Коли душа шукає Бога, вона шукає шлях до Нього. Спочатку душа, звичайно, не шукає Бога — вона шукає щастя. Спочатку душа далека від того, щоб шукати Бога, але вона просто хоче краще влаштуватися в цьому всесвіті. Вона просто хоче не страждати, а бути щасливою, нормальною, і вона шукає щастя. І коли вона розчаровується в тому, що матеріальне щастя не приносить їй задоволення, вона починає шукати іншого щастя.
Це називають розчаруванням у сансарі, і кожен рано чи пізно, якщо він має хоч трохи мудрості, розчаровується в сансарі. Іншими словами, сансара — це не те місце, у якому можна знайти щастя. Сансара нагадує непотрібну цукерку в красивій упаковці, іноді навіть отруйну цукерку. Дуже хороша рекламна кампанія, хороші піар-менеджери над нею попрацювали. Скрізь її дуже добре рекламують, просувають, маркетинг чудовий, але сама цукерка непотрібна, а іноді навіть отруйна. Дуже красива упаковка — ось що таке сансара, і душа, яка це розуміє, розчаровується в сансарі. Її на красиву упаковку, етикетку і рекламу більше не купити.
Кожен же розуміє, що товари, які рекламують, виглядають безглуздо, щоб душею одразу бігти й купувати, тому що люди хочуть отримати гроші, ось і все. Так само сансара будується на певних енергіях, і коли вона так красиво, потужно подає себе, просто працює матеріальна енергія (Пракріті). Це не має стосунку до щастя, і розчарування в сансарі — це вказівка на зрілість душі.
Розчарування не означає, що нам потрібно її заперечувати, якось лаяти або боротися з нею — це марно. Розчарування в сансарі означає, що ми переглядаємо шкалу своїх цінностей, смислів, переконань, вибудуваних на матеріальному, на сансарних цінностях. Ми переосмислюємо стратегію життя — це дуже важливо.
У нас є смисли — це те, як ми взагалі бачимо світ, те, як ми визначаємо сенс життя. А є цінності, що випливають зі смислів, — уже вибудувана шкала цінностей, пріоритетів. Виходячи зі шкали цінностей, розум намічає цілі, уже конкретні цілі для втілення, а коли цілі зрозумілі й намічені, тоді надходить команда їх втілювати.
Садху — це той, хто повністю розібрався зі смислом, сформував хорошу шкалу цінностей і визначив правильні цілі, щоб ці цінності реалізувати, а потім він діє відповідно до цих цілей. Але не такими є багато людей.
Стан людини, яка заморочена сансарою, так званого аджняні, — аджняні це така модель, на якій ми показуємо оману душі. Це не означає якусь конкретну людину, а взагалі така ідеальна модель, на ній просто добре показувати всі омани людської душі. Стан аджняні часто буває, коли смисл неясний — відповіді, у чому сенс життя, немає; у чому сенс матеріального всесвіту — немає; у чому сенс народження в цьому матеріальному світі — немає.

Найзагадковіші питання якось забулися, адже наша душа ставила ці питання, коли втілювалася, і в дитинстві ми ставили їх дорослим. Але потім якось з’явилося стільки інших, другорядних питань, що ми перестали шукати відповіді на ці питання, ми ніби задовольнилися відмовками. Але садху — це той, хто не задовольняється відмовками, він шукає-шукає, як кажуть, риє.
Буває так, що смисли неясні, цінності теж розмиті, тоді й цілі складно визначити — це велика проблема сучасного людства, тому що відбувається підміна істинних цінностей цінностями споживацької культури, цінностями політичної культури, ідеологіями. Що таке ідеології? Ідеології — це певні ментальні шаблони, які пропонуються замість істинних цінностей. Велике нерозуміння, велике невідання, і тоді й дія помилкова — дія під впливом детального розуму, під впливом розуму, інстинктів, під впливом егоїзму. І такі дії, звичайно, приноситимуть проблеми, страждання, що ми бачимо в сучасному світі.
Сучасний світ далекий від ідеальності, у ньому є страждання. Страждання — наслідок егоїзму, егоїзм — наслідок нерозуміння, нерозуміння — наслідок невідання. Садху — це та людина, якій усе-таки заслуги карми дозволили трохи зрозуміти, розібратися зі смислами, вибудувати для себе правильну шкалу цінностей, намітити вірні цілі, а потім іти шляхом їх досягнення.
