Вчення вимагає до себе особливого шанобливого ставлення. Його можна слухати з відкритим спокійним розумом, такий стан називається «порожня посудина». Чому для нас така важлива дгарма? Чому для нас таке важливе вчення? Чому до нього потрібно ставитися з пошаною? Сприймати у стані порожнього спокійного розуму?
Тому що від того, наскільки ми зрозуміємо дгарму, наскільки ми зрозуміємо вчення святих, залежить наше майбутнє, наше життя. І не лише це життя, а й мільйони наступних років у наступних життях. Адже ми прагнемо щастя. Для того щоб наше життя було прекрасним, ми прагнемо не страждати, прагнемо зрозуміти своє місце у всесвіті. Ми практикуємо дгарму, тому що любимо себе.
Але поки ми перебуваємо в невіданні, ми не знаємо, хто ми є насправді, ми не знаємо свого місця у всесвіті. Наш розум дитячий, і проблеми в нього дитячі — це і є аджняна, авідья — невідання. Чому в нас дитячий розум і дитячі проблеми? Просто тому, що ми люди, народилися в сансарі, адже ми не Боги й не перебуваємо в сяйливих тілах зі світла, ми в сансарі.
Природа сансари та шлях звільнення
Сансара — це своєрідна пастка для безсмертної душі, це енергетична смислова пастка, у яку наша душа потрапила через свою незрілість. Нам не треба надто намагатися влаштуватися в цій сансарі, тому що це неможливо. Світ непостійний. Передусім нам треба подумати, як із цієї сансари вибратися.
Сансара схожа на лікарню. Коли ви йдете з лікарні, вам не кажуть: приходь іще, краще сюди не повертайся. Усі розуміють, що до лікарні краще не потрапляти. Якщо ти здоровий, тобі не треба до лікарні, хіба що ти лікар або санітар.
Інше порівняння: сансару також порівнюють із в’язницею. Так само, коли людина потрапляє до в’язниці, ніхто не каже їй: повертайся, приходь іще, будемо раді. Вона каже: заради Бога, ніколи сюди не прийду. І якщо хтось усвідомлено діє в лікарні чи в’язниці, то це душі, які здійснюють свою севу, допомагаючи іншим. Наприклад, лікарі, правозахисники, санітари.
Святі рекомендують у цьому сенсі дивитися на дгарму як на ліки, а на гуру — як на лікаря, який може допомогти нам зцілитися. Він нас не зцілить, ми самі себе зцілимо, але ми повинні брати участь у цьому процесі. Для цього нам треба трохи вірити лікарю й приймати ліки.
Тоді ми можемо звільнитися від сансари, тому що сансара не пов’язана з географією. Звільнитися від сансари — це не означає полетіти на інші планети чи в інший вимір, це означає змінити свій розум. Насамперед наш розум утримує нас у сансарі. Сансара сама нічого не робить, але наш розум за неї зачепився.
Це як у тій оповіді, у якій якийсь божевільний чоловік схопив баньянове дерево, міцно за нього вчепився й почав кричати: «Допоможіть, мене дерево тримає». Усе село зібралося, міркуючи, як йому допомогти. І тоді покликали місцевого святого. Святий сказав: «Це ти тримаєш дерево, а не воно тебе тримає». Але цей чоловік був ненормальним, божевільним, і він не хотів відпускати. Тоді святий подумав, що робити. Він узяв палицю, занурив її у вогнище, щоб вона запалала, і тицьнув нею в нього. Чоловік заверещав і відпустив. Святий сказав: «То хто кого тримав? Ти тримав дерево чи воно тебе тримало?»
Дгарма, вчення подібні до такої палиці, яка змінює нас, і ми відпускаємо дерево сансари.
Отже, я продовжу коментар до тексту Шрі Аді Шанкарачар’ї «Споглядання Брахмана». Ми почнемо з того, що трохи очистимо розум і простір за допомогою мантри ОМ.
Вільне від усіх обмежень, я є свідомість вічна. Я є те, верховний Брахман. Вільне від усіх обмежень, я є свідомість вічна.
Дослухаючись до такої істини, як можна належати до якоїсь касти чи статусу життя.
