Лекція в ашрамі Свамі Вішнананди
Я радий побувати тут, зустрітися з багатьма душами, які йдуть шляхом Санатана Дхарми. Мені дуже сподобалося це місце, створене святою душею Свамі Вішнананди. Звичайно, таких місць на Землі було б побільше. Я вважаю, що майбутнє людства завжди буде пов’язане з духовними людьми та з духовною практикою, з тими, кого називають садху.
Зараз людство в глибокому глухому куті. Глухий кут в економіці, у політиці, у культурі — у багатьох речах криза. Навіть такі розвинені країни, як у Європі, говорять про це. На мій погляд, ця криза пов’язана з тим, що людство втратило себе, свої смисли, цінності, цілі. Воно занадто загралося в культуру матеріального споживання і втратило сенс свого існування. Нескінченно так тривати не може.
Але попереду в нас має бути набагато світліше майбутнє. І це світле майбутнє буде пов’язане з духовними людьми, з тими, хто йде духовним шляхом. Я вважаю, що це майбутнє закладається просто зараз, за нашого життя. Це прекрасне духовне майбутнє не буде пов’язане з релігійними поділами, тому що релігії іноді надто замикаються на своєму релігійному его, починають розділяти, виникає безліч проблем.
Учення адвайта-веданти: за межами поділів
Істинні мудреці, святі перебувають за межами поділів. І вчення адвайта-веданти, вчення Санатана Дхарми, до якого ми себе зараховуємо, теж перебуває за межами будь-яких поділів. Адвайта-веданта говорить, що всі поділи ілюзорні, ми всі єдине. Росіянин, американець, англієць, індуїст, німець — це все певна подвійність, ілюзорне поняття. Буддист, індуїст, католик, даос — це теж певні концепції, людські поняття, але, по суті, ми всі єдине.
Адвайта перекладається як не-два, не дуалізм. У той момент, коли ми починаємо розуміти адвайту, ми починаємо розуміти, де ключі до цього світобудови, де ключі до нашого життя, до розуміння свого Я. Зазвичай ми всі звикли жити в подвійності. Ми завжди все ділимо: внутрішнє — зовнішнє, суб’єкт — об’єкт, Шива — Шакті і так далі. Але адвайта говорить, що цей поділ присутній лише доти, доки ми перебуваємо в невіданні щодо нашої власної природи.
Учення адвайти говорить так:
«Ахам Брахмасмі» — Я є Господь, Я є вище абсолютне буття.
Коли, хоча б невеликою мірою, ми починаємо усвідомлювати цю істину адвайти, то наше невідання, наша ілюзія зникає поступово.
Сансара і звільнені світи
Цей світ, у якому ми народилися, не можна назвати щасливою, радісною чи райською обителлю, тому що існують страждання, старість, хвороба і смерть, є реінкарнація. Але нам не обов’язково народжуватися в цьому обмеженому світі сансари, у цій енергетичній пастці. Сансара не є весь всесвіт, у всесвіті безліч світів набагато вищих, ніж сансара.
Є безліч душ, яких називають нітья-сіддха, завжди досконалі. Ці душі живуть за межами сансари, у звільнених божественних світах. Вони мають такі тіла, які не народжуються, не вмирають, це тіла зі світла. Силою розуму вони можуть створювати дуже багато тіл, вони перебувають за межами обмежень часу, простору. Можна сказати, що всі порядні люди давно вже вийшли з сансари. Вони не підвладні закону карми, для них немає карми причин і наслідків, карана вікара, для них є ліла, божественна гра. Вони невіддільні від Всевишнього Джерела, кожен із них перебуває в стані «Брахма-ахам-бхава».
Але з нами щось пішло не так, чомусь ми вирішили потрапити саме сюди. Нам захотілося отримати грубе обмежене тіло, обмежене законами карми, причинами й наслідками, нам не захотілося бути божественними, нам чомусь захотілося бути в кармі. Очевидно, у цьому був якийсь сенс, очевидно, наша душа недоотримала якийсь досвід або, можливо, їй захотілося певного екстриму.
Є любителі екстремального спорту, деякі люблять на мотоциклах стрибати через триста кіз, а деякі прив’язують себе за ногу і на гумовому канаті стрибають у прірву, або вони стрибають на невеликому парашуті з хмарочоса. Є багато способів отримати адреналін.
