Матсієндранатх і Горакшанатх, які є родоначальниками вчення лайя-йоги, були родоначальниками не лише лайя-йоги, а й інших релігій. Наприклад, відомо, що Горакшанатх посвятив Кабіра, одного з головних учителів учення сикхів, і таким чином виник рух Кабір-пандх. Зараз сикхи – це не дуже велика, але могутня й впливова сила в Індії. Вони займають цілий окремий штат в Індії.
Учення сикхів ґрунтується на вченні десяти Гуру, Нанака й Кабіра. Учення нада-йоги – це одне з головних учень сикхів, яке передане махасіддхою Горакшанатхом. Є духовний рух Сант Тхакар Сінгх. Це вчення про внутрішній звук і світло. Фактично це вчення нада- і джьоті-йоги, тільки передане через традицію Кабіра, але також таке, що бере початок від нашого Гуру Горакшанатха.
Горакшанатх і Матсієндранатх стоять біля витоків буддійського тантризму і є одними з головних махасіддхів у каноні вісімдесяти чотирьох махасіддхів, шанованих також і в Тибеті, тобто вони стояли біля витоків традиції ваджраяни. Наприклад, Матсієндранатх шанується як Будда Авалокітешвара, і в Індії стоїть його статуя саме в такому вигляді.
Крім цього, вони дали численні відгалуження індійського тантризму. Ще існує окрема школа, що називається кашмірський шиваїзм, яка дуже близька за філософією нашому вченню. Одним із засновників кашмірського шиваїзму вважається Абхінавагупта, який також отримав передачу від Горакшанатха і був його учнем. Другим засновником кашмірського шиваїзму є Васугупта. Кашмірський шиваїзм – це блискуча школа миттєвого просвітлення, адвайти самопізнавання, школа пратьябхіджня. Фактично це дуже близька, майже ідентична з нашою школа. Різниця полягає в тому, що наш стиль трохи інший – сахаджаяна махасіддхів, а кашмірський шиваїзм більше надає значення філософії. Наприклад, «Вігьяна-бхайрава-тантра» практикується і в нашій традиції, і в їхній також.
Я роблю такий екскурс не для того, щоб ми стали релігієзнавцями, а щоб ми трохи розбиралися в загальній картині духовних традицій і знали своє місце в ній. Тому якщо вас запитають, якої традиції ви дотримуєтеся, то ви можете сказати, що ваша релігія – тантризм. По суті, тантризм не є релігією, це практична сутність, або квінтесенція, усіх релігій. Тантра подібна до єдиної нитки, яка існує в будь-якій традиції. Але зазвичай кажуть, що є буддійська тантра, індуїстська тантра і джайнська тантра. Деякі також відносять даосизм до одного з різновидів тантризму. Кажуть також, що даосизм був переданий Шивою в Китай (Китай санскритом називався Махачина). Коли він відсік п’яту голову Брахмі, то ця голова, пов’язана з тантризмом, упала в Китай. Тому кажуть, що п’ята веда тантри з’явилася в Китаї завдяки тому, що Шива відсік Брахмі цю голову. Так виник даосизм, або вчення даосів, яке тісно пов’язане з ріші, з махасіддхами, наприклад із ріші Боганатаром із числа тамільських сіддхів. Тобто насамперед тантризм прижився в Китаї, а потім з’явився в Індії.
Ми дотримуємося тантризму, який бере свій початок в Індії. Напрям цього тантризму – ануттара-тантра, що означає «найвища». Існують також нижчі рівні, наприклад крійя-тантра, чар’я-тантра, йога-тантра.
Чим відрізняється найвища тантра від нижчих? Ануттара-тантра розглядає саме серце духовної практики, а саме природу Ума як таку, нічим не обмежений вільний простір споконвічного усвідомлення. Йога-тантра більше уваги приділяє каналам, вітрам, енергіям, чакрам, кундаліні. У нас йога-тантра підпорядкована ануттара-тантрі. Чар’я-тантра приділяє увагу чистому баченню, божествам, начитуванню мантри, візуалізації. Крійя-тантра робить наголос на ритуальній практиці. Нижчі тантри вважаються початковими видами духовної практики. У напрямі ануттара-тантри ми вивчаємо вчення лайя-йоги в традиції авадхутів.
