Усі ми йдемо шляхом Санатана Дгарми. Санатана Дгарма — це вічний, божественний закон Всесвіту. Це як закон природи: його ніхто не вигадував, Санатана Дгарма існує завжди, у неї немає якогось конкретного пророка чи дати заснування. Це не релігія, це закон природи, закон божественних Всесвітів. Усі релігії тією чи іншою мірою є частинами, гілками великого дерева Санатана Дгарми. Іти шляхом Санатана Дгарми означає йти шляхом пізнання Божественного.
З точки зору Санатана Дгарми сенс життя — це осягнення божественної мудрості. Саме осягнення божественної мудрості є сенсом Санатана Дгарми, тому що без божественної мудрості життя будь-якої істоти втрачає сенс. Коли ми вступаємо на шлях Санатана Дгарми, ми даємо обіцянку Божественному, самому собі, що будемо осягати цю божественну мудрість, не шкодуючи ні сил, ні часу.
Спочатку ми хочемо осягати божественну мудрість заради власної цікавості або заради власного щастя, нам багато чого бракує в житті: знань, досвіду, енергії, грошей, можливо, комусь — сил. І ми хочемо заповнити цю незадоволеність, щоб стати щасливішими, гармонійнішими, сильнішими. Це нормально, спочатку така мотивація є природною. Але потім у процесі осягнення ми бачимо, що ця мотивація дитяча, незріла, і починаємо замислюватися: а що ж насправді є істиною, правильною мотивацією.
Тоді ми запитуємо святих мудреців, вивчаємо святі писання й знаходимо відповідь, що насправді істинною мотивацією є принцип служіння божественній волі, мотивація жити не для себе, а для божественного, мотивація служіння, проведення божественної волі. І коли ми подивимося на святих, на божеств, то всі вони є служителями, провідниками божественної волі, якщо, звісно, вони просвітлені. І всі вони бачать сенс життя саме у служінні божественному, у проведенні божественної волі. І великими вони є саме настільки, наскільки служать божественній волі та проводять божественну волю.
Асури та боги: відмінність у служінні
Наприклад, асури — це істоти, які старші за богів: Брахма створив їх першими, асури з’явилися від династії Каш’япи, від великого ріші Каш’япи та його шлюбу зі своєю дружиною Дану. Нащадки Діті — це сини світла, боги, а нащадки Дану — це асури, але чоловік у них один — Каш’япа, ріші Каш’япа. Якщо ввечері ви подивитеся на Велику Ведмедицю й побачите сім зірок — це сім ріші, це вся наша Парампара. На небі завжди є все наше дерево Притулку: Васіштха, Вішвамітра, Атрі, Бхарадваджа, Джамадагні, Гаутама. Сім ріші мають свої тіла у вигляді семи зірок Великої Ведмедиці.
І асури з’явилися раніше за богів завдяки силі Каш’япи. Каш’япа — це не людина. Його людське втілення — лише його ілюзорне тіло, еманація, а ріші — це могутні сили Всесвіту, які стоять біля витоків, в основі світобудови. І коли асури з’явилися в результаті злиття енергій Каш’япи та Дану, вони відмовилися бути провідниками божественної волі. У них були величезні сили, величезні здібності, сиддхи, і вони вирішили рухатися самі по собі.
Саме відтоді почалися їхні проблеми, їхні непорозуміння з богами, саме відтоді вони безперервно ворогують із богами. Боги з ними не ворогують, у богів немає проблем — це в асурів проблеми з богами. Відтоді вони перебувають у заздрості, у ненависті до богів, вони є уособленням сил мороку, темного боку Бога. Тобто темний бік Бога — це асури та підпорядковані їм різні демони, бхути, пішачі, ракшаси. І весь цей темний бік завжди перебуває в незадоволеності, завжди в ненависті, у заздрості, завжди кидає виклик богам. Усе це через те, що вони не знайшли свого шляху, не знайшли шляху проведення божественної волі, вони служать его, своєму его, але его весь час нестабільне, воно постійно приносить їм страждання, весь час їх мучить.
Коли Хіраньякашіпу махав кулаком у небо й кричав: «Вішну, я до тебе доберуся, я викликаю тебе на бій!» — Вішну стояв і усміхався. Лакшмі запитувала його: «Вішну, чому ти не знищиш цього дурного асура, ти можеш стерти його одним пальцем». Вішну, усміхаючись, каже: «Навіщо? Його вже знищив час, він такий дурний, що навіть не усвідомлює плину часу, того, що існує кала-шакті, енергія часу, і він уже нею знищений, мені навіть нічого не потрібно робити».
