Коментар до тексту «Йога-Васіштха», глава 3: «Про створення»
Ніхто не хоче страждати, усі хочуть бути щасливими, але щастя не міститься в нас як у душі, як в его, як у розумі — щастя міститься в Богові. Щоб здобути непорушне щастя, треба пробратися до нього, але на шляху стоять три дракони — мала, вікшепа й аварана, і вони мають бути знищені. Безліч різноманітних сил, енергій, перешкод — подорож за щастям є непростою, складною подорожжю, і вона потребує великих зусиль. Чернеча культура, чернече діяння — це постійна праця в цій подорожі. Нам треба налаштуватися на те, що це нелегка подорож, на шляху не буде багато розваг і попереду багато праці — треба заробити чотири типи мозолів.
Перший тип мозолів — на ліктях і зап’ястях, від кількості виконаних поклонів у храмах. Другий тип мозолів — на вказівному й великому пальцях, від кількості перебраної рудракші під час начитування кіл на вервиці, коли ви щодня багато разів повторюєте мантру протягом років, десятиліть. Третій тип мозолів — на сідницях від кількості годин, днів, місяців, проведених у сидячій медитації: махашанті, шамбхаві-мудрі, бхучарі-мудрі, кхечарі-мудрі тощо. Четвертий тип мозолів — на ногах від десятків кілометрів, які ви пройшли, споглядаючи в чанкраманам із Шива-санкальпами, із Шакті-санкальпами, без санкальп, в основах уважності тощо. Є ще п’ятий тип мозолів — від служіння. Мозолі від служіння стирають его: що більше мозолів від служіння, то менше его.
Коли всі ці мозолі зароблені, ваша карма стирається на пил, на порошок, усі перешкоди зникають, і ми можемо безпосередньо сприймати Бога та перебувати в щасті — це велика праця.
Правильне ставлення до Гуру
Багато хто іноді вважає, що це питання якоїсь незвичайної техніки, і відповідно підхід до Гуру буває різним. Буває підхід до Гуру як до тренера: «А покажи-но мені якийсь особливий прийом для розчинення сансари та входження в самадхі», — але на духовному шляху цього недостатньо. Передавання методів важливе, але цього недостатньо. Буває також, що Гуру сприймають як професора, лектора: «Ось я слухаю, вбираю знання, цього достатньо».
Гуру-йога, Гуру-таттва — це, крім усього іншого, вимір благодаті, з яким контактує учень. Дуже важливо завжди контактувати з виміром благодаті, перебуваючи в чистому баченні, тоді все на шляху буде набагато легшим. Сьогодні ми говоритимемо про ті речі, які перешкоджають шляху: мала, вікшепа, аварана, аварана-шакті, вікшепа-шакті.
Рама запитав: «О святий мудрецю. Яке джерело розуму і як він виник? Благаю тебе, просвіти мене».
Васіштха відповів: «Після космічного руйнування і до початку нової епохи весь об’єктивний всесвіт перебував у стані повної рівноваги. Тоді була лише вища істота, Бог, вічний, ненароджений, всемогутній, сповнений власного світла, який є всім. Він поза концепціями й поза описами, хоча його називають по-різному: Атман тощо, але всі ці назви — лише різні погляди, а не істина. Він існує, але світ його не сприймає, він перебуває в тілі й водночас далеко. З нього з’являються незліченні божества, подібні до Вішну та інших, так само як незліченні промені світла виходять із сонця».
Необхідність істинної віри
Перше — треба стати віруючим у Бога. Не просто віруючим, а глибоко віруючим, твердо віруючим, палко віруючим, навіть фанатично віруючим у доброму сенсі. Бути віруючим означає завжди покладатися на те, у що ти віриш, завжди розмірковувати, віддавати своє серце тому, у що ти віриш, віддавати своє тіло тому, у що ти віриш, віддавати свій розум, мову, не кажучи вже про все зовнішнє. Також віддавати амбіції, прив’язаності, егоїзм, почуття тощо. Завжди пов’язувати те, у що ти віриш, з усіма проявами життя, і в момент пов’язування ставити це на перше місце, робити головним, тобто підпорядковувати все цьому.
У стані віри — це не питання рівноцінних, рівноправних відносин. Не так: «Ось я вірю і в его, і в Бога, і Бог — це добре, і его теж добре». Це не питання такої рівноправності. Коли є рівноправність, то віри немає. Коли є рівноправність — це невідання, це егоїзм.
Стан віри означає звеличення одного, віддання себе одному, довіру до одного, поєднання з цим одним усього й зречення заради цього одного. Стан віри означає, що в нас чітко визначені пріоритети, коли Бог у будь-якому разі на першому місці. У той момент, коли Бог у будь-якому разі на першому місці, ми стаємо віруючими садху. Коли в нас Бог у будь-якому разі на першому місці й ми сприймаємо Бога в дусі адвайти, тоді кажуть, що ми осягнули погляд.