«Брахманам чинтанам» — споглядання Брахмана. Шлока 4
Вчення адвайти говорить, що всередині нас є безмежна трансцендентальна свідомість. Цю свідомість можна уподібнити до дзеркала, а наші думки, емоції та зовнішні події можна уподібнити до відображення в цьому дзеркалі. І поки ми не виявимо в собі це дзеркало нескінченної свідомості, ми весь час блукаємо в лабіринтах відображень, і цьому немає кінця.
Відображення — це коли ми вважаємо себе тілом, коли ми бачимо зовнішній світ, коли ми взаємодіємо на суб’єкт-об’єктному рівні, коли ми прив’язуємося до чогось або до когось — усе це відображення. І коли ми живемо у стані відображення, ми не розуміємо, хто ми є насправді, як улаштований світ, ми повністю поглинуті кармою.
Три нечистоти свідомості
Наприклад, ми думаємо: я чоловік, я жінка, або в мене такі-то переконання, я індуїст, я англієць, я росіянин. Ми весь час перебуваємо у подвійності. Ми зачаровані всім цим різноманіттям зовні й усередині також. Таке різноманіття позбавляє нас чистоти сприйняття, тому воно називається мала, майя-мала.
Заплутавшись у всіх цих відображеннях, ми починаємо думати: я маленький, я людина, я є це тіло. І наша свідомість стає вузькою, зіщуленою, замість того, щоб бути нескінченною. Це також нечистота свідомості, яка називається анава-мала, анава означає щось маленьке.
Коли ми одурманені зовнішнім різноманіттям, а наш розум зіщулився через те, що ми вважаємо себе тілом, розумом, его, ми підпадаємо під дію карми, причин і наслідків — це третя нечистота, яка називається карма-мала. Ці три нечистоти, три обмеження не дають пізнати, ким ми є насправді.
Істинна природа єдиної свідомості
Але Шанкара каже, що ми не є ані обмеженою людською істотою, ані кимось іншим. Ми взагалі навіть не розділені, нас не багато, а ми всі — одне. Ми всі — одна нескінченна свідомість, Брахман.
Це подібно до того, якби пальці на руці почали думати, що вони відокремлені від руки й тіла, і почали провадити власну політику, але це омана. У самого пальця немає майбутнього, чи не так? Палець не може сказати: піду я гуляти сам, окремо від тіла, піду я поїм сам. У пальця немає свого особливого окремого шляху. Якщо палець відокремиться від тіла, він страждатиме, і все тіло страждатиме.
Але цей стан подвійності нагадує наш стан, стан такого пальця, коли ми забули про цю єдність і виробляємо власну політику життя, своє особисте майбутнє, свою філософію життя, але це цілковита ілюзія. І потім усе це руйнується непостійністю, чинником часу, ми страждаємо, думаємо: чому я страждаю, чому так сталося. Але це неминуче мало статися, тому що від самого початку була закладена помилка невідання, помилка подвійності. Тому що ми діяли, вважаючи себе не тим, ким ми є насправді.
Наприклад, з погляду вчення Адвайта-веданти, ми всі — це одна істота, ми нероздільні. Нас не багато, а ми — одне. Наприклад, кожному з нас здається, ніби ми особисто прийшли сюди, маючи власні вподобання, свою волю, будучи тілом або его. Але якщо ми подивимося з іншого погляду, це Абсолют, Брахман грає, і це все — одна колективна істота. Ось він грає в Кумбхамелу, у лекцію, у сатсанг. І тоді ми розуміємо, що це дуже парадоксальний спосіб дивитися на світ. Справді, Адвайта-веданта — це, можна сказати, елітарна, дуже висока філософія, яка перевертає нашу свідомість саме в ту мить, коли ми з нею знайомимося.
Світ як ілюзія свідомості
Якщо ви дивилися голлівудський фільм «Матриця», там людина думала, що живе своїм життям, а все це виявилося комп’ютерною ілюзією. З цього приводу навіть Індійський парламент трохи обурювався й не хотів показувати «Матрицю» в Індії, тому що кажуть, що вони запозичили з Упанішад ідею ілюзорності, ідею Брахмана й зняли фільм.
Але це справді так: з погляду святих зовнішній світ є ілюзією, а ми є єдиною нескінченною свідомістю. Цей світ подібний до сновидіння, і наше тіло, наші друзі, наша робота, усе, що ми бачимо, узагалі все є ілюзією — так стверджує Шанкара, так стверджує Васіштха й багато святих. Не в тому сенсі, що взагалі нічого немає, а в тому сенсі, що сновидіння проявляється, але воно не відділене від розуму того, хто бачить сон. Так само й цей світ проявляється, але він не відділений від розуму того, хто його бачить. І в цьому сновидінні є красиві, прекрасні, корисні ілюзії, є шкідливі, погані ілюзії, а є нейтральні, але всі вони — прояв свідомості.