Який саме стиль ми практикуємо? Стиль сахадж’я махасіддхів. Наша лінія вчення – це Даттатрея сампрадайя, тобто парампара, що йде безпосередньо від Анама Прабху.
Таким чином, коли ви визначилися, до чого конкретно себе відносите, далі ви з’ясовуєте, у чому полягає суть учення. Суть нашого вчення полягає в п’яти янтрах лайя-йоги, якими треба скрупульозно оволодіти й повністю застосувати їх до себе. Коли ви застосовуєте п’ять янтр лайя-йоги, вони працюють.
Тридцять шість таттв кашмірського шиваїзму
Тепер коротко про вселенські маніфестації Парасамвіта і про устрій світобудови.
Парасамвіт – це термін, який використовується для позначення споконвічної природи Ума.
Ми можемо умовно розділити реальність на тридцять шість таттв...
Тридцять шість таттв – це тридцять шість елементів світобудови. Вони описують положення нашого «Я» в цьому світі та процес творення цього світу.
...на тридцять шість рівнів існування. Тридцять шість принципів, або тридцять шість елементів: від найбожественнішого і трансцендентального до грубого матеріального. Розглянемо ці таттви: Шива-таттва – сам принцип божественного вищого суб’єкта, божественне «Я», перший творчий рух невимовного й неописуваного.
Його можна описати як принцип непроявленого Буття, принцип Всесвіту в непроявленому стані, або ніргуна-Брахман.
Шакті-таттва, блаженство Шиви, виражене переживанням «Я» в динаміці існування, що є блаженством.
Із цього непроявленого стану виникає перше коливання. Можна сказати, що коли існує чисте споконвічне Ясне Світло, то в ньому з’являється рух, або хвиля. Це насіння творчої енергії, яке починає проявлятися подібно до брижів на воді.
Шива і Шакті – таттви, що являють собою єдине ціле. Садашива-таттва – це переживання «Я – весь цей світ, Я сам – увесь цей всесвіт».
Коли творення розгортається, зі стану Ясного Світла виникає тонке коливання, яке ще називають «творча таттва», тобто це насіння, з якого народжується весь Всесвіт. Потім це насіння починає породжувати усвідомлення, і з’являється перший зародок усвідомлення «Я – весь цей світ», «Я сам – увесь цей всесвіт». Можна сказати, що це Бог, який почав усвідомлювати самого себе. Ще немає ні людей, ні планет, ні сонць, а є лише чисте усвідомлення.
Наступна таттва називається Ішвара-таттва. «Всесвіт є Моєю власною маніфестацією». На цьому рівні енергія проявляється вже таким чином, що в усвідомлення є не лише відчуття «Я», але є також і відчуття зовнішнього Всесвіту. Це усвідомлення починає відчувати себе творцем зовнішнього Всесвіту.
П’ята таттва продовжується далі, тобто з непроявленого починається маніфестація, відбувається процес розгортання таттв, елементів Буття. Переживання «Я є Я, а цей Всесвіт є цей Всесвіт», «Я є Шива, а цей Всесвіт – плід подвійності, він не є для мене чимось реальним». Тут уже настає тонке розділення на подвійність, на зовнішній світ і відчуття власного абсолютного «Я», на Брахман і майю.
П’ять описаних таттв називаються таттвами вищого порядку. У кожній із них переживається вища і найглибша божественна природа. Вважається, що ці таттви можна переживати лише в стані самадхі.
З рівня наступних таттв істинна божественна природа вже прихована. Перші п’ять таттв показують нашу істинну природу в чистому вигляді, коли Ясне Світло, простір первісної свідомості сяє в усій повноті. Можна сказати, що Бог сам себе усвідомлює, що нічого, крім цього, не існує. Але в міру розгортання таттв частина грубої свідомості, яка відокремлюється, починає себе забувати. Ця забуваюча частина поступово віддаляється від найглибшої частини, і тоді настає майя-таттва. З цього рівня істинна божественна природа прихована. На цьому плані «Я» і «це» сприймаються не як одне, а як щось конкретне й окреме одне від одного.
