Коментар до тексту «Йога Васіштха», розділ 3. Історія про Каркаті
Відповіді царя на запитання демоніці Каркаті.
«За одну мить це безкінечне усвідомлення відчуває всередині себе цілу епоху, як у короткому сні можна пережити і молодість, і старість, і навіть смерть. Усі ці події та предмети, що з’являються у свідомості, насправді невідмінні від самої свідомості, так само як скульптура, вирізьблена з каменю, є лише каменем. Як ціле дерево з усіма своїми майбутніми змінами міститься в насінині, весь всесвіт минулого, теперішнього і майбутнього міститься в атомі безкінечної свідомості».
У вченні анава-йоги є метод, де ми все візуалізуємо таким, що складається з райдужного світла, а потім усе це розчиняємо. Хоча ця вправа виконується штучно, сама вона натякає на щось значно більше. Фактично в цій вправі ми робимо те, що існує в реальності. Світ навколо нас настільки ж реальний, наскільки реальною може бути віртуальна реальність.
Наприклад, якщо людині надягли на голову шолом із віртуальною реальністю, рукавички з тактильними датчиками (зараз це вже існує, це не фантастика), вона може бачити й відчувати на дотик віртуальну реальність, навіть моделюються запахи. Вона може перебувати в повному відчутті того, що ця реальність справжня. Вона може її торкнутися, побачити, почути, взаємодіяти з нею в реальному часі.
Сучасні технології віртуальної реальності приблизно такі, що вони можуть із великою точністю моделювати ілюзію. Проте людині, зануреній у неї, не спадає на думку вважати, нібито цей світ справжній. Вона знає, що він існує в її свідомості як відчуття, але насправді нічого цього немає. Це просто майстерно змодельована комп’ютерна програма, що проєктується в неї на моніторі шолома або через імплантати, яку вона сприймає через тактильні відчуття.
Це прекрасний приклад, який показує, як нам сприймати і цей навколишній світ. Насправді цей навколишній світ — це така сама віртуальна реальність. Він відрізняється просто більшою якістю опрацювання і більшою складністю, більшою роздільною здатністю. Над ним працювали дуже видатні, геніальні «програмісти»: боги п’яти елементів, божества, пов’язані з окремими елементами природи, будови тіла людини, божества органів чуття та багато інших. Але фактично це безтілесна, віртуальна, невідчутна на дотик реальність, що існує в розумі, яка проєктується через органи чуття і здається нам справжньою.
Недіяльність вищого «Я»
«Хоча безкінечна свідомість, вище «Я», не є діячем, що здійснює дії, і не є тим, хто відчуває відчуття, вона здійснює всі дії і відчуває всі відчуття. Немає нічого, крім неї».
Коли людина занурена в комп’ютерну віртуальну реальність, сама вона сидить у спеціальному кріслі, на голові в неї шолом із сенсорними рукавичками та датчиками або кохлеарними імплантатами, тобто імплантатами, що передають звук. У віртуальній реальності вона може бігати, їй здаватиметься, ніби вона бореться або спілкується. Але насправді, якщо дивитися на її справжнє тіло, вона нічого такого не робить, вона сидить у кріслі нерухомо. Усе це відбувається тільки в її свідомості, а сама вона нічого не робить.
Це інший приклад, який може показувати недіяльний стан нашого глибинного «Я». Хоча кожен із нас багато чого робить, але насправді в глибинній основі ми всі «просто сидимо», наше одвічне «Я» перебуває в недіянні. Усе це розгортається тільки на рівні свідомості.
Природа світу і доктрина майї
«Усередині найдрібнішої частки безкінечної свідомості діяч і той, хто відчуває, — її невід’ємні складові. Світ, однак, ніколи не був створений насправді, і він ніколи не зникає. Його можна розглядати як нереальність лише з відносної точки зору, з абсолютної ж точки зору він не відрізняється від безкінечної свідомості».
І подібно до того, як до людини, що заплуталася у віртуальній реальності й почала ототожнювати себе з подіями в ній, може підійти програміст, поплескати її по плечу і сказати: «Цей світ ніколи не створювався по-справжньому, він є чимось ілюзорним, що існує як програма в комп’ютері або образи у твоїй підсвідомості», таким самим чином і Васіштха говорить Рамі: «Цей світ ніколи не створювався, він існує тільки як прояв свідомості». Це з відносної точки зору.
