Мокша як найвища мета життя
Васіштха продовжив: «Те, що називається звільненням або мокшею, — це стан, коли закінчується омана за допомогою дослідження (запитування) природи власного «я», коли індивідуальна свідомість раптово перестає бути індивідуальною свідомістю і розум стає не-розумом.
Найголовніше в житті — поставити правильну мету. Правильна мета для душі — це звільнення в Богові (мокша). Існують чотири цілі ведичного суспільства: дхарма (праведність, дотримання принципів), артха (процвітання), кама (жити в гармонії зі всесвітом так, щоб почуття насолоджували себе й інших), мокша (звільнення). Мокша — найвища мета.
Вважається, що для того, щоб поставити найвищу мету в житті, потрібно мати вісім свобод, таких як народитися без вад — наприклад, не бути хворим, аутистом, інвалідом, глухим, сліпим, тобто коли можливо вивчати дхарму. Народитися в країні, де можна слухати дхарму, зустріти духовного Вчителя, мати здібності слухати дхарму та інші. Усе це називається вісім свобод.
Вважається, що якщо цих восьми свобод достатньо, то душа повинна ставити мету — мокшу — це є її дхармою. Якщо цих якостей недостатньо, вона не може ставити мокшу як мету. Навіть якщо вона поставить її, вона не зможе їй слідувати, і вона повинна брати планку нижче та ставити мету — дхарма. Дхарма означає праведність, яка забезпечує наступне хороше переродження, життя в раю, захист від пекельних вимірів, від нижніх світів, переродження в одному з райських вимірів, входження до сонму девів і ангелів, небесні світи в наступному житті.
Якщо ж душа не дотримується ні мокші, ні дхарми, то вона повинна намагатися дотримуватися принципу артхи, щоб розвивати свої якості й більш-менш не накопичувати гріхів, і в наступному житті народитися людиною.
Принципи артха і кама — це принципи, які дозволяють просто бути хорошою людиною і народитися в наступному житті в нормальних умовах, не впасти в нижні світи, не грішити, контрольовано задовольняти почуття, розвивати своє его, слідувати відповідно до своїх внутрішніх схильностей, до своєї свадхарми. Коли людина слідує за своїми схильностями, але слідує правильно, контрольовано, відповідно до настанов писань, дозовано задовольняє почуття, робить підношення святим, храмам, дотримується заповідей, виконує невеликі релігійні практики — вона в наступному житті може народитися людиною. Народитися людиною в хорошій сім’ї, наділеною хорошими здібностями — це теж велика перевага, оскільки тіло людини не так уже й легко здобути, адже багато хто після смерті, керований своїми схильностями, отримує не тіло людини, а отримує тіло духа, прети, привида, тіло пекельної істоти або тіло тварини.
Пластичність душі та формування посмертної долі
Душа дуже пластична, розум дуже пластичний. Це тільки здається, що все настільки непорушне, просто фізичне тіло інертне. Але коли душа залишає фізичне тіло, вона дуже пластична, вона може серйозно видозмінюватися. Навіть упродовж життя ми можемо спостерігати, як іноді змінюються характери людей. Буває, хороші люди деградують, непоправно деградують, спиваються, стають наркоманами, розбійниками. Буває навпаки — грішники виправляються, закоренілі грішники каються і вступають на шлях дхарми. Це означає, що розум може змінюватися навіть у тілі, наскільки ж пластичним стає розум без тіла.
Душа, потрапляючи під вплив тих чи інших енергій, виявляє приховані тенденції. Кожна душа в тонкому світі являє собою те, що є її домінуючою волею, домінуючою любов’ю, а любов може бути як до гріхів, до негативних схильностей, так і до святих об’єктів.
Але там своїй волі й своїй домінуючій любові протистояти неможливо, ніхто не може противитися. Якщо душа створила певну домінуючу схильність, домінуючу любов за життя, то саме це й проявляється після смерті в тонкому світі, і ніхто не може цьому противитися, окрім тих, хто очистив свою карму. Домінуюча воля і домінуюча любов душі до чогось, схильність тягне її саме в те місце, саме в ту область девів, ангелів або духів, або демонічних істот, або пекельних істот, яким відповідає її схильність.
