Ми починаємо з гуру-йоги, і попутно я даватиму роз’яснення до цієї практики.
Коли ми виконали пратхана-мудру, з’єднавши сонячний і місячний канали, у цей час ми входимо в споглядальну присутність. Зародивши її, ми відпускаємо себе.
Який сенс цієї практики? Увійшовши в присутність, ми ще більше відпускаємо себе і намагаємося за рахунок такого відпускання намацати всередині нас певний тонкий канал з інтуїтивною свідомістю (буддхі). І коли ви його вловили, у вас буде таке відчуття, ніби ви перейшли на інший рівень сприйняття, наче певний тонкий простір усередині вас відкрився – це означає, що ви вже увійшли в споглядання. Подібно до того, як медіум або шаман впускає в себе духа, розслабившись і відпустивши себе, і тоді дух починає через нього говорити, так і тут на цій стадії ми розслабляємося, відпускаємо себе і впускаємо в себе чистий тонкий простір світла.
З цього положення ми візуалізуємо ОМ у центрі грудей. І коли ми вперше співаємо ОМ із нашим благанням, молитовним закликом, то уявляємо, як випромінюване світло виходить у простір дерева Прибіжища. Якщо у вас є брошура «Гуру-йога з ОМ», то там є зображення дерева Прибіжища. Ви візуалізуєте таке дерево Прибіжища і найголовніших святих дерева Прибіжища. Ваш молитовний настрій приблизно такий: «О Даттатрея, о Матсіендранатх, Горакшанатх, о святі гуру! Ви досягли пробудження, перебуваєте в стані ясного світла, а я все ще тут, у сансарі, в обмеженому стані. Будь ласка, пошліть мені промені своїх благословень!» Ви уявляєте, як випромінюване світло з центру ваших грудей проникає крізь вимір простору і часу та досягає цих святих.
Проспівуючи вдруге ОМ, ви уявляєте, як від дерева Прибіжища починають виходити промені світла. Вихідний імпульс Ануграха-шакті входить у центр ваших грудей, посилаючи вам ці благословення. Промені світла розчиняються у вас і поширюються по всьому вашому тілу, очищаючи всі засмічення в каналах, так що ваше тіло наповнюється білим світлом.
Увесь цей час ви споглядаєте в центрі грудей склад ОМ, оточений п’ятьма кольорами: червоний, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій – п’ятьма райдужними кольорами. Ви розглядаєте ОМ як свою сутність, як свій первісний стан, з яким ви возз’єднуєтеся, як єдність усіх святих лінії передачі. Паралельно ви медитуєте на звук ОМ, намагаючись злитися зі звуком ОМ, стати звуком, розчинитися в звуці й пізнати його просторову природу.
Нарешті, коли ми втретє співаємо ОМ, наше сяюче тіло розчиняється в просторі світла. Ми об’єднуємо присутність із цим простором, і тоді більше нічого не залишається, крім цього простору.
Чисте бачення
Зазвичай я вимагаю від учнів глибокого вивчення тонкощів учення, оскільки вчення дуже тонке й вельми дієве. Якщо ви його вивчаєте, воно приносить вам велику користь, а якщо не вдається вловити його тонкість і глибину, то й користь відповідна.
Учення говорить про те, що ми як еманації Абсолюту володіємо первісним просвітленим станом. Наш первісний просвітлений стан уже існує, немає потреби його створювати чи виправляти. Тим не менш, хоча він існує, він для нас закритий, тому що існує певна перешкода, яка не дозволяє нам усвідомлювати цей просвітлений стан і перебувати в ньому. Що ж це за перешкода?
Чим відрізняється пробуджений від непробудженого? Уявімо бідного селянина, який змушений тяжко працювати, щоб забезпечити собі життя. У цієї людини в підкладку пальта зашита купюра на мільярд доларів, але він про це навіть не знає, тому скористатися нею не може. Це і є стан непробудженої людини, коли власний потенціал не усвідомлюється і не може бути використаний. Він існує як можливість, як функція. Стан пробудженого нагадує людину, яка дізналася про цю купюру, розпорола підкладку пальта, витягла її і на повну нею користується. Їй більше не потрібно страждати, бути зумовленою, обмеженою, оскільки вона отримує в руки невичерпний потенціал. По суті різниці між першим і другим з погляду потенціалу не існує, оскільки і перший, і другий є повноцінними власниками такої купюри. Тим не менш перший її все одно ніби не має, адже не знає про неї і не зможе скористатися, навіть якщо дізнається про неї.
