Коментар до тексту «Йога Васіштха», глава 4
Васіштха продовжив:
«О Рамо, істинні герої — це ті, хто навчився контролювати розум, керований нерозумінням і оманою. Лише таким контролем над розумом можна зупинити страждання цього позірного світу, циклів народжень і смертей та нескінченний ланцюг трагедії. Я передаю тобі саму суть усіх учень. Слухай уважно й дозволь їй просякнути своїм солодким Духом усе твоє життя. Несвобода, прив’язаність — це прагнення до насолод. Полишення насолод — Свобода. Тому дивись на всі насолоди в цьому світі як на отруйне болотне випаровування. Сліпа відмова небажана. Досліди глибоко й серйозно природу чуттєвих насолод і полиш усі прагнення до них. Тоді ти зможеш жити щасливо».
Святий сіддх Наропа давав такі настанови Тілопі: «Наропо, тебе тримає не сансара, а твоя прив’язаність до неї».
Васіштха говорить, що сама сансара складається з прив’язаностей і прагнення до насолод. Що він має на увазі? Він має на увазі, що всередині нас є хибне поняття «я», его, яке незаконно приписує собі незалежне самобуття. Саме воно породжує потяг до насолод. Неважливо, який це потяг: бажання, щоб тебе любили, бажання бути визнаним, бажання володіти чимось, щоб тобою захоплювалися, щоб тебе ніколи не сварили, прив’язаність до іншої людини. Будь-яке з цих бажань стає тим, що Васіштха називає «отруйним болотним випаровуванням», щойно це бажання пускає насіння у свідомості й пробуджує демона егоїзму.
Самі по собі, тобто без демона егоїзму, усі ці речі безневинні. У них немає нічого поганого, але щойно ці енергії викликають почуття его, яке вкорінюється через ці бажання, саме в цей момент і починається сансара. Саме тому багато царів, не зумівши впоратися з цим демоном егоїзму, залишали все й ішли в ліс практикувати, стаючи відлюдниками або монахами.
Прагнення до насолод не означає переживання якихось звичайних побутових речей. Коли ви просто їсте, це не можна назвати прагненням до насолод, оскільки це служіння тілу; коли ви просто займаєтеся служінням, установлюєте якісь прийняті буденні речі, якщо в цьому немає особистої прив’язаності, чіпляння, егоїзму, то це не є сансарною діяльністю. Сансарна діяльність починається тоді, коли вмикається хибне «я», коли в ньому сильні приязні або відрази, коли в ньому є сильна розділяюча свідомість і сильне чіпляння за що-небудь, неважливо за що: за зовнішнє чи за внутрішнє.
Зовнішні та внутрішні об’єкти прив’язаності
Це можуть бути якісь зовнішні об’єкти, але монахам не прийнято чіплятися за зовнішні об’єкти, для них це пройдений етап. За такі об’єкти зазвичай чіпляються ті, хто не звик від них відрікатися.
Але буває так, що той, хто відрікся від зовнішніх об’єктів, може чудово триматися за внутрішні об’єкти, які тонші й невидимі, тому можуть тримати ще міцніше, ніж зовнішні об’єкти, доти, доки людина сама не виявить згубність цих внутрішніх об’єктів.
Такими внутрішніми об’єктами можуть бути:
- Концептуальне мислення
- Пов’язаність одним баченням, однією теорією
- Звичний стереотип мислення, коли людину заклинює на розумі
Як кажуть: «Він сидить на розумі, з ним марно говорити». Тобто людина, сильно пов’язана концептуальним мисленням, надає цьому великого значення. Наприклад, я часто за родом своєї діяльності зустрічався з деякими місіонерами. Здавалося б, це люди, керовані найкращими намірами, але з ними неможливо вести діалог, бо вони взагалі не збираються тебе слухати, принципово. Їхнє завдання — заклинити твій розум на доброчесних цитатах із їхніх священних писань. І коли я кажу: «Давайте трохи послухаємо одне одного», вони відповідають: «Ні, ти помиляєшся. Слухай мене! Ось шлях, я тебе врятую». І тоді я вже кажу: «Я не буду з тобою боротися й руйнувати твою віру, бо це марно». Це типовий приклад тонкого чіпляння, пов’язаного з концепціями.