Ті вчинки, які душа здійснює тут, записуються, копіюються її підсвідомим розумом. Наша підсвідомість, сфера несвідомого, являє собою величезну область, величезну неусвідомлювану, неконтрольовану для багатьох область. Саме там зберігаються записи, копії наших вчинків, а також ставлення до цих вчинків. Відповідно до закону відповідності всі наші дії та вчинки мають своє відображення в тонкому світі.
Різні світи відповідно до кармічних схильностей
Наприклад, душі черстві, безсердечні після смерті потрапляють у такі темні, похмурі місця, і вони не люблять світло божественної істини, не люблять слухати про божественну любов, про усвідомлення. Як за життя, коли з такими людьми ви говорите, вони відвертаються або заперечують, їм неприємно це слухати. Так само в тонкому світі вони не люблять чути про Бога, не люблять спілкуватися зі святими, вони прагнуть кудись сховатися, вони знаходять укриття в розщілинах, у печерах, у лощинах, у якихось темних місцях, тому що це відповідає тій домінуючій схильності волі та любові, яку вони зберігали в житті.
Коли вони ховаються в таких місцях, вони бояться світла істини, світла Бога, світла девів (богів), світла ангельських істот, оскільки їхні енергії цьому не відповідають. Коли вони ховаються в розщілинах, печерах, деревах, у гаях, лісах, через деякий час їхні уми починають працювати відповідно до того, де вони живуть, і так їхні уми видозмінюються. Вони можуть проводити досить багато часу на деревах, як духи, їхня пам’ять поступово затьмарюється, вони починають забувати своє земне життя, забувати, як їх звали, у них формується новий характер, і поступово вони перетворюються на духів тварин, що живуть у лісах, печерах або розщілинах.
Поступово вони набувають тонкого тіла, як у тварини, тому що, не вміючи спілкуватися з більш великими істотами або з духами з високим моральним розвитком, вони починають перетинати своє тонке тіло з тонким тілом роду тварин. Поступово їхнє тонке тіло видозмінюється, починає скидатися на тварин, тому що вони в цих місцях бачать тварин, ангелів і богів вони не бачать.
Поступово в них з’являються тваринні тенденції, тваринні звички, копіювання поведінки, і формується тонке тіло тварини, а коли тонке тіло тварини формується, то пам’ять про життя людини витісняється, і виникає свідомість тварини. Потім, коли виникає свідомість тварини — виникають бажання, властиві тварині, інстинктивні бажання. Потім з’являється бажання отримати тіло, тому що без тіла неможливо ці бажання задовольнити, а закон карми, коштовність людського народження, дхарми забувається. Уже це було надто давно, надто багато вражень, пам’ять тонкого тіла стирається. Тоді відбувається народження в тілі тварини — от так може бути.
Навпаки, люди з домінуючою любов’ю і схильністю, яка в них була, обговорювати дхарму, обговорювати Бога, обговорювати істину, тягнуться до тих, хто теж схильний обговорювати дхарму, обговорювати істину. Якісь жорстокосерді люди з похмурим станом свідомості теж перероджуються в похмурих вимірах, і вони не можуть піднятися в небесні, божественні виміри. Навіть якщо вони туди піднімаються, то їхній умонастрій не відповідає небесним вимірам, вони навіть не можуть його усвідомити. Їм там стає погано, вони задихаються, вони радше прагнуть покинути такий вимір.
Таким чином, різні душі з різними нахилами підсвідомості формують свої особливі групи й укорінюються у своїх особливих світах, і свою природу вони не можуть змінити, оскільки кожен у певному сенсі, крім святих і пробуджених, є рабом своєї несвідомої природи. На дуже тривалий час він отримує переродження відповідно до своїх несвідомих карм, що зберігаються в тонкому тілі. Крім тих, хто по-справжньому очистив себе і розвинув усвідомленість.
Душі, які звикли перебувати у світлі істини, божественної любові, божественної мудрості, споглядання, живуть у таких місцях, де все бачать чисто, серед садів, розкішних місць, дзюркотливих струмків, прекрасних гір, чудових краєвидів, залитих сонцем. Їхня свідомість так бачить світ, тобто тонкий світ для душ у посмерті виглядає суб’єктивно, він не такий, як фізичний. Фізика світу інша — кожен бачить світ і живе відповідно до власного кармічного бачення, що є в нього в тонкому тілі.
