Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава 5. Історія Хіраньякашіпу та Прахлади
Васіштха продовжив:
«О Рамо, я зараз розповім тобі ще одну історію, яка показує безперешкодний шлях до просвітлення. У далекому світі колись жив могутній цар-демон Хіраньякашіпу. У самого Індри він відібрав владу над трьома світами. У нього було багато синів, одним із яких був знаменитий Прахлада, що сяяв, наче діамант серед коштовного каміння. Цар-демон, який мав усе: три світи, могутнє військо та прекрасних дітей, — надто багато про себе загордився. Його агресивність і терористичні методи правління дуже занепокоїли богів, які почали благати Брахму про порятунок від такої долі. У відповідь на їхнє благання бог Харі прийняв образ могутнього Нарасімхи й знищив царя-демона. Нарасімха мав величезне могутнє тіло, страшні й гострі зуби та пазурі».
Напевно, усі знають цю історію, коли Прахлада, син Хіраньякашіпу, став шанувальником Вішну замість того, щоб прославляти самого Хіраньякашіпу, який мав непомірно велику гординю і вважав себе братом Шиви. Коли він вирішив знищити Прахладу, той закликав Вішну в гнівній формі Нарасімхи. І оскільки Хіраньякашіпу мав благословення, згідно з яким його не могли вбити ні людина, ні бог, ні асур, ні вдень, ні вночі, ні на землі, ні у воді, ні в повітрі, то з’явилося таке божество, яке обійшло всі ці умови й усе-таки знищило демона Хіраньякашіпу.
Є мурті, яке називається Угра Нарасімха. Це така гнівна форма Вішну, скульптуру якої багато хто навіть боїться виготовляти або встановлювати в храмі, оскільки він дуже сердитий і розлючений. Нарасімха стоїть на напівзігнутих ногах, готовий до стрибка, і має дуже гнівний вираз обличчя. Для його закликання читають Нарасімха-кавачу та інші тексти.
Одного разу, коли в одному з храмів Індії зібралися виготовити його мурті для захисту від бандитів, вони знайшли стхапаті, тобто людину, обізнану зі стхапатья-ведою (інженерним мистецтвом, мистецтвом створення скульптури). Ця людина порадилася зі своїм гуру, а гуру сказав їй: «Тобі краще не робити цієї скульптури, інакше твоя сім’я буде зруйнована. Це надто гнівна енергія, щоб ти зміг із нею впоратися». Але вони все ж виготовили й установили це мурті.
Отже, Вішну явився в образі Угра Нарасімхи й знищив демона Хіраньякашіпу.
«Сережками у його вухах були вогняні палиці. Його живіт був наче гора, а дихання ворушило вершини. Волосся на його тілі було подібне до язиків полум’я, руки метали вогняні ракети. Налякані жахливим поглядом Нарасімхи, демони розбіглися в різні боки, а палац було спопелено. Прахлада, який залишився живим, поховав усіх своїх родичів і втішав поранених. Вражені масштабом руйнувань, ті, хто вижив, деякий час стояли нерухомо».
Сіддхі закликання божеств та істот
Однією з йогічних сил є сіддхі закликання будь-яких божеств, енергій або істот. І зазвичай говориться про те, що можна закликати велику кількість різних істот залежно від вашої йогічної підготовки та сили.
Наприклад, можна закликати:
Васу, охоронців природи: землі, води, повітря, елемента простору, сонця тощо
Почет охоронців із тридцяти трьох богів
Почет із демонів-ракшасів
Почет із гандхарвів, танцюристів і музикантів небесних світів
Почет із садху
Почет охоронців із духів-воїнів рівня якшів, дуже могутніх і лютих, наділених нелюдською силою
Містичну армію: одну акшаухіні, десять акшаухіні або сто акшаухіні (якщо, звісно, вистачить на це шакті)
Акшаухіні — це велика кількість бойових слонів, піхотинців тощо.
