравцем і божественним актором. Ми повинні навчитися бути божественними акторами. І сева, служіння, карма-йога — це перший крок до того, щоб навчитися бути таким божественним гравцем, тому що часто медитація не розв’язує проблеми через зовнішнє, через внутрішнє сидіння. Тобто поки ми медитуємо, ми маємо певну зону комфорту, але глибоко в ці самскари ми не занурюємося, як під час служіння, під час карма-йоги, під час якихось активних дій.
Принцип навчання у ведичній традиції
Тому принцип навчання учня ведичної традиції завжди полягає в тому, щоб медитувати, а потім виходити з медитації та починати діяти, але починати діяти не по-мирському, а інакше — діяти як той, хто грає, діяти як актор, діяти як гравець, діяти як танцівник, діяти неприв’язано, маючи глибоко всередині себе принцип недіяння.
І діяти — не означає щось робити. Питання взагалі не в цьому, тому що дія — це взагалі все. Наприклад, слова — це дія, рух думки — це дія, дії тіла — це все дії. І на тлі цих енергій, що розгортаються, нам потрібно вловити принцип самозвільнення, самовіддачі, принцип того, як усе це розчиняти, зводити все до одного й розчиняти все це у формі так, щоб усю цю складну метушню, усю цю заплутаність, усі ці дії перетворити на гру, лілу, танець Шиви, ананда-тандаву.
Шива для нас — бездоганний приклад для наслідування. Коли ми діємо й десь заплуталися, ми повинні подумати: «А ось Шива так би не вчинив, Шива точно не заплутався б у цьому». Ми заплуталися в емоціях, ми заплуталися в думках, ми заплуталися у стосунках, ми заплуталися в бажаннях. Ми заплуталися в позиціонуванні себе або у своїх обов’язках, у своїй дхармі. Але Шива не заплутався б. Він досконалий актор, досконалий гравець, досконалий танцівник реальності. Він танцює не на підмостках концерту, він танцює на підмостках життя. Усе життя — це підмостки для Шиви. Він граючись танцює свій танець у всесвіті.
Уртхваретас — той, хто спрямовує енергію вгору
Дакша й Саті зовсім не схожі на Парвату, Мену та їхню дочку Парваті. Кожен персонаж діє, виходячи зі свого призначення, спирається на своє міфічне минуле та є його живим символом. Шлюб Саті з великим богом виявився бездітним. Інакше й бути не могло, адже сексуальна сила великого йогіна перебувала під контролем.
І це дуже важливий момент: шлюб Шиви й Саті, як не дивно й не парадоксально, виявився бездітним, хоча боги й затіяли все це, але це справді так.
Ми бажаємо на духовному шляху отримувати матеріальні результати, не розуміючи, що площина наших результатів узагалі лежить в іншій сфері, що на духовному шляху неможливо отримати матеріальні результати. Але наше его, людське, мирське, прив’язане его, за звичкою мріє отримати матеріальний результат. І ми починаємо практикувати, починаємо робити те, це, і з часом бачимо, що тих результатів, на які ми очікували, немає. Шлюб Шиви й Парваті виявився безплідним. З’являлися якісь проміжні результати, цілковито незадовільні. І це урок для нас у духовному житті: результати в духовному житті не можуть прийти на рівні матерії, очікувати матеріальних результатів — це повна ілюзія.
Іноді люди очікують: вони займаються хатха-йогою, бачать гарне тіло — це результат. Окультні сили також можна отримати цим шляхом. Але зрештою вони в цьому розчаровуються. Тому що ці результати ніколи їх не задовольнять, адже ті, про які говорять святі, чомусь не з’являються. І це правильно, вони не повинні з’являтися, тому що виникають у зовсім іншій, нематеріальній площині, оскільки енергія Шиви повністю спрямована вгору. А матеріальні результати проявляються, коли енергія витікає. Ба більше, наочні результати більше проявляються в тих, у кого енергія витікає з якоїсь чакри. У деяких дзенських монастирях, якщо хтось проявляв сіддхі, вважалося, що внаслідок медитації його елемент вогню вийшов з-під контролю, це розцінювали як відхилення, і його виганяли з монастиря за сіддхі.
Його сім’я піднімалося вгору, його сексуальна енергія залишалася всередині його тіла, а його субстанція перетворювалася на самореалізацію Бога.
