Коментар до тексту «Йога Васіштха»
Чому ми тут? Тому що ми прагнемо щастя. Ніхто з нас не хоче страждати, кожен із нас хоче бути щасливим. Але як бути щасливим, що таке щастя? Ми в усьому цьому не дуже розбираємося. Як не страждати, хоча ми народилися в матеріальному світі, у якому страждання й радість присутні навпіл? Як бути вільним у світі, де постійні обмеження? Саме тому ми тут, щоб у всьому цьому розібратися за допомогою вчення Дхарми, вчення святих, і досягти плодів та результатів.
Щоб у всьому цьому розібратися і досягти плодів та результатів, нам потрібна вір’я (велика рішучість). Три великі речі потрібні нам на духовному шляху:
Велика віра в Дхарму, у Прихисток, у святих, у вчення, у Гуру. Маленька теж добре для початку, але потім ця маленька віра має вирости, як росте маленький паросток. Маленька віра краща, ніж нічого, але все ж її недостатньо, тому якщо ми її поливатимемо, вона стане великою вірою.
Віра в Бога, у Дхарму, у свій духовний шлях, у лінію передачі, у Прихисток, у священні тексти, в усе те, чого ми дотримуємося. Спочатку віра завжди маленька, і вона навіть іноді програє телевізору, тобто ми іноді виявляємо, що телевізору ми віримо більше, ніж Дхармі, він сильніше на нас впливає, багато хто називає його "одноокий гуру". Комп’ютеру, своєму розуму — ми віримо в тисячі речей, ми їх, звичайно, не вважаємо об’єктами нашої віри, але фактично ми в них віримо так само сильно, як і в Дхарму, іноді сильніше.
Але поступово ми розуміємо, що щось тут не так, неправильно, не повинно так бути, що є речі, у які треба вірити всією душею, непохитно, а є речі, які треба приймати як частину побутового життя, але не більше. Ми починаємо набувати вівеку (розрізнювальну мудрість) і розуміти, чому віддавати владу над своєю душею, а чому не віддавати в жодному разі.
Віра сама не розвиватиметься. Є процеси, які розвиваються самі по собі у всесвіті, наприклад, сходить і заходить сонце саме по собі, нам не треба робити тапасью, щоб воно сходило; течуть річки, п’ять елементів (стихії всесвіту) — вони це роблять, тому що їх спрямовують боги, хранителі світобудови, такі як Агні, Сур’я, Ваю, Варуна, Чандра. У кожного бога в сансарному світі Індри є своя область компетенції, своя сфера, де його енергія (шакті) прикладається, і тоді стихії, п’ять елементів, всесвіт, людська цивілізація, інші світи — вони розвиваються.
Але наша власна віра не може сама по собі розвиватися, якщо ми не докладемо свідомого зусилля, якщо ми не бажатимемо сильної віри, не молитимемося про здобуття благословень, дарування шактіпатхи, ануграхи, дарів глибокої сильної віри, вона так і залишиться. Тому, щоб вона стала великою, потрібно бажати цього, думати про це, молитися про це, тоді вона поступово стане великою. Велика віра звільняє.
Друге велике — це велике розчарування в сансарі. Оскільки сансара велика, карма велика — і розчарування в ній також важливе, велике, скептицизм, великий скептицизм щодо сансари.
Велике розчарування в сансарі не означає впасти в депресію і не означає припинити виконувати свої обов’язки, якщо такі у вас є за кармою. Воно означає розчарування в самому невіданні, у самому невіглаському підході до життя, невіглаському баченні, в ілюзіях сансари, тому що сама сансара є невіданням, формою невідання.
Є матеріальна енергія (пракріті), але матеріальна енергія стає сансарою тільки тоді, коли ми її бачимо неправильно. Сама по собі вона божественна, але коли ми бачимо її неправильно, неправильно її оцінюємо, визначаємо свої сенси життя, цінності, цілі під впливом її дії — ось це називається сансара. І коли ми живемо в некерованій неконтрольованій реальності, вона змушує нас проти нашої волі перероджуватися, реінкарнувати і страждати — це сансара. І ось у цьому треба глибоко розчаруватися, усвідомити силу невідання, силу оман, розчаруватися в несвідомості й забажати свідомого способу життя, усвідомленості.
Третє велике — це велика рішучість (вір’я). Коли в нас є сильна віра і ми досить глибоко розчарувалися в сансарному невіданні... ще раз повторюю, розчарування в сансарному невіданні не означає нігілізм (заперечення). Дуже багато тих, хто намагається практикувати розчарування в сансарі, часто їхні уми зісковзують у нігілізм. Нігілізм — це теж свого роду прив’язаність, тільки зі знаком мінус. "Я був прив’язаний, а тепер, навпаки, я починаю це заперечувати й ненавидіти" — це теж неправильно. Це подібно до того, як людину ви любили, але вона вам завдавала також і багато страждань, з часом знак змінився, замість любові з’явилася ненависть, але це теж прив’язаність, тільки з від’ємним знаком.
Розчарування в сансарі — це інше, це коли ви бачите її такою, якою вона є, бачите її як ілюзію і більше не купуєтеся на її красиві картинки, ви розпізнаєте їх усюди. І ось коли є велика віра, розчарування в сансарі, третьою потрібна велика рішучість (вір’я) — великий намір іти шляхом звільнення, шляхом Мокша-дхарми.
Шлях Мокша-дхарми
Коли є ці три великі, ми можемо йти шляхом Мокша-дхарми, найвеличнішої з усіх. Ці речі приходять не одразу, мають минути роки, щоб ми усвідомили дещо. І йогін їх цілеспрямовано в собі виховує: вивчає тексти, слухає настанови Гуру, слухає сатсанги, проводить аналіз (роздуми), ставлячи собі запитання приблизно такого порядку: "Що є Бог?", "Що є всесвіт?", "Хто є я?", "Чому я тут?" і "Який шлях до щастя і свободи?". Він постійно намагається усвідомити себе в цьому світі, і поки він недостатньо усвідомлений у медитації, у спогляданні, він хоча б робить це інтелектуально, тобто ця інтелектуальна робота має завжди виконуватися.
Наприклад, ми завжди ототожнюємо себе зі своїм народженням, із тілом, особистістю та людськими істотами природно, нам здається: "Це ж так природно, я людина, я народився", ми приймаємо своє народження за замовчуванням. Але й жаба також приймає своє народження, вона думає: "Я жаба, ось мій ставок, я маю плавати". А чим ми відрізняємося від цього? Ми любимо поговорити, жаби теж люблять поплавати, але в принципі?
Жаба не може піти проти своєї природи, вона не може перестати бути жабою. Так само ведмідь, він усвідомлює себе ведмедем, він думає: "Я ведмідь", він не може піти проти своєї ведмежої природи, він повністю ототожнений. Так само ми усвідомлюємо себе: "Я людина", ми не можемо піти проти своєї людської природи. Наприклад, ми прокинулися, нам не спадають на думку думки: "Так, настав час створити нову галактику", — це дикі думки для нас, не можуть такі думки взятися, тому що в нас розум людини, у нас не розум Бога-творця галактик.
