Коментар до тексту Гараба Дордже «Золоті письмена»
Ясне світло та об’єднання з ним
«Це подібно до зустрічі сонячних променів із сонцем і, по суті, являє собою розчинення світла у світлі».
«Зустріч променя із сонцем», «розчинення світла у світлі» — у текстах часто згадуються подібного роду аналогії. У стані недвоїстості виявляється, що наша свідомість є чимось невіддільним, наше власне світло є частиною величезного безкінечного світла.
Спочатку ми мислимо про практику просвітлення в термінах особистого зростання: «Я досягну самадхі. Я розвину в собі такі-то якості». Ми бачимо Будду й махасіддхів подібними до супермена. Ми думаємо, що це просто істоти, які розвинули в собі якісь якості, вищі за якості людей і навіть богів. Безсумнівно, вони якось себе вдосконалили, тобто це певні супер-індивідуальності.
Однак ми занадто «низько» думаємо про святих і будд, якщо бачимо їх просто як супер-індивідуальності. Насправді вони взагалі не є індивідуальностями, хоч і використовують індивідуальність у процесі своєї діяльності. Однак просвітлення передбачає набагато радикальніший стрибок — стрибок не в розвинену індивідуальність, а за межі будь-якої індивідуальності.
Тому те особисте світло, яке народжується в нас у самадхі, — це лише самий початок; його називають «світло сина». Як можна визначити це світло? Якщо у вас є ясність і ні з чим не порівнянне переживання порожнинності всередині, то це ваше світло сина. Коли під час медитації ваш ум розширюється в десять тисяч сторін світу, то ви бачите біле світло або золоте, подібне до океану. Це і є світло сина. Однак навіть це глибоке внутрішнє світло й внутрішня ясність мають поєднатися з чимось незмірно більшим — зі світлом матері, з одвічним Світлом.
Колись ви виявите, що ця роз’єднаність була фікцією, що це одне й те саме Світло. Це подібно до того, що простір усередині розбитого глека й поза ним — один і той самий. Тоді раптом ми розуміємо, що немає ні будд, ні махасіддхів, що все це є певним трансцендентним обманом. Будда видимий лише непросвітленим, бо немає особистості, яка називається Будда, є лише Абсолют. Махасіддхи бачаться людьми, але махасіддхи — це величезний порожнинний океан світла, невіддільний від живих істот. Тобто ми були обмануті цим світлом, воно проявлялося для нас як боги, як махасіддхи, але це одне й те саме світло. Ми були обмануті своїм хибним его, бо насправді ми також є цим самим світлом. Унаслідок такого розуміння відбувається трансцендування особистості.
Коли один монах досяг просвітлення, він голосно сміявся. Його запитали:
— Чого ти смієшся?
Він відповів:
— У Дхармі Будди немає нічого особливого.
Що він мав на увазі? Чи означає це, що Будда просто був поверховим шукачем, який викладав банальні сентенції, і що монах осягнув глибшу Дхарму, якщо він так говорив? «Немає нічого особливого» означає, що монах виявив, що передаване Буддою не було чимось відмінним від нього, що все передаване святими завжди було невідмінним від цього вселенського світла.
Видиме звільняється самим баченням
«Усе видиме здобуває звільнення в сяйві від одного, видиме звільняється самим баченням. Ми можемо дізнатися про дзеркало, лише поглянувши на своє відображення в ньому».
«Видиме звільняється самим баченням». Видиме — це об’єкти, а бачення — це безпосереднє визнання своєї порожнинної основи. У становищі звичайної людини, яка не звільнена, видиме неможливо звільнити, тому воно справляє вплив. Кожен видимий предмет змушує канали, енергію та ум відгукуватися. З цим нічого не можна вдіяти, бо свідомість відгукується.
Якщо вам показати божество або провести ритуал, то відгукнуться ваші тонкі канали чистого бачення, ви ввійдете в медитативний стан, вітри потечуть тонкими каналами або навіть увійдуть у сушумну. Якщо показати вам щось загрозливе або гнівне, то відгукнуться ваші грубі канали, нижчі чакри.