Шива відомий як уртхваретас. Уртхваретас — це той, хто піднімає енергію сім’я вгору. Енергія сім’я — це наша життєва сила кундаліні, і вона повинна йти вгору. Якщо це добрий, правильний йогін, який дбає про свою енергію, про свою свідомість, контролює бажання, він також стає уртхваретасом. Уртхваретас означає, що енергія цілком, не втрачаючись, прямує безпосередньо до сахасрара-чакри, у трансцендентні світи, вище дванадцяти пальців над маківкою. Хто здатний утримувати енергію, той бачить богів, той бачить божественну реальність, бачить минуле, майбутнє й теперішнє як єдине ціле, бачить трансцендентну реальність. Але якщо ця вища енергія десь зупиняється, піднімається не повністю, десь застрягає, іде бічними каналами, а не центральним, зупиняється в якійсь чакрі й витікає, тоді виникає або піша́ча-авеша, або перешкоди, або якісь проміжні окультні результати. Вони цілковито незадовільні й не є результатом реалізації.
Необхідність дисципліни мислення
Саті, сама йогіні, знала, коли Шива бажав її, і приходила до нього. Коли він перебував у самадхі, вона, опиняючись у присутності самої трансценденції, трималася осторонь. Шива застерігав її, щоб у такий час вона трималася подалі від його нерухомого тіла. Після смерті Саті велика богиня народилася як Парваті, дочка Гори й Мени. Від свого батька Парваті успадкувала твердість скелі. Це була не просто скеля, навіть не скеля епох, а всеосяжна гора, яка, згідно з міфом про Індру, утримувала в собі майбутній космос. Ця гора-власник затримувала в собі струменисте світло божества. Коли гора була розтрощена Індрою, сонячні промені та річкові води були звільнені.
Парвата — гора, яка утримувала в собі божественне світло. Це символ тамаса, символ невідання, який немовби покриває божественне світло. І ця гора була розтрощена Індрою. Індра уособлює ментальну силу. Ваджра — зброя Індри. Ваджра уособлює силу концентрації та силу ясності розрізняльної мудрості. Первинне розтрощення цієї гори, матеріальної енергії, ми здійснюємо за допомогою ментальної сили, за допомогою ментальної концентрації. Це означає, що перш ніж настане духовна трансформація, ми повинні розвинути в собі таку ментальну силу, силу ясності, мудрості, волі, рішучості, концентрації.
Коли ми вивчаємо теорію, відточуємо ясність розуму, це нам украй необхідно, щоб ми могли розтрощити цю гору тамаса або гору раджаса. Бездоганною дисципліною мислення, бездоганною йогічною внутрішньою самодисципліною. Якщо ми, як садху, виробили в собі таку бездоганну самодисципліну, бездоганну концентрацію, ми можемо розтрощити цю гору. Інакше ми з нею не впораємося. І далі не вдасться здійснити цю трансмутацію, породити в собі божественну дитину Карттікею та стати божественним актором і танцівником, подібно до Шиви. Тому в давнину вчителі багато років спонукали або вчили учнів виховувати в собі цю бездоганну силу думки, силу розуму, концентрацію та самодисципліну.
Різні енергії в тілі садху
Парваті була не єдиною дочкою гори, її старшою сестрою була Кутіла (Ганга), а третьою сестрою — Сутінки (Зоря), яка приєдналася до Криттік і Плеяд. З боку батька Парваті привнесла у свій шлюб із Шивою силу стародавнього космічного міфу. Її сестра Ганга була наділена тим самим, і Шива зіткнувся із суперництвом двох сестер через нього. Мена, їхня мати, була приземленою жінкою; будучи дочкою предків, пітарів, вона чинила перешкоди незвичайному шлюбу дочки.
Мена, Парваті, Ганга, усі ці сестри — це різні енергії, різні шакті в тілі садху. Цим шакті в тілі садху на рівні макрокосму також відповідають різні космічні енергії. Мена уособлює неочищену, мирську енергію, а Парваті уособлює чистішу енергію практикуючого. Ганга уособлює принцип сушумни, принцип енергії усвідомлення. І Шиві доводилося мати справу з усіма ними, і з усіма в нього були певні стосунки. Мена була йому наче тещею, і ця теща не приймала його. Коли вона побачила його, то була на межі істерики й шоку. Тобто мирська енергія не може прийняти Шиву, його недвоїстий образ, його гру, його трансцендентність. Але Парваті — це енергія практикуючого, яка повністю йому віддана й завжди йде за ним.
Зачарована танцем і музикою Шиви в образі жебрака, вона, однак, злякалася й упала в шаленство, коли Шива з'явився на весілля в жахаючій величі. Недооцінюючи абсолютну цілісність великого Господа, вона врешті-решт погодилася віддати Парваті Шиві.
