Лекція в ашрамі Свамі Вішнананди
Я радий тут побувати, зустрітися з багатьма душами, які йдуть шляхом Санатана-дхарми. Мені дуже сподобалося це місце, створене святою душею Свамі Вішнананди. Звичайно, таких місць на Землі було б побільше. Я вважаю, що майбутнє людства завжди буде пов’язане з духовними людьми і з духовною практикою, з тими, кого називають садху.
Зараз людство в глибокому глухому куті. Глухий кут в економіці, у політиці, у культурі — у багатьох речах криза. Навіть у таких розвинених країнах, як Європа, говорять про це. На мій погляд, ця криза пов’язана з тим, що людство втратило себе, свої смисли, цінності, цілі. Воно надто загралося в культуру матеріального споживання і втратило сенс свого існування. Безкінечно так тривати не може.
Але попереду в нас має бути набагато світліше майбутнє. І це світле майбутнє буде пов’язане з духовними людьми, з тими, хто слідує духовним шляхом. Я вважаю, що це майбутнє закладається прямо зараз, за нашого життя. Це прекрасне духовне майбутнє не буде пов’язане з релігійними розділеннями, тому що релігії іноді надто замикаються на своєму релігійному его, починають розділяти, виникає безліч проблем.
Істинні мудреці, святі перебувають за межами розділень. І вчення Адвайта-веданти, вчення Санатана-дхарми, до якого ми себе зараховуємо, також перебуває за межами будь-яких розділень. Адвайта-веданта говорить, що всі розділення ілюзорні, ми всі є одним. Росіянин, американець, англієць, індус, німець — це все певна подвійність, ілюзорне поняття. Буддист, індуїст, католик, даос — це також певні концепції, людські поняття, але, по суті, ми всі є одним.
Адвайта перекладається як не-два, не дуалізм. У той момент, коли ми починаємо розуміти адвайту, ми починаємо розуміти, де ключі до цього світобудови, де ключі до нашого життя, до розуміння свого Я. Зазвичай ми всі звикли жити в подвійності. Ми завжди все ділимо: внутрішнє — зовнішнє, суб’єкт — об’єкт, Шива — Шакті і так далі. Але адвайта говорить, що це розділення присутнє лише доти, доки ми перебуваємо в невіданні щодо нашої власної природи.
Вчення адвайти говорить так:
Ахам Брахмасмі
Я є Господь, Я є найвище абсолютне буття
Коли, хоча б у невеликій мірі, ми починаємо усвідомлювати цю істину адвайти, то наше невідання, наша ілюзія поступово зникає.
Цей світ, у якому ми народилися, не можна назвати щасливою, радісною або райською обителлю, тому що існують страждання, старість, хвороба і смерть, є реінкарнація. Але нам не обов’язково народжуватися в цьому обмеженому світі сансари, у цій енергетичній пастці. Сансара не є весь всесвіт, у всесвіті безліч світів набагато вищих, ніж сансара.
Є безліч душ, яких називають нітья-сіддха, завжди досконалі. Ці душі живуть за межами сансари, у звільнених божественних світах. Вони мають такі тіла, які не народжуються, не вмирають, це тіла зі світла. Силою розуму вони можуть створювати дуже багато тіл, вони перебувають за межами обмежень часу, простору. Можна сказати, що всі порядні люди давно вже вийшли із сансари. Вони не підвладні закону карми, для них немає карми причин і наслідків, карана вікара, для них є ліла, божественна гра. Вони невіддільні від Всевишнього Джерела, кожен із них перебуває в стані «Брахма-ахам-бхава».
Але з нами щось пішло не так, чомусь ми вирішили потрапити саме сюди. Нам захотілося отримати грубе обмежене тіло, обмежене законами карми, причинами і наслідками, нам не захотілося бути божественними, нам чомусь захотілося бути в кармі. Очевидно, у цьому був якийсь сенс, очевидно, наша душа недоотримала якийсь досвід або, можливо, їй захотілося певного екстриму.
Є любителі екстремального спорту, деякі люблять на мотоциклах стрибати через триста кіз, а деякі прив’язують себе за ногу і на гумовому канаті стрибають у прірву, або вони стрибають на невеликому парашуті з хмарочоса. Є багато способів отримати адреналін.
