Що учень може запропонувати Гуру? Свою любов, відданість, віру, севу, садхану. Тобто учень — це той, хто пропонує Гуру ці речі. Це легко перевірити: якщо він їх пропонує Гуру, то, передбачається, вони в нього є, оскільки запропонувати можна тільки те, що є.
Любов... Але це не світська любов, звичайно. Ми не створюємо світські стосунки, це більш піднесена любов, ніж світська, тому вона стає і відданістю також. Відданість — це любов у самовіддачі. І любов, відданість Гуру — це не те, що спрямовується на особистість. Насамперед — Гуру-таттві. Це те, що дуже важливо для учня, тому що вона є джерелом його реалізації, усіх благословень.
Віра — це здатність бачити в Гуру Гуру-таттву і здатність у Гуру-таттві бачити Атма-таттву, тобто бачити Бога — теж дуже важливо.
Сева означає... якщо просто сказати, то виконувати служіння, але в більш тонкому значенні — проводити через себе цю енергію Гуру-таттви, служити їй.
А садхана — це те, що учень робить усередині, це дотримання настанов Гуру, це те, що важливо для самого учня. Усі ці речі важливі для самого учня. Тобто, якщо запитати: «А для чого все це потрібно?» — це для того, щоб було щастя, щоб досягти звільнення. Це механізм досягнення звільнення, описаний у священних писаннях, у тантрах і вченнях.
І учень — це той, хто в собі виховує і пропонує Гуру. Тому за поклоном багато чого криється. Звичайно, буває, особливо коли багато людей, підходять, кланяються — так усі кланяються, треба кланятися. Але насправді це передбачає, що цей поклон виражає те, що ти щось пропонуєш, підносиш, тобто це підношення. І зазвичай, коли ми щось підносимо, ми це готуємо, наприклад, квіти, пахощі, упачари. А тут ці упачари ми маємо приготувати всередині. Буває, якщо чогось немає, то керуючий або махант каже: «А де квіти? Де пахощі? Бігом по пахощі, бігом по квіти». Так і всередині вас ваш внутрішній керуючий має подивитися: «Так, любов є, відданість є, віра є, сева є, садхана є. Так, де віра? Бігом по віру! Без віри нічого не вийде. Де відданість? Бігом по відданість!». Це і є пуджа, підношення, яке символізує поклон. Прості дії насправді в Дхармі дуже багато значать, і ми роками будемо розгадувати їхній сенс.
Шість типів людей на духовному шляху
«Завдяки добрим справам, здійсненим людиною протягом багатьох життів, клітина її гріхів зруйнувалася. Таку людину, яка має чистий розум, називають «пінда»».
Шрі Сіддханта Шикхамані, глава 3. Стхала «очищений розум»
Отже, з цієї точки зору існує шість типів людей.
Перші — не знають, що вони хворі і що існує справжнє здоров’я. Під хворобою мається на увазі не тілесна, не фізична хвороба, а хвороба невідання, хвороба матеріального світу, матеріального існування, оскільки цей світ називається «дукхалайам ашашватам», тобто світ страждань, тимчасовий.
Була одна відома актриса, Елізабет Тейлор. Наскільки я пам’ятаю, їй належать такі слова: «Все, що в цьому світі приносить задоволення й насолоду, або аморальне, або незаконне, або веде до ожиріння». Тобто цей матеріальний світ не призначений для насолоди. Він призначений для очищення своєї карми та самоусвідомлення. Але дурні душі цього не знають і замість цього намагаються насолоджуватися. І ось вони — це ті, хто не знає, що вони хворі і що існує справжнє здоров’я.
Другий тип душ — ті, хто знає, але не лікується. Бувають такі люди, їм кажуть: «За вашого захворювання треба дотримуватися цієї дієти або не можна курити, не можна вживати алкоголь». — «Так!» Тобто вони нехтують своїм здоров’ям.
Так само вони слухають шастри, настанови, але не лікуються — бракує Чит-шакті, сили свідомості, слабкий Чит не дозволяє, карма тіла, васани тіла настільки сильні, що Чит не дозволяє. Не тому, що вони погані чи дуже дурні — вони можуть бути мудрими, можуть знати шастри й бути інтелектуалами, перекладати тексти санскритом, і я знав таких людей. Але Чит не може протистояти натиску карми. Професори, санскритологи, просто інтелектуали, але вони вже знають, проте не лікуються при цьому, такі люди курять, п’ють.
Третій тип — вони знають і лікуються, але неправильно або слабко, теж такі є. Їхнє лікування має безсистемний, хаотичний характер: сьогодні вони займаються рейкі, завтра динамічними медитаціями Ошо, після цього отримують посвячення у тибетського лами у ваджраяну, після цього їдуть до медитаційного табору, потім пробують ТМ Махаріші, потім ідуть до християнського храму, там їм набридає, бо їм кажуть дотримуватися свят, звичаїв, заповідей, ці люди йдуть до вайшнавів, їдять прасада, слухають бхаджани, лекції, теж через деякий час набридає — і по колу, потім знову танці Ошо, фестивалі, семінари, і називається це біганиною по колу. Минає 20 років: «Де я був? Що я практикував? Куди я прийшов? Може, ще продовжити?» На це може піти все життя. Безсистемне лікування, яке насправді не зцілює. Насправді досвідчений лікар знає, що якщо призначаються якісь ліки, у них є своя система: їх треба приймати в певних дозах, щоб концентрація в організмі накопичувалася, тоді буде лікувальний ефект. Він знає протипоказання, поєднання за тієї чи іншої симптоматики. Потрібна системність. Це називається самолікуванням.
