Щодня ми виконуємо практику «Прихисток у Трьох коштовностях».
В абсолютному сенсі Гуру означає трансцендентальну Свідомість, яка вміщує в собі всіх божеств, святих, сиддхів, учителів нашої лінії вчення. Дхарма означає вчення, що веде до просвітлення. Сангха — це всі живі істоти, які йдуть шляхом звільнення, в абсолютному сенсі — це світ проявлених феноменів, введений у мандалу чистого усвідомлення.
Прийняти Прихисток — це означає розглядати Гуру як провідника, Дхарму як пліт, з усіх сил прагнути до «іншого берега», до просвітлення і звільнення від страждань сансари. В істинному сенсі вся практика зводиться до прийняття Прихистку. З погляду лайя-йоги Прихисток — це ненароджений Ум, а Дхарма — це шлях його усвідомлення та підтримання. Ми просто прояснюємо для себе об’єкти Прихистку. У міру садхани вони стають дедалі тоншими й внутрішніми. Ми знову і знову повинні нагадувати собі про прийняття такого Прихистку. Спочатку ми усвідомлюємо, що приймали Прихисток в ілюзіях. Відсторонюючись від ілюзій, ми приймаємо Прихисток у Дхармі, у Трьох Коштовностях.
Коли ви приймаєте Прихисток, ви повинні мати велику рішучість і відданість своєму Прихистку. Це те, що в релігіях називають вірою. Це не тоді, коли ви йдете, вам привидівся якийсь знак, і ви думаєте: «Підходить мені практика звільнення чи не підходить?» — це ще навіть не можна назвати якимось поглядом на духовну практику.
Прийняти Прихисток означає, що навіть якщо земля і небо перевернулися, ви йдете за Прихистком, знаючи, що у вас немає альтернативи. Тому що Прихисток — це те саме, що й Бог, те саме, що Істина, те саме, що ваше істинне «Я». Навіть якщо вас скидають у пекло, не відмовляйтеся від Прихистку. Коли ми виявляємо таку рішучість, здобувши Прихисток, то в майї немає жодного шансу.
Безумовна відданість
Здобути Прихисток означає Прихисток не заради результату, а Прихисток заради Прихистку як такого, заради Дхарми, тому що саме по собі здобуття Прихистку є результатом. Іншими словами, це означає відданість Богові не заради якихось результатів, а відданість як така. Вона вже є результатом, вона самодостатня, її цілком достатньо. Тут немає нашої егоїстичної угоди.
Істинна віра не вимагає нічого взамін, вона не сподівається на результати. Вона безнадійна, тому вона непохитна. Вона нічого не хоче для себе, вона задоволена лише фактом цієї віри. У ній немає договору про укладення обмінної угоди, тому вона абсолютна, їй ніщо не може зашкодити. Якщо ж вона зумовлена надіями, бажанням результату, вона може бути підірвана, коли надії не справджуються або результати не здійснюються.
Таким самим чином слід приймати Прихисток, думаючи: «Навіть якщо в цьому житті я нічого не досягну і мені судилося переродитися в пеклі, то, принаймні, я здобув істинний Прихисток, я завжди триматимуся його». Життя в пеклі з Прихистком Дхарми — це непогано. Принаймні з пекла можна звільнитися, маючи істинний Прихисток. А життя на небесах без Прихистку Дхарми гірше за пекло; коли карма заслуг небес закінчиться, можна потрапити в пекло, з якого не виберешся.
У внутрішньому сенсі Прихисток означає наше сутнісне «Я», Істину всередині нас, безмежне неконцептуальне усвідомлення, подібне до океану неба, яке містить у собі всі феномени, що проявляються.
Історія сестер Мекхали і Канакхали
Мекхала і Канакхала були сестрами, які були заручені з двома братами. Потім сусіди почали про них пліткувати, їхню моральність було поставлено під сумнів. Сім’я наречених розірвала домовленість, тому, палаючи від сорому, зганьблені сестри вирішили покинути своє село. Однак старша (Мекхала) зрозуміла, що біди переслідуватимуть їх, куди б вони не вирушили.
Коли до їхнього села прийшов Гуру Канхапа, вони повідали йому про своє горе, і він порадив їм зайнятися практикою. Сестри присвятили практиці дванадцять років, виконуючи садхану «обезголовленої ваджра-йогині». Через дванадцять років вони відшукали Канхапу в його усамітненій келії. Гуру зробив вигляд, що не впізнав їх. Сестри сказали, що вони його учениці. Він запитав:
— Хто ви? Я вас не знаю.
Сестри розповіли йому про все, що відбувалося.
— Добре, тепер ви повинні заплатити мені, — сказав Учитель.
— О, Гуру! Ми віддамо тобі все, що ти зажадаєш.
— Тоді дайте мені ваші голови, обидві!
Сестри відповіли:
— Ми віддамо все, що хоче Учитель.
