Коментар до тексту «Бріхадараньяка-упанішада»
«Джанака, цар Відехи, здійснив жертвопринесення з великою кількістю дарів для жерців. Там зібралися брахмани з мешканців Куру та Панчали. І Джанака, цар Відехи, захотів дізнатися, хто з цих брахманів є найученішим. Він загнав у загороду тисячу корів і до рогів кожної прив’язав по десять мір золота. Він сказав їм:
– Поважні брахмани, нехай наймудріший брахман серед вас відведе цих корів.
Ті брахмани не наважилися цього зробити. Тоді Яджнавалк’я сказав своєму учневі:
– Любий Самашравасе, відведи їх.
Той відвів корів. Брахмани розгнівалися й сказали:
– Як він міг оголосити себе наймудрішим брахманом серед нас?
І був там Ашвала, жрець Джанаки, царя Відехи. Він запитав:
– Невже ти, Яджнавалк’є, наймудріший брахман серед нас? Ми схиляємося перед наймудрішим брахманом, але також бажаємо мати корів».
Джанака з Відехи був святим царем, який досяг просвітлення завдяки вченню Аштавакри. Брахман Аштавакра безпосередньо навчив його медитації на недвоїсту сутність «Я». Кажуть, що коли він медитував, сидячи на троні, то міг одночасно займатися царськими справами й перебувати в присутності, а коли витягував ногу, то міг опустити її у вогонь, але нога не обгоряла.
«Тоді Ушаста Чакраяна почав його запитувати:
– Яджнавалк’є, – сказав він, – поясни мені, що таке Брахман, який сприймається і не прихований, який є Атманом усередині всього?
Яджнавалк’я відповів:
– Це – твій Атман, який усередині всього.
– Який Атман, Яджнавалк’є, усередині всього?
– Той, хто дихає під час твого дихання в легенях, є твоїм Атманом усередині всього. Той, хто рухається диханням униз під час дихання, що йде вниз, є твоїм Атманом усередині всього. Той, хто розливається диханням по тілу під час дихання, є твоїм Атманом усередині всього. Той, хто рухається диханням угору під час дихання, що йде вгору, є твоїм Атманом усередині всього. Це – твій Атман усередині всього.
Ушаста Чакраяна сказав:
– Ти пояснив це так, як кажуть: це – корова, це – кінь. Тож поясни мені, що таке Брахман, який сприймається і не прихований, який є Атманом усередині всього?
Яджнавалк’я відповів:
– Це – твій Атман усередині всього.
– Який Атман, Яджнавалк’є, усередині всього?
– Ти не можеш бачити того, хто бачить бачення; ти не можеш чути того, хто чує слухання; ти не можеш мислити про того, хто мислить мислення; не можеш знати того, хто знає знання. Це – твій Атман усередині всього. Все інше підвладне стражданню.
Тоді Ушаста Чакраяна замовк.
Тоді Кахола Каушітакея почав його запитувати:
– Яджнавалк’є, – сказав він, – поясни мені, що таке Брахман, який сприймається і не прихований, який є Атманом усередині всього?
Яджнавалк’я відповів:
– Це – твій Атман, який усередині всього.
– Який Атман, Яджнавалк’є, усередині всього?
– Той, хто виходить за межі голоду, спраги, печалі, омани, старості, смерті. Пізнавши цього Атмана, брахмани підносяться над прагненням до синів, над прагненням до багатства і ведуть життя жебрущих ченців. Адже будь-які прагнення: до синів, до багатства, до світів – лише прагнення. Тому брахман, відрікшись від ученості, стане подібним до дитини. Потім, відрікшись і від дитячості, і від ученості, стане мовчальником. А потім, відрікшись і від немовчання, і від мовчання, стане самим Брахманом.
Тоді Кахола Каушітакея замовк».
Тільки той, хто піднісся над будь-якими мирськими бажаннями й став жебрущим ченцем, може сказати, що має певне розуміння свого «Я». Доти, доки ви не вб’єте в собі спрагу бажань, немає можливості пізнати того Брахмана. Коли ми намагаємося поєднати пізнання Брахмана з бажаннями, це подібно до спроби їхати одразу на двох конях.
