Коментар до тексту «Тур’ятіта-авадхута-упанішада»
Шлях авадхути після стадії тур’ятіта
І тоді прабатько всіх людей, Брахма, з повагою наблизився до свого батька, Аді-Нараяни (Вішну), і запитав: «О, співчутливий батьку, розкажи про шлях авадхути після стадії тур’ятіта. Які на цьому шляху є таємниці?»
Він запитує: «Розкажи про шлях авадхути після стадії тур’ятіта», тобто після того, як перевершено четвертий стан свідомості. Це означає, що справжній шлях авадхути починається тоді, коли ми розкриваємо природу Ума, коли ми усвідомлюємо себе уві сні без сновидінь і навіть трохи більше, коли ми об’єднуємо всі три стани.
Стан авадхути — це те саме, що стан сіддха або божества в людському тілі. Він подібний до спонтанної гри, танцю божества у своїй мандалі, яке у своїй внутрішній ясності настільки об’єдналося з Джерелом, що вільно проявляє енергії та насолоджується ними.
Авадхута не пов’язаний ні рамками, ні приписами, на відміну від мирян, які зумовлені соціальними рамками; монахів, які добровільно беруть на себе обмеження; або тантричних практиків, які дотримуються певних зобов’язань самаї. Чому він не пов’язаний? Тому що він їх не потребує завдяки своїй повній реалізації.
Боги, сіддхи й люди — це різні істоти. Навіть у межах карми двох людей можуть бути величезні відмінності, тим більше відмінності великі, коли ми говоримо про таких високореалізованих істот, як авадхути.
Тут бог Вішну передає пояснення цього піднесеного стану богові Брахмі.
Стан авадхути — це щось, що ми маємо плекати всередині як абсолютну істину, як бачення. У відносному вимірі ми не повинні, та й не можемо проявляти це. Чому? Тому що, щонайменше, у нас це не вийде. Навіть якщо ми захочемо уявити себе авадхутами, у нас немає належних якостей, щоб бути вільними від законів фізики, п’яти матеріальних елементів, прани та багатьох інших речей. Тому у відносному вимірі ми повинні слідувати іншим законам.
Наприклад, якщо авадхута з’їсть м’ясо, він його перетравить величезною силою свого елемента вогню і навіть отримає користь. Якщо ж ми з’їмо м’ясо, то, крім тупості й тамасу, нам очікувати нічого, тому що це важка їжа. Тому через карму свого тіла і пран ми не відповідаємо принципам авадхути у відносному вимірі, принаймні зараз, у цю мить. Проте ми цілком можемо претендувати на внутрішнє усвідомлення себе як авадхути на рівні абсолютної істини, на рівні бачення, оскільки ми говоримо, що бачення, або абсолютна істина, має бути повністю поза всіма обмеженнями.
Рідкісність шляху авадхути і єдиний «смак»
Бог Нараяна відповів: «Мудреці кажуть, що той, хто слідує шляхом авадхути, дуже рідкісний у всіх світах. Таких святих можна порахувати на пальцях, оскільки цей шлях дуже важкий і придатний лише для одиниць. Авадхута завжди чистий, він є втіленням безпристрасності».
Що означає «завжди чистий»? На відміну від звичайних людей, зокрема й монахів, які лише прагнуть набути єдиного «смаку», авадхута вже перебуває в єдиному «смаку». Єдиний «смак» означає, що для нього все стало чистим, він усе безперервно сприймає у стані чистого бачення. Через що виникає це чисте бачення? Через те, що він безперервно занурений у всевишнє Джерело. Така зануреність дозволяє йому все бачити як гру первісного стану, тому його оцінки та інтерпретації під час сприйняття не вмикаються, у нього немає проєктивного мислення, кармічного бачення.
На відміну від авадхут, люди заплутуються у своїх оцінках, у своєму проєктивному мисленні та у своїх інтерпретаціях, які постійно, мов пил, затьмарюють чисте дзеркало усвідомлення. Але авадхута настільки занурений у присутність, що для нього все завжди досконале й чисте. Авадхута від початку живе не у вимірі людей, хоча на фізичному рівні може ходити у фізичному тілі, підігруючи людям. Він живе у вимірі мандали чистого бачення, яке створене його тонким умом, його тонкою ясністю.