Душі, що зростили в собі схильність до божественної любові, відданість Богові, набувають здатності жити в чистих вимірах із такими ж, як вони, душами, з ангельськими, чистими, святими душами, сповненими божественної любові. Душі похмурі, що засуджують інших, лихословлять, хулять, народжуються в такому вимірі, де їм доводиться страждати, де на них постійно нападають інші духи, де вони постійно б’ються з іншими. Духи, які вчиняли якісь образи, народжуються у світах, де їм доводиться поїдати випорожнення і поїдати щось нечисте, оскільки це відповідає їхнім тенденціям, а коли інші духи запрошують їх у чисті виміри, вони не можуть туди потрапити, бо від чистих вимірів їх ніби нудить, трусить, їм від цього боляче.
Кожен, хто створив відповідну схильність, перероджується в такому світі. Той, хто створив схильність мислити чисто, перебувати в чистому баченні, зустрічається з духами чистих країн, і вони запрошують його стати мешканцем чистих країн.
Той, хто дотримувався тантрійських самаїв, стає духом ангелів у чистих країнах, що практикують тантрійську самаю. Хто був відданий спогляданню свого ішта-девати, об’єднується з тими, хто також відданий спогляданню ішта-девати. За внутрішніми схильностями різні душі, ангельські істоти, девати, пітріси групуються з типом практики, зі своїм ішта-деватою, які вони виконували за життя. Ті, хто найбільш просунуті, є ніби центром мандали, центральними божествами. Хто менш просунуті, є божествами периферії. Такі божественні спільноти або спільноти духів утворюють різноманітні групи — малі чи великі, які об’єднані одним і тим самим умонастроєм. Наприклад, так само як у земних спільнотах люди, наділені одним і тим самим умонастроєм, наприклад однією вірою, однією самаєю, разом створюють одне спільне поле, спільну атмосферу.
Історія про вампіра і питання про природу реальності
Оскільки почуття власної важливості та інші поняття — нереальні, як вода в міражі, вони припиняються, коли на них спрямоване світло запитування. З цього приводу, о Рамо, послухай, які натхненні й просвітлювальні питання ставив вампір.
У лісах Відья жив вампір. Одного разу він захотів утамувати свій голод, але не міг нікого вбити, навіть коли був голодний, якщо жертва того не заслуговувала. Не знайшовши такої людини в лісі, він пішов до міста і зустрівся з царем.
Вампір сказав королю: «О царю, я не вб’ю і не з’їм тебе, якщо ти того не заслуговуєш. Ти правитель і виконуєш бажання нужденних. Молю тебе, виконай моє бажання. Я поставлю тобі кілька запитань. Дай мені правильну відповідь.
Що це за сонце, частинками променів якого є ці всесвіти?
У якому великому вітрі проявляється цей великий простір?
Ми нескінченно переходимо з одного сну в інший, не втрачаючи власної природи, але легко залишаючи реалії сну. Що це за природа?
Зі стовбура бананового дерева можна знімати шар за шаром, доки не досягнеш центру. Що це за найтонший центр, якого досягаєш, запитуючи про природу цього світу?
У якому атомі всі всесвіти самі є ще дрібнішими частинками?
У якому такому безформному «камені» сховані всі три світи, як невирізані фігури?
Відповідай на ці запитання. Якщо не відповіси, то ти гідний того, щоб я тебе з’їв».
Король відповів: «О вампіре. Цей всесвіт колись був покритий багатьма шарами, як фрукт покритий шкіркою. Була й гілка, на якій висіли тисячі таких фруктів. Було й дерево з тисячами таких гілок, ліс із тисячами дерев, пагорб із тисячами лісів, країна з тисячами пагорбів, континент із тисячами країн, планета з тисячами континентів, океан із тисячами планет, істота з тисячами таких океанів усередині себе і вища істота, яка носить тисячі таких істот у своєму намисті. Є сонце, в чиїх променях тисячі вищих істот, і це сонце освітлює все. Воно — сонце усвідомлення, о вампіре. У світлі цього сонця всесвіти — лише найдрібніші порошинки. Через світло цього сонця всі ці перелічені речі здаються реальними».
Сонце божественної свідомості
Отже, те, про що запитував вампір, — це сонце Бога, сонце свідомості. У божественних світах сонце Бога як принцип усвідомлення і божественної любові для богів і духів є явним, проявленим, видимим і живильним. Так само, наприклад, як сонце для нас є проявленим і живить своїм теплом. Божественне сонце свідомості в небесних вимірах є явленим і проявленим. Те сонце, про яке принц відповідав духу-вампіру, є Шивою, Брахманом Вед. Це первісне сонце, яке живить силою своєї брахма-шакті всіх живих істот. Це також божественна істота силою творчої волі, якою створюється всесвіт, — Ішвара.
