Уроки 24 гуру: Шлях до звільнення через мудрість і подолання майї

Вчення про двадцятьох чотирьох гуру Даттатрейї

22. Змія.
О царю, ти можеш помітити, що змія рухається, винятково звиваючись, не розсіяно замислившись, а завжди пильно. Хоча в неї два язики, вона не створює дурного шуму.
Якщо це тіло – минуще місцеперебування, чому для нього має бути збудований дім? Ба більше, домогосподарі знають із досвіду, що коли дім збудовано, з’являється багато турбот і тривог.
Змія замість того, щоб витрачати свій час на будівництво прихистку, щасливо живе в норі, збудованій і покинутій білими мурахами. Розмірковуючи над цим, я зрозумів, що мудрець теж має наслідувати цей приклад.

23. Павук.
О царю, павук навчив мене Парабрахману, первісній Реальності, яка перевершує Прадхану і Пурушу. Ще він навчив мене, що процеси творення і руйнування спричинені цією Реальністю. Павук пряде нитки у своєму животі, змушуючи їх виходити з його тіла. Із цього матеріалу він плете свою павутину.
Коли я розмірковував над цим, мені спало на думку, що процес творіння подібний до цього. Нараяна, який є Абсолютом, створює всесвіт, починаючи з майї, але під час розпаду руйнує його знову. Потім усі гуни: саттва, раджас і тамас досягають рівноваги. Ця рівновага є Прадхана. Ця Прадхана – атрибут Пуруші. Потім залишається єдиний Нараяна – володар Прадхани і Пуруші, поза всіма відмінностями, який є блаженною формою «Я».
Коли до нього приходить бажання творити, Нараяна струшує майю, що складається з трьох гун, щоб створити нитку, наділену творчою силою. Ця нитка створює его і світ різноманіття. Ця творча нитка – первісна причина, відповідальна за всесвіт, що відрізняється множинністю і різноманітністю. І коли Нараяна забажає, Він поглинає її і знову залишається незмінним. Усього цього я навчився у павука.

24. Комаха.
Один із видів бджіл ловить комаху і тримає її у вулику, де вона кружляє і кружляє, голосно дзижчачи. Від страху комаха пильно дивиться на бджолу, повністю зосереджуючи свій розум на ній. Унаслідок цього вигляд комахи поступово зазнає змін, і вона стає схожою на бджолу. Подібним чином людина набуває вигляду того, на кому повністю зосереджує свій розум.

Це поширений приклад: брамара і кіта. Брамара – це бджола, кіта – це певна комаха, яка уособлює принцип нашого розуму. Річ у тім, що коли ця комаха дивиться на когось, вона настільки загіпнотизована його виглядом, що з часом сама набуває цього вигляду.

Так само і ми стаємо тим, про що розмірковуємо. Часто навіть світські психологи помічають, що подружжя, живучи одне з одним тривалий час (двадцять-тридцять років), переймає вигляд одне одного. Вони стають ілюзорними тілами одне одного, тобто чоловік починає бути схожим на дружину, дружина починає бути схожою на чоловіка. Вони обмінюються тонкими даними на рівні форми тіла. Помічено й інше: коли людина тримає якусь тварину, наприклад собаку, то вона починає ставати схожою на свого собаку. Зв’язок, безсумнівно, існує.

Таким самим чином у йозі, в упанішадах говориться: «Йогін, який медитує на сяйного Брахмана, сам через деякий час стає сяйним Брахманом. Йогін, який медитує на безмежного Брахмана, сам уподібнюється безмежному Брахману. Йогін, який медитує на всепроникного Брахмана, сам стає всепроникним Брахманом».

Коли ми розуміємо цей механізм, що, спрямовуючи свій розум на необхідні стани, ми можемо ототожнити себе з ними і стати ким завгодно, тоді ми отримуємо секрет звільнення.

Наприклад, якщо ми спрямовуємо свій розум у шамбхаві-мудрі на простір, то створюємо насіння для того, щоб здобути тіло джняна-деха, подібне до простору. Якщо ми спрямовуємо свій розум на принцип божественної гордості, то створюємо насіння для того, щоб перетворитися на божество. Якщо ми виконуємо практику йоги ілюзорного тіла, медитуючи на себе в образі Даттатрейї, то ми створюємо насіння для того, щоб здобути тіло Даттатрейї. Садхана природного стану полягає в тому, щоб безперервно уподібнюватися Абсолюту за різними якостями.

Якщо маленька комаха може змінити своє тіло, чи можуть бути сумніви, що людина, яка має інтелект і здібності до медитації, досягне звільнення після того, як тіло буде подолане, і досягне тієї самої форми, що й божество, на якому вона зосереджена. Цього я навчився у комахи.

Істинний учитель – власний ум

Царю Яду, оскільки ти здійснив надзвичайне покаяння, я розповів усе це з любові.
Такими є двадцять чотири мої гуру. О царю, тепер я відкрию тобі головний секрет.
Я згадав двадцять чотири вчителі, але насправді кожен атом у світі – мій учитель, саме кожен. Усі ті, хто знає істину, осягнули її своїм власним умом, наділеним розрізненням.
Зрештою, саме ум усе життя навчає доброму й поганому. Отже, справжній учитель для всіх – це сам ум. У цьому немає сумніву. Людина, яка хоче зрозуміти природу доброчесності, шляхом аналізу й перевірки безпосереднього сприйняття та висновків відкриє, що ум – єдиний учитель.

