Ми продовжуємо обговорювати практику споглядання з розділу праджня-янтри.
Коли ми займаємося спогляданням, відбувається трансформація свідомості. Йти до просвітлення — це означає постійно трансформувати себе в щось більше, напрацьовувати в собі нові якості, яких ми раніше не мали.
Шлях до звільнення полягає саме в напрацюванні цих якостей. Якщо сказати точніше, то не в напрацюванні, а у впізнаванні їх як таких, що завжди нам притаманні. Спочатку, звичайно, здається, що ми напрацьовуємо в собі нові якості. Ми були прив’язаними, а потім ми відсторонилися, і нам здається, що ми напрацювали в собі відстороненість. Наш розум був скутий фіксованими судженнями, а потім ми звільнили свій розум, набули гнучкості та всеприйняття. Тоді ми думаємо: «Так, я тренувався, я набув цього». Але з часом, коли ми виявляємо свою споконвічну природу, ми бачимо, що ці якості завжди були нам притаманні. Вони завжди були присутні всередині нас, тільки перебували у прихованому стані. Усі вищі якості одномоментно присутні прямо зараз у нашій свідомості. Тому можна сказати, що якості ми не напрацьовуємо, а впізнаємо як такі, що завжди нам притаманні.
Трансформація полягає в тому, щоб упізнати те, що притаманне нам спочатку. Спочатку Абсолюту притаманні різні якості, якщо можна так висловитися: непізнаванність (ачинтья), нескінченність (ананта), спонтанна досконалість (арья), всепроникність (сарвабхава), споконвічна чистота й незаплямованість (ніранджана). Ці якості виділяються просто тому, що в різних школах на них прийнято медитувати. У різних традиціях особливо виокремлюються певні якості, хоча про якості Абсолюту можна говорити нескінченно.
Оскільки ці якості притаманні абсолютній Свідомості, Всевишньому Джерелу, вони також притаманні й нам. Чому? Тому що в традиції лайя-йоги ми не говоримо про якийсь Абсолют, віддалений від нас. Ми говоримо про Абсолют у контексті природи нашого Розуму, тому що Абсолют — це наш фундаментальний Розум у його істинній таковості. І якщо ці якості притаманні Абсолюту, то вони також спонтанно притаманні й нам.
Коли ми чуємо, що Всевишньому Джерелу, фундаментальній Свідомості притаманні якісь глобальні якості, ми, звичайно, не відчуваємо, що ці якості притаманні нам. Нам здається, що ми повинні їх напрацювати завдяки духовним тренуванням. Однак процес їх напрацювання, набуття не означає привнесення чогось нового, він означає усунення всього того, що заважає їхньому прояву. Тобто це самовпізнавання, коли ми відкриваємо в собі те, що є і завжди було. Іншими словами, у процесі духовної практики ми повинні самовпізнати себе як Абсолют, як божество, наділене досконалими якостями.
Стадії духовної трансформації
Яка логіка трансформації, коли ми займаємося практикою? Спочатку ми, звичайно, є звичайною людиною, яка перебуває в омані. Потім, коли ми стикаємося з необхідністю вирішити для себе питання сенсу й цінності буття, ми стаємо на духовний шлях, стаємо практиками, тобто садху. Коли ми прояснюємо для себе шлях і робимо свою практику мистецтвом і майстерністю, ми піднімаємося ще на один щабель і стаємо майстром споглядання, носієм живої лінії святих. Коли наша майстерність досягає піку, ми набуваємо ознак реалізації й стаємо йогами, які досягли істинної святості, тобто тими, хто занурений у Джерело й не втрачає його за жодних обставин. Зазвичай для досягнення цих ступенів людині потрібне все життя. Однак, з погляду сіддхів, це лише самий початок.