Ми не можемо піти проти своєї людської природи, наша людська природа діє, але йти шляхом Мокша-дхарми, бути садху — це йти, у певному сенсі, проти своєї людської природи, не те щоб із нею боротися, а перевершити її. Для цього потрібні цілеспрямовані щоденні зусилля, потрібно просуватися, ставлячи ці запитання, слухаючи, що говорять святі, вивчаючи тексти вчення, потроху практикуючи й прояснюючи.
Раптом ми відкриваємо, що є інша можливість, є можливість здобути божественну природу, але для цього треба змінити своє мислення, свій менталітет, оволодіти багатьма мудростями й знаннями, змінити рівень енергії та усвідомлення, має бути виконана велика робота.
Звільнення від мирських амбіцій
Коли ми усвідомлюємо велич божественної природи й обмеження людської природи, розчарування в сансарних цілях, смислах і цінностях приходить само собою, природно, у нас уже немає цілей у матеріальному світі як таких, немає амбіцій. Якщо я хочу божественної природи, мені немає сенсу самостверджуватися у світі людей, так? Зрозуміло, що світ людей — він і є світ людей. Це подібно до того, як у вас немає цілей самостверджуватися серед птахів горобців. Зрозуміло, світ горобців такий.
У вас немає амбіцій у світі людей, ви розумієте — людська природа обмежена, обмежена кармою, відповідно і похвала, і репутація — вони небагато варті у світі людей, сумнівна річ. Це все одно, що репутація у світі мурах, у світі котів — вас вона турбує? Тепер ви розумієте, чому багато садху не дбали про свою репутацію у світі людей? У ведичній традиції багато хто (божевільні мудреці, божевільні авадхути) ходили з черепом, оголені. Це теж певний рівень, коли ви розумієте — а перед ким, власне, самостверджуватися, якщо мої цілі лежать поза світом людей, мої цілі в божественних світах, мені там треба вирішувати свої завдання, свої питання.
Перед ким потрібні мої амбіції, яке майно я маю мати тут, чим я маю володіти таким великим? Чим люди володіють таким, що, справді, можна було б цінувати? Тобто весь світ божеволіє через матеріальне споживання, створена ціла цивілізація, ціла культура, заснована на матеріальному споживанні. Але чим таким володіють люди, заради чого варто було б витрачати своє життя, сили, енергію, час? Дві машини і два будинки? Це все? Якась взуттєва фабрика або парфумерний завод, якісь цінні папери — і ось це все? Це всі цінності й сенси?
Для богів це смішно, це подібно до того, як у пташки є гніздечко і там набір ялинових гілочок із голками, дві шишки, але вона готова відстоювати ці шишки проти інших дроздів, гніздо в дереві. Або подібно до того, як у білки є трохи листя, трохи сухої трави і запаси з пів кілограма горіхів на зиму; якщо бурундук залізе, вона буде битися з ним, не дозволить своє майно... вона буде відстоювати свою честь, свій рідний дім. Ось те саме, людські амбіції такі самі. Але ми не усвідомлюємо цього, тому що сильне ототожнення, і для нас дуже важливі всі ці речі.
Так само вовк на своїй території, він не дозволить іншому у своєму лісі, де йому нібито підконтрольні дві сотки, тільки він має право мітити їх, але якщо інший вовк прийде, буде бій. І весь людський світ, він смішний у цьому сенсі з погляду садху, він смішний, люди ділять кордони, борються за майно, іноді навіть позбавляють одне одного життя, уся історія людства. З погляду садху вся історія людства — це історія такого схиблення на матеріальному, омана, невідання. Це не історія мудрості й святості шляху, тому що вся історія людства складається з цього — з воєн, оман.
Тому садху, коли вони усвідомлюють це й усвідомлюють свої цілі в божественному вимірі, вони втрачають інтерес — ось це і називається "велике розчарування в сансарі". Інтерес до матеріальної реалізації вони можуть підтримувати, сила їхньої свідомості достатня, щоб забезпечувати себе, але їхній інтерес зникає — інтерес до амбіцій, інтерес узагалі до тієї системи цінностей, яка є. І звідси з’являється вір’я — велика рішучість іти шляхом Мокша-дхарми, досягти визволення, розкрити свою божественність, реалізувати свій божественний потенціал, здобути самадхі, здобути одне з визволень: салок’я-мукті (визволення в одному світі з божествами), саруп’я-мукті (мати таке саме тіло, як у божества) або саюдж’я-мукті (розчинення у світі Абсолюту, у недвоїстому стані).
Отже, слухаємо "Йога Васіштху".
Васіштха продовжив:
Те, що знищується в житті щастям або нещастям, знищується; але те, що не знищується, залишається. У цьому сутність учень писань. Той, хто має бажання, проходить через приємні й неприємні відчуття.
Дія часу і зміни
Отже, те, що знищується щастям і нещастям, — це парінама (зміни). Зміни, пов’язані як зі щастям, так і з нещастям, приносить енергія часу (кала-шакті). Кала-шакті уособлюється двома божествами: Калабхайравою та його дружиною Калі. Махакала — це Шива, його дружина — Махакалі, тобто Шива у формі Калабхайрави і Калі — це енергії часу, які несуть зміни. Це найтонші енергії, які складно контролювати, складно усвідомлювати навіть багатьом богам.
Наприклад, наше тіло старіє. Ми дивимося в дзеркало — минув рік, не бувало так, що ми, раз, і помолодшали, ще через рік ще молодші. Усе навпаки. У часу є вектор, і цей вектор рухає нас із минулого в майбутнє, і на початку цього вектора ви маленька дитинка, а в кінці цього вектора хто ми? Скелет, ми дуже чітко йдемо до свого майбутнього відповідно до цього вектора часу. І це невблаганний рух або майже невблаганний, це дія Калабхайрави.
Або ми їдемо, залишаємо дім, якесь місце, приїжджаємо через десять років — там не буває так, що все сяє, усе блищить, усе оновилося. Там буває все в занепаді, павутина, усе ніби. Ми поїхали з Дів’я Локи, не були там два роки — там ви її не впізнаєте, там живуть три монахи, туди почали приходити ведмеді — такого ніколи не було. І деякі там мені кажуть: "Ми боїмося вечорами ходити на Бхаджан-мандалу з Ар’я Локи, тому що боїмося ведмедів". Усі ж знають, яка Дів’я Лока була доглянута. Це час, це фактор часу (кала-шакті).
