Коментар до тексту «Йога Васіштха. Глава 5. Про завершення»
Воістину, усе це — вища свідомість. Однак, як хвилі здіймаються в океані, так різноманіття, зване всесвітом, постає в розумі. То тут, то там сутність проявляється як активна, в інших місцях вона залишається в пасивному стані. Субстанції, подібні до каменю, нерухомі, а люди — активні. Всемогутнє існування в усьому підтримує поняття невідання і тому залишається начебто невідущим.
О святий, як сталося, що концепції та категорії настільки загальноприйняті? Благаю тебе, роз’ясни мені!
Рама запитує: у чому причина цієї обумовленості, цієї ілюзії? Філософія йоги та санкх’ї розглядає два базові принципи: пракріті й пурушу. Пуруша є чистою свідомістю, пракріті — це сила природи, інертна матерія. Філософія адвайти йде далі й говорить, що цей поділ не важливий, усе є Абсолютом, усе є Брахманом (і пракріті, і пуруша). Не можна сказати, що одна філософія правильна, а друга помиляється, — кожна по-своєму описує реальність і кожна по-своєму має рацію.
Філософія санкх’ї, на яку спирається йога, включена до філософії адвайти. Адвайта описує погляд на найчистішу сутність, якою вона є, тоді як пуруша і пракріті — це опис, притаманний санкх’ї, яка описує, як реальність проявляється у відносному.
Походження таттв і проявлення світу
Невідання має ту саму природу, що й пробудження, — один і той самий корінь. Саме невідання є первісною енергією, уся ця сансара складається з невідання — це велика махамая (велика ілюзія). Із простору недвоїстої порожнечі виникла первісна вібрація (спанда), яку також називають шакті чіт-рупіні. Ця вібрація породила хвилі у свідомості — адья-шакті, анадья-шакті (найтонші хвилі у просторі порожнечі). Услід за цим почали з’являтися грубіші хвилі, і розпочався поділ на пракріті й пурушу.
Пуруша завжди безмовний, бездіяльний, порожній, мовчазний, не має жодних понять, ні з чим не пов’язаний, ні з чим не ототожнений.
Пракріті — це первісна сила, яка почала вібрувати й породжувати таттви. Спочатку вона проявилася як чиста свідомість, але потім, продовжуючи вібрувати, породила елемент простору. З’явилося певне розуміння, що свідомість займає об’єм, — так з’явилася акаша-таттва. Потім в акаша-таттві почалося коливання, рух, який призвів до нерівномірного розподілу частинок. Так з’явився вайю — енергія вітру, елемент повітря. Коли елемент повітря продовжував рухатися, у деяких місцях його частинки почали рухатися особливо інтенсивно й виробляти тепло, ці ділянки почали відокремлюватися та конденсуватися — так з’явився агні (агні-таттва, елемент вогню). Коли тонкі частинки вогню почали уповільнювати свій рух, переходити в щільніший стан і конденсуватися, це вже перестало бути вогнем і стало елементом води (апас-таттва, джала). Нарешті, коли в ділянці води деякі частинки стали щільними й інертними, утворився елемент землі.
Усі великі елементи (махабхути) утворилися з тамасичної частини пракріті.
Із раджасичної частини пракріті утворилися п’ять пран, присутніх у нашому тілі, а також органи дії (карма-індрії).
Із саттвічної частини пракріті утворилася антахкарана — наш внутрішній інструмент (чітта, манас, буддхі, ахамкара) — найтонші складові.
Таким чином, цей світ є різними формами пракріті (матеріальної енергії): саттвічні, раджасичні й тамасичні частини проявляються як цей світ. Пуруша — первісна свідомість — вільний від усього цього й не бере участі ні в чому з цього. Цей світ, що складається з пракріті, є різними формами невідання.