Наша душа, можливо, захотіла певного досвіду, але не розрахувала свої сили. Вона глибоко занурилася в матерію, отже, її пам’ять про свою божественність була вимкнена. Вона втратила майже всі свої божественні властивості, почала думати, що вона є цим тілом, і втратила свою божественну мудрість, джняна-шакті, і свою божественну волю іччха-шакті, і особисту здатність до дії крійя-шакті, здатність безперешкодно творити, підтримувати, руйнувати, проявляти божественне й приховувати. Вона багато втратила, багато різних своїх властивостей просто тому, що не розрахувала свою силу, світло своєї мудрості. Тоді вона почала блукати цим світом у пошуках сенсу життя, вона стала шукати духовного вчителя, практикувати щось. Щоб звільнитися від обмежень матеріального світу, матеріального тіла, часу, простору, причинності, їй тепер потрібна садхана, тапасья.
Три золоті принципи: шравана, манана, нідидг’ясана
Що означає йти духовним шляхом санатана-дгарми? Санатана-дгарма починається з трьох процесів: шравана, манана, нідидг’ясана.
Шравана — слухання настанов
Шравана — це коли ви слухаєте настанови священних писань з уст Майстра, з уст Гуру, від свого Гуру Свамі Вішнананди. Якщо ви учні Свамі Вішнананди, ви слухаєте вчення свого Гуру — це треба робити багаторазово. Учнями якого б Гуру ви не були, треба багаторазово слухати настанови свого Майстра. Треба зрозуміти хід його думок, як він оцінює, дивиться на світ, його світогляд, його сенс, його бачення, вловити, перейняти.
Те саме можна читати в книгах, коли книга стає вашим Гуру і дає вам шастра-кріпу, якщо це священна книга, така як «Йога Васіштха», «Тріпура Рахасья», «Вівека Чудамані», «Атма Бодха» та інші. Ми повинні багато вбирати — це називається шравана.
Манана — розмірковування і дослідження
Потім настає такий момент, і ми подумаємо: «А яке ж це має відношення до мого особистого життя, як це стосується мого життя?» Ми виявляємо, що духовний Майстер, священні книги говорять про якісь неймовірні речі, а ми живемо своїм звичайним життям. Ми починаємо обмірковувати, а як це застосувати до свого життя, як це зробити частиною свого світу. Цей процес називається манана.
Ми повинні багато розмірковувати, проводити аналітичну медитацію, щоб застосувати всі ці настанови вчення до свого власного життя. Тому що нам треба самим зрозуміти й спробувати, отримати особистий досвід того, про що говорять священні писання, інакше це буде схоже на паломника, який переносить різні види їжі, але сам ніколи не куштував її смаку. Коли ми це осмислюємо, у нас народжується певне розуміння, можливо, якийсь проблиск. Чим більше ми медитуємо над смислами, текстами, настановами Гуру, тим більший цей проблиск. Манана — це не лише розмірковування, а також і вічара, дослідження.
Зрештою це має привести нас до раси, переживання певного смаку природи свідомості. Даттатрейя в «Тріпура Рахасьї» називає це швидкоплинним самадхі. Це ще не справжнє самадхі, це лише певний спалах, раз — і все. Це може тривати іноді, коли вас щось вражає або лякає, або коли ви залишаєте одне місце, але до іншого ще не приїхали, коли ви чуєте щось парадоксальне і ваш розум паралізується.
Тоді раптово ви торкаєтеся своєї глибинної частини, і розум розкривається навстіж. Ваше серце розкривається навстіж, і ви раптово усвідомлюєте: «Я не є тіло, я не є маленька точка, я — безмежна свідомість, я — нескінченність у людському тілі, у мене немає ні конкретного центру, ні обмежень, і мій розум — це порожнеча. Немає суб’єкта й об’єкта, у ньому немає жодних розділень, жодних понять, я можу це пережити, але я не можу це висловити». І навіть найменшого спалаху достатньо, щоб розсіяти дуже багато наших ілюзій. Якщо ви переживете цей спалах, ви вже не зможете його забути.
Нідідх’ясана — безперервне споглядання
Тоді настає наступний процес, він називається нідідх’ясана. Нідідх’ясана означає безперервне споглядання природи свідомості, я б сказав простіше: «Безперервне перебування в Бозі, коли лик Бога перед вами немов на долоні 24 години на добу». Але відразу це неможливо, і йогін повинен вправлятися в нідідх’ясані, займатися спогляданням, медитацією та будь-якими практиками, які рухають його розум до цього стану.
На шляху Санатана Дхарми ці три золоті принципи: шравана, манана, нідідх’ясана — це вся суть духовного життя.