Є історія, яка називається «Прабху Лінга ліла». На мою думку, вона міститься в тексті з адвайти «Йога Васіштха». Там говориться, що Прабху Лінга одного разу навідав Ґоракшанатха. Він привітав Ґоракшанатха, який виконував тапас. Ґоракшанатх у свою чергу теж привітав його, але дещо зневажливо, оскільки подумав, що цей йогін за рівнем не зрівняється з ним.
Прабху Лінга це побачив і сказав: «Поки ти не звільнишся від подвійності та ототожнення себе з тілом, ти не пізнаєш Абсолют, хоча й досяг певних успіхів».
Ґоракшанатха це зачепило, і він сказав: «А я й не прив’язаний до тіла. Ось, спробуй, можеш завдати йому удару мечем».
І коли Прабху Лінга завдав йому удару, то Ґоракшанатх нічого не відчув, тобто його тіло не було вбите чи розсічене. Він сказав: «Я опанував магічні сили завдяки практикам безсмертя (кайя-кальпа) і магічним ритуалам, які захищають моє тіло й роблять його безсмертним».
Прабху Лінга тоді сказав: «Добре, а тепер спробуй ударити моє тіло. Я покажу тобі, що означає об’єднати споглядання з тілом і бути неприв’язаним».
Ґоракшанатх відмовлявся, але потім він усе-таки завдав удару мечем, і меч пройшов наскрізь, не заподіявши жодної шкоди тілу Прабху Лінги (до речі, Прабху Лінга був зі школи лінгаятів). Ґоракшанатх завдавав удари ще і ще. Він був дуже здивований, бо його меч не міг зашкодити тілу Прабху Лінги, а проходив крізь нього. Таким чином його гордість була приборкана, і він попросив настанов у Прабху Лінги.
Згодом з’ясувалося, що Ґуру Матсіендранатх підіслав Прабху Лінгу, щоб той дав Ґоракшанатху кілька уроків, які звільнили б його ум.
Можна сказати, що Ґоракшанатх міг захистити своє тіло за допомогою магії, тобто чогось на кшталт прана-відьї, жорсткого цигуну. Якщо досвідченого майстра жорсткого цигуну вдарити мечем, коли він увійшов у цей стан методом «залізної сорочки» або іншої садхани, його тілу не буде заподіяно шкоди.
Але Прабху Лінга продемонстрував зовсім інший рівень майстерності, коли природа Ума повністю об’єднана з тілом, а елементи тіла розчинені до стану ясного світла.
Чотири стадії духовного розвитку
«Він є океаном усієї мудрості й таємницею всіх вед (Ведапуруша). Він справді велика людина, оскільки його ум повністю занурений у мій. Ми з ним нерозрізнені й тотожні. Спочатку він відмовляється від прив’язаності у вигляді дружини, дому, сім’ї та майна, стаючи відреченим (кутічака). За допомогою цього він досягає стадії жебруючого монаха (бахудака)».
Відмова від прив’язаності — це необхідний початок. Багато хто вважає це якоюсь важливою точкою в житті й думає, що від прив’язаності потрібно відмовлятися наприкінці життя. Насправді відмова від прив’язаності — це початок чернецтва.
Монах — це той, хто має звикнути, що він нічим не володіє, у нього нічого немає: ні майна, ні друзів, ні рідні. Це той, хто готовий завжди й за будь-яких умов бути повністю самостійним, автономним, самодостатнім і мати зв’язок лише через Дхарму, оскільки в нього немає жодних інших зв’язків. Коли ви надягаєте сангхаті монаха, ви завжди повинні пам’ятати про те, що тепер ні родичі, ні діти, якщо вони є, ні друзі у світі, ні навіть боги світу пристрасті не владні над вами, що ви маєте лише одну лінію зв’язку — через лінію вчення, гуру-парампару й Абсолют.
«Після цього він переходить на стадію хамса (відлюдник). І тоді він переходить на найвищий шлях, стаючи Парамахамсою. На цій стадії він розуміє весь світ як невідмінний від себе. Той, хто став відреченим, відмовляється від майна й виконує приписані ритуали. Він викидає священний шнур, коштовності й, надягнувши пов’язку на стегна, виконує практику.
На стадії жебруючого монаха практик відмовляється від усіх речей і має в розпорядженні лише один одяг, посох, глечик для води, миску для їжі та для збирання пожертв.
На стадії відлюдника практик має лише одяг зі шкіри оленя.