Три гуни та світи існування
У райських вимірах домінує саттва. Це світи думки, магічні, ментальні світи; у них живуть боги й сиддхи. Їхня реальність керується волею, оскільки там немає грубих елементів: тіла складаються зі світла, і самі світи складаються зі світла й тонкої прани. Раджас і тамас присутні там лише в невеликій домішці. Багато хто — мусульмани, християни — бажає народитися в райських вимірах після завершення цього життя. Йдеться саме про ці світи: чиста саттва, немає грубих енергій, немає тамасу, немає раджасу, немає грубих пран, тіла складаються з елемента вітру, іноді з елемента вогню та свідомості.
У нашому світі достатньо раджасу й тамасу, а саттва пригнічена, тому світ не керується силою думки — це не магічний, а матеріальний світ. Таттви тут важко контролювати силою розуму. Світ грубого тіла створює відповідну культуру.
Є й іще щільніші світи, де домінує тамас, де немає навіть такої активності розуму й руху, — дуже в’язкі, щільні, інертні світи.
Шлях очищення та садхана
Наше завдання в цьому житті — наскільки можливо очищати себе від тамасу й раджасу, збільшувати саттву, витончувати свою свідомість, звільняти її від усіх прив’язаностей, від усіх клеш, від усіх щільних сил і пут, які тримають нас, мов ланцюги. А потім, використовуючи саттву як трамплін або космодром, здійснити ривок у найчистішу нескінченну свідомість. Це традиційний шлях ведичної садхани, ведичної культури: очистити себе, стати достатньо саттвічним, як небожителі, а потім здійснити прорив із саттви в трансцендентне.
Є деякі екстремальні течії, які вважають, що необов’язково очищати себе й вирощувати саттву, що раджас і тамас також можна використовувати як космодром для стрибка в трансцендентне. Але всі мудрі садху ставляться до цього з великим сумнівом, оскільки раджас і тамас — енергії, які важко контролювати. Якщо ти перебуваєш під владою цих енергій, як ти можеш використати їх для стрибка? Це вони тебе використовують. Лише дуже сильна й мудра, просвітлена людина може їх використовувати. У непробудженого немає шансів, оскільки використання таттв передбачає повний контроль над ними у стані плинності та гармонії. Це називається сам’яма (рівновага).
Наприклад, у вас є автомобіль, і вам треба доїхати до Москви. Але, крім автомобіля, у вас є дикий бик і ледачий кіт. На чому ви швидше доїдете? Це зрозуміло. Бик дикий, ним важко керувати — замість Москви можна просто злетіти з нього. Кіт ледачий, не хоче нікуди їхати, а везти вас — тим паче. Кіт — це тамас, бик — це раджас, автомобіль, або кінь, подібний до саттви.
Очищати не означає не використовувати. У тілі є всі енергії, вони мають право бути. Інше питання — що їх треба повністю очистити, зробити світлими, пробудженими, спираючись на найбільш саттвічну частину: щоб тамас був під контролем, щоб раджас не заважав, а діяв лише тоді, коли йому належить, — наприклад, коли прані потрібно рухатися. І, використовуючи саттву, створити собі божественне тіло та здійснити стрибок у трансцендентну свідомість. Для цього призначене це життя: людині належить стати божественною, і ця божественність прихована всередині неї самої.
Карма й кармічне бачення
Коли ми йдемо шляхом божественного, це однаково що йти проти течії, тому що наша карма бунтує проти цього, повстає, хоче йти по-старому. Тому це називається тапасья, аскеза — адже набагато простіше йти за покликом карми, слідувати їй. Коли людина слідує поклику карми, вона відчуває радість і насолоду, але це радість низького порядку. Її нижні чакри радіють, а верхні закриті. Вона відчуває, що начебто все добре, але щось не так: тіло задоволене, а душа — ні.
Коли люди люблять одне в одному тіло, люблять одне в одному особистість, люблять матеріальні речі, вони використовують нижні чакри, їхні прани рухаються, і вони радіють. Пракриті в них діє, природа штовхає їх народжувати дітей, одружуватися, закохуватися, займатися шопінгом, робити кар’єру. Їх штовхає пракриті, зумовлена кармою, але їхня сутність не пробуджена, їхня душа не задоволена. Попри те, що їхня енергія рухається, вони не радіють цьому по-справжньому, тому що це не стан цілісності, не стан божественної ананди, не стан витонченої розкритості та божественної величі.
