Спільне поглинання: шлях до всеосяжного «Я» у шиваїзмі

Ми розглянемо такі поняття, як саха-бходжана (спільне поглинання), пурна-аханта (всеохопне уявлення про «я»), три види лінги: крія-лінга, бхава-лінга, джняна-лінга, а також сва-лінга і сваям-лінга. Це важливі поняття філософії шиваїзму для прояснення основи.

Основа перекладається як адхара, основа всього — це Бог. Коли ми прояснюємо основу, і основа (Бог), те, на чому все стоїть, прояснена, наше споглядання, наше бачення безпомилкове. Часто люди мають помилкове бачення щодо всесвіту, Бога, світобудови, тому що основа не прояснена, і бачення також немає. Якщо немає бачення — споглядати також неможливо. Що споглядати, якщо бачення немає? Бачення — це певний ідеальний стан, який ми зрозуміли.

Основа, бачення і споглядання завжди пов’язані. Чим глибше ми проникаємо в основу, тим потужніше наше бачення. Чим більше ми впевнені у баченні, тим стійкішим, односпрямованішим, непохитнішим і глибшим є наше споглядання. А чим глибше наше споглядання, тим глибші наша вівека, вайраґ’я та інші видатні якості, які зрештою приводять до звільнення.

Пурна-аханта: всеохопне «Я»

Стхала «Спільність».

Світ — це прояв Шиви, саме так завжди відчуває святий; його називають тим, хто сприймає все в одному, оскільки він розчинив усе в єдиному — у Шиві.

Світ — прояв Шиви, вішвам-шивам-майям — ось так відчуває йогін. Йогін розчинив усе в одному, тобто він усвідомив усе як прояв Шиви. Усвідомлювати все як прояв Шиви, усвідомлювати єдність свого «я», Гуру, світу і Шиви — саме це називають саха-бходжаною (спільним поглинанням). Коли все поглинається в єдиній свідомості, все разом — це дуже важливий елемент у шиваїтській філософії та філософії ануттара-тантри — все об’єднувати в одному, все інтегрувати в одному.

На відносному рівні є багато різних речей: Гуру — це Гуру, учень — це учень, божество — це божество, Вішну — це Вішну, Шива — це Шива, Вішну — це не Шива. Але з точки зору бачення такі погляди помилкові, дуалістичні. Такі погляди можуть бути правильними у відносному сенсі з точки зору поведінки. Наприклад, з точки зору поведінки зрозуміло, що є різниця між Гуру, учнем та етикою, або ми розуміємо, що Вішну — це певні якості, а Шива — це певні якості, але це лише з точки зору відносної поведінки. У баченні йогін не повинен мати таких поглядів. У баченні він повинен усе об’єднувати, і цей процес називається спільним поглинанням.

Завдяки баченню єдності всього сущого, себе, світу і Шиви йогін набуває переконаності в єдності прасади.

Бачення всього як єдиного — себе, світу і Шиви. Таке бачення приводить до того, що називають пурна-ахантою — всеохопним уявленням про власне «я». Серед дванадцяти санкальп є санкальпа, яка називається «світ єдиний з розумом» або «все єдине з розумом». Все єдине з розумом — це і є пурна-аханта.

Коли ми змінюємо уявлення про своє «я» на всеохопне... Зазвичай у нас є звужене, обмежене уявлення про своє «я», наприклад, ми думаємо: «Я чоловік, я жінка, я людина, яка належить до людської раси». Нам не спадає на думку відчути себе всеохопним — це дуже складно, мало кого, крім садху, відвідують такі думки.

Наприклад, не спадає на думку відчути: «Я галактика, я всі галактики, я сонце, я місяць, я всі зорі, я всі планети, я зовнішній світ, я боги, я внутрішній світ, я пекла, я небеса, я люди, я ріші. О, який я великий, який я величний! І взагалі я — це все, крім мене нічого немає. Я все це прибираю, поглинаю».