Майя-таттва і п’ять покровів
Майя – це те, що породжує подвійність. Вона дозволяє існувати п’ятьом наступним таттвам, або п’ятьом покровам, які огортають того, хто переживає. У міру розгортання таттв на наше споконвічне усвідомлення накидається тонка вуаль, і ми таким чином забуваємо себе.
Кажуть, що одного разу бог Вішну був проклятий і через це народився свинею на землі. Коли інші боги, такі як Брахма і Шива, прийшли нагадати йому про його божественну природу, вони не могли пробудити його свідомість. Він повністю ототожнив себе з тілом свині й подумав, що тепер має жити відповідно до способу життя свині. Боги сказали йому: «Насправді ти є великим Богом, хранителем всесвіту!» Вони кликали його із собою, але у Вішну була настільки затьмарена свідомість, що він говорив їм: «У мене тут дуже важливі справи! У мене є поросята, у мене є дружина – свиня. Тут щодня мені дають корм, який я маю їсти. У мене тут багато обов’язків. Ви навіть не розумієте, наскільки це важливі обов’язки! Я дуже зайнятий, у мене взагалі немає часу на божественні справи». І тоді довелося застосувати силу, щоб пробудити його свідомість. Коли свідомість Вішну прояснилася, він раптом зрозумів, наскільки його розум був затьмарений.
Таким самим чином наша свідомість затьмарена, тому ми починаємо вважати себе тілом і думаємо, що в нас є якісь обов’язки. Але, по суті, це приблизно такі самі обов’язки, які були у Вішну в образі свині. Наш істинний обов’язок лише один – усвідомлення своєї божественної природи. Але через те, що свідомість затьмарена, ми ототожнюємо себе з тілом та з іншими таттвами, тому перебуваємо в такому свиноподібному стані.
Кала-таттва
Кала-таттва – під впливом цього покриву той, хто переживає, відчуває, що він здатний не на все, що може не все у світі.
Коли розум стискається і стає зморщеним, він ототожнюється з тілом. І тоді зникає відчуття, споконвічно притаманне нашому «Я». Наше «Я» безмежне, але коли розум входить у тіло і стискається, ми відчуваємо, що локалізовані в просторі. Споконвічно в нашому розумі існують усі зорі й галактики, і ми можемо досягти їх за мить. Однак, ототожнюючись із тілом, ми цього не відчуваємо, ми вважаємо, що дуже далеко від Джерела, що ми не вільні.
Споконвічно розум має дуже великі магічні сили. Йому споконвічно притаманні три тіла: дхармове тіло, подібне до порожнечі, ілюзорне тіло насолоди (пранава-дехам) і проявлене тіло. Йому також притаманні різні магічні сили, але коли розум ув’язнений у тілі, зникає відчуття цих магічних сил, тому що ми надто ототожнюємо себе. Наприклад, людина в бардо може чути й бачити на відстані, вона згадує минулі життя, навіть якщо не практикувала. В астральному тілі це притаманне кожній живій істоті. Тобто навіть дух невисокого рівня може знати майбутнє, бачити минуле, має ясновидіння і яснослухання, уміє літати й вільно переміщатися. Такою є природа астрального світу, тому в цьому немає його заслуги, ніхто не називає його махасіддхою і не простирається перед ним. В астральному світі це щось природне, тому навіть духи невисокого рівня можуть телепортувати себе й здійснювати інші дивовижні речі. Наприклад, в Індії є секта, що називається Карна Пішачіні, представники якої передбачають майбутнє або розповідають минуле. Вони можуть робити це завдяки тому, що в їхній оболонці перебуває якийсь дух, який нашіптує їм потрібну інформацію.
Тобто споконвічно нашому розуму притаманні дуже великі можливості, а обмеження з’являється через те, що виникає ідея «Я є це тіло». І тоді ми думаємо, що обмежені, тому втрачаємо нашу творчу інтуїцію і наше відчуття вищого призначення, потрапляючи таким чином під владу матеріальної енергії.
Відья-таттва
Відья – обмеження знання. Завдяки цьому покриву переживаються відчуття «я знаю не все у світі, а лише дещо конкретне».