Це сонце усвідомлення називається — тур’я (четвертим станом), тим, що вище трьох попередніх — неспання, сну зі сновидіннями і сну без сновидінь. Ті, хто не знають цього сонця, живуть у темряві невідання, і їхнє життя минає марно, так вважається, оскільки духовна еволюція можлива лише тоді, коли ми встановлюємо зв’язок із цим сонцем.
Зв’язок із Прихистком, Символ Віри, прийняття самаї, ішта-девата — це відображення, заломлення цього сонця в нашій земній матеріальній реальності. Чим менш розвинений розум людини, тим більше вона бачить заломлення, менше самого сонця. Коли вона бачить різні відображення, заломлення цього єдиного сонця Бога, вона вважає це різними речами. Наприклад, зображення одного Бога — зображення іншого Бога, один садху — інший садху, одне писання — інше писання, для неї це все дуже диференційовані речі, один метод — інший метод. У неї немає бачення єдності.
Розвиток всеохопної мудрості
Чим більше садху розвивається і розвивається його всеохопна мудрість, тим більше зростає переживання єдності усвідомлення і божественної любові. Або джняна-йога — одне для нього, бгакті-йога — це інше, раджа-йога — це третє, кундаліні-йога — це четверте. Різні методи різних традицій сильно відрізняються. Чим більше садху йде шляхом духовної практики, тим більше для нього праджня і упайя (метод і мудрість) поєднуються, тим більше для нього єдина істина різних писань, різних божеств, різних методів усе більше й більше об’єднуються. Він починає бачити це єдине сонце, яке стоїть за всіма вченнями, об’єктами, методами і живими істотами. Це означає, що в йогіна зростає всеохопна мудрість простору.
Всеохопна мудрість означає здатність бачити цілісно, об’єднувати, синтезувати за межами подвійності в єдине бачення.
Коли всеохопна мудрість зростає, то кажуть, що в йогіна зростає і рівнісна мудрість — мудрість, яка здатна відсторонюватися від сансари і бачити все рівнісно. Кажуть, що він здобуває єдиний «смак», і він готовий до вчення ануттара-тантри, до вчення лайя-йоги.
Вчення лайя-йоги означає завершити всі різноманітні відносні методи в єдиному методі недвоїстої присутності, завершити всі різноманітні дії в ігровому недіянні, завершити всі різноманітні пізнавальні активності в самозвільненні — це називається джняна-нішпатті. Завершити всі різноманітні емоційні стани в єдиній дів’я-бгаві або брахма-ахам-бгаві — це називається бгава-нішпатті. Коли ці три завершення настають — завершення дії в недіянні, завершення всіх емоційних станів у дів’я-бгаві, завершення всієї пізнавальної активності в недвоїстій мудрості, тобто відбувається крійя-нішпатті, бгава-нішпатті і джняна-нішпатті — три вичерпання, то кажуть, що такий йогін упевнено вступив на шлях звільнення. Він виявив природу Ума, виявив велике сонце Бога.
Незмінна природа свідомості
Король сказав: «У світлі вищої свідомості концепції або відносна реальність часу, простору і руху сяють як частинки алмаза, будучи при цьому свідомістю і найчистішим розумом. Хоча й здається, що істинна природа або свідомість переходить з одного світу сну в інший, насправді вона ніколи не залишає своєї природної природи і ніколи не втрачає усвідомлення себе».
Отже, дух запитував: «Що це за природа, яка не змінюється від різних переживань неспання або сну?» Ця природа завжди одна, її називають — Атман, природа Ума, коли Атман усвідомлюється. Ця природа усвідомлюється нами, коли реалізується стан тур’я.
Ми вчора говорили про три гуни й прабхасвару (первісне чисте світло). Розуміння принципу трьох гун і чистого світла (прабхасвари) украй важливе для розуміння тур’ї. Дуже складно реалізувати недвоїсту природу, це не така проста справа, оскільки потрібно перевершити тонке тіло, ментальне тіло й причинне тіло. Потрібно пронизати медитативною концентрацією п’ять оболонок, тобто відокремити себе від фізичного тіла, енергетичного, астрального, ментального й причинного.