Існують інші різновиди чіплянь, які пов’язані з витонченим чіплянням за его, за «я». Вони проявляються в тому, що людина дуже педантично ставиться до якогось свого внутрішнього статусу, постійно думає про те, як її оцінюють інші, весь час рефлексує на цю тему, причому іноді навіть болісно, дуже сильно реагує на критику, хоча, здавалося б, патріархи дали настанови: «Ті, хто проклинає вас, – ваші найкращі друзі». Це теж сильне чіпляння, яке є сансарою, сильне розрізнення, яке не дає відкритися чомусь новому. Людині, яка щось показує, вона каже: «Ні, цього я не можу». А що в тобі цього не може? Це і є те саме его.
Є інші різновиди. Наприклад, тонкі духовні переживання. Припустімо, людина без підготовки випадково все ж прорвалася в темний ретрит через недогляд старших монахів і гуру (так сталося, таке буває). Вона прорвалася туди, але отримала деякі досвіди, які її сильно вразили. Видіння, божества, візуальні тривимірні картини – через усе це в неї дуже сильно починає збуджуватися ум, генерується надзвичайна ясність. Тоді вона втрачає погляд, видіння і починає сильно рефлексувати щодо цих досвідів. Тобто буває так, що такою сансарою є внутрішня ясність, до якої его примудряється прив’язатися і створити з них якусь картину.
Буває, що людина переживає блаженство і відчуває великий дискомфорт, коли думає, що від цього блаженства колись потрібно буде відмовитися.
Нарешті, вищою формою такої внутрішньої сансари може бути порожнеча, прив’язаність до самадхі.
Я сам був успішно спійманий на гачок у свої юні роки практики цією формою. Коли одна лише думка про те, що мені доведеться говорити, виходити із самадхі на тривалий час, визнати щось поза порожнечею, приводила в жах. Цього життя для мене більше начебто й не існувало, а була тільки порожнеча і самадхі. Тобто его примудряється якимось чином навіть тут створити для себе чіпляння. І тільки завдяки духовному вчителю все це було повністю самоосвобождено.
Саме таке чіпляння, яке породжує тонку форму егоїстичного самозадоволення, є сансарою.
Принцип дослідження замість сліпої відмови
Далі Васіштха говорить: «Сліпа відмова не бажана».
Чому ж вона не бажана? Тому що сліпа відмова – це завжди як бомба з годинниковим механізмом, яку носять у кишені. Зовнішня відмова відбулася, але справжньої відмови не було, тому будь-якої миті це може спливти й поставити тебе перед якимось серйозним переживанням, до якого ти можеш бути не готовий.
Сліпа відмова означає поверхове відкидання, придушення без дослідження, без розгляду і глибинного самоосвобождення. Якщо ви сліпо від чогось відмовилися, це не означає, що воно насправді вас залишило. Можливо, це означає, що вам усе одно доведеться подивитися в очі тому, від чого ви сліпо відмовилися, і ще раз заново глибоко це самоосвободити.
Ріші Васіштха говорить: «Досліджуй глибоко й серйозно природу чуттєвих задоволень».
Що означає досліджувати глибоко й серйозно? Це означає зрозуміти, що будь-яке чуттєве задоволення саме по собі є принципом Шакті, енергії. Ця енергія у своїй основі порожнинна, вона ні з чим не пов’язана. І в момент дослідження виявити таку порожнинність – це і є повне самоосвобождення.
Коли ви виявили її безсутнісність, порожнинність, вона більше вас не вразить, як би вона не проявлялася. Це подібно до того, як ви здалеку побачили манекен, але він вам здався людиною, тому ви вирішили підійти, щоб дізнатися, що ж це за людина. Але коли ви підійшли ближче й роздивилися, то побачили, що це не жива людина, а манекен. І у вас одразу зник увесь інтерес до цього.
Так само дослідження природи чуттєвого задоволення та її самоосвобождення назавжди повністю прибирає будь-яку залежність від енергії чуттєвого задоволення. Таке дослідження зазвичай проводиться завдяки споглядальній присутності, яка може подивитися в очі будь-якому переживанню й не втратити себе, а натомість самоосвободити його.
Саме тому ми говоримо, що принцип ануттара-тантри вищий за сутру. Ануттара-тантра працює з інтеграцією, з об’єднанням. І коли таке об’єднання справжнє, то залежність від чуттєвого задоволення залишає вас природно. Кажуть, що клеша самоосвобождається, трансформуючись у мудрість.
