Коментар до тексту «Йога Васіштха». Історія про мисливця та оленя
«Одного разу до мене в гості прийшов мудрець. Я його розважав, а ввечері він розповів мені історію. Він у деталях описав нескінченний всесвіт і завершив розповідь словами, що все це було нескінченним усвідомленням. Мій власний розум пробудився. Я відразу згадав усе минуле: як я увійшов у тіло іншого тощо. Я подумав, що ця інша людина була космічною особистістю, і спробував вийти з неї. Я увійшов у дихання тієї людини. Ставши з ним єдиним, я вийшов назовні. Там я відразу ж побачив перед собою власне тіло в позі лотоса, у житлі відлюдника, оточене учнями. За їхніми словами, відтоді, як я увійшов у самадхі, минула лише година. Людина, у серце якої я увійшов, виявилася іншим мандрівником, який спав. Я нікому нічого про це не розповів, але швидко знову увійшов у серце мандрівника. У його серці завершилося космічне руйнування. Село, у якому я жив зі своїми родичами, зникло. Все палало полум’ям руйнування. Я став єдиним із вітром і досліджував його.
Хоча я й був з усіх боків оточений цим жахливим вогнем, я не був нещасливим. Якщо уві сні знаєш, що ти спиш і бачиш сон, ти вільний навіть серед вогню».
Коли розум сильно обумовлений, здається, що реальність має жорсткі причинно-наслідкові зв’язки й у ній існує жорстка лінійність, тобто вектор часу односпрямовано тече з минулого в майбутнє, що ми жорстко схоплені реальністю й у нас немає вибору. Коли починає усвідомлюватися ілюзорна природа світу й трохи прояснюється природа Розуму, ми починаємо розуміти, що зовнішня реальність не така матеріальна, як здається, і є вираженням багатьох наших внутрішніх тенденцій. Якщо вміти входити всередину й знаходити потрібні тенденції, а непотрібні — блокувати, то й реальність також змінюватиметься. На цій стадії, коли ми можемо входити всередину, бачити ці тенденції та трохи їх змінювати або спрямовувати, доля не так владна над нами, як над іншими істотами. Тому що доля — це одна домінуюча тенденція, яку ми обрали з безлічі можливих, із цілого віяла різних тенденцій, і ця тенденція веде нас.
Коли ми проникаємо всередину усвідомлення, ми бачимо безліч таких тенденцій і можемо обирати. Прямо зараз існують приховані, нереалізовані варіанти реальності, які дрімають у тонкому тілі. У деяких варіантах реальності ви, можливо, є монахом із дванадцяти років, у деяких варіантах реальності ви є монахом Свамі, у деяких варіантах реальності ви вже вільні від сансари й володієте чистою реалізацією, а в деяких — вам, можливо, не пощастило зустріти Дхарму. Ці приховані варіанти реальності також присутні у свідомості. І в цих варіантах у вас є власна індивідуальність, інша пам’ять, інша доля й карма. Але з цими варіантами ви просто не возз’єднані нинішньою свідомістю, це можна зробити лише на глибокій стадії проникнення в природу Розуму. Існує також незліченна кількість зовнішніх реальностей, і в цих варіантах реальності ви живете в інших історіях, в інших зовнішніх обставинах.
І той, хто здатен глибоко проникати в природу Розуму, може переміщатися цими різними варіантами реальності так, як це робить сіддх Нарада. Плин часу не владний над такою людиною, оскільки вона розуміє, що, стискаючи свідомість, можна стискати час, а зупиняючи свідомість, можна зупиняти час. Однак це реалізується на високій стадії проникнення в природу Розуму.
Усі ті уявлення, які ми зараз маємо про людський світ, причинно-наслідкові зв’язки, цілі та буття як таке, — це лише один нікчемно малий варіант, настільки ж ілюзорний, наскільки ілюзорні наші фантазії. Однак сансара означає, що ми жорстко схоплені цим варіантом, оскільки тут у нас є грубе тіло й нам здається, що ми — це тіло. У той момент, коли ми починаємо звільнятися від уявлень «я є це тіло» й проникати в тонке тіло, виявляти усвідомлення, поступово приходить свобода від схопленості нинішньою реальністю.