Небезпека шляху особистісного зростання
Часто, коли ми ставимо себе на перше місце, то, досліджуючи «я» й виявляючи порожнинність «я», теж можна таким чином дійти до мети, але це шлях непростий і небезпечний, тому що замість шляху йоги, йога-марги, можна скотитися на анава-маргу, на шлях прокачування его, на шлях особистісного зростання. «Я ось такий спрямований, цілеспрямований, виконую асани, виконую пранаями, практикую прана-відью, концентруюся на чакрах — ось якою справою займаюся. Усі інші дурні: вони працюють, заробляють гроші, а я ось займаюся справою, прокачую себе: йога, чакри й канали, кундаліні, розум треную. Я супермен, я спецпризначенець — ось це я живу справжнім життям. Я роблю хороше вкладення в самого себе, у дорогоцінного самого себе».
Особистісне зростання вперед, до вершин, — це так бадьорить его, в его просто очі загоряються, коли воно чує, що в нього вкладають, що воно розвивається. Але тут криється велика пастка, і ця пастка полягає в тому, що за цим его важко розгледіти Бога, якщо від самого початку ми не поставимо Бога на перше місце. Це пастка, у яку потрапляють дуже багато магів, окультистів і тих, хто йде шляхом особистісного розвитку (анава-марга). Усе це анава-марга, тобто прокачування «я», прокачування его, але якщо ви придивитеся — у цьому «я», у цьому его мало Бога, тобто різні види невідання як були, так і залишилися.
Правильний шлях до погляду
Це не є поглядом, а коли немає погляду, то й споглядати теж нічого. Погляд означає віру, Прихисток — ми поставили на перший план Бога, і вся наша практика є підношенням, служінням Богові. Але ми пізнаємо Бога в собі, ми не відокремлюємо себе від Бога, проте намагаємося своє «я» підкорити Богові, віддати Богові, наситити Богом, отримати благодать Бога й пізнати Його в самому собі — ось це правильний шлях. Ми не прокачуємо «я», не розвиваємо «я» заради «я», а пізнаємо Бога, у якого віримо і якому віддані, у самому собі — Ішвара-пратьябхіджня, або атма-джняна.
Ось цей шлях, як не помилятися: тому спочатку віра в Бога, а потім пізнання Бога, пізнання Брахмана в самому собі. З Богом ми повинні об’єднати в єдине ціле Гуру, ішта-девату, Ішвару, Шиву, Брахмана і своє «я» — ми повинні об’єднати все це в нероздільну єдність, усе древо Прихистку. Коли Бог на першому місці й ми все сприймаємо в дусі єдності, то вважається, що ми опанували джняна-дрішті (погляд), але це лише погляд. А щоб цей погляд проник у нас і став нашою суттю, ми повинні опанувати споглядання. Споглядання означає постійно утримувати цей погляд, ніколи про нього не забувати, доки він не розчинить різні види ілюзій і нечистоти.
Природа космічної свідомості
«З нього проявляються нескінченні світи, як хвилі на поверхні океану. Він є космічною свідомістю, у яку входять нескінченні об’єкти сприйняття. Він є світлом, у якому сяють світ і особистість. Він визначає для кожної створеної істоти притаманну їй характерну природу. У ньому світи з’являються і зникають, як міраж може час від часу з’являтися й зникати. Його форма (світ) зникає, але його сутність залишається незмінною. Він живе в усьому. Він приховується, і він переповнює. Лише своєю присутністю він оживляє цей інертний матеріальний світ і його мешканців. Своїм всюдисущим, всемогутнім усевіданням він матеріалізує свої думки.
Цю вищу свідомість можна осягнути, о Рамо, лише мудрістю й нічим іншим, і аж ніяк не напруженими релігійними практиками. Ця свідомість, вище «Я», не є ані далекою, ані близькою; вона не є недосяжною й не перебуває у віддалених місцях. Це те, що в самому собі відчувається як блаженство, тому воно й усвідомлюється в собі. Аскетизм, або тапас, милосердя та виконання релігійних обітниць не приводять до усвідомлення Бога. Допомогти можуть лише товариство святих і вивчення істинних писань, оскільки вони розвіюють нерозуміння та омани. Воістину, коли людина переконана, що реальна лише ця свідомість, вона стає на шлях звільнення від страждань. Аскетизм і виснаження тіла — це завдавання болю самому собі. Чи є сенс у благодійності, здійснюваній за гроші, зароблені обманом інших людей, — лише вони й отримують результати такої благодійності. Релігійні практики лише примножують марнославство. Є лише одні ліки від незнання Бога — тверда й рішуча відмова від бажань чуттєвих насолод».
Мокша-дхарма як звільнення Бога в собі
Рама запитав: «Де перебуває Бог і як я можу Його досягти?»
Васіштха відповів: «Той, кого описують як Бога, перебуває не дуже далеко. Він є тією свідомістю, що живе в тілі. Він є всесвітом, хоча всесвіт не є ним. Він є чистою свідомістю».