На стадії Парамахамси практик не має жодного одягу, він не дотримується ритуалів і веде практику, зрозумілу лише йому. На цій стадії, як кажуть мудреці, він носить сандалі на голові, лише один розуміючи цей сенс».
Тут описується практика дедалі більшої і більшої відстороненості. Відстороненість не слід розуміти лише зовнішнім чином. Вона полягає в розвитку внутрішньої усвідомленості та у звільненні залежності, передусім, свідомості.
Один цар запросив до себе в палац садху на кілька днів. Цей садху звик замість подушок класти під голову один камінь, під спину — другий, під стегна — третій. І так він завжди спав. Одного разу цар запросив його і сказав: «Дивись, бачиш, яке ліжко! Напевно, ти в житті ніколи на такому не спав». А через пару днів він прийшов і поцікавився у садху: «Як тобі спалося на ньому?» Той сказав: «Я завжди спав на такому ліжку». Цар обурився, бо це були найвишуканіші й найдорожчі покої. Він сказав: «Цього не може бути!» Але садху сказав йому: «Ходімо, сам подивишся». І цар побачив, що поверх ліжка лежать три величезні валуни, на яких садху зазвичай завжди спав. І тоді цар захопився цим великим святим.
Ці «три камені» є символом відстороненості та неприв’язаності, коли ви торкаєтеся чого-небудь. Навіть якщо ви контактуєте з об’єктами, ви завжди відсторонені, якщо перебуваєте в правильному стані ума, перебуваєте в усвідомленому спогляданні. Вас це ніколи не схоплює. Чим би ви не займалися, у вас не виникає прив’язаності до цього, не виникає залежності, тому що поверх усіх цих об’єктів ви ніби накладаєте ці «три камені», що символізують відстороненість. Якщо ви відчуваєте, що відстороненість втрачається, що вас затягує, це сигнал про те, що допущено неуважне ставлення до якоїсь енергії. Це можуть бути якісь матеріальні речі, служіння, до якого виникло чіпляння, дружні стосунки, які раптом запали в душу і стали чимось неправильним, що породжує прив’язаність, хороша книга або концепція, коли вона почала справляти вплив і тиск на ваш ум, конкретно збиваючи споглядання. Щоразу, коли ви втрачаєте відстороненість і усвідомленість, це знак того, що її необхідно відновити.
Символ «сандалій на голові» та єдиний «смак»
Отже, тут говориться:
«На стадії Парамахамси практик не має жодного одягу, не дотримується ритуалів, веде практику, зрозумілу лише йому. Він носить сандалі на голові, лише один розуміючи цей сенс».
Бодхідхарма відомий тим, що він зустрів імператора Аву із сандалями на голові. «Сандалі на голові» — це ведичний символ давніх ріші, описаний в упанішадах і такий, що символізує єдиний «смак» або «перевернуту» свідомість, коли верх помінявся місцями з низом, зад із передом, зеніт із надиром, ліве з правим, чоловіче з жіночим, небеса з пеклом. Єдиний «смак» — це стан, коли йогін перебуває в парадоксальному, абсурдному для звичайної людини стані, і тільки він сам знає свій стан. Іншим його стан невідомий. Навіть боги не можуть його розпізнати, якщо він цього не захоче. Якщо він хоче, він демонструє свою лілу як звичайної людини. Якщо він хоче, він демонструє себе як гуру. Він може відкривати ту чи іншу частину своєї душі за бажанням, але ніхто не може його зрозуміти, тому що він за межами будь-яких оцінок і ототожнень.
Часто, коли ми сприймаємо вчителів або вищих практиків, ми в силу свого проєктивного мислення все одно схильні оцінювати їх і бачити стереотипно. Але слід завжди пам’ятати, що авадхута носить сандалі на голові, лише один розуміючи цей сенс.
Якості авадхути та самозвільнення
«Він не голиться, ходить зухвало, збоку схожий на безумця. Йому співають хвалу всі боги, і його святості немає меж. Він той, хто завершує всі релігійні та світські обов’язки. Він вільний від релігійної заслуги і в будь-яких ситуаціях спокійний, як гора. Такі впливи, як холод, спека, біль, щастя, страждання, ганьба або безчестя, більше не беруть над ним контроль».
Такий стан виростає внаслідок невпинного плекання єдиного «смаку», внаслідок безперервного входження в недвоїстість. Його не можна якось імітувати, проявити зовні. Навіть якщо хтось спробує його імітувати, це не принесе йому користі. Цей стан пов’язаний із внутрішнім самоусвідомленням, коли йогін може самозвільняти дуже глибокі пласти карми.