Тобто асурична свідомість — це така груба, дурна свідомість, яка не усвідомлює реальності, вона не усвідомлює божественності реальності, у якій живе. Це така вузька, зосереджена на самій собі свідомість, яка розділяє себе та інших, перебуває в дуже подвійних поняттях і сама собі вигадує проблеми, а потім намагається героїчно з ними боротися, але навіть не перемагає, весь час зазнає поразки.
Принцип перемоги божественного над грубим
Боги завжди перемагають асурів. Спочатку все складається так, що асури наступають на богів і долають їх, тому що їхньої зброї та могутності більше, і тому що боги ніколи не готуються воювати. Але потім сила божественних енергій скидає асуричні енергії. Так само і в нашій душі, і в матеріальному світі спочатку здається, ніби грубі сили, грубі енергії, такі серйозні, такі важливі, перемагають, ніби наші клеші, бажання, наш внутрішній егоїзм такий серйозний, такий важливий, він увесь час перемагає. Але це лише на деякий час.
Варто нам зібратися з духом, прийти до усвідомлення, і ми бачимо, що всі ці клеші, енергії, вся ця важливість розсіюється. Так само і у світі: варто мудрецям зібратися, і всі матеріальні енергії, які, здавалося б, такі важливі, серйозні, стають нічим і ніким. Це такий загальний принцип світобудови. Усім грубим керує тонке, усім зовнішнім керує божественне. І коли ми відкриваємо божественну природу, то раптово бачимо, що нам стає легко, радісно і вільно жити, що грубі речі підкоряються тонкому та божественному в нас. І чим більше ми є провідниками божественного, тим легше нам упоратися із завданнями життя, тим більше свободи ми маємо.
Божественні істоти в самадхі
Божественні істоти живуть так, щоб бути бездоганними провідниками божественної волі. Вони завжди в самадхі. Коли ми подивимося на Даттатрею, сімох риші, Гуру Брахмананду, Шанкарачар’ю, то це істоти, які не виходять із самадхі. А самадхі — це невизначуваний стан, його не можна визначити розумом, про нього навіть не можна говорити. Хоча ми говоримо про нього, це все умовності. Самадхі — це стан нескінченності, божественної святої нескінченності. І всі ці істоти вже давно перебувають у самадхі, у них немає подвійності. Вони всі усвідомлюють: «Я є Брахман», «Ахам Брахмасмі».
Тому для нас дуже важливо спиратися на божественних істот, закликати їхнє благословення, зливати з ними свою свідомість, з’ясовувати їхню точку зору на реальність, на Всесвіт. І все це дерево Прихистку — це немов вселенське дерево, ієрархія, — показує нам нашу майбутню еволюцію, куди нам рухатися далі. Воно показує нам наше місце у Всесвіті, і ми повинні знайти це місце у Всесвіті. Тобто ми повинні поставити себе в це дерево також десь унизу, увійти в цей ланцюг наступності.
Система божественних координат
Санатана Дгарма дає можливість кожному визначити своє місце у Всесвіті. Вона дає систему божественних координат. І дуже важливо зрозуміти своє місце у Всесвіті, у цій системі божественних координат, щоб далі духовно рости й еволюціонувати. У людства виникає багато проблем через те, що в нього немає культури, яка задавала б йому таку систему координат.
Комусь щось спаде на думку, він починає це розвивати, починає в це вірити, іншому щось спаде... Але все це — несправжнє, нереалізованість глибокого досвіду. Наприклад, комуністи створили ідеологію, Ленін написав сто томів — повне зібрання творів, виникла комуністична ідеологія. У 905 році всі співали: «Боже, царя храни!», а в 917-му всі почали кричати: «Вся влада Радам! Геть самодержавство! Тепер у нас є свої гуру — Ленін, партія та комсомол». Усе повністю змінилося. У 91-му році знову почали кричати: «...» — це погано, Ленін, партія та комсомол — геть! Гласність, перебудова, демократія — ось тепер ми так житимемо». Усі дуже зраділи: «Нарешті ми знайшли». У 2010 році знову почали говорити: «Тепер нам не потрібні ні перебудова, ні гласність, ні демократія. Самодержавство, православ'я, народність!»