Споконвічно природа Ума має повноту всевідання і всезнання, тому, налаштувавшись на Джерело, ми інтуїтивно можемо отримувати всю інформацію про всесвіт. Але коли свідомість огрубіла, то вона потребує навчання, тобто їй потрібна інтелектуальна інформація. Є відокремлення від найтоншого шару свідомості, тому й виникає стан «я знаю не все».
Коли, навпаки, ми входимо в споглядання і практикуємо природний стан, інтуїтивно до нас приходять різні знання; це факт, будь-який досвідчений практик лайя-йоги це підтвердить. Коли ти практикуєш споглядання й об’єднуєшся з Джерелом, то через деякий час до тебе приходять творчі сили й пробуджуються таланти. Тебе ніхто їм не навчав, але ці таланти або творчі здібності проявляються на рівні професіонала або навіть вище. Чому так відбувається? Тому що первісне Джерело, природний стан, є царем усіх знань, унікальним сховищем будь-якої інформації.
Таким чином, якщо ви практикуєте шлях споглядання і розвиваєте зв’язок із Джерелом, ви можете інтуїтивно володіти різними знаннями, які обов’язково проявляться у вас як творчі здібності.
Рага-таттва
Рага – ця таттва викликає відчуття неповноти: «я не повний і відчуваю через це незадоволеність. Щоб досягти повноти й задоволеності, я повинен мати те й робити це».
Відчуття неповноти означає захопленість ума чимось зовнішнім. Відсутність цілісності, самодостатності, коли ми не тут і не зараз. Якщо ми не тут, то нам потрібно ще кудись, тому ми постійно розділені. Якщо ми не зараз, то постійно мріємо про майбутнє, постійно будуємо плани. І тоді в теперішній момент ми не цілісні, а подвійні й розділені, ми не можемо діяти з повнотою усвідомлення і не можемо бути розслабленими в природному стані. Ми постійно відчуваємо цей брак, цю ущербність, тому не можемо сказати, що ми царі природного стану. У найкращому разі ми відчуваємо себе рабами або слугами Буття. Нами керує карма, різні ситуації та події. А коли ми тренуємося в спогляданні й учимося бути в теперішньому моменті без планів на майбутнє, то все цілком змінюється, і ми набуваємо цієї цілісності, яку так довго шукали. Прив’язаність до зовнішніх об’єктів зникає.
Марно шукати цю цілісність у другові, коханій людині, у матеріальних речах або ще в чомусь. Людина може здобути цю цілісність, маючи з майна лише килимок для медитації та чотки на шиї. Але при цьому вона може бути богом, царем усього. Проте люди прагнуть безпеки й цілісності, страхуючи себе тим, що постійно накопичують матеріальне майно, а також здобувають друзів і подруг. Тим не менш ми ніколи не здобудемо цілісність таким чином. Цілісність досягається, коли людина входить у контакт із Джерелом і безперервно тримає його у своїй свідомості. Саме така людина абсолютно самодостатня, вона в принципі не потребує нічого.
Кала-таттва (часове обмеження)
Кала – ця таттва накладає часове обмеження на існування. Завдяки цьому покрову виникає відчуття минулого, теперішнього, майбутнього, проявляється відчуття невічності існування.
Спочатку час – це фактор подвійності. У стані недвоїстості немає часу. Тантра перекладається як «безперервність». Природний стан не переривається. Він постійно видозмінюється, граючи, проте він подібний до єдиної нитки, що пронизує все Буття. Але коли ми перебуваємо в подвійності, виникає час, тобто існує минуле, теперішнє і майбутнє. Але час – це фактор лише світів форми, тобто світів, у яких є суб’єкт. Коли ми піднімемося до самадхі світу без форм або увійдемо глибоко в природний стан, ми виявимо безчасся, тому що там немає часу. Можна сказати, що там є лише граничне теперішнє, а минулого й майбутнього немає. Так само, коли ми споглядаємо, практикуючи природний стан, то з часом теж бачимо, що живемо лише в теперішньому. Звичайно, у відносному сенсі є якісь майбутні події, є минуле, але це перестає мати якесь важливе значення. Найбільше значення має те, що відбувається зараз, у теперішній момент. Ми бачимо, що це споглядання не працює в термінах майбутнього чи минулого.