Ми реагуємо на бачення умом і пранами. Однак тут говориться, що видиме звільняється. Єдиний «смак» — це стан, коли всі канали, чакри й свідомість однаково відгукуються на всі подразники. Коли бачиш собаку, святого чи статую Будди, відгук у каналах і в умі однаковий. Коли їси смачний прасад і риб’ячі нутрощі, як Луїпа, відгук однаковий. Коли чуєш лайку на свою адресу або захоплені відгуки, відгук однаковий.
Що сталося? Предмети не змінилися, однак ум і прани тепер відгукуються інакше; вони стали відгукуватися так, що енергія входить у центральний канал. За рахунок чого відбувається таке звільнення? За рахунок бачення. У лайя-йозі бачення — це дуже важливе поняття.
Є така приказка: «Важлива не стільки медитація, скільки звикання до бачення». Це звикання бути в недвоїстості. Бачення — це постійне визнання своєї порожнинної основи, порожнинної світлоносності. Коли ми визнаємо цю порожнинну основу, то все видиме звільняється таким баченням. Наприклад, ви щось бачите, однак водночас у вас є бачення порожнинної основи, і воно для вас важливіше, ніж фізично видиме. Тоді в умі відбувається приблизно такий діалог: «Порожнинна основа важливіша, а видиме неважливе». Видиме знецінюється саме по собі, і оголюється порожнинна основа видимого. І тоді відбувається однакова реакція як на «чисте», так і на «нечисте», як на «подобається», так і на «не подобається». Усюди звільняється ця порожнинна світлоносна основа, і це не просто філософський термін, тому що ми це відчуваємо тілом і умом. Найменше лайя-йога пов’язана з філософією, хоча вона її й використовує.
Бачення в лайя-йозі не є філософським поняттям, а пов’язане з живим досвідом споглядання. В одному з настанов наводиться такий приклад:
- Якщо людина сутри бачить щось, що розходиться з її уявленнями, вона думає: «Яке це нечисте, яке це скверне, це не відповідає Дгармі!» Вона відвертається від цього або тікає.
- Людина, яка практикує тантру, побачивши щось, що суперечить її поняттям, думає так: «Це видається скверним, таким, що не відповідає Дгармі, але насправді все це чисте. Усе це можна перетворити на небеса, якщо застосувати метод». Миттєво застосувавши метод, вона перетворює все це на чисте, прекрасне, дгармічне.
- Практик ануттара-тантри не відвертається і не перетворює, а натомість він просто пам’ятає світлоносну порожнинність і дивиться на те, що проявляється, очима світлоносної порожнинності. Він не думає: «Нехай мені це не подобається, але я зроблю так, що воно мені сподобається завдяки перетворенню». Він одразу бачить таким чином, що виявляється ця порожнинність.
Тоді в нього на все однакова реакція: є страх чи біль, є приємне, до якого прилипає ум, або неприємне, але світлоносна порожнинність при цьому оголюється, а тому реакція в нього на все однакова. Такий йогін живе в стані єдиного «смаку». Єдиний «смак» не означає, що все сприймане стає якимось прісним і одноманітним. У природному стані є багато різних смаків і відтінків, проте всі вони ніби мають одну природу.
Зустріч сина з матір’ю
«Син, який є первинною свідомістю, також зустрічає самого себе. Син, який є пізнавальною здатністю, або первинним усвідомленням будь-яких об’єктів сприйняття, що проявляється до того, як ум приступить до своєї діяльності, оголеним постає перед спогляданням, або природним станом. Це подібно до розглядання в дзеркалі свого відображення. Дзеркало — це мати, або початковий стан просвітленості. Син — первинне сприйняття, індивідуальний акт початкового усвідомлення або бачення. В індивідуальному досвіді завжди існує нескінченне розмаїття таких актів усвідомлення. Але всі вони — діти однієї матері. Безліч сприйняттів, єдиних за своєю природою, і лише один природний стан».
Тут наводиться такий приклад: свідомість сина, або індивідуальна свідомість, нагадує розглядання свого зображення в дзеркалі. Це важко зрозуміти. Дзеркало — споконвічно відображальна порожнинність, а наша особиста свідомість, яка думає, вважає себе непросвітленою і просвітлюється, — це розглядання власного відображення в цьому дзеркалі початкової порожнинності.
Щоразу, коли ми мислимо, відчуваємо, ухвалюємо рішення, емоційно реагуємо, то це відображення на цьому дзеркалі. У жодному разі не слід думати, що наші думки, емоції чи якісь дії окремі від цієї порожнинності. Навпаки, усі вони є її найчистішим проявом.