Можна закликати камаяну — колісницю, що виконує бажання (віману), яка, керована розумом, переміщує йогіна в будь-яку точку всесвіту. Це аналог НЛО для міжзоряних подорожей різними всесвітами.
Можна прикликати вахану-носія, на якій також можна пересуватися. Наприклад, Гаруду — носія Вішну, бика Нанді, білого коня Індри Уччайхшраваса, Мушику Ганеші, птаха, на якому пересувається Сарасваті, тигра Дурґи. Усе це різні вахани, що мають свої особливі якості та здатні бути провідниками під час переміщень між світами.
На нижчих рівнях такі прикликання здійснюються за допомогою ритуалів, на вищих рівнях вони здійснюються силою санкальпи природного стану.
Також є садхани, особливо з розділу «Дханур-веди», що прикликають зброю, хоча це кшатрійська мандала, не властива йогінам, обізнаним в обітницях ахімси. Проте можна прикликати зброю, що називається «голова Брахми», «дротик Індри», «зброя Варуни», «Брахма-астра» — це різні найпотужніші види зброї, які змінюють топологію простору, метрику матерії, баланс елементів у всесвіті.
Зрозуміло, такі види зброї не даються смертним, за ними дуже ретельно наглядають боги й охороняють їх. Їх дають лише в особливих випадках деяким аватарам або дуже могутнім істотам у якихось незвичайних ситуаціях. І вони завжди перебувають під охороною хранителів світу.
Також можна прикликати магічні скарби або істот, які надають різноманітні послуги. Усе це сиддхі, пов’язані з енергією прикликання.
Прикликання означає, що йогін, увійшовши в недвоїстий стан, установлює зв’язок із якимось світом або з якимись істотами й проявляє цей зв’язок у матеріальному світі. Усі божества й ці об’єкти вже існують у наших тонких тілах, вони немовби є різними частинами нашого розуму. І Прахлада таким чином прикликав Нарасімху, гнівну форму Вішну, завдяки тому, що сам установив зв’язок із богом Вішну.
Роздуми Прахлади про долю свого роду
«Прахлада думав:
«Хто тепер може нам допомогти? Усі родини були знищені разом із корінням Харі. На жаль, наш ворог швидко опинився на вершині військової перемоги. Боги, які не могли підняти голови за життя батька, тепер зайняли наш світ. Мої власні родичі занепали духом, залишилися без занять і натхнення, жалюгідні й нещасні. Демони, які ще зовсім недавно були сильними й могутніми, тепер стали слабкими та смиренними, як раніше боги».
Сам Прахлада належав до роду асурів. Він був не з роду богів, а з родини Хіраньякашіпу, був його сином. І коли Нарасімха знищив Хіраньякашіпу, його стурбувало те, що весь рід, до якого він належав, почав занепадати.
«Дивовижна річ — доля. Полохливий олень, приведений у незнайоме село, боїться навіть звуку листка, що падає; так само й демони, які побачили могутність ворога, лякаються всього. Боги забрали дерево, що виконує бажання. Як демони раніше дивилися на переможених богів, так тепер боги дивляться на переможених демонів».
Структура світів сансари
Коли тут говориться «боги», то маються на увазі саме напівбоги, тобто це істоти зі світу небес тридцяти трьох, зі світу Індри. Вони не обов’язково є просвітленими. Вищі з цих напівбогів, зрозуміло, є просвітленими, наприклад Індра та інші. І вони також є учнями ріші. Але часто, саме коли описуються боги Індра-локи, небес тридцяти трьох, маються на увазі не будди, пробуджені, а все-таки боги, що належать до сфери світу бажань — кама-локи.
Якщо ми розглянемо шість світів сансари, то спочатку йде світ пекла, потім — світ тварин (нижчих істот), потім — претів і бхутів, потім — світ людей, потім — світ асурів. І Хіраньякашіпу належав до них. Їх також називають ракшасами, данавами, дайтьями, демонами (їх не обов’язково зображують дуже страшними й з рогами). Далі йдуть боги сфери бажань небес тридцяти трьох богів та інших. І всі історії, які зазвичай описуються, пов’язані саме з цією локою.