Практична робота з жорсткими енергіями
Васіштха говорить: «Тоді ти зможеш жити щасливо».
Наприклад, людина пригнічує в собі гнів, бажання раджасу. І зовні вона досягла певного контролю над ним, але глибоко не торкалася ні гніву, ні страху, ні інших жорстких енергій, а просто кудись дуже глибоко сховала їх, боячись наближатися до них, відчуваючи, що ці енергії безконтрольні. Але в момент, коли вона потрапляє в енергію стресу, страху чи гніву, вона почувається паралізованою перед нею, як кролик перед удавом, не знаючи, що ж із нею робити. Тому що Шакті така сильна, що природний стан просто змітається, немов пір’їнка потужним ураганом. Це означає, що така людина глибоко не дослідила природу страху, природу гніву, не працювала з ним у споглядальній присутності. І якщо таке проявиться, то це означає, що вона не знатиме, як із цим об’єднатися.
Існують практики свідомої роботи зі страхом. Є навіть книга, яка так і називається «Там, де страшно». Йогін, вирушаючи в якісь гнівні місця, генерує цей гнів і перебуває в присутності, утримуючи свідомість гнівного божества. Наприклад, двоє учнів практикували в горах у Криму, а духовний наставник дав завдання учневі-мирянину налякати їх. Це були мої учні, які практикували в Криму і вночі спали в наметах. Учень-мирянин із Сімферополя вирішив зображати кабана і з гучним рохканням тупцював навколо намету, одягнувшись у якийсь кожух, а вони вдвох тремтіли від страху, сидячи в наметі. Вони були настільки шоковані цим переживанням (але це було за завданням духовного наставника, який вирішив дати їм один урок життя і практики в горах), що воно закарбувалося, і коли один із них приїхав на наступний ретрит, то більше трьох днів він не висидів. Щоразу, коли наближався той самий час, що й минулого року, він сильно лякався. У результаті він поїхав.
Це несамозвільнені жорсткі енергії, які, якщо їх пригнічувати, весь час тебе переслідуватимуть. Але коли ти не боїшся свого страху, коли ти дозволяєш собі усвідомлено боятися і дивишся страху в обличчя, допускаєш його, при цьому в тебе є самозвільнення, і ти з повною довірою дозволяєш йому боятися та інтегруєшся з цим страхом, то раптово в тобі відкривається новий простір, який більший за страх. Ти виявляєш у собі таку саму гнівну страшну Шакті, яка ще більша за те, що може викликати страх. Тоді ти можеш думати: «Якщо я — таке величезне космічне гнівне божество, то я сам наведу страх на кого завгодно! То що може мене налякати?!» Якщо ти грамотно об’єднуєшся зі страхом, то ти сам воцаряєшся як вселенське гнівне божество, а страх у якийсь момент зникає, бо його суть — порожнеча. Саме так практикували давні святі, приборкуючи всі свої клеші, відтинаючи надії та страхи.
Шлях до істинної свободи
Коли ж ми можемо бути щасливими й вільними? У той момент, коли можемо привнести принцип усвідомленості, подібний до розкритого простору, у будь-яке переживання. Наприклад, у переживання страху, болю, сексуальної насолоди, жадібності, задоволення від їжі, чуттєвої прив’язаності (те, що називають «мирська любов»), будь-яке переживання, пов’язане з гордістю, бажанням володіти, тобто в усе, що проявляється в людському тілі.
Коли такий принцип усвідомленості привноситься, причому привноситься правильно, жодні енергії та бажання не можуть встояти перед ним, тому що він подібний до алхімічного каменю: він усе перетворює. І тоді раптово ми відчуваємо, що усвідомленість — це справді алхімічний камінь, це те, що перетворює все, що єдине може тебе звільнити й урятувати.
І тоді раптово вся егоїстична залежність від будь-яких переживань, від чуттєвих задоволень залишає людину. Вона бачить, що всі ці переживання були нереальними від самого початку і зв’язували її так само, як людину може налякати мотузка, яка вночі здається змією. Вона бачить, що той розкритий простір усвідомлення набагато сильніший і глибший, і більше її ніщо не може ні вразити, ні зв’язати.