Мокша-дхарма (шлях звільнення) — це звільнення Бога в собі. Коли ми практикуємо не заради свого «я», не заради его, не заради розуму, а заради Бога в собі, заради впізнавання, вивільнення Бога в собі. Можна подумати: «Хіба Бог від початку не вільний, навіщо Його ще вивільняти?». Відповідь така: Бог від початку вільний, зокрема Бог у нас від початку чистий, вільний, Він не потребує очищень, виправлень, змін, доповнень чи будь-яких зусиль. Із Богом усередині нас усе гаразд, але що ж тоді треба вивільняти, із чим негаразд — із нашим сприйняттям.
Наше сприйняття треба вивільняти, оскільки зараз ми ототожнені взагалі не з Богом, із чим завгодно, тільки не з Богом. Наше сприйняття ототожнене з цілковито іншими речами, і воно заплуталося в ототожненнях та енергіях, причому заплуталося вже не одне життя — із цієї заплутаності тчуться тіла, долі, реінкарнації. Так триває вже досить довго, можливо, мільйони років, можливо, мільярди років, тобто зі сприйняттям є проблеми, зі сприйняттям нашої свідомості, тієї частини нашої свідомості, яка зосередилася не на тих речах, і ось її треба звільняти.
Хтось може сказати: «Якщо Бог у мені досконалий і Він уже вільний, нехай моє сприйняття собі там плутається. Адже я — не моє сприйняття, адже за своєю сутністю я Бог». Насправді питання складне, тому що наразі ми є тим, із чим себе ототожнюємо. Якщо в нас немає ототожнення з Атманом, із його переживанням, то ми ним наче й не є. Будучи Атманом, ми ним не є, і навпаки, якщо є ототожнення з тілом, розумом або ще з чимось, то ми цим і є, оскільки діє універсальний вселенський закон: про що ти думаєш — тим ти й стаєш; де б, що б і коли б свідомість не замислила — те там і проявляється.
Вікшепа й аварана — дві основні сили
Наше заплутане сприйняття потребує звільнення, і з цим сприйняттям пов’язані певні труднощі, проблеми та вади, описані в пракріях адвайта-веданти. Спершу можна поговорити про дві основні шакті, пов’язані з цим. Це шакті Абсолюту у веданті — вікшепа й аварана.
Існують дві шакті — аварана (приховувальна, вуалювальна сила) і вікшепа (відволікальна, проєктувальна сила). Розвиток цієї теми більш характерний для Адвайти «постшанкарівського» періоду. Вона знайшла відображення в поглядах пізніших представників цієї філософії, які торкаються переважно тих питань, що не отримали однозначного тлумачення у Шрі Аді Шанкарачар’ї, зокрема питання джерела й основи авідьї, а також питання про природу Ішвари та дживи. Якщо Шанкарачар’я ототожнював Майю й авідью, то його послідовники схилялися до думки, що Майї радше властиві творчі, породжувальні функції (вікшепа, букв. «дробильні»), а авідья виступає передусім як приховувальна сила (аварана).
Дві основні сили Брахмана, його шакті, — це вікшепа й аварана. Вікшепа — це аналог спанди в шиваїзмі. Вікшепа-шакті поділяється на джняна-шакті, іччха-шакті та крія-шакті. Вікшепа — це Брахман, що прийшов у хвилювання. Це хвилювання, яке є в Брахмані, породжує вікшепу всередині нас — це неспокій усередині нашого «я». Такий неспокій спотворює бачення реальності, подібно до брижів на воді, коли ці брижі не дають нам бачити Бога прямо.
У книзі «Філософія Адвайта-веданти» С. Чаттерджі наведено пояснення цих двох сил на прикладі з мотузкою та змією:
«Уявлення змії замість мотузки є результатом нашого незнання того, що насправді приховується за цією видимістю, — тобто незнання субстрату, або основи, у цьому випадку — мотузки. Якби ми могли знати мотузку як мотузку, то щодо неї не виникло б жодної ілюзії. Однак просте незнання мотузки не може викликати ілюзію. Викликаючи ілюзію, невідання-авідья не просто приховує від нашого погляду реальну природу основи (мотузку), а й певним чином спотворює її, тобто робить її схожою на щось інше. Приховування (аварана), приховування реальності та спотворення (вікшепа) — уявне перетворення її на щось інше — є в такому разі двома функціями невідання (авідья або аджняна), що породжує ілюзії. З нашої точки зору, ілюзія породжується нашим невіданням, яке перешкоджає розумінню реальної природи речей і змушує нас бачити замість реальних речей щось інше».
Аварана приховує, вікшепа проєктує, накладає. Наприклад, у випадку з мотузкою, коли ми йдемо ввечері, ми думаємо: можливо, це мотузка, а можливо, це змія — ось це приклад вікшепи. Ми спроєктували на мотузку ідею змії, але там немає жодної змії, оскільки наш розум прийшов у збудження, неспокій і коливання — ми спроєктували, це вікшепа. Потім ми підійшли — уявлення про змію розвіялося, ми бачимо, що це мотузка, але ми бачимо мотузку, та ми ж не бачимо Брахмана — ось це діє аварана. Нерозпізнавання Брахмана, приховування реальності — це аварана.