Сучасні вчені, які вивчають квантову фізику, розробляючи нову наукову парадигму, поступово також доходять цього. Наприклад, якщо ви почитаєте Девіда Бома, Аміта Госвамі, вони кажуть, що світ створюється свідомістю. І залежно від того, як діє спостерігач, таким стає й світ. Роберт Вілсон та інші — і це найпередовіші теорії. Але хіба вони нові? Це давні вчення Упанішад, «Йога Васіштха».
Нам недостатньо зрозуміти це розумом, бо розумове розуміння зробить нас ученими. Але насправді воно не дасть нам жодної сили чи мудрості. Нам треба розвинути розуміння таким чином, щоб у нас з'явилася духовна сила, шакті, змінити цю реальність і вирвати самих себе з цієї сансари.
Три божественні сили та їхнє джерело
Нам потрібна справжня сила мудрості, джняна-шакті, і справжня сила божественної волі, іччха-шакті, справжня сила діяти, крійя-шакті. І коли ми здобуваємо ці три сили, ми можемо звільнитися від сансари. Ці три сили називаються Брахмі, Рудрі та Вайшнаві, тобто це Сарасваті, Лакшмі й Махешварі. Ці сили сплять усередині нас, вони не пробуджені, тому ми не можемо ними скористатися, але їх треба пробудити.
Але за якої умови ми можемо їх пробудити? Треба знайти їхнє джерело, єдину свідомість, Шива — це Бхагаван Даттатрейя. І хоч би як ми назвали це джерело: Дао, велика межа, Нірвана, Брахман, Маха-мудра — усе це лише слова, концепції, які вказують на це Джерело нескінченної свідомості.
У веданті це Джерело називається Брахманом або Парабрахманом. Це слово походить від кореня бріхат, тобто розширюватися, поширюватися. Воно вказує на те, що це джерело дуже широке, дуже безмежне. Шанкара каже: я є Брахман, хто це знає, той сам стає всім цим, усім цим всесвітом. І навіть боги не можуть заподіяти йому шкоди, бо він сам стає душею і серцем богів. Адже зі стану цього Джерела, цього нескінченного дзеркала свідомості, людина сама може керувати реальністю, може навіть створити новий всесвіт, якщо здобуде статус Брахми-творця.
У «Йога Васіштсі» є історія про десятьох братів Інду, які зайнялися тапасом після того, як їхні батьки покинули тіла. Вони виконували дуже суворий тапас, стоячи на одній нозі й медитуючи на нескінченну свідомість із таким настроєм: «я є Брахман». Минуло багато років, їхні тіла померли, впали й розклалися, але в тонких тілах вони продовжували так медитувати десять тисяч років. Зрештою кожен із них досяг становища Брахми, ставши новим творцем і створивши новий всесвіт. Адже згідно з ведантою кожен може стати Брахмою-творцем всесвіту.
Відмінність між обмеженою та звільненою свідомістю
Але в чому ж різниця між такою піднесеною істотою, як Брахма-творець всесвіту, і нами? Ми ж знаємо, що не здатні створити щось серйозне. Різниця в тому, що Брахма реалізував повноту недвоїстої божественної мудрості, повноту джняна-шакті, іччха-шакті та крійя-шакті. Він перебуває в тій свідомості Ахам Брахмасмі, про яку говорять Адвайта-веданта, Шанкара й Даттатрейя.
Що ж нам робити? Ми обмежені істоти, і не може бути й мови про те, щоб ми створювали щось, як Брахма. Якщо ми й можемо щось створити, то лише щось дуже-дуже маленьке. Ми обмежені тілом, п'ятьма елементами природи, часом. Ми обмежені кармою, причина тягне за собою наслідок, і є безліч різних обмежень, із якими ми нічого не можемо вдіяти.
Такий стан обмеженості і є сансара. Якщо ти обмежений, сансара крутить тобою, як хоче, ти не можеш крутити нею, як Брахма. Сансара дає тіло, сансара забирає тіло, сансара дає долю, сансара руйнує долю — вона крутить нами. І здається, що цьому немає кінця, а ми, наче тріски в Ганзі, мчимо з великою швидкістю назустріч своїй долі й мало що можемо зробити.