Наступний ступінь — махасіддха, володар ілюзорного божественного тіла. На цій стадії йогін починає трансформувати не лише свою свідомість, а й свої елементи, включно з фізичним тілом. Коли така трансформація завершується й елементи розчиняються, йогін повністю переходить у чисте бачення, вільне від карми. Таку реалізацію називають «великим переходом» у традиції майстрів, або досягненням божественного райдужного тіла (кайя-в’юха), коли всі нечисті складові тіла йогіна, що складаються з плоті й крові, трансформуються у світло. Це не метафізика, це реальність. Йогін справді зникає з цього світу, залишаючи волосся, двадцять нігтів і одяг.
Є така історія. Стара монахиня під час мандрівки Тибетом проходила повз одного села. Вона зайшла до віруючих мирян, які часто робили їй пожертви, і попросила пожити в їхній корівні кілька днів, сказавши, що їй потрібно виконати певну практику в затворі. Вони дозволили їй. Коли минуло кілька днів, вони схаменулися, подумавши, що їй ніхто не носить їжу. І вирішили подивитися, як вона там живе. Коли вони зайшли до корівні, то побачили, що замість цілого тіла монахині там були просто частини тіла, які лежали в різних кутках. Із цих частин тіла струменіло райдужне світло, випромінювалися тонкі світлові потоки. Миряни були дуже збентежені. Вони подумали, що це щось нелюдське, тому вирішили не втручатися. Коли через сім днів вони прийшли до корівні, то побачили, що її тіло повністю зникло, а натомість залишилися лише її волосся, нігті та одяг. Вони вважали цю монахиню просто неписьменною старою, яка дотримується вчення, а вона виявилася практиком найвищої реалізації, який досяг саруба-самадхі.
Був інший аналогічний випадок. Один йогін заробляв собі на життя тим, що за пожертви висікав на каменях священні знаки. Ще в молодості він отримав настанови від свого Майстра, але всі вважали його просто дивакуватим старим. Він малював знаки на каменях, йому жертвували за це трохи їжі та одягу, а решту часу він сидів у горах і співав різні пісні, сенсу яких ніхто не розумів. Але наприкінці життя він попросив, щоб після того, як він залишить тіло, його не чіпали протягом семи днів. Перед його відходом до нього прийшов син і сказав: «Ти маєш згадати всі настанови, які отримував». Але старий просто засміявся й відповів йому так: «Мені ці настанови вже не потрібні, я вже забув усе, що знав. Я не переймаюся цим». Син подумав, що старий просто втратив пам’ять. Але коли через сім днів відкрили його тіло, то побачили, що замість нього залишилися лише двадцять нігтів, жмут волосся та одяг. Тоді всі інші йогіни зрозуміли, що цей старий був практиком найвищої кваліфікації. Вони подумали: «Якими ж неосвіченими ми були, що не змогли розпізнати такого високого практика й не отримали від нього настанов. Ми вважали його просто пересічною особистістю, а він був найвеличнішим святим».
Це стадія чистого райдужного тіла. Святий Рамалінга Свамігал реалізував подібний рівень не наприкінці життя, а під час нього. Уже за життя його тіло не відкидало тіні, тому він був змушений загортатися в простирадло. А у віці понад п’ятдесят років він просто зник у фіолетовому спалаху полум’я. Це стадія кульмінації перетворення на чисте райдужне тіло.
На наступній стадії йогін стає володарем тисяч тіл, нескінченних чарівних еманацій. Він стає божеством-творцем.
Нарешті, на наступній стадії йогін, якщо його ще можна так назвати, перетворює себе на велике божество, яке творить цілі світи та всесвіти. Тобто це божество, що має божественні тіла у вигляді всесвітів. З погляду людської свідомості це здається фантастикою, проте це так.
І коли ми перераховуємо всі ці рівні, то це опис нашої «духовної кар’єри» — того духовного шляху, який нам належить пройти, якщо ми старанно практикуємо. Можна сказати, що той, хто виявляє велике службове завзяття, підніметься сходинками цієї «кар’єри».
Такими є стадії перетворення.