Тобто за якихось сто років курс було радикально змінено чотири рази. Чому це відбувається? Тому що немає серйозної культури, немає серйозної системи координат, у напрямку якої мала б рухатися людина та людство загалом. Неможливо розвиватися в таких умовах, коли вчора кланялися царю, а завтра його скинули й будуємо комунізм та світле майбутнє. Його не добудували, кинули, тепер ідемо до демократії та перебудови. Через десять років розчарувалися, махнули рукою, тепер будуватимемо щось інше. Що це? Це відсутність серйозної культури, відсутність такої культури, яка непідвладна часу, відсутність системи координат. Немає чіткої карти, немає мети, програми розвитку.
Але Санатана Дхарма — це інше. Це культура, непідвладна часу. П'ять тисяч років тому Васиштха навчав Раму Адвайти, і зараз це актуально. Десять тисяч років тому було проголошено «Трипура Рахасьєю» Даттатреї, і ми зараз навчаємося за нею та знаємо, що це наш шлях. Тисячу років тому Шанкара написав «Вівека Чудамані», «Атма Боддху», «Таттва Боддху», і ми знаємо: це зараз абсолютно актуально, це повністю про нас. І ще тисячу років це буде про нас і залишатиметься абсолютно актуальним.
Шлях духовної еволюції
Санатана Дхарма задає таку систему координат, яка показує, що наше майбутнє — йти від людини до боголюдини, до божественного. Від боголюдини — до садху, джняні, сиддхів, іти далі до божества — девати, від божества до великого божества — махадевати. Санатана Дхарма говорить: ти народжений не для того, щоб їсти, споживати, усе це лише частина життя, це потрібно, але це не головне. Це лише незначна частина життя, ти народжений, щоб іти божественним шляхом, щоб реалізувати божественну мудрість, щоб реалізувати божественну волю та звершувати божественні діяння.
Але, на жаль, із семи мільярдів людства навряд чи знайдеться один або три відсотки тих, хто повною мірою це усвідомлює. Із семи мільярдів людства шість мільярдів 970 мільйонів поки перебувають у дитячому стані, бо людство ще як дитина, яка не має найпростіших іграшок. Дуже багато людей іще просто не нагодовані, дуже багато людей просто не мають житла, дуже багато людей просто борються за виживання, дуже багато людей просто хворіють, дуже багатьом людям просто не вистачає карми, заслуг, освіти, щоб зрозуміти сенс життя.
Наприклад, в Індії 500 мільйонів перебувають за межею бідності. Під час передостанньої поїздки, коли ми були в Делі, до машини підійшло приблизно п'ятнадцять людей, я сказав Трайлок'ядеві: «Дай їм десять рупій...» Що таке десять рупій? Вона лише витягла руку, а там ось так! І ще десять рупій... Чи зможете ви всіх нагодувати, зробити їхню долю щасливою? І це лише Індія, хоча Індія не бідна країна, це багата країна, за могутністю більша за Росію. Але ж є Африка, країни Південної Америки...
Людство ще перебуває в дитячому стані, коли його головні потреби ще не реалізовані, йому ще здається зарано думати про божественне, про перехід до божественного, тому що про ці речі може думати лише зрілий розум, який уже не має пристрасних бажань, який вирішив усі матеріальні проблеми. І ті, хто виховав у собі дорослий розум, ті, хто вирішив усі свої матеріальні базові потреби, починають розуміти, що справа не в матеріальних потребах, а в осягненні божественного. У них більше немає жадібності, прив’язаності, ненаситності. У них є потяг до божественного. І цей потяг, коли одного разу він зароджується, якщо його правильно виховувати, поглиблюється, поглиблюється, поглиблюється і стає шраддхою — вірою, шилою — цілеспрямованістю, шаранам — притулком.
Невідання як джерело всіх проблем
Проблеми людства, які існують, — це невідання. Через невідання виникають кризи, через невідання починаються війни, через невідання занепадає економіка, виникають політичні корупційні скандали. Усе це різні форми невідання. Через невідання людям доводиться тяжко працювати, щоб забезпечити себе, вони навіть не можуть заробити. Але коли ми усуваємо невідання, усі наші проблеми починають вирішуватися. Усунення невідання, осягнення божественної мудрості веде до розквіту свідомості, розквіту енергії, розквіту будь-якої нації, будь-якого народу, будь-якої культури, будь-якої держави й усього людського роду.
Іноді я кажу: «Давайте, ми можемо, скажімо, прийти в будь-яку державу, ми знаємо, як зробити вас процвітаючими, ми знаємо, як зробити вас щасливими духовно, матеріально, політично, економічно, але ми прийдемо, і нас ніхто не слухатиме». Тому що сучасний світ такий, що мудреців не хочуть слухати. Люди не вірять у мудрість мудреців. Люди вірять у гроші, владу, популярність, політику, матеріальну шакті. Це і є стан невідання. Вони сподіваються, що завдяки цьому будуть щасливими. Але це не так.
