Структура вчення: основа, шлях і плід
На цій лекції ми поговоримо про погляд, який існує у вченні лайя-йоги.
Якщо говорити про структуру, то в будь-якому вченні існують основа, шлях і плід. Основа — це те, на що ми орієнтуємося в плані світогляду, або те, у що ми віримо. Шлях — це наша практика, те, як ми реалізуємо наш погляд. А що таке плід? Плід — це результат, це кінцева точка, те, чого ми сподіваємося досягти.
Основою вчення можна назвати Брахман або праджняну, споконвічне усвідомлення. Тобто це недвоїстість. Шлях — це практика медитації, споглядання, роботи з енергіями. Це конкретна традиція сиддхів, власне лайя-йога. І яким же є плід? Плід — це те, що ми сподіваємося отримати, реалізація. Наприклад, здобути реалізацію кількох просвітлених тіл — це плід. Здобути ілюзорне тонке тіло (пранава-деха), здобути безсмертне фізичне тіло (сиддха-деха), здобути нескінченну свідомість, тобто тіло мудрості (джняна-деха), або здобути всі ці три тіла одночасно — усе це можна назвати плодом практики, конкретним результатом. Стати божеством і створити власний всесвіт, мандалу — це теж плід. Нарешті, просто очистити свій розум від двоїстості й реалізувати стан поза двоїстістю — це також можна назвати плодом.
Відчутні плоди практики
Коли ми говоримо про плоди, то це не якісь ефемерні плоди, а цілком відчутні плоди. Звичайно, спочатку ми можемо їх і не відчувати. Спочатку ми відчуваємо невеликі плоди нашої практики. Наприклад, ми можемо сказати:
- «У мене був гнів, але я переміг його силою усвідомленості. Я можу контролювати свої емоції, почуття й думки»
- «Я був прив’язаний до чогось, мене роздирали бажання, такі як хтивість, жадібність, ще щось, але я все це приборкав»
- «У моєму тілі були хвороботворні енергії, а я врегулював стан своїх елементів, тому зараз маю легкість у тілі та високий імунітет»
- «Я здобув непорушний внутрішній центр, який дарує мені колосальне відчуття впевненості й натхнення. Цей центр — усвідомлення «Я є»»
Це поки що невеликі плоди практики. Це, звичайно, ще не можна назвати реалізацією, але це вже дещо, про що ми можемо сказати: «Так, це плоди нашої практики».
І коли йдеться про плоди практики, ми бачимо, що вчення живе і що саме за його допомогою ми будуємо нашу майбутню реальність. Саме від того, як ми зуміємо інтегрувати вчення у своє життя, як ми зуміємо застосувати його у своєму житті, буде створене або, навпаки, не створене наше майбутнє. Усе в наших руках, тому що вчення подібне до дорогоцінного суперприладу або суперкомп’ютера. Якщо ви зможете ним оволодіти, воно принесе вам велику користь. Якщо ж вашої кваліфікації буде недостатньо, то, відповідно, і користь буде не дуже великою.
Час і вплив на майбутнє
Зараз є точка теперішнього. Але, як ви знаєте, теперішнє — це щось минуще. Те, що зараз є теперішнім, завтра буде минулим, а післязавтра віддалиться ще більше й настане майбутнє. Ми живемо не в одному часі, а в трьох — минулому, майбутньому й теперішньому. Можливо, через двісті років ми всі зникнемо, і про те, що тут відбувалося, залишиться лише рядок в енциклопедіях або в підручниках з історії адвайти в Росії, мовляв, був такий монах Вішну Дев, який поширював адвайту в Москві. Можливо й так. Ми живемо в часі, тому те, що вчора було теперішнім, завтра стає минулим. На нас постійно насувається майбутнє. У той момент, коли це майбутнє насувається, ми вже не можемо на нього вплинути, тому що причини цього майбутнього були закладені раніше, воно вже дозріло. Це майбутнє і є тим, що називають «кармою», «причинно-наслідковими зв’язками».
Наприклад, перебуваючи в точці теперішнього, ми можемо певною мірою прогнозувати майбутнє й навіть впливати на нього. Наприклад, виходячи з нинішньої точки, ми можемо впливати на майбутнє приблизно 2020 року, 2025 року. Можливо, на майбутнє 2009 і 2010 років ми вже не можемо істотно вплинути, оскільки всі основні причини й передумови вже створені. Ми не в змозі на нього вплинути й можемо лише пасивно констатувати: «Так, ось воно настає». Це так звана зона поза нашим впливом. А ось про віддалене майбутнє ми можемо сказати: «Так, я певною мірою здатен вплинути і на своє майбутнє, і, можливо, на якесь глобальне майбутнє». І як ми можемо на нього вплинути? Плином своїх думок, силою нашої свідомості. Від того, який статус свідомості ми маємо зараз, залежить наше майбутнє 2020 року, 2025 року, 2030 року. Це можна назвати зоною ефективного впливу. Саме зараз закладаються паростки цього майбутнього.