Шива виконав свій танець, коли просив руки Парваті. Він прийшов в образі жебрака й танцював його перед Парваті, перед родиною Парваті та перед Меною, матір'ю Парваті, мирською жінкою з роду пітрісів. Тобто Мена уособлює родову лінію карми, родову карму. Пітріси, духи предків, — це все, що утримує людину в кармічних зв'язках і лініях. Це мирський зв'язок, мирська лінія стосунків, родова карма. І всі ми належимо до роду пітрісів доти, доки над нами не здійснено обряд санньяси. Коли ми проходимо обряд пурна-санньяси, тоді пітріси отримують задоволення. Їм роблять підношення приблизно з такою бхавою: «Отримайте, будь ласка, це підношення й відпустіть нас на волю, звільніть нас». Усі ми перебуваємо під владою ліній родової карми. І добре ще, якщо це родові лінії карми людського роду. Адже буває так, що людина за якихось дивних обставин заплутується в родових лініях тварин.
Наприклад, один ріші прив'язався до оленяти, і його розум, душа заплуталися в родових лініях оленів. Душа вступила в контакт із цими родовими лініями, і ріші довелося отримати тіло оленя — він переродився оленем. Усі знають цю історію. Мена уособлює такого представника пітрісів, таку матеріальну енергію, яка уособлює родову лінію, сімейний зв'язок тощо.
Коли Шива вперше танцював свій танець, він прийшов в образі жебрака, і Мена була шокована цим. Так само в нашому духовному житті садху ми стикаємося з тим, що духовне життя спочатку танцює перед нами в образі жебрака, тобто ми бачимо лише зречення, лише якісь негативні аспекти, лише втрати. Ми ще не бачимо прекрасного образу Шиви, ми бачимо якісь страждання, поневіряння, те, що приносить нам аскеза, і не отримуємо жодного результату. Але це нормально, це перший танець Шиви.
Іноді людина починає практикувати, у її матеріальному житті щось руйнується, вона бідніє — таке може бути, це перший танець Шиви у формі жебрака. Якщо людина має чернечу карму, то вона сприймає це з радістю, а якщо чернечої карми немає, якщо вона мирянин, то сприймає це зі стражданнями. Але потім, як відомо, Шива погодився показати свій прекрасний образ Мені, і Мена прийняла його в прекрасному образі, тобто трансцендентне. Бог усередині нас потім показує, що цей образ жебрака оманливий, це лише маска, лише перевірка нашої віри, відданості та сили духу.
Плекання саттви як процес очищення
Вона погодилася віддати Парваті Шиві, якщо він набуде привабливішої форми. До весілля Парваті не виявляла рис характеру, успадкованих від матері. Силою розуму, волею та душевними поривами вона була рівною Шиві, вона сперечалася з ним щодо метафізичних питань і наполягала на своєму. Вона перемогла й тим самим утримала великого бога. Понад усе для неї було виконання її місії — дати життя синові Шиви.
Парваті уособлює душу (дживу), і ця душа (джива) пристрасно прагне Абсолюту, свого Джерела, Шиви. Парваті іноді жартома сперечалася з ним щодо питань метафізики й задовольнила Шиву своїми знаннями, своєю компетентністю. І лише тоді Шива погодився взяти її за дружину. Вона здійснювала аскезу. Так само й ми — це душа, душа має жіночу природу, оскільки вона цілковито складається з Пракріті. Ми також повинні задовольнити Шиву, щоб він дав згоду на єднання з нами. Ми повинні здійснити певну аскезу, певне очищення, і всередині нас має бути така відданість, як у Парваті, щоб ми могли виконати своє призначення.
А яке наше призначення згідно з ведичною дгармою? Наше призначення, дане нам богами, — це зачати безсмертну божественну дитину, Карттікею, і нібито народити її. І ця дитина зачинається й народжується не зовні, а всередині. Вона всередині нас самих, тобто необхідне преображення. Потрібно преобразитися в цю безсмертну божественну дитину, виконати дгарму, виконати божественний Закон. Але для цього потрібен тапас. Це нелегко, навіть Парваті мала з цим труднощі.
Задля цієї мети богиня Ніч, дотримуючись стратегії Брахми, ще в материнській утробі забарвила її в чорний колір. До весілля темний колір обличчя Парваті не бентежив Шиву, радше її темна краса зачаровувала його. Після весілля однієї ночі, коли вони лежали разом, Шива у своїй попелястій білизні, сяючи незмінним світлом, і богиня, яка обіймала його. Шива жартома порівняв її темні руки зі зміями, що обвивають дерево.