Що тоді? З ким ви з’ясовуватимете стосунки? Що кому ви хочете довести, кого обійти, кого перевершити, випередити, з ким ви будете суперничати? До кого будете прив’язуватися і взагалі з ким ви хочете побудувати стосунки, кого ви будете старшими або кого будете молодшими, кому будете служити або від кого приймати служіння, кому будете проповідувати? Усе — самому собі.

Звикати відчувати це — це і є санкальпа «все єдине з розумом», не така вона проста. Це одна з найсерйозніших, найглибших санкальп, тому її слід практикувати після опанування всіх попередніх десяти, на самому кінці. Це і є пурна-аханта (всеохопне уявлення про «я»), це уявлення просвітленого джняні.

Перебувати у світогляді означає поступово витісняти уявлення про старого, маленького, обмеженого самого себе цим всеохопним уявленням про «я». Щоб воно витіснялося, ми повинні навчитися утримувати це уявлення тренуванням у спогляданні, звикнути до нього, а потім безперервно підтримувати природний стан усвідомленості — це одна з його граней — це і є мати всеохопне уявлення про «я».

Розум має бути розпахнутим, його слід відпустити, розкріпачити, розслабити, зробити невимушеним, природним і таким, що не виправляється, — це певні грані. Але якщо у природній усвідомленості немає цього всеохопного уявлення про «я» — ще не можна сказати, що це є природний стан усвідомленості.

Природний стан усвідомленості — це саме пурна-аханта, дуже великий стан. Йогін має звикати до нього через утвердження у світогляді, який усе об’єднує, усе поглинає в єдиному — в єдиному баченні.

Баланс між єдністю та розрізненням

Що означає поглинати в єдиному баченні? Не надавати на рівні світогляду споглядання значення відмінностям, а надавати більше значення єдності. Зазвичай, коли ми концентруємося на відмінностях, підкреслюємо відмінності — це означає, що ми зловживаємо вівекою (розрізнювальною мудрістю), ми перебільшуємо з вівекою. Вівека витягує наш розум зі стану єдності, і ми чіпляємося за щось окреме, часткове, локальне, розрізнене, фрагментарне. Вівека часто може своєю надмірною ясністю відвести з духовного шляху, відвести від природного стану. Це може бути ментальна ясність, якась інша.

Спільне поглинання означає, що ми, навпаки, зосереджуємося на цілісності, на єдності, на загальності. Ми зменшуємо потяг до відмінностей і збільшуємо потяг до єдності, відчуття єдності, переживання єдності, єдиного «смаку», що все це одне.

Тут є такий тонкий момент — не можна ні з чим переборщувати. Якщо ми занадто переборщимо з вівекою (розрізненням), ми будемо дуже витончено розрізняти все, деталі прасаду, деталі концепцій, деталі нюансів етики, будемо настільки ясно все розрізняти, що захопимося цим розрізненням, і до одних речей виникне прив’язаність, а до інших — відраза. Коли таке виникає — це наслідок зловживання ясністю та вівекою. Це означає, що майя-мала активувалася, почала домінувати, почуття відмінності почало зростати.

Ми настільки почали все розрізняти, що втратили відчуття єдності. Коли таке буває, монах думає: «Ось монахи та миряни — це абсолютно різні люди, взагалі різні всесвіти, взагалі навіть страшно говорити з мирянином, так забруднишся, канали заб’єш» — йому взагалі страшно спілкуватися з мирянами. Це означає, що він зловживає вівекою.

Ще далі він починає думати: «А ось монах до дванадцятої та після дванадцятої — це взагалі абсолютно різні речі. Треба тримати свій рівень, навіть не сідати поруч». «Ініційований учень із дикшею або без дикші — це абсолютно різні речі. Прасад, коли його готував той, хто з дикшею, і той, хто без дикші, — абсолютно різний, і в усьому відчувається така різниця, вона так зачіпає, що потім дуже складно стає жити. Медитація та служіння — це настільки різні речі, взагалі навіть небо й земля. До служіння взагалі виникає відраза, тому що медитація — це політ самадхі, а служіння — це втрата часу, тобто абсолютно різні речі».