У процесі такого відокремлення йогін переживає досвіди, і це досвід місячного сяйва. Це означає, що переживається саттва-гуна, ум особливої порожнечі, пов’язаний із саттва-гуною, тобто переживаються різні види порожнечі. Наприклад, ви сидите в медитації великого спокою (махашанті) або в медитації атма-вічара, у вас виникає односпрямований стан поза умом, і в ділянці аджна-чакри ви починаєте відчувати світло, ніби місяць пробивається крізь хмари. Це світло наростає-наростає, потім ви ніби опиняєтеся під величезним куполом, залитим м’яким місячним сяйвом. Ваше дихання зупиняється, ви не відчуваєте тіла, і ви занурюєтеся в цей простір порожнечі місячного сяйва. Це означає, що ви стикаєтеся з першим світлом — світлом відкриття або світлом сяйва, так називається, — так переживається саттва-гуна.
Переживання трьох світел і перевершення гун
Потім, коли ви продовжуєте свою практику, ви стикаєтеся з другим світлом, особливо якщо ваша практика пов’язана з кундаліні-йогою. Друге світло уособлює раджа-гуну. Якщо перше світло уособлює білу краплю батька в голові, то раджа-гуна пов’язана з червоною краплею, отриманою від матері, яка піднімається знизу по муладхара-чакрі, центральним каналом. Тоді переживаються червоні розливи, червоні наростання, коли йогін занурюється в простір порожнечі червоного кольору на кшталт сонця на сході або на заході, простір неба, забарвлений променями такого західного або світанкового сонця.
Нарешті в йогіна дихання повністю зупиняється, і він вступає в період, який називається шунья-джьоті (світло порожнечі) або світло чорноти, світло майже досягнення — у темний простір, у якому немає ні місяця, ні світла, ні відблиску, ні зірок — нічого, у якому дуже важко усвідомити себе. Це означає, що він стикається з тама-гуною. Процеси, які переживаються в кундаліні-йозі, раджа-йозі, йозі сновидіння, йозі ілюзорного тіла, переживання цих трьох кольорів — усі вони вказують на те, що йогін перевершує три гуни.
Досягнення чистого ясного світла й Пуруша-таттви
Нарешті настає переживання чистого ясного світла (прабхасвари), прозорого світла на кшталт осіннього неба без домішок хмар, серпанку чи чогось іншого. Переживання цього безмежно-прозорого чистого світла вказує на те, що істинної порожнечі досягнуто, початкову стадію реалізації здобуто. Це називається також досягненням самадхі раджа-йоги, коли Пракріті-таттву перевершено й відкрилася Пуруша-таттва.
На що це вказує — на Пракріті, тобто переживання гун — усе це Пракріті-таттва. У Пракріті-таттві гуни перебувають у рівновазі у вигляді таких кольорів, і, коли йогін переживає це, пронизує Пракріті-таттву, він входить у Пуруша-таттву. Пуруша-таттва означає переживання чистого Ясного Світла. Із Пуруша-таттви можна споглядати Бога, можна споглядати Брахмана, коли первісне вічне світло Абсолюту видно прямо й безпосередньо.
Із Пуруша-таттви можна підійматися далі. Пракріті ми вже залишили, далі йдуть канчуки — це означає, що можна з цього стану, якщо не випадати з нього, а це стан за межами навіть сну без сновидінь, стан тур’ї, можна поступово розірвати канчуки — кала-канчуку, кала-канчуку, ніяти-канчуку, рага-канчуку, відья-канчуку, тобто двоїсті обмеження з цього стану самі відходять, якщо просто залишатися в ньому. Пуруша-таттва пов’язана з переживанням Ясного Світла. Просто, якщо йогін споглядає Ясне Світло, обмеження часу, простору, причинності й пізнання, потягу до бажань, почуття діяча, анава-мала, майя-мала, карма-мала — усі вони відходять. Просто перебувати в ньому, тому мета раджа-йогів — здобути переживання Пуруша-таттви, перевершивши Пракріті-таттву, і якомога довше залишатися в нірвікальпа-самадхі.