За задумом богів, щоб посилити пристрасть Шиви й Парваті, щоб божественна дитина постала зі справжнього вибуху пристрасті, за задумом Брахми богиня Ніч додала Парваті чорноти. Що таке богиня Ніч і чорнота? Це тамас. Їй штучно додали тамасу. І це привабило Шиву, оскільки Шива шукав цілковиту протилежність собі. Його, як трансцендентну реальність, приваблює те, що є для нього цілковитою протилежністю та викликом. Шива — це вищий Пуруша, а Парваті з обличчям чорного кольору — це тамас. І внаслідок цього Шива відчув потяг.
Але коли одного разу вони лежали разом, Шива жартома сказав: ти така чорна, я на твоєму тлі дуже білий, а твої руки — наче дві змії, що обвивають дерево. Кажуть, що Парваті образилася. Але це була інша гра Шиви. Він спонукав її змінити свою природу, тобто тепер йому за дружину була потрібна не тамасична природа. Він мав преобразити її у процесі взаємодії. Йому була потрібна дружина, що складалася б або з раджасу, або із саттви, — чистіша енергія. Парваті образилася.
Вона знову пішла здійснювати аскезу, щоб її обличчя побіліло, стало чистим, саттвічним. Так само, коли ми практикуємо, ми виявляємо, що наші якості раджасу й тамасу більше нас не задовольняють. Нам треба знову здійснювати аскезу, знову очищатися, щоб стати саттвічнішими. Ми цілеспрямовано виховуємо в собі саттву. Ми бачимо, що старий тип стосунків і поведінки більше не годиться, що нам бракує саттви.
Парваті образилася на слова Шиви, сказані тоді, коли промені нового місяця падали на її біле вбрання. Вона була схожа на ніч новонародженого місяця, що проливає з локонів Шиви свою сяючу сому на богиню. Богиня сама є сомою — напоєм безсмертя, що заливає Шиву, який є вогнем. Але ні її природа соми, ні місячне світло, що заливало світ, не заспокоїли Парваті.
Пуруша і Пракріті у ведичній традиції також ототожнюються з двома початково протилежними субстанціями: сомою та агні. Агні — це абсолютно чоловічий, активний, сонячний принцип, а сома — це місячний, абсолютно жіночий принцип. Сома — це еліксир безсмертя, агні — це світло, вогонь, світлоносність. І в процесі їхньої взаємодії має народитися ця безсмертна дитина усвідомлення — ваю. Ваю означає, що він складається з тонкої енергії. Як відомо, у нас є дві краплі, біла й червона. Це дві енергії: сома й агні, Шива й Парваті. І в процесі взаємодії відбуваються така алхімія і трансмутація.
Великий бог і богиня посварилися, і Парваті в запалі залишила Шиву, щоб віддатися подвижництву.
Що означає: «великий бог і богиня посварилися»? Іноді в нашому житті це трапляється, іноді наша енергія свариться зі свідомістю, іноді наша енергія на деякий час розлучається з усвідомленням. Тоді виникає неузгодженість. Ми забуваємо про усвідомленість, і усвідомленість приховується, відходить на другий план. Наше божественне «Я», недвоїсте, порожнинне, без’якісне, безатрибутне, танцююче, що грає ролі, всенаповнююче, всепроникне, відсторонене, приховується. А наша душа, наш розум ніби кидає його через свою незрілість, через свої бажання, недосвідченість і спрямовується до якихось об’єктів.
Тобто ми промінюємо Бога на щось: на кохану людину, на улюблену їжу, на улюблену книжку, на розмови, на стосунки. Ми думаємо так: «Мені нічого не дала ця нескінченна свідомість, ця недвоїстість, ця порожнеча. У ній немає жодного інтересу, вона мені нічого не дала, жодних результатів. А ось швидко отримати результат — це цікаво. Ось людина. З нею можна побудувати стосунки, їжу можна з’їсти, фільм можна подивитися». І ми забуваємо про абсолютну Свідомість. А коли від цього ще й на душі не дуже приємно, то це означає, що ми вже «посварилися» з нею.
Асмiта — забудькуватість Атмана
І забудькуватість — це звичайна якість недосвідченого садху. Цю забудькуватість називають асміта, зла забудькуватість Атмана. Вона називається не просто забудькуватістю, це зла забудькуватість Атмана, тому що вона завжди призводить до страждань, невідання та проблем. А коли в нас ще є неузгодженість, коли ми відчуваємо страждання — це означає, що ми ще й «посварилися» з цією недвоїстістю, ми в душі десь її відкидаємо, боїмося, не можемо повернутися.