У чому ж різниця між звичайними людьми та пробудженими? У тому, що звичайні люди не можуть простежити Джерело всіх думок і емоцій, а пробуджені завжди знають це Джерело, і вони ними ніколи не обманюються. Замість того щоб іти на поводу у думок, вони миттєво розпізнають це чисте Джерело. Ба більше, досвідченому Майстру навіть не потрібно розпізнавати це Джерело, тому що він постійно в ньому перебуває, і все, що б не виникало, миттєво повертається до цього Джерела.
Припустімо, вам холодно, тому що на вулиці мінус двадцять сім. У звичайному сенсі це негативно, це викликає відторгнення. Ви можете засмутитися, злитися на погоду або на самого себе, тому що легко одягнулися. Але якщо ви знаєте джерело холоду, джерело своїх страждань, ви миттєво розпізнаєте його, і тоді холод приносить якусь радість, замість того щоб приносити страждання. Ви розглядаєте все як прояв цього джерела або як спосіб перевірити свою присутність.
Аналогічним чином, якщо ви не розпізнаєте природу тамасу, ви в нього занурюєтеся, він над вами домінує. Але якщо вас долає тамас, а ви розпізнаєте його джерело, то всередині вас є якась глибинна течія, яка залишається навіть у стані тамасу. У сутрах є поняття «Бодгісаттва спить». Але це не стосується тих, хто перебуває в тамасі, а стосується того випадку, коли за тамасом є чиста світлоносна порожнинність, яка зберігається за будь-яких умов, навіть коли поверхневий ум вимкнений, а поверхнева енергія справді перебуває в тамасі. Важливо, щоб за тамасом зберігалася глибина. Це можливо в тому випадку, коли людина розвинула здатність усвідомлювати себе навіть у снах. Тому Марпа завжди казав: «Незалежно від стану моїх каналів, пран і ума, моє споконвічне Джерело ніколи не втрачається».
Можна сказати, що Майстер, який звик розпізнавати споконвічне Джерело, невразливий ні на землі, ні на небі.
Самозвільнення усвідомлення
«Усвідомлення самозвільняється усвідомленням, це подібно до води, яку вливають у море».
Коли відбувається виявлення цього Джерела, відбувається парадоксальна річ: та частина Джерела, яка являє собою наше хибне его, починає з ним возз’єднуватися. Те, що було роз’єднаним, тепер постає об’єднаним. Ми відчуваємо, що за кожною думкою, переживанням, досвідом, предметом є великі сили, які ми починаємо відкривати.
Якщо ми раніше цього не знали й відчували всі предмети розрізненими, не бачачи за ними нічого, то раптово ми починаємо відчувати, що за кожним предметом стоять якісь сили. Це сили споконвічної порожнинності, Ясного Світла. Ми ніби виявляємо невидимий дух, який пронизує все.
Можна навести ще такий напівсвітський приклад. Припустімо, людина жила в суспільстві й наївно вірила в політиків, у рекламу по телевізору, мала якісь банальні примітивні світські ідеали. А потім вона дізналася про таємний уряд, про масонів, про глобалістів, про те, що є якісь приховані глобальні структури, які керують світом. Вона почала відстежувати великі фінансові потоки, транснаціональні корпорації, логіку зміщення президентів у різних країнах, якісь невловимі політичні впливи, почала виявляти агентів впливу в уряді, виявляти глобальні транснаціональні течії, динаміку зв’язків ООН, ЮНЕСКО, НАСА. У неї раптово вибудувалася зовсім інша картина. Вона почала бачити глобальні процеси, що відбуваються у світі, які раніше навіть не вловлювала. Вона почала усвідомлювати, що за війнами, міграцією народів, стихійними лихами, рекламою та іншими речами стоять певні великі сили, що все це насправді не відбувається випадково. Вона почала бачити тих, хто може цим маніпулювати, керувати.