Вивчення філософських текстів
Я рекомендую учням дуже глибоко опрацьовувати, вивчати філософські тексти вчення адвайта-веданти. В ідеалі, якщо кожен із вас буде оперувати знаннями на рівні кандидата наук і вивчати відповідні тексти хоча б на такому рівні. Треба логічно зрозуміти вчення, тому що якщо ми логічно не зрозуміємо вчення, то як ми зрозуміємо його інтуїтивно, споглядально, поза розумом — адже це найпростіше, логічно зрозуміти. Неможливо практикувати те, чого ти не розумієш розумом. Спочатку треба зрозуміти розумом — це мінімум, треба добре зрозуміти розумом, треба отримати благословення Сарасваті.
Не розуміючи розумом, практикувати складно, іноді навіть небезпечно, тому що спроби зламати поняттєвий розум різними відмичками, методами, майстерними засобами, звичайно, увінчуються успіхом, але ми повинні пояснити досвіди, які настануть після цього. Ми повинні розставити пріоритети, ми повинні вміти їх проаналізувати з позиції святих, священних писань — тоді буде результат, буде правильна практика. Духовний досвід — річ не лише благословляюча, але й дуже глибока, вона може збивати з пантелику, і нам потрібна вівека (розрізнювальна мудрість).
Можливо, щодо кандидата наук я дещо перебільшую, але знати тексти потрібно, тому я завжди кажу учням вивчати «Йога-Васіштху», «Трипура Рахасью», «Вівека-чудамані», базові тексти, десять головних упанішад, одинадцять канонів мукх’я, відібраних Шанкарою, щоб зрозуміти філософію адвайти, вивчати як таку базову ведичну культуру. Ми повинні добре, на рівні інтелекту, розібратися, що говорять священні тексти, що говорять святі про сенс життя, про цінності, як діяти, як поводитися — тоді практика теж буде успішною.

Якщо ви хочете зрозуміти якийсь аспект вчення адвайта-веданти, тантри, Санатана Дгарми, ви можете зробити таку річ — просто напишіть невеликий трактат, одну сторінку, три сторінки на тему, яка вас цікавить. Знайдіть усе, що доступне у священних писаннях, візьміть цитати святих і піднесіть його Сарасваті, прочитавши молитву про благословення, щоб Сарасваті дала вам мудрість зрозуміти те, що ви хочете зрозуміти.
Садху як дослідник і спостерігач
У духовному житті потрібно дуже багато розуміти, тому що садху, духовна людина, яка йде шляхом Дгарми, — за своєю природою дослідник, він спостерігач і дослідник. Така свідомість, що спостерігає, називається сакші (свідченням), а дослідження називається вічара. Досліджувати божественну реальність — це доля садху, а спостерігати те, що не є божественною реальністю, не залучаючись, — це також доля садху. Тому наша доля як садху, як практиків, — стати дослідниками й спостерігачами.
Багато хто думає, що їхня доля — стати діячами, і практика Дгарми також сприймається як чергова діяльність. Ми звикли бути діячами. Нам зрозуміла мова дій, ми знаємо: якщо щось потрібно, то це треба робити, нас привчили — завжди треба щось робити. І тоді ми чуємо про Бога, про звільнення, ми думаємо: «А, отже, це просто треба зробити». «Мейк іт», «ду іт», так кажуть в Америці, і коли ми по-американськи намагаємося зробити звільнення, зробити Бога — це не спрацює, це неможливо. Це неможливо купити, неможливо зробити, і тут взагалі питання не в діяльності, тут питання в дослідженні, у розумінні, у проясненні, у пробудженні тонких аспектів душі, у вірі, у відданості, у самовіддачі.
На початку, звичайно, у логічному розумінні, аналізі, тобто принципово в процесі духовного життя наша тенденція діяча щось робити в матеріальному світі зміщується до тенденції спостерігати, досліджувати, відкриватися, пробуджуватися. Звичайно, ми можемо дещо робити, не треба відмовлятися від дій там, де вони доречні — наприклад, ми можемо виконувати асани, здійснювати ритуальні практики, навчатися, навіть складати іспити на ступені з учення, здійснювати служіння — це все добре. Але сама діяльність — це доповнення, а духовне життя протікає не в площині діяльності, і воно ніби передбачає, що діяч із часом має відійти, поступитися місцем недіянню. У вимірі недіяння виникає розуміння Дгарми.