Тоді людина, стаючи на шлях садху, відмовляється від потурання пракриті, не йде за покликом карми, шукає в собі пурушу — божественний дух, стаючи на шлях самодисципліни, тапасії, контролю бажань.
Згідно з кармою, у кожного є свої бажання, зумовлені минулими народженнями:
Той, хто в минулому житті жив в асуричних світах, прагне суперництва й виклику: «Або я кидаю виклик іншим, або мені кидають виклик». Це свідомість асурів.
Той, хто в минулих життях був людиною, обертається навколо людського: прив’язаність, любов, розлука, сентиментальність, людське щастя — це світ людей.
Той, хто жив у Сварга-лоці (був божеством у райських вимірах), несе в собі якості гордості, зарозумілості, псевдозадоволеності собою, самозакоханості: «Який я хороший, мені так добре, але мені нічого не потрібно».
Той, хто має карму претів, завжди незадоволений, завжди живе з простягнутою рукою, йому мало любові, мало енергії, мало грошей, мало житлової площі — йому всього мало. Навіть якщо йому щось дати, він знайде спосіб це зіпсувати й залишитися незадоволеним.
Душі, які прийшли з тваринного світу, дуже раді отримати це тіло. Для них воно — невичерпне джерело насолод. Вони живуть муладхара-чакрою і свадхістана-чакрою. Мета їхнього життя — отримати якомога більше задоволень, убезпечити себе й вижити. Це найпримітивніше життя.
Людина, яка прийшла з кармою пекельних вимірів, матиме багато страху, хвороб і проблем, тому що її тонке тіло пам’ятає все це.
Але дорогоцінне людське народження означає, що ми можемо взяти все це під контроль і очистити самодисципліною. Ми можемо змінити співвідношення таттв: посилити саттву, очистити тамас, підпорядкувати раджас. Ми можемо уподібнитися до свідомості небожителів за бхавою, за чистотою розуму, а потім відкрити недвоїсту трансцендентальну свідомість.
Індивідуальна свідомість і пастка особистості
«Так нескінченне вдягається в одяг невідання; це називається індивідуальною свідомістю, подібною до слона, якого заманили в пастку уявного світу».
Індивідуальна свідомість, наше его, яке змушує нас відчувати себе індивідуальностями в цьому втіленні, наша особистість — це немов пастка, у яку потрапив слон, могутня тварина. Нескінченне стає скінченним, Абсолют стає особистістю, зводиться до тіла.
Уже зараз психологи кажуть, що людина не обов’язково є однією особистістю — за певних обставин у неї можуть проявлятися альтер-его. Є навіть такий діагноз: множинна особистість.
Наприклад, є жінка. В одній іпостасі вона працьовита домогосподарка, мати своїх дітей; в іншій — вона мешканка Африки, яка знає, як полювати; а в третій іпостасі вона відчуває себе чоловіком, п’є пиво й лається як чоловік. Ця особистість проявляється лише іноді, за певних обставин. Це класифіковано як захворювання, і лікарі дивуються: «Звідки ці особистості?» Це альтер-его, які випливають із підсвідомості. З однією особистістю вона ототожнена більше, але інші альтер-его теж набрали сили, і якимось чином вона пірнає в підсвідомість, а потім виринає вже іншою особистістю.
Свідомість кожної людини влаштована подібним чином. Тих, хто не контролює це й не має прив’язаності до однієї стійкої особистості, вважають хворими. Але насправді жодна особистість не важлива, жодна особистість не є самосущою.
Усередині нас є первісна глибинна свідомість, вільна від усіх особистостей. Йоги шукають не шлях сильної цілісної особистості — вони шукають шлях свободи від будь-якої особистості. Вони шукають свободу формувати будь-яку особистість (якщо це знадобиться) і розчиняти її, не залежати від жодної особистості, адже особистість — це сукупність певних якостей, це обмеження, якщо ми ототожнюємо себе з нею. Набагато краще мати можливість самому керувати налаштуваннями цієї особистості й задавати параметри будь-якої якості.