«Матаджі та прабху настільки різні, що один погляд, одна тінь, що впала, може осквернити чернечі обітниці брахмачарі, тобто виникає ненависть, навіть відраза, не можу навіть бачити». Це приклад збоченого розуму, який захопився надмірним розрізненням. Або коли: «Санатана Дхарма — це найвища Дхарма, а якісь там інші Дхарми — вони взагалі помиляються, нічого не розуміють, якийсь дитячий садок» — зневага, немає любові, співчуття. Це все надмірна ясність.

Таке буває, або: «Брахмачарі на монашому навчанні — це щось інше, ніж якийсь мирянин», або: «той, хто прийняв Символ Віри, і карма-санньясі — це ж узагалі небо й земля». Ось це все приклади захопленості надмірною ясністю. Але насправді в Брахмані ми спостерігаємо відсутність відмінностей, єдність усіх понять, а те, що це велика омана, — це надмірна вівека.

Вівека має бути, але вона не повинна мати такого збоченого характеру. Тут йогін має концентруватися на відчутті цілісності, на відчутті єдності, але при цьому не втрачаючи вівеку. Відчуття цілісності, спільності, єдності означає, що у світогляді ми маємо бачення, що все це одне, але вівеки не втрачаємо. Якщо ми втратимо вівеку, то скажуть, що ми втратили дію у світогляді, що ми зробили перекіс у бік світогляду навпаки: «Вегетаріанський прасад, невегетаріанський — усе одне, можна їсти м’ясо. Так, миряни, монахи — яка різниця?».

Тонке поєднання світогляду та розрізнення — це і є принцип, коли ми вміло поглинаємо, зводячи все до одного, але не втрачаючи вівека-видью (розрізнювальну мудрість).

Шива як основа світу

Весь цей світ перебуває в Шиві, повсюди бачиться лише Шива, вони, Шива і світ, співвідносяться як опора і те, що на неї спирається, або як вмістилище та його вміст.

Шива — це опора, вмістилище, основа, а світ — це вміст, те, що спирається. Весь цей світ спирається на Шиву. Шива є вмістилищем усього цього світу. Як це можна усвідомити? Наприклад, аналітичним шляхом можна, розмірковуючи, прийти до стану великого вибуху і до того, що було після нього, або до стану порожнечі всіх явищ. Шляхом прямого споглядання можна прийти до бачення за межами оцінок, коли в одвічній свідомості всі відмінності, усі об’єкти світу розчиняються.

Для того, чий ум поглинутий одним, чиї думки містять лише Шиву й нічого більше, для такої людини який сенс у матеріальному світі, корінь якого — ілюзія (майя). Вища свідомість освячує світ, без неї об’єкт (матеріальний світ) не існує, який сенс у породженнях ілюзії (майї) для тих людей, чиї уми зосереджені на вищій свідомості.

Матеріальний світ, матеріальна ілюзія захоплює нас лише тому, що ми приділяємо їй увагу. Щільний, грубий матеріальний світ лише здається щільним і грубо матеріальним, тому що ми вклали в це достатньо сил та уваги. Наша увага виокремила саме такий світ. Коли ми починаємо приділяти увагу Брахману, Ішварі, ми починаємо усвідомлювати Брахмана, Ішвару, а щільний матеріальний світ перестає так впливати на нас.

Саме те, чому ми приділяємо увагу, — те й проявляється більше в нашому житті. Коли ми приділяємо увагу відмінностям — відмінність зростає, і вони стають майя-малою. Коли ми приділяємо увагу єдності — відчуття єдності зростає. Як ми повернемо свій ум — так і буде. Процес звільнення означає вчитися повертати свій ум доти, доки ми не встановимо його у вимірі тур’ї в трансцендентному стані. Ті, хто добре повертають свій ум, знаходять цей вимір і перебувають у благодаті. Ті, кому не вдається добре повернути свій ум, терзаються в пошуках цієї благодаті, але ще не знаходять її.