Що означає вести життя жебракуючого монаха? Жебракуєте ви чи ні, принаймні ваш дух має стати убогим для мирського життя. Убогий — це означає, що вас нічого не цікавить, крім пробудження. Коли вас нічого не цікавить, крім пробудження, ви можете повністю присвятити себе навчанню та практиці.
Шлях учня до Вчителя
Часто, коли учень наближається до Вчителя, ставлячи йому запитання про Реальність, Вчитель каже:
– Підійди до мене як учень, не підходь до мене як сторонній.
Це не тому, що Вчитель має багато пихи, а тому, що він хоче навчати учня так, щоб учення принесло користь, щоб він міг відповісти на запитання учня. Ця відповідь не розумова, це відповідь, яка трансформує.
Тоді учень каже:
– Добре, я підійду до тебе як учень.
Він збирає в'язку дров або хмизу, бере світильник, підходить до Вчителя і каже:
– Я — твій учень. Тепер навчи мене абсолютної Реальності.
Вчитель каже:
– А тепер доведи, що ти здатен стати учнем.
І знову все розтягується. Не тому, що у Вчителя є гордість, а тому, що учень не уявляє глибини трансформації, якої має зазнати його свідомість на духовному шляху. Тоді учень намагається довести це. У процесі цих намагань він проходить великі випробування, великі зміни всередині самого себе. Нарешті, коли він виявляє, що став належною «посудиною», повністю справжнім учнем, у цю мить і виявляється його власна природа, відкривається його пробуджена свідомість. Справжній Вчитель не підпустить до себе учня доти, доки учень не залишить усі ілюзії. Він говоритиме:
– Ні, ні, я не задоволений. Ні, ні, це зовсім не те.
Учень намагатиметься робити одне, друге, третє. Але доти, доки всі ілюзії не підуть з його розуму, Вчитель не підпустить його до себе. Нарешті, залишивши всі ілюзії, усі чіпляння, усі прив'язаності, учень дійде до такого стану усвідомленості, коли йому вже стане байдуже: чи існує цей світ, чи ні, чи має він прив'язаності, чи ні. Коли він повністю втратить усі уявлення про своє «я», живе він чи помирає, прагне він звільнення чи не прагне, коли в нього залишиться лише одна усвідомленість і він досягне стану, в якому між ним і Вчителем уже не буде жодної різниці, тоді Вчитель скаже:
– Ну ось, схоже, ти почав дещо розуміти.
Це буде реалізовано всередині самого учня, а Вчитель просто помітить це й зверне на це його увагу:
– Ось тепер це той стан, який я вважаю правильним. Тепер ти можеш звикати до нього і практикувати споглядання.
«Тоді Ушаста Чакраяна став запитувати його:
– Яджнавалк'я, — сказав він, — поясни мені, що таке Брахман, який сприймається і не прихований, який є Атманом усередині всього?
Яджнавалк'я відповів:
– Це — твій Атман, який усередині всього.
– Який Атман, Яджнавалк'я, який усередині всього?»
Нарешті, коли цей стан розкритий, Вчитель прямо вказує учневі на нього:
– Тепер ти його відкрив, тепер ти дійшов до такої точки, яка заслуговує на визнання. Це — Те, не сумнівайся.
Спочатку учень був сліпим і шукав його. Він шукав його у писаннях, чіплявся за слова Вчителя, приймаючи їх за якусь самодостатню істину. Він шукав його в медитації, приймаючи тимчасові переживання за істинні стани. Коли ж він його відкрив, на це прямо вказує Вчитель.
Три сходинки
Перша сходинка називається шравана, коли Вчитель якимось чином допомагає учневі розкрити його первісний природний стан. Коли учень прийшов до нього, розкрив його, то далі він відсікає сумніви та невпевненість у цьому.
Один учень прийшов до дзенського Вчителя практикувати під його керівництвом. Багато днів він практикував медитацію на відчуття «Я» і вирішував завдання, як витягти гусака з пляшки. Він довго не міг отримати відповідь. Минуло кілька років, а він не міг розкрити цей стан. Тоді Вчитель сказав:
– Вирушай і безперервно, день і ніч, медитуй три місяці.