Наприклад, точку впливу на 2010 рік ми вже втратили. Вона припадала, можливо, на 2001 рік, на 2000-й. Тобто цю точку вже пройдено. Причини й наслідки вже закладені, це немов невблаганні закони, які матеріалізувалися. Зв’язки та відносини вже діють, і ми не надто можемо на них вплинути, хіба що в точках біфуркації. Біфуркація — це варіативність, певна ймовірність вибору в точках, де відбувається розгалуження. Якщо знайти таку точку й натиснути на неї, то можна змінити співвідношення сил, зв’язків і відносин. Але загалом ми не вільні впливати на майбутнє, яке вже насувається. Точка впливу на нього вже минула, вона була раніше. Однак ми можемо вплинути на те майбутнє, яке трохи більш віддалене.
Майбутнє після 2070 року, 2090 року — це вже горизонт подій, тобто це те, що нам недоступне. Ми можемо лише фантазувати про те, яким буде 2100 рік, де ми самі будемо в цей час. Але на якесь ближче майбутнє ми можемо впливати. Виходячи з того статусу свідомості, який ми маємо, ми можемо закладати певні паростки й визначати шляхи цього майбутнього. І поки це майбутнє ще не визначилося, воно перебуває у квантовому стані, воно ймовірнісне. Навіть найменші зміни нашого настрою можуть серйозно вплинути на це майбутнє. Ми можемо розвинути один ланцюжок або, змінивши свій стан, запустити цілком інший варіант розвитку подій, створити інший варіативний всесвіт. Докладніше про це говорить учення парасаттарка-логіки.
Учення як ключ до майбутнього
Отже, коли ми практикуємо вчення, необхідно зрозуміти, наскільки воно важливе. Учення — це фактично найголовніша річ у світі, найважливіша, оскільки саме воно дуже сильно позначається на нашому житті, саме воно визначає наше майбутнє. І від того, наскільки ми зрозуміємо вчення, зуміємо інтегрувати його у своє життя й застосувати, залежить не чиєсь, а наше майбутнє. Учення дає нам ключі до формування цього світлого майбутнього, ключі до управління ним. Якщо ми правильно скористаємося цими ключами, то справді зможемо його створювати. Ми стаємо творцями власної долі. А якщо ми ці ключі втратимо, тут уже нічого не вдієш.
Наприклад, я вважаю вчення й практику найціннішим у своєму житті. Я вважаю, що ціннішого за нього нічого не може бути, тому що за допомогою вчення я можу реалізувати все. Я можу усунути все, що мені заважає, і створити все, чого б я бажав. Якщо в мене є вчення, отже, я маю все, а якщо в мене немає вчення, то все інше марне. Мудрість як така є найбільшою коштовністю, яку цінують як у світі богів, так і у світі мудреців.
І коли ми вивчаємо вчення, дуже важливо застосовувати його на практиці, розуміти, наскільки воно може реально допомогти нам у житті. Ми вже не говоримо про такі позамежні речі, як звільнення, просвітлення. Хоча б на рівні простіших речей учення допомагає нам бути мудрішими, гармонійнішими в житті, розуміти свої обставини, свою ситуацію, свою долю, свою прану, енергію, тіло тощо.
Є така оповідь. В одного царя в Індії був учитель (садху, йогін), який давав йому настанови. Цар слухав, але половину пропускав повз вуха. Оскільки він був царем, він був схильний до полювання, розваг і чуттєвих насолод: він любив грати в кості, насолоджуватися товариством танцівниць, пити вино й воювати. І садху бачив, що його проповіді не надто на нього впливають, що цар яким був, таким і залишається. Але водночас він казав своєму вчителеві: «Я хочу досягти звільнення». Учителеві це набридло, і тоді він умовив слугу допомогти йому. І одного разу слуга вбіг до палацу з переляканим обличчям і сказав:
— Мій володарю, сталося щось неймовірне! Верблюди з усієї нашої країни зібралися навколо палацу й по стінах видираються на дах палацу.
Цар розреготався й сказав:
— Ти, мабуть, не при своєму розумі. Що ти таке кажеш?!
І тоді увійшов садху й сказав:
— Мій володарю, у цьому немає нічого дивного. Якщо ти, віддаючись розвагам, чуттєвим насолодам і полюванню, хочеш досягти звільнення, то чому б верблюдам не залізти на дах палацу? Адже це так само неймовірно, як і те, чого хочеш ти. Отже, це теж може статися.