Таємниця «Ахам»

Йогін завжди перебуває у своєму серці, незмінному, безтурботному й повністю розчиненому в Шиві, така людина досягла звільнення — це безсумнівно.

Літера «А» означає Шиву — це перша літера в санскритському алфавіті, це серце буття, споконвічна природа реальності. Літера «Хам» — це остання літера алфавіту, вона означає Шакті. Із цих двох літер, першої й останньої, складається «Ахам». «Ахам» означає «Я є». «Ахам» означає, що Шива і Шакті завжди поєднані. «Ахам» — це те, що ми говоримо про себе: «я єсмь», «я є». «Ахам» — це означає, що я як Шива перебуваю глибоко всередині, а мої п’ять оболонок (кош) як Шакті — ось це і є людина. Той, хто може розпізнати таємницю «Ахам», — той реалізує принцип звільнення.

Саха-бходжана: поглинання всіх відмінностей в єдиній свідомості

Стхала «Спільне поглинання»

Розуміння того, що вчитель, Шива й учень — це все форми самої людини, називається «спільним поглинанням» (саха-бходжана).

Саха-бходжана («спільне поглинання») починається з того моменту, коли ми починаємо розглядати світ як прояв свого «я», Гуру як єдиного зі своїм розумом, Гуру як єдиного зі своїм «я», ішта-девату на вівтарі як єдину зі своїм розумом, а ішта-девату в різних тілах — як єдину з «я», Шиву як Ішвару, єдиного з «я».

Коли ми починаємо привчати себе до такого бачення, починається дуже глибокий, таємничий містичний процес, життя йогіна змінюється, тому що змінюється його ідентичність. Уявіть собі людину, яка відчуває іншу людину, вас як саму себе, Бога як саму себе, Гуру як саму себе, божеств на вівтарі як саму себе. Коли така людина ходить, думає, діє, виходячи з цього бачення, спить і їсть, чи буде вона обмежена звичними схильностями, клешами, кармами, чи матимуть над нею владу вісім паша (вузлів свідомості)? Така людина природно перебуває в глибокій усвідомленості Брахмана. Навіть якщо спочатку це не так, рано чи пізно вона приходить до такої усвідомленості.

Воно називається «спільним поглинанням», оскільки має природу поглинання всього.

Що означає «спільне поглинання»? «Спільне поглинання» означає: ваше бачення, ваше розуміння основи починає поглинати всі відмінності, ваше відчуття цілісності, єдності в основі та єдності в Богові починає поглинати всі ті відмінності, які раніше були для вас важливими.

Наприклад, є відмінність між днем і ніччю, а якщо ви споглядаєте і вдень, і вночі, то чи так уже важливо, де і коли споглядати? Є відмінності «подобається» і «не подобається», а якщо в усьому ви бачите Шиву як даршан, як благословення, то чи так уже важливо, подобається це чи не подобається? Є відмінності: той метод чи інший, а якщо розум перебуває в природному стані, то чи так уже принципово, який метод застосовувати, коли ти в природному стані, — метод застосовується як гра? Є відмінності: те чи інше служіння, а якщо ти перебуваєш у баченні Абсолюту (в Богові), то чи так уже важливо, яке саме служіння, хіба принципово, у якому служінні ти будеш споглядати Бога або поклонятися йому? Є відмінності між служінням і медитацією, а якщо і в тому, і в іншому ти перебуваєш у Богові та в глибокому сахаджа-самадхі, то чи так уже принципово, чи бути тобі в сахаджа-самадхі сидячи, чи бути тобі в сахаджа-самадхі під час служіння — не принципово, хоча цього складно досягти.

Зрештою йог поглинає всі ці внутрішні й зовнішні відмінності, і це дуже важливо. Ми відчуваємо, що внутрішнє цікаве, а зовнішнє — не дуже, якщо ми йоги, але якщо йогін однаково споглядає Бога всередині й зовні, то чи так уже принципово, де його споглядати? Споглядання й відволікання, а якщо йогін перебуває в Богові подібно до того, як палець загруз у клеї, чи є різниця між спогляданням і відволіканням?