Три коштовності
Так розчарування в сансарі дає змогу заново вибудувати сенси, цінності й визначити дії. Сенс життя кожного садху — пізнання Бога, здобуття свободи (мокші), іншого сенсу немає. Якщо в нього інший сенс, то це не садху, а просто якась інша людина іншої категорії. Але якщо ми говоримо про садху, то весь сенс життя садху полягає в тому — він ніби обертається навколо Бога і тільки навколо Бога, навколо Абсолюту.

Бог у житті садху виходить на перший план. Якщо колись на першому плані були власні інтереси, власні бажання, можливо, зовнішній матеріальний світ, то коли людина стає садху, на перший план у неї так чи інакше виходить Бог. Чому? Тому що садху, розчарувавшись у сансарі, у щасті матеріального світу, починає дуже ясно й добре розуміти — щастя перебуває в Бозі.
Тоді він починає шукати Бога, тоді його долею стає дослідження божественної реальності — вічара, брахма-вічара, спостереження матеріального світу, стан усвідомленого свідчення.
Розчарування в сансарі спочатку має відбутися всередині, не треба поспішати демонструвати його іншим, не треба взагалі поспішати різко щось робити на зовнішньому матеріальному рівні. Іноді свої рішення треба перевіряти часом. Коли ми щось вирішуємо, варто трохи почекати — якщо це справжнє рішення, воно не зміниться. Наприклад, ви вирішили стати монахом або вирішили піти в затвор. Якщо це імпульсивне рішення — не поспішайте, просто почекайте. Якщо це справжнє рішення і через рік воно не зникне, то, навпаки, лише зміцниться. Але якщо воно раптом зникло, то це було хибне рішення, фальшиве, ви поки що за нього не відповідальні — воно було під впливом планет, під впливом тенденцій розуму, можливо, чужого прикладу. Але те, що не зникає з часом, — справжнє, воно істинне.
Як узагалі можна розпізнати досвідченого садху, святого — він ніколи не змінюється, він ніколи не змінює вектору свого наміру, своїх думок і дій, він іде вперед, наче криголам, ідуть роки. Дхарма теж не змінюється. Усе, що істинне, вічне, не змінюється, воно вічне, тому наш шлях так і називається — Санатана Дхарма (вічний божественний принцип), вічний божественний закон.
Де ті царства, які описані в «Трипура Рахасьї», у «Йога-Васіштсі»? Минуло п’ять тисяч років, можливо, десять тисяч років, ми навіть не знаємо, а тема така сама, без змін, Дхарма така сама, без змін. Політичні режими можуть руйнуватися, можуть відбуватися різні події, але садху не змінює свого напрямку — це ознака його істинності.
У липні дві тисячі п’ятнадцятого минулого року виповнилося двадцять років відтоді, як я проповідую Дхарму, — нічого не змінилося, усе те саме, тому що Дхарма вічна. Атма-вічара залишилася тією самою, усе те саме, тому що ти не можеш змінюватися разом зі світом, якщо ти людина Дхарми. Тому що якщо ти людина Дхарми, якщо ти садху, ти виявляєш у собі те позачасове вічне, що більше ніколи не змінюється. Бог — це те, що поза часом, те, що ніколи не змінюється, те, що не діє, те, що поза оцінками розуму, те, що поза сприйняттям.

Розчарування в сансарі має своїм зворотним боком пошуки того, що поза дією, поза часом, того, що вічне й ніколи не змінюється.
Чотири мари на духовному шляху
На духовному шляху на садху чатують різні пастки, різні складнощі — це так, і знання текстів, знання філософії, вівека (розпізнавальна мудрість, що розрізняє) дуже важливі, щоб оминути всі ці пастки.
Є чотири мари. Наприклад, є мара-скандха, так звана мара-оболонка, тобто коли наші оболонки сприймаються як істинне «Я» і ми чіпляємося за них. Є оболонка енергії, оболонка фізичного тіла, оболонка астрального тіла, оболонка ментального тіла — усі вони мають свої переживання. У кожній оболонці в нас є певна усвідомленість, але що таке мара цих оболонок, мара п’яти кош, яку в буддизмі називають мара-скандхою? Це коли ми чіпляємося за переживання оболонок. Сам факт чіпляння є марою, тобто мара — це, умовно кажучи, демон. Це не означає, що там є якийсь демон, просто така тенденція розуму. Завдяки вівеці (розрізнювальній мудрості) ми легко можемо оминути вплив цих мар.