Дхарма — це самолікування, але самолікування під керівництвом, щоб уникнути безсистемності.
Четвертий тип — це той, хто істинно одужує, той, хто дотримується садхани, очищує свій розум, поступово отримує певні ознаки реалізації, не обов’язково це самадхі, це одразу надто високий рівень. Для початку хоча б зміцнення віри, чистого бачення, упокорення розуму, зростання саттвічних якостей, самоконтроль, концентрація. Це той, хто істинно одужує. Поглиблення зв’язку з Прихистком, стабільність у садхані. Ознака таких садху — сталість. Вони сталі у своїй практиці, у служінні, з роками вони все глибше й глибше вкорінюються у розуміння Адвайти, у розуміння Сіддханти або в розуміння Ануттара-тантри, і саме ця глибина їх звільняє.
П’ятий тип — той, хто набув істинного здоров’я, хто зцілився. Це ті, хто настільки розвинув свій Чит, що Чит упокорив розум, упокорив енергії та проник у турію або проник хоча б у сушупті, у тонкі сфери хоча б, і розв’язав багато завдань, очистив великий пласт карми. І ті, хто вже не залежить від клеш, розірвали вісім пут, що утримують душу, пашу. Ті, хто очистив три головні клеші: кродху, каму й моху (гнів, прив’язаність і невідання). Такі душі гідні або звільнення, або народження у вищих вимірах, де вони продовжать практику. Але, хоча вони й зцілилися, це ще не остаточно, оскільки в майбутньому, за певних обставин, усе ще можливе падіння вниз.
Шостий тип душ — той, хто зцілився назавжди й став безсмертним, хто ніколи, за жодних обставин, не впаде у цей матеріальний світ. Їх називають нітья-сіддхами, дживанмуктами, вічно звільненими, вічно досконалими душами.
Притча про садівника та корову
Є розповідь про одну людину, у якої був сад, і ця людина доглядала за садом, дуже була прив’язана до свого саду. Можливо, вайш’я. І він працював у цьому саду, він був дуже красивим. І одного разу в цей сад забріла корова, і він хотів її прогнати та кинув камінчик. Камінчик якось невдало полетів, ударив корову, корова впала — і мертва, здохла. І ця людина подумала: «Так сталося, я ж не навмисно, я не збирався, мої мотиви були чистими, я збирався лише прогнати. Напевно, це була доля. Тобто Брахма відвів цій корові стільки, що камінчик так невдало відлетів і вбив її. Тому на мені немає ні провини, ні гріха».
І коли ця людина вже постаріла, за нею прийшли слуги Ями — Ямадуті, щоб витягнути душу й повести куди треба — на суд Ямараджа. І серед іншого, він вів дуже хороше, благочестиве життя, виконував усі заповіді, садхани, поклоніння, упасану, читав мантри, не їв м’яса — вів життя благочестивого мирянина-пашу.
Але слуги Ямадуті сказали: «На тобі гріх убивства корови, тому за нього ти маєш деякий час страждати в пеклі, а вже потім скористатися своїми заслугами. За цей гріх ти маєш відповісти». Але він почав наполягати, що в цьому не було гріха, що в нього були чисті мотиви, він не збирався вбивати корову, і його власної, особистої дії не було, він лише кинув камінчик, щоб її прогнати. І ніколи каміння не вбивало корів, просто так сталося, що це, очевидно, була така доля, створена Брахмою, і тому він не відповідає за те, що Брахма пише такі сценарії для душ. Ніякого гріха, ні злоби, він не хотів убивати жодної корови. І він дуже наполягав на цьому, дуже впевнено, так що Ямадуті замислилися, і Ямарадж замислився, що не можна посилати невинну людину до пекла, якщо вона чиста, душа чиста, вона не бере на себе відповідальності, не визнає провини.
І тоді Ямарадж подумав, що треба якось інакше вибити з нього визнання. І він створив таку дівчину як ілюзорне тіло, перетворився на таку дівчину й почав вихваляти його за його життя, за його сад, за те, скільки він зробив, який прекрасний сад, яку користь він приніс людям, як це красиво і які в нього якості, і за те, що він побудував у цьому саду багато колодязів, і багато людей отримали користь, що він такий хороший. У людини одразу підвищилася самооцінка, почуття «я». І він почав говорити: «Так-так, це все зробив я, і це зробив я, це все я, заслуга належить мені». І його «я» одразу проявилося як діяч.
Тоді Ямарадж говорить: «А хто вбив корову?» І одразу його ототожнене «я» потрапило в цю подвійність, оскільки щойно ми починаємо привласнювати собі заслуги, як і гріхи також приписуються нам.
І ось цей корінь — «я». Коли ми все віддаємо, то й гріхи нам також не приписуються, оскільки тут немає нашої дії.
Вчення про Шиву, Шакті та дживу
«У цьому світі, що виник із Шиви та Шакті, серед інших вирізняється чиста людина, яка накопичила багато благих заслуг і звільнилася від гріхів. Таку людину називають «пінда».
Є лише один Шива, за своєю природою він — Свідомість, Вічність і Блаженство, він — Всемогутній, він — Незмінний, Безформний, у ньому немає ні властивостей, ні різноманіття. Його частинка, пов’язана з безначальним невіданням, називається дживою».