Зрештою йогін має прийти до такого стану, коли життя і смерть як розрізнення, володіння тілом і неволодіння ним також втрачають своє значення й важливість, коли йогін відчуває: чи є різниця — бути з тілом чи без нього. Сон зі сновидіннями й сон без сновидінь, неспання, три стани — вішва, тайджаса й праджня, якщо йогін реалізував тур’ю, то чи принципова різниця між тур’я-джаграт, тур’я-свапна або тур’я-сушупті, якщо все одно тур’я? Не так уже принципово.

Поглинання означає дедалі більше стирати відмінності й приходити до єдиного «смаку». Коли йогін приходить до єдиного «смаку», він природним чином вивільняє сприйняття Шиви з кожного акту сприйняття, з кожного смаку, з кожного запаху, з кожного звуку, з кожного дотику, з кожного нюху й з кожної дії. Коли він вивільняє Шиву, Шива виходить на перше місце, і тоді все природним чином очищується, виявляє свою порожню, грайливу природу й виявляє свою чисту природу.

Слід постійно поєднувати у своєму Атмані (у собі, у своєму «я») Шиву, світ і Гуру. Коли вони єдині у свідомості — це і є «спільне поглинання».

Коли Шива, зовнішній світ, Гуру в Гуру-йозі та я сам об’єднані — усе це називається «спільним поглинанням». Ми спираємося на Прихисток для того, щоб поглинути відмінності цього світу й утвердитися в єдності.

«Це — Шива, а це — Гуру. Це — живий і неживий світ, а це — я». Людина, яка не має таких подвійних ідей, «поглинає весь світ без відмінностей».

Замість таких подвійних ідей ми приймаємо одну недвоїсту ідею — це набагато зручніше. Що це за ідея? «Я є Шива, і це все єдине. Гуру є Шива, Гуру є я, я є Шива, Шива є Гуру, я є світ, світ є я, світ є Шива». Усе це єдине, але це не мікс, а вихід за межі концепцій. Ми це не повторюємо, ми усвідомлюємо це безпосередньо. Нам не потрібно багато філософствувати на цю тему, нам треба безпосередньо бачити це, прорвавшись крізь концепції. Коли ми прориваємося крізь концепції — це і є спільне поглинання.

Потім ми відчуваємо, що ще залишилося безліч якихось подвійних станів, можливо, усередині, можливо, зовні. Наприклад, час — ми відчуваємо: «Я ще не увібрав, не поглинув час. Мені треба поглинути час. Ще є минулий час, майбутній, теперішній, і мені їх також треба якось звести до спільного знаменника й об’єднати собою». По-перше, минуле, майбутнє і теперішнє треба поєднати, а потім треба змішати зі своїм «я». «Я є час, я є той, хто вище за час — калатіта».

Є рага, бажання — мені також треба поглинути їх. Є бажання, яке приносить проблеми, і є ті, що не приносять проблем. Є прихильність і є відраза, заснована на бажанні. Є я і є бажання — мені треба це знову возз’єднати, возз’єднатися з енергією всіх бажань і не потрапити під вплив бажань, трансцендувати їх, піднятися над ними, забрати всю енергію бажання, побачити це як Шиву. Безліч таких подвійних уявлень мають бути об’єднані з цією первісною свідомістю цілісності — це і є «спільне поглинання». Ми маємо поглинути все це.

«Є якісь неприємні відчуття, і вони відокремлені від мене, отже, я маю розширити межі свого сприйняття й увібрати ці неприємні відчуття, зробити їх прикрасами свого природного стану, як це зробив Шива». Так поступово йогін розширює межі свого сприйняття недвоїстості, поглинаючи різні таттви, категорії, канчуки, доки цей процес не стане подібним до лісової пожежі, тобто не розширить його свідомість до нескінченності. Є стан неспання, є сон, а є сон без сновидінь — я маю також поглинути й трансцендувати це, піднятися до тур’ї.