Мистецтво споглядання і союз Шиви та Парваті
Мистецтво споглядання, нідідх’ясана, полягає в тому, щоб ми ніколи не полишали усвідомленість, щоб наша внутрішня Парваті ніколи не сварилася з Шивою, щоб вони весь час ішли разом. Але це можливо лише в тому разі, коли Парваті змінить колір обличчя з темного на світлий, тобто коли наша природа зміниться, коли наша енергія стане саттвічною.
Бути саттвічною людиною — це, кажучи просто, перебувати у світлоносності, бути доброзичливим, любити всіх, бути гармонійним, говорити гармонійні слова, чинити дії, спрямовані на благо інших, мати чисті думки й чисте бачення. Але найголовніше, щоб це було всередині нас, у душі. І щоб Парваті всередині нас змінила своє обличчя з темного на світле, ми повинні виконати певну роботу, ми повинні здійснити аскезу, тапасью.
Тапас Парваті — очищення енергії
Під літнім палючим сонцем вона сиділа посеред багать, а в сезон дощів перебувала у воді. Отримавши від Брахми бажаний золотий колір обличчя, щоб стати окрасою в руках свого володаря, вона повернулася до Шиви, який після їхньої сварки також практикував аскези.
Парваті виконувала панча-агні-тапасью, працюючи із сонцем — елементом вогню, потім виконувала джала-тапасью з водою. Тобто канали іда й пінгала беруть участь у процесі цієї тапасьї, коли наша енергія поступово змінює свою природу, стає саттвічною.
У відносному житті ми можемо очищати свою енергію, виховуючи себе. Коли ми хочемо проявити гнів, але помічаємо його, розчиняємо й учимося любити навіть те, що нам не подобається, — це наша внутрішня Парваті звершує тапасью, її лик світлішає, з темного він стає світлим. Коли ми хочемо проявити неприязнь, жадібність, хіть і працюємо із цим, а натомість учимося проявляти любов, співчуття, усвідомленість і чистоту, — ось це і є наша антар-тапасья, внутрішня аскеза, коли Парваті всередині нас змінює лик із темного на світлий і стає гідною того, щоб знову підійти, наблизитися до Шиви, адже Шива дуже трансцендентний.
Призначення матеріальної природи
Вони зустрілися, і їхнє кохання запалало сильніше, ніж раніше. У цьому сенсі богиня Ніч виконала своє завдання, вони віддавалися коханню тисячі років за відліком богів, наче це була одна ніч.
Богиня Ніч виконала своє завдання. Це означає, що тамас, груба матеріальна природа, виконав своє призначення. Яке її призначення? Ця груба матеріальна природа, богиня Ніч, Мена, лінія родової карми дали нам фізичне тіло. Ми народилися в матеріальному світі. Ми народилися не просто так, ми народилися за задумом богів. І цей задум богів полягає в тому, щоб ми, народившись у матеріальному світі, у матеріальному тілі, створили всередині себе божественну дитину усвідомлення, божественного Карттікею, божественного Сканду, перетворили себе на цю божественну дитину, майстерно поєднуючи всередині себе, здійснюючи всередині себе союз, весілля Шиви й Парваті.
І коли матеріальна природа відіграла свою роль, роль тамаса, він більше не потрібен. Він потрібен для якихось повсякденних потреб тіла, але у свідомості він більше не потрібен. Далі ми спираємося на світлу, чисту, саттвічну енергію, яка з’являється всередині нас унаслідок тапасьї. Ось так ми йдемо шляхом дгарми, шляхом ріти, шляхом виконання свого божественного обов’язку.
Містерія нашого життя
Потрібно замислитися, наскільки наше життя глибоке й таємниче. Тобто виявляється, що наше життя — це і є союз Шиви й Парваті, виявляється, що ця історія, де Тарака, демон, его, докучає богам, скидає богів і де всі боги вирішують здійснити союз Шиви й Парваті, — це історія про нас самих, це історія про наше життя, про наше призначення, нашу духовну практику, її перемоги й невдачі та спосіб подолання цих невдач.
Це спосіб досягнення нашої внутрішньої перемоги. Це містика, це містерія, вона показує, у чому полягає наша дгарма, наш релігійний обов’язок як душі, що народилася в цьому світі. Він полягає в тому, щоб майстерно поєднати, здійснити весілля Шиви й Парваті та народити цю божественну дитину усвідомлення, здійснити внутрішню алхімію, трансмутацію й урятувати світобудову, урятувати всесвіт, і насамперед ідеться про свій внутрішній всесвіт, про свій внутрішній мікрокосм, і встановити божественну гармонію, скинувши его, демона Тараку, з п’єдесталу влади.