Природа творіння та ілюзія причинності
«Поки я досліджував природу вогню, не обпікаючись, оскільки знав, що все це лише сон, виникла чудовисько велика хвиля жару. Усе закрутилося й загорілося. Це було наче танець руйнування.
Я замислився: «Зрештою, це лише сон, який я бачу, перебуваючи в чужому серці. Чому б мені не вибратися, замість того щоб дивитися на це руйнування?»
Мисливець запитав:
«Ти увійшов у серце тієї людини, щоб дізнатися, що таке сон. Чому ти вирішив вибратися? Ти дізнався істину?»
Мудрець відповів:
«Спочатку це творіння не має причини для виникнення. Тому ні слово «творіння», ні сам об’єкт «творіння» не є реальними».
Тут говориться, що це творіння не має причини для свого виникнення. Але чому воно не має причини? Якщо є творіння, то завжди має існувати якась причина. Річ у тім, що самого творіння як такого немає, воно лише здається нам творінням доти, доки ми як суб’єкт займаємо певну точку зору. Коли ми звільняємося від ілюзії того, хто бачить, то й саме видиме постає як ілюзія, як те, чого ніколи не існувало. Відповідно, для нього немає і причини. Яка причина існування змії, видимої у мотузці, що послужило причиною для того, щоб у мотузці з’явилася змія? Якщо змії насправді немає, то яка може бути для неї причина?
Усі ті, хто розмірковує про творіння, займаючи позицію поступового творення, виходять із того, що змія нібито є, і тоді, якщо є змія, має бути й творіння. Істинне вчення адвайти від самого початку говорить, що змії немає (під змією ми в цьому випадку маємо на увазі творіння сансари), тому й причини для неї не може бути за визначенням. Питання в тому, щоб настільки очистити свій розум, аби побачити це.
«Їх не існує. Але нерозуміння цього, або нереальність, — лише поняття, що виникають у свідомості чи реальності. Я можу сказати тобі істину лише з точки зору того, у кому дурість і нерозуміння більше не існують; що є істинним з точки зору дурня — я не знаю».
У кожної людини є власне уявлення про істину, і це уявлення про істину зумовлене її кармою, освітою, вихованням, особливостями менталітету. Але Васіштха говорить: «Що є істиною для дурня, я не знаю». Та насправді ніщо з цього істиною не є.
Деякі люди схильні ототожнювати себе з чимось, і тоді вони вважають істиною те, що є правильним у межах їхньої ідентифікації. Наприклад, якщо люди ототожнюють себе з американською нацією, правильним є все те, що сприятливе для американської нації, а якщо люди ототожнюють себе ще з чимось, наприклад із людською расою, правильним є те, що, за поняттями людської раси, загальноприйнято вважається правильним. Але насправді все це не так, це лише певний колективно підтримуваний сенс, певна точка зору, яка є відносною. Наприклад, країни третього світу бачать світ інакше, ніж Америка. У тварин є власні уявлення про етику й мораль, і вони могли б виставити людству рахунок за всі шуби та куртки, виготовлені зі шкіри.
У відносному баченні не існує правильної, вірної, істинної точки зору. Усі ці точки зору лише видаються істинними, умовно. Істинна ж точка зору перебуває лише у пробудженому усвідомленні. А пробуджене усвідомлення не пов’язане ні з концепцією, ні з твердженням «це» або «те» на рівні логічного розуму.
Чиста свідомість як основа всього сущого
«Істина ж така: усе це є чиста свідомість, якою пронизане все.
Де тіло, де серце, що є сном, де вода і де повінь, де пробудження і де завершення пробудження, де народження і де смерть? Є лише чиста свідомість. У присутності цієї свідомості навіть найдрібніша частинка простору здається безмежним космосом. Спонтанно ця свідомість «думає» мить — і виникає поняття світу, хоча це все той самий чистий простір. Як уві сні, свідомість набуває різноманітних форм, хоча насправді немає ні міст, ні взагалі нічого: світ сну — це лише свідомість».