Наша душа, можливо, захотіла певного досвіду, але не розрахувала свої сили. Вона глибоко занурилася в матерію, отже, її пам’ять про свою божественність була вимкнена. Вона втратила майже всі свої божественні властивості, вона почала думати, що вона є це тіло, і вона втратила свою божественну мудрість джняна-шакті, і свою божественну волю іччха-шакті, і особисту здатність до дії крійя-шакті, здатність безперешкодно творити, підтримувати, руйнувати, проявляти божественне й приховувати. Вона багато втратила, багато різних своїх властивостей просто тому, що не розрахувала свою силу, світло своєї мудрості. Тоді вона почала блукати цим світом у пошуках сенсу життя, вона стала шукати духовного вчителя, практикувати щось. Щоб звільнитися від обмежень матеріального світу, матеріального тіла, часу, простору, причинності, їй тепер потрібні садхана, тапасья.
Що означає йти духовним шляхом Санатана-дхарми? Санатана-дхарма починається з трьох процесів: шравана, манана, нідидхьясана.
Шравана — слухання настанов
Шравана — це коли ви слухаєте настанови священних писань із вуст Майстра, із вуст Гуру, від свого Гуру Свамі Вішнананди. Якщо ви учні Свамі Вішнананди, ви слухаєте вчення свого Гуру — це треба робити багаторазово. Якого б Гуру ви не були учнями, треба багаторазово слухати настанови свого Майстра. Треба зрозуміти хід його думок, як він оцінює, дивиться на світ, його світогляд, його сенс, його бачення, вловити, перейняти.
Те саме можна читати в книгах, коли книга стає вашим Гуру і дає вам шастра-кріпу, якщо це священна книга, така як «Йога Васіштха», «Трипура Рахасья», «Вівека Чудамані», «Атма Бодха» та інші. Ми повинні багато вбирати — це називається шравана.
Манана — роздумування й дослідження
Потім настає такий момент, і ми думаємо: «А яке ж це має відношення до мого особистого життя, як це стосується мого життя?» Ми виявляємо, що духовний Майстер, священні книги говорять про якісь неймовірні речі, а ми живемо своїм звичайним життям. Ми починаємо обмірковувати, а як це застосувати до свого життя, як це зробити частиною свого світу.
Цей процес називається манана.
Ми повинні багато розмірковувати, проводити аналітичну медитацію, щоб застосувати всі ці настанови вчення до свого власного життя. Тому що нам треба самим зрозуміти й спробувати, отримати особистий досвід того, про що говорять священні писання, інакше це буде схоже на паломника, який переносить різні види їжі, але сам ніколи не куштував її смаку. Коли ми це осмислюємо, у нас народжується певне розуміння, можливо, якийсь проблиск. Що більше ми медитуємо над смислами, текстами, настановами Гуру, то більший цей проблиск. Манана — це не лише роздумування, а також і вічара, дослідження.
Зрештою це має привести нас до раси, переживання певного смаку природи свідомості. Даттатрейя в «Трипура Рахасья» називає це швидкоплинним самадхі. Це ще не справжнє самадхі, це лише певний спалах, раз — і все. Це може тривати іноді, коли вас щось вражає або лякає, або коли ви залишаєте одне місце, але до іншого ще не приїхали, коли ви чуєте щось парадоксальне і ваш розум паралізується.
Тоді раптово ви торкаєтеся своєї глибинної частини, і розум розкривається навстіж. Ваше серце розкривається, і ви раптово усвідомлюєте: «Я не є тіло, я не є маленька точка, я — безмежна свідомість, я — нескінченність у людському тілі, у мене немає ні конкретного центру, ні обмежень, і мій розум — це порожнеча. Немає суб’єкта й об’єкта, у ньому немає жодних розділень, жодних понять, я можу це пережити, але я не можу це висловити». І навіть найменшого спалаху достатньо, щоб розсіяти дуже багато наших ілюзій. Якщо ви переживете цей спалах, ви вже не зможете його забути.
Нідидхьясана — безперервне споглядання
Тоді настає наступний процес, він називається нідидхьясана. Нідидхьясана означає безперервне споглядання природи свідомості, я б сказав простіше: «Безперервне перебування в Богові, коли лик Бога перед вами немов на долоні 24 години на добу». Але одразу це неможливо, і йогін повинен вправлятися в нідидхьясані, займатися спогляданням, медитацією та будь-якими практиками, які рухають його розум до цього стану.
На шляху санатана-дхарми ці три золоті принципи: шравана, манана, нідидхьясана — це вся суть духовного життя.