Антахкарана: внутрішній інструмент і його розчинення
«Його називають душею, тому що воно живе. Через егоїстичне поняття його називають его. Оскільки воно розрізняє й визначає, його називають буддхі (розумом) або здатністю розрізняти. Через здатність створювати концепції та сприйняття його називають умом. Оскільки воно природне, його називають природою».
Ум створює концепції та сприйняття. Его породжує відчуття особистості, ахамкару. Буддхі порівнює й визначає на тонкому рівні. Усе це разом із пам’яттю становить наш внутрішній інструмент — антахкарану. Ми повинні глибоко розібратися в цьому внутрішньому інструменті. Це наше програмне забезпечення, і ми повинні зрозуміти, як усе це працює і де розташоване керування всім цим.
Ключ до свободи від цього інструменту лежить вище за ум, вище за пам’ять, вище за его і навіть вище за буддхі. Це чиста свідомість, з якої все це походить. Нам потрібно виявити цю чисту свідомість, щоб піднестися над внутрішнім інструментом і розчинити його. Такий процес у Лайя-йозі називається антахкарана лайя чинтана — розчинення внутрішнього інструменту антахкарани.
Нам треба виявити в собі безсмертну божественну свідомість і розчинити свою пам’ять (читту) — взяти всі внутрішні відеозаписи, файли нашої пам’яті й кинути у вогонь, розчинити, щоб вони більше нас не зв’язували, залишивши їх лише як тонкі сліди, що не спричиняють прив’язаності. Взяти наше его й занурити у світло чистої свідомості, розчинити, щоб ідея скутості нашої маленької особистості з її прив’язаностями більше нас не зв’язувала. Взяти понятійний ум, операційну систему, і також занурити у світло цього простору й розчинити, щоб потім він знову проявився, але ми використовували його лише у стані повної свободи.
Коли ми розчиняємо ці інструменти — ніби занурюючи їх у розчин чистої безсмертної свідомості, — вони зазнають алхімічної трансмутації:
Ум (манас) перестає бути жорстким умом, його оцінки й поняття більше нас не зв’язують.
Его перестає бути особистістю, з якою ми ототожнені, і стає інструментом.
Буддхі стає найчистішим провідником божественної волі.
Пам’ять стає слідами, інформацією, з якою ми не ототожнені.
Усе це сплавляється воєдино й стає нашим інструментом, нашою функцією — тим, що називають шуддха саттва сварупа (найчистіша форма первісного Я).
Ця шуддха саттва сварупа безпосередньо пов’язана з божественністю Атмана, з присутністю чистого простору й може проявлятися як ілюзорне тіло світла, як ілюзорне фізичне тіло, як еманації магічних тіл у щільних і тонких світах, як простір — як завгодно. У ній більше немає тамаса, раджаса чи грубих таттв. Це і є трансмутація на шляху Вчення Лайя-йоги.
Тим, що плавить ці таттви й цей внутрішній інструмент, є божественна свідомість і милість ануграха-шакті божественної свідомості. Ми самі, як особистість, не можемо все це розчинити й розплавити. Процеси антахкарана лайя чинтани здійснює не наше очищене его й не наш очищений сконцентрований ум — це здійснює божественна сила, якій ми відкриваємося у процесі споглядання й самовіддачі.
Моделі реальності та їхня обмеженість
«Саме воно відоме як тіло, тому що змінюється. Його називають свідомістю, тому що його сутність — свідомість. Вища свідомість — єдина істина — перебуває безпосередньо між інертним і свідомим. Лише вона створює різноманіття й відома під різними назвами. Але всі поділи та категорії були вигадані людьми зі спотвореним розумом заради насолоди від суперечок і заплутування невігласів».