Можна сказати, що така людина почала трохи прозрівати до рівня мирських божеств. Вона почала розуміти, що є люди, які створюють комп’ютери, фільми, рекламу, літаки; є мирські боги, які вкладають у це свою шакті; є могутні сили, які працюють над цим, і ці сили вищі за неї за інтелектом, ясністю, силою концентрації; є мирські боги, які знімають фільми, продукують рекламу, нав’язують людям систему споживання, розробляють комп’ютерні програми, контролюють паспортний і візовий режим, контролюють місцевість тощо. Раптом вона почала розуміти, що існують структури, які значно перевершують її за ясністю, що це мудріші й творчіші істоти, за якими стоять ще сильніші істоти.
Можна сказати, коли вона почала це виявляти, її бачення трохи піднялося до рівня мирських богів. Якби вона ще більше занурилася в це нове для неї усвідомлення, то побачила б, що за стихіями, сторонами світу, секундами, годинами, місяцями й роками, за кожною дією, предметом, видом спорту, мистецтва чи науки, за процесами одруження, пологів, життя і смерті, карми, приймання їжі та іншого стоять різні тонкі сили, тонші істоти, божества-покровителі. Таке прозріння — це початкове прозріння єдиного духу, який пронизує всі форми.
Однак навіть це ще не повне прозріння; це лише невелике прозріння в бік чистого бачення. Але в міру поглиблення споглядальної присутності таке прозріння посилюється в бік світлоносної порожнинності. Людина бачить не лише людей, які керують різними потоками, і не лише мирських божеств, які керують розвитком науки, мистецтв та іншого в ієрархії. Вона бачить єдину основу людей, божеств і всього іншого. Ця єдина основа повністю трансцендентна, вона не має жодної форми. Навіть боги й істоти, які керують різними процесами, також їй підпорядковані, будучи просто її незначними проявами.
Зустріч з єдиним станом
«Якщо шукати цей єдиний стан, зустрінешся зі своїм власним єдиним станом».
Зрештою людина, виявляючи ці могутні сили, що стоять за всім, доходить парадоксального висновку: виявляється, усі ці сили не зовнішні, а належать її власній свідомості. І тоді вона відкриває, що її власна свідомість має всі ці божества, чисті прояви й чисті сили, що всі вони випромінюються з її глибинного внутрішнього стану. Звісно, це не стосується поверхневої свідомості.
«У пошуках цього єдиного стану зустрічаєшся з цим єдиним станом безпосередньо. Саме це відбувається, коли практик навчається впізнавати цей єдиний і неповторний стан усвідомлення в усіх своїх численних досвідах і переживаннях».
Досвідчений йогін може впізнавати цей єдиний стан, де б він не був, у нього є така звичка. Він ніби викручується з будь-якого досвіду й знаходить цю порожнинну основу. У недосвідченого йогіна здатність знаходити її залежить від конкретних обставин, від виконуваної практики або від сидячої медитації. Проте, коли ми звикаємо до бачення, у нас з’являється унікальна здатність знаходити цю порожнинну основу в будь-яких ситуаціях. Це щось на кшталт віри, яка не зумовлена місцем і часом.
Розчинення простору в просторі
«Власна споконвічна природа зустрічається сама з собою, але її сутність перебуває за межами словесних визначень. Це подібно до розчинення простору в просторі або до змії, що розв’язує вузли власного тіла».
Спочатку ми виявляємо внутрішній простір. Коли споглядання поглиблюється, ми розуміємо, що немає такої речі, як внутрішній простір. Внутрішній простір вміщено в щось більш глобальне. Тоді внутрішнє й зовнішнє починають змішуватися і перестають мати внутрішній сенс. Усе це починає виявлятися як одне й те саме.
Йогін, який змішав внутрішній і зовнішній простори, повністю звільнився від внутрішніх фіксованих ідей і чіплянь. Такий йогін відчуває невимовну єдність з усіма зовнішніми об’єктами, наче зовнішні об’єкти були його частиною.
У якому випадку можна відчувати таку невимовну єдність? Лише якщо ми зітремо все чіпляння за наш внутрішній досвід, перестанемо триматися за нього й вважати його опорою. Наприклад, у вас є якісь стійкі переконання «це погано», «це добре», «це правильно», «це неправильно», ви вірите, що це насправді так. Стирання сформованого досвіду означає, що ви перестаєте сприймати однозначно. У відносному сенсі ви продовжуєте розуміти, що це може бути поганим, а це — добрим, це — правильним, а це — неправильним, і таке розрізнення допомагає, однак усередині ви більше так не вважаєте, ви відчуваєте, що і одне, і друге однаково, оскільки всі пари протилежностей походять з єдиного Джерела.