Люди, які не займаються духовною практикою, живуть на рівні грубої матерії. Йогіни, які мають певний успіх у садхані, живуть на рівні прани й тонких образів. Сіддхи та ріші живуть і діють на рівні смислів, не потребуючи контактів із грубою матерією, навіть із праною та тонкими образами.
Смисли — це сутність причинного тіла (карана-шаріри). Наш фізичний світ є ніби відблиском астрального світу, світу тонкої інформації. Астральний світ є відблиском причинного світу (світу без форм). Причинний світ є сховищем першопринципів і первинних смислів. Той, хто здатний утвердитися в причинному світі, не потребує ні матерії, ні інформації — він просто генерує нові смисли. Якщо його санкальпа сильна, ці смисли обростають інформацією, матерією і проявляються, матеріалізуються. Хто цього не розуміє, той змушений запозичувати смисли, інформацію, енергію ззовні, тому він не є самодостатнім.
Наприклад, людина змушена будувати будинок із цегли, щоб захистити своє тіло від п’яти елементів. Стан сиддхи або ріші такий, що силою санкальпи й візуалізації він створює його всередині. Коли він його створює, цей будинок ущільнюється настільки, що він може в ньому жити; йому просто достатньо породити такий смисл.
Звільнення є саме переходом до життя на рівні смислів (дришті), бачення, світогляду, звільненням від грубого й тонкого тіла, а потім і від причинного тіла, проникненням у саму сутність смислів. Наш всесвіт — це передусім бачення, а потім матерія. Це певний згусток смислу. Той, хто проникає в первинний простір смислів, стає вільним від законів цього всесвіту.
Наприклад, є певна людина, якій навчання дається з великими труднощами, у неї є обмеження, тому вона думає про себе: «У мене слабкі розумові здібності». Є інша людина, яка бачить, що їй потрібно отримати певну інформацію або набути певних здібностей, тоді вона всередині себе змінює смисл слабких розумових здібностей на сильні. Вона породжує такий смисл: «У мене неймовірно глибокі розумові здібності», і ці здібності в неї відкриваються — так діє благословення святих. Або є певна людина, яка тяжко працює, заробляючи на життя, але їй усе одно не вдається зводити кінці з кінцями, не кажучи вже про те, щоб практикувати. А є інша людина, яка породжує смисл розквіту й достатку або наявності вільного часу для практики. Цей смисл просто транслюється назовні й матеріалізується.
У процесі споглядання ми відходимо від грубої реальності, від тонкої інформації астрального тіла, привчаючись жити найтоншими смислами. Нечистота в каналах, прив’язаності, забрудненість астрального тіла заважають проникати в простір смислів. Поки він недосяжний, поки не існує цієї очищеності. Але коли ми в нього проникаємо, свідомість здатна змінювати реальність, переміщуватися в інші види реальності, змінювати свою лінію долі або долю інших, просто заміщуючи смисли.
Неподвійна свідомість і свобода від причинності
«Для нас немає зовнішніх форм, нічого реального чи нереального, немає простору, а є лише безформна, безпочаткова й нескінченна — неподвійна нескінченна свідомість. Сон виникає без будь-якої причини, ним є лише чиста свідомість того, хто сприймає (без незалежного об’єкта). Тут також немає причини, а тому немає ні суб’єкта, ні об’єкта: все суще є чистою свідомістю, чистим відчуттям, неподвійним і таким, що виходить за межі описів».
Це подібно до такого. Коли вам сниться сон, у вашу свідомість транслюються певні енергії та певні смисли. Вони транслюються так, що вам доводиться в них вірити, якщо ваш розум не пробуджений. І навіть якщо ваш розум трохи пробуджений, ви все одно відчуваєте реальну трансляцію цих енергій і цих смислів. Але якщо уві сні у вас достатньо ясності та духовної сили, то ви можете зовсім не піддаватися цим смислам. Наприклад, якщо вам щось не подобається, ви можете легко це змінити, розуміючи, що все нематеріальне, що все це легко змінюється свідомістю.