Запитання: Гуруджі, скажіть, а під час поглинання часу?

Ви стаєте Махакалою. Лише він може єдиний поглинати час.

Запитання: Чи можна сказати, що минуле й майбутнє стають частиною теперішнього, чи це вихід за межі, який не можна так просто описати?

Вони стають частиною теперішнього, але не того теперішнього, яке ототожнене з розумом, а того, яке перевершує всі відмінності.

Запитання: Тобто воно сприймається як загальна картина чи як частина теперішнього?

Можна сказати й так. Час — це Калашакті (енергія), дуже тонка сила. Під час поглинання ця тонка сила сприймається єдиною зі свідомістю, як частина власної свідомості. Це єдине теперішнє, яке існує.

«Я — слуга, Шива — господар. Я учень, а він — наставник». Той, хто не має таких думок, утвердився у стані недвоїстості. Втілений Атман (втілене «я»), який злився з Параматманом (вищим «Я»), — це полум’я, що освітлює всесвіт.

Зміна світогляду та здобуття адхара-агні

Поступово ми змінюємо свій людський світогляд на світогляд Шівайогіна. У поведінці поки все залишається так само, тому що в поведінці діють закони енергії, а в енергіях відмінності мають велике значення, тому ми не поспішаємо змінювати поведінку, доки не змінили світогляд. Ми змінюємо світогляд доти, доки світогляд не зіллється з нашим власним «я». Коли світогляд зливається з нашим власним «я», ми отримуємо доступ або право на те, що називають основою, або адхара-агні.

Адхара-агні можна перекласти як «вогонь Шиви, який плавить усе», як вселенське полум’я віри та любові до Бога, у якому все згорає в недвоїстості. «Адхара» означає основа, «агні» — вогонь. Саме адхара-агні переплавляє всі ці подвійні уявлення, карми, які є в нашому тонкому тілі, адхара-агні спалює все це. Ми отримуємо доступ до нього, коли опановуємо такий світогляд.

Світогляд переходить у споглядання, коли ми безперервно його утримуємо, перебуваємо в ньому. Коли ми перебуваємо у стані самовіддачі, ми маємо полум’я божественної любові, полум’я божественної віри та божественної мудрості, яка все спалює — це і є адхара-агні. У вас має бути вогонь великої віри, полум’я вселенської любові, щоб ви могли спалити клеші, спалити ототожнення, спалити сприйняття — це і є самоосвобожнення та самовіддача.

Тоді велике жертвопринесення (маха-яг’я) природним чином відбувається: що б ви не випили й не з’їли, що б ви не побачили й не почули, не зробили — ви жертвуєте, як у кунду під час хавану ми кидаємо й говоримо: «Намаха». Ви жертвуєте все, що переживається, у кунду адхара-агні (полум’я Шиви), яке спалює все.

Той, хто жертвує полум’ю свого Атмана все, що представлене поняттям «це» (цей світ), той «жертвує все».

Спочатку ми маємо бути дуже обережними, і, як у кунду, не все можна кидати одразу, тому що якщо кинути багато — піде дим, полум’я не горітиме. Тому в кунду не кидають брудні предмети й узагалі сторонні речі, кидають тільки самагрі, великі поліна не треба кидати в кунду, щоб вогонь горів, тобто наш вогонь має горіти завжди. Тому ми не повинні забивати наш вогонь мирськими бажаннями, поведінкою, яка не відповідає садху, сприйняттями. Ми маємо у світогляді жертвувати все, але у відносному ми повинні розуміти, що можна кидати в цей вогонь, а що ще ні, щоб вогонь не згас. Але в міру того, як він розгоряється, ми можемо кидати туди дедалі більше, доки він не стане полум’ям вселенської віри, любові, у якому згорає весь всесвіт у нашому сприйнятті.