Подвійна ілюзія і три види мали
Ці дві енергії — вікшепа й аварана — становлять авідью. Недостатньо розпізнати мотузку, недостатньо розвіяти хибні уявлення про змію, треба ще за мотузкою побачити Брахмана, треба ще й мотузку розвіяти, тобто треба двічі здійснити розсіювання, оскільки ілюзія подвійна.
Ця подвійна ілюзія у вигляді вікшепи й аварани створює нечисте бачення, тобто в чому причина нечистого бачення — у тому, що є вікшепа й аварана. Нечисте бачення, нечистота розуму, вада розуму, первісна нечистота — це і є мала, те, що в авраамічних релігіях ще називають первородним гріхом. Мала якраз і дає нам анава-малу, майя-малу й карма-малу, тобто коли ми зі стану нечистого розуму дивимося на себе, ми думаємо: «Я ось така особистість, стиснута, ув’язнена, запакована в тіло. Я — обмежена особистість». Коли ми такими очима дивимося на світ, ми бачимо розмаїття об’єктів із характеристиками, не бачимо Брахмана. Коли ми діємо, ми постійно ототожнюємося з діями, і тоді служіння — не служіння, не в радість. Тоді ми відчуваємо, що стаємо зумовленими, підпадаємо під дію карми, нам потрібні якісь причини, результати, авторство, і в усьому цьому ми складно заплутуємося. Усе це різні види мали.
Природа проєктувальної сили
Причина полягає в нерозпізнаванні Брахмана, приховуванні реальності та проєктуванні. Як іще можна охарактеризувати вікшепа-шакті? Наприклад, є людина, але ви раптом почали думати про неї щось нечисте, як у тій розповіді про того, хто вкрав сокиру, — усі знають цю розповідь. Наприклад, ви подумали, що вона взяла ваш зошит або ваш айфон; ви десь забули айфон, але подумали, що ця людина його сховала, і почали про неї щось думати, вигадувати, і ваш розум затьмарився від цих думок. Ви самі почали себе отруювати, а потім побачили, що забули айфон в іншому місці, ніхто його не брав, а людина не винна, і вам стає соромно. Потім ви аналізуєте, повертаєтеся й думаєте: «Ось який мій розум. Як діє сила проєкції. Як я сам себе успішно можу дурити». Є така приказка: «Вас ніхто не обманює — ви самі успішно даєте собі раду». Це справді так: ніхто нас не обманює, наш розум сам чудово із цим справляється — усе це дія вікшепа-шакті (проєктувальної сили).
Саме ці дві проєктувальні сили утримують нас в обителі нечистого бачення, тому ці дві проєктувальні сили мають бути очищені. Аварана усувається джняна-йогою, вікшепа усувається упасаною (поклонінням), раджа-йогою, а мала усувається бгакті-йогою.
Запитання: Ом, коли ви наводили приклад із мотузкою та змією, можна було подумати, що після розпізнавання того, що це мотузка, проєктувальна сила там уже не діє, але коли ми бачимо мотузку, ця ж проєктувальна сила все одно діє.
Так, лише іншого рівня, і діє аварана та ще одна проєктувальна сила. Це лише приклад, покликаний дещо показати, але насправді проєктувальна сила діє значно глибше, і весь цей світ — також наслідок дії проєктувальної сили.
«Завіса ілюзії (аварана) та хвилювання розуму (вікшепа) — це дві енергії невідання. Щойно приходить знання про «Я», завіса ілюзії спадає. Аварана-шакті — це приховувальна енергія. Вікшепа-шакті — це проєктувальна енергія. Світ спроєктований завдяки енергії вікшепа-шакті. Через аварана-шакті ви не здатні сприймати Брахмана. Завдяки руйнуванню цієї завіси мудрець звільняється від народження та смерті. Але завдяки силі істинного бажання, волі, вікшепа-шакті уподібнюється спаленому насінню».
Свамі Шивананда каже:
«Як тремтіння в тілі, спричинене страхом людини, яка прийняла мотузку за змію, залишається навіть після того, як вона побачила, що це мотузка, як залишається міраж після того, як осягнуто ілюзорну природу його вод, так і світ залишається видимим для звільненого навіть після того, як він досяг самореалізації, навіть після того, як він усвідомив ілюзорну природу світу. Але так само, як людина, що усвідомила ілюзорну природу міражу, не поженеться за ним, аби напитися води, так і звільнений не поженеться за чуттєвими об’єктами, подібно до мирських людей, хоча він і бачить світ. Таким є розрізнення між мирською людиною та звільненим мудрецем, тому для звільненого існує лише видимість світу».