Так само, коли ми отримуємо ключі вчення, дуже важливо практикувати, тобто застосовувати вчення, щоб не уподібнитися до такого царя. Інакше для нас досягнення звільнення і просвітлення буде настільки ж імовірним, як і те, що верблюди можуть залізти на дах палацу.
Є інша оповідь про те, як Брахма запитав ріші Нараду:
— Що найдивовижніше у світі?
Нарада йому відповів:
— Три дивовижні речі я бачив у світі людей. Скільки б я там не бував, не перестаю дивуватися. Перша річ — це коли над померлими плачуть ті люди, яким також судилося померти, не розуміючи, що вони перебувають у такому самому становищі. Але вони цього не усвідомлюють. Друга дивовижна річ — усі розуміють, що затьмарення (гріхи) ведуть до поганих перероджень, але не прагнуть від них звільнитися, і це дивно. І третя — усі розуміють, що заслуги, добрі діяння та розвиток свідомості ведуть до блага, до вищих перероджень, але не надто поспішають їх накопичувати. Це три великі дивовижні речі.
Світ без обмежень
Отже, вчення — це те, що дає нам змогу радикально змінити наш світ, наше майбутнє і створити той світ, у якому ми хотіли б жити. І це не обов’язково світ у масштабах усього людства, а хоча б наш власний світ, який ми можемо створити силою нашого вчення. І до якого ж світу ми рухаємося, практикуючи вчення? До світу, де не буде обмежень ані в часі, ані в просторі, ані у вселенському перебігу речей, ані в енергії.
В упанішадах є такий вислів:
«Коли люди згорнуть простір, наче шкіру, тоді вони стануть вільними».
Ми рухаємося до такого світу, де не буде смерті, тобто до світу безсмертя. До світу, де немає обмежень, наприклад можна мати не одне тіло, а кілька. До світу, де немає зумовленості часом (минулим чи майбутнім), оскільки, коли свідомість укорінюється в єдиному «смаку», минуле і майбутнє стають відносними поняттями. До світу, де не буде обмежень у просторі. До світу, де не буде обмежень, пов’язаних із якоюсь національною належністю; не буде росіян, євреїв, англійців чи американців, а буде єдине боголюдство. До світу, де не буде обмежень за якимись релігійними розмежуваннями; не буде мусульман, юдеїв, християн, буддистів, індуїстів, а буде єдине усвідомлення, яке може проявлятися по-різному, проте це усвідомлення цілковито трансцендентне, неподільне, оскільки в споконвічній природі Ума не існує ані росіян, ані євреїв, ані німців, ані мусульман, ані буддистів, ані адвайтистів, ані християн. Споконвічне усвідомлення — це просто свобода без концепцій, без обмежень.
І коли ми говоримо про вчення лайя-йоги, то це не означає, що ми намагаємося якось обмежити себе, думаючи: «Ось ми, лайя-йоги, саме такі». Ми говоримо, що це просто шлях, який дає змогу повністю звільнити себе від усіх обмежень і створити те майбутнє, якого ми хочемо. Ми рухаємося до такого світу, де самі постаємо в ролі бога-творця, мандалешвари, який може створити власний всесвіт, мандалу. Це і є шістнадцята стадія у вченні.
І від того, наскільки ми можемо застосувати вчення, залежить, як швидко це майбутнє може матеріалізуватися. Якщо ми приймаємо вчення з великою силою, це майбутнє починає матеріалізуватися.
Погляд, медитація і поведінка
Отже, ми поговорили про основу, шлях і плід. Тобто плід — це наше майбутнє, яке ми хочемо втілити, шлях — це наша практика, основа — це те, на що ми орієнтуємося, що беремо за основу (наприклад, недвоїстість).
Тепер можна докладніше поговорити про шлях. Шлях — це те, як ми безпосередньо розгортаємо вчення і застосовуємо його в нашому житті. Сам шлях можна описати за допомогою термінів «погляд», «медитація» і «поведінка».
Погляд — це наш погляд на світ, наш світогляд. Він не обов’язково має бути теоретичним, він може бути практичним, як переживання. І ми говоримо, особливо коли йдеться про лайя-йогу, що наш погляд не пов’язаний із концепціями. Тобто це не філософське бачення світу, а погляд, який виникає завдяки усвідомленню, на неконцептуальному рівні. Тобто я дивлюся на світ просто оголеним усвідомленням, не виносячи суджень та оцінок, і це мій погляд, який я плекаю. Зазвичай саме таким вважають погляд у вченні лайя-йоги.