Ця купюра уособлює внутрішній потенціал, наше безмежне «Я». Незважаючи на те, що вона існує, ми подібні до такої бідної людини, яка жодної користі від неї отримати не може, і в підсумку її життя минає в обмеженнях. Наше завдання – розпороти підкладку пальта, витягти цю купюру й почати нею користуватися.
Наприклад, якщо ми розглянемо божественних істот, то вони нею користуються, для них не існує обмежень, подібних до обмежень світу людей (часу, простору, смертності тощо), тому що вони черпають безмежну творчу силу, користуючись цим потенціалом. Цей потенціал і є наша природа Ума. Але що нам заважає розкрити цей потенціал і користуватися ним? Існують перешкоди, які мають бути усунені, і ці перешкоди загалом називаються его. На санскриті є ще назва – рудра.
Природа помилки і народження
Ахамкара вплутується у складні соціальні, сімейні, родинні, ціннісні та багато інших зв’язків. У результаті виникає уявлення про себе як про окрему особистість, яка нібито має незалежне існування. У вченні це називається фатальною помилкою, яку було здійснено нашою свідомістю і яку потрібно усунути. Саме ця помилка заважає нам усвідомити свою первісно споконвічну природу. Її називають «рудра».
Три рудри як перешкоди до звільнення
Рудра як его – це заплутаність, невідання, яке не дозволяє усвідомлювати свою абсолютну природу. Практика вчення – це приручення цієї рудри. Зазвичай Рудра – це одне з імен бога Шиви. Але тут рудра мається на увазі як форма невідання, як певна енергія, що зв’язує нашу свідомість, і практика вчення полягає у прирученні цієї рудри.
Его привласнює собі функції тіла, мови й ума, забезпечуючи собі безпеку та розширюючи свій вплив. У процесі такого привласнення виникає ілюзія, ніби его є певною самосущою субстанцією, яка незалежна від стану буття, від Абсолюту. Зазвичай кажуть, що існує три рудри: рудра тіла, рудра мови і рудра ума.
Рудра тіла – це зв’язок ума і тіла, це тілесний бік свідомості, який потребує постійного закріплення, тобто думка «я є тіло», ахамкара-буддхі, тілесний ум, коли ми постійно ототожнюємо себе з фізичним тілом. Наприклад, ми бачимо когось і судимо про нього за тілом. Ми не дуже замислюємося про те, що в цього тіла є загадкова душа, яка, можливо, перевтілюється вже мільярди разів, яка прийшла зі світу богів, а може, і з нижнього світу. Для нас найголовніше – це тіло. Таке сприйняття себе та інших і називається рудрою тіла.
Рудра мови – так звана рудра мови, мова як форма прани. Вона пов’язана з енергетичним рівнем, енергетичним відчуттям. Це фіксації на відчуттях, на емоціях, на енергетичних переживаннях, на всьому тому, що становить наші енергетичні переживання. Усі бажання, яким підвладна людина, – це прояв рудри мови. Сексуальне бажання, бажання втамувати голод, гнів – усе це різні феномени енергій, що виникають у нашому енергетичному тілі, і коли ми з ними ототожнюємося, кажуть, що діє обмеження прани або обмеження мови.
Рудра ума – це віра в щастя або у спасіння поза своїм «я», коли ми покладаємося на щось окреме від нашої свідомості, коли ми сподіваємося на щось зовнішнє, не пов’язане з нашим власним усвідомленням. Також це може бути віра у власну ясність, у розуміння, у власні концепції, у зусилля его, у те, що під час досягнення виробляється більше, ніж відкривається. Тобто рудра ума – це свого роду духовний матеріалізм.
Ці три рудри (три обмеження) і є тим самим «каменем спотикання», який не дозволяє нам виявити нашу первісно досконалу природу.