Різновид філософії адвайти, яка трактує цей світ як неіснуючий, повністю ілюзорний, — це доктрина майї, так звана майявада. Спочатку одним із представників доктрини майявади вважають Шанкару, хоча його погляд набагато глибший.
Доктрина майявади говорить саме про те, що світ лише здається таким, яким він є, а насправді це майя — незбагненна ілюзія, незбагненне невідання, що вкрадається в лілу Абсолюту, коли він розділяє себе на живих істот.
Однак багато хто вважає доктрину майявади ущербною в тому сенсі, що вона не може пояснити, звідки ж з’являється ця незбагненна ілюзія, майя. Вона ніби розділяє Абсолют і майю. Вважається, що вища точка зору — це тантрична точка зору ануттара-тантри, яка говорить, що насправді й майя — це теж Абсолют, Брахман.
Насправді доктрини майявади як такої не існує в реальності, тому що святі, які говорять про майю, завжди підкреслюють другий аспект — це лише відносне бачення. Але і Шанкара, і Шрі Рамана Махаріші, і Васіштха говорять: «Майя в абсолютному сенсі як така — це теж Брахман, теж Абсолют». Тобто майї не існує. Усе, що проявляється, є грою однієї-єдиної свідомості. Можна сказати, що майя — це особлива форма Шакті, особлива форма гри Абсолюту, яка, вводячи живих істот в ілюзію, сприяє їхньому духовному зростанню в процесі виплутування з цієї ілюзії.
Таким чином, абсолютна доктрина адвайти проголошує, що навіть енергія є Брахманом, Абсолютом, навіть енергії майї є досконалими. Кажуть так: «Майя — служниця Крішни», тобто вона грає з живими істотами, заплутуючи їх, щоб у процесі страждань, омани та розплутування вони все ж знайшли правильний вихід і через це зростили свою мудрість.
Це приблизно подібно до того, як учені занурюють білих мишей у лабіринт, і їм, щоб отримати їжу, потрібно пройти багато ходів. Щоразу знаходячи правильний вихід, вони розвивають свій інтелект. Але якби в мишей не було лабіринту і їжа діставалася б їм просто так, вони б не розвивалися. Таку саму роль відіграє майя для тренування живих істот.
Вчення про спостерігача (сакші)
Король продовжив:
«Мудреці лише говорять про внутрішнє і зовнішнє, але це тільки слова, не підкріплені нічим матеріальним, — вони вживаються лише для навчання тих, хто не розуміє. Спостерігач, сам залишаючись невидимим, бачить самого себе, і спостерігач ніколи не стає об’єктом усвідомлення. Спостерігач — це лише спостереження, і коли латентні психічні закарбовані відчуття припиняються, спостерігач набуває свого чистого існування».
Вчення про сакші (спостерігача), антар’яміна (внутрішнього володаря) — це свого роду вишукана ведична психологія ріші, до якої сучасній науковій психології ще далеко. Вона говорить про те, що спостерігач для більшості живих істот завжди залишається невидимим, оскільки ум розгорнутий на зовнішні об’єкти. Але коли спостерігач намагається сам спостерігати самого себе, тобто намагається відображати замість зовнішніх об’єктів самого себе як внутрішній об’єкт, коли він намагається самого себе зробити об’єктом, то насправді він не може стати об’єктом свідомості, тому що при сприйнятті самого себе спостерігач (сакші) — це лише спостереження, це не об’єкт, а процес.
Приховані психічні враження або відчуття припиняються, коли спостерігач починає звертатися на самого себе. І тоді він починає виявляти, що він сам являє собою потік свідомості. Спочатку в цьому потоці свідомості проявляється безліч прихованих самскар, підсвідомих психічних вражень, імпринтів, дитячих спогадів та асоціацій, що закарбувалися як кінокадри на кіноплівці, якісь уривки підсвідомих переживань. І коли ми в них входимо, вони дають бхавану — емоційне забарвлення, світовідчуття. На тонкому рівні ми складаємося з цих імпринтів і підсвідомих вражень, вони формують наш характер, наші підсвідомі реакції та поведінку.