«Власна початкова природа практикуючого, його істинне обличчя, зустрічається із собою або виявляє себе. Зустріч віч-на-віч із самим собою подібна до того, ніби хтось подивився на себе в дзеркало, а потім раптом виявив, що цим дзеркалом є він сам. Таку дзеркальну природу має наша власна істинна сутність, яка являє собою стан порожнечі й перебуває за межами словесних визначень. Подібного роду досвід ототожнення себе зі своєю власною природою подібний до розчинення простору в просторі. Відбувається інтеграція внутрішнього простору нашого власного глибинного усвідомлення і зовнішнього простору того виміру, у якому відбувається маніфестація всіх явищ, унаслідок чого осягається повна ідентичність того й іншого. Як, наприклад, якщо розбити глиняну посудину, то здається, що більше немає двох різних просторів, зовнішнього і внутрішнього, а є лише один простір, або вимір буття, але при цьому сам простір анітрохи не змінився».
Чисте бачення і прояв божественних енергій
У зв’язку з цим можна навести такий приклад. Коли ви практикуєте чисте бачення, споглядання, ви можете бачити якусь людину або спілкуватися з нею, і розумієте, що вона діє на людському рівні, тобто як звичайна людина. Але водночас через неї можуть діяти інші сили й прояви — сили божеств.
Коли ця людина, наприклад, пояснює вчення, використовуючи мовлення, через неї діє сила божества Сарасваті — тонка енергія, пов’язана з мовленням і вченням. Коли вона майстерно виконує якесь служіння, наприклад випилює щось, будує, то через неї проявляється тонка енергія Вішвакармана. Коли вона виконує операції, пов’язані з процвітанням, грошима, управлінням, через неї проявляється тонка енергія Лакшмі або іншого божества, яке ви приймаєте як точку відліку тонкого бачення. А коли вона в люті або в гніві, через неї проявляється енергія гнівного божества, наприклад Дурґи, Калі або якогось гнівного аспекту Бхайрави, Гух’ясамаджі залежно від того, яке божество ви приймаєте як точку відліку.
Тобто ця людина поки що не є видимим божеством. Енергії, які проявляються через неї, є тонкими, вони виражають такі сили, що стоять за цими енергіями. Чим більше ви практикуєте споглядання, тим виразніше можете це бачити.
Нарешті, коли ваша здатність зростає, ви бачите, що за цими проявами є ще трансцендентальніша і ще тонша енергія, яка проявляється через усі її якості. Це та енергія Ясного Світла, яка є Джерелом. Приблизно так виникає розуміння, коли ми починаємо бачити глибші сили, що діють через усе.
Ліла Брахмана — гра початкової енергії
Зрештою ми переконуємося, що через усе діє початкова енергія Брахмана, що все є творчим проявом енергії порожнечі, і нічого іншого немає. З цієї точки зору, енергія порожнечі зараз розмовляє на лекції сама із собою; якась її частина пояснює іншій її частині щось про саму себе.
Тому кажуть, що весь світ — це ліла Брахмана. Брахман грає зі своїми енергіями, відображаючись сам у собі, у своїх енергіях, і прояснюючи сам себе через свою гру. Коли ми починаємо це прозирати, то в момент такого прозріння ми самі стаємо в позицію Брахмана. Це навіть не питання реалізації, це те, що ми повинні прийняти як бачення. А реалізація означає утримувати таке бачення безперервно.
Зв’язок погляду і поведінки
Якщо ж ми не здатні прийняти глибоке бачення, то адвайта буде для нас недоступною, наша практика перебуватиме в стані подвійності. Існує такий вислів: «Ми йдемо до погляду, спираючись на поведінку», або «Сходити до погляду, не сходити до поведінки». Це означає зв’язок між абсолютною та умовною істиною. Однозначно приймаючи недвоїстість як бачення, у відносному сенсі ми розділяємо її як поведінку.
Якщо хтось зрозумів хоча б тридцять відсотків зі сказаного, то він має бути зараз дуже щасливим, а його розум має бути розкритим і ясним. Він має миттєво усунути всі свої страхи й замішання та відчути, наскільки піднесений він сам, його становище, розуміння і дхарма, якої він дотримується, наскільки піднесений процес відбувається в цьому залі.