 Всеохопне уявлення про «Я»

«Я — Шива. Я — Гуру. Я — світ, живий і неживий». Повне усвідомлення цього називається «всеохопним уявленням про «я» (пурна аханта).

Коли йогін спалює всі свої подвійні уявлення в цьому полум’ї адхара-агні, він отримує нове «я», нове уявлення про «я»: «Я вже не та маленька людина, якою себе вважав, я зовсім інший, я вже нова людина». Це не просто людина — це божество всередині, людина за тілом, а за свідомістю — Шива. Це і є свідомість джняні, і така свідомість і є пурна-аханта, всеохопне цілісне уявлення про «я».

Ми замінюємо своє маленьке, обмежене, егоїстичне людське «я» з його страхами, прив’язаностями, надіями, ілюзіями на тотальне відчуття буття в Бозі, тотальне відчуття божественної величі, божественної чистоти, краси, мудрості, любові, відкритості. Жити природно в такому прекрасному «я» набагато щасливіше, таке «я» має право на щастя, на щастя двадцять чотири години на добу, яке ніколи не припиняється. Коли ви здобуваєте пурна-аханту, благодать сходить широким потоком. У стані благодаті йогін завжди щасливий.

Ця маленька обмежена людська особистість може бути нещасною, переживати, страждати, мати проблеми, а йогін із такою божественною величчю «я», як Шива, він, крім щастя, в принципі нічого не може переживати, тому що це його природна природа. Шива — це благо, благодать, сатьям, шивам, сундарам, шубхам — вічна чистота, вічна краса і вічне щастя. Переживання такої краси, любові, вічного щастя — це ознака того, що пурна-аханта була досягнута, всеохопне цілісне переживання «я».

Запитання: Гуруджі, як я розумію, ми можемо прийти до такого стану, коли ми пройшли лілу, тобто розуміння ліли, усе проходить через той сценарій, який проявляється в цьому світі, і якщо ми не станемо частиною цього сценарію, то не зможемо досягти цього стану?

Ви, мабуть, хотіли сказати: коли ми навчилися звільняти нашу дію і сприймати її як гру, а також інші види активності, дії інших і все, що з нами відбувається, наприклад карму, долю, так? Так, це правильно — саме так. Про це ми поговоримо трохи пізніше — це називається крія-лінга.

Запитання: Гуруджі, ось стани, які описувалися — «загальне поглинання», божественна гордість, чисте бачення тощо — це ж аспекти природного стану?

Звичайно, якщо під природним станом ми маємо на увазі єдність із Шивою, а не різновид уваги чи чогось концептуального.

Запитання: Скажімо, джняна?

Звичайно.

Запитання: Якщо людина досягає джняни — чи то шляхом джняна-йоги, чи бгакті-йоги, чи кундаліні-йоги, — вона автоматично набуває, скажімо, всіх цих станів?

Якщо це істинне досягнення, то не автоматично, а природно.

Запитання: Але сам факт досягнення передбачає, що людина набуває всіх цих якостей?

Не одразу всіх, але поступово, так, саме так.

Жертвоприношення знання і велика яг'я

Людина, яка досягла єдності з Шивою, здійснює жертвоприношення знання, приносячи як підношення світ, що складається з відмінностей, «вогню основи» (адхара-агні), який є свідомістю. Така людина «поглинає світ як жертвоприношення».

Сприйняття світу, дії змінюють свої якісні характеристики. Світ розглядається як те, що підноситься — ніхто не думав, що до світу можна так ставитися. Світ — це великий пакет самагрі із сумішшю для хавану або великий набір паличок і квітів для пуджі — ось що таке п’ять сприйнять. У цьому й полягає сенс — пуджа готує нас, привчає нас до того, що існує такий процес, але тепер, якщо ми вчилися проводити панча-упачара-пуджу з квітами, пахощами, запахами і світильником, то тепер наші упачари — це всі п’ять елементів.