Що таке медитація? Це конкретна медитативна практика. Вам роздали аркуші, де на дванадцять років розписано послідовність практики медитації в спокої та медитації в русі. Якщо ви працюєте з цими методами, приділяючи по одному року кожному з них, то ви неодмінно прийдете до того, що погляд почне реалізовуватися у вашому житті. Тобто ви просто дотримуєтеся певної медитативної техніки й практикуєте конкретний метод, щоб отримати переживання. Усі наші методи, описані в брошурі «Фундаментальні практики лайя-йоги», ми виклали в зручнішій формі. І тепер я сподіваюся, що у вас буде чітке розуміння того, що практикувати. Часто учні кажуть: «Методів багато, а що саме взагалі практикувати?» І щоб відповісти на це запитання, щоб ви самі могли в цьому орієнтуватися, дивлячись на цю схему, ви можете зрозуміти, у який рік що практикувати.
При цьому треба розуміти, що безліч різних медитативних технік, санкальп і методів споглядання — це, по суті, одне й те саме. Насправді це не різні методи. Це просто різні майстерні засоби, які допомагають вам ще більше поглибити ваш головний метод — споглядальну присутність. Незалежно від того, яку санкальпу ви практикуєте: «Божественну гордість», «Простір» чи «Атма-вічару» — усі ці санкальпи зрештою обертаються навколо вашої усвідомленості, вони немовби служать їй. Насправді це прояв одного й того самого природного стану.
Ця практика, розрахована на дванадцять років, — це приклад розділу вчення «медитація».
Є також наступний розділ, який називається «поведінка». Він пов’язаний із нашим зовнішнім проявом. Це те, як ми застосовуємо вчення в житті. Наприклад, є поведінка, пов’язана з чернечим кодексом, є поведінка, пов’язана з тантричними самаями, є етикет практиків, є така сфера, як служіння, взаємодія із зовнішніми енергіями, є конкретна настанова, як застосовувати гнучкість у повсякденному житті, — усе це можна віднести до розділу поведінки. Поведінка — це спосіб утілювати вчення в конкретних відносних обставинах.
Коли в нас є погляд, медитація як практика і ми можемо інтегрувати наш погляд та медитацію в поведінку, тоді кажуть, що ми відбулися як практики. Усі сфери нашого життя вписані у вчення, тобто вчення яскраво проявляється в нашому житті, приносить нам величезну користь.
Важливість погляду
І зараз ми поговоримо про погляд, оскільки погляд є сутністю вчення. Якщо наш погляд, як кажуть, не встановлений, то навіть якщо ми виконуємо техніки чи медитативні практики, усе це буде неглибоким, ми припускатимемося серйозних помилок. І, навпаки, якщо погляд реалізований, то медитативні практики неодмінно розвиватимуться, ми рухатимемося в правильному напрямку. Є навіть таке прислів’я: «Головне не медитація, а звикання до погляду». Фактично перебування в природному стані (сахаджа-стхіті) — це і є постійне утвердження в погляді доти, доки погляд не стане безперервним.
У «Тріпура рахасьї» Даттатреї та в «Йога Васіштсі» часто описується приклад із дзеркалом. Ми спробуємо його використати, щоб пояснити принцип погляду. Я спілкуватимуся з однією ученицею, але ви спробуйте думати так, ніби я особисто вам показую дзеркало.
— Подивіться так, щоб ви могли побачити себе. Видно?
— Так.
— Скажіть, кого ви там бачите?
— Те, що звикла бачити.
— Себе, мабуть?
— Так.
— Скажіть, це ваше зображення, чи ченця, чи мирянина, чи бога Шиви?
— Моє.
— Ваше. Добре. А спробуйте тепер змінити його. Ви можете його змінити? Наприклад, повернути голову, змінити зачіску або скорчити гримасу. Воно ж зміниться?
— Так.
— І ви можете сказати, що ви відповідальні за нього?
— Так.
Принцип дзеркала та відображень
Оскільки це ваше зображення, ви можете на нього впливати. У певному сенсі воно дуже залежить від вас. Ви можете його створити, з’явившись перед дзеркалом, а можете зруйнувати, зникнувши з поля дзеркала. Так? У певному сенсі ви його бог-творець.
— Добре. Тобто це відображення цілковито залежить від вас у межах цього прикладу?
— Ні.
— Ні? А від кого?
— Від часу.
— Від часу. Так, тут навіть мені треба подумати. Припустімо, що наш приклад відбувається поза часом. Скажімо, ми перенеслися в позачасовий стан.
— Тоді ще й від ваших запитань.
— Від моїх запитань.
— Від настрою.