Природа справжньої реалізації
Багато хто вважає, що духовний розвиток передбачає різні досвіди, видіння. Усе це, звичайно, цікаво, але справжня духовна трансформація передбачає відкриття в собі нових якостей і здатність проявляти їх. Завдяки чому це відбувається? Завдяки тому, що йогін відкриває природу свого Ума, яка і є джерелом усіх чарівних якостей. Не відкривши природу Ума, неможливо набути справжнього пробудження. І навіть якщо йогін здобуває деякі надприродні сили магічними засобами, мантрами, вживанням різних препаратів, то це не можна назвати справжньою реалізацією.
Існує два види містичних сил: кальпіта-сиддгі та акальпіта-сиддгі. Кальпіта-сиддгі — це надприродні сили, яких досягають завдяки чомусь штучному, наприклад: начитуванню мантр, закликанню певних істот і взяттю їх під контроль, виконанню ритуалів, контакту з якимись істотами. Але все це вважається чимось штучним.
Акальпита-сіддхи — це природні сіддхи, які виникають як цвітіння внаслідок відкриття йогіном природи свого «Я». Йогін не дбає про сіддхи, він дбає про те, щоб відкрити свою первісну природу. А ця первісна природа, проявляючись, маніфестує себе як цвітіння його досконалих надздібностей (сіддхи) залежно від його долі, карми.
Коментар до тексту «Лайя амріта упадеша чинтамані»
Ми починаємо текст «Лайя амріта упадеша чинтамані» («Звільнювальний нектар дорогоцінних настанов»). Це корінний текст із практики споглядання.
Йогін сказав:
Тому, хто безпосередньо осягає природу «Я», більше немає чого осягати.
Коли непороджене й незбагненне пізнане, більше немає чого пізнавати.
Тому, хто став безмежною, нескінченною Свідомістю — вгорі, внизу й усюди, — більше немає чим ставати.
Якщо звести корінь усіх учень, суть усіх мантр і тантр, суть усіх релігій і стиснути їх в одну настанову, то ця настанова буде такою: «Осягни природу свого Розуму. Відкрий первісне обличчя до народження. Увійди у свій природний стан». Усе інше є лише коментарями про те, як розкрити цю саму природу.
Блукають наче в темряві ті, хто не відкрив променисту природу одвічного «Я», то стаючи голодними духами через прив’язаність, то падаючи в пекла через ненависть.
Під час переродження живі істоти захоплюються різними кармічними потоками, які проєктуються з їхньої свідомості.
У вченні антарбхава-видья (вченні про бардо) говориться, що після смерті перед людиною постають п’ятдесят два мирні та сорок вісім гнівних божеств. Ці мирні й гнівні божества проєктуються з потоку свідомості йогіна. І якщо йогін не розпізнає їхню порожню природу та вважає їх чимось окремим від себе, вони справляють на нього шокуюче враження.
Процес переродження та звільнення
Переродження відбувається тому, що свідомість людини або істоти захоплюється кармічними потоками й починає прямувати до місця нового народження, до нової матері, за якимось видінням або світлом. У момент переродження йогін, натренований у спогляданні, може досягти звільнення, навіть якщо не досяг його за життя. Тому що зв’язувальна мережа вітрів каналів і фізичне тіло відсутні, а його розум дуже рухливий, тобто йому можна надати будь-якої форми.
Йогін, який успішно практикував споглядання, у цей момент може досягти кульмінації своєї реалізації, якщо односпрямовано зафіксує свій розум на спогляданні та природі «Я», на Ясному Світлі, замість того щоб слідувати за видіннями у проміжному стані. Тоді в цей момент його смерть стане кульмінацією, шляхом до істинного, повного просвітлення, тому він більше не повернеться до сансари. Натомість звичайна жива істота, якій не знайома природа Розуму, яка не натренована у спогляданні, буде збита з пантелику різними проявленими мирними й гнівними видіннями. Її свідомість буде зміщена, тому їй доведеться слідувати за якимись видіннями, а потім перевтілитися в одному зі світів.