Моделі, класифікації, поняття й категорії — це лише розумові моделі реальності. Але модель — це не реальність, це просто модель. Карта — не територія, це просто карта. Ми повинні зрозуміти, що моделі мають свою обмежену сферу застосування. Ми можемо оперувати моделлю, але ніколи не слід вважати, що модель і є реальністю.
Наприклад, існує чотирнадцять світів ведичного всесвіту — це модель, але не сам всесвіт; всесвіт набагато складніший і не може бути описаний логічним розумом. Існує модель, згідно з якою Брахман є Сат-Чит-Ананда, але це модель мислення, опис розуму, коли він розмірковує про Абсолют, — але це не сам Абсолют.
Сприйняття як модель реальності
Щоб осягнути сам Абсолют, ми повинні вільно виходити за межі розумової моделі й осягати його прямо, безпосередньо, поза розумом. Навіть той всесвіт, який ми бачимо, — це не більше ніж модель реальності, що сприймається через органи чуття. Це не сам істинний всесвіт, тому що все, що ми бачимо у всесвіті, — це лише дані п’яти органів чуття; це сигнал, який обробляється мозком.
Ми бачимо не цю залу, а сприймаємо картину, що складається в нейронних мережах нашого мозку завдяки очам, вухам, сприйняттю шкіри та всім п’яти органам чуття. П’ять органів чуття (джняна-індрії) дають імпульс, певний сигнал; нейронні мережі обробляють цей сигнал і представляють картину. З мозку вона надсилається в тонке тіло, яке отримує сигнал: «Так, тут щось схоже на залу». Але якби в нас були органи сприйняття змії — її джняна-індрії, — картина була б іншою. Змія, наприклад, бачить в інфрачервоному світлі, її слух влаштований інакше, вона сприймає світ в іншому діапазоні. І змія взагалі не побачить цю залу як залу. Вона побачить світ по-своєму.
Можна сказати, що джняна-індрії в певному сенсі створюють всесвіт кожної істоти по-своєму. Джняна-індрії змії створюють всесвіт по-своєму, джняна-індрії людини — по-своєму, джняна-індрії тварини — по-своєму, джняна-індрії божества — по-своєму. Але яким же є всесвіт насправді? Кожен погляне на цю залу по-своєму. А Васіштха скаже: «Насправді немає всесвіту окремо від вас. Ви самі його й створюєте — варто вам відвернутися, як він зникає».
Спостерігач і квантова фізика
Навіть учені, які проводять дослідження у квантовій фізиці, дійшли таких парадоксальних висновків. Є стаття одного вченого «Чи зникає місяць, коли ми на нього не дивимося?». Він розробляє теорію з квантової психології, і там згадуються Прибрам, Белл, Девід Дойч, Аміго Свамі, Роберт Вілсон. Усе це почалося ще у двадцятих роках минулого століття, тільки ніхто про це не знав. Фізики підійшли до цього, але були настільки шоковані, що тривалий час не могли навіть звикнути до цього. Це почалося ще з теорії Ейнштейна, коли Ейнштейн сказав: «Так, якщо ми приймемо теорію, що спостерігач змінює всесвіт, тоді миша може зруйнувати всесвіт, просто подивившись на нього». Потім подумав: «Ну як же так, всесвіт не руйнується, треба шукати далі».
Всесвіт існує саме тому, що ми існуємо й сприймаємо його через п’ять органів чуття. Коли ми його не сприймаємо, він розчиняється в порожнечі — він не існує поза нашим сприйняттям.