Вплив часу на тіло й енергію
І час змінює співвідношення пран, тамаса, раджаса і саттви. Час керує гунами, пропорціями п’яти елементів у нашому тілі, у матеріальному світі. Людина старіє, тому що щодня, щомиті, щосекунди в її тонке тіло приходить тонка енергія, вона входить у канали й чакри, і канали та чакри засмічуються. У старості в людини функціонує приблизно на сімдесят відсотків менше вітрів, а отже й каналів, ніж у дитинстві, ось така різниця, тому що прани дедалі більше й більше засмічують тонкі канали.
Засмічення тонких каналів послаблює вітер, циркуляцію вітру, послаблює циркуляцію життєвої сили в тілі, якщо тільки ви не підтримуєте тіло кундаліні-йогою, методами сублімації сексуальної енергії, шат-чакра-йогою, хатха-йогою, пранаямами, усіма силами не бережете енергію, не очищаєте канали, не пробуджуєте енергію, не поширюєте її по тілу, то енергія, що приходить із тонкого світу, засмічує, і тіло поступово набуває іншої форми, а потім у ньому й жити взагалі стає незручно. Тобто у вісімдесят років у ньому вже просто стає незручно жити. Але якщо ви добре займаєтеся йогою, практикуєте, то вам у вісімдесят років буде ще зручно в ньому жити, можливо, і в сто двадцять теж, тому практикуючий має закладати санкальпи сиддхі довгого життя, тому що йому багато потрібно практикувати, щоб багато зробити у своїй духовній роботі й подолати силу плину часу, перевершити час.
Подолання часу через недвоїстість
Час можна перевершити тільки у вимірі недвоїстості, у самадхі чистого світла, у глибокій усвідомленості, там, де немає змін, де немає гун. Кала-шакті рухає гуни, рухає таттви, але у вимірі таттватіта, гунатіта, де немає гун, немає таттв, там час також не діє.
Коли ми утверджуємося в природній усвідомленості за межами гун, ми поступово виявляємо, що всередині нас є нітьятва. Нітьятва — це сутність богів, але вона є і в нас, у людей, просто ми не користуємося нею, вона в нас не виявлена, не розкрита. Нітьятва — це вічність, вічність у часі, ми вічні істоти, ми безсмертні істоти, наша безсмертна сутність така сама, як і в богів, боги знають про неї, вони користуються нею, вони зробили її найголовнішою частиною свого життя, тому вони щасливі й вільні. Але ми не можемо розкрити її потенціал, тому що вона нам не знайома, і не можемо звернути на неї увагу.
Нітьятва досягається, коли ми можемо реалізувати недвоїсту свідомість, коли ми можемо увійти в самадхі, наприклад, у нірвікальпа-самадхі або в сахаджа-самадхі, або в бхава-самадхі, у нада-йога-самадхі, у кундаліні-йога-самадхі, ми проникаємо в ті чи інші аспекти нітьятви.
Пурнатва — божественна повнота й цілісність
Переживання нітьятви дарує нам другий аспект божественності — це пурнатва. Пурнатва — це цілісність, повнота, якщо буквально — «ні додати, ні відняти». І знаменитий ведичний гімн, де ми співаємо «Пурна мідам, пурна мадам» і так далі, який сенс цього гімну? Це ціле, Абсолют цілий, якщо в нього щось забрати, він залишиться цілим, він абсолютно повний, якщо до нього щось додати, він усе одно повний, він завжди і всюди повний, у цьому сенс цього ведичного гімну. І цей ведичний гімн говорить про нашу власну природу.
Наша власна природа — це пурнатва (повнота, цілісність), якщо ви від неї відберете щось, вона залишиться цілісною, повною, якщо ви до неї додасте щось, насправді вона такою самою й залишиться, якщо ви її розділите, вона все одно буде повною, до неї незастосовні закони математики, алгебри, це парадокс. У математиці є такий парадокс — парадокс нескінченного готелю, відомий парадокс серед математиків, це складна теорія. Якщо коротко описати, є готель із нескінченною кількістю кімнат, туди заїжджає нескінченна кількість постояльців, але наступного дня ще приїжджає, і весь час він поповнюється, але він ніколи... у ньому не буває зайнятих місць, скільки б не приїхало, у ньому завжди є вільні місця, завжди є місце, тому що це парадокс. Пурнатва розкривається в нас, коли ми виявляємо недвоїсту свідомість і поступово звикаємо спиратися на недвоїсту свідомість.
Якщо є бажання позбутися хвороби подібних відчуттів, єдиний шлях до цього — позбавлення від бажань. У вищій свідомості немає омани, що «я» і «світ» існують.
Природа бажань і кама-кала
Отже, якщо ми хочемо розкрити божественну свідомість, свій божественний потенціал, то нам треба також зрозуміти, що ми робимо з нашими бажаннями, тому що які бажання, таке наше життя, такі й ми. Саме наші бажання є вістрям або вираженням нашої карми. Якщо ми глибоко розбираємося з природою наших бажань, то приходимо до первісного, первородного бажання, яке називається кама-кала. Кама-кала — це вселенське бажання Ішвари як верховної істоти, первинний імпульс, який виходить у момент народження всесвіту у вигляді енергії, і всі наші бажання — це вже наслідок цього первинного імпульсу.
Іншими словами, коли ми бажаємо чогось — це енергія, матеріальна сила (пракріті) через нас реалізовує свої плани. Дуже добре, нехай вона реалізовує, ми тут до чого? Але ми вважаємо, що це наші бажання. І в кожної людини бажання вбудовані так, що вона не може їм противитися. Уявіть собі: якщо є робот, у нього прошили стандартні програми — програма діяти так, так, так. Так само через бажання матеріальна природа (пракріті) прошиває нашу оболонку, щоб ми мали стандартний набір бажань, при цьому в ньому є різноманіття, враховуються наші індивідуальні побажання з минулих життів — ми ніби своїми думками з минулих життів замовляємо собі індивідуальний набір бажань, але загалом він у всіх приблизно один і той самий, і істоти з однаковими кармічними відбитками бажають приблизно одного й того самого. Але насправді це матеріальна енергія, матеріальна природа (пракріті).
І Васіштха говорить: «Немає іншого виходу, як звільнитися від усіх бажань». І нам треба розібратися, що є енергія, чиста енергія, а що є бажання, як звільнитися від бажань, але зберегти енергію, як звести власні бажання до мінімуму, а свою енергію, навпаки, збільшити, ніколи її не витрачати, як здобути цю цілісність (пурнатву).
Божественний стан виконання бажань
Пурнатва (стан божественної повноти й цілісності) — це коли дуже мало бажань, але дуже багато енергії. За рахунок чого дуже мало бажань? Тому що ви перебуваєте в такому вимірі, де всі бажання вже виконані до того, як вони у вас з’являться. Це такий парадоксальний стан, коли бажання виконується раніше, ніж ви його захочете. Можете собі уявити? Ви тільки чогось захотіли, виявляєте — воно вже виконане, ви тільки ще чогось захотіли, воно вже реалізоване до того, як ви його навіть вербалізували й невиразно усвідомили, і тим більше до того, як ви почали діяти, ви виявляєте, що воно вже виконане.