У момент смерті вирішується доля живої істоти: можна знову стати на шлях сансари, а можна стати на шлях нірвани. Шлях нірвани починається, коли ми розпізнаємо всі видіння як ілюзії, як невідмінні від природи «Я», коли ми односпрямовано вступаємо у споглядання й самозвільняємо видіння, замість того щоб зачаровуватися цими видіннями та переживаннями, що виникають. Шлях сансари починається, коли людина не розпізнає видіння, починає вважати їх чимось зовнішнім щодо себе й підпадає під їхній вплив. Саме від цього факту (дуже тонкого розпізнавання або, навпаки, відволікання) залежить наступне життя людини: чи буде вона перероджуватися, чи увійде до чистих земель, чи досягне повного звільнення, поєднавшись із Всевишнім Джерелом.
Йогін, стабільний у спогляданні, зуміє переродитися в чистих землях, продовжити там свою практику й за п’ятсот років досягти повного просвітлення, наприклад: у чистих землях махасіддхів, на небесах Майтреї, на небесах Даттатрєї, на Шива-лоці, на небесах Матсіендранатха та Горакшанатха. Однак такий йогін має добре ознайомитися з природою свого Розуму й досягти певної стабільності у спогляданні, щоб не втратити усвідомленість.
Якщо людина уві сні зі сновидіннями усвідомлює себе й може продовжувати споглядання, медитувати на Всевишнє Джерело, то це гарантія того, що вона може звільнитися на останній стадії проміжного стану. Якщо йогін усвідомлює себе уві сні без сновидінь, то це гарантія того, що він звільниться в перші миті проміжного стану, одразу після смерті. Нарешті, якщо йогін має повністю безперервну свідомість і відкрив первісне Ясне Світло, він звільнений уже за життя.
Практика природного стану
Щоб осягнути природний стан, нехай тіло й розум перебувають у розслабленні. Залишайся природно вільним, не докладаючи зусиль навіть до розслаблення. Тоді в розумі народжується рівновага, у серці — спокій, тіло рухається плавно й пружно, зникають марні думки та неспокій.
Коли ви практикуєте споглядання, концентруючись на відчутті «Я», у вас з’являється тонка усвідомленість, внутрішній спостерігач. Помітити його й почати утверджуватися в цьому внутрішньому спостерігачеві — це початок практики споглядання. Поступово більша частина вашої свідомості має переміститися в цього внутрішнього спостерігача, і тоді у вас народжується новий вимір реальності, який починає дарувати вам внутрішню цілісність, рівновагу. Поступово ця внутрішня цілісність стає вашою природою, тому елементи вашого тіла починають гармонізуватися, балансуватися.
Споглядаючи все, з чим маєш справу, поєднуй це з розумінням безмежної порожнечі, Чистим «Я», непостижним і нескінченним.
Практикувати атма-вічару, концентрацію на відчутті «Я», не означає відводити свідомість усередину й відгороджуватися від світу, від зовнішніх об’єктів. Це означає споглядати й підтримувати внутрішнього спостерігача, поєднуючи відчуття «Я» із зовнішніми об’єктами, змішуючи його з ними. Тоді весь зовнішній світ і наша внутрішня свідомість стають однорідною, єдиною масою свідомості.
Коли ми відкрили внутрішнього спостерігача, це ще лише частина справи. Інша частина полягає в тому, щоб навчитися безперервно його підтримувати. Але навіть коли ми безперервно підтримуємо стан внутрішнього спостерігача, третя частина духовної практики полягає в розвитку гнучкості та змішуванні.
Що означає змішування? Наприклад, на певний предмет можна дивитися різними способами. Можна просто бачити його як предмет, і тоді у вас є стріла свідомості, спрямована своїм вістрям на предмет, тому ви забуваєте себе, коли дивитеся на нього. Але коли ви практикуєте пам’ятання себе, у цієї стріли свідомості є два вістря. Тобто один погляд спрямований на предмет, а інший — на самого себе, на відчуття «Я». І тоді ви перебуваєте у спогляданні, сприймаючи предмет, але цей предмет усе ще відокремлений від вас. Принаймні, ви пам’ятаєте себе, бачачи цей предмет, тому вже не губитеся в об’єктах, емоціях, думках, не ототожнюєте себе з ними.