Коли ж ми відволікаємося від природного стану, з’являються майбутнє і минуле, тому ми знову перебуваємо в планах, надіях і мріяннях, які так ніколи й не здійснюються. Кажуть так: «Минуле вже пішло, його ніколи не буде; це тлін, міф, його вже немає. Майбутнє ще не настало, тобто це щось нереальне. А що таке теперішнє? Щойно ми намагаємося його намацати, воно вислизає від нас. Виходить, що минуле, майбутнє і теперішнє — це якісь нереальні речі, сконструйовані нашим подвійним розумом».
Час змінюється в міру підняття вгору. Наприклад, у світі богів він плине інакше. За час, достатній для того, щоб упала крапля, у світі богів може минути ціла епоха. І в давніх писаннях описується, як цар міг увійти в самадхі й за цей час у світі богів прожити ціле життя. Він міг там навіть одружитися, пожити, а потім знову повернутися, але у світі людей за цей час ще навіть не впала крапля.
Коли ж ми піднімаємося ще вище, часу як такого взагалі не існує. Час — це просто фактор нашої свідомості. Утвердитися в природному стані — це означає вийти за межі часу. Яким чином можна досягти безсмертя? Лише коли ми утверджуємося в тому стані розуму, в якому немає теперішнього і майбутнього, коли всередині нас існує єдина безперервна нитка, що перебуває за межами часу.
Ніяті-таттва
Ніяті — ця таттва викликає відчуття локалізованості в просторі. «Я перебуваю тут, а не в якомусь іншому місці, а тим більше не в кожній точці безмежного простору».
Наступна таттва вказує на локалізованість, коли розум, ототожнюючись із тілом, починає вважати себе таким, що перебуває в конкретному місці. Спочатку наша свідомість не має локалізації, вона перебуває всюди: у кожній травинці, камені, собаці, деревах, хмарах і зорях. Якщо ми глибоко споглядаємо, відкидаємо наші чіпляння й прив’язаності, то починаємо це відчувати. А якщо ми тримаємося за матеріальні прив’язаності, то не відчуваємо цього, у нас є відчуття пов’язаності з конкретним місцем перебування.
Але в міру практики наша прив’язаність до конкретного тіла чи місця перебування зникає. Що вищий духовний рівень йогіна, то більший ступінь свободи він має: він може в самадхі вирушати у світи богів і мати там тіла, може в тонкому тілі подорожувати світом людей або в інші місця, тобто для нього поняття простору як такого розмивається. Він відчуває, що не так уже й сильно локалізований у цьому фізичному тілі.
Пуруша-таттва
Пуруша-таттва — сам принцип існування обмеженої істоти, окремого суб’єкта.
Пуруша-таттва означає відчуття «я», відчуття его, коли ми починаємо відчувати себе чимось окремим, коли ми відчуваємо: «я — це я, інші — це інші, і третього тут не дано». Коли ми сильно відокремлюємо себе від інших, ми також віддаляємося від первісного Джерела Буття. Тому часто вчителі кажуть так: «Ти маєш перестати розрізняти себе й інших. Ти маєш навчитися жити для інших так само, як живеш для себе. Це важко. Однак якщо ти хочеш досягти просвітлення, тобі треба навчитися дбати про інших так само, як про себе. Тобі потрібно розправитися з ототожненням і зачіпкою за це «я», щоб перемогти пуруша-таттву».
Пуруша-таттву перемогти дуже складно. Саме вона спонукає вас іти й робити щось або зберігати щось для себе, для своїх. Якщо ви зумієте все це повністю, не прив’язуючись, пожертвувати іншим, ви звільнитеся від пуруша-таттви.
Раніше я досить радикально навчав мирян. Наприклад, коли вони приходили на лекції, я їм казав так: «Оскільки ви не є цим тілом, обміняйтеся одягом, щоб зрозуміти це. А оскільки світ є ілюзією, одні нехай підуть жити у квартиру цих, а ці нехай підуть жити у квартиру тих. Ви ж не є цим тілом, ви ж вірите в це, то чому на власній шкурі цього не випробувати?» Я рекомендую буквально це спробувати. Ви дуже багато відкриєте для себе і побачите, що означає дхарма по-справжньому, тобто не на словах, а в житті. Якщо ти кажеш, що потрібно жити для всіх людей, піклуйся про чужу дитину так само, як про свою. Роби це хоча б тиждень, і тоді ти побачиш, що означає жити для інших.