Але коли ми створюємо культуру, яка поважає святих, священних мудреців, священні писання, поважає Санатана Дхарму, усі релігії та всі культури, культуру, яка складається з духовних людей, людей, що медитують, ця культура завжди благословенна. І нам потрібно дбати про те, щоб така культура процвітала, підтримувалася, щоб вона поширювалася. Це саттвічна божественна культура. І хоча таких людей дуже мало, вони завжди справляють велике враження на інших людей. І мої благословення всім, щоб ваш духовний шлях був успішним, щоб вас завжди оточувала така культура, і щоб вона процвітала та розвивалася.
Годування садху як духовна практика
Практикувальниця: Найпростіша форма підношення — це годування садху. Дроначар’я та Махавідья сьогодні годують садху. У нас є проєкт, який називається «Дім садху». І ми запросили всіх учнів у різних містах, коли садху подорожує (садху — це не лише монахи, а й учні-миряни, які приймають духовний образ, саме образ духовної практики, більше присвячують себе практиці), у різних містах створювати такі будинки, де садху могли б зупинитися, пожити, щоб вони могли розміститися, щоб їх годували. Одеса приймає.
Якщо ви готові приймати у себе садху — над дверима повісьте золотий знак Вішну — шрівастсу. Це буде знаком для будь-якого садху, коли він зайде: сюди можна зайти, його прихистять і нагодують.
Принцип зростання енергій через повагу
Ті енергії, які ви поважаєте, яким робите підношення, зростають. Якщо ви хочете, щоб якась енергія зросла у вашому житті, ставтеся до неї з величезною повагою, тоді вона процвітатиме, зростатиме й розвиватиметься. Будь-яка енергія, якщо ви її поважаєте, робите їй підношення, розвиватиметься. Якщо ви годуєте садху, їх навколо вас ставатиме дедалі більше. Вони приходитимуть, з’являтимуться, тому що ви підтримуєте цю енергію.
Наприклад, в Індії в одному місці вирішили годувати бідних. Їх почали годувати, але з кожним роком їх ставало дедалі більше, більше й більше, і там вийшло так, що вся область бідна, а навколо самі бідні. Я сказав: «Навіщо ви годуєте бідних? Краще годуйте багатих. Тоді багатих буде дедалі більше, більше й більше, бідні ставатимуть багатими, і вся ваша область почне процвітати. Бідні перейдуть до класу багатих, вони взагалі зникнуть. Ви годуєте не тих». Тобто бідних, звичайно, треба годувати, але це не вирішення проблеми. Треба не годувати бідних, заохочуючи бідність, треба годувати багатих, заохочуючи процвітання, і тоді бідні переходять до класу процвітаючих. Та енергія, яку ти годуєш, та енергія й розростається. Вона наростає. Та енергія, до якої ви виявляєте повагу, благословляє вас.
Наприклад, якщо ви їсте їжу з величезною повагою, бачачи її як божественний нектар, ця їжа буде вас благословляти. Вона стане цілющою. Вона гармонізуватиме вашу прану, очищатиме тонкі перешкоди, сприятиме збільшенню життєвої сили. Варто їсти їжу уважно, з повагою, підносячи її Притулку, освячуючи її, візуалізуючи її як нектар. Але ще важливо, звичайно, у який бік ви дивитеся: якщо ви прагнете прикликати благословення богів, вам треба їсти, приймати прасад обличчям на схід. Якщо прагнете залучити благословення ріші, праведність — тоді повертаєтеся на північ, якщо матеріальне процвітання — на захід, а відомість — на південь. Тому що схід — це боги, північ — це ріші, південь — це пітрі, духи предків, а захід — це асури.
Тому якщо ви десь на вулиці зустрічаєте садху, хапайте його й ведіть годувати, і тоді всі садху знатимуть: там годують садху, до них треба зайти, і ви спілкуватиметеся лише із садху, ваша доля зміниться, ви самі швидко станете садху, тоді вас годуватимуть інші. Це давня традиція. В Індії вона вже також зникає, але ще залишається.
Історія Дурваси Муні та Пандавів
Одного разу Дурваса Муні зі своїми учнями вирішив прийти в гості до Пандавів, до братів Пандавів, серед яких були Арджуна, Бхішма та інші. Коли вони прийшли, Пандави дотримувалися посту, і цей піст потрібно було завершити у визначений час, вийти з нього. І тут прийшов Дурваса Муні зі своїми тисячею або, можливо, десятьма тисячами учнів. Коли вони прийшли, вони сказали: «Ми зараз здійснимо омовіння, а потім прийдемо, і ви можете нас пригостити, якщо хочете».