Якщо ми піднімемося ще вище, у верхній астральний світ, рупа-локу, то там, зрозуміло, вже ніхто не воює. Там немає демонів та асурів, там немає жодних проблем, це область чистих сфер сприйняття, область чистого просвітлення.
Багато історій «Магабгарати» та битв асурів із богами — це саме сфера кама-локи (сфери бажань), це все-таки світ сансари, де існує дуальність, де точиться вічна битва добра зі злом. І доки існує дуальність, існують різні уявлення про шлях та істину, різні етичні системи. Це вічна битва, вона триває завжди.
Але коли ми піднімаємося вище, у світ арупа-локи, каузальний світ, то там усі етичні системи, усі дуальні уявлення самозвільняються, усе це постає в єдиному «смаку». І саме цю сферу ще називають Джана-лока, Тапа-лока, Сіддха-лока. Це вже обитель святих, сіддхів, ріші, які керують усіма цими процесами.
Як правило, богам і різним асуричним силам протегує той чи інший ріші або божество, наприклад Вішну чи Шива, і дає їм благословення та настанови. Але оскільки в них різні природи й етичні системи, вони часто вступають у певні конфлікти та суперечності.
«Напівбоги та інші істоти, які раніше служили при дворі, пішли до лісів на горі Меру й живуть там, наче лісові птахи. Моя мати та інші цариці тепер є втіленням горя. На жаль, опахало мого батька тепер служить Індрі. Через Харі ми перебуваємо в незрівнянному й невимовному нещасті. Одна лише думка про наше становище змушує нас безнадійно страждати».
Прахлада продовжував думати:
«Як снігові вершини Гімалаїв ніколи не обпалюються пекучою сонячною спекою, так і боги, що живуть у затінку Вішну, ніколи не впадають у зневіру. Як маленька мавпочка, сидячи на гілці дерева, дражнить величезного собаку на землі, так і боги, перебуваючи під захистом Вішну, кривдять нас, демонів. Вішну захищає й підтримує весь всесвіт. Навіть коли він беззбройний, ніхто не може встояти перед ним (Нарасімха не використовував зброї). Лише він — надія й опора для всіх істот у цьому світі, тому слід усіма силами шукати в нього захисту, іншого шляху немає».
Коли Прахлада побачив, що боги мають таке заступництво, він дійшов висновку, що слід прийняти прихисток у Вішну, оскільки побачив, що асури постійно зазнають поразки. Він зрозумів, що його роду невигідно не мати такої підтримки. Боги, хоча й були менш могутніми, користуючись його заступництвом, завжди здобували перемогу над асурами. І бажаючи якось урятувати свій рід, Прахлада вирішив звернутися до Вішну по заступництво, хоча й до цього був його особистим відданим.
Перехід Прахлади до недвоїстої практики
«Ніхто не перевершив його, і лише він — причина створення, існування та руйнування всесвіту. Відтепер я також стану відданим Вішну й житиму так, наче сповнений його присутністю. Свята мантра «Намо Нараяная», присвячена йому, здатна благословити того, хто його шанує, нехай вона ніколи не залишає мого серця. Однак той, хто не є Вішну, не може отримати жодних благ, молячись Вішну. Треба не лише молитися, а й ставати Вішну».
Дуже важливий момент. Коли віддані різних вайшнавських сампрадай, які дотримуються вішішта-двайти, наприклад Міжнародного товариства свідомості Крішни (ІСККОН), говорять про Вішну, вони часто розповідають про цей епізод, коли Прахлада закликав Нарасімха Деву як одного з аватарів Вішну, і той його врятував. Вони говорять про монолог Прахлади, про його подвиги відданості Вішну, але жодного разу не згадують саме цієї фрази Прахлади. Адже ця фраза — ключовий момент, який виражає вчення недвоїстої бгакті, тобто не вішішта-двайти й не двайти, а саме адвайти. І вона цілковито відповідає шиваїтському вченню, яке стверджує: «Ти можеш поклонятися Шиві лише тоді, коли сам станеш Шивою, ототожнишся із Шивою» (Шивам бгутва шивам яджет).