Часто наводять такий приклад: якщо спрямувати промінь світла на кристал, що має різні грані, він може миттєво відбити промені світла, і ці промені світла є природою кристала. Коли ми спрямовуємо промінь світла на кристал, нам немає потреби щось створювати. Нам достатньо створити певну причину, і кристал одразу проявить свою функцію – він проявить промені світла, які від нього відіб’ються.
Так само в процесі практики вчення нам потрібно створити певні умови, щоб кристал нашого вищого «Я» повною мірою проявив свої функції.
Завданням є перетворення цих трьох рудр або трьох обмежень, трьох тіл у три мандали, у три чисті виміри тіла, мови й ума.
Поняття мандали та чистого виміру
У вченні існує поняття мандали. Що це означає?
Мандала – це чистий вимір, це повністю просвітлений стан. Наприклад, кажуть, що зараз ми перебуваємо в нечистому кармічному баченні, у нечистому кармічному вимірі. Це означає, що ми дивимося на світ у певному баченні. Цей світ сансари складається не з божественних елементів (дів’я-таттва), а з елементів, які розпадаються (мрітью-таттва). У цьому світі все бачиться як відчужене від нашого «я», окреме – це і є прояв нечистого виміру. Всевишнє Джерело в цьому світі не розпізнається. Але говориться, що всі жителі мандали в божественних світах або райських обителях медитують на всевишнє Джерело, тобто мають зв’язок із Богом. Коли ж ми виходимо на вулицю, ми не бачимо, що всі жителі медитують на всевишнє Джерело і відчувають зв’язок з Абсолютом. Це означає, що в нашому вимірі живі істоти не розпізнають Абсолют як такий.
Я читав описи раю одним із християнських святих. Він каже, що рай складається з божественних істот, ангелів, які безперервно воздають славу Господу, і вони співають приблизно так: «Свят, свят Господь Саваоф», усе їхнє життя є прославленням Господа. Він описував реальний прояв чистого світу, в якому всі мешканці перебувають у медитативному стані й ні на секунду не втрачають зв’язку з всевишнім Джерелом.
У «Мокша Дхармі» в книзі «Нараянія» є опис чистої землі Бога Нараяни – Шветадвіпи. Там описується, як двоє святих ріші після численних аскетичних подвигів були допущені до чистої землі Бога Нараяни. Вони побачили там божественних істот, чиї тіла складаються не з плоті й крові, а зі світла. Ці божественні істоти безперервно перебували в сахаджа-самадхі. Вони безперервно медитували на центральне божество – творця Нараяну, владику всіх всесвітів – як на свою власну сутність. Вони медитували на нього як на величезний простір світла, подібний до мільярда сонць. І вони були настільки занурені в самадхі, що коли ці ріші прийшли, висловили їм пошану й очікували, що їх у відповідь також привітають, їх навіть ніхто не помітив, так усі були занурені в таке самадхі, медитуючи на центральне божество своєї мандали. Ці ріші в подиві й навіть розчаруванні сказали так:
– Ми теж святі, ми прийшли сюди, висловили пошану, але нас ніхто навіть не помітив, не кажучи вже про те, щоб привітати.
Тоді перед ними з’явився бог Нараяна, центральне божество Шветадвіпи, і він сказав:
– Вам дуже пощастило, що ви взагалі сюди потрапили, що вас сюди допустили. Хоча ви самі святі й багато років провели в аскетичних подвигах, сюди дано потрапити не кожному, а лише тим, хто настільки відданий спогляданню й глибоко єдиний із всевишнім Джерелом, що для нього нічого іншого більше не існує. Не дивуйтеся, що вас не привітали. Тут усі зайняті найвищим рівнем споглядання, тому вони вас навіть не помітили, ви для них не більше ніж сновидіння, ілюзія. Тепер вирушайте назад на Землю. Вас буде допущено сюди через кілька сотень років, ви ще не готові тут постійно перебувати.
Це опис чистої землі Шветадвіпи. «Шветадвіпа» перекладається як «білий острів». Можливо, це і є один із прототипів Шамбали (або Біловоддя), яка описана ще в «Махабхараті».