Божественний стан, стан богів на небесах, у небесних вимірах Рупа-локи, богів причинного світу — це виконання бажань до їх формулювання. Вони навіть не формулюються у вигляді чітких образів, у вигляді дій, але вони виконуються. За рахунок чого вони виконуються? За рахунок перебування в природному стані, у джерелі, тобто боги виконують усі свої бажання не так, як люди, вони виконують свої бажання через повне віддання себе Абсолюту, через атма-ніведану.
Бог (Абсолют) виконує абсолютно всі бажання живої душі, але для цього їй треба до нього прийти, треба достатньо глибоко з’єднатися, тоді він виконує роль близької людини (матері, батька, чоловіка, коханця, сестри, доньки, сина), роль їжі, роль інформації, роль зовнішніх насолод, роль автомобіля, дому, умов, зручностей, будь-яких вишуканих інтелектуальних запитів, узагалі всього того, що взагалі може бути для людини назване бажанням.
Природне зречення і розвиток сіддх
Зречення бажань (вайраг’я) має приходити природно в міру поглиблення нашої вічари й вівеки, і розпізнавання абсолютної свідомості, яка виконує всі наші бажання. Коли ви виокремлюєте в собі абсолютну недвоїсту свідомість, здається, що вона жодного бажання не може виконати, спочатку. Вона надто далека, надто порожня (пустотна), надто невловима, і ви взагалі в ній сумніваєтеся — чи взагалі вона є, чи ні. Ви думаєте: «Я її навіть так до ладу не відчуваю, щоб упевнено сказати. Як вона ще може виконати мої бажання?» Але в міру вашої садхани ви переконуєтеся, що поступово вона може ставати для вас чистою, ясною і глибокою, і поступово вона починає виконувати ваші бажання.
Однак це не так, що ви увійшли в самадхі, розвинули сильну волю і потім починаєте матеріалізовувати якісь події, проявляючи сіддхи (це називається кальпіта-сіддхи або ріддхи — мирські сіддхи). Мирські сіддхи можуть проявлятися, наприклад, якщо ви реалізували сахадж-самадхі, ви можете силою санкальпи або мантр, виконання ритуалів досягти багатьох бажань. І багато садху починають зі шляху звільнення, а закінчують тантричною магією, і вони відчувають, що отримали певний інструмент у своє розпорядження і можна непогано влаштуватися в цьому світі — можна стати багатим, можна реалізувати ті бажання, є санкальпа-сіддхи, є розуміння управління реальністю.
Їх дуже приваблює управління реальністю, і управління реальністю стає самоціллю. Навіть у мирському житті багато людей прагнуть управляти реальністю. Є трансерфінг — книги Вадима Зеланда, є оповідання Пелевіна «Четвертий сон Віри Павлівни», є жарт — книга «Як управляти всесвітом, щоб не дізналися санітари» — це популярно, навіть серед мирських людей, люди починають дещо розуміти: «Так, світ є проявом свідомості, світ має магічну природу», але, зрештою, у нас є парасаттака-логіка у власному вченні Даттатрейї, вчення пракам’я-сіддхи, вчення іччха-сіддхи, санкальпа-сіддхи, тантричні вчення, ведичні вчення про реалізацію наміру.
Але управління реальністю — це не самоціль, метою є досягнення такої реальності, коли всі бажання вже зникають, тому що, як правило, намагаються управляти реальністю для того, щоб у ній вигідно щось отримати і вигідно влаштуватися, реалізувати свої наміри. Звільнення — це інше, це досягнення такої реальності, якою більше не потрібно управляти, яка сама управляється, коли суб’єкт цієї реальності сам як такий зливається з об’єктом, коли ти сам стаєш цією реальністю.
Становлення Брахмою-творцем
У вченні про шістнадцять кала вершиною реалізації в традиції сіддхів є становлення богом Брахмою, творцем всесвіту. Це означає — ви настільки проникли в реальність недвоїстості, у розуміння недвоїстості, що ваші енергії достатньо великі, дозріли, щоб ви могли створити новий хід часу, нову метрику простору, нове матеріальне творіння, подібне до Брахми-творця, подібне до Шиви. Це означає, що у вас чит-шакті (енергія усвідомлення), ананда-шакті (енергія щастя і блаженства), сватантрія-шакті (енергії свободи), джняна-шакті (енергії всевідання і мудрості), іччха-шакті (енергії божественної волі), крійя-шакті (енергії божественних діянь, тобто творити, підтримувати, руйнувати, приховувати, проявляти божественне) у вас достатньо. І Брахма-творець, Ішвара може творити всесвіт завдяки тому, що він сам перебуває в недвоїстій свідомості.
Хто вигадав ці вислови і закрив ними чисте ніщо, що є безмірним спокоєм? Немає ні «мене», ні «світу», ні навіть «Брахмана». Усе це — лише слова. Єдина реальність — безмежний спокій. Оскільки це є всім, у ньому немає відмінності і немає того, хто його відчуває. Визначення вигадують для навчання. Єдина істина у свідомості, і існує тільки ця свідомість. Але як відрізняються сни двох людей, що сплять на одному ліжку, і неможливо побачити сон іншого, розуміння і внутрішнє переживання кожного індивідуальні й неповторні.
Безсумнівно, що свідомість як свідомість усвідомлює все у всесвіті. Тому я — це свідомість; я, світ і всі предмети в ньому не відрізняються від свідомості. Єдина свідомість здається багатьма, але через невігластво і виняткову тонкість свідомості вона не бачиться як така. Ця свідомість бачить всесвіт у собі, ніби він мав форму, хоча насправді він не має форми. Усі відмінності, такі як свідоме, несвідоме тощо, хоч і не реальні, використовуються тільки для навчання шукача.
Поняття «я» виникає в Брахмані випадково (як у випадку з вороною, що сідає на пальму, тоді коли з неї падає кокос — між ними немає причинного зв’язку). Насправді я є Брахман, світ є Брахман, і немає ні кінця, ні початку. Тому чи є причина страждати або радіти? Оскільки Бог всемогутній, деякі предмети здаються свідомими, інші несвідомими. Але немає такого поділу в Брахмані. Це створіння здається частиною Бога, і між ними існує уявний взаємозв’язок, але це неправильно, тому що в Брахмані не існує нічого, що можна було б вважати його природою.
Мовленнєве самозвільнення і погляд джняні
Те, що говорить Васіштха, на що це схоже? Ви сьогодні практикували мовленнєве самозвільнення. У вас також виходило? Так собі. Коли ви практикуєте мовленнєве самозвільнення — це називається крія-джняна, тобто практика тренування в погляді адвайта-веданти, погляді джняни. Це дуже важлива садхана, оскільки вона створює ваш менталітет як майбутнього джняні. Вправляючись подібним чином, ми починаємо мислити; мислячи, ми відкриваємо в собі новий потенціал і поступово змінюємо свою долю.