Але Шанкара і Бхагаван Даттатрейя кажуть: вихід є. Ми можемо утвердитися в такому стані свідомості, у якому сансара не зможе крутити нами, принаймні не зможе нас зачепити, і це свідомість Ахам Брахмасмі.
Три етапи духовної практики
Із чого ж починається цей процес? Цей процес починається зі шравани — слухання священних текстів, слів Гуру, а також прямої, неконцептуальної передачі. Ми повинні почути це зі слів Гуру, але не лише почути розумом, а й увійти в бхаву, переживання. Коли в нас буде не лише інтелектуальне розуміння, а й хоча б невелике відчуття, це називається «раса», смак недвоїстого стану. Це дуже важливий етап нашого життя. Це подібно до того, як дівчина завагітніла, і в ній далі почне зростати нове життя.
Тоді, коли йогін або учень отримує таке розуміння і внутрішнє переживання, він повинен піти до свого Гуру й попросити в нього настанов, чи є це переживання саме таким, а потім сам має його осмислити. І весь цей процес осмислення, настанови та переживання називається манана, осмислення. Необхідно перевірити свою свідомість, правильно її налаштувати, щоб не було жодних помилок. Тому що далі на нас чекає процес нідідх'ясани, щоб ми все життя залишалися в цьому стані й ішли далі.
У всіх серйозних духовних традиціях світу майстри знову й знову перевіряють свідомість своїх учнів, допомагаючи їм знайти правильну точку, правильний фокус свідомості.
Наприклад, якщо дзенський монах приходить до майстра, він намагається висловити йому свій стан. Якщо стан неправильний, майстер бере палицю й б'є його. Є такий святий, відомий у Кореї буддійський святий, який живе високо в горах, і ніхто не може просто так до нього потрапити. Якщо журналіст хоче потрапити до нього, взяти інтерв'ю, то йому треба зробити 5 тисяч простирань зі стоячого положення. Якби на Кумбхамелі журналісти робили так, вони б нічого не зняли.
Одного разу до святого прийшов один старий, який уже давно медитував і був дуже похилого віку, та сказав: «Насправді я не хотів приходити, я все знаю, але мої друзі все-таки порадили, і я прийшов. Мій розум уже святий і необмежений, я не почуваюся обмеженим». Святий сказав: «Добре, але чи не втрачається ця твоя коштовність уві сні?» Старий сказав: «Я навіть не думав про це». Тоді святий узяв чайник і вдарив його по голові. «Тобі вже стільки років, і ти думаєш, що це кінцевий стан? Ану медитуй як слід». Тоді старий зрозумів, що він зарано розслабився, і ще двадцять років із великим завзяттям медитував. І зрештою він досяг потрібного стану просвітлення.
Так може відбуватися навіть манана. У традиції сиддхів багато святих перевіряли свідомість учнів, просто ставлячи їм парадоксальні запитання. Наприклад, Гуру запитує учня: «Чому Арджуна не бився на Курукшетрі?» Або запитує: «Як звати дитину безплідної жінки?» Або він запитує: «Про що думає олійна лампа?» Або він запитує: «Чому стіл танцює?» І якщо учень не досяг потрібної точки, він сприйматиме всі ці запитання з погляду розуму, і його розум розгубиться.
Тоді вчитель ще може запитати: «Як піднятися сходами, які видно в дзеркалі?» Або запитає його: «Коли безногий танцює, безпалий грає на барабані?» І якщо учень реалізував потрібний фокус свідомості, потрібну точку, він дасть відповідь на всі ці запитання. Але якщо в нього втрутиться розум, з'являться домішки розуму, він відповідатиме з его, тоді всі його відповіді будуть неправильними, і майстер скаже про це — це також процес манани.
Тобто в процесі манани ми налаштовуємо свою свідомість на те, щоб бачити лик Бога безпосередньо, прямо, оминаючи слова й концепції. І коли таке налаштування відбулося, звісно, учень іще не досяг просвітлення, це щось подібне до того, що в дзен називається «Кен-се» або саторі, таке мініпросвітлення, і це дуже важливо. А в традиції Даттатрейї це називається швидкоплинним самадхі.