Якщо проводити паралелі із шиваїзмом, то аварана (приховування реальності) — це внутрішні енергії у вигляді канчук. Це дікчарі, бхучарі-шакті, а кхечарі-шакті — це вікшепа, те, що проєктує. Це подібно до того, як людина в затьмареному стані, не розуміючи, хто вона і що являє собою цей світ, почала непокоїтися в сильному збудженні розуму, почала щось вигадувати, впала в ілюзію, почала якось вигадувати викривлену картину світу й створила дуже сильне ілюзорне уявлення. Сучасним прикладом вікшепа-шакті можна вважати ЗМІ (засоби масової інформації), які постійно вводять людей в оману, проєктують певні реальності й успішно маніпулюють ними. Коли люди не знають основи виникнення думок, не знають, хто вони такі, не знають природи реальності, — це аварана. Коли вони зазнають впливу інформації у ЗМІ й коли їхні розуми постійно щось проєктують — це схоже на вікшепу.
Майя-шакті та чисті таттви
Узагальнюючи все вищесказане, можна говорити про те, що йдеться про Майя-шакті, ілюзорну (невідокремлену від нього) силу Абсолюту в аспекті авідьї, яка створює ілюзорну видимість світу для індивідуальних душ за допомогою двох своїх видозмін, що сприймаються невігласами як аварана-шакті та вікшепа-шакті.
Спочатку, якщо ми для кращого розуміння проведемо паралелі з філософією шиваїзму, то і вікшепа, і аварана-шакті — це енергії чистих таттв (чіт-шакті, ананда-шакті, джняна, іччха та крія). Перші дві (чіт-шакті та ананда-шакті), коли вони відображаються в Майя-таттві, — це аварана, а наступні три (джняна, іччха та крія), коли вони бачаться крізь майю, відображаються в майї, стають вікшепою. Первісні чисті таттви у стані невідання проявляються як вікшепа й аварана.
Також необхідно зазначити, що сам Ніргуна-брахман не підвладний цій силі, і не підвладні їй усі звільнені душі, хоча вони й продовжують перебувати у світі та сприймати його видозміни.
Свідомий всесвіт
Рама зауважив: «Будь-який хлопчисько скаже, що Бог є свідомістю, хіба для цього потрібні якісь особливі вчення?»
Васіштха відповів: «О той, хто знає, що чиста свідомість є об’єктивним Всесвітом, не знає нічого. Всесвіт свідомий, і душа свідома. Свідоме створює пізнаване й залучається до страждань. Коли пізнаване припиняє існувати, увага спрямовується до непізнаваної чистої свідомості».
Отже, всесвіт свідомий — це найвище розуміння, яке має виникнути внаслідок роздумів. Ми живемо у свідомому всесвіті — це треба ще раз усвідомити. Ми живемо всередині величезної надрозумної божественної істоти, всередині надрозуму. Цей божественний надрозум спрямовує життя всіх живих істот, він знає про нас усе, він не втручається, він дає нам свободу волі, але встановлює фундаментальні закони, якими пронизані цей всесвіт, наші тіла та наші уми, і ми діємо, ми підпадаємо під вплив цих фундаментальних законів, одним із яких є закон карми. Ми живемо всередині тіла Шиви, всередині тіла Брахмана (надсвідомої істоти). Всесвіт свідомий, ми бачимо лише несвідому частину — матерію, але ця матерія пронизана вселенською свідомістю.
Саме цій вселенській свідомості ми поклоняємося, саме на цю вселенську свідомість ми медитуємо, ми намагаємося встановити з нею зв’язок, тому що в ній наше щастя, у ній наше звільнення. Ця надсвідома вселенська істота приходить в образі духовного Вчителя й каже: «Займайтеся духовною практикою. Припиніть займатися дурницями. Ви, звісно, можете, ніхто вам не заборонить, це ваша свобода волі, але я б порадив: якщо хочете бути щасливими, краще займайтеся духовною практикою, щоб досягти звільнення». Ця ж вселенська свідомість посилає нам священні тексти й знову говорить під іншим кутом. Вона постійно щось нам посилає, говорить, створює умови, щоб ми це зрозуміли, — це її спосіб опосередкованої взаємодії з нами через Гуру-таттву. Ця ж вселенська свідомість посилає аватарів, дає ішта-девату, приходить як ішта-девата і знову взаємодіє з нами, стоїть на вівтарі, благословляє нас.
Три вади дживи
Сприйняти цю божественну надрозумну істоту, всередині якої ми живемо, нам заважають наші власні вади. Ми начебто все чуємо, але не розуміємо, дуже складно пробитися крізь усе це. Наприклад, у дитинстві в мене був кіт, я з ним розмовляв, намагався чогось його навчити, але якщо ви намагаєтеся навчити кота, він може уважно вас слухати, але нічого не розуміє. Він завжди діє по-своєму, за котячими шаблонами, я намагався якось його дресирувати, щоб він міг ходити на задніх лапах, стрибати крізь кільце, робити щось іще, але він цілковито це ігнорував. Усі спроби навчити кота начебто безперспективні, якщо ви не Куклачов, тобто насправді це дуже складно. Чому? Тому що щось заважає, я зрозумів, що між мною та котом щось пролягло, якась стіна нерозуміння, що ми не розуміємо одне одного, і я облишив ці спроби. Ця стіна нерозуміння є не лише у тварин, вона також є у людей і богів сансари, у багатьох істот, у кожного своєю мірою. У веданті є пракрія № 18, у якій сказано, що ця стіна нерозуміння описується як три вади дживи: мала (нечистота), вікшепа (неспокій ума) й аварана (невідання). Саме її ми повинні пробити між нами й Богом — цю стіну нерозуміння, що виникла, ми повинні пробити, тому що ця стіна дуже давня, дуже фундаментальна, але ми повинні її зруйнувати.