Є інша мара, її називають мара клеш, тобто перешкода походить від клеш, а клеші — це затьмарення розуму, що виникає внаслідок мирських бажань: егоїзм, гординя, жадібність, злоба, ненависть, неконтрольована хіть, пожадливість — усе це клеші, затьмарені стани, а мара — це коли наш розум чіпляється за них. Так само ми повинні зрозуміти, що таке культура садху, як садху приборкує розум, як вони очищують клеші, як вони самодисциплінують розум, щоб оминути цих мар.
Є також інша мара, яка називається мара-син небожителя — під нею мають на увазі его, гординю, гордість. Скажімо так, не просту мирську, а духовну зарозумілість, те, що є перешкодою. Мара-син небожителя спокушає йогіна пізніше, не одразу, тобто на кожному етапі йогіна підстерігають певні сили, які його випробовують.
Мара клеш спокушає на самому початку, мара оболонок (чіпляння за скандхи) спокушає пізніше, коли починаються містичні досвіди. Поки ти не приборкав мару клеш, ти не отримаєш містичного досвіду, тому що клеші все забирають на себе, уся енергія йде на клеші — як тут отримати містичний досвід.
Але щойно йогін підкорив клеші, очистив канали, позбувся прив’язаностей, тіло стало легким, у медитації можна сидіти, не рухаючись, тривалий час, він думає: «Чудово, зараз почну ширяти, як усі святі». Але тут на нього чекає інша мара — мара оболонок (мара-скандх), тобто він виявить, що розум має тенденцію чіплятися взагалі за все: за переживання, за образи, за думки, за будь-які переживання. Усі ці переживання обмежені оболонками, і дуже складно приборкувати цей розум, щоб не чіплятися — тут потрібні велике розрізнення, велика мудрість.
Нарешті, коли він подолав ці чіпляння, усередині нього знову виникає відчуття: «Я це зробив, я вільний від цього». Але тут на нього підстерігає мара-син небожителя, він каже: «Ти молодець, ти дуже сильний, ти безсумнівно великий садху, ти сиддха, інші повинні тебе поважати. Не дай Боже, хтось не буде тебе поважати» — народжується гордість, властива небожителю.

Усі небожителі, боги-небожителі, наприклад, небес Індри, мають таке почуття власної гідності, могутності, пишноти, величі — це бхави, це певні уявлення, і вони проявляються в небесних світах як сиддгі, надприродні здібності, заступництво, те, що називають айшвар’я-шакті, — її набагато більше, ніж у людей.
Але з точки зору звільнення — це чергова пастка, тому що садху не шукає радощів небес, радощів мирських богів, бо вище мирських небес із зарозумілістю ніхто не підніметься. Зарозумілість, гордість походять від его, а его — це саме невідання, так би мовити, кореневе невідання, сама сутність невідання.
Титани, асуричні істоти — це також істоти, які розвинули величезну зарозумілість. Ця зарозумілість заважає їм прийти до Бога, тому асуричні істоти завжди ведуть битви в тонких світах, війни з божественними істотами. Асуричні істоти перебувають у раджасі, божественні — у саттва-ґуні.
Вайраг’я — нектар відречення
Отже, коли садху долає цих мар за допомогою розрізнювальної мудрості (вівеки), за допомогою вічари, у нього виникає вайраг’я. Ось вайраг’ю дуже глибоко треба зрозуміти, що це таке. Це не просто відречення від світу, відречення від бажань — вайраг’я — це здатність не народжуватися у грубих, матеріальних світах. Це здатність не захоплюватися навіть найменшою мірою матеріальною енергією (Пракріті), здатність жити за рахунок божественного світла, здатність живитися антаранґа-шакті.
Авадхута Даттатрея говорить так в «Авадхута-ґіті»:
«Авадхута п’є нектар відречення, святі п’ють нектар відречення».
Як відречення може бути нектаром? Адже зазвичай відречення — це щось негативне, коли ми щось втрачаємо, про який нектар ідеться? Насправді для святих відречення дійсно є нектаром, тому що вони п’ють нектар Бога, вони п’ють нектар божественного світла, вони живляться найтоншою енергією, яка називається антаранга-шакті, а від матеріальної енергії (бахіранга-шакті) вони не залежать. Навіть якщо вони щось використовують, то роблять це для інших, не для себе, або ж у них немає чіпляння, немає прив’язаностей, або вони використовують це в дусі вчення тантри, яке дає змогу діяти матеріальною силою без прив’язаностей, без залежності.