Коштовність людського народження

У цьому світі Бог створив багато різноманітних істот, таких як одноногі, двоногі, триногі, чотириногі, багатоніжки та істоти без ніг. Однак Він любить людину, бо вона – єдина розумна істота, яка через перевірку й розрізнення може зрозуміти божественний принцип, що перебуває в усіх істотах як внутрішнє «Я». Знавець йоги може легко пізнати божественний принцип у цьому самому народженні. Людина має здатність до дослідження. Тіло, чуття й інтелект – усе це інертне й тупе. Тому вони не можуть сяяти. Однак тіло, чуття й інтелект – інструменти для нас. Людське тіло дуже дороге Богові, бо воно – основа для пошуку розпізнавання Істини. Тому ми повинні добре про нього дбати.

Тіло як перший обманщик

Але, о царю, це тіло саме – перший обманщик. Я багато чого навчився у нього. З будь-якого погляду тіло завжди породжує страждання. Воно не може уникнути народження і смерті. Ось чому я не прив’язаний до нього.
Як багато страждання люди переносять через свою прив’язаність до тіла! Вони здобувають дружину, дітей, слуг, друзів, багатство тощо. Вони люблять, плекають, годують їх і переносять усі види нещасть і хвороб заради них. Але що в кінці? Життя повинно мати кінець. Тіло повинно померти. Чи можуть дружина й діти, які його оточують, запобігти цьому? Тоді звідки така надмірна прив’язаність до них?
Це тіло не просто вмирає. Воно вмирає лише після набуття достатньої кількості гріхів і заслуг, щоб створити інше тіло. Страждання, спричинене тілом, не закінчується з тілом, воно створює інше тіло. Це подібно до насінини, що впала з дерева і, проростаючи, стає іншим деревом. Існують мільйони бажань. Органи чуттів і органи дії дражнять людину й дошкуляють їй, і все ж безпристрасність не зростає.
О царю, внаслідок цього прив’язаність до тіла є дурістю. Крім того, оскільки це тіло – засіб досягти найвищої мети людського життя, треба, не гаючи часу, стати на шлях звільнення до того, як прийде смерть.

Чому тут говориться «не гаючи часу, стати на шлях звільнення до того, як прийде смерть»? Тому що поки ми маємо фізичне тіло, ми можемо контролювати розум, ми перебуваємо в стані неспання, і в цьому стані неспання усвідомлюємо себе. Ми достатньо навчилися, щоб розрізняти реальність і контролювати стан неспання. Але як щодо підсвідомості? Коли тіла немає, то немає і стану неспання. Стан неспання – це цілком продукт роботи мозку, фізичного тіла, виховання і цієї реальності. Але коли тіла немає, увесь цей шар зрізається, залишається глибший стан – підсвідомість. Це називається тайджаса, щось на кшталт сну зі сновидіннями.

Кожен може перевірити, наскільки добре він може в підсвідомості читати мантри й прагне до звільнення, наскільки часто в сновидіннях він медитує, вивчає священні тексти, розмірковує про атма-вічару. Іншими словами, якщо ми проаналізуємо світ тайджаси (світ тонкого тіла), то побачимо, що він набагато більш непідконтрольний нам. Це світ великих імовірностей, де одна необережна думка може завести в цілковито непередбачувану реальність.

Життя в астральному тілі

Коли людина позбавляється тіла, вона постійно живе в такому світі, яким може переміщатися простим зусиллям волі: щойно подумала про щось — одразу там опинилася; а оскільки вона думає постійно, адже розум продовжує генерувати думки, то безперервно переміщується лабіринтами своїх спогадів. Якщо ці спогади її вражають, її свідомість змінюється: іноді на краще, а іноді на гірше. Якщо вона не вміє їх звільняти, то підпадає під їхній вплив.

Іноді вона переміщується навіть у цьому реальному, матеріальному світі, але саме її тіло тонке. Її враження — це безперервний калейдоскоп. Іноді вона певний час сидить на дереві, іноді ходить світами з ілюзій, створених лише силою розуму, а іноді відвідує доми живих і дивиться, чим там займаються. Іноді її охоплює відчай, бо вона хоче поговорити з родичами, але вони її не бачать і не чують. Іноді її свідомість ясна, а іноді цілковито затуманена, вона перебуває ніби в напівсні. Іноді до неї приходять духи її роду, що мають із нею зв’язок, або знайомі, які також є духами без тіла і вже оселилися в астральному світі, а тепер намагаються допомогти їй, пояснити її поточне становище.

Процес переродження

Такій істоті, змученій і роздираній у бардо різними суперечливими станами, якщо вона не має навичок духовної практики, не до практики звільнення, бо в неї надто слабкий контроль свідомості, усі її навички проявляються дуже слабо. Як правило, така істота потрапляє в один з астральних світів, яким керують духи, що там живуть. Там вона перебуває певний час в очікуванні своєї майбутньої долі.