Джива характеризується трьома вадами: мала (нечистота), вікшепа (неспокій ума) й аварана (невідання).
«Веданта говорить, що існує три види нечистоти розуму — забруднення, хвилювання та завіса ілюзії».
Над цими трьома малами сприятливо у вільний час виконувати аналітичні медитації, щоб усвідомити їх і перевершити. Не для того, щоб ототожнювати себе з ними, а щоб усвідомити: у мені є щось чисте, святе й вільне, відокремлене від цих вад, здатне, подібно до Гаруди, злетіти над цими трьома вадами.
«Веданта приписує безкорисливе служіння для усунення забруднення розуму, поклоніння для усунення схвильованості та глибоку медитацію для усунення покрову невігластва (аварани)».
«У розумі є три вади: мала, або забруднення, вікшепа, або хвилювання, та аварана, або завіса. Хвилювання усувається поклонінням (упасаною). Завіса зривається завдяки практиці джняна-йоги. Лише тоді можлива самореалізація. Якщо ви хочете виразно побачити себе в дзеркалі, ви повинні стерти з нього пил, установити його та зняти чохол. Ви можете побачити себе у відображенні озерної води лише тоді, коли вода не каламутна, вітер не здіймає хвиль і ніщо не плаває на поверхні. Так само і з самоусвідомленням».
Свамі Шивананда «Золота книга йоги»
Також Свамі Шивананда говорить про значення раджа-йоги, а також інших шкіл і систем духовної практики для усунення цих шакті:
«Звільнення індивіда досягається завдяки руйнуванню нечистоти розуму (мали), усуненню хвилювань розуму (вікшепи) та розриву покрову невідання (аварани)».
Отже, аварана — це покров невідання, який має бути розірваний, вікшепа має бути усунена, а мала — зруйнована. Коли говорять, що авідья має бути усунена, ми повинні детально розуміти, як саме називається авідья, що вона собою являє і що з нею має бути зроблено. Аварана — цей покров має бути розірваний, вікшепа має бути усунена, а мала — зруйнована. Наша медитація має вести до розриву покрову аварани, усунення вікшепи та руйнування мали. Якщо наша медитація чи споглядальна практика, мантри або техніка не роблять цього, то вони марні. Це критерій, за яким ми можемо перевірити дієвість будь-якої практики: вони обов’язково мають руйнувати наше невідання у вигляді мали, вікшепи та аварани. Навіть якщо ми переживаємо якісь незвичайні психоделічні досвіди або наша прана зростає, але ці явища не усуваються, ми не йдемо шляхом звільнення. Можливо, ми йдемо шляхом великої пригоди, можливо, шляхом психоделічної подорожі або шляхом нарощування прани, шляхом розвитку інтелекту, але звільнення — це чіткий критерій. Коли ми йдемо шляхом звільнення, це означає усунення цих трьох сил, що перешкоджають сприйняттю Бога.
«Раджа-йога допомагає практикові досягти й цього. Яма та ніяма усувають нечистоту розуму. Асана, пранаяма та пратьяхара зміцнюють розум і роблять його односпрямованим. Дхарана, дх’яна та самадхі усувають покров невідання й приводять до звільнення».
Взаємозв’язок трьох перешкод
Узагальнюючи, можна сказати, що первісне невідання, нерозпізнавання Брахмана (аварана) породжує у дживі неспокійні коливання розуму (вікшепу), які джива сприймає як об’єкти видимого ілюзорного світу, а внаслідок взаємодії з цими об’єктами та прив’язаності до них виникає нечистота, наприклад, хтивість, гнів, жадібність тощо.
Отже, неспокій, збудження розуму — точніше, нерозпізнавання Брахмана веде до хвилювання, до вікшепи, а хвилювання (вікшепа) веде до нечистого затьмареного стану. Щоразу, коли Гуру бачить неспокійного учня і той у збудженому стані розуму щось йому пояснює, стверджуючи, що для цього є якась причина, Гуру заздалегідь, ще навіть не почувши пояснення, уже знає справжню причину цього. Ця причина — аварана-шакті, завіса ілюзії, нерозпізнавання Брахмана. Іншими словами, причина не в тому, що сталася якась подія, не в тому, що хтось щось не так сказав або зробив, а фундаментальна причина — у нерозпізнаванні Брахмана. Його завдання — пояснити це учневі й повернути його до розпізнавання Брахмана, до усунення причини (аварани). Коли Брахман буде розпізнаний завдяки споглядальній присутності, самозвільненню, тоді причина буде усунена, хвилювання розуму саме природним чином зникне, а нечистота також розсіється.