— Добре. У межах цього прикладу можна сказати, що ні ченці, ні інші люди-миряни, ні боги з вівтаря не владні над вашим відображенням і сюди не втручаються. Усе це результат вашої особистої взаємодії із дзеркалом. Так? Спробуйте скорчити гримасу. Ви можете вплинути на дзеркало?
— Так.
— А якщо я скорчу гримасу, чи зміниться відображення? Адже воно все одно не зміниться, так? Я не зможу на нього вплинути, бо це ваша особиста справа. Це ваші взаємини із дзеркалом. Якщо, наприклад, я відвернуся від дзеркала, то не зможу змусити зображення зникнути, бо воно ваше. Сторонні в цьому не беруть участі, бо це суто ваше суб'єктивне. Тобто ви визнаєте, що лише ви відповідальні за своє відображення?
— Ні, я цього не визнаю.
— Не визнаєте?
— Бо ви щосекунди впливаєте на мою гримасу. І все тут впливає на моє відображення.
— Я щосекунди впливаю на вашу гримасу, так? Добре, припустімо, що ніщо не може на вас впливати.
— Якщо я так вирішую, то тоді так.
— Якщо ви так вирішуєте, то лише ви за це відповідаєте. Добре.
Отже, це приклад із дзеркалом, який використовується під час символічної передачі. І він пояснюється в «Трипура-рахасьї». Коли ми наводимо приклад, то це певний ідеальний експеримент, де ми маємо на увазі, що цей символ несе в собі певне розуміння.
Отже, у дзеркалі ви бачите своє відображення. Саме ви пов'язані з цим відображенням, ніхто інший. Саме ви можете на нього вплинути. Ви навіть можете змусити його з'явитися або зникнути. А тепер подумайте, що так само, як дзеркало показує вам, відображаючи, ваше фізичне тіло, так само й уся зовнішня реальність, увесь зовнішній всесвіт є відображенням вашої свідомості, відображенням вашого вищого «Я». Це саме ваше відображення, а не чиєсь інше. Саме ви можете на нього вплинути або не вплинути. Саме ви як вище «Я» маєте владу над ним. І всесвіт — це перетин безлічі таких відображень.
Те, що ми називаємо зовнішнім світом, насправді не існує поза вашою свідомістю. Зовнішній світ лише здається реальним, насправді він такий самий реальний, як сновидіння, як відображення у дзеркалі. Наприклад, якщо ми відобразимо в дзеркалі троянду, то її не можна буде понюхати. Якщо у дзеркалі ви побачите апельсин, то апельсином, видимим у дзеркалі, ви не зможете насититися. Це щось нереальне, подібне до міражу. Так само й увесь зовнішній всесвіт подібний до міражу. Він нереальний від самого початку, хоча й здається нам приголомшливо реальним. Він цілком є похідним від нашої свідомості, її проєкціями. І ми самі відповідальні за ці проєкції. Звісно, не наше мале «я», а наше вище «Я», з яким нам іще належить возз'єднатися.
Що ж до нашого тіла й нашого малого «я», то це також проєкції нашого вищого «Я». Наше вище «Я» спроєктувало тіло, его, особистісні якості та характеристики, а ми вважаємо це собою. Але це теж своєрідне відображення, створене нашим вищим «Я».
Природа дзеркала й відображень
Отже, весь зовнішній прояв у всесвіті можна уподібнити відображенням. Усе це різні відображення, що миготять у дзеркалі. Що ж таке дзеркало? Дзеркало — це і є наше усвідомлення, це наша природа «Я», це природа нашого Ума, або Ум як такий. Відображення тимчасові й мінливі. Дзеркало ж вічне, незмінне й не піддається впливу відображень. Наприклад, в одному дзеркалі за день можуть з'явитися сотні або навіть мільйони відображень, але саме дзеркало при цьому залишиться таким самим, воно не забрудниться, не втомиться, не заплямується, воно наче відокремлене від усіх цих відображень.
Іноді у дзеркалі може з'явитися зображення божества, щось піднесене, прекрасне, Даттатрея, Будда. Іноді у дзеркалі можна побачити навіть собаку чи свиню, щось не дуже чисте, як нам здається. Дзеркало може відобразити також людину. Але саме дзеркало залишатиметься незмінним, що б у ньому не відображалося: святий, собака, свиня чи людина. Для нього всі ці речі виглядають рівнозначними, рівноцінними. Це просто відображення різної якості.
Так само, коли в потоці нашої свідомості переживаються пекла й небеса, боги й демони, то все це відображення, але це не має стосунку до самого дзеркала. Дзеркало не може бути очищене появою божеств. Дзеркало не може бути забруднене появою демонів. Дзеркало завжди залишається самим собою, воно завжди чисте, тому що воно в принципі має іншу природу. Воно не пов’язане з відображеннями, не зумовлюється ними й не заплямовується.