Необхідність нірвікальпа-самадхі й перевершення канчук
Щоб проникнути в чисте світло, необхідна нірвікальпа-самадхі, савікальпа-самадхі не дозволить у нього проникнути, тому що найдрібніша брижі розуму означає, що ви випадаєте з чистого світла. Але в нірвікальпа-самадхі йогін перебуває в Пуруша-таттві дуже тривалий час, і він сприймає внутрішнього Шиву, він прямо сприймає Бога. Нехай його внутрішній Шива пов’язаний із тілом, канчуками, обмеженнями, але він усередині вже правильний. Просто треба залишатися якомога довше — є йоги, які можуть перебувати в нірвікальпа-самадхі сотні, тисячі років.
Коли канчуки перевершуються, настає переживання майя-таттви, абсолютно чистої свідомості, абсолютно непроявленого буття Бога.
Тут є небезпечний момент: якщо в йогіна недостатньо напруженості споглядання, напруженої активності вічара-спанди (дослідницької вібрації), він може послабити хватку й задовольнитися переживанням безформної, непроявленої порожнечі ніргуна-брахмана й залишитися. Ті ж, хто продовжує напружено проникати в цей стан недвоїстості, зароджуючи дослідницьку активність (вічара-спанду), вони проходять далі. Перші стають пралаякалами, ті ж другі, хто породжує вічара-спанду, напружену дослідницьку активність, стають відьякалами. Із відьякала вони долають шосту таттву, і потім піднімаються до п’ятої таттви (Садашива-таттви), і до вищих та отримують правильну реалізацію, правильне звільнення. Вони стають відьєшварами, мантрамахешварами, шактами, шамбхавами, акалами. Вони стають істотами, яких називають Паті (володарями Пракріті), Пракріті більше над ними не владна, вони стають подібними до Шиви, здобуваючи один із видів саюджья-мукті або саршіті-мукті.
Запитання: Ом, Гуруджі, а навіщо перебувати в нірвікальпа-самадхі такий тривалий час? Що там відбувається в цей період і від чого це залежить?
Щоб розчинити канчуки, відбувається розчинення, утвердження в силі чистоти первісного світла, відбувається розчинення дуже тонких, найтонших двоїстих станів.
Запитання: А чому відразу не можна це зробити одномоментно?
Сила ілюзії велика. Але, якщо йогін слідує високим методам ануттара-тантри, він може це зробити швидше. Часто перебувають, тому що вищих учень немає. Припустімо, людина знає вчення раджа-йоги, вона не знає вчення ануттара-тантри, ілюзорного тіла та інших, і вона силою раджа-йоги здобула це переживання, і вона тільки в ньому перебуває, не може діяти інакше, тому й кажуть, що для досягнення методами нижчих учень потрібні десятки життів. Якщо є вищі вчення — можна зробити прорив до п’ятої таттви, до шостої таттви, до стану відьякала, відьєшвара, мантрамахешвара швидше — у цьому цінність ануттара-тантри.
Запитання: Гуруджі, скажіть, а чому пралакали, вони ж перебувають у стані вищому, ніж нірвікальпа-самадхі, чому, коли вони перебувають у порожнечі, у них усе не розчиняється, ось ці всі канчуки? За ідеєю в них має все розчинитися, поки вони сидять.
Канчуки розчиняються, так, і завдяки цьому їхня карма-мала й майя-мала розчиняються, але залишається остання — анава-мала, і вони теж перебувають в одному з нірвікальпа-самадхі, в одному з високих нірвікальпа-самадхі. Але анава-мала не розчиняється, тому, поки вони перебувають у непроявленому стані, вони звільнені. Але варто всесвіту заворушитися, коли господь Шрікантха почне збовтувати світобудову і гуни почнуть виходити з рівноваги, джняна, іччха, крійя та інші енергії, срішті, стхіті, тобто творення, підтримання, руйнування, енергії почнуть рухатися, сила цих енергій виведе їх із рівноваги. Тоді їхня нерозчинена анава, найтонше «я», воно знову почне падати вниз, здобувати тіла, обростати невіданням та іншим. Їхньої сили свідомості було недостатньо, щоб прорватися на п’яту таттву, тому що вони десь зупинилися й занурилися в непроявлене. Вони задовольнилися цим непроявленим.
Буває так, що людина успішно практикує самодослідження (атма-вічару), розчиняються двоїсті уявлення, вона відмовляється від різних ідентичностей, входить у стан блаженства, у стан ясності й порожнечі. Вона цим задовольняється, страждань більше немає, завжди можна жити в тонкому стані, і оскільки збовтування всесвітів не відбувається, вона задоволена на все життя, вона вже в цьому статусі живе. Але, коли достатньо шакті застосує до неї якийсь вплив, якусь активність, вона може вивести її з цього стану, якщо вона не продовжує своє напружене дослідження. Тоді вона втратить свій статус свідкуючої свідомості, спостереження, зісковзне, ототожниться.