Зрозуміло, ментальне мовленнєве самозвільнення не зрівняється зі споглядальним самозвільненням, однак поки немає споглядального самозвільнення, треба починати з чогось, тому ми вправляємося в мовленнєвому, це дуже важливо. Якщо ви зможете згадати, навіть уві сні, мовленнєве самозвільнення, ви можете змінювати свої сновидіння. Якщо ви згадаєте навіть мовленнєве самозвільнення, і з вами відбувається якась ситуація, ви поступово зможете не піддаватися і контролювати ситуацію, просто змінюючи свій ум за допомогою мовленнєвого самозвільнення. Спочатку треба опанувати методологію, а потім зрозуміти, як це має відбуватися інтуїтивно.
Мовленнєве самозвільнення, ментальне самозвільнення виражає світогляд джняні, те, як джняні дивиться на світ. І для нас це спочатку здається незвичним, але в міру того, як ви будете ставати все ближче й ближче до джняни, ви поступово побачите, що саме такий світогляд усередині вас відкривається, що все те, про що говорили святі, всередині вас буде само пробуджуватися.
Коли до Шрі Рамани Махарші підходили учні й запитували: «Як нам допомогти стражданням світу?», він відповідав приблизно так: «Розберіться спочатку, хто ви є. Не існує ні світу, ні ваших ілюзій. Спочатку зрозумійте, хто ви є, а потім ви можете допомагати стражданням світу. Але поки ви не розберетеся з тим, хто ви самі є, як ви можете допомагати стражданням світу? Ви не знаєте, хто ви, ви не знаєте, що є світ, отже, ви не можете усунути причину страждань, ані зрозуміти, через що вони виникають».
Парадокс адвайти в тому, що коли ми починаємо глибоко розбиратися, то виявляємо, що і ми — це не ми, і світ — це не світ, і страждання — це не страждання, що все виглядає по-іншому, все не так, як розповідали в школі. Ментальне самозвільнення привчає нас до погляду адвайта-веданти. Але поступово ми відходимо від мовленнєвого ментального самозвільнення до істинного переживання. Істинне переживання приходить у результаті відточування споглядання, розвитку вічари, практики вівеки (коли ми відсторонюємо свою свідомість від п’яти оболонок) і розвитку вайраг’ї. Також воно приходить як результат розвитку глибокої віри й відданості. Багато шляхів приведуть вас до цього бачення.
Двоїсте відчуття є несвобода, а відмова від нього — звільнення. Якщо двоїстість залишена, поділи між спостерігачем (суб’єктом) і спостережуваним (об’єктом) припиняються. Рух у свідомості вважається творенням; коли цей рух бачиться фальшивим і неіснуючим, залишається нірвана. Брахман необумовлений і незмінний. Увесь всесвіт є абсолютним Брахманом, без будь-яких розділень.
Васіштха продовжив:
Безкінечна свідомість, о Рамо, існує повсюди і тому здається такою, що переходить з однієї частини всесвіту в іншу за мить ока. Яким би не було заняття, в яке ти занурений, залишайся в необумовленій свідомості. Невігластво характеризується тим, що воно зникає при дослідженні; якщо його можна побачити й поспостерігати, воно стає знанням. Таким чином, невігластво не існує, і безсумнівно немає у свідомості жодних розділень.
Кореневі та поверхневі ілюзії
Сучасний світ, світ нашої карми — це світ, що складається з ілюзій. Ілюзій, ілюзій, ілюзій. Є кореневі ілюзії, пов’язані з ототожненням із тілом, часом і простором. Є ілюзії як наслідок цього. І нам треба від поверхневих ілюзій прийти до розуміння кореневих ілюзій. Коли кореневі ілюзії усунені, то вайраг’я, вічара і вівека з’являються природно.
Як це зрозуміти? Наприклад, коли до вас приходить якась людина й запитує: «Скажіть, скільки рогів у вашого кролика? П’ять чи шість?», і намагається втягнути вас у диспут про те, що у вашого кролика має бути неодмінно п’ять рогів, а ви кажете: «Зачекайте, зачекайте, у мене взагалі немає кролика, про що ви взагалі говорите?» І ось коренева ілюзія в тому, що у вас взагалі немає кролика, а вторинні ілюзії — про п’ять рогів, про шість і всі розмови.
Таким самим чином, у сансарі є коренева ілюзія. Ця коренева ілюзія полягає в баченні подвійності, тоді як світ недвоїстий, у баченні его, тоді як его ілюзорне, в ототожненні з тілом, тоді як «я» поза тілом, у приписуванні Атману властивостей матеріальності, властивостей п’яти оболонок — це коренева ілюзія. Коли ви досліджуєте кореневу ілюзію, усі вторинні ілюзії самі собою вас залишають.
Дослідження кореневої ілюзії
Ми повинні глибоко дослідити, у чому полягає ця коренева ілюзія. Наприклад, коренева ілюзія полягає в тому, що я думаю, що я тіло, тоді вторинна ілюзія думає, що звідти дме вітер, мені холодно, хуртовина. Усе це різні види вторинних ілюзій. Але коренева ілюзія полягає в дуже тонких ототожненнях, у дуже тонких установках, які наше «я» ввібрало в безпочатковому минулому.
Наприклад, є ідея душі, яка реінкарнує, перероджується, у якої є карма. Ця ідея виникла свого часу, коли почався новий цикл творіння. Часто ставлять запитання: «А через що була минула карма?» Кажуть: «Тому що душа здійснювала такі вчинки, вона накопичила таку карму». «А ці вчинки вона через що в минулому здійснювала?» «Тому що в неї була карма ще давніших народжень». «А там чому вона їх здійснювала?» «Тому що ще...» — і це йде в безпочаткове минуле, дуже далеко, і відстежити неможливо. Це як суперечка, що було раніше — курка чи яйце.
Але коли взагалі з’явилося невідання, якщо в якийсь момент усі душі були чистими й вільними? Якщо в якийсь момент душі не були зумовленими, вони завжди були божественними? Отже, був якийсь момент, де душа раптово чомусь почала здійснювати невіглаські дії й накопичила цю карму.
Виникнення карми в момент творіння
Що говорить ведична традиція? Вона говорить, що в момент творіння всесвіту, коли Брахма розпочав новий цикл творіння всесвіту, почали розгортатися три гуни (три фундаментальні енергії — тамас, раджас і саттва), рухатися п’ять великих стихій (п’ять елементів). Тобто почала формуватися топологія, метрика простору, структура світобудови, структура часу — те, що називають, мабуть, квантовою піною в теорії квантової фізики, теорії всесвіту. Із сингулярності почали проявлятися перші константи.