Отже, з погляду вчення дуже важливо зрозуміти принцип взаємовідносин між відображеннями та дзеркалом. Відображення — це всі зовнішні прояви, а також внутрішні, такі як емоції, почуття, мирські бажання, енергії, думки. Саме ж дзеркало — це наше вище «Я», споконвічна мудрість, праджняна, подібна до простору. Відображення з’являються і зникають, але споконвічна мудрість нашого розуму ніколи не заплямовується, ніколи не змінюється.
Це також можна порівняти з екраном у кінотеатрі. Коли ви приходите до кінотеатру, на екрані відображаються різні події. Там люди можуть кохати, ненавидіти або воювати. Але щойно вмикають світло, усе зникає, і ви бачите, що є лише екран. Насправді те, що проявлялося, від самого початку не було реальним. Але якщо ви не бачите екрана, ці зображення можуть здаватися вам реальністю, справити на вас сильне враження, викликати прив’язаність або навіть налякати. Наприклад, були описані реальні випадки, коли люди під час демонстрації перших кінематографічних фільмів, у ту мить, коли на екрані з’являвся паровоз, що рухався, вибігали з кінозалу, злякавшись. Це реальні історичні факти.
Так само, коли ми вважаємо зовнішній світ чимось реальним, не розуміючи принципу дзеркала й відображення, ми подібні до таких людей. Насправді все виникає в полі нашої свідомості, яке і є дзеркалом. Відображення ж — це те, що в ньому з’являється, різноманітні прояви енергії. І займатися спогляданням — це якраз відрізняти дзеркало від відображень і утверджуватися в стані дзеркала.
Споглядальна присутність
Що ми маємо на увазі, коли говоримо «він споглядає», «він перебуває у присутності» або «він намагається бути в природному стані, у недвоїстості»? Ми маємо на увазі, що людина не слідує за відображеннями, не звертає уваги на відображення, а перебуває в стані дзеркала. Що означає перебувати в стані дзеркала? Це означає бути в оголеному усвідомленні, не виносячи оцінок і суджень, не звертаючи уваги на зовнішнє або на власні переживання, думки, емоції та все інше.
Є ще такий приклад. Саме дзеркало дуже маленьке, але я можу в цьому дзеркалі відобразити величезний шматок неба. Якби на небі був місяць або сонце, то я міг би вмістити місяць, сонце або навіть цілу зоряну систему в це дзеркало, і ви могли б їх побачити. Таким чином, саме дзеркало здається маленьким, але його можливості безмежні. У ньому не діють просторово-часові співвідношення. Так само наша природа Ума може вміщувати в собі з погляду зовнішньої матерії такі несумісні поняття, наприклад величезні простори.
Є оповідь про те, як Міларепа під час снігової бурі в горах сховався в розі яка. І при цьому ріг яка не збільшився, а Міларепа не зменшився. І коли його учень Речунг, злякавшись за Міларепу, зазирнув у ріг яка, він побачив, що Міларепа там добре влаштувався, що він не відчуває труднощів, йому там тепло. Він дуже здивувався, тому що Міларепа мав ті самі розміри, що й зазвичай, але й ріг яка мав ті самі розміри. Це було щось незбагненне, дивовижне.
Так само, коли ми входимо в дзеркало, у природу нашого «Я», у ньому перестають діяти просторово-часові зв’язки. Наша свідомість може зберігати в собі незліченні мільярди всесвітів. У нашій свідомості можуть відбуватися процеси, не співмірні за часом із цим світом. Усе це — властивість свідомості, тому що саме свідомість є творцем часу й простору, а не навпаки. Про це говорять і Даттатрея, і ріші Васіштха.
Суб’єктивність часу й простору
Одного разу я їхав машиною до «Див’я локи». Я займався концентрацією на вішуддха-чакрі та медитацією. Увійшовши в медитативний стан, я відчув, що всередині мене минуло приблизно годину. Я подумав: «Треба ж. Як водій може так довго їхати?» Водій же проїхав за цей час, можливо, метрів п’ятсот. Потім я продовжив концентруватися на вішуддха-чакрі, входячи в іще глибший стан. І за моїми суб’єктивними відчуттями минуло кілька годин, але водій просунувся за цей час, можливо, ще метрів на двадцять. Я подумав: «Якщо ми так їхатимемо, то це дуже виснажливо. Коли ж ми, нарешті, взагалі приїдемо?»