Три місяці учень медитував і не зміг розкрити його. Він прийшов до Вчителя. Вчитель сказав:
– Медитуй ще безперервно два тижні.
Через два тижні він знову прийшов і не зміг нічого сказати. Тоді Учитель сказав:
– Медитуй троє діб без сну й відпочинку, не відволікаючись ані на секунду. І якщо не відкриєш цей стан, убий себе.
Слова «убий себе» – це не заклик до самогубства, а необхідність убити хибне відчуття «я», убити того, хто медитує. Коли спливли останні три дні, учень закричав:
– Гусак вільний!
Цей стан відкрився йому.
Коли цей стан відкривається, Учитель дає настанови, як звикнути до нього й запровадити його в повсякденне життя, як навчитися жити з ним. Цей стан ще дуже нестійкий, тому в писаннях говориться, що в цей час ум йогіна скидається подібно до водоспаду. Усі наші уявлення, якими ми жили, розпадаються. Ми виявляємо порожнечу всередині, порожнечу зовні, порожнечу в усьому видимому, в усьому чутному. Ми виявляємо, що самі ми – це не що інше, як нуль, порожнеча. Водночас ця порожнеча є великою повнотою, але вона ні з чим не пов’язана. На ступені манана Учитель дає настанови, як навчитися жити з цією порожнечею й запровадити її в повсякденне життя. Це ще не є повним просвітленням, а лише подібне до того, що ми вийшли на фінішну дорогу.
Обміркувавши й усунувши неясності, учень набуває повної віри в цей стан і вчиться жити в єдиному стані, не перериваючись. Тепер у нього більше немає ані чоловіків, ані жінок, ані дерев, ані зірок, ані хмар, ані інших монахів, ані себе, ані богів, ані дияволів, ані верху, ані низу, ані простору, ані часу, ані матері, ані батька, ані дітей, залишених у світі, ані монастирського, ані світського – усе це позаду. Є єдина гігантська Надсвідомість, яка настільки тотальна, настільки абсолютна, що просто поглинає, заворожує, змушує одночасно сміятися й плакати.
Кажуть, коли Мехер Баба відкрив його, він безперервно перебував у трансі, у самадгі. Це настільки блаженний стан, що звичайна людина, яка не має настанов, втрачає можливість адекватно жити в цьому світі. Їй не хочеться жити ані у світі, ані в тілі. Коли Мехер Баба близько року був поглинутий безперервним самадгі, споглядаючи цю велику Порожнечу, один сиддха вивів його з цього стану, жбурнувши в нього каменем і розбивши йому лоба. Тоді він отямився й почав усвідомлювати навколишню реальність. А сиддха сказав: «Тепер, схоже, ти зрозумів, що означає перебувати у правильному стані».
Тут малося на увазі, що його захопленість цим трансоподібним станом була неправильною. Вищий стан означає, що ми не перебуваємо в трансі, а можемо усвідомлювати, перебувати у звичайному контакті з реальністю, і водночас наше споглядання не зникає. Ми ніби бачимо, не бачачи, і чуємо, не чуючи. Це означає, що ми можемо поєднати звичайне бачення й запамежну Реальність.
Один монах написав так: «Спочатку, коли я слухав слова Учителя, вони здавалися мені самою правдою. Потім, коли я почав медитувати, мені здалося, що ніщо з того, що він говорить, не є істинним. Нарешті, коли я поглибив свою медитацію, я зрозумів, на яку істину вказують слова і яку роль вони відіграють».
Спочатку, коли ми перебуваємо в зумовленому стані, для нас гори – це гори, а зірки – це зірки, річки – це звичайні річки, а монахи чи миряни – це звичайні монахи або звичайні миряни. Потім гори перестають бути горами, а річки – річками. Коли ж ми повністю знищуємо власне ілюзорне сприйняття, коли навколо сяє одна порожнеча, то річки знову стають річками, а гори – горами, але тепер усе інакше. Це означає, що ми можемо сприймати і гори, і річки, але всі вони порожні. Ми більше не зачаровуємося зовнішньою бутафорією, у нас більше немає власного «я», яке могло б виносити оцінки та судження.