Але коли ми намагаємося спрямовувати увагу на спостерігача, ми бачимо, що він глибший, ніж ці самскари, імпринти, що, якщо безперервно шукати сутність самого спостерігача в його основі, він виявляється як недиференційований, незаплямований потік чистої свідомості, подібний до простору. А самскари, імпринти, спогади й враження є ніби наростами, що прилипли до нього, подібно до того, як мушлі, молюски й водорості прилипають до великого корабля, що стоїть у доку.
Часто, коли корабель довго перебуває у плаванні, до нього прилипають молюски, мушлі та безліч водоростей, і його хід через це сповільнюється. Наприклад, якщо він ішов зі швидкістю тридцять шість вузлів, то, коли він у такому тривалому плаванні набрав дуже багато таких мушель і молюсків, він може ледве-ледве тримати крейсерську швидкість двадцять вузлів. Тоді такий корабель потрібно ставити в док і очищати його корпус, щоб він знову міг плавати з великою швидкістю.
Процес духовного очищення — це щось подібне. На просторі нашої свідомості, який проявляється як спостерігач, наростають різні нарости у вигляді вражень, самскар, васан, які дають різні зміни світовідчуттів. Через це ум перебуває в хибних самоототожненнях і ніби скукожується. Його самоідентифікація стає дедалі вужчою, вона дуже сильно залежить від цих імпринтів.
Сам процес спостереження, самозвільнення й уважного самоусвідомлення подібний до такого процесу їх очищення. Тоді спостерігач набуває свого чистого незаплямованого існування.
Взаємозумовленість суб’єкта й об’єкта
«Коли зовнішній об’єкт уявляється, створюється й той, хто його бачить. Якщо немає суб’єкта, то немає й об’єкта — адже саме існування сина робить людину «батьком». І знову-таки, суб’єкт стає об’єктом: немає об’єкта (процесу бачення), немає й суб’єкта (того, хто бачить), адже без батька не буває й сина».
Є така приказка: «Речі існують через ум, а ум такий через речі». Усе це взаємозумовлене, взаємопов’язане. Якщо ми бачимо божество, то причина цього божества — наш власний ум. Якби його не було, то не було б навіть і тіні божества. Наш ум є причиною божества. Якщо ми бачимо демона, то знову-таки причиною цього є наш ум, у потоці якого є відповідне сприйняття для демонічних областей.
Поза нашим умом не існує жодних божеств чи демонів. Якщо ми встановлюємо взаємини з чим-небудь, то причина цього не щось зовнішнє, а наш власний ум. Якби в потоці нашої свідомості не було кармічного бачення, то й не було б подібних об’єктів.
Коли зникає ум, то й зовнішні об’єкти також перестають впливати, а потім зникають. Коли ум змінюється, зовнішня обстановка також перебудовується. Це подібно до стосунків сина й батька. Якщо в батька немає сина, то й сам він батьком не може бути. Таким самим чином, коли немає зумовленості об’єктами, то й самого спостерігача як такого теж немає. Окремого існування еґо також не існує, коли немає ототожнення з об’єктами.
Еґо завжди існує в ототожненні із сукупністю об’єктів. Наприклад, якщо людину як еґо розбити на сектори, вона являє собою еґо, яке проєктує себе в різних позиціях: як син, брат, чоловік, батько, начальник, ще як хтось. Із усього цього складається сукупність того, що називають еґо. Якщо всі ці ототожнення прибрати, еґо теж зникне.
Святі ж кажуть, що насправді і об’єкт, і суб’єкт, і еґо, і стосунки, в які він вступає, — усе це подібне до того, як ви розмовляєте з «сином безплідної жінки». Якщо жінка безплідна, то який у неї може бути син? Лише вигаданий. Отже, і розмова із сином безплідної жінки може бути такою ж ілюзорною, як і він сам.
В одному з оповідань ріші Васіштха говорить так: «Одного разу я зустрів сина безплідної жінки, який ішов берегом річки, в якій не було ні русла, ні води». Цей світ подібний до такого сина безплідної жінки, подібний до такої розмови.