Магічна природа світу та роль свідомості
Як стовбур бананового дерева очищається шар за шаром, і кожен шар приховує інший такий самий, так і зовнішній світ є нічим іншим, як усвідомленням, якщо уважно подивитися й подумати. Цю свідомість називають по-різному — істина, Брахман, Бог, усвідомлення, і, оскільки вона поза будь-яким описом, її також позначають, виходячи із заперечення, — порожнеча, невимовність і так далі.
Часто, коли люди чують «порожнеча», вони надають цьому нігілістичного відтінку, що нічого немає, — велика помилка. Коли ми говоримо, що світ є свідомістю, продуктом свідомості, — це слід сприймати не як метафору, а як факт, і в цьому факті треба серйозно розібратися. Один із фундаментальних принципів — світ має магічну природу. «Магічна природа» означає, що він безпосередньо пов’язаний із нашою свідомістю, і він генерується тонкими шарами нашої свідомості.
Коли ми слідуємо Санатана Дхармі, є кілька принципів, наприклад, один із принципів — увесь світ, увесь всесвіт є тілом Бога. Тіло однієї надрозумної живої істоти, ми живемо всередині цієї надрозумної живої істоти. Другий — світ має магічну природу, тобто він не щільний, не матеріальний, як нам здається. Він згенерований тонкими шарами колективної та власної свідомості.
Оскільки він згенерований тонкими шарами власної свідомості, то ми повинні змінити ставлення до світу як до реального, як до щільного. Ми повинні саме так і дивитися на нього — це магічний світ, у певному сенсі він ілюзорний, за ним порожнеча недвоїстої свідомості, що пашить світлом, а всі імена й форми просто приховують порожнечу недвоїстої свідомості, повну світла. Якщо цей світ має магічну природу, то ми тоді згадуємо закони, що з цього випливають, наприклад, закон: про що ти думаєш — тим ти й стаєш, або інший закон: де б і що свідомість не задумала — там те й проявляється. Це означає, що ми як спостерігачі в цьому квантовому світі, який має магічну природу, можемо певною мірою впливати на нього, на цей світ і на свою долю в цьому світі, використовуючи силу свідомості.
Усвідомлена духовна практика та відповідальність
Коли ми розуміємо це, і ми знаємо, що свідомість є точкою прикладання, а наша воля — точкою впливу на цей світ і на свою долю, ми усвідомлено починаємо духовну практику. Ми розуміємо, що практикуємо саме для того, щоб вплинути на цей світ, щоб узяти ключ керування своєю долею у свої руки, важелі керування своєю еволюцією в нас, що ми відповідальні за свою долю. Якщо світ — це прояв нашої свідомості, це колективна візуалізація, у якій ми теж беремо активну участь, і немає нічого такого однозначно щільного, що проявляється, а все складається зі свідомості, то ми можемо почати керувати цим процесом, ми відповідальні за цей процес. Усе, що відбувається в нашому житті, — це наслідок наших візуалізацій, це наслідок наших намірів. Тоді ми усвідомлено виконуємо практики, щоб збільшити свою здатність керувати своєю долею і власним світом. Тоді наша практика й еволюція стають єдиним тим, чим і слід займатися.
Що б не відчувалося як реальне — стає реальним. Хоча сприйняття певної форми визначається попереднім досвідом, воно є нічим іншим, як чистою свідомістю — як банановий стовбур є банановим стовбуром, і кожен його шар схожий на всі інші.
Коли ми розуміємо магічну природу світу і два закони-принципи, що з цього випливають: ти стаєш тим, про що ти думаєш, і де б, що б свідомість не задумала, те й проявляється, ми відкриваємо ключ до матеріалізації. Матеріалізація означає, що ми можемо матеріалізувати намір силою своєї волі, силою візуалізації, силою свідомості. Тоді ми замислюємося: «А що ми хочемо матеріалізувати?». Припустімо, ми зрозуміли: цей світ має магічну природу, і ми можемо, натискаючи на потрібні кнопки у свідомості, дещо в ньому матеріалізувати, доклавши, звісно, достатньо тапасу. Тоді що ми хочемо матеріалізувати — Бога. Скажімо так, ми можемо матеріалізувати себе в богоподібному образі, наприклад, — це і є практика ілюзорного тіла.