Шива, Шакті, джива — це предмет вічної медитації, вічного розгляду на шляху Сіддханти.
У писаннях Пуруша називається Шивою, називається Шактиман Пурушасваям — самосущим, могутнім володарем цього світу. Шамбху перекладається з двох складів. «Шам» означає щастя і блаженство, а «Бху» — бути. Це Шива.
З іншого боку, є Пракріті, матеріальна енергія. І весь матеріальний всесвіт називається Деві Дхава, тобто обитель Великої Матері, її вселенське тіло.
І з третього боку, є Атман. Параматма, якщо перекладати: «Парама» — це той, хто володіє найвищою Шакті, Майєю, а «Атма» — той, хто існує в усьому.
І ось ці три: джива, Ішвара, Пракріті — є предметом розгляду в Сіддханті, усі вони є Брахманом, але його різними іпостасями. Їх слід глибоко досліджувати.
Наприклад, є таке поняття — німіттакарана. Німіттакарана — це Пуруша. Німіттакарану також називають «інструментальною причиною»: той, хто надихає щось, є оживлювальним імпульсом. Наприклад, якщо є горщик, то горщик сам себе не ліпить; є певна сила, яка ліпить цей горщик, і ця сила — гончар.
І друге поняття — упадданакарана. Упадданакарана — це матеріальна причина. У цьому випадку матеріальною причиною є глина. Навіть якщо є гончар, без матеріального наповнювача, без глини горщик не вийде.
І коли поєднуються ці дві причини — німіттакарана й упадданакарана — виходить горщик. Виходить так, що горщик виникає в результаті поєднання волі гончаря та глини. У результаті одухотворювальної інструментальної причини й матеріальної причини. І перша називається первинною причиною, а друга — вторинною причиною. Вторинна причина — це все різноманіття матеріального світу, це і є Деві Дхава. І вважається, що проблиск Пуруші активує раджа-гуну в Пракриті, у матеріальній енергії, і це — початок творіння. Під поглядом Пуруші Пракриті починає космічний танець. Ось Шива — це Пуруша. Шива — це Брахман, який прийшов у рух, почав активно проявлятися і явив свій погляд, і цей погляд запліднив Пракриті. І ось взаємодія німіттакарани й упадданакрани, первинної та вторинної причин, створює все різноманіття цих проявів, нескінченний танець Шиви та Шакті.
Усі ми, звісно, бачимо, коли показують фільм про Шиву, про Махадева, як Шива танцює танець із прекрасною дівчиною в горах на Кайласі, але це, так би мовити, образи для розуміння. Насправді ні Шиву, ні Шакті неможливо ані виміряти, ані зрозуміти, але вони танцюють свій танець. Проте зазвичай їх зображують у танці — як символ. Як взаємодіють енергія та усвідомлення. Усвідомлення запліднює енергію. Усвідомлення — це четана. Енергія без Шиви є інертною, тамасичною, їй притаманний надзвичайно низький рівень активності. Але завдяки погляду Шиви вона починає рухатися й проявлятися, тому що Пуруша активує в ній раджа-гуну, а раджа-гуна починає активувати інші гуни.
Єдність Атмана та Ішвари в Брахмані
«Дживи існують у різних умовах, що відповідають різним народженням, у тілах богів, тварин, людей тощо. Махешвара — управитель Маї — перебуває в серцях усіх істот як той, хто спрямовує. Як вода приховується в місячному камені, як вогонь — у сонячному камені, і як паросток прихований у насінині, так само й Шива живе в Атмані. Як об’єкт і його відображення сприймаються завдяки Сонцю, так само й Атман та Ішвара існують в єдиному Брахмані».
Атман — це наше власне істинне «Я». Ішвара — це космічне «Я», яке запліднює Пракриті, але обоє вони існують в єдиному Брахмані. Махавак’я «Тат Твам Асі» пропонує замислитися над цим, щоб зрозуміти, що зрівнює наш індивідуальний Атман і вселенського Ішвару.
Наприклад, є Сонце. Сонце, відбиваючись, світить у воду, і у воді також відбивається Сонце. Ось відбите Сонце, можна сказати, — це Атман, Сонце в небі — це Ішвара, але якщо придивитися, то і відбите Сонце, і справжнє Сонце перебувають у небі, і ось Брахман — це небо.
Поєднання двох істин
Вівека дає змогу зрозуміти як відмінності між Ішварою, Атманом і Брахманом, так і їхню тотожність. Хтось може сказати: «Якщо ми дотримуємося Адвайти, навіщо нам відмінності? Треба пізнати тотожність — і все буде добре, достатньо пізнати лише тотожність — і все». Або навпаки. Навіщо пізнавати і те, і інше? Це необхідно, оскільки ми з вами перебуваємо у складному становищі, потрапивши в цей матеріальний світ. І в цьому матеріальному світі є абсолютна істина та відносна істина. І нам треба зрозуміти, як застосовувати ці дві істини відповідно до деша-кала-патри (місця, часу та обставин).