Постійне споглядання
Після цього йогін може вступити в наступний процес, який називається нідідх'ясана, тобто постійне споглядання, утримання потрібного рівня божественної присутності. Це означає, що учень за допомогою Гуру та власних зусиль увійшов у стан дзеркала й виявив недвоїсту свідомість, але тепер йому треба дедалі більше її поглиблювати, тому що існує карма. Нідідх'ясана означає, що тепер потрібно перебувати в недвоїстій свідомості, у свідомості дзеркала, від секунди до секунди, від хвилини до хвилини, від години до години, день у день, тиждень за тижнем, рік за роком — усе життя.
Васіштха в «Йога Васіштсі» говорить, що це і є найвища садхана, найвищий спосіб поклонятися Богові. Цього методу Васіштху навчив Господь Шива, якого він зустрів у джунглях. Він гуляв лісом зі своїми учнями й побачив сліпуче світло. І коли пішов подивитися, що це таке, то побачив, що там стоять Шива й Парваті. Тоді він схилився перед ним і був нестямно щасливий, він просто занімів від щастя.
Шива запитав: «Як твоя садхана, чи щасливий ти?»
Васіштха сказав: «Те, що я бачу тебе, — це вже вершина щастя. Чого мені ще бажати? Але в мене є одне запитання: як правильно поклонятися Богові?»
Тоді Шива пояснив йому, що необхідно увійти в цю трансцендентальну свідомість. Ми можемо поклонятися Богові, здійснюючи араті, підносячи пахощі, читаючи мантри та виконуючи ритуали. Але найвищий спосіб — щосекунди перебувати в цій трансцендентальній свідомості. Чи ходимо ми, розмовляємо або їмо, чи ведемо філософські диспути, чи переживаємо різні насолоди, чи працюємо — ми весь час намагаємося перебувати в цьому стані недвоїстої свідомості як у найвищій формі поклоніння Богові.
Сахадж-самадхі — природний стан
Коли це стає природним і ми глибоко занурені в це, такий стан називається сахадж-самадхі. Сахадж-самадхі є вершиною: спочатку вікальпа, потім нірвікальпа, а тоді настає сахадж-самадхі. На рівні сахадж-самадхі не потрібно виконувати пранаями, асани чи концентрацію або читати джапу — усе це відбувається спонтанно й природно, ми вільно перебуваємо у своїй розкритій природі.
Такий стан вільної гри сахадж-самадхі поступово звільняє нас від карми, від причин і наслідків, тому що ми відкидаємо зусилля й розслабляємося в цьому природному стані. Саме в цьому стані перебувають усі сиддхи, і навіть у давнину існувала така течія — сахадж’я, сахадж’я-в’яна. У всіх традиціях це вважається вершиною духовного шляху. Йога, веданта, тантричний буддизм — усі вони сходяться в цій думці, китайський даосизм — так само. І багато хто каже, що китайський даосизм — це п’ята Веда. Коли голова Брахми впала в Китай, з’явився даосизм.
Усі вчення, усі релігії, усі концепції та всі методи філософії завершуються в цьому стані. Подібно до того, як усі річки впадають в один океан. На цій стадії садху вже не думає «Ахам Брахмасмі», він не вивчає філософію адвайти, він безпосередньо перебуває в недвоїстості — такий стан називають пратьякша-адвайта. Це природна, розкрита, відкрита, вільно плинна свідомість. Коли тіло, мовлення й розум відпускаються на повну свободу, вони грають, вони танцюють. Про таких святих кажуть, що іноді він нерухомий, як гора, іноді тече разом із річкою, іноді літає разом із вітром, а іноді танцює у просторі. У цьому й полягає сутність учення Бхагавана Даттатрейї, викладеного в «Авадхута-гіті».
Попередня садхана та санкальпа
Але одразу увійти в сахадж-самадхі не так просто, я б навіть сказав, що неможливо, тому потрібна попередня садхана. Майстер дає своєму учневі санкальпу — певну медитативну настанову для споглядання. І учень, безперервно утримуючи цю санкальпу, змінює свій світогляд і рухається до цього вільного, розкритого стану розуму.
Наприклад, я даю своїм учням санкальпу атма-вічара або «ілюзія, сон» і рекомендую практикувати її рік і більше, робити це безперервно, не відволікаючись. Тоді він запитує: «А що має статися?» Я кажу: «Сам побачиш». Тому, якщо ми хочемо щось побачити, нам просто треба почати йти цим шляхом.
Мої благословення, щоб усі ми йшли шляхом святих.