Практика ілюзорного тіла означає, що ми матеріалізуємо самого себе, обожествляємо самого себе, наділеного божественними рисами Шиви або Даттатрєї. Ми можемо матеріалізувати небесний світ, проявити його. Ми можемо проявити необхідні якості в собі, якості, що передбачають звільнення. Зрештою ми прагнемо проявити в собі якості Ішвари — це і є шістнадцята стадія кала, тобто ми матеріалізуємо строго відповідно до вчення. Ми рухаємося таттвами, і матеріалізація того чи іншого досягнення означає, що наша свідомість має перейти на вищу таттву. Наприклад, щоб матеріалізувати цілий всесвіт, потрібно перейти свідомістю на четверту таттву — саме звідти можлива матеріалізація цілого всесвіту, як в Ішвари. З нижчих таттв — це неможливо. Щоб проявити рівень, де немає часу й простору, де вони підконтрольні, треба реалізувати таттву кала-канчука, ніяти-канчука, потрібно підняти свою свідомість на відповідну таттву.
Поступово ми розуміємо магічну природу реальності, розуміємо, як натиснути на яку кнопку, щоб досягти своєї мети — у цьому полягає вчення тантри: мантра, візуалізація, прикликання дерева Прихистку, прикликання божественних істот. Однак уся наша матеріалізація не повинна мати егоїстичного характеру. Є безліч магів, чаклунів, які успішно займаються також магічними оперуваннями на малому рівні в егоїстичних цілях, але те, що ми прагнемо реалізувати або проявити, — це проведення божественної волі. Ми не прагнемо реалізувати власну волю поза волею Бога. Наше завдання — служити Богові й матеріалізовувати саме те, що велить божественна воля. Навпаки, матеріалізація власних егоїстичних намірів є помилкою і відходом із духовного шляху, відходом у магічне оперування — шлях мага. Це не шлях звільнення.
Запитання: Ці маги з якої таттви діють? Вони ж теж змінюють реальність.
Ахамкара-таттва, максимум буддхі-таттва. Наше ж завдання — зовсім інші таттви, тому «Йога-сутра» Патанджалі попереджає: «Захоплення сіддхі може стати серйозною перешкодою». Коли сіддхі проявляються природним чином — це називають сіддхі природного стану — це просто природний хід речей. Але коли вони проявляються з ахамкара-таттви — це є проблемою, тому що йогін уже прагне проводити не божественну волю, а волю ахамкара-таттви. Ті, хто практикує заради сіддхі, а не заради проведення божественної волі, вважається, перебувають на хибному шляху.
Був приклад, коли Будда запросив одну людину до чернечої громади, і він сказав:
— Що ти любиш найбільше?
— Жінок люблю найбільше.
— Подивися на земних жінок, вони швидко зношуються, їхня краса минає, та й вади також є — земне тіло, та й стосунки, пов’язувати себе обов’язками, — потім він проявив видіння на деякий час і показав йому небесних жінок (апсар), сказав:
— Подивися, які прекрасні небесні жінки, тіла в них божественні, вони не старіють, живуть по сто тисяч років, жодних обов’язків не вимагають, а насолоджувати тебе будуть десятки тисяч років.
— Я згоден, усе, питань немає, іду в монахи.
Будда сказав:
— Я дам тобі метод, дхарану, роби дхарану, читай текст, займайся візуалізацією, і досягнеш раю небесних жінок.
Але коли його постригли, і він зайнявся цією практикою, інші монахи відмовлялися сідати поруч із ним і приймати прасад, вони його відокремлювали й казали: «Твоє місце там сидіти». Його не приймали в чернечу громаду, по суті, ігнорували, і він за це ображався. «Але чому?» — він поставив запитання. Вони сказали: «Це природно, ти йдеш хибним шляхом, не дотримуєшся істинного вчення пробуджених — це хибне вчення». Але це був умілий засіб Будди. Згодом цей монах усвідомив свої омани, вступив на шлях здобуття нірвани.
Істинна сутність вважається такою, що має атомарну природу, бо вона винятково тонка й невідчутна, але водночас, оскільки тільки вона й існує, вона нескінченна й стоїть на початку всього існування. Вона безформна, хоча й проявляється в різноманітних формах.