Свобода від сансари так само проявляється й на фізичному рівні: коли якийсь фізичний сон вам не подобається, ви просто звільняєтеся від нього, ви просто змінюєте його, трохи змінивши себе зсередини, зародивши всередині новий смисл. Є хвороба — ви зароджуєте смисл абсолютного здоров’я, і тоді навіть тіні хвороби немає в тілі. Є негармонійна ситуація — ви зароджуєте смисл гармонії, і після цього все раптово розсіюється. Немає якихось здібностей — ви зароджуєте в собі смисл цих здібностей, і вони проявляються. Не реалізовані якісь наміри — ви породжуєте всередині ці наміри як уже реалізовані, і тоді фізична реальність починає відгукуватися й проявлятися.
Чому святий може зайти в пекло й звільняти душі, які там страждають, але сам він при цьому не страждає? Тому що він не піддається смислу пекла, він не вірить у нього, він вірить у внутрішню реальність, здатен протистояти дезорієнтуючій пекельній енергії й транслювати свій смисл, який упокорює пекла.
Завдяки чому він це робить? Завдяки тому, що черпає зсередини колосальне джерело смислів, атма-шакті. А чому він може це робити? Тому що його погляд завжди споглядає те, що всередині, і він користується цим.
Три стадії споглядання
Споглядання має три стадії: перша — коли ми шукаємо природу Ума, друга стадія — коли ми її знаходимо й розслабляємося, третя стадія — коли ми нею користуємося. Це подібно до того, як селянин спочатку не знає, що в підкладці його пальта зашитий шматок золота. Потім він шукає його, оскільки йому про це розповіли, але ще не знайшов. Потім він знаходить його, тримає в руках і захоплюється, вітаючи себе. І нарешті, останній етап — він користується ним.
Усі три етапи розвиваються по наростаючій. І доти, доки ми не здатні користуватися нашою природою Ума, усі досягнення сумнівні. Звичайно, для багатьох навіть шукати природу Ума й стати на цей шлях — велике щастя. Можливо, цей шлях завершиться в наступних життях. Для когось знайти природу Ума означає величезне досягнення, розслаблення, усунення егоїстичної мотивації тощо. Це стадія народження згідно з ученням про 16 кала. Однак на цьому все не закінчується, як багато хто стверджує.
Наприклад, багато хто говорить: «Коли ви досягаєте цього стану, ви переживаєте стан безеголовості, і тоді вам треба розслабитися й просто святкувати, більше нічого досягати й робити не потрібно». Це так. Однак на цьому все не закінчується. Якби на цьому все закінчувалося, то це був би дуже неглибокий стан досягнення. Це подібно до того, як селянин знайшов золото й каже: «Ого! Оце так! Тепер я багатий, тепер у мене почнеться нове життя». Але сам він ще не продав це золото й не купив на виручені гроші нічого путнього. Він просто перебуває в дуже піднесеному й радісному стані. Звичайно, у нього більше немає поганого настрою, страждань і страхів щодо того, як забезпечити свою сім’ю. Але шлях сиддхів завжди говорить, що треба йти далі, що тепер це золото треба активно використовувати.
Ті, хто йде шляхом ав’якти й недвайти, нічого про це не говорять. Складається таке враження, ніби вони навіть не здогадуються про це. Вони кажуть, що далі треба просто святкувати, просто зупинитися й більше нічого не робити, тому що це бездіяльність, отже, більше нічого не може статися. А оскільки більше нічого не може статися, вони самі себе вморожують у статичний стан. У ньому немає проблем, немає страху, немає его, немає тривог, він безумовний, глибокий і справжній. Проте цей статичний стан не є останньою точкою, пунктом реалізації, найімовірніше, це стартовий майданчик для істинної реалізації.