Прочитайте ще раз цю фразу:
«Треба не лише молитися, а й ставати Вішну».
Якщо ви скажете цю фразу якомусь правовірному вайшнаву, він просто її не прийме, вона буде ним цілковито відкинута, оскільки ототожнення (саюдж'я-мукті) у школах вішішта-двайти й двайти не визнається. Натомість для нашої школи це дуже важливий момент: треба не лише молитися Вішну, а й ставати Вішну.
І в нас відсутні практики двоїстого поклоніння, тому що всі практики виконуються в недвоїстому стилі, тобто в стилі ануттара-тантри, у стилі пратьякша-адвайти сиддхів, які відразу передбачають ототожнення з об’єктом поклоніння. Ба більше, немає поклоніння, немає того, хто поклоняється, а від самого початку є миттєва інтеграція.
Практика божественної гордості
«Тому я є Вішну. Той, хто відомий як Прахлада, є не чим іншим, як Вішну, у цьому немає двоїстості. Вішну їздить на Гаруді, тепер Гаруда возить мене. У моїх руках те, що зазвичай носить Вішну. Лакшмі, його супутниця, стоїть поруч зі мною. Уся божественна велич Вішну стала моєю. Усі символи Вішну тепер мої символи. Увесь всесвіт, який то з’являється, то зникає, проявляється з моїх грудей. Мій колір тепер — це синій колір Вішну. Я одягнений у жовте вбрання. Хто мій ворог і хто тепер проти мене? Оскільки я тепер Вішну, кожен, хто проти мене, без сумніву, доживає останні дні. Демони, що стоять переді мною, не можуть витримати мого сяйва».
Отже, тут описано класичну практику божественної гордості та йоги ілюзорного тіла. Тобто спочатку Прахлада поклонявся Вішну у двоїстому стилі, але потім він прийшов до глибшого розуміння принципу недвоїстості й перейшов до йоги самовпізнавання (пратьябхіджня), коли почав ототожнювати себе з Вішну, практикувати йогу ілюзорного тіла, візуалізуючи себе в образі Вішну й насичуючи свою свідомість Вішну-бхавою, тобто божественною гордістю або брахма-ахам-бхавою.
Тому, коли розповідають історії про Прахладу, можна сміливо сказати, що він практикував недвоїсте вчення лайя-йоги, вчення божественної гордості з опорою на ішта-девату Вішну. Тобто бхакті він практикував у юному віці, коли був хлопчиком, а коли духовно подорослішав, то перейшов до практики адвайти, до практики лайя-йоги, до шляху божественної гордості з опорою на візуалізацію, йогу ілюзорного тіла і джняна-йогу. І далі ми ще переконаємося в цьому. Але чомусь ніде й ніхто про це не говорить.
«Усі боги тепер прославляють мене, оскільки я є Вішну. Я перевершив усі двоїсті почуття і сам став Вішну. Той, у кому зосереджені всі три світи, хто підкорив усі ворожі сили у всесвіті, розвіює страхи й тривоги інших, — це я, і я його вітаю».
Гра у двоїсті взаємини на основі недвоїстості
Васіштха продовжив:
«Ставши таким чином Вішну, Прахлада подумав про те, що добре було б помолитися Вішну. Він подумав: «Тут стоїть ще один Вішну, який також сидить на Гаруді з усіма божественними ознаками, якостями й силами».
Утвердження на шляху адвайти й самовпізнавання не вступає в суперечність, коли як гра приймаються двоїсті взаємини, зокрема простягання, поклоніння тощо. Хтось може подумати, що якщо він уже перевершив двоїстість і почав ототожнювати себе з Вішну, навіщо йому тоді молитися Вішну. Але саме в цьому й полягає глибина практики: входження в процес ототожнення й повна інтеграція не заперечують повернення до гри у двоїсті взаємини.