На ще глибшому рівні ви споглядаєте «Я» й дивитеся на предмет, не виносячи при цьому суджень, не оцінюючи, не привносячи минулі знання та минулий досвід, не проєктуючи якихось очікувань. Можна сказати, що ви бачите його очима новонародженого.
У тантрах є такий вислів: «Не думай, не оцінюй, не аналізуй, не рефлексуй, не створюй мисленнєвих проєкцій — залишайся в природному стані».
Коли ми таким чином споглядаємо предмет, у нас немає фіксованої точки, з якої ми його бачили б. І тоді бар’єри між суб’єктом та об’єктом починають розчинятися. У цей момент предмет — це частина нас, а ми — частина предмета. Тоді цей предмет стає частиною вашого розуму. Це приблизно те, що можна назвати змішуванням у спогляданні.
Помилки у спогляданні
Не заморожуй свідомість, роблячи її несприйнятливою чи тупою, також не будь надчутливим і розніженим.
Споглядаючи, давай присутності набирати сили та ясності, укорінюйся в ситуаціях і ходьбі, не будь підвішеним у Порожнечі.
Коли ми починаємо практикувати споглядання, наприклад концентрацію на відчутті «Я», то якщо вона в нас добре виходить, існує небезпека заморозити свідомість, зробити її несприйнятливою, намагаючись відгородитися від реальності й жорстко сконцентрувавшись усередині. Однак це помилка, яка вказує на відхилення у спогляданні. Інша небезпека — зробити свідомість надто вразливою та надчутливою. Але йогін уникає крайнощів, намагаючись так укоренитися у своєму спогляданні, щоб воно водночас було відкритим світові й захищеним від нього. Тому тут і говориться: «Не будь підвішеним у порожнечі».
Існує й третя помилка, коли йогін намагається спрямувати свій розум на непроявлене, але при цьому надто чіпляється за це, повністю заперечуючи думки, почуття та зовнішні об’єкти. Безумовно, коли ми споглядаємо, розум має встановитися в непроявленому, у позадумковому стані за межами концепцій. Але це не означає перестати думати. Думки й почуття можуть виникати, однак свідомість перебуває в точці за межами думок і почуттів, і завдяки цьому вони самозвільняються одразу ж, щойно з’являються. Що означає самозвільняються? Вони зникають у той момент, коли торкаються тієї точки свідомості, де ми перебуваємо під час правильного споглядання.
Зрозумій: бути розслабленим не означає віддаватися бездіяльності чи неробству.
Коли багато хто чує про практику природного споглядання, розслаблення, недіяння, вони можуть подумати так: «О, це мені підходить. Я лінивий, тому мені дуже підходить недіяння».
Однак те недіяння, про яке йдеться, не передбачає інертності свідомості. Недіяння означає, що ми встановлюємо свій розум у точці, де неможливо здійснювати будь-які дії, де дія і суб’єкт, який докладає зусиль, не можуть існувати. Дії можуть здійснюватися, але вони здійснюються саме з цієї точки. Іншими словами, численні практики мають виконуватися, різна активність може відбуватися, але ця активність завжди виходить із тієї точки, де немає жодної дії. Тоді йогін перебуває в недіянні, навіть роблячи щось. Він не має прив’язаності до результатів, діє спонтанно, без егоїстичної мотивації. Немає розрізнення, немає опори на сформований досвід. Він ніби робить, не роблячи, говорить, не говорячи, думає, не думаючи, тому що діє не з грубих шарів поняттєвого розуму (манасу), а з тонкої інтуїтивної свідомості (буддгі).
Стати на шлях недіяння не означає відмовитися від дій чи практики. Бути в природності не означає перебувати в лінощах і тупості.
Бути спонтанним не означає поводитися як блазень чи безумець. Нехай будь-які дії виконуються уважно, нехай ведеться практика.