Звісно, після того як ви реалізуєте «велику бездіяльність», більше не постає питання про те, що треба щось робити, про якісь цілі, про его, яке хотіло б щось робити, про причинно-наслідкові зв’язки, прагнення, вигоду чи надії на майбутнє. Звісно, про це вже в принципі не йдеться, проте сам розвиток усе одно триває. Цей розвиток має в самому собі таку точку, у якій, по суті, немає жодного зовнішнього розвитку, а є лише поглиблення й трансформація.
У чому ж полягає ця трансформація? Вона полягає в тому, що ми користуємося нашим природним станом. Ми більше не мріємо про нього, не судомно утримуємо його з думкою: «Як би його не втратити», а беремо й сміливо користуємося ним. Хто такі ці «ми», якщо «я» зникло, — це теж питання. Ми — просто умовність. Проте енергія існує, її треба якось позначати, і ми позначаємо її як «я».
Ігрова свідомість і шлях девів
Існує певна ігрова свідомість, і ця ігрова свідомість уже встановила контакт із Джерелом, вона вже не шукає його, вона п’є його нектар. І коли вона п’є його нектар, то сама ним насичується, і тоді настає природне цвітіння. Користування цим дорогоцінним каменем полягає в тому, що всі обмеження, ілюзії та схопленості, навіть у найдрібніших речах, поступово відходять, відбувається повний розквіт усіх якостей і каналів. Цей стан називається шляхом девів. Людська стадія духовного шляху завершується, починається божественна.
Брахман
Свідомість поглинута Брахманом, ототожнена з Брахманом, і вона — те саме, що й Брахман, вона сама стає:
Апаричинна — тим, що не має меж
Авангмануга-чара — тим, що перебуває поза досяжністю мовлення й розуму
Авікарі — незмінною
Авинаші — непорушною
Авічинна — безперервною, неподільною
Ав’якріта — недиференційованою, невизначуваною
Ав’япадеш’я — невимовною
Ав’яйя — невичерпною, такою, що не зменшується
Агатха — незмірною
Аграхья — тим, що не може бути охоплене
Агуна — такою, що не має гун (якостей)
Адвітья — єдиною, без другого
Аджа — ненародженою
Бути поглинутим Джерелом — означає постійно перебувати в безперервній медитації та відданості.
Про що думає монах? Вам здається, що монах думає: «О, скоріше б прасад», «О, що ж мені сказав той монах?», «А чому в мене така сангхаті, а в нього така?», «Коли ж я досягну п’ятого ступеня?» Ні, монах не думає ні про що подібне. Тобто в його потоці свідомості можуть миготіти найрізноманітніші думки, але якщо він справжній споглядач, то перебуває в Брахмані, а все інше для нього не має жодного значення. Наприклад, у нас поруч із майстернею є досить великий мурашник. Ви часто про нього турбуєтеся? Так само і про ці думки справжній споглядач теж не турбується, тому що він поглинутий Брахманом, який:
Аді-таттва — першопринцип
Адрішта — тим, що не видиме
Адхара — опора, основа всього
Адхіштхана — основа всього, вмістилище всього
Адідева́та — головне божество
Акшая — нескінченною, такою, що триває вічно
Акшобх’я — такою, що не турбується, у якій відсутні хвилювання
Алінга — безособовою, але такою, що проявляється через особистість, індивідуальність
Амайя — тим, що вільне від майї
Усе це — принципи природи Розуму. І це називається анавічхіна-чайтанья, нерозділена свідомість.
Нерозділена свідомість
Розуміючи, що всі його минулі страждання були спричинені тим, що його свідомість була розділена, він тепер звертає увагу на нерозділену свідомість. Якщо це недосвідчений атма-джняні, то його легко знову загнати в розділену свідомість. Трохи більше замішання, трохи більше прани, що збиває, трохи більше мудрованих теорій, трохи більше страждань — і він може знову залишити цей стан.