Пандави дуже зраділи й хотіли нагодувати садху, але їм довелося завершувати піст. Вони опинилися перед дилемою: чи то завершити піст і поїсти раніше за Дурвасу Муні, раніше за святого, чи то не їсти раніше за святого, але тоді вихід із посту буде перервано і тапасья стане марною. І тоді вони вирішили вийти з посту раніше визначеного часу й усе-таки поїсти, і вони поїли.
Коли Дурваса Муні прийшов і побачив, що Пандави поїли раніше за нього, тобто вони не зробили бандару, а самі вже їдять, за тими традиціями це було неповагою. Пандави очікували, що він розгнівається, і вони вже чекали, що зараз прийде Дурваса Муні й прокляне їх. Дурваса Муні був дуже запальною людиною, втіленням Шиви, він міг легко благословити, але й запросто проклясти, проте це прокляття зрештою стало б благословенням. І вони боялися: якщо він дізнається, що ми поїли раніше за нього, порушили традицію — усе.
Тоді Драупаді почала молитися Крішні й сказала: «Тільки Ти зможеш врятувати нас у цій складній ситуації». Крішна сказав: «Принеси мені глечик, з якого ви їли». Завдяки чому вони хотіли годувати Дурвасу Муні? Завдяки тому, що в них був глечик, який матеріалізував їжу, акшая-патра. Вони вже з’їли їжу, у них не було їжі, а іншої вони не могли приготувати.
Крішна сказав: «Принеси мені глечик». Він побачив, що на дні глечика залишилося всього одне зернятко, збільшив це зернятко в багато разів і зробив так, що у Дурваси Муні з’явилося відчуття, ніби він поїв, у всіх його учнів з’явилося відчуття, ніби всі вони поїли, і вони подумали: «Ми всі вже поїли, це, мабуть, могутність Пандавів, вони такі могутні люди, що однією санкальпою нас нагодували. А ще ми прийдемо, вони запропонують нам їжу, і нам буде дуже незручно відмовлятися». Вони всі злякалися. «Пандави такі могутні, що можуть годувати силою санкальпи». І тоді вони прийшли й сказали: «Щось нам сьогодні не хочеться їсти», — і взагалі не прийшли. Так Пандави були врятовані.
Але в нас немає таких традицій, ви можете їсти раніше, їсти пізніше — яка різниця, вас ніхто, як Дурваса, вам не треба боятися проклять.
Запитання та відповіді
Запитання: Гуруджі, ми повинні шанувати й обожнювати свого корінного Гуру, так? Чи не є це крайністю, адже є й інший бік медалі? Якщо ми перебуваємо в цій ситуації, то, можливо, може проявитися й інший бік для гармонізації духу?
Інший бік?
Запитання: Ну, негативний, нехороший, якщо ми захоплені хорошим, а це хороше.
Про жодну захопленість не йдеться, ми практикуємо дхарму не для того, щоб бути захопленими. Важливо зрозуміти, що таке Гуру. Гуру — це не людина, це принцип. Гуру — це водночас і корінний Гуру, який дає вам посвяту в дикшу, гуру-мантру, це й Парамагуру — Гуру-дідусь, який стоїть за його спиною, це Гуру Брахмананда, Шрі Аді Шанкарачар’я, гуру-ачар’я, який спрямовує через священні писання, дає філософію Адвайти. Бхагаван Даттатрейя, який є Адігуру в серці кожного. І питання в тому, що через свого корінного Гуру ми повинні вступити у зв’язок із цим принципом Гуру, який проявляється як увесь Всесвіт, як усе божественне. Зрештою ми повинні прийти до Сатгуру у своєму серці. І ви що, хочете заперечувати Сатгуру у своєму серці?
Окрім шанування, жодних інших стосунків бути не може. Шанування божественного — упасана, дух поклоніння — це один із принципів яма-ніями, і цей дух треба в собі виховувати. Ви повинні шанувати не лише Гуру, ви повинні шанувати себе як божественне, Сатгуру всередині вас. Ви повинні шанувати Ішта-девату як свого Сатгуру. Ви повинні шанувати сестер і братів по дхармі в сангзі, зрештою, ви повинні навчитися шанувати кожну живу істоту, кожен листок на дереві, кожну цеглинку й атом у Всесвіті, лише тоді ви зможете прийти до Просвітлення.