Ми їхали далі, і все це тривало, я дедалі більше входив у медитативний стан. А що глибше я входив у нього, то більші проміжки часу суб’єктивно проживав. І коли я виходив, то складалося таке враження, що все взагалі починає завмирати. Я думав: «Ми так узагалі ніколи не доїдемо». І таких виходів-входів було разів двадцять, поки ми їхали, а їхати треба було, можливо, кілометрів п’ять. І востаннє, коли я увійшов у найглибший медитативний стан і суб’єктивно прожив, можливо, кілька днів, у цей час водій уже відчиняв ворота. А коли я вийшов назад, водій усе ще продовжував відчиняти ворота. Я подумав: «Це якийсь кошмар! Коли ж ми нарешті приїдемо додому? Скільки вже можна?» Просто я тоді перебував в іншій суб’єктивній свідомості, у якій часові координати були зовсім іншими. І тоді я просто вольовим зусиллям припинив медитацію, подумавши, що це вже занадто. Так можна й ніколи не доїхати додому, час зупиниться і все завмре. Скільки мільярдів років тоді чекати? Час пішов інакше, і я звичайним чином дістався до свого будиночка в «Дів’я лоці».
І хоча ми знаємо, що вчення говорить про це, але, коли ми це переживаємо, це завжди дивує. Тому що час — це суб’єктивний чинник. Так само й простір — це суб’єктивний чинник. На одному вашому пальці може вміститися мільярд всесвітів, якщо ваша свідомість перебуває у стані дзеркала. Це і є властивість дзеркала як нашої природи Ума.
Звільнення від зачарованості відображеннями
І перебувати в споглядальній присутності — це означає розпізнавати дзеркало, укорінюватися в ньому й не зачаровуватися відображеннями. Але що робить звичайна людина, яка перебуває в невіданні? Вона не бачить дзеркала й зачаровується відображеннями. Відображення її зачаровують. Вона думає, що відображення реально існують, і починає ганятися за ними.
Припустімо, є така розповідь про собаку. Великий чорний собака підійшов до дзеркала й побачив там іншого собаку. Він почав гавкати, бо подумав, нібито там стоїть інший великий чорний собака — його суперник. Він гавкав і дедалі більше збуджувався, бо інший собака (відображення) теж гавкав на нього. Зрештою все це почало набувати неконтрольованого характеру. Але ж насправді там не було жодного іншого собаки, це було просто відображення.
Коли ми не розуміємо взаємозв’язку дзеркала й відображень, не розуміємо, що відображення нереальне й ілюзорне, що єдина реальність, яка взагалі існує, — це дзеркало, що дзеркало є принциповим керівним елементом над усім цим, то ми часто уподібнюємося до такого собаки, який гавкає на своє відображення.
Що означає «гавкати на відображення»? Це означає встановлювати з різними проявами зв’язок, заснований на прив’язаності або відразі.
Набуття влади над відображеннями
Отже, коли ми розуміємо принцип дзеркала, то кажуть, що ми набули споглядальної присутності й увійшли в природний стан. Ми перестаємо ганятися за відображеннями. Ми знаємо, що всі відображення — це прояв дзеркала, що найголовніше — перебувати у стані дзеркала. І тоді ми здобуваємо владу над відображеннями. Тобто раніше відображення мали над нами владу. Причинно-наслідкові зв’язки, зовнішні події та світ постійно крутили нами: ми народжувалися, встановлювали зв’язки та стосунки, прив’язувалися, страждали, помирали. Відображення повністю затьмарювали нас, і ми ганялися за цими відображеннями. Коли ж ми укорінюємося у стані дзеркала, то відображення більше не владні над нами, навпаки, ми владні над відображеннями.
Наприклад, відобразивши небо в цьому дзеркалі, я можу змінити його, повернувши дзеркало. Або я, відобразивши в цьому дзеркалі велику кількість людей, невеликим рухом руки можу повернути все це зображення в інший бік. Це можливо тому, що я керую дзеркалом. А якщо я не керую дзеркалом, то чи зможу я повернути небо, цей будинок або всіх людей? Навряд чи, бо в мене немає керівного елемента.
Так само надприродні магічні сили богів здаються людям чимось чудесним, незвичайним, незбагненним, ніколи не досяжним. Чому? Тому що люди не знають цього секрету. Але боги знають, що всі надприродні магічні сили, здатність керувати силами всесвіту походять із перебування у стані дзеркала. Коли ми перебуваємо у стані дзеркала, то всі ці відображення можна повертати, обертати, спрямовувати в потрібний бік. Тоді вселенські стихії, космічні сили всесвіту, сили творення, підтримання, руйнування, приховування, прояв божественного та багато іншого починають відгукуватися на посили нашої свідомості.