У цей момент душі, що володіють великою духовною силою, залишилися у своєму природному стані. Їх називають нітья-сіддхи, махапуруші — наприклад, Нарада. Є вічні божественні душі, такі як Даттатрейя, Вішну, Шива — їх називають нітья-сіддхи і махапуруші, дживанмукти. Ці душі не піддаються сансарі, і матеріальне творіння на них ніколи не впливає.
Є інші душі — ті, які в момент матеріального творіння, коли гуни, таттви почали рухатися, чомусь утратили самйогу, втратили рівновагу. Вони почали піддаватися впливу п’яти елементів, впливу трьох гун, і в момент, коли вони почали піддаватися, їх торкнулася пракріті (матеріальна енергія).
У Брахми як творця всесвіту був свій план створення різних аспектів, лок. Було сім ланцюгів творіння, і кожна жива істота потрапляла у свою локу залежно від того, який тип енергії в неї увійшов або до неї причепився.
Ця безпочаткова карма в цей момент творіння стала нашою, тому що ми з нею ототожнилися. Іншими словами, не було жодної карми спочатку — була енергія, енергія Брахми-творця всесвіту. Але через слабкість свого усвідомлення в момент ототожнення ця енергія стала нашою частиною, частиною нашої пам’яті. Ставши частиною нашої пам’яті, вона була визнана нами як карма, і раз вона була визнана нами як карма, ми змушені її відпрацьовувати.
Це подібно до того, як вам завантажують пам’ять, завантажують враження — ви нічого не робили, нічого такого не здійснювали, але вам вставили цю пам’ять, і ви вважаєте це своєю пам’яттю та вважаєте це своєю кармою. Лише тому, що відбулося ототожнення з пракріті (з матеріальною енергією), а таке ототожнення відбулося через слабкість усвідомлення, через нестачу атма-джйоті (внутрішнього світла) — надто щільні матеріальні енергії вплинули на розум, на свідомість душі. У цьому ми відрізняємося від дживанмукт, нітья-сіддх, таких як Васіштха, Брахма, Шива, Даттатрейя, Крішна, Нарада, Санаткумара.
Природа Брахмана
Лише Брахман існує, ніби він є світом, єдиний і ніби розділений, чистий і ніби нечистий, повний як порожній і порожній як повний, рухомий як нерухомий і навпаки, незмінний як змінюваний, спокійний як неспокійний, реальний як нереальний, свідомий як інертний, сам як об’єкт, не-сам як сам, вічний як миттєвий, непізнаваний як пізнаваний, очевидний як прихований у темряві, — і хоча Брахман є все існування, його важко побачити.
Безкінечне не зумовлене, тому не здається існуючим у якомусь певному місці. У ньому немає різниці між виконавцем, дією, інструментом і причиною. Воно існує як усе завжди і всюди — невидимо, хоч і прямо перед тобою. У ньому немає різниці між свідомістю та інерцією. Я є і є навіть поняттям «мене немає», і якщо є хтось інший, це теж я.
Усі ці всесвіти здаються існуючими в безкінечній свідомості, хоча в ній самій така поява або розділення неможливі. Це ніби свідомість забажала побачити себе і стала власним дзеркалом, у якому відобразила себе без такого наміру. Так чисте існування стає власним інертним відображенням — всесвітом. Безкінечна свідомість сама відома як світ.
У ній виникають усі субстанції або матеріальні створіння; вони існують у ній і в неї відходять. Увесь світ є картиною, а сама свідомість є чистою і безбарвною фарбою, якою намальований цей світ. Об’єкти здаються створюваними й руйнованими, але свідомість вічна і не зумовлена. Хоча тисячі світів, як здається, виникають у свідомості, вона є спокійною, бо в ній немає наміру створювати, як дзеркало не зачіпається численними відображеннями, видимими в ньому.
Теорія дзеркала та відображень
Тут викладається знаменита теорія ріші Васіштхи, що називається бімба-пратібімба-вада, тобто теорія дзеркала та відображень. Для нас дуже важливо зрозуміти сутність цієї теорії, щоб потім застосовувати її в нашій споглядальній практиці.
Дзеркало — це свідомість, і свідомість найближча до простору. Відображення — це матеріальні об’єкти та будь-які об’єкти, які сприймаються нами за допомогою п’яти органів чуття.
Стан невідання — це такий стан, коли ми сприймаємо лише відображення, але не бачимо дзеркала, і коли ми не розрізняємо дзеркало та відображення. Тобто авівека (відсутність розрізняльної мудрості) — це коли ми плутаємо або не бачимо різниці між дзеркалом і відображеннями, або навіть не знаємо про це.
Вівека-відья (розрізняльна мудрість) означає: ми здатні розрізняти дзеркало та відображення. Життя в невіданні — це таке життя, коли ми зосереджені на відображеннях. Відображення самі по собі ефемерні, нереальні, і вони відбуваються цілком усередині дзеркала, але ми ганяємося за відображеннями й бажаємо володіти ними, привласнювати їх і будувати своє життя на погоні за відображеннями.
Наприклад, учені провели такий експеримент, коли поставили в лісі велике дзеркало, і різні тварини підходили до нього, а вони знімали на відео реакції різних тварин, реакції мавп, собак та інших тварин. Деякі намагалися поспілкуватися одне з одним, деякі втікали, лякалися. Наприклад, якщо собака побачить у дзеркалі своє відображення, якщо вона не знає, що таке дзеркало, вона подумає, що це інший великий собака, хоче вкусити її, вона злякається.
Так само, коли ми не розпізнаємо дзеркало й захоплені відображеннями, то наше життя перебуває немов у міражі. Питання споглядальної практики — це навчитися розрізняти, зрозуміти різницю, чітку різницю між дзеркалом і відображеннями. Коли ми розуміємо різницю між дзеркалом і відображеннями, перебувати у вимірі дзеркала.
До відображень можна віднести не лише матеріальні об’єкти, а також наші думки й почуття, емоції та образи, тобто все те, що становить принцип енергії в трьох вимірах. Розпізнавальна мудрість (вівека) — це та, яка відокремлює дзеркало від відображення.
Три аспекти первісної свідомості
Особливість дзеркала чистої свідомості така, що воно завжди чисте, воно має вроджену чистоту й досконалість — це називається на санскриті «ніранджана». Наприклад, якщо ми візьмемо дзеркало, то вчителі часто дають пряме введення за допомогою дзеркала, показуючи учням дзеркало. Якщо в дзеркало подивиться будда (свята людина), воно відобразить його як будду, а потім якщо в дзеркало подивиться собака чи свиня, воно його відобразить, але саме дзеркало саме по собі — воно не забрудниться, воно не стане ні гіршим, ні кращим, воно як було дзеркалом зі своєю здатністю відображати, так і залишиться.