Просто ритуальне приладдя трохи розширюється: сонце, місяць, земля, всесвіт, увесь елемент повітря, усі води світу тощо. Кому ми підносимо, де наше божество, де наш вівтар — це адхара-агні, сяйво вогню Шиви, вогню усвідомлення всередині нас, але не лише всередині нас, а й за межами нас та в кожній живій істоті, і за межами тіла, і всередині, і зовні. Ми здійснюємо жертвоприношення через кожен акт сприйняття — кожен акт слуху, кожен акт зору, кожен акт їжі, дотику, нюху тощо. Пуджа ніколи не припиняється — ось такий вічний хаван, велика яг'я. Ця яг'я на вогнищі — адхара-агні великого сяйва основи, як вона відбувається? Простим перебуванням у природній усвідомленості, простим поєднанням сприйняття з вогнем усвідомлення.

Коли думки людини розчинилися в сонці найвищого блаженства, у свідомості, у найвищому просторі, яке значення для неї має порядок світобудови?

Справді, якщо все є великим підношенням, то яке значення має те, як укладені інгредієнти для підношення — ви все одно висипаєте їх у кунду.

Розчинення его у найвищому просторі

Слід відчути, як власний Атман (самотність, «Я») розчиняється, коли зливається з бездоганним вищим простором свідомості, вільним від страждань світу (сансари).

Коли ми відкриваємо принцип «усе єдине з розумом», пурна аханта (всеохопне уявлення про «я») і отримуємо право на адхара-агні, на велике світло сяйва вогню Шиви, то виявляється, що наше его залишилося, нікуди не зникло, і ми маємо розчинити це его. Тобто насамперед те, що має бути принесене в жертву цьому великому вогню Шиви, цьому великому стану всеохопного уявлення «я», — наше власне его — ось це і є самовіддача, з його надіями, страхами, амбіціями, чіпляннями, фіксованими шаблонними ідеями, звичками та всім іншим. Ми маємо відчути, як це маленьке его розчиняється у великому всеохопному стані.

Це і є найвище знання, що відкриває природу буття-свідомості-блаженства. Це знання, яке усуває оману світу, просвітлені мудреці називають звільненням.

Велика омана світу існує — усі живі істоти живуть у великій омані. Не треба думати, що вони щось знають, не треба думати, що вони мають рацію, не треба думати, що вони такі важливі. Усе це неправда. Увесь світ — це велика омана, вся сансара дурить усі живі істоти, що б вони не робили, якими б багатими не були, що б не мали. Лише сиддхи, лише садху, лише пробуджені знають істину, не обманюються світом.

Це подібно до того, як у лікарні неважливо, наскільки могутня чи багата людина в лікарні — все одно зараз за статусом вона хвора. Неважливо, чи має вона художнє чуття, чи є великим письменником — у лікарні всі насамперед хворі. Так і в сансарі — у сансарі всі насамперед обмануті. Неважливо, коли всі тонуть у морі, неважливо, хто великий начальник, хто цар, хто великий багатій, хто інтелектуал, — поки вони тонуть у морі, усе це статус «тих, хто тоне в морі», головна характеристика.

Таким же чином у сансарі всі живі душі підвладні великій омані, абсолютно всі, але садху виходить із цієї великої омани, розчиняючи своє его у світлі Шиви. Коли його его розчиняється, є ознаки, є знаки — зменшується його гордість, зростає смирення, збільшуються любов і співчуття, зростають його терпіння, смирення, співчуття, його чисте бачення, його внутрішній спокій, його внутрішнє щастя посилюється, а страхи, чіпляння, клеші, прив’язаності, побоювання, навпаки, зменшуються. Це явна ознака того, що его приноситься в жертву. Навпаки, у того, хто не приносить його в жертву, ці якості не зменшуються, тому що він не приносить у жертву своєму вищому «Я» власне его.

Через практики, що належать до описаних вище етапів (стхал) — бгакта і так далі, досягається дивовижний стан єдності з Шивою, вищим небом свідомості. Тоді людина справді стає вмістилищем багатства звільнення.

Так закінчується стхала «Спільне поглинання».