Ми всередині себе також повинні налаштовуватися на Гуру-таттву й усувати будь-яке занепокоєння розуму розпізнаванням Брахмана. Розпізнавання Брахмана, повернення до погляду — це і є принцип самозвільнення. Самозвільнення означає щомиті в ту саму мить повертатися до розпізнавання Брахмана, усувати аварану, і завдяки цьому вікшепа (хвилювання) сама зникне.
Методи усунення перешкод
Усі ці три вади міцно тримають дживу в путах сансари. Тому святі мудреці та йоги проклали шлях усунення цих обмежень за допомогою бгакті-йоги (щодо мали), раджа-йоги (щодо вікшепи), джняна-йоги (щодо аварани) та багатьох інших практик, серед яких основним засобом руйнування є безпристрасність (вайраг’я).
Отже, мала руйнується завдяки бгакті-йозі. Відчуття діяча, прив’язаність до плодів і результатів, відчуття «я роблю», відчуття залученості в карму, як і небажання діяти, залучаючись, — усе це не зруйнувати раджа-йогою, усе це не зруйнувати просто так джняна-йогою. Ви можете мати прекрасний погляд, Атман і Брахман, і добре медитувати, але в той час, коли ви дієте, — це не спрацює. Усе це руйнується бгакті-йогою — духом віддання себе, духом служіння Богові, духом поклоніння. Саме в цьому сенс чернечої обітниці — служіння й послух. Навчитися діяти, служачи божественній волі, неприв’язано, без плодів і результатів, усе віддаючи, усе відпускаючи, пропускати крізь себе божественну волю, приборкувати власну волю его, віддавати її божественній волі, поєднувати її з божественною волею й дозволяти божественній волі граючись діяти через себе. При цьому не відчувати прив’язаності та чіпляння, не бажати бути бенефіціаром своїх дій, тим, хто отримає вигоду, щось здобуде в результаті, діяти відчужено в єдності з Богом.
Діяти не як обмежена особистість, не як діяч без картрітва-буддгі (менталітету дії), а діяти граючись як Брахман, що грає в тілі, якому в принципі байдуже, що робити, робити чи не робити, який не бажає нічого отримати від своєї діяльності, для якого діяльність є надлишком просвітлених якостей (грою). Мала (нечистота) очищується бгакті-йогою, духом відданості, самовіддачі Богові, любові, тотальної здачі. Тотальна здача — це те, що може очистити скам’янілості (мали), карма-малу, анава-малу й майя-малу.
Вікшепа — це збудженість розуму, збудженість розуму розчиняється через приборкання раджа-йогою, дгараною, дг’яною, самадгі. Нарешті, аварана (завіса ілюзії, завіса нерозуміння), нерозпізнавання Брахмана, усувається джняна-йогою, коли ми повинні застосувати погляд до всього сприйняття, до всіх концепцій, застосувати споглядання й вивільнити усвідомлення Брахмана з будь-яких ситуацій.
Існує багато інших практик, серед яких основним засобом руйнування є безпристрасність (вайраг’я) та інтенсивна духовна практика (абг’яса).
Усвідомлення Бога
«Не вичерпавши пізнаване, увага не може цілковито й остаточно відвернутися від нього. Сама лише обізнаність про залученість індивідуальної свідомості в коловорот буття ніяк не допомагає, але якщо досягається розуміння вищого Бога, страждання закінчуються».
Рама запитав: «О мудрий, будь ласка, опиши Бога!».
Васіштха відповів:
«Космічний інтелект, у якому Всесвіт припиняє існування, є Богом. У ньому припиняються суб’єктно-об’єктні відносини як такі. Він є ніщо, у ньому всесвіт здається таким, що існує, і навіть космічна свідомість у ньому нерухома, наче гора».
Рама знову запитав: «Як ми можемо усвідомити Бога й нереальність всесвіту, який ми звикли вважати реальним?».
Васіштха відповів:
«Бога можна усвідомити лише тоді, коли твердо зрозуміло, що Всесвіт нереальний, як нереальна блакить неба. Двоїстість передбачає єдність, а недвоїстість — існування двоїстості. Лише коли творіння усвідомлюється як цілковито неіснуюче, можна усвідомити Бога».
Рама запитав: «О святий, яким чином це можна усвідомити, що я повинен знати, щоб пізнаване закінчилося?».
Васіштха відповів:
«Хибне уявлення про те, що цей світ реальний, глибоко вкорінилося через постійні хибні припущення, але це уявлення може бути відкинуте того самого дня, коли ти звертаєшся до товариства святих і вивчення писань. Найкращим з усіх писань є це. Те, що знайдено тут, є всюди; те, чого не можна знайти тут, неможливо знайти більше ніде. Однак якщо людина не бажає вивчати це писання, вона може вивчати будь-яке інше, заперечень немає. Коли хибне уявлення розсіюється і досягається істина, це усвідомлення настільки пронизує все єство, що людина думає лише про це, говорить про це, радіє цьому й навчає цього інших. Таких людей називають Просвітленими за життя».