Вайраг’я означає: ми діємо без діяча, ми діємо з недіяння, тобто питання дії вирішене. Коли ми вступаємо на духовний шлях, сидимо на сатсанзі, дуже важливо сказати собі: «Я вже все зробив». Поки ми не скажемо собі: «Я вже все зробив», поки в нас будуть незроблені справи, невирішені питання, ми не зможемо увійти в присутність усвідомлення, у природний стан, у недіяння.
Подолання концепції діяча
Іноді можна помітити, що наш розум навіть боїться такого тиску, тому що все в цьому світі ніби побудовано на діяльності. У нас одразу починає крутитися: «Як це? Я ж маю це зробити, те зробити. Якщо я нічого не робитиму, прийде рахунок за квартиру, хто його оплачуватиме?». Річ не в цьому — те, що має бути зроблено, нехай робиться як завжди. Річ у тому, що розум, який прагне діяти, має зникнути — стурбований розум. І цей розум не так просто заспокоїти, концепція діяча, концепція розуму має піти.
Тому, коли учень сидить на сатсанзі, він має сказати собі: «Я вже все зробив. Мені нічого не потрібно робити», — тому що питання не в діяльності, а в бутті. Коли нам нічого не потрібно робити, коли ми все зробили, вперше ми можемо перебувати у стані спостерігача. Що нам іще залишається робити, якщо нічого робити не потрібно? Тому що, коли ми пов’язані з дією, прив’язані до дії, спостерігати не вдається — діяч перебиває спостерігача. Навпаки, коли ми все зробили, спостерігач пробуджується, атма-вічара, шамбхаві-мудра пробуджуються природно, самі собою.
Це нагадує ось що. Чому сатсанг важливий? Тому що, поки ви сидите на сатсанзі, ви насправді нічого не робите. Ви просто потрапляєте в поле Гуру, у поле Дгарми. Чим іще вам тут займатися? На цей час ви насправді перебуваєте в недіянні. Сатсанг — це уособлення цього недіяння, уособлення пробудженого стану, тому іноді просто треба перебувати на сатсанзі, щоб просочитися його смаком.

Це нагадує театр або кінотеатр: ви дійшли до кінотеатру чи театру, сіли, але далі вже не можете нічого зробити. Ви не можете ходити під час вистави, говорити щось, щось робити, почати щось, ви не можете нічого виправляти — вам доводиться бути просто спостерігачем. Ви — свідок, і все, далі процес уже не у вашій владі. Коли ми змінюємо концепцію розуму на недіяння, спостереження, споглядання, усвідомлення пробуджуються природно. Наша доля як садху — бути в спостереженні, не діячем, а спочатку бути в спостереженні. Діяти можна, але потім, зі стану спостерігача.
Стан спостерігача і народження дослідження
Якщо спостерігача немає, то вся діяльність марна. Вона може допомогти у мирському житті, але в духовному житті від неї мало користі. Стан спостерігача, сакші (свідома свідомість) — це перша ознака розвитку джняни (мудрості).
Зі спостерігача народжується дослідження (вічара). Коли ми можемо спостерігати навколишній світ, не залучаючись, перебуваючи в недіянні, то рано чи пізно виникне інше питання: «А хто ж сам спостерігач? Я спостерігаю, але є і спостерігач. Як щодо того, щоб зрозуміти спостерігача?». Наше спостереження починає повертатися всередину, обертатися до нас самих, і тоді природно починається атма-вічара.
Ми починаємо розуміти, що всередині «я», всередині нас як спостерігача є глибина. А коли ми вивчаємо тексти, слухаємо настанови Гуру, вони кажуть: «Ось це і є шлях до Бога, ось Бог усередині тебе, але тобі потрібно його шукати, потрібно зрозуміти, що не є Богом, а що є. Не така це проста справа — відокремити одне від іншого, потрібна вівека (розрізнювальна мудрість)». Усі наступні роки учень лише цим і займається — відокремлює Бога в собі від не-Бога.