Отже, ми повинні подолати пуруша-таттву, щоб позбутися чіпляння за его і за себе, щоб позбутися принципу захопленості окремим суб’єктом.
Пракріті-таттва
Наступний принцип – пракріті-таттва. Це існування об’єктивного світу, окремих речей, тобто зовнішнього світу. Зазвичай у міру практики ми виявляємо, що зовнішній світ є творінням нашої свідомості, він залежить від нашого кармічного бачення. Святі кажуть, що зовнішній світ – це магічне шоу, майстерна голограма, віртуальна реальність, у яку ми дуже міцно потрапили. Зовнішній світ є сновидінням, подібним до мрій. Це щось, повністю спроєктоване нашою свідомістю.
Однак, якщо нам бракує ясності, зовнішній світ приковує нас і змушує вірити у свою реальність. Навпаки, коли усвідомленості багато, ми розуміємо, наскільки гнучкий і пластичний цей світ, що він може змінюватися під впливом нашої свідомості, що, змінюючись усередині, ми можемо змінювати наше оточення, долю та інше. Якщо наша свідомість пластична, то й зовнішній світ теж пластичний. Зовнішній світ підлаштовується під нашу свідомість, якщо ми маємо концентрацію і гнучкість. Це питання зміни кармічного бачення.
Існує таке поняття – точка фокусування свідомості, лока-бінду, тобто те, що тримає нас у цьому світі. Бачити світ так, а не інакше – це певне налаштування свідомості. Якщо ми змінюємо це налаштування, то світ навколо нас теж змінюється. Йогін високого рівня може грати з цим світом, вибудовуючи його за своїм бажанням. Він може формувати його таким, яким хоче, тому що, будучи всередині пластичним, може змінювати себе і перебудовувати.
Наприклад, серед мирян є ті, хто бідний, а є ті, хто багатий. Але якщо вам це потрібно, то ви можете змінити світ навколо себе, змінивши свою свідомість у бік багатства. Якщо ваша свідомість буде достатньо пластичною, то світ навколо вас теж перебудується. Є той, хто старанно практикує і навіть живе як йогін, а є той, хто практикує з великими перервами. Ви теж можете змінити обстановку навколо себе, якщо ваш ум пластичний, якщо всередині ви цього щиро захочете. Так проявляється принцип пракріті-таттви.
Існують сіддхи, які називаються пракріті-сіддхи, що дозволяють йогіну керувати зовнішнім світом. Це лише питання вашої гнучкості й пластичності. Наприклад, практик, який вважає себе невдахою в духовному житті, думає: «У мене немає самадхі, кундаліні не пробуджена, дг’яни теж немає. Я зовсім відрізняюся від махасіддхів. У мене великі прив’язаності й клеші. Ймовірно, я невдаха». Він думає так роками і поступово вкорінюється в думці, що він невиправний йогін, у якого навіть немає шансів на справжню практику.
Однак, якщо ум пластичний, він може думати про себе як про святого, як про махасіддха і буде поступово пройматися цим настроєм. Якщо ж ум непластичний, то в нього не вистачить духу так думати про себе і налаштовувати себе таким чином. Але якщо йогін думатиме про себе як про святого, раптово його кармічне бачення зміниться, і він стане тим, про що думав. Гуру-йога – це саме така практика пластичності, коли учень ототожнює себе з умом святих і таким чином змінює сприйняття самого себе.
Висновок про систему тридцяти шести таттв
Далі описуються таттви, які існують уже всередині нас, тобто в ментальному апараті кожної живої істоти. Це ахамкара, буддхі, манас. Потім ідуть таттви чуттєвого сприйняття, такі як слух, дотик, зір та інше, і п’ять грубих елементів. Усе це разом являє собою принцип тридцяти шести таттв. Найголовніші з них ми розглянули.
Ця система класифікації Буття була запропонована святим кашмірського шиваїзму Абгінавагуптою, який був учнем Ґоракшанатха. Це дуже відома система класифікації таттв. Ми її розглянули в стилі вчення лайя-йоги, стосовно споглядальної практики.