Самодослідження і вівека
Таким чином, ми йдемо цим шляхом, ми займаємося самодослідженням, вічарою, ставлячи запитання: «Хто є Я?», намагаючись дослідити природу своєї свідомості, зазирнути вглиб, усередину, глибше. І коли ми тривалий час це робимо, коли нас ведуть настанови нашого Гуру, у нас виникає розуміння, вівека: «Я не є фізичним тілом, я не є енергетичним тілом, я не є тонким тілом, я не є ментальним тілом, я навіть не є причинним тілом. Я є Атман, я — безмежний променистий простір чистої свідомості». І таке розуміння ми називаємо вівека. І питання в тому, щоб безперервно триматися такого розуміння, не забувати його. Таке розуміння можна здобути в результаті медитації.
Але як щодо після медитації? Ми встаємо, починаємо думати, говорити — і це зникає. Поки ми медитуємо, ми подібні до Будди. Але коли ми встаємо, ми стаємо звичайними людьми. Усе питання в тому, щоб привнести медитативний досвід у постмедитаційний стан. Навіть якщо ми досягли великих висот у медитації, коли ми встаємо, нам потрібно починати все спочатку, щоб привнести медитаційну свідомість у наше повсякденне життя, щоб ми могли перебувати в цьому стані стоячи, сидячи, лежачи, під час ходьби, роботи, їжі, розмови. Ми побачимо, що наш розум постійно прагне забути цей стан, відволіктися, втекти в зовнішній об’єкт.
Постійна усвідомленість
Нам належить велика робота з вироблення такої звички бути усвідомленими, тому що розум подібний до такої собачки, яка так і норовить утекти від господаря. Якщо ви бачили, як людина гуляє із собачкою, то, коли вона тримає її на повідку, та з усіх сил хоче кудись утекти. Господар або кричить на собачку, або смикає повідок назад. Та сама ситуація з нашим розумом. Тому настанова святих така: «Завжди, де б ти не був, стеж за своїм розумом. Навіть якщо за тобою женуться сім розлючених собак».
Нещодавно ми були на Кайласі, і на озері Манасаровар був невеликий табір, у якому ми зупинилися, щоб зробити невелику яг’ю. За одним із практикуючих погналося п’ять тибетських собак. Тоді він згадав ці слова Гуру, і він постарався не забути себе в цій ситуації: «Я подумав, це всього лише п’ять, а не сім».
Але сенс у тому, що ми завжди і всюди повинні пам’ятати свою божественну природу, займатися спогляданням, якщо хочемо реалізувати істини адвайти. Цей принцип нідідх’ясани полягає в тому, щоб увесь час медитувати на Бога, увесь час перебувати перед ликом Бога, увесь час бути в спогляданні Бога. Тоді для нас не залишається нічого, окрім Бога. Ми виявляємо, що наші проблеми, надії, чіпляння, страхи, его поступово відходять. У нас виникає вайраг’я, відречення. Вайраг’я означає, що ми перестали ототожнюватися з людськими обмеженнями, соціумом, себе з его, з прив’язаностями. Ми більше не спираємося ні на що, окрім своєї божественної природи.
Три принципи садху: вічара, вівека, вайраг’я
Ці три принципи: вічара, вівека, вайраґ’я — це те, що практикують садху, садху ведичної традиції. Для всього цього, звісно, потрібне благословення Гуру і потрібна велика віра, велика відданість Прихистку. Усе це ми називаємо шаранам, Прихисток. Тому що, якщо у нас немає віри, відданості, якщо ми не прийняли Прихисток, то ми завжди будемо сторонніми спостерігачами дгарми, але ніколи не будемо залучені до дгарми. Віра, відданість, Прихисток означає, що ми по-справжньому відкриваємо своє серце дгармі, своєму Майстру, своєму обраному божеству, і тоді починають відбуватися дива. Це не якісь зовнішні дива, але це обов’язково диво внутрішнього преображення.
Це можливо ще лише в тому разі, якщо у нас є шила. Шила — це устремління. З одного боку, наша віра, відданість і відкритість — необхідна умова, але, з іншого боку, потрібне устремління. Ваше велике устремління — це ваша готовність вести садхану, здійснювати служіння, медитувати, йти шляхом до Бога. Коли віра й устремління поєднуються, ви стаєте дуже сильним, істинним садху. Жодна карма, жодні ілюзії, прив’язаність, невідання не зможуть вас зупинити, ви йдете вперед шляхом пробудження, подібно до слона, який іде на водопій. Є така приказка: «Коли слон іде на водопій, усі комахи розбігаються». Що це за комахи? Це наші ілюзії, різні сумніви, прив’язаності. Одні ми відсікаємо, нові з’являються. Але коли у нас є устремління, усе це неважливо.
Мої благословення, щоб ви мали таке устремління і таку віру.