«Тоді Уддалака Аруні почав запитувати його:
– Яджнавалкья, розкажи ж про внутрішнього правителя.
Яджнавалкья сказав:
– Той, хто, перебуваючи в землі, відмінний від землі, кого земля не знає, чиє тіло – земля, хто зсередини править землею, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний. Той, хто, перебуваючи у воді, відмінний від води, кого вода не знає, чиє тіло – вода, хто зсередини править водою, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний. Той, хто, перебуваючи у вогні, відмінний від вогню, кого вогонь не знає, чиє тіло – вогонь, хто зсередини править вогнем, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний. Той, хто, перебуваючи в повітряному просторі, відмінний від повітряного простору, кого повітряний простір не знає, чиє тіло – повітряний простір, хто зсередини править повітряним простором, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний. Той, хто, перебуваючи в небі, відмінний від неба, кого небо не знає, чиє тіло – небо, хто зсередини править небом, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний».
Коли учень, завдяки прямому введенню, відкрив цей стан, а потім усунув усі неясності, він переходить до третього ступеня – нідідх’ясани, тобто безперервного споглядання, безперервного перебування у своїй природній природі. Навіть коли ми отримуємо короткі спалахи просвітлення, це ще не можна назвати реалізацією. Ці спалахи просвітлення з’являються і зникають. Це не більше ніж короткочасний досвід. Нідідх’ясана означає, що більше немає спалахів, а є безперервно палаючий факел. Ми підтримуємо цей стан горіння завдяки невідволіканню, невідволікаючому перебуванню в природі Реальності.
Коли таке безперервне горіння підтримується, Учитель звертає увагу учня на те, що в нього є тіло, яке складається з п’яти елементів, і в тілі є енергії. Він каже, що цей безперервно палаючий факел має звернутися до енергій тіла і, поєднавшись із цими енергіями, розплавити п’ять елементів усередині тіла. Тому на ступені нідідх’ясани йогин, який знає Вчення, застосовує особливі методи інтеграції. Здавалося б, усе досягнуто, його свідомість перебуває в недуальності, однак, щоб розчинити грубі карми, цього недостатньо. Просвітлення свідомості відрізняється від повного просвітлення. Бо повне просвітлення передбачає розчинення всіх карм у тілі та перетворення його на райдужне тіло.
Тому такий йогин починає об’єднуватися з елементами у зовнішніх стихіях і з елементами всередині тіла. Він об’єднується з елементом землі, знаходячи цю внутрішню свідомість, яка відмінна від елемента землі та яка ним керує. По черзі об’єднуючись зі стихіями, він відкриває п’ять різних видів природного стану. Він відкриває п’ять різних видів присутності, які пов’язані не лише зі свідомістю, а й з елементами. Коли він повністю розкриває ці п’ять видів присутності, вони стають п’ятьма порожнечами або п’ятьма мудростями.
«Той, хто, перебуваючи в просторі, відмінний від простору, кого простір не знає, чиє тіло – простір, хто зсередини править простором, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний».
Зіставляючи своє безперервне споглядання з тисячами проявів, учень набуває майстерності у вивільненні природного стану. Він відкриває його як внутрішнього повелителя всіх ситуацій, переживаючи біль чи насолоду, страх чи страждання. Інтегруючись із будь-якими енергіями, такий йогин вчиться відокремлювати й вивільняти своє первісне усвідомлення з будь-яких ситуацій, виявляючи це усвідомлення як повелителя всіх ситуацій.
«Той, хто, перебуваючи в темряві, відмінний від темряви, кого темрява не знає, чиє тіло – темрява, хто зсередини править темрявою, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний. Той, хто, перебуваючи в усіх істотах, відмінний від усіх істот, кого всі істоти не знають, чиє тіло – всі істоти, хто зсередини править усіма істотами, – це твій Атман, внутрішній правитель, безсмертний».