Дуже важливо зрозуміти, що існує величезна різниця, як між небом і землею, між двоїстим поклонінням і грою у двоїсті взаємини. Розумієте різницю? Тобто двоїсте поклоніння — це етерналістське прийняття реальності божества й самого себе як самосущого, а гра у двоїсті взаємини — це зовсім інше, тобто це вже ліла, яку обирає святий, цілковито ототожнений з Абсолютом, але який усе ж проявляє ігри у двоїсті взаємини.
Це подібно до того, як Шанкара прийшов до храму й почав прославляти Шиву, здійснювати простягання. Але перед цим він сказав: «О, Брахмане. Прости мене за це поклоніння, за те, що я обмежив тебе й уявив, ніби існує щось поза тобою, що є я як окрема особистість». Тобто він показав, у якому стані розуму, у якому недвоїстому баченні він перебуває, коли здійснює двоїсте поклоніння.
Здавалося б, виконуються одні й ті самі дії, але принципова різниця полягає в тому, у якому баченні все це виконується. У першому випадку сахасрара-чакра не відкрита, вищі контури свідомості не активні й здійснюється етерналістське поклоніння бхакті. А в другому випадку все виконується в інтеграції, у недвоїстій присутності.
І саме в цій тонкості полягає відмінність лайя-йоги як учення адвайти самопізнання від таких шляхів, як вішішта-двайта, двайта, бгакті-йога та інших. Тому, хто не вловлює цієї відмінності, таємниця адвайта-веданти не відкриється. А якщо ми розуміємо цю відмінність, то все стає на свої місця.
Ми розуміємо, що бгакті не суперечить адвайті, а адвайта не суперечить бгакті. Усе перебуває на своєму місці, при цьому ми не втрачаємо вищого погляду й належно працюємо із зовнішніми енергіями. Це і є абсолютна цілісність, єдність усіх шляхів за пріоритету погляду адвайти. Це дуже цінна істина, до якої багато хто йде десятки років крізь болісні сумніви, осяяння та пошуки. Але ви можете зрозуміти це просто зараз.
«Прахлада подумав: «Тут стоїть ще один Вішну, який також сидить на Гаруді з усіма божественними ознаками, якостями та силами. Тепер я молитимуся йому так, як належить за традицією, але подумки». Вирішивши так, Прахлада подумки молився Вішну, як належить за традицією. Потім він помолився йому й зовнішньо. Завершивши тривалу молитву, Прахлада зрадів. Відтоді Прахлада молився Вішну щодня».
Перетворення демонів на відданих Вішну
Бачачи старання Прахлади й наслідуючи його приклад, усі демони в царстві також стали шанувальниками Вішну. Чутки про те, що колишні противники Вішну стали його відданими шанувальниками, поширилися зі швидкістю лісової пожежі. Боги на небесах здивувалися: як демони можуть стати шанувальниками Вішну? Вони пішли запитати про це Вішну. Боги сказали:
«Боже, що за загадка! Демони завжди були твоїми противниками. Те, що вони стали твоїми шанувальниками, схоже на невдалий жарт. Де ж їхня диявольська природа, а де поклоніння тобі, яке виникає лише в останньому втіленні індивідуальної свідомості?»
Природа асурів та їхня відмінність від богів
Чому боги здивувалися? Тому що Вішну є божеством, пов’язаним із саттва-гуною, збереженням, підтриманням гармонії та рівноваги у всесвіті. Асури, ракшаси, дайтьї та данави — це раси принципово іншого складу, іншої етичної системи, це цивілізації, у яких дуже сильний аспект іччха-шакті, велике значення мають особиста воля та індивідуальність. Причому ця особиста воля та індивідуальність часто вироджується, спотворюється, відхиляється від Абсолюту, тобто дуже сильне его (ахамкара), велика могутність, багато енергії, яскраво виражений аспект іччха-шакті, айшвар’я-шакті, сватантрія-шакті, але немає самозвільнення.