Тобто які б енергії, елементи в ньому не відображалися, воно залишається чистим — це особливість нашої природи ума, яку ми глибоко повинні зрозуміти. Оскільки нам важко повірити в первісну чистоту нашого ума, нам потрібно дбати, щоб у нашій свідомості відображалися лише чисті об’єкти, тому що якщо відображатимуться нечисті, це може стати нашою поганою кармою.
Але коли ми досягаємо стану єдиного смаку, ми можемо виявити, що те, що в нашому розумінні було чистим або нечистим, це просто розумові конструкції, розумові побудови, а чистота — вона міститься не в енергіях, які відображаються, не у відображеннях, вона міститься в самому дзеркалі. Дзеркало має вроджену чистоту, і вроджена чистота існує незалежно від наших оцінних категорій.
Наприклад, часто нас вводять в оману оцінні подвійні категорії. Одна й та сама людина може бути в одній країні шпигуном, ворогом, а в іншій країні героєм — усе залежить від того, на яку країну вона працює. Якщо це російський розвідник, він може в Америці бути шкідливим шпигуном, шкідливим ворогом, а для Росії він може бути героєм, але хіба змінилася природа людини? Ні.
Або інший приклад: якщо в людини є одна кохана жінка і друга, то залежно від того, як розгорнеться ситуація, для однієї він підлий зрадник, а для іншої дуже добра людина, тому що він любить її, він зробив цілком правильну справу. Але людина не змінювалася, людина одна й та сама — це означає, залежно від ситуації різні уми по-різному оцінюють цю людину.
Так само одна людина, залежно від політичної ситуації, може бути окупантом, а може бути визволителем — усе це різні точки зору. Ми постійно живемо в таких світах, де наші уми проєктують реальність залежно від ситуації, але це не є істинна ситуація, тому що будь-яка подвійна ситуація — вона не істинна за визначенням.
Істина полягає в тому, що дзеркало нашого ума — воно завжди чисте і воно цілковито не залежить від відображень, а всі відображення, матеріальні прояви є ілюзорною грою енергій, порожнинною, такою, що не має жодної сутності.
Другий аспект цього дзеркала — це здатність ніколи не забарвлюватися якими-небудь енергіями, перебувати у своєму природному вимірі. Наприклад, якщо ми помістимо цю склянку на червоне, здасться, що вона забарвлюється червоним, якщо помістимо на коричневе — здасться, що вона коричнева, якщо помістимо на чорне — здасться, що вона чорна. Але насправді, як ми бачимо, склянка як була, так і залишилася, і скільки б не було таких фонів, склянка, чиста вода — вона завжди прозора.
Так само наша первісна свідомість не заплямовується, не забарвлюється якими-небудь енергіями, якими-небудь проявами. Наш Атман не забарвлюється нашою національністю, нашим тілом, чоловічим чи жіночим, нашим інтелектом, нашим матеріальним становищем, нашою репутацією в матеріальному світі, нашими вчинками та діями.
Третій аспект цієї первісної свідомості — це її вроджена досконалість, спонтанна. Що це означає? Її ніхто не створював спеціально, її не потрібно створювати ще раз. Наприклад, якщо ми візьмемо перо павича, то перо павича в художній майстерні ніхто не розфарбовував. Перо павича — воно розфарбоване саме по собі, просто тому що воно павича. Павич такий досконалий і красивий, у ньому немає нічого штучного, воно має спонтанну красу й досконалість.
Так само наша сутнісна свідомість за межами відображень має первісну досконалість до нашого народження, тому кажуть: «Бог досконалий». Навіть якщо ми накопичуємо яку-небудь карму, якісь гріховні реакції (карма-пхала), якщо ми пам’ятаємо про досконалість, чистоту й незаплямованість, про ці три аспекти первісного дзеркала свідомості та про нереальність відображень, ми можемо очищати всі свої карми, і це називається «самозвільнення».
Мимовільна природа творіння
Безкінечна свідомість є мимовільною й ненавмисною причиною появи світу зараз і майбутніх світів. Коли вона відкриває очі, виникають світи, коли закриває, світи зникають.
Васіштха продовжив:
Як дитячі фантазії нереальні для мене, але реальні для дитини, так і в моїй свідомості немає творіння. Оскільки форми, бачення й інтелект, що їх відчуває, є чистою свідомістю, існує тільки вона, а не всесвіт. Я не відчуваю почуття его тощо, але усвідомлюю існування чистої свідомості або досконалого спокою.
Три теорії творення всесвіту
Існує три основні теорії творення всесвіту: дрішті-срішті-вада, срішті-дрішті-вада, югапат-срішті. Це теорія поступового творення, багато в чому подібна до теорії класичної фізики, теорія миттєвого творення всесвіту і теорія взагалі нетворення.
Теорія поступового творення описується в багатьох пуранах, ітіхасах, і описує, як поступово розгортаються час, простір, п’ять елементів, три гуни.
Теорія миттєвого творення говорить інакше: ці елементи розгортаються не поступово, а вже існують від початку в джерелі всесвіту, і кожен акт свідомості — він творить новий всесвіт миттєво, відтворюючи його структуру найпростішим актом свідомості.
Перша теорія ближча до фізики Ейнштейна, друга теорія ближча до квантової фізики, де спостерігач впливає на спостережуване, де варіативні всесвіти існують паралельно один одному, і кожен акт спостереження створює новий каскад варіативних мультивсесвітів. Зазвичай її складно зрозуміти, але якщо ви хочете зрозуміти її з наукової точки зору, можна вивчити теорію Г’ю Еверетта.
Еверетт у двадцятому столітті справив ефект бомби, що вибухнула, у фізиці, але насправді про це п’ять тисяч років тому вже давно було відомо у ведичній традиції. Сутність теорії Еверетта схожа на теорію миттєвого творення. Вона говорить, що оскільки зовнішній об’єкт залежить від суб’єкта, то кожен акт спостереження творить всесвіт, кожна флуктуація, зміна у свідомості творять новий всесвіт, і тому немає одного постійного всесвіту. Всесвіт щоразу змінюється, коли ми на нього дивимося, ми змінюємо його щоразу, коли змінюємо свій стан розуму.
Це магічна картина світу, про яку маги, шамани також здогадуються. Світ існує, тому що є наша свідомість, і вона вібрує на певній частоті, і вона створює світ подібним чином. Наприклад, ця зала існує лише тому, що ми колективно її відтворюємо силою нашої свідомості. Вона не існує об’єктивно, вона існує доти, доки ми не вийдемо з цієї зали, вона існує в нашій свідомості, але в нашій свідомості наші реальності перетинаються, і ми бачимо цей світ.
Коли ми вийдемо з цієї зали, коли вийде остання людина, свідомість, що створює цю залу, згасне, зала зникне. Хтось може сказати: «Як це може бути, куди може зникнути зала, стіни ж можуть не витримати?» Але насправді, якщо наша свідомість створює інші номери цього готелю, а залу не створює, то вони існують у нашому баченні. Щоб підтримувати в умі стіни, не потрібна несуча конструкція, це просто створення розуму. Для того щоб з’явилося що-небудь, потрібен спрямований акт нашого сприйняття.