Коли ми вступаємо на духовний шлях учення ануттара-тантри, є багато дій, які нам треба виконати. Не виконавши їх, ми не зможемо очистити свої канали або усунути затьмарення розуму. Говориться, що нашу первісну природу справді не треба виправляти, до неї не треба вносити поправок, оскільки вона вже досконала. Але якщо не виправляти зумовлений розум, то успіх на духовному шляху буде неможливим. Тому ми виконуємо різні духовні практики, якщо треба щось виправити в собі. Якщо треба очищати канали, ми очищаємо канали, якщо треба займатися концентрацією, ми займаємося нею. Проте наша базова свідомість завжди перебуває за межами дії, тобто в тій точці, де немає діяння. Якщо ми розуміємо цей принцип і дотримуємося його, то кажуть, що ми перебуваємо у правильному спогляданні.
Виявлення первісної природи
Перебуваючи у спогляданні, нехай йогін виявить свою первісну природу як таку, що простягається в усі боки без перешкод, подібно до космосу, як внутрішній простір без країв і середини, як сферу, подібну до неба без хмар.
Ясну, яскраву, як полум’я багаття, непохитну, як слон, всемогутню, як бог — володар тисяч всесвітів, величну, як тисячі богів, обширну, як нескінченний всесвіт.
Перебуваючи в такому спогляданні, нехай йогін буде нерозсіяним, невідступно уважним, нехай уникає він відволікань, насолод, розваг, мирської метушні, медитує сидячи й стоячи, живе просто й плекає свою силу день у день, рік у рік.
Коли учень отримує передачу, йому зазвичай даються такі настанови: «Тепер ти маєш працювати з цим методом, підтримуючи його щосекунди, щохвилини, щодня, щотижня, щомісяця і щороку, доки не досягнеш повної реалізації».
Святий Нім Каролі Баба говорив так: «Святий — це той, хто безперервно спрямовує свій розум на Всевишнього. Щойно він відволікся, його святості наче й не було».
Це так, тому що істинна святість походить зі спрямованості свідомості на первісну Основу, на Всевишнє Джерело.
Спонтанна практика та єдність порожнечі з блаженством
Коли ж споглядання набуло сили й може рухати вітер, нехай такий йогін приймає все, з чим він стикається на шляху, як практику і дозволяє всьому звільнитися в порожнистій присутності, поміщаючи шакті в манас, а манас у шакті. Немає таємниці вищої за це споглядання!
Коли йогін утвердився й безперервно перебуває у зв’язку з Всевишнім Джерелом, він може діяти більш спонтанно. Його споглядання триває безперервно, і про нього говорять, що він може зробити будь-яку ситуацію шляхом для практики.
Це означає, що будь-яка ситуація придатна для духовної практики. Чи готуєте ви їжу на кухні, розмовляєте, робите покупки, ідете або їдете в транспорті — саме це і є те місце, де можна виконувати вашу повноцінну практику, тому що первісний Розум нічим не обмежений, його можна змішувати з усіма повсякденними ситуаціями.
Майстер — це той, хто може змішувати свою первісну свідомість із повсякденними ситуаціями. Але опанувати контроль над свідомістю — це лише самий початок. Після цього йогін починає поступово брати під контроль свою енергію. Для цього він вчиться поміщати своє усвідомлення в різні центри всередині свого тонкого тіла. Унаслідок цього активізуються тонкі сутнісні краплі, а елементи в його тілі починають плавитися, розчинятися, і вітри починають входити в центральний канал. У цей момент переживається блаженство, причому кожній точці тіла притаманний певний вид блаженства; це залежить від того, які вітри увійдуть у центральний канал. Далі йогін працює з єдністю порожнечі та цього блаженства, що виникає внаслідок танення сутнісних крапель. Змішування порожнистої споглядальної присутності з блаженством є однією з таємниць, вищим пілотажем майстрів. Таке змішування дає змогу ввести прани в центральний канал, за короткий час розчинити всі карми й відкрити найтонші рівні Ясного Світла в потоці свідомості. Для цього існують практики з розділу шакті-янтра, частину з яких ви отримуєте як передачу, а також садхана найвищого рівня — нада-йога та джйоті-йога.
Можливо, лекція вийшла трохи складною, але такий підхід: якщо одразу штовхнути учня у воду, він сам навчиться плавати.