Тут не може бути заперечення, тут може бути перевершення форми та імені, щоб проникнути в істинну сутність божественного. Але заперечення властиве асуричним істотам, тому що асури бояться шанування божественного, бо в процесі такого шанування вони втрачають свою ідентичність, їхнє его втрачає себе. Тому шлях Санатана-дхарми — це виховання духу поклоніння (упасана), поклоніння божественному всюди й у всьому.
Якщо ви думаєте, що треба шанувати лише Гуру, і уявляєте Гуру як людину, це небезпечна омана, треба шанувати не лише Гуру, а все, по-друге, не можна дивитися на Гуру як на людину. Ось так.
Запитання: Таке шанування — це рівень Майстра.
Це не рівень Майстра, це загальноприйнятий погляд у Санатана-дхармі, у традиції Санатана-дхарми. Шануючи Майстра, ви шануєте не його тіло і не його особистість, шануючи божество, ми шануємо не його форму, висловлюючи повагу садгу, ми не дивимося на його особистість. Коли ми робимо жест «Намасте», Анджалі-мудру, що означає цей жест? Він означає: Я шаную божественне в тобі. Ми всі вітаємо одне одного таким чином. У процесі цього шанування ми повинні вийти за межі імені, форми, тіла, особистості, розуму й бачити божественний дух у всьому, це принцип яма-ніями, упасани, ішвара-пранідхани. І цей дух треба виховувати в собі, він не з’являється одразу. Його треба поступово виховувати й виховувати. А якщо не виходить, треба молитися Даттатрейї, святим Дерева Прихистку: «Дайте мені, будь ласка, благословення, щоб я міг шанувати божественне в усьому».
Не слід займатися йогою, медитацією, пранаямою, доки ви не виховаєте в собі такого духу, тому що саме цей дух благословляє й захищає вас на шляху. Якщо ж ви займаєтеся мантрою, джапою, медитацією та пранаямою і не виховали в собі такого духу, ваша ясність зросте, ваша сила зросте, ваше его зросте, і ви можете піти асуричним шляхом, асуричні тенденції можуть узяти гору, цього треба остерігатися, це небезпечно. Але коли у вас є дух поклоніння, це природно приходить до вас. Ми це називаємо також — чисте бачення.
І спочатку в нас, звичайно, немає чистого бачення. Припустімо, поруч із вами сидить ваш сусід, і вам важко повірити, що це божество, що в ньому є божественне і що йому треба робити намасте. Але іншого виходу у вас немає. Ви повинні так виховувати себе, спочатку через розум, потім через бхаву, а потім це відкриється. Якщо в нас немає такого бачення, ми хоча б на рівні розуму повинні якось виховувати себе, налаштувати так, щоб, нехай я цього не розумію, але святі та священні писання говорять, що це божественне, так воно проявляється, я повинен його поважати.
Запитання: Гуруджі, скажіть, будь ласка, я розумію, що ближче до кінця п’ятого десятка, начебто половина життя вже минула, а життя — така швидкоплинна річ, воно може закінчитися будь-якої миті. І раптом відчуваєш, що весь цей час ти наче ще й не починав жити. А як прийняти себе таким і у самому собі знайти божественне?
Живіть довго, створюйте санкальпу жити довго, тому що ще потрібно багато роботи зробити.
Щоб прийняти себе, ви спочатку повинні прийняти щось, що перевершує вас. Із прийняття себе не починають, ним закінчують, тому що прийняття себе — це вже самопізнання — пратьябхіджня. Прийняття себе можливе після серйозного містичного досвіду (самадхі) або після глибоких осяянь у джняна-йозі, у спогляданні; ви почніть із прийняття божественних об’єктів, але при цьому не розділяйте себе й божественні об’єкти.
Наприклад, ви прийняли Даттатрею як Прихисток, ви прийняли дерево Прихистку, впустили його у своє серце як святі божественні енергії. А потім думайте: «А вони невідмінні від мене, вони є частиною мене, це і є я сам, це я ідеальний». Ось із цього моменту починається прийняття себе. Коли ви дивитеся на Даттатрею на вівтарі, але не розділяєте себе й Даттатрею, коли ви бачите, що Даттатрея — це моє божественне Я, що ми з ним єдині, і, поклоняючись Даттатреї, я поклоняюся самому собі, вклоняючись Гуру, я вклоняюся самому собі. І коли ви приймете священні об’єкти, божественні об’єкти як частину себе, своєї свідомості в дусі Адвайти, тоді поступово у вас почне зароджуватися див’я-бхава, або брахма-ахамбхава, переживання «Я є божественність».