Приходить думка — це не Бог. Приходять образи — це не Бог. Приходить переживання, великі переживання, але це теж не Бог. Поки є той, хто переживає, — це не Бог. Там, де є подвійність того, хто переживає, і переживання — це продовження ілюзії розуму. Методом вівеки йогін відсікає, відділяє, немов шари, лушпиння цибулини одне від одного, він переживає різні оболонки.
Парадокси духовного життя
Нарешті настає такий момент, коли вічара (дослідження) приводить до такого досвіду. Це не означає, що досвіди не потрібні — вони корисні, це певний етап. Питання не в досвіді, а у ставленні до нього. Багато хто думає, що питання саме в досвіді — зовсім ні.

Бачите, духовне життя парадоксальне: ми думаємо, що питання в тому, щоб щось робити, а питання — у недіянні. Ми думаємо, що треба здобувати досвіди, а питання не в досвіді. Це такий чемоданчик із подвійним дном. Без священних писань, без настанов святих складно це зрозуміти, бо душа в сансарі проста, нехитра, вона легко схильна обманюватися. Але божественна реальність дуже таємничо влаштована, неймовірно таємничо. Ми навіть не уявляємо, наскільки таємничо.
Якщо ви думаєте, що святі пізнали її або боги знають її як свої п’ять пальців — ні, вона завжди залишається таємницею і для мудреців, і для богів. Вона в принципі невичерпна як таємниця, її неможливо зрозуміти. У ній можна бути, завдяки їй можна стати вільним, перед нею можна перебувати в благоговінні, поклонінні, самовіддачі, але пізнати її до кінця ніколи неможливо.
Отже, питання не в досвіді, а у ставленні до досвіду. Садху вчиться ставитися до досвіду, також спостерігаючи за ним, не залучаючись, не надаючи йому значення. Поки є той, хто переживає досвіди, — це теж форма подвійності. Але коли той, хто переживає, долається — це можна назвати істинним досвідом пробудження, коли той, хто переживає, сам зникає. Але в процесі духовного життя той, хто переживає, не поспішає зникати — існує дуже багато стадій цього зникнення. Традиційно описують шістнадцять стадій розчинення того, хто переживає.
Шрі Рамакрішна описував такий приклад: соляна лялька увійшла в океан і почала розчинятися, вона стояла там доти, доки не розчинилася. Коли вона розчинилася, вона вже не повернулася назад, бо нікому було розповідати, адже сама соляна лялька зникла.
Соляна лялька, що розчиняється в океані, — це приклад реалізації на шляху адвайти майя-вади Шанкари. Божественний океан розчиняє соляну ляльку его, соляна лялька розчиняється, тому що від самого початку вона не була істинною, від самого початку вона була ілюзорною. І якщо щось розчиняється, то розчиняється ілюзія его — це кайвалья-мукті.
Ідеал тантри дещо інший: соляна лялька розчиняється в океані, вона стає океаном, а потім з океану починає посилати чарівні еманації, схожі на соляні ляльки, але вони складаються зі світла. І ті, й інші стадії душа проходить на шляху реалізації.
Смирення — підготовка до самовіддачі
Отже, я хотів би прочитати дванадцяту главу з книги «Духовна алхімія. Шлях внутрішнього аскетизму» — «Смирення — підготовка до самовіддачі та сходження божественної благодаті».
«Нехай ти вже й здобув невеликі перемоги у внутрішній алхімії, трохи приборкав розум і грубі бажання, навчився спогляданню без відволікань і трохи підкорив свою волю божественній волі, не спокушайся і не пишайся. Ти лише на самому початку шляху, адже сходи до Бога нескінченні, а над тобою — усі великі садху, святі, сиддхи, ріші та боги».
Коли ми йдемо духовним шляхом, дуже важливо завжди тримати в думці дерево Прихистку, і не просто тримати його, а тримати з вірою, любов’ю та відданістю. Ми завжди повинні вірити, знати й бути впевненими, що позаду нас і над нами є величезне дерево святих, і нам завжди є до кого звернутися. Ми не самотні на духовному шляху.

Шаранам (Прихисток) означає, що ми можемо спиратися на благословення святих, і саме для цього святі встановлюють зв’язок з іншими істотами. Вони сповнені радості, щастя, свободи, любові та співчуття, і саме їхнє співчуття дає змогу встановлювати зв’язок зі святими. Коли ми звертаємося до Гуру, до Парамагуру, до Гуру-ачар’ї, Адігуру, ми знову й знову відновлюємо цей сакральний, священний зв’язок.