Куди дівається ця зала, коли ми йдемо? Хтось може сказати: «Куди їй подітися? Вона стоятиме й стоїть тут». Насправді, коли ця зала зникає з поля наших джняна-індрій, вона йде в непроявлене, у порожнечу, вона не існує реально. Хтось може сказати: «Як це вона не існує? Якщо я прийду, вона стоятиме, усі камені, усі стовпи на місці й дах на місці». Тут слід сказати: «Ні, ти прийшов — і твої індрії створили її. Її не було, доки нікого не було. Навіть якщо прийде одна людина, вона створить цю залу. Щоб зала існувала, потрібні твої індрії. Поки немає тебе як суб’єкта й немає твоїх індрій — немає й зали. Ти не замислювався над цим?» Тоді хитра людина може заперечити: «Але якщо нікого немає, а ми встановимо відеокамеру — відеокамера фіксуватиме, що зала на місці, і ми зможемо переглянути ці записи». Можна відповісти так: насправді це лише трохи ускладнює завдання. Щоб переглянути запис із відеокамери, потрібна людина — суб’єкт, спостерігач — і знову потрібні індрії. Ми просто створюємо ще один передавальний механізм, але все одно індрії мають створити відеокамеру. Без тебе як суб’єкта, без індрій не буде й відеокамери, тому що відеокамера також розчиняється в непроявленому, щойно остання людина залишає залу.
Ми переконані, що реальність існує незалежно від нас, — і це дуже сильне та глибоке переконання, яке називається етерналізмом. Але як філософія Васіштхи, так і сучасні вчені доходять висновку, що спостерігач обов’язково потрібен як учасник сприйняття і що саме інструментарій створює той світ, який ми бачимо. Тобто, щоб світ у принципі був створений, потрібен спостерігач, суб’єкт. А щоб був створений конкретний світ — потрібен конкретний інструментарій, тобто конкретні джняна-індрії конкретної істоти.
Різноманіття світів та інструментарій сприйняття
Інструментарій людини, змії, асура, божества, ракшаса, голодного духа — різний, індрії різні, пам’ять різна. Саме тому святі кажуть:
«Боги бачать річку як нектар, асури — як зброю, люди — як воду, риби — як середовище існування, голодні духи — як потоки гною та випорожнень, а істоти пекла — як вогненну лаву».
Тому що їхній інструментарій різний, і вони створюють різні світи, сприймаючи один і той самий всесвіт.
Інструментарій усіх людей приблизно однаковий. Якби він не був однаковим, ми бачили б світ по-різному. Але наші описи реальності схожі: якщо я кажу, що це сірий колір, то ви з цим погоджуєтеся; якщо кажу «колона кругла», то ви приблизно розумієте, про що йдеться. Інструментарій однаковий, але є певна різниця — у домішках саттви, тамаса й раджаса, у їхній пропорції, а також в антахкарані (читта, манас, буддхі) та в її функціонуванні.
Проникнути у всесвіт Майстра — це не означає проникнути в якийсь персональний всесвіт Майстра. Це радше проникнути в те очищене бачення, яке не ототожнене з інструментарієм — із читтою, манасом, буддхі, ахамкарою. Це пов’язано з очищеним інструментарієм сиддхів і святих. Очищуючи себе, ми дедалі більше наближаємося до іншого кармічного бачення. Коли ми достатньо себе очистимо, ми зможемо подивитися на світ навіть очима Даттатреї, свого Ішта-девати, і всесвіт постане перед нами зовсім в іншому вигляді.
Свідомість, смерть і Звільнення
«Тому, о Рамо, лише індивідуальна свідомість є причиною позірного світу. Що може зробити це глухе й невігласне тіло? Якщо тіло помирає, свідомість не помирає, як не помирає дерево, якщо з нього падає листок. Лише невіглас думає інакше».
Після смерті фізичного тіла душа людини залишається. Розум цієї душі малює уявний образ тіла, і цей уявний образ приблизно відповідатиме тому тілу, яке було в цьому житті. Звички людини, її приказки, спосіб мислення, менталітет, пам’ять — усе це залишається. Тому що душа залишається душею, особистість залишається особистістю, і всі прив’язаності зберігаються ще тривалий час.
Але садху прагнуть ще за життя розчинити цей внутрішній інструмент, розчинити душу в божественному, віддати душу божественному, підпорядкувати душу божественному. І тоді вони живуть у тілі, але їхня душа розчинена в божественному, а їхній розум більше не малює собі жодного майбутнього, крім божественного. Їхній розум не малює жодних бажань, жодних зв’язків — він малює лише Бога. Він узагалі нічого не малює, він перебуває розчиненим у Бозі.