І це переживання виникатиме, можливо, як внутрішній захват, внутрішня радість, внутрішня велич, чистота, велика відданість божественному як чиста божественна бхава. І вона почне затоплювати всю вашу істоту, торкатися его, різних ділянок свідомості, очищати їх і розчиняти; вона торкнеться найнижчих меж вашого Я, якихось найглибших фобій, страхів, комплексів, минулих карм — і все це очистить, повністю очистить. І коли все це очиститься, ви побачите, що в мені немає нічого, крім божественного, Я є сама втілена божественність, просто мій розум раніше цього не розумів, але в глибині своєї, в основі, надбожественність ніколи мене не залишала, я завжди нею був, і чого ж мені не приймати себе.
Починаючи з прийняття вищих об’єктів, ми потім обов’язково повинні розпізнати вищі об’єкти як самих себе, як нероздільне. Якщо ми їх не розпізнаємо, то буває, наше его захоче боротися з ними, адже в его є свої амбіції, свої плани. І підсвідомо его може почати вступати в суперечність, а це означає вади світогляду; тобто якщо в тебе немає вад світогляду, ти в дусі Адвайти шануєш Гуру, у тебе ніколи немає суперечностей із Гуру, у тебе ніколи немає суперечностей з Ішта-деватою, з будь-яким божеством, ніколи. Ти розумієш: «Це ж усе частина мене, Я — одна тотальна свідомість, нехай я цього ще не до кінця розумію, але у світогляді все саме так, немає подвійності». Ніколи немає суперечностей узагалі ні з чим у цьому світі, у цьому світобудові; ти перебуваєш у стані всеохопного прийняття, тобто все є Я, все є частиною моїх енергій, а якщо все є я, то як я сам із собою буду боротися чи що? Я можу очищати самого себе, я можу плекати в собі якісь добрі енергії, а з негативними — якось працювати, але я вже ніколи з ними не боротимуся, тому що хто бореться сам із собою? Тільки ненормальний.
Коли ми перебуваємо у всеохопному прийнятті, будь-які стосунки для нас — урок, будь-які ситуації — благословення, чисте бачення народжується само собою. Будь-які прояви — даршан. Коли ми перебуваємо у подвійності, стосунки заплутують, ситуації притягують і прив’язують, події іноді дарують радість, іноді вводять в оману та бентежать. Але завжди й усюди ми намагаємося бути в недвоїстості, у недвоїстому світогляді. І коли ми отримали даршан недвоїстого світогляду, важливо його запам’ятати, запам’ятати, добре засвоїти, назавжди. Або, поки ви його не засвоїли, приходити до Гуру доти, доки повністю не переконаєтеся в цьому. Треба відсікти всі неясності, усі сумніви — це є принцип шравани та манани, а потім просто завжди й усюди підтримувати його; це нідидх’я-сана — третій принцип. Якщо ви виконуєте ці три принципи — шравану, манану, нідидх’я-сану, — то ви знаєте всю суть Санатана-дхарми. Той, хто знає ці три принципи, знає все.
І прийняти себе — означає пізнати свою божественність. Ми не знаємо своєї божественності, ми не віримо у нашу божественність. Нам невідомий той простір чистого світла, який приховується в нашому серці. Нам відомі наш розум, наше тіло, наша енергія. Ми завжди маємо з ними справу, але спочатку нам треба хоча б прийняти на віру те, що говорять святі мудреці, священні писання, корінний Гуру, просто прийняти це як факт, звикати до цього факту. А потім ми повинні отримати персональний досвід, особистий досвід душі цієї божественності, і, отримавши його хоча б на деякий час, хоча б на кілька секунд, нам потрібно запам’ятовувати його й намагатися залишатися в ньому, продовжувати й продовжувати та вчитися дивитися на світ уже очима цієї божественності, діяти з цієї божественності, не перескакувати знову на старе сприйняття, на старе кармічне бачення. Повільно це очищатиметься.
І коли ми почнемо дивитися на світ очима божественності, у нас природно з’явиться єдиний смак, чисте бачення прийде природно, переживання божественної величі. Природно піде відчуття діяння, відчуття діяча, прив’язаність до плодів своєї праці, обмеження карми — усе це природно піде. Ми почнемо діяти спонтанно, інтуїтивно, граючись, ми станемо порожніми, пустотними, тому що божественність не переповнена іменами, формами, там немає перенаселеності. Божественність — це нескінченність поза іменем і формою, це нескінченність поза суб’єктом і об’єктом. І ми почнемо грати, точніше, не ми почнемо грати, а ми розчинимося, а нескінченність божественного почне грати посередництвом наших тіл, мовлення та розуму.