А оскільки немає самозвільнення, самовіддачі, самотрансценденції, то ахамкара відводить кудись убік. Це подібно до того, як описують ангела, що відпав від Бога, який сам захотів стати Богом і, володіючи великими силами та здібностями, вирішив бути сам по собі.
Усі цивілізації цього класу (асури, ракшаси, демони) — це величезне й дуже сильне его, яке захотіло бути саме по собі, тобто така природа, яка не самозвільняється. Чому не самозвільняється? Тому що сила его така, що воно відчуває й вірить у власну реальність, у власну волю, незалежну від найвищого Джерела, і дотримується цієї власної волі. Але біда в тому, що не буває власної волі, незалежної від найвищого Джерела. Така воля, що здається незалежною, — це також гра Абсолюту, але вони не розуміють цієї гри й надають дуже великого значення своїй волі, а самозвільнення ігнорують.
Через те, що немає самозвільнення, вони не можуть проникнути в саттва-гуну, у них дуже сильний раджас, який постійно захоплює та несе їх. Через те, що раджас сильний, немає сил зупинитися, увійти в саттва-гуну, породити ясність і споглядальну присутність, зрозуміти сам принцип самозвільнення, принцип божеств.
І богам було незрозуміло, як сталося так, що асури стали на шлях саттви й поклонялися Вішну, володіючи при цьому таким сильним раджасом, спотвореною волею та великим его.
«Добрі та світлі якості, необхідні для цього, не пасують демонам, це якась нісенітниця. Адже якості, притаманні істоті, завжди відповідають її фундаментальній сутності. Болісно чути, що такі створіння в одну мить стали твоїми шанувальниками. Якби це сталося поступово, завдяки розвитку добрих якостей і мудрості, тоді б ми це зрозуміли. Але в те, що диявольськи хитрі створіння стали твоїми шанувальниками майже миттєво, навіть не віриться.»
Коли описують інопланетян або зображують істот на кшталт «Чужого», то це щось подібне, це приблизно такі раси. І боги не могли збагнути, що вони раптом почали медитувати й смиренно вклонятися божествам. Тобто вони не могли уявити, як ці могутні істоти з таких рас і цивілізацій, що володіють надздібностями й заперечують саттву, в одну мить стали відданими Вішну. Для них це було незрозуміло.
Відповідь Вішну та преображення Прахлади
«Вішну відповів: «О боги, не страждайте від сумнівів і розчарувань. Прахлада почав молитися мені. Це справді його останнє народження, і він заслужив звільнення. Насіння його невігластва було знищене, більше він не народжуватиметься. Болісно й безглуздо чути про те, що добра людина стала поганою. Але приємно й добре чути про того, хто не мав добрих якостей і став добрим. Зміни в Прахладі — вам же на благо.»
Васіштха продовжив:
Заспокоївши богів, Вішну зник, а боги розійшлися. Вони стали приязно ставитися до Прахлади. Щодня Прахлада молився Вішну думкою, словом і ділом. У результаті в ньому дуже швидко виникли й проявилися благородні якості: мудрість і врівноваженість. Він не шукав насолод, навіть думки про це не виникало в його розумі. Відкинувши бажання насолод, його розум залишився без опори.
Вішну дізнався про стан Прахлади. Він прибув до того місця, де Прахлада молився йому. Побачивши, що сам Вішну перебуває в його палаці, Прахлада зрадів іще більше й продовжив молитися:
«Я шукаю прихистку в бога, в якому перебувають усі три світи, який є найвищим світлом, що знищує будь-який морок нерозуміння й нечистоти, який є найкращим захистом, прихистком безпорадних і тих, хто втратив надію, єдиного ненародженого Бога, чийого прихистку варто шукати. Я шукаю прихистку в того, чий голос звучить істиною, хто живе в серцях усіх живих істот, у кому весь цей величезний всесвіт існує без змін, хто не народжений і незмінний.»