Золото й браслет: єдність і прояв
«Оскільки суб’єкт (спостерігач, той, хто бачить) — це чисте усвідомлення, він здатен створити об’єкт. Зворотне невірне — об’єкт не створює суб’єкта, тому реальний лише спостерігач, а спостережуване — це лише галюцинація: тільки золото реальне, а браслет — це лише ім’я і форма. Доки триває поняття «браслета», чисте золото не помічається, доки існує поняття «об’єкта», поділ між спостерігачем і спостережуваним також існує».
Що таке золото? Золото — це простір чистого усвідомлення. Що таке браслет? Це те, що в цьому просторі підвішене: матеріальні форми, зв’язки, стосунки, імена та інше. З погляду вчення тантри золото дуже важливе, але й браслет також не заперечується. Впадати в заперечення і думати, що важливе лише золото, а браслет узагалі не має жодного значення, — це крайня точка зору, яку називають нігілізмом. Впадати в іншу крайність, тобто думати, що важливі лише самі прикраси (браслети тощо), а золото, з якого вони зроблені, неважливе, — це інша крайня точка зору, яку називають етерналізмом.
Правильне бачення сиддхів — це принцип «два в одному», тобто вміння бачити нероздільну єдність із пріоритетом золота. Природний стан проявляється, грайливо маніфестуючи прикраси, орнаменти та візерунки, у вигляді імен і форм. Усі вони повністю нереальні, будучи просто його творчою маніфестацією, проте вони завжди проявляються. І те, й інше є єдиною субстанцією.
Є велика спокуса увійти в заперечення. Ми настільки схоплені іменами й формами, що нам здається, ніби вони затуляють наш первинний стан. Іноді хочеться викинути все це із себе, звільнитися від усього цього. Однак заперечення і таке викидання — це також певна ілюзія. Є інша тенденція — етерналізм, тобто повне прийняття гри імен і форм як чогось реального та сильна схопленість ними. Ні те, ні інше святими не вітається.
Істинна ж гра полягає у виявленні золота первісного усвідомлення і перебуванні в ньому, об’єднанні гри імен і форм без їхнього заперечення, а з повним всеприйняттям, але при цьому без найменшої тіні прив’язаності.
Коли ми не впадаємо в жодне з крайніх поглядів, ми набуваємо справжньої цілісності, ми рухаємося світом, немов хмара або сухий листок. Ми подібні до листка лотоса, який живе у воді й росте з бруду, проте не брудниться і не намокає. Немов дзеркало, ми відображаємо міріади речей, але в нас не відображається ніщо.
Часто можна бачити, що практик, почувши щось, сприймає це дуже болісно. Наприклад, він болісно сприймає критику або якусь подію. Він вважає себе дуже витонченим і сильно вражається якимись навіть невеликими речами. Але насправді все це подібне до зображень, які миготять у дзеркалі.
Недвоїстість усвідомлення
«Але як через свідомість у браслеті золото відчуває свою «золотість», так суб’єкт (спостерігач), що проявляється як об’єкт (спостережуване), відчуває суб’єктність (усвідомлення). Одне є відображенням іншого — жодної подвійності в реальності не існує».
Вчення адвайти — це не проста філософія, це надпозамежна, елітна філософія для людей із видатними здібностями, для геніїв. Кажуть, що навіть боги зазнають певних труднощів із розумінням філософії адвайти. Коли ми читаємо тексти вперше, нас може відвідати інтелектуальне розуміння, нам здається, що ми все зрозуміли. Однак, якщо ми прочитаємо ті самі тексти через дванадцять або двадцять років, ми виявимо, що хоча ми й зрозуміли дуже багато, ми лише на першій сходинці цього розуміння.
Річ у тім, що філософію адвайти в принципі зрозуміти неможливо. Можна нею жити, але зрозуміти — це надії розуму, які ніколи не здійснюються. Тому що вона — таємниця, парадокс. Це таємниця, яка обпалює, приводить у трепет, захват і благоговіння навіть видатних із богів. Як ви можете таку таємницю зрозуміти буденним розумом? Ви можете лише носити її в серці, поклонятися їй, захоплюватися, радіти, перебувати в блаженстві, милуватися, жити в благоговінні, дихати нею.