І зазвичай формула така. Адвайта — для світогляду, для того, що всередині. Відмінності між Пурушею та Пракріті, Сіддханта — для поведінки, для різноманітного розуміння явищ матеріального світу; а Сахаджа — для споглядання. У Куларнава-тантрі є такий вислів: «Зовні — шайва, всередині — шакта, на зібраннях — подібний до вайшнава». Хтось може зрозуміти, як це взагалі можливо поєднати, це релігійне лицемірство чи що це взагалі? Насправді, це те, як нормальний садху себе почуває, як він поєднує трансцендентний світогляд, споглядальну присутність і поведінку. Оскільки, не роблячи таких відмінностей, неможливо жити й діяти у відносному світі. Це називається «поєднання двох істин», «поєднання світогляду та поведінки», їх не слід змішувати. Щойно ви спробуєте їх змішати, ви одразу ж опинитеся у складному становищі, тому що світогляд Адвайти виявиться непридатним у матеріальному світі, оскільки його вами не реалізовано, а ви намагаєтеся його застосовувати. Це як чек, який вам тут поки що ніколи не переведуть у готівку. Чек може бути на трильйон доларів, але його поки що відмовляються приймати.
Чотири рівні прояву садху
Кожен садху має чотири рівні сприйняття або чотири рівні прояву.
Зовнішній рівень — це поведінка. Ми всі у зовнішньому світі якось поводимося. І ця поведінка садху пов’язана з етикою. Наприклад, ми дотримуємося заповідей, різних принципів, чернечої етики, і ця етика є достатньо деталізованою, складною. У чомусь вона відрізняється — етика карма-санньясі від етики санньясі, у монахів також є своя ієрархія: сутра — тантра — ануттара-тантра, стосунки «старші», «молодші», «рівні».
Наприклад, якщо ви бачите старшого, то треба проявити радість, спочатку зрадіти цьому. Якщо ви не раді старшому, значить, щось не так, адже це ваша можливість трохи підвищити свій рівень. Потім що можна? Запропонувати свою севу — це теж нормально, це етика. Потім що ще? Шанобливо поставити запитання, якщо необхідно, які допомогли б вам у духовному житті. Це стосунки молодший—старший.
А якщо стосунки з рівними, то що? Треба подружитися, не вихвалятися, не суперничати. Це стосунки з рівними. Треба завжди встановлювати добрі стосунки, з усіма дружити.
А якщо з молодшими, то молодшим треба співчувати й допомагати та в жодному разі їх не принижувати, не применшувати їх. Це правильне ставлення. І ось ця вівека у стосунках — це і є принцип поведінки садху. Є етика садху: дотримання заповідей, обітниць — усе це поведінка.
Внутрішній рівень — це наша практика. Назовні ви поводитеся таким чином, щоб дотримуватися основних принципів, наприклад ахімси, не красти, не брехати, не вживати алкоголь, наркотики та сигарети, не їсти м’яса, дотримуватися восьми заповідей для карма-санньясі або восьми головних обітниць для монахів — це все зовнішнє. Але всередині ваш внутрішній рівень — це ваша садхана. Наприклад, ви читаєте мантру або робите візуалізацію. Це те, чого не видно, але про що знаєте ви або ваш Гуру чи близькі друзі, з якими ви спілкуєтеся. Це називається «внутрішнім», ваші внутрішні справи, ваше внутрішнє діяння, ваша внутрішня робота.
Таємний рівень — це ще тонше, ніж садхана, — це споглядання. Споглядання як таке, наприклад, що спирається на санкальпу, вже пов’язане з вашим світоглядом і способом бачити світ та методом. Наприклад, атма-вічара, санкальпа «Сон». Тонкі практики споглядання. Це вже настільки тонко — наприклад, якщо ви читаєте мантру, це ще зрозуміло, якщо ви займаєтеся візуалізацією... Але споглядання — це дуже тонко. Тому на тлі читання мантр може бути й атма-вічара як внутрішня сутність.
Трансцендентний рівень — це ваше світоглядне бачення, це стан нічим не обмеженої турії, це Брахман без жодних обмежень. І дуже складно набути реалізованого такого бачення, але ми його виховуємо, до нього звикаємо.
Тому кожен досвідчений садху усвідомлює в собі ці чотири рівні й за допомогою бачення, трансцендентної турії, сходить, тобто вводить трансцендентне у своє життя. А за допомогою поведінки він піднімається, тобто йде вище й вище, спираючись на свої прояви та методи. І так поєднуються бачення й поведінка, дві відносні істини.
Ті, хто не розрізняють цього, іноді переоцінюють бачення. Наприклад, якщо така людина прийде, її запитають, звідки ви приїхали — з України, з Росії, з Європи: «Я нізвідки не приїжджаю і нікуди не їду, я трансцендентний». «Оооо! Намасте! Сам Даттатрея завітав до нас». Але як довго він зможе триматися такого бачення? Щойно настане час іти на прасад, він прийде на прасад, а керівник скаже: «Ви — не той, хто куштує, не той, хто їсть, Ви — верховний той, хто насолоджується, Ви насолоджуєтеся смаками всіх живих істот. Навіщо Вам прасад?» Отже, він переплутав бачення та поведінку.
Природа вищої сутності та три аспекти буття
«Природа цієї вищої сутності — свідомість. Розділяючись на три гуни у вищій таттві свідомості Атмана, він постає як об’єкт насолоди, той, хто насолоджується, і той, хто надихає».
Той, хто насолоджується, — це душа й Атман, об’єкт насолоди — це Пракриті, а той, хто надихає, — це Пуруша, це Шива. Зрештою, ми маємо відкрити Ішвару як єдиного верховного того, хто насолоджується, і відмовитися від концепції «я — той, хто насолоджується». Пуруша може насолоджуватися Пракриті, оскільки він має силу пробуджувати, рухати та ініціювати її, вона — його похідна. Джива, намагаючись насолоджуватися матеріальною енергією, завжди приречена на страждання. Але чим же насолоджується джива? Вона насолоджується самим Пурушею, самим Брахманом, його благодаттю, його благословенням.