Самодослідження і вівека
Таким чином, ми йдемо цим шляхом, ми займаємося самодослідженням, вічарою, ставлячи запитання: «Хто є Я?», намагаючись дослідити природу своєї свідомості, зазирнути вглиб, усередину, глибше. І коли ми тривалий час це робимо, коли нас ведуть настанови нашого Гуру, у нас виникає розуміння, вівека: «Я не є фізичне тіло, я не є енергетичне тіло, я не є тонке тіло, я не є ментальне тіло, я навіть не є причинне тіло. Я є Атман, я — безмежний осяйний простір чистої свідомості». І таке розуміння ми називаємо вівека. І питання в тому, щоб безперервно триматися такого розуміння, не забувати його. Таке розуміння можна здобути в результаті медитації.
Але як щодо після медитації? Ми встаємо, починаємо думати, говорити, і це зникає. Поки ми медитуємо, ми подібні до Будди. Але коли ми встаємо, ми стаємо звичайними людьми. Усе питання в тому, щоб привнести медитативний досвід у постмедитаційний стан. Навіть якщо ми досягли великих висот у медитації, коли ми встаємо, нам потрібно починати все спочатку, щоб привнести медитаційну свідомість у наше повсякденне життя, щоб ми могли перебувати в цьому стані стоячи, сидячи, лежачи, під час ходьби, роботи, їжі, розмови. Ми побачимо, що наш ум постійно прагне забути цей стан, відволіктися, втекти до зовнішнього об’єкта.
Постійна усвідомленість
Нам належить велика робота з вироблення такої звички бути усвідомленими, тому що ум подібний до такої собачки, яка так і норовить утекти від господаря. Якщо ви бачили, як людина гуляє із собачкою, то, коли вона тримає її на повідку, та з усіх сил хоче кудись утекти. Господар або кричить на собачку, або смикає повідок назад. Та сама ситуація з нашим умом. Тому настанова святих така: «Завжди, де б ти не був, стеж за своїм умом. Навіть якщо за тобою женуться сім розлючених собак».
Нещодавно ми були на Кайласі, і на озері Манасаровар був невеликий табір, у якому ми зупинилися, щоб зробити невелику яг’ю. За одним із практикуючих погналося п’ять тибетських собак. Тоді він згадав ці слова Гуру, і він постарався не забути себе в цій ситуації: «Я подумав, це всього лише п’ять, а не сім».
Але сенс у тому, що ми завжди і всюди повинні пам’ятати свою божественну природу, займатися спогляданням, якщо хочемо реалізувати істини адвайти. Цей принцип нідидх’ясана полягає в тому, щоб увесь час медитувати на Бога, увесь час перебувати перед ликом Бога, увесь час бути в спогляданні Бога. Тоді для нас не залишається нічого, крім Бога. Ми виявляємо, що наші проблеми, надії, чіпляння, страхи, его поступово відходять. У нас виникає вайраг’я, відречення. Вайраг’я означає, що ми перестали ототожнюватися з людськими обмеженнями, соціумом, себе з его, з прив’язаностями. Ми більше не спираємося ні на що, окрім як на свою божественну природу.
Три принципи садху: вічара, вівека, вайраг’я
Три принципи: вічара, вівека, вайраг’я — це те, що практикують садху, садху ведичної традиції. Для всього цього, звісно, потрібне благословення Гуру і потрібна велика віра, велика відданість Прихистку. Усе це ми називаємо шаранам, Прихисток. Тому що, якщо в нас немає віри, відданості, якщо ми не прийняли Прихисток, то ми завжди будемо сторонніми спостерігачами дхарми, але ми ніколи не будемо залучені в дхарму. Віра, відданість, Прихисток означає, що ми по-справжньому відкриваємо своє серце дхармі, своєму Майстру, своєму обраному божеству, і тоді дива починають відбуватися. Це не якісь зовнішні дива, але це обов’язково диво внутрішнього перетворення.
Це можливо ще лише в тому випадку, якщо в нас є шила. Шила — це спрямованість. З одного боку, наша віра, відданість і відкритість — необхідна умова, але, з іншого боку, потрібна спрямованість. Ваша велика спрямованість — це ваша готовність вести садхану, здійснювати служіння, медитувати, йти шляхом до Бога. Коли віра і спрямованість поєднуються, ви стаєте дуже сильним, істинним садху. Жодна карма, жодні ілюзії, прив’язаність, невідання не зможуть вас зупинити, ви йдете вперед шляхом пробудження подібно до слона, який іде на водопій. Є така приказка: «Коли слон іде на водопій, усі комахи розбігаються». Що це за комахи? Це наші ілюзії, різні сумніви, прив’язаності. Одні ми відсікаємо, нові з’являються. Але коли в нас є спрямованість, усе це неважливо.
Мої благословення, щоб ви мали таку спрямованість і таку віру.