З рота кожної з’явився гострий меч мудрості, дівчата відрубали собі голови й піднесли їх Канхапі, говорячи:
Ми оплачуємо те, що ви дали нам. Ми відсікли оману сансари, перекресливши їх, у повному об’єднанні стадії «розвитку» і «завершення». Ми відсікли ілюзії прийняття і відкидання, у повному об’єднанні бачення і дії. Ми відсікли ілюзії себе та іншого, у повному об’єднанні знання і простору. Ось те, що вже позбавлене ілюзії, і цим жестом ми віддаємо його.
Сказавши так, сестри почали танцювати, тримаючи голови в руках.
— Подивіться на цих двох йогинь! — вигукнув Канхапа.
— Ви щасливі, адже тепер найрідкісніші якості ваші. Але залишатися у своїй безтурботності нірвани — все ж не найкращий шлях. Вам слід діяти на благо живих істот.
І Учитель відновив їхні голови так, що навіть не залишилося шраму, на велике здивування всіх навколо. Сестри, які пішли за Канхапою, прославилися. Вони досягли махасіддхі і, принісши багато блага живим істотам, пішли в Ясне Світло.
Виконуючи садхану, вони реалізували сіддхі, які називаються «ілюзорне тіло». Зрозуміло, вони відсікали голову не фізичного тіла.
Відсікання егоїзму через відданість
Коли ми йдемо за Дхармою, ми повинні відсікти голову нашого егоїзму. Це голова, що породжує подвійність. Найкоротший шлях до відсікання егоїзму — це безмежна відданість Дхармі. Якщо ви хочете реалізувати істинний Прихисток і Дхарму, забудьте про себе, про всі свої плани, надії та мирські бажання, пам’ятайте тільки про Дхарму. Дотримуючись учення і Дхарми, навіть не намагайтеся здобути з неї власну вигоду, думаючи, що просто саме по собі бездоганне дотримання Дхарми і є найвищою вигодою. Якщо ви маєте таку прихильність до Дхарми, вона дасть плоди всередині вас.
Що означає мати таку прихильність? Це означає: з чим би не стикалася ваша свідомість, треба робити це шляхом, усе розглядаючи як практику. Наприклад, людина прочитала «Бгаґавад-ґіту», здобувши прихильність до Крішни. Якщо її прихильність істинна, то чи випадають на її долю страждання, чи, навпаки, насолоди, вона повинна розглядати це як милість або благословення Крішни. Коли вона страждає, вона повинна думати так: «Як чудово! У цьому житті усувається все моє невідання. Так швидко моя прив’язаність до задоволень фізичного тіла і цього світу милістю Крішни усувається. Це найкращий з уроків, який можна було мені дати». Це можна назвати істинною відданістю, що не потребує результату.
Коли нас торкається милість Дхарми, то важливо сприйняти цю милість по-справжньому, здобувши таку відданість їй. Це означає: чи є в нас просування в практиці, чи немає в нас просування в практиці, чи відчуваємо ми радість від практики, чи відчуваємо ми страждання від практики — усе це об’єднується і стає єдиним «смаком». Тоді неможливо зазнати поразки, тоді все є практикою, і ви насправді отримуєте істинне просування за межами результатів.
Подолання обмежень малого «я»
Наше маленьке «я» обмежене надіями і страхами, воно чіпляється за себе. Коли в нього щось виходить, воно радіє, вітаючи себе з новими успіхами; коли в нього щось не виходить, воно впадає в пригніченість або гнітючий стан. Воно подібне до риби, яка, плаваючи в океані, просить води, помираючи від спраги. Або воно подібне до миші на купі зерна, яка помирає з голоду. Так само ми купаємося в абсолютній Реальності. Однак через зацикленість на власних проблемах ми постійно промахуємося повз неї.
Коли ми здобуваємо відданість цій абсолютній Реальності без умов, без бажання гарантій, коли ми не ставимо жодних умов, раптово ця Реальність відкривається нам, повертаючись до нас. Ми бачимо, що вона завжди була, але наші надії затьмарювали її світло.
Бездоганність у щоденній практиці
Питання в тому, як бути щодня бездоганним у своїй практиці? Якщо ви отримали базові практики, ви повинні бути бездоганними в них. Якщо ви займаєтеся служінням, то це має бути бездоганне служіння, якщо ви медитуєте, то весь час сесії ви повинні почуватися так, ніби ви медитуєте востаннє в житті, ніби зараз на карту поставлено все — таким має бути ваш щоденний підхід до Дхарми.
Якщо ви прийшли до монастиря, то це означає, що ви постійно пам’ятаєте про те, де ви перебуваєте, про свій вибір. Ви не дозволяєте собі відволіктися на мирське навіть на секунду. Ви не підтримуєте в собі жодної мирської думки. Ви нічого цього не підтримуєте, тому що знаєте, що в цьому місці вирішується питання життя і смерті, що це місце Дхарми, де потрібно відкинути все мирське, де потрібно зробити тотальний вибір і стрибнути в цей вибір.