Важливість ананди на духовному шляху
На духовному шляху має бути ананда, духовний шлях — це не безрадісна подорож, заснована на муках, стражданнях, силі волі та лише зреченні. Зречення, звичайно, має бути, але Брахман — це Сат-Чит-Ананда, тому ананда, духовне блаженство, неминуча, це суть. Бог — це радість і щастя, це не щось лише похмуро відречене. Справжнє зречення має приводити лише до більшого переживання ананди, ананда — це благодать. І як правильно зрікатися за допомогою вівеки, відкривати істинне благословення, щоб практика була благодатною, як жити в ананді, як розкривати Бога як Сат-Чит-Ананду — це велике питання.
Якщо не вдається розкрити благодать, то, здається, людина все робить правильно: читає мантри, медитує, концентрується, вивчає тексти, виконує ритуали, а благодаті немає — і тоді все тримається на волі, на розумі, на обов’язку або на страху непостійності, через розуміння закону карми себе завжди треба змушувати.
А розум рано чи пізно, не отримуючи насолоди 10, 20 років, потім думає: практика не дає жодних насолод, треба десь на стороні пошукати насолоди. І тоді він починає ухилятися від практики, практика стає прісною, пересичує, стає нецікавою. Він відчуває: я це вже пробував і це вже пробував, і такий садху стає байдужим, безучасним, втомленим від практики, і перебуває в кризі.
Криза означає, що йому не вдалося відкрити благодать, він не отримав досвіду ананди, тонкого блаженства, і його розум цілком може схилитися до того, щоб знову почати отримувати бодай якесь блаженство від матеріальної природи, матеріального світу. Але якщо провести аналіз і утвердитися у правильній практиці, то можна відкрити благодать, і практика може стати благодатною, тоді знову з’являється духовний ентузіазм, пробуджуються великі якості, знову виникають духовне прагнення та духовна радість.
І багато хто сходив із духовного шляху через відсутність блаженства, швидкого блаженства — вони очікували на швидке блаженство. Швидкого блаженства не треба очікувати. Воно прийде не пізніше й не раніше, саме в той строк, коли це буде дозволено після очищення карми. Але треба налаштовуватися на нього, треба вірити й бути впевненим, що Бог, Брахман, Ішвара — це блаженство, це благодать, це радість, це не нейтральний стан, це абсолютно благодатний стан. Але це не те чуттєве щастя, яке існує в матеріальному світі, яке не вічне й піддається руйнуванню.
Запитання: А чи потрібно розглядати, що це блаженство, ця ананда і є проявленою Шакті, де Шива є цією повнотою? А ясність тут з’являється як сам джива, який пізнає Шиву й Шакті в танці?
Так, блаженство — це сама Шакті, коли в ній розпізнається Шива. Коли в ній розпізнається Шива, вона проявляється як блаженство — не мирське, а духовне. Але якщо ми не розпізнаємо Шиву в блаженстві, блаженство стає пасткою, тонкою майєю. Ось тонкий момент: розпізнаємо його й віддаємося йому чи не розпізнаємо. Якщо не розпізнаємо, то воно стає тонкою пасткою, яка захоплює на шлях насолод. Розпізнаємо — це стає благодаттю.
Запитання: Тобто виходить, що все життя дживи, вся джива — це танець Шиви й Шакті, який вона пізнає, виходить так?
Так, джива — це поєднання, містичне поєднання Пракриті й Пуруші, де Шива усвідомлює самого себе й сам себе ж і вивільняє.
Запитання: Гуруджі, Шакті тамасична, коли її не рухає Шива?
Так.
— А якщо вона зовсім зупиняється, то вона стає Шивою?
Ні. Вона залишається Пракриті. Шива — це найчистіша саттва, найчистіше світло, Шакті — інертна, доки її не торкнеться Шива.
— Шакті — частина Шиви?
Так, але тамасична частина, цілковито нерухома, знерухомлена, доки Пуруша не кине погляд на Пракриті. Каміння, дерева, мінерали — що нижче, то менше там усе рухається. Ось четтана — це Шива, вище свідомість — це четтана, свідомість, а Пракриті — це ачеттана, те, що позбавлене свідомості. Звичайно, навіть там є найслабший рух свідомості, тому це також частина Шиви, і це також Брахман, але це настільки прихована свідомість, завуальована різними канчуками й матеріальними елементами, що фактично вона не сприймається звичайними душами, її сприймає лише сам Пуруша.
— Гуруджі, коли він її рухає, вона стає раджасичною, і вона стає Крія-шакті?
Так.
— А коли вона — саттва?
Коли вона — саттва? Вона стає саттвою за тих умов, коли Пуруша достатньо насичує її, щоб вона стала сяйливою, прозорою. Наприклад, у тілах богів, ангелів, у тілі самого Ішвари вона — чиста, без домішок саттва. Є змішана саттва з раджасом і тамасом у тілах людей. У тілах ангелів саттва змішана з раджасом. Чим більше там Пуруші, тим більше саттви.
Причини відсутності блаженства в практиці
Запитання: Гуруджі, а ось ті, хто практикує, практикує й тривалий час не отримує блаженства, незважаючи на садхану. Отже, вони практикують не з того місця — із зусиль, з его? Через це вони не можуть очистити розум?