Наше завдання як практикуючих – це радикальна трансформація себе аж до рівня божества й переміщення саме в такий вимір чистого бачення, оскільки якщо ми трансформуємо себе до рівня божества, то для нас як нових істот має існувати й інше нове середовище. Боги у звичайному світі людей не живуть, вони живуть у своєму середовищі. І трансформація себе до рівня божества автоматично передбачає зміну навколишнього середовища, зміну того світу, в якому ми живемо. Неможливо, залишаючись божеством, перебувати в цьому світі, перебувати звичайною людиною. Можливо, це навіть і можливо, але сенсу в цьому немає.
У стані нечистого кармічного бачення існує обумовленість, скутість концепціями, емоціями, існують різні обмеження. Наприклад, є закон карми (причин і наслідків), суб’єкт-об’єктні відносини, немає самадхі споглядання, існують смерть і народження – усе це ознаки нечистого кармічного бачення. Навпаки, у мандалі чистого виміру немає тих обмежень, у яких перебувають звичайні люди. У чистому кармічному баченні немає закону причин і наслідків (закону карми).
У стані мандали всі живі істоти перебувають у єдиному «смаку» (сомарасья), для них рівні добро і зло, чисте і нечисте, правда і брехня, дія і недіяння, минуле і майбутнє – усе це для них бачиться цілісним, єдиним. Для нас, звісно, такого не існує. Ми розуміємо, що є речі, які нам подобаються, є речі, які нам зовсім не подобаються, і ми дуже далекі від єдиного «смаку», тому що наше его й інтелект проводять дуже сильні обмеження.
Єдність у різноманітті
Для божественних істот у чистому вимірі все бачиться цілісним, як певна єдність. Для божественних істот мандали чистого бачення все постає як всевишнє Джерело. Замість світу множинності в них відбувається сприйняття світу єдності.
Наприклад, у світі людей у нас є множинність, тобто ми розрізняємо богів і демонів, духів і людей, життя і смерть, чоловіче й жіноче, погане й хороше, різні рівні смаку, державних політичних систем, культур, націй і традицій – усе це світ множинності. А в мандалі чистого виміру, навпаки, всі ці прояви бачаться як прояви одного всевишнього Розуму, за принципом єдності в різноманітті. Цей всевишній Розум просто грає у відмінності, однак вони не суттєві. Але в нашому світі єдність усіх цих відмінностей втрачена, ми бачимо лише множинність, лише відмінності, тому що нам бракує цілісності свідомості, щоб прозрівати цю єдність.
Також у мандалі чистого виміру живі істоти не скуті ні емоціями, ні мисленням – вони перебувають у самозвільненні.
Принцип самозвільнення
Що означає самозвільнення? Є два принципові способи поводитися зі своїм розумом: або обмежуватися ним, або самозвільнятися. Наприклад, ми починаємо думати про щось, думки починають нас захоплювати, ми визнаємо їхню реальність – це приклад обмеженості. Є інший спосіб, коли ми починаємо думати про щось, але ці думки нас не обмежують, ми розуміємо, що за цими думками існує тонкий рівень неконцептуальної усвідомленості, тому не надаємо думкам великого значення. Ми можемо пізнати їхню гру, нереальність, ми можемо навіть посміятися з них. Це спосіб перебувати в стані самозвільнення.
Є розповідь про людину, в якої з комори зникла сокира. Вона терзалася думками про те, хто ж у неї вкрав цю сокиру. Вона думала, вираховувала і дійшла висновку, що її сокиру вкрав сусід. Коли сусід зайшов до неї вранці в гості, ця людина почала нишком придивлятися до сусіда. Вона думала: «Точно! Він ходить, як той, хто вкрав сокиру, дивиться, як той, хто вкрав сокиру, і розмовляє так само». Тобто її думки створили таку реальність, у якій вона повірила в те, що справді сусід вкрав сокиру. Вона вже виношувала плани помсти, але одного разу зазирнула в хлів і побачила під годівницею для корів свою сокиру. І тоді вона згадала, що, виявляється, просто забула її там увечері. Раптом вона отримала сильне прозріння, вона побачила, як власний розум дурив її, що насправді жоден сусід не крав сокиру. І коли наступного ранку сусід знову прийшов до неї в гості, вона подивилася на нього й подумала: «Ходить, як звичайна людина, грає, як звичайна людина, говорить, як звичайна людина, і дивиться, як звичайна людина. До чого ж розум може дурити мене?! Я сам собі все це уявив, і мені це здалося реальністю». Це і є приклад скутості концептуальним мисленням.