Іншими словами, який-небудь об’єкт існує тоді, коли ми його сприймаємо активно і створюємо вібрації у свідомості, тоді він відтворюється, виокремлюється з простору всесвіту. Колективний акт сприйняття створює стійкі речі, якісь невеликі речі створює наша індивідуальна свідомість.
Іноді кажуть: «Але якщо ми підемо й поставимо записувальну відеокамеру, то ми всі підемо, а камера покаже, що зала нікуди не зникла». На це можна відповісти так: камера не покаже, доки ви не підійдете з вашою пам’яттю або з вашими самскарами, і доки вона не відтворить це. Доки не буде суб’єкта, який міг би це побачити, вона нічого не покаже, тому що її також не буде.
Щоб камера показала, що зала існує, потрібні ви як суб’єкт, ви обов’язково повинні вступити у взаємини з нею й активувати певні відбитки. Якщо відбитки не будуть активовані, то й зали теж не буде, отже, зала все-таки виникає у свідомості, і вона виникає суб’єктивно.
Теорія нетворення
Це складна теорія, але її можна зрозуміти. Теорія нетворення, описана Гаудападою в "Мандук’я-каріці" і Даттатрейєю, говорить парадоксальні речі. Вона стверджує, що ніколи нічого не творилося, ніколи нічого не народжувалося, ніколи нічого не виникало, тому ніколи нічого не зруйнується. Споконвічно всесвіту ніколи не було, споконвічно він не творився.
Теорія нетворення — це вираження найабсолютнішої, найповнішої реалізації, подібної до реалізації Даттатрейї або Шиви. Коли наша свідомість вільна від карми й не вібрує, то всесвіт теж не твориться, оскільки лише вібрації свідомості змушують всесвіт творитися.
Можна навести такий приклад: коли ви медитуєте і ваш ум зупинений, якщо ваш ум зупинений і ви сприймаєте порожнинність, і доти, доки у вас немає думок і немає жодних образів у свідомості, у вас не виникає бажання щось побачити, поговорити — ви перебуваєте в усвідомленості поза думками й без образів, і жодні ситуації не контактують із вами, не притягуються. Але щойно у вас з’являється думка або бажання, розвиваються різні ситуації: до вас притягуються люди, зав’язуються розмови, виникають ланцюжки зв’язків, і раптово все починає розкриватися. Цей приклад показує, що поки ви були в глибшій свідомості, нічого не розвивалося, жодні зв’язки не активувалися, тому що ваша свідомість не вібрувала.
Знай, що навіть ці мої слова є чистою свідомістю, цей діалог існує лише в просторі твоєї власної свідомості.
У найвищому стані не виникають бажання. Мудрий, вільний від бажань, діє так, ніби він зроблений із дерева. Він відчуває чисте ніщо всередині й зовні, для нього світ подібний до порожньої очеретини. Той, хто не зачаровується цим світом, чиє серце насолоджується космічним існуванням, перебуває в безмежному спокої й подолав океан самсари. Подолавши бажання й залишивши приховані тенденції або розумові зумовленості, говори те, що має бути сказано, торкайся того, чого слід торкнутися, відчувай різні смаки, дивися на різні сцени й нюхай різні запахи.
Лише розумінням, що об’єкти відчуття порожні, можна звільнитися від хвороби бажань. Виникнення бажання є стражданням, його припинення — найвище блаженство; немає страждань і блаженств, порівнянних із ними, навіть у раю чи в пеклі.
Вивчення філософії адвайта-веданти
Такі теорії добре розглядати годин по шість — на п’ятій годині відбувається глибоке занурення. У давнину багато мудреців збиралися для того, щоб глибоко вдуматися в теорії адвайта-веданти, глибоко їх обговорити, глибоко зануритися в їхнє розуміння. Потрібні певний час і велика праця, щоб таке бачення справді проникло, тому дуже важливо вивчати філософію й теорію адвайта-веданти. Усе це практика погляду.
Коли ми стійкі в погляді, у ведантичному юкті (ході думок і міркування), наше споглядання теж наповнюється великою силою, нам є що сказати нашому уму. Не обов’язково це говорити світові — якщо ви прийдете й скажете іншому: "Всесвіт узагалі ніколи не творився", він скаже: "Ти що?". Це не треба обговорювати з іншими людьми, які вас не розуміють. Але ви можете сказати це своєму уму, тому що ваш ум — це ваш головний співрозмовник і ваш головний конкурент, і ваш головний змій-спокусник. Ви повинні мати потужні знання, потужний інструмент, потужну філософію для того, щоб навчати свій ум.
Робота з умом
Ум треба навчати, з ним треба працювати. Ви повинні навчитися протистояти своєму уму. Ум — це як маленька неслухняна дитина або підліток, який постійно кидає вам виклик, який постійно перевіряє свої межі:
- "А ось тут наскільки ти піддасися мені? А давай перевіримо"
- "А ось тут наскільки я можу ввести тебе в ілюзію?"
- "А тут наскільки я можу тебе спровокувати, розлютити?"
- "А тут наскільки я можу тебе прив’язати?"
Це такий неслухняний підліток, який кидає виклик батьківській владі, промацує свої межі, хоче зрозуміти самого себе. Ваше усвідомлення як батько має зрозуміти, як приборкати цей ум, тому що приборкання ума — це дуже важливе завдання на духовному шляху. Як встановити йому правильні межі, як виховати його стриманим, саттвічним, слухняним, і, головне, щоб він служив божественному усвідомленню, божественній волі, щоб він виконував команди вашого внутрішнього спостерігача, щоб він був у владі буддгі (усвідомлення).
У свідомості не може бути демократії — демократія у свідомості це погана річ. У свідомості має бути монархічна теократія, тобто влада божественного. Демократія в суспільстві — це добра річ, але в умі це коли ваш ум каже: "Давай сьогодні поспимо, не будемо робити садхану" або "Давай задовольнимо це бажання", і всередині вас лунають голоси: тіло голосує "Давай поспимо", ум каже "Давай поспимо, не будемо практикувати", і більшістю голосів ви вирішуєте — ухвалено рішення продовжувати спати. А ваша совість, ваша душа всередині каже: "Що ти робиш? Дев’ята година! Ти ж садху!" — ось це влада більшості.
Насправді у садху це влада божественного джерела — монархічна теократія. Ми повинні мати цілий інструмент для того, щоб виховати свій ум, приборкати його, зробити чистим, гнучким, прозорим, слухняним інструментом, тому що сам ум не має права владарювати, не має права ухвалювати рішення й керувати. Це інструмент, і він має бути підпорядкований усвідомленню.