Адже багато хто переживає расу, певний «смак», певні переживання недвоїстості, але хто її утримує? Цей спалах просто залишається потім як пам’ять. Завдання полягає не лише в тому, щоб її утримувати, а й у тому, щоб повністю в неї занурюватися, аби трансформація відбувалася в усьому. І тоді йогін, посадивши розум на залізний ланцюг, перебуває в точці, яка також відома як:
Анаді — безпочаткова
Анаді-ананта — те, що не має ні початку, ні кінця, вічне й безмежне
Анадікала — вічність, безпочатковий час
Анадіправахасатта — безпочатковий потік існування, вічне перебування
Анамайя – місце без хвороб
Ананда – блаженство, радість
Ананда-кхана – місце блаженства або маса блаженства
Ананда-майя – повне блаженство
Ананда-пада – блаженне місце
Ананда-сагара – океан блаженства
Ананда-сварупа – природа або сутність блаженства
Ананта – нескінченна, безмежна
Ананта-аманда – блаженство, яке не має жодних меж, яке триває вічно
Ананта-джьоті – безмежне світло
Анірвачанья – неописувана, невимовна
Анірдешья – невизначна
Антарьямана – та, що керує зсередини
Той, хто проникає глибоко всередину, добре розуміється на всіх цих якостях. Він пропускає через себе всі ці тонкощі й розуміє, що це подібно до перлини або коштовного діаманта, який має мільярди граней. Не можна сказати, що це лише нескінченність або що це лише подібне до простору. Якщо діамант добре огранований, у нього може бути величезна кількість граней. Якщо спрямувати на них світло, це світло може заломлюватися й переливатися безліччю найрізноманітніших відблисків.
Це Антарьямін – внутрішній правитель, найвища Сутність, яка перебуває в кожному творінні й керує всіма творіннями.
Незмінність як ознака реалізації
Це Апарінамі – сама незмінність, постійність розуму. Це фактор, який свідчить про те, що йогін щось реалізував. Його розум більше нічого не шукає, нікуди не рухається, нікуди не смикається, він рівний, як вода в океані, яка однаково солона і в одному місці, і в іншому.
Людині, яка змінює точку зору, ідеали, теорії, концепції, настрій, довіряти не можна. Як їй можна довіряти, якщо вона сама собі не довіряє? Сьогодні вона дотримується однієї точки зору, завтра – іншої, а післязавтра її настрій повністю змінюється. Як їй можна довіряти, якщо вона подібна до флюгера або повітряного змія, якого вітер носить туди-сюди? Така поведінка означає, що вона нічого не реалізувала. Вона просто носиться за волею вітру карми. У неї немає жодного центру. І навпаки, коли людина постійна, коли в неї є ця глибинна основа, то швидше зрушиться гора Меру, ніж вона щось змінить у собі. Йдеться про сутність, я не говорю про поверхню.
Така незмінність – це не «тупа впертість». Буває впертість, як у віслюка, але в цьому випадку йдеться про зовсім інше. Це незмінність, яка є фундаментальним тлом усвідомлення. Зовні така людина може щось змінювати, але по суті, в душі, у неї нічого не змінюється, тому що вона проникла в ту точку, якої не досягають жодні зміни. Вона може змінити що завгодно: форму, одяг, ім’я, націю. Вона навіть може змінити тіло. Але цієї точки вона вже досягла, і вона незмінна, тому її називають Апарінама – сама незмінність.
Іноді я спостерігаю за тими, хто займається духовними практиками, і бачу, як їхня свідомість була однією, потім стала іншою, а потім – третьою. За цим кумедно спостерігати. При цьому моя свідомість у принципі не зазнає жодних змін. Я зустрічався з багатьма практиками, які мали дуже високу думку про свою духовну реалізацію. Однак минали роки, і потім вони змінювали свою точку зору на самих себе. При цьому вони намагалися мене повчати й давати настанови. Але час завжди безпомилково показує, хто де перебуває, і навіть не потрібно нікому нічого доводити, а можна просто сказати: «Час усе покаже». Великий Кала розставить усе на свої місця, ніхто від нього не втече. Неможливо підробити істинну реалізацію, тому що Кала все одно розставить усе на свої місця. Істинної реалізації можна досягти, лише якщо досягнуто цієї незмінності.