Тобто, коли немає самозвільнення, ми нагадуємо таку людину, яка думає, що в неї хтось украв сокиру. Її власні думки вкидають її у якийсь потік реальності, і ця реальність починає мати над нею владу. Вона своїми ж думками огортає себе, немов у кокон, і цей кокон змушує її перебувати в якихось обмеженнях.
Але божества в стані чистого бачення, навпаки, не скуті концептуальним мисленням, вони постійно живуть у самозвільненому стані. Ні думки, ні емоції, ні почуття не мають над ними влади, тому що в них є певний тонкий центр, подібний до магніту, що притягує всі металеві ошурки. Цей центр незмінний, на нього ніяк не можна вплинути, а думки, емоції, почуття є лише прикрасою цього центру, грою, тому коли вони мислять, говорять або роблять, то для них це не те саме, що для обмежених людей, для них це своєрідна гра, прикраса, яка самозвільнена і від якої немає жодних проблем.
Якості чистого виміру
Істотам у мандалі чистого виміру притаманні легкість, гра, краса, чистота, гармонія, спонтанність, велич, цвітіння, достаток, творчість, розвиток, радість і свобода. Усе це різні енергії, які проявляються завдяки перебуванню в споглядальній присутності. Істотам у нечистому кармічному баченні це не притаманне, на жаль, або притаманне лише в дуже малих мірах.
Ми мало можемо згадати таких станів, коли б із нас виливався фонтан творчості, радості, гармонії, священності та величі. Звичайно, такі стани бувають, але вони бувають, на жаль, не часто. У деяких не буває взагалі. Щоб заслужити такі стани, потрібно справді очищати свою свідомість. Але для божественних істот подібні стани є чимось нормальним. Вони їх відчувають від самого народження і протягом усього життя, ніколи не припиняючи, живуть у них. Тому божественні істоти не стільки живуть, скільки грають, вони не підвладні закону карми.
Нарешті, істоти в чистому вимірі є безсмертними, для них немає трансформації плоті, народження, смерті, як у світі людей, оскільки елементи їхнього тіла (дів’я-таттви) не розпадаються. Навпаки, для істот, які перебувають у нечистому баченні, існує смертність залежно від часу, подій, для них існує карма і доля. Боги в чистому вимірі не перебувають у залежності ні від карми, ні від долі (дайви). Вони самі можуть спрямовувати свою долю, кармічні причини над ними не владні. Але живі істоти в цьому світі є жертвами фатуму, долі, тобто вони не в змозі передбачити, що з ними відбувається, а якщо й у змозі, то незначною мірою. Часто кажуть, що боги сміються з планів людей, коли заздалегідь бачать, чим ці плани можуть обернутися.
Напевно, всі з вас це розуміють. Наприклад, якщо ми проаналізуємо життя великих полководців, бізнесменів, політичних діячів, які будували глобальні плани (Гітлер, Наполеон, Олександр Македонський та інші), то можна зрозуміти, чим усі їхні плани закінчилися. Якби, наприклад, Гітлер передбачав, чим закінчиться його похід на Радянський Союз, навряд чи він здійснив би цей напад. Якби Наполеон знав, чим закінчиться його правління, навряд чи він узагалі все це затівав би. Це приклад обмеженості людських істот у прогнозуванні подальшого розвитку причин-наслідків.
Символізм мандали
Отже, коли ми розуміємо, що є обмежений вимір і є чистий вимір, коли ми розуміємо різницю в цих світах, то наше завдання полягає в тому, щоб перетворити ці три рудри (три обмеження) і перейти з обмеженого виміру у вимір абсолютної свободи, абсолютного щастя, гри та безсмертя. Це і є стан мандали.
Мандала символізується колом, у центрі якого є точка. Це коло означає рівновіддаленість усіх точок від центру. Центр символізує нашу свідомість, а точки на периферії, тобто на окружності, символізують усе різноманіття об’єктів, які ми переживаємо. Цей символ указує на те, що в стані мандали або чистого виміру всі живі істоти перебувають у центрі всесвіту. Саме їхня свідомість є центром, а все, що вони сприймають, перебуває у взаємозв’язку з цим центром.