Рама запитав: «Які ознаки просвітлених?».
Васіштха відповів:
«Той, хто, ведучи зовні звичайне життя, відчуває весь світ як порожнечу, є просвітленим. Він пробуджений, але насолоджується спокоєм глибокого сну; задоволення й біль анітрохи не впливають на нього. Цей світ він сприймає як сон — він пробуджений у глибокому сні, але не пробуджений у цьому світі».
Джаграт-сушупті — неспання в глибокому сні
«Той, хто реалізував божественну мудрість, насолоджується спокоєм глибокого сну», — говорить Васіштха. Хто може сказати, що це за стан? Так, наша мета — джаграт-сушупті. Ми не спимо в цьому світі, але на тлі сприйняття неспання цього світу ми сприймаємо глибокий сон (сон без сновидінь). Якщо виміряти мозкові хвилі такої людини, то вони відповідатимуть мозковим хвилям того, хто перебуває в глибокому сні.
Сприйняттям глибокого сну все не закінчується — це лише початок пробудження. Коли ми дістаємося цієї стадії, ми пробуджені наяву, і навпаки, коли ми реалізували джаграт-сушупті й спимо вночі, занурюючись у сон без сновидінь, — ми не спимо в глибокому сні. Це називається сушупті-джаграт.
Коли ми не спимо у стані глибокого сну наяву, то й у глибокому сні, коли ми спимо, — ми також не спимо. Це виглядає так, ніби ви не спите вночі, точніше, ваше тіло повноцінно відпочиває, ваш розум повноцінно відпочиває, але ви самі не спите, наче жодного сну немає. Ви перебуваєте у просторі чистого світла, розслабляєтеся в ньому, насичуєтеся й почуваєтеся дуже добре. Ви справді відпочиваєте, але при цьому відпочиваєте не тупо, а ясно, мудро, блаженно й благодатно.
Це дуже відрізняється від того, що деякі йоги називають «поросячим сном», коли свідомість повністю переривається. Це також відрізняється від різноманітних сансарних сновидінь, коли ви просто переживаєте сни й не розумієте, що це сон. Це також відрізняється від снів ясності, коли ви бачите пророчі картини, образи, спогади минулих життів, але не сприймаєте сон без сновидінь.
Це називається снами фундаментального Ясного Світла, тому що у стані сну без сновидінь ми починаємо сприймати фундаментальну природу реальності, природу Бога, чисте Ясне Світло. Сприйняття чистого Ясного Світла насичує йогіна благодаттю, пробуджує в ньому сили й розчиняє всі тонкі карми, очищує васани та самскари.
«Мудрість цього просвітленого не затьмарена прихованими тенденціями. Здається, що він підвладний бажанням, небажанням і страху, але насправді він вільний, як простір. Він вільний від егоїзму й бажань, його свідомість не прив’язана ані в дії, ані в бездіяльності. Ніхто не боїться його, але й він не боїться нікого. Він стає остаточно просвітленим, коли у належний час його тіло помирає. Такий остаточно просвітлений існує, водночас не існує ні «я», ні «іншого». Він є сяйливе сонце, Вішну, який захищає всіх, Рудра, який руйнує всіх, творець Брахма, він є простір, земля, вода й вогонь. Він існує як космічна свідомість — сама сутність усіх істот. Усе, що є в минулому, теперішньому й майбутньому, — воістину є лише він».
Чотири типи присутності та чотири мудри
Суть полягає в тому, щоб, отримавши передачу, отримавши настанови й провівши попередню роботу з осмислення та усунення сумнівів — шравану й манану, — у стані нідідхьясани увійти в чотири типи присутності, про які ми говорили:
Перший тип присутності подібний до океану, коли ми перебуваємо в розширеному стані
Другий тип присутності — це присутність у сутності усвідомлення, коли тонка ясність порожнинного усвідомлення сприймає чисте світло
Третій тип присутності — це присутність у проявленому, коли в те, що проявлене назовні, в органах чуття або в умі — в усі образи, усі сприймані явища, чутні звуки — впроваджується присутність
Четвертий тип присутності подібний до непорушної гори Меру, коли внутрішнє й зовнішнє повністю возз’єдналися і йогін незламно перебуває у своїй недвоїстій природі
Ці чотири типи присутності — це чотири мудри: бхучарі-мудра, шамбхаві-мудра, крама-мудра і бхайрава-мудра, тобто чотири печаті, які йогін накладає на всю реальність. Коли йогін здатний накласти печать на різні внутрішні й зовнішні енергії, зокрема кхечарі, бхучарі, дікчарі та гочарі, він стає Чакрешварою — володарем усіх цих енергій, і відбувається перехід зі стану шакті-чакри, тобто зумовленого стану, у стан самвіт-девата-чакри, пробудженої мандали чистих божественних енергій.