Цей Брахман також називається:
Апратаркья – незбагненний, немислимий
Атану – безтілесний
Атаркья – те, що неможливо продумати до кінця
Атиндрія — те, що перебуває поза досяжністю органів чуття; її також називають атинд ірі я-сукха, щастя — у недосяжності для чуттів
Атісукшма — надзвичайно тонкий
Тонкість учення лайя-йоги
Саме вчення лайя-йоги надзвичайно тонке. Можливо, ви ще не цілком можете оцінити глибину й дорогоцінність цього вчення. Багато людей приїжджають з Індії й кажуть: «Я провів шість років у Гімалаях, був садху, ходив голий, як Шива, з тризубами та шкурою, але я не бачив такої школи, як у вас тут, у Росії». Вони приїжджають, живуть в Індії, спілкуються із садху, а потім приходять до Гуру Свамі Вішну Дева на даршан і запитують: «Що ж мені далі практикувати?» Саме так, і це було не один раз. Тоді я пояснюю їм природу Ума, санкальпу, говорю про тонкощі споглядання та інше. Тому що вчення дуже тонке.
Санкальпа, дев’ять самозвільнень, шамбхаві-мудра, божественна гордість — це те, що вище за ритуали, вище за техніки, пранаями, вище за аскетизм тіла. Це те, де ви працюєте на найтоншому рівні.
Якщо ви правильно працюєте з цим, реалізація неминуче приходить, хоча це потребує неймовірної майстерності. Тут у залік іде не щось зовнішнє, а саме ця тонка майстерність. Якщо ви можете стати самі собі майстром, то ваша реалізація рік за роком невпинно розквітає, так само як сходить сонце.
Цей Брахман також називається:
Авьяпадешья — те, що не піддається визначенню
Аманаска — стан за межами Ума
Аману-бхава — знання, що не ґрунтується на розумовому досвіді
Анадьї — той, хто не має надії, початку й кінця
Апрамея — те, що не може бути описане словами
Асансарі — не зачеплений сансарою
Сахаджья-спанда
Коли ми хоча б найменшою мірою проникаємо в цей стан, ми можемо потроху ним користуватися. Користуватися — це означає проявляти його у вигляді пурушартхи, у вигляді сиддхі, у вигляді управління реальністю. Коли ми проникли в цей стан, це називається просто сахаджья. А коли ми проникли в простір сахаджї, зароджуємо санкальпу й починаємо нею користуватися, це називається сахаджья-спанда. Тепер ми самі уподібнюємося до Брахми, який генерує певну санкальпу, певний намір. Від цього моменту сансара перестає впливати на нас, і ми вже можемо впливати на неї.
Що таке сахаджья-спанда? Наприклад, перебуваючи у стані присутності та божественної гордості, ви зароджуєте якийсь намір, смисл, і якщо односпрямовано його утримуєте, він матеріалізується. Ви згенерували спанду, виходячи з природного стану, і вплели в тканину майбутнього певні події, наприклад усунули страждання й створили щось хороше.
Коли ви можете генерувати сахаджья-спанду у величезних кількостях, коли ваша ясність безперервно, щосекунди транслює дуже глибокі розгалужені смисли і ви оточуєте себе сахаджья-спандою в минулому, теперішньому, майбутньому, всередині, зовні, на рівні всіх п’яти елементів, в астральному тілі, у каузальному, у фізичному світі, коли ваша сахаджья-спанда проникає в різні аспекти, тоді реальність починає трансформуватися й ставати чистим простором.
Наприклад, якщо у вас сонливість або тамас, то ви генеруєте сахаджья-спанду, вона проникає в сон, і у вас виникає усвідомлене сновидіння. Якщо проблеми з фізичним тілом, то ви генеруєте її на рівень фізичного тіла, і вона, проникаючи у фізичне тіло, змінює структуру тонкого та фізичного тіла.