Тому всі мудрі садху, вони всі дуже легкі, вони всі пустотні, вони легко все роблять, і вони начебто роблять, не роблячи, говорять, не говорячи, у них завжди гармонія. Вони в гармонії самі з собою, у гармонії із всесвітом та з іншими істотами, тому що всередині них немає его, немає центру, до якого можна причепитися, всередині них немає чіплянь, немає амбіцій, немає гордості.
Прийняття себе означає визнання цього божественного простору, божественного світла, яке є джерелом наших думок, тіла, мовлення, розуму. Це називається пратьябхіджня — самопізнавання. Але таке самопізнавання можливе, коли ми віддамо своє его божественному джерелу в нас, не пізніше, не раніше. Коли ми віддамо своє его, скажемо: «Нехай буде не моя воля, а твоя», коли ми скажемо: «Его, ми більше не Ми, я один, я більше не твій раб. Я твій Господь, а ти моя функція, ти мій помічник, слуга», коли ми скажемо розуму: «Розуме, я більше не твій раб, це ти моя функція, ти мій вірний слуга, але ти мені не господар, я більше не буду тебе слухати», тоді це можливо. Коли ми скажемо: «Я вже все зробив, мені нічого не треба робити, діяч пішов, діяння пішло». Коли ми скажемо: «Мені більше нічого не треба, жодних плодів у зовнішньому світі, я перебуваю тут, зараз, без діяння, без діяча, я все зробив, усе, що треба, зробив, жодних дій, я вільний від дій, я перебуваю у своїй природі, я поглиблюю її розуміння, наче я воцарився на вершині Кайласа».
Дії можуть здійснюватися тілом, але це все гра. Це просто гра з природної природи, але діяча немає, чіплянь, надій, страхів немає. Тоді самопізнавання настане, із самопізнавання приходить прийняття себе. Є інші психологічні методи прийняття себе, де кажуть: полюбіть себе, обійміть дитину в собі, різні такі хитрі трюки розуму. І психологи цим методом допомагають багатьом людям, це теж добре. У нью-ейдж-культурі дуже багато тренерів, які займаються подібними практиками та допомагають іншим. Люди стають трохи гармонійнішими, трохи розслабленішими. Але це не допоможе вам по-справжньому, тому що все одно залишиться его.
Істинне прийняття себе відбувається через самовіддачу, через самопізнавання. Самопізнавання означає, що ви розумієте «Ахам Брахмасмі». Цю формулу ви по-справжньому розумієте своїм духом. Це дуже велика формула, махавак’я. І минуть, можливо, десятки років, перш ніж ви взагалі досягнете цього хоча б настільки, але навіть осягнення цієї формули — як ядерна зброя, як атомна енергія. В атомній енергії навіть 200 грамів можуть дати величезну шакті. Навіть незначне осягнення формули «Ахам Брахмасмі» дасть вам абсолютно новий поворот у баченні життя, баченні себе, тому все наше життя — це медитація на формулу «Ахам Брахмасмі», це розпізнавання цієї формули, ви повинні правильно медитувати на цю формулу.
Цю махавак’ю колись уперше промовили мудреці-ріші. І вона звучить в Упанішадах, чотири головні махавак’ї: «Праджнянам Брахман», «Ахам Брахмасмі», «Тат Твам Асі» та «Айям Атма Брахман», чотири головні махавак’ї ведичної традиції.
Чотири великі махавак’ї
Праджнянам Брахман означає — чиста первісна свідомість є Господь, Бог, Абсолют.
Ахам Брахмасмі означає — Я у своїй основі є Абсолютом, тобто я не кінцева особистість, не тіло, я — безмежність, я — божественна безмежність.
Тат Твам Асі означає — ти є Те, ти — це душа, те — Абсолют. Тат — ти, Твам Асі — ти є Те. Ти не тіло, ти не розум, ти не особистість, ти — Те, ти — Брахман.
Айям Атма Брахман означає — цей Атман, ця свідомість є Абсолютом.
Усі чотири махавак’ї — це махавак’ї Адвайта-веданти. Саме їх прошепотів мені ачар’я Свамі Дешананда під час посвячення в махамандалешвари на Кумбхамелі. Я думаю: «О, знайоме слово, співаємо щосуботи».