Бувають різні причини. Буває, що ще не настав час для прояву саттви. Буває, вони не отримують блаженства, але отримують ясність усвідомлення — ясність усвідомлення також може давати тонку радість. Якщо ж зовсім нічого не отримують — ні ясності, ні переживання недвоїстості, порожнечі, ні блаженства, це означає, що карма поки забороняє, вона ще не очищена, канали не очищені, грантхи. Але зазвичай практик щось отримує.
Це може бути або радість, якщо людина практикує в дусі бгакті й відданості — радість приходить першою, ананда приходить через відданість, — або ясність; ясність — для тих, хто практикує в джняна-бгаві, хто є добрим споглядальником і медитатором. Якщо нічого з цього не приходить, треба очищати карму, треба робити акцент на шляху відданості й надалі очищати розум, щоб він міг проникнути в ясність.
І ось ті, хто спочатку отримує досвід ясності, відчувають, що за ясністю — велике майбутнє, порожнеча; у них загоряються очі, їм потрібно робити акцент на вивченні текстів Адвайти. Але вони відчувають, що ця ясність окрилює їх, але на такому тонкому рівні, а зовні все — і в тілі, і в пранах — таке безрадісне, жодної радості, жодного блаженства, лише сама ясність. І вони думають: ясність, звичайно, є, це добре, але добре було б мати щось щільніше, грубіше. Тому їх іноді спокушають мирські бажання, бо мирське бажання — ось воно, а ясність — вона надто високо ширяє, за нею не встигають підтягнутися ні тіло, ні прани. Це тип, який спочатку обирає шлях джняні, шлях недвоїстої свідомості, у кого сильний інтелект і здібності до споглядання. І його практика має такий, змішаний характер. З одного боку, ясність — це явні ознаки благодаті, власна ясність, з іншого боку, тіло й розум не відчувають благодаті, вони без благодаті для тіла й розуму, лише ясність — і все.
Є інший тип — ті, хто практикує шлях відданості; вони відчувають блаженство, радість, але ясності немає, і в них ще багато раджасу, і вони не можуть підпорядкувати свою радість і блаженство внутрішньому усвідомленню — таке теж буває.
І тоді ми повинні скоординувати, гармонізувати свою практику, подивитися, чого нам не вистачає. Ті, у кого є багато ясності, але бракує блаженства, повинні робити акцент на самовіддачі, на відданості. Ті, у кого достатньо блаженства й радості, повинні й надалі робити акцент на спогляданні, на джняні.
Три аспекти прояву в Брахмані
«Вічна Шакті, що складається з трьох гун, перебуває в Брахмані, найвищому Шиві. Саме завдяки змінам у ній у Брахмані виникають три види об’єктів. Те, що складається з раджасу, змішаного з невеликою кількістю саттви, позначають терміном «той, хто насолоджується». Те, у чому істотно переважає тамас, називають «об’єктом насолоди». Той найвищий дух, Брахман, якого називають найвищою сутністю, — це Ішвара, той, хто надихає».
Отже, Ішвара надихає; дживи насолоджуються, точніше, безуспішно намагаються насолоджуватися; Пракриті — це об’єкти, те, чим насолоджуються. Наприклад, морозиво — це Пракриті, людина — джива, яка намагається насолоджуватися, а Ішвара — це свідомість, яка надихає її насолоджуватися, тому що насправді єдиним тим, хто насолоджується, є він сам, Ішвара, усі насолоди належать йому, але він насолоджується не безпосередньо, а опосередковано, через наші тіла.
Ми є провідниками насолоди Ішвари, тому логічно, що ми повинні здійснювати самовіддачу, віддавати всі насолоди Ішварі, бо Ішвара саме для цього нас і створив. І ось коли ми віддаємо все Богові, ми виконуємо своє призначення, свою дхарму, перебуваємо в гармонії з космічним розумом. А якщо не віддаємо, привласнюємо, то ніби крадемо в Ішвари. Це все одно, якби ви створили якийсь віддалений пристрій, місяцехід, щоб він передавав вам дані, дані перцептивного сприйняття, а він їх не передає, а накопичує для себе. Ви ж створили його саме для цього. Тоді у вас із місяцеходом складні стосунки, ви можете просто розібрати його, щоб переробити заново.
Існує також поняття «свамші» — це породження Бога, безпосередньо породження Бога; наприклад, Аватари, сім первісних ріші, кумари — усе це свамші, категорія душ, безпосередньо породжених Богом. Наприклад, вважається, що ріші Васіштха вийшов із розуму Брахми, манасапутра, тобто це не той, хто народився з людського лона. Є вібхінамші. Вібхінамші являють собою прикордонну енергію; це людські істоти та багато інших — вони можуть бути і питрісами, і духами, і богами, та іншими істотами, які в процесі еволюції піднялися до божественних істот, але це різниця, різне походження душ.
«Через відмінності в гунах у неподільній свідомості, Брахмані, виникають ці уявні три речі: той, хто насолоджується, об’єкт насолоди й той, хто надихає».