Духовна практика як трансформація
Духовна практика – це не лише розвиток усвідомлення або робота з енергією. Передусім це зміна смислоутворювального вектора, який визначає цінності. Це трансформація на всіх рівнях, коли ми, можна сказати, будуємо нове внутрішнє життя і зовнішнє на основі внутрішнього. Зрозуміло, побудувати таке нове життя і побудувати нового себе просто так неможливо. Для цього ми маємо виробити в собі нові якості. Ці якості описуються в традиційних текстах як якості, необхідні для учня.
Якості учня
І якими ж є ці якості? Різні тексти дають різні описи, але ми зупинимося на найголовніших.
Перше – це віра. Що означає віра? Вона означає довіру, розкритість, відкритість у взаєминах із ученням, з учителем, із самим собою і зі світом. Дуже багато хто неправильно сприймає принцип віри, оскільки в матеріалістичному суспільстві часто із сарказмом говорять «сліпа віра». Але насправді немає жодної потреби в сліпій вірі. Я б сказав, що віра – це усвідомлення, засноване на досвіді. Це довіра, що виникла внаслідок того, що ви розвинули певне розуміння. Істинна віра базується на розумінні. Таке розуміння виникає внаслідок внутрішньої роботи, яку ми виконуємо. Тобто шраддха (термін, який перекладається як віра) і те поняття віри, про яке говорять у сучасному західному суспільстві, трохи відрізняються. Шраддха – це відкритість і довіра, засновані на розумінні. Поки ми не здобудемо таку шраддху, нам складно буде рухатися у вимір учення. Ми перебуватимемо в двоїстих станах, які не дозволяють нам глибоко, радикально трансформувати себе.
Наступна якість учня – старанність. Старанність означає, що ми реально працюємо і застосовуємо ті методи, про які йдеться. Якщо в традиції вчення ми працюємо із санкальпою або виконуємо базові практики, то отримати користь від них можна лише в тому разі, коли ми справді проявляємо старанність. Від учня на духовному шляху очікується, що він проявлятиме чималу старанність заради самого ж себе. Оскільки якщо ми проявляємо обмежену або малу старанність, то й великих успіхів також неможливо досягти. Наприклад, якщо людина вирішила стати майстром бойових мистецтв і отримати чорний пояс, але ходить на тренування раз на тиждень і думає, що стане великим майстром, то це не можна назвати старанністю. Старанність означає, що ми працюємо постійно, методично й безперервно, ми працюємо так само, як працюють великі майстри спорту або великі люди мистецтва, коли все наше життя стає практикою.
Наступна важлива якість – уважність. Уважність пов’язана зі здатністю розвивати споглядальну присутність і працювати з утриманням певного статусу свідомості.
Наступна якість – розуміння. Розуміння означає, що учень не сліпо дотримується настанов, а намагається розвинути власну ясність, власне розуміння. Наприклад, якщо ви йдете до лікаря і розповідаєте йому свою ситуацію, то він дає вам певні рекомендації, намагаючись розвинути у вас розуміння того, як можна перебудувати своє життя, щоб зцілитися. Ґрунтуючись на його рекомендаціях і розумінні, ви гармонізуєте свою дієту й спосіб життя так, щоб зцілити якесь захворювання. Так само, коли ми отримуємо вчення від духовного вчителя, ми стараємося розвинути необхідне розуміння, щоб воно увійшло в наше життя, щоб ми реально могли ним скористатися.
Ще одна необхідна якість – співпраця. Співпраця означає, що ми не пасивні, а проявляємося активно у вченні. Якщо бути пасивними, ми жодної користі від вчення не отримаємо. Вчення подається так, що ми самі маємо проявляти активність. Учитель вам не каже: «Так, завтра починаємо з ранку до вечора під моїм керівництвом тренуватися». Передбачається, що учень сам обирає собі режим практики, тренування та іншого. Але якщо він обирає, то має розуміти, що йому необхідно проявляти активність. Перебуваючи в пасивному стані, від вчення неможливо отримати користь. Співпраця передбачає взаємодію вчителя й учня, взаємодію учнів один з одним і духовне зростання в процесі такої взаємодії.
Такими є якості учня, які дають йому можливість слідувати вищому шляху ануттара-тантри.