Теорія відображення (пратібімба-вада)
Отже, погляд як категорія у вченні пов’язаний саме з цим прикладом. І цей приклад дуже важливий. Недарма Даттатрея приділяє увагу цьому прикладу із дзеркалом. Ріші Васіштха в «Йога Васіштсі» також описує приклад із дзеркалом. А ріші Васіштха є одним із видатних теоретиків і засновників філософії пратібімба-вади — теорії відображення. Він каже, що все є відображенням твоєї свідомості. Поза твоєю свідомістю як вищим «Я», поза недвоїстою свідомістю нічого не існує. Усе, що виникає, — це лише відображення твоєї свідомості, і ці відображення в певному сенсі є ілюзорними. Зрозуміло, це справжня матерія, проте всі ці матеріальні відображення є проявами дзеркала твого розуму. І відповідно до цього у філософії існує важливий розділ, званий пратібімба-вадою (теорією відображення), засновником якої і є ріші Васіштха.
Коли ми набуваємо погляду у процесі навчання лайя-йоги, ми поступово намагаємося вкоренитися у стані дзеркала й не зачаровуватися відображеннями, які на ньому виникають. Займатися спогляданням — це означає постійно прагнути перебувати у дзеркалі й відрізняти реальне від нереального, відображення від дзеркала.
Шлях до керування реальністю
Часто можна почути, як людина каже: «Я хочу бути щасливою. Я хочу бути багатою, здоровою, успішною, безсмертною тощо». Щоб усе це реалізувати, їй можна дати пораду: «Спробуй зрозуміти принцип дзеркала. Якщо ти зможеш укоренитися в недвоїстій природі Ума, у цьому стані дзеркала, то все, чого ти хочеш, здійсниться, тому що ти знайдеш той керівний елемент або той коштовний камінь, який може дарувати тобі все. Якщо ж ти, не розуміючи цього принципу, хочеш стати успішною, здоровою чи багатою, а тим більше безсмертною і пробудженою до дхарми, скільки б ти не маніпулювала відображеннями, тобі все одно не вдасться цього зробити, тому що вся сутність усіх вселенських проявів полягає в цій самій природі Ума».
Коли ми опановуємо принцип дзеркала, це дає нам змогу формувати власну реальність відповідно до санкальпи, наміру. Тепер ми перестаємо залежати від відображень. Ба більше, ми навіть можемо створити власний світ і власний всесвіт, у центрі якого буде наша власна свідомість. Такий світ у вченні традиційно називається мандалою, а йогін, який її створює, називається мандалешварою. І мета йогіна в майбутньому — саме становлення таким божеством-мандалешварою, яке, перебуваючи у стані дзеркала, може творити різні відображення.
Прийняття Прихистку
Прийняти Прихисток — це означає знайти в чомусь опору, потенціал для подальшого розвитку, зробити щось дуже важливим, головним у своєму житті.
Що таке принцип Гуру? Це принцип відкриття вашого внутрішнього «Я», у процесі якого мале «я» виявляє цей принцип усередині себе як внутрішнього гуру. Спочатку, звісно, ми приймаємо Прихисток у конкретному вчителеві, називаючи його гуру. Але поступово ми виявляємо, що гуру — це свідомість, яка сама всередині нас веде нас як наше вище «Я».
Принцип Дхарми в зовнішньому сенсі постає як учення, конкретна практика, філософія. Але в міру практики ми виявляємо, що Дхарма є не чим іншим, як осягаючою ясністю, що зростає з часом нашої практики.
Що таке принцип Сангхи? Спочатку це бачиться як конкретний колектив однодумців, які прагнуть однієї великої мети, братів і сестер у Дхармі. Цей зв’язок потрібно дуже поважати й дорожити ним. Але якщо ми заглиблюємося у своїй практиці, то бачимо, що Сангха — це не лише зовнішні люди, брати й сестри у Дхармі, а також лінія передачі, святі, зрештою, весь всесвіт і всі живі істоти.
Саме в такому розумінні ми набуваємо Прихистку.
Самайний зв’язок і священна лінія передачі
Практика Прихистку — це важлива практика, яка дає змогу встановлювати самайний зв’язок. Прийняти Прихисток — означає долучитися до такого самайного зв’язку, до священної лінії передачі або до силової лінії передачі. У цьому сенс слів, які ми промовляємо.
Прийняти Прихисток — це наче посадити насіння, яке в майбутньому виросте у велике дерево просвітлення. Щоб це дерево просвітлення виросло, його треба поливати й усіляко пестити, оберігати, плекати, вирощувати. Саме це ми маємо на увазі під священним зв’язком, самаєю. Тому я завжди кажу учням: «Бережіть самаю як зіницю ока, як найсвященніше, що у вас є». Той, хто шанує самаю, здобуває істинну реалізацію.