Чому є тенденція насолоджуватися? Тому що сам Ішвара надихає це почуття в нас. Але тому, що нам недостатньо сприйняття Ішвари, недостатньо вівеки, щоб віддавати всі насолоди йому. Ми вважаємо, що це ми насолоджуємося, ми приписуємо собі насолоду; крім цього, ми заплутуємося в матеріальних насолодах. Ішвара всередині нас — ніколи не заплутується. Коли ми заплутуємося, він не заплутується. Тобто навіть у самому останньому наркомані, п’яниці, в останньому ласолюбець, у самій останній тварині Ішвара бездоганно не заплутується, він отримує цю частку насолод, те, заради чого він усе це створив. Але джива, прикордонна енергія, душа цієї людини, вона заплутується. І тоді вона каже: «Господи, навіщо ти закинув мене в цей матеріальний світ? Чому ти такий жорстокий зі мною? Чому ти покинув мене?». Він каже: «А ти хто такий взагалі? Тебе ж не існує, ти просто є Я, ти — віддалене Я, ти моя клітина, мій палець, віддалений девайс. Усе віддай мені й віддайся мені, і ти ніколи не будеш страждати, я ніколи тебе не покидав».
Ішвара ніколи не помиляється, навіть у тілі бика, він присутній усередині нього як Атман. Ніколи в тілі невігласа він не помиляється. Кожна мирська людина, як би вона не помилялася, — вона носій Ішвари, і Ішвара всередині неї не помиляється. Але її розум, тіло, почуття, его неправильно інтерпретують дані чуттєвого досвіду, і, не відчуваючи ананди, думає, що вона помиляється. Не те що думає, а відчуває, реально відчуває.
Навіть у тілах грішників у пеклі Ішвара не помиляється і насолоджується цим. Там хтось пиляє, ріже... Є різні описи пекел: холодні, гарячі, колючі, ріжучі, пекло, подібне до холодної гори, подібне до гнилотрупища. Але Ішвара в цих тілах також розважається такими ваджрними, гнівними іграми, витягуючи з них шактіпат, насолоду.
Класифікація істот за гунами
«Тут натхненний Шамбо, він — Махешвара, його якість — саттва. Усі ті, хто має змішані якості, — це ті, хто насолоджуються, вони відомі як пашу. Об’єкт насолоди також називають непроявленим, ав’яктом».
Кожна жива істота прагне насолоджуватися, насолода закладена в природі: васани, самскари, вся природа працює на це. Якби не було цього принципу насолоди, ніщо в цьому світі не рухалося б. Сам Пуруша ініціював усе це, пробудивши Пракриті. Заради насолоди обертається світ, тому що блаженство — природа Брахмана і природа Ішвари. Але питання в тому, що деякі душі помиляються і насолоджуються неправильно, а деякі — правильно. Правильно означає насолоджуватися Богом, Ішварою, його чистими таттвами. Неправильно означає насолоджуватися Пракриті й не віддавати цю насолоду, прив’язуватися до неї.
Що лежить за тенденцією душі мати сім’ю, автомобіль, будинок, мати владу, мати гроші, мати друзів, мати соціальний статус, мати престиж, жити у великому місті — та сама тенденція, насолода. Але неправильно зрозуміла, вона завжди призводить до розчарування, страждання.
Що стоїть за бажанням практикуючого? Теж бажання насолоджуватися, але практикуючий хитріший: він хоче насолоджуватися довго, тонко й не вляпуючись у матеріальний світ, щоб ця насолода не була руйнівною. Він робить правильно, займає правильну позицію. І щоб ця насолода ніколи не закінчувалася, не руйнувалася і щоб він був як свідомий принцип у цьому, щоб він не втрачав себе в цій насолоді, а навпаки, щоб він розкривав себе через цю насолоду. Тому він шукає найвитонченіших насолод. І які витончені насолоди? Насолода Брахманом, Ішварою, його енергіями — найтонші, нематеріальні. І люди не можуть зрозуміти, що саме це і є істинний капітал садху: прана, сильний Чит, візуалізація, накопичена заслуга — ось це багатство. Усі інші — злидарі, так можна сказати.
Усі ці олігархи, мільярди, усі автомобілі з будинками — це ніщо, це приходить, іде, руйнується, не вічне, тимчасове; а сила душі, сила тонкого тіла, заслуга, прана, кількість прочитаних та одухотворених мантр, зв’язок зі святими, сильний Чит, сильна прана, сприятлива візуалізація — ось це багатство, тому святі — по-справжньому багаті, вони багаті тонкою праною, тонкою шакті, яка дає змогу жити в небесних світах. Який сенс: усе життя збирав, працював, накопичував, прагнув, навіть обманював, нагрішив заради цього — а потім пішов до пекла. Прожив 80 років — і що? І результат? Омануто, неправильно обраний шлях, неправильно визначений сенс, неправильно обрані життєві цінності.
А садху? Навіть у нього немає особливого майна, він дотримується обітниць безшлюбності, необладання, живе, з погляду мирських людей, непомітним, не надто яскравим життям, але всередині нього розквітають палаци, розквітає чисте світло, і він стає по-справжньому багатою людиною. Як співається в пісні: «Ми могли б служити розвідці, могли б зніматися в кіно» — існує багато можливостей заблукати в сансарі, але все це яскраве життя — ніщо для садху, тому садху розуміє й цінує вибір чернецтва, вибір садху. Те, що він накопичує, набагато прекрасніше, але це важко зрозуміти людям, прив’язаним до матеріального світу, інакше тут сиділа б тисяча людей. Але зрозуміти важко, складно в це повірити. Люди вірять у справжні гроші, у справжні матеріальні блага, а це все ефемерне, багатьом не судилося цього зрозуміти, скільки їх не переконуй. Вони думають, що їх годують казками, що їм розповідають фантастичні речі.
Непроявлена Пракриті як об’єкт насолоди
«Об’єкт насолоди — його також називають непроявленим. Це — форма чистого тамасу. Натхненний Шамбо — всезнаючий».