З роками на духовному шляху цей сакральний, священний зв’язок має поглиблюватися, його також називають духом самайї. Самая означає принцип віри, відданості тому, що пов’язує нас із Дгармою, з духовним шляхом. Це також принцип чистого, духовного зв’язку у взаєминах із духовними братами та сестрами. Це дається нелегко, але над цим треба працювати, і це буде.
«Будь пильним, щоб не втратити те мале, чого ти заслужив такою великою працею. Бережи самайю як зіницю ока. Не приписуй собі жодних заслуг і чеснот. Усе добре, що є в тобі, приписуй благословенню Бога, твого майстра, святих і допомозі братів по Дгармі, а все дурне приписуй своєму его та своєму невіданню. Завжди пам’ятай доброту й співчуття святих Прихистку, лінії майстрів, тих, хто відкрив для тебе великі таємниці своєї душі та поділився безцінними дарами. Бійся впасти в самовпевненість, не вважай себе бувалим і досвідченим — перед Богом не буває бувалих, є ті, хто підкорився його волі, пізнав мудрість, набувши дарів, і ті, хто цього не зробив. Не вихваляйся внутрішнім аскетизмом — той, хто хвалиться цим, дурень перед святими та Богом. Пам’ятай: хоч би яким хорошим ти не був, є ті, хто набагато кращий. Хоч би яким мудрим ти не був, є ті, хто набагато мудріший. Та й людська мудрість перед Богом — така сама глупота. Згадай слова святих: «Хто не дурень перед Господом?». Хоч би яким святим ти не був, є ті, хто набагато святіший. Хоч би як високо ти не піднісся в духовному житті, є ті, хто ширяє так високо, куди тобі не піднятися навіть через тисячу років праці».
Подолання гордості через усвідомленість
Коли ми були в Америці, ми зустрілися з однією матаджі, яка є секретаркою парламенту ліги, а за сумісництвом — відьмою, шаманкою в якомусь місті. Вона побачила Кумбха-Мелу, парад, Гуру, колісницю, монахів і сказала: «Вам тут віддають такі почесті, у вас не виникла гордість? У мене б виникла, якби мені віддавали такі почесті».

Я відповів: «Я просто не думаю про це, це відбувається, але це не заважає мені перебувати в усвідомленому стані, вся справа в цьому. Якщо я перебуваю в спогляданні та в усвідомленому стані, я не даю шансу, щоб не відбувалося. Це стосується не лише гордості, а взагалі будь-чого. Ви як садгу легко можете подолати різних мар, якщо не дасте їм шансу, якщо не дасте їм шансу, перебуваючи у стані усвідомленості. Але якщо усвідомленість слабшає — цей шанс ви завжди даєте. Будьте певні, ним скористаються».
Але так влаштовані мари: якщо вони бачать: «Так, цей садгу усвідомлений, до нього не підійти», — тоді вони кажуть: «Ну, ми почекаємо, скоро в його гороскопі зійдуться злі планети (грахи), і його усвідомленість упаде наполовину, а ще складний кармічний вузол на шляху, і там його пильність ще на третину впаде. Ось тоді ми прийдемо у всій красі».
Але мудрий садгу не залишає шансу, каже: «Грахи — грахами, кармічні вузли — кармічними вузлами, а є ще усвідомленість, є ще моя віра та відданість (те, що називають буддгі-кармою), є ще благословення святих (бгагавата-карма). Ми подивимося, хто кого», — і він не залишає шансу. Тоді всі ці мари: мара клеш, мара-скандх, мара-син небожителя — так розчаровано: «Марно, тут нічого робити, прийдемо через двадцять років, можливо, ще щось зміниться, а зараз сенсу немає, підемо шукати іншого».
Завжди існують сили майї, матеріальної енергії (Пракриті), які завжди раді випробувати садгу, — це просто їхня природа, так само як природою собаки є гавкати у дворі. Але усвідомленість садгу не залишає їм шансу.
Які ознаки того, що садху за допомогою усвідомленості трохи приборкав розум? Будь-яка їжа — він щасливий, будь-який одяг — він щасливий, перебуваючи в будь-якому місці — він щасливий, перебуваючи в будь-якому статусі, на будь-якій посаді чи в будь-якому становищі — він щасливий. Це означає, що розум трохи приборканий.