«Усі васани в тілі спалюються вогнем мудрості: похвала, осуд, гордість, показна розкіш, конкуренція, пихатість, бажання, ненависть, любов, гнів, жадібність, омани, радість, нетерпимість, заздрість і чіпляння за життя».
Тут говориться: «Усі васани в тілі спалюються вогнем мудрості». Що це за вогонь? Шуддхі-ушанам, або містичне тепло, яке виникає внаслідок очищення каналів і споглядання; прана, яка циркулює тілом і вимиває з каналів нечисті кармічні вітри. В авадхути зникає ототожнення, пов’язане з похвалою, осудом, гордістю, заздрістю, пихатістю, ненавистю, любов’ю, гнівом, жадібністю та іншим. Чому вони зникають? Це не означає, що вони якось блокуються або не можуть проявлятися. Це енергія, а енергії завжди властиво рухатися. Тому вони можуть проявлятися, але тепер вони проявляються не по-справжньому, а як гра. Подібно до того, як змія, у якої вирвали зуби, вже не може кусати, так само всі ці переживання більше не мають жодного значення для авадхути, оскільки він безперервно занурений у позамежне споглядання. Ці переживання будуть або відгуком на навколишню ситуацію, або грою, щоб дати якийсь урок іншим живим істотам.
У лісі жив один ріші, ведучи дуже праведне життя відлюдника. Цар відчував до нього заздрість, тому найняв дуже красиву танцівницю, одну з найкрасивіших куртизанок, і послав її спокусити аскета. Проживши в лісі рік, куртизанка повернулася, принісши дитину. Вона сказала, що ця дитина від ріші, хоча насправді вона викупила її в сусідньому селі в родини з низької касти. Коли ріші вийшов із лісу, усі почали з нього глузувати, кажучи: «Цей аскет рік прожив із танцівницею! Гарні ж садху в лісах!» Тоді ріші прийшов до царського палацу й сказав: «Якщо моя святість не була порушена, нехай згорить головна статуя в храмі». І статуя, на яку він указав пальцем, справді згоріла.
Уявіть, що вас хвалять або засуджують. Чи народяться у вашій душі оцінки й залежність від цього? Або уявіть, що вас ставлять на друге, п’яте, десяте місце, тобто показують, що ви ніхто. Вам кажуть: «Твоя думка не береться до уваги. Вона не важлива зараз, не буде важлива завтра. Ти ще тільки на першому ступені, тому з тобою взагалі нема про що розмовляти». Як би вам було, якби хтось старший за рівнем дивився на вас із жалістю? Або уявіть, що вас поміщають у розкіш царського рівня: вранці після пробудження вам подають парчеве сангхаті, прошите золотими й срібними нитками, перед сном слуги вмивають вам ноги, щоразу послужливі люди подають вам серветку для рук, що у вас мобільний телефон за сорок тисяч доларів, як у сина президента, що ваша подушка для медитації інкрустована діамантами й золотом. Як би вам було? Чи реагували б ви на це? Чи виникли б якісь оцінки, захоплення та інше? Або уявіть, що вас систематично вводять у гнів. Як би вам було з вашим нинішнім рівнем самозвільнення? Або уявіть, що вас провокують на прив’язаність. Яка ваша реакція? У якому разі ви зможете це самозвільнити, а в якому разі «купитеся» на цю енергію, і вона вас затягне, засмокче у свій вир?
У стані авадхути все це самозвільнене ще до того, як виникло, тому не породжує в умі жодних рухів, жодних нестабільностей. Усе бачиться рівнісно й чисто, просто як єдина свідомість.
Стан авадхути — це стан, коли ти настільки занурений у присутність, що жодні енергії не владні над тобою.
Парадоксальність авадхути
«Він стає вільним, лепече дивні слова. Де б він не з’явився, він викликає страх, безумство й осуд».
Мається на увазі, що авадхута незрозумілий іншим людям, якщо проявляє себе відкрито. Його свідомість парадоксальна, позамежна, абсурдна й надто жахлива для буденної людської свідомості. Тому він змушений або припинити контакти із суспільством, бути «самотнім птахом» і спілкуватися лише з такими самими авадхутами, які можуть його зрозуміти, або ховати себе, приховувати свою свідомість, перебуваючи авадхутою всередині, а назовні дотримуючись якихось соціальних рамок.