Об’єкт насолоди — це непроявлена Пракриті, форма чистого тамасу.
Пракриті спочатку — це непроявлене. Перш ніж проявитися, вона перебуває на рівні первоматерії. З чим можна порівняти первоматерію? Це як чорна діра, у якій закони фізики ще не почали діяти, ось це первісне, те, що називають Мулапракриті. З чорної діри починають народжуватися галактики, сингулярність, великий вибух, починає з’являтися всесвіт, виникає вимірність, і ось Пракриті в цьому стані являє собою граничний тамас. І ось це — об’єкт насолоди, який розгортає свої атрибути.
Питання: «Ом, Гуруджі. А чим Мулапракриті відрізняється від шуньї?»
Мулапракриті — це вже матерія, у ній уже є канчуки, є майя, а шунья набагато вище. Шунья — це аспект непроявленого Брахмана, їх не можна плутати. А Мулапракриті — це Брахман, який почав пульсувати й уже обріс майя-канчукою та іншими канчуками.
Брахман — це чиста свідомість, шунья, а світло, яке з нього виходить, — це Ішвара, а Пракриті — це тамас. Вона також не проявлена, але це первоматерія на стадії дуже щільного, дуже інертного стану. Тобто це свідомість, а це матерія у своєму первісному, непроявленому, тамасичному стані. Це як є чорні діри, а є білі діри, в астрономії існують такі поняття. Брахман — це біла діра, Мулапракриті — це чорна діра, так можна сказати.
Питання: А що таке біла діра?
Астрономи ввели таке нове поняття, я сам не дуже розумію, що це, але я просто кажу вам це для образності. У моєму розумінні, біла діра — це те, що пов’язане з надтонкими енергіями, з яких народжуються чисті таттви.
Питання: І астрономи її побачили?
Ні, астрономи розробляють концепцію білих дір. Але стосовно нашого вчення тут астрономи безсилі. Це лише образ, корисний для розуміння.
Шунья — це Чит, свідомість; матерія — це Ачит, інертне, те, у чому немає свідомості, настільки яскравої, як у шуньї. І ось треба зрозуміти: четана й ачітана. Те, що наділене свідомістю, і те, що свідомістю не наділене.
Питання: Гуруджі, Ом. Є ж тільки Брахман. Як у ньому може не бути свідомості?
Воно теж є там, так, але воно там у такому слабкому стані, що воно не сприймається душами. Наприклад, чи можете ви сприйняти свідомість у камені? Ні. Воно не сприймається душами, але воно сприймається Ішварою, воно сприймається Брахманом як частина самого себе. Але іншими душами не сприймається, і тому душі прагнуть насолоджуватися цим, тобто воно здається їм позбавленим Чит. Там теж є свідомість, але вона настільки повільна, настільки інертна й захована, що її не видно. Це секрет, як виникають канчуки на чистих таттвах. Треба медитувати на 36 таттвах, доки не отримаєш осяяння.
Запитання: Гуруджі, а Пракріті, першоматерія — це 13-та таттва?
Так. Там, де Пуруша, Пракріті — вони завжди йдуть разом, це там, уже після канчуків, після рага-канчуки, ніяти-канчуки та інших; ось усі вони виникають до Пракріті.
Відмінності між Ішварою та дживами
«Надихаючий Шамбго всезнаючий, а джива, яка насолоджується, має обмежене знання. Непроявлене, об’єкт насолоди, називають неживим, воно володіє вкрай загальмованою свідомістю».
Вкрай загальмованою, тобто тамасичною, нерухомою.
Запитання: «Ом, Гуруджі. А чому воно непроявлене, якщо воно проявлене?»
Ні, йдеться про непроявлене. Прояв у вигляді світів, дерев та іншого, інертної матерії — це наступна фаза. Перш ніж проявитися, Пракріті перебуває в непроявленому стані, це як першоматерія, де атоми ще не почали групуватися.
«Також кажуть, що упадгі бувають двох видів: чисті та нечисті. Чисте упадгі — це вища ілюзія, майя, яка перебуває в первісному, Шиві, і породжує в ньому омани. Нечисте упадгі — це невідання, авідья, воно породжує оману в тому, у чому перебуває. Через відмінності, зумовлені силою невідання, авідьї, існує різноманіття живих істот».
Чисте упадгі — це тіло Ішвари, нечисте упадгі — це тіла різноманітних істот, похідних від Ішвари, у яких виникає невідання.
«Під впливом сили ілюзії (майї) Господь приймає безліч божественних форм. Він — всезнаючий, всемогутній і вічно вільний Махешвара. З іншого боку, живі істоти, дживи, мають обмежені можливості та обмежене знання. Вони пов’язані безпочатковою втіленістю.
Дживи зачаровані невіданням (авідьєю), позбавлені знання про свою єдність із Брахманом. Вони обертаються в колесі народжень і смертей і, відповідно до скоєних раніше вчинків (карми), втілюються в різних лонах: богів, тварин, людей. Втілені в тілах, істоти обертаються, як обід колеса. Єдина причина відмінностей у тілах, тривалості життя та досвіді — накопичена карма».
Запитання: «А можна сказати, що для моїх органів чуття, припустімо, сніг за вікном — зараз непроявлена Пракріті. Я його не сприймаю, тому вона непроявлена, але для Читти вона проявлена, для Буддгі проявлена?»
Можна й так сказати. У розумі є ідея прояву, а для органів чуття його ще немає.