Це стосовно істот.
Далі Яджнавалк’я перелічує мовлення, око, вухо, розум, частини тіла, процес пізнання. Він каже:
«Твоє усвідомлення – це той, хто всередині править усім цим, той внутрішній правитель, хто ні з чим із цього не пов’язаний. Невидимий, він бачить; нечутний, він чує; немислимий – мислить; непізнаваний – пізнає. Немає іншого, хто бачить, крім нього; немає іншого, хто чує, крім нього; немає іншого, хто мислить, крім нього; немає іншого, хто пізнає, крім нього. Це твій внутрішній повелитель, безсмертний. Усе інше підвладне стражданню.
І тоді Уддалака Аруні замовк».
Що означає «невидимий — бачить» і «нечутний — чує»? Попри те, що наша самонароджена Мудрість споконвічного усвідомлення перебуває поза сприйняттям, поза органами чуття, таттвами, гунами й категоріями, це не означає, що повсякденне сприйняття відокремлене від неї. Коли повне пробудження набирає сили, ми бачимо, що навіть звичайне сприйняття (чуття, бачення) — це все частина того самого усвідомлення. Справжня присутність, споглядання не означає, що ми поміщаємо свій розум у якийсь надзвичайно далекий стан, відмінний від звичайної свідомості. Це не означає фіксацію на чомусь внутрішньому, не означає переживання чогось незвичайного, створеного розумом. Це означає повністю порожнє, повністю трансцендентне усвідомлення, поєднане зі звичайним сприйняттям, коли очі бачать, але нікому бачити, вуха чують, але нікому чути. На цьому етапі йогін може займатися звичайними повсякденними справами, і все ж перебуває у найвищому стані споглядання.
Інтеграція абсолютного й відносного
Якось досить давно я медитував, переживаючи один за одним дуже глибокі рівні самадхі. Я сидів і почувався нітрохи не гірше за Міларепу чи давніх ріші, на головах яких птахи вили гнізда. Але мій Учитель і ще один брахман у цей час спокійно обговорювали різні справи, пов’язані із забезпеченням ашраму та іншими речами. Тоді я подумав: «Та як же це можливо? Я переживаю такі речі й бачу, що все це — абсолютно повна ілюзія. У мене навіть немає бажання жити в цьому світі, а вони обговорюють такі тривіальні мирські речі». Це ніяк не вкладалося в моїй голові. Тоді я подумав: «Напевно, ніхто, крім мене, цього не розуміє. Напевно, навіть Учитель не розуміє того, що я відкрив. Як вони можуть обговорювати такі речі, коли все це настільки абсолютна ілюзія і в цьому немає жодного сенсу?»
Тоді я прийшов і поставив Учителю таке запитання:
— Як ви можете обговорювати всілякі речі й піклуватися про мирське, коли існує така абсолютна свідомість? Невже ви її не бачите, чому вас турбують мирські речі? Як ви можете серйозно обговорювати всі ці речі, якщо навіть я, учень-початківець, можу так медитувати, перебуваючи в повністю трансцендентному, повністю безумному стані, невже ви його не відкрили?! Схоже, що ви навіть не розумієте цього трансцендентного стану.
Учитель сказав мені:
— Схоже, ти ще не зовсім розумієш, що я настільки безумний, щоб бути нормальним, а ти поки що не дуже.
Коли ми розкриваємо це усвідомлення, спочатку здається, що воно готове проковтнути всі всесвіти. Коли ми його поглиблюємо, то бачимо, що воно невіддільне від будь-яких життєвих процесів, що немає нічого мирського і немає нічого буденного. Все, що ми переживаємо, є трансцендентним, позамежним уже прямо зараз. Коли ви сидите, то сидите в абсолютному, у трансцендентному. Коли ви засинаєте в тамасі, то у вас абсолютний трансцендентний тамас. Коли ви відчуваєте сум’яття, мирські бажання, то у вас абсолютне сум’яття й абсолютні мирські бажання. Коли ви їсте або щось бачите, то переживаєте це в тому самому абсолютному стані. Немає нічого тривіального, все є лише абсолютним.