Істота може проводити в такому астральному місті, можливо, пів року або рік. Поступово її нечисті уявлення й карми очищуються, і тоді настає час, коли постає питання про її втілення. Або вона, достатньо очистивши себе, може піднятися у вищі світи й потрапити до чистих країн, або за станом своєї душі їй краще знову потрапити у фізичне тіло, бо підсвідомість сильно наповнена різними бажаннями. Вона жадає вражень і відчуттів, а в астральному тілі їх неможливо задовольнити.

Оскільки васани, імпульси й бажання не спалені вогнем розрізняльної мудрості, виникає прагнення отримати тіло. Така істота поступово починає вибирати батьків. Вона бачить кілька найближчих до неї варіантів і починає встановлювати з ними зв’язок. Сконцентрувавшись, вона може бачити моменти свого майбутнього життя й аспекти свого переродження. У сприятливий для зачаття час така істота виявляється втягнутою в утробу матері й знову отримує фізичне тіло, щоб ще раз спробувати вступити на шлях практики й усвідомлення.

Багато людей неправильно оцінюють реальність. Вони вважають, що перебуватимуть у цьому фізичному світі весь час. Однак це, звичайно, не так. Вони дуже ототожнені з фізичними тілами, навіть не усвідомлюючи, що фізичне тіло подібне до певного скафандра, який оживлюється їхньою свідомістю, що тонке тіло може виходити з фізичного тіла, як зі скафандра. Тому вони мають хибні цінності й ставлять перед собою хибні цілі. Вони думають: «Я житиму для того, щоб цей скафандр був усім забезпечений».

Насправді немає нічого гіршого, ніж мати такі цінності й цілі, оскільки з цим скафандром зрештою все одно доводиться розлучатися, а в залік іде лише накопичена заслуга, рівень усвідомлення, майстерність у практиці та ступінь чистоти від мирських бажань.

Ріші зробили багато описів вищого Брахмана. Тому від власних учителів має бути отримане вміння розпізнавати до того, як стане надто пізно. Досягнувши таким чином мудрості й відкинувши егоїзм і зарозумілість, я заглибився у власне «Я» і мандрую майже неприв’язаний. Така релігія, якої я дотримуюся.

Коли Яду слухав ці настанови авадхути, усі його зусилля, здійснені в попередніх народженнях, принесли плоди, і в глибині його серця загорілося світло внутрішнього «Я». Наповнившись щастям і відданістю, він простягся перед авадхутою, і тієї ж миті Господь Даттатрея з’явився перед ним.
Так цар Яду отримав даршан Датти. Він розмірковував над ученням Брахмана, переданим Господом Даттатреєю, і досяг Брахмана.

Постійне пам’ятання про коштовність людського народження

Коштовність людського народження означає, що ми завжди пам’ятаємо про сенс нашої практики, про те, де ми перебуваємо, який шлях обрали. І ми не забуваємо про це ні на секунду.

Іноді доходить до смішного: людина навіть у монастирі підпадає під вплив майї. Вона дозволяє уму забарвитися якимись зовсім незначними речами. Наприклад, одна матаджі в листі зізналася, що в неї виникли якісь розбіжності з кухарем щодо того, як смажити картоплю. Її думка була однією, а думка кухаря — іншою, і це її настільки зачепило, що вона відчула, ніби її свідомість і весь всесвіт стиснулися до цієї маленької проблеми. Вона сама дивувалася, як могло статися, що вона приїхала на місяць у монастир, щоб отримувати Дхарму, а її ум так сильно зумовився цим цілком незначним епізодом.

Саме так ми отримуємо уроки своєї зумовленості. Часто ми самі дивуємося, що наш ум так легко може впадати в різні види ілюзій. Лише зрілий практик знає це і розуміє, наскільки сильна й різноманітна ілюзія.

Одного вчителя учень запитав:
– Гуру, ви боїтеся майї?

Учитель відповів:
– Так.

Учень дещо гордовито сказав:
– А от я не боюся! Я обов’язково буду врятований Богом, адже я вірю в Нього.

Учитель усміхнувся:
– Ну-ну, поживи й попрактикуй стільки, як я, тоді теж почнеш боятися майї.

Майя — це не лише якась маленька ілюзія, це весь світ, увесь величезний всесвіт. Майя здатна навіть Вішну ввести в оману. Коли Вішну переродився з певною метою і прийняв тіло кабана, у нього виникла прив’язаність до своєї поросячої сім’ї: дружини й поросят. Навіть боги являлися до нього й намагалися переконати його в тому, що він насправді є божеством Вішну, що не личить йому в тілі кабана розважатися поїданням випорожнень. Але він відмовлявся це визнати. Дійшло до того, що сам Індра змушений був спуститися й завдати удару тілу кабана своїм магічним жезлом, розрубавши його, щоб звільнити Вішну. Коли Вішну вийшов із цього тіла, він відновив свою пам’ять і просто розсміявся, сказавши: «Яка ж велика сила майї!»

Протиставити такій силі майї можна лише безперервне пам’ятання про коштовність людського народження.