Приклади авадхут в історії
Був такий тибетський святий, якого звали Чокг’юр Лінгпа. Він перебував приблизно на такому рівні. Багато разів його тіло ставало невидимим, і коли до нього приходив якийсь тибетський лама, у якого було багато двоїстих уявлень, він влаштовував йому різні вистави, демонструючи свою свідомість. Наприклад, одного разу, коли до нього прийшла людина, надто пов’язана фіксованими ідеями, він наказав хлопчикам-слугам подавати йому чай оголеними. Іншого разу він почав кидати каміння в царя, його міністрів та інших супутників. Вони подумали, що в Чокг’юра Лінгпи «не всі вдома», і почали тікати. Але ті, хто вже знав його піднесений рівень, навпаки, вважали, що це благословення. Вони думали, що це добре, якщо Чокг’юр Лінгпа влучить у них каменем. І потім Чокг’юр Лінгпа сказав, що в тих, у кого він влучив каменем, у цьому житті будуть повністю усунені всі перешкоди, а тим, хто втік, не пощастило, бо їхні перешкоди залишилися. Важко було зрозуміти логіку Чокг’юра Лінгпи. Але він бачив, що цей момент і те місце, куди вони прийшли, були дуже сприятливими, тому навіть невелике відмивання карми звільняло від перешкод. І, будучи видатним майстром-сіддхом, він використав цей момент для того, щоб допомогти тим, хто опинився поруч із ним.
Аналогічний випадок був з одним християнським юродивим, який одного разу підійшов до церкви й почав кидати каміння у верхню її частину. Там були шибки, які від ударів камінням почали розбиватися. Усе це відбувалося перед великим святом, тому біля церкви зібрався великий натовп людей. Усі почали лаяти цього юродивого, а деякі навіть хотіли побити палицями. Але коли вийшов головний священник і поговорив із ним, то сказав, що вони не повинні бити його палицями, бо це видатний святий. Він сказав, що на велике християнське свято в церкві під куполом зібралося багато злих духів. Вони хотіли обвалити велику колону, а цей святий побачив їх і почав розганяти, кидаючи в них каміння й щось гнівно вигукуючи. Якби він цього не зробив, можливо, у людей були б якісь страждання. Головний священник цієї церкви сказав: «Нам недоступна логіка цього святого, бо він перебуває у баченні, що перевершує наше. Ми не можемо судити його дії».
Божественна природа авадхути
«Про його святість лише тільки боги знають, іншим не дано це зрозуміти. Відречений від усього, не маючи бажань, він блукає, де йому заманеться, не потребуючи нічого. Він черпає блаженство зі спонтанності свого духу. Він не зворушений горем, байдужий до мирського щастя».
Тут говориться: «Блукає, де йому заманеться». Що це означає? Здається, що він просто подорожує різними місцями. Насправді істинний авадхута блукає не лише фізичним всесвітом, а й іншими часами, іншими вимірами. Можна сказати, що він блукає різними варіативними всесвітами, з’являючись то тут, то там завдяки силі своєї свідомості.
Багато хто вважає, що якщо людина бродяжить, не має постійного місця проживання, то вона справжній авадхута. Але це не так просто. Я теж бродяжив. Але справжній авадхута — це дуже глибокий стан, що дозволяє переходити в тонке тіло, у самадхі, в інші світи.
Стан єдності з Брахманом
«Вільний від бажань і прив’язаностей, всюди самотній, у сприятливих або зловісних місцях. Усі його чуття перебувають у бездіяльності. Він не стежить за перевагою своєї поведінки. Він позбавлений сновидіння, оскільки день і ніч для нього тепер єдині. Його тіло випромінює чудовий запах і світиться немов сонце».
Ви, напевно, розумієте, що це говорять про Даттатрею.
«Він рідко показується на людях, але якщо їм вдалося зустрітися з ним, то це щастя, яке є невимовним. Блукає він завжди один, як дитина, дух або божевільний. Завжди дотримується тиші й розмірковує про Бога. Він поглинається Брахманом, стаючи безсмертним, перебуваючи в тур’ятіта. Такий відлюдник-авадхута повністю поглинутий Богом. Його тіло розчиняється, оскільки тепер він єдиний із пранавою (ОМ). Так авадхута досягає своєї мети в житті».