«З іншого боку, якщо помирає розум, усе інше також зникає і настає остаточне Звільнення. Людина, яка страждає й думає: "На жаль, я помираю, я зникаю", — через невігластво чіпляється за хибні концепції. Вона знову відчуватиме ілюзію світу в якомусь іншому місці та в інший час».
Навіть якщо людина помирає, її розум малює нову реальність і нове тіло — воно може бути тонким або щільним залежно від карми. І вона знову відчуватиме схожі переживання, спілкуватиметься зі схожими людьми, матиме схожу карму, схожі ситуації, продовжуватиме займатися тим, чим займалася за життя. Але оскільки вона буде вільна від тіла, її тонке тіло сприйматиме світ інакше — вона потраплятиме в ілюзорні всесвіти, в ілюзорні альтернативні світи, забуватиметься в них, плутатиметься. Якщо це досвідчений садху, то він вивільниться й не заплутається в цих ілюзорних світах. Але якщо садху недосвідчений, він плутатиметься, забуватиметься в них і зрештою зв’яжеться зі світом, який приведе його до нового переродження. Або він потрапить у райський вимір, на небеса, і деякий час житиме там — наскільки вистачить його заслуги. Або він потрапить у світ пітрів (духів предків) і зустрінеться з родичами, які пам’ятимуть його.
Але садху не прагне безконтрольно йти в будь-які світи, він не прагне нового народження. Він прагне довго жити в цьому тілі, щоб реалізувати просвітлення і Звільнення, він прагне розчинити свій розум.
«Індивідуальна свідомість, обмежена розумом, залишає одне тіло й шукає інше, як мавпа в лісі перестрибує з дерева на дерево. Як няня носить дитину з місця на місце, щоб відволікти її, так обмеження розуму — психологічна звичка або тенденція — носить душу туди й сюди. Так, прив’язана мотузкою розумового обмеження, індивідуальна свідомість проходить через різноманітні повторювані народження і страждання».
Звільнення — це відмова від будь-якої інтерпретації. Світ претів — це інтерпретація, кармічне бачення; світ асурів — це інтерпретація, кармічне бачення. Усі світи — це кармічні світи. Звільнення — це свобода від будь-якого зумовленого кармічного бачення.
Карма, виховання і чисте бачення
Наша карма і наше виховання спонукають нас давати різні оцінки, зокрема й нечисті. Дитина — це не чиста дошка. У неї є карма, уже є пам’ять — лише ця пам’ять іще не налаштована, потрібен певний час, щоб вона налагодила зв’язок з індріями. Соціум навчає її налаштовувати цю пам’ять. Дитина приходить із кармічним тягарем. Але те, в яку саме особистість виллється цей кармічний тягар, значною мірою залежить від виховання. Іноді дітей викрадали мавпи або інші тварини, і вони виховувалися в джунглях, училися бігати як тварини, розуміли їхню мову. І коли їх знаходили через кілька років, їх було дуже важко повернути до нормального людського життя. Тобто не був сформований інструмент антахкарани — людської соціалізації суспільством і вихованням. Маючи кармічне бачення людини, вони сприйняли деякі мови світу людей, але все одно бачили світ по-своєму й не могли використовувати його повною мірою.
Наше виховання спонукає нас давати різні оцінки, зокрема й нечисті: цей такий-то, цей такий-то. А ми повинні переналаштувати себе на чисте бачення. Чисте бачення — це бачення божественних істот. Як кажуть: «На острові із золота немає навіть краплі бруду». Боги, божественні істоти, святі живуть у небесних світах, які повністю складаються з чистих таттв, елементів. Там не можна знайти навіть крихти бруду, як на землі. І коли ми практикуємо чисте бачення, ми переналаштовуємо свій апарат сприйняття на таке бачення. Інше питання — цього не можна зробити механічно. Правильне чисте бачення виникає природно внаслідок підтримання присутності. І робота із санкальпою «Чисте бачення» — це лише підведення до того, щоб згодом воно стало природним чистим баченням